Створення або утримання місць розпусти і звідництво Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльніс

1. Створення або утримання місць розпусти, а також звідництво для розпусти —

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені з метою наживи або особою, раніше судимою за цей злочин, або вчинені організованою групою,—

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього,—

караються позбавленням волі на строк від двох до семи років.

1. Об’єктом злочину є моральні засади суспільства в частині встановлення зв’язків між людьми для задоволення їх статевих потреб. З позицій суспільної моралі задоволення статевих потреб має здійснюватися без проявів розпусти, безладних статевих контактів, проституції. Недопустимим є і надання іншим особам місць для вчинення розпусних дій, створення або утримання таких дій.

2. Предметом злочину є місця розпусти. Ними є будь-які споруди чи інші об’єкти, в яких вчиняються розпусні дії. Це, зокрема, окремий жилий будинок, квартира чи їх частина, різноманітні нежилі (підвали, горища), виробничі (лазня, лікарський чи масажний кабінет) приміщення, транспортні засоби (каюти суден, вагони, салони автобусів чи літаків), а також намети, курені.

Про поняття розпусних дій див. коментар до ст. 156.

3. Об’єктивна сторона злочину проявляється у: 1) створенні місць розпусти; 2) їх утриманні; 3) звідництві для розпусти.

Створення місць розпусти — це дії, завдяки яким певний об’єкт починає використовуватися для розпусти (безладних статевих зв’язків, групових сексуальних дій, проституції). Це зокрема: відкриття закладів, які маскуються іншим призначенням (масажні кабінети, лазні, нічні клуби, стриптиз-бари), але використовуються для розпусти, підбір персоналу, придбання або наймання приміщень для вказаної мети.

Під утриманням місць розпусти розуміється забезпечення функціонування вказаних місць, а саме: підбір бажаючих скористатися цими місцями для розпусти, фактичне надання приміщення чи іншого об’єкта для розпусти, підтримання об’єкта в стані придатності для використання як місця розпусти (оплата комунальних послуг, охорона, прибирання).

Звідництво для розпусти — це посередництво для розпусти. Воно полягає у підшукуванні учасників розпусних дій, схилянні до розпусти тощо.

4. Суб’єкт злочину загальний. Відповідальності за ст. 302 підлягає й особа, яка, створюючи або утримуючи місця розпусти, займаючись звідництвом, сама бере участь у розпусних діях.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.

6. Кваліфікований вид злочину має місце, коли вказані вище дії вчинено: 1) з метою наживи; 2) особою, раніше судимою за цей злочин; 3) організованою групою (ч. 2 ст. 302), а особливо кваліфікований — коли створення або утримання місць розпусти чи звідництво для розпусти вчинюються із залученням неповнолітнього.

Вчиненими з метою наживи вказані дії вважаються тоді, коли вони вчинені з метою отримання матеріальної винагороди в будь-якій формі, а також ухилення від сплати суми, яку винний повинен був передати. Особою, раніше судимою за цей злочин, слід визнавати особу, яка має судимість за злочин, передбачений ст. 302 КК 2001 р. або ст. 210 КК 1960 р., якщо судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку. Про поняття вчинення злочину організованою групою див. ст. 28 і коментар до неї.

Неповнолітнім є особа, яка не досягла 18-річного віку. Залучення до створення або утримання місць розпусти чи звідництва для розпусти неповнолітніх, які не досягай 16-річного віку, поєднане з наступним вчиненням щодо них розпусних дій, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 302 і відповідною частиною ст. 156.

1. Систематичне заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг з метою отримання доходу,—

карається штрафом від п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до ста двадцяти годин.

2. Примушування чи втягнення у заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг за плату шляхом застосування насильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу або обману,—

караються штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк від одного до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

4. Сутенерство, тобто створення, керівництво або участь в організованій групі, яка забезпечує діяльність з надання сексуальних послуг особами чоловічої та жіночої статі з метою отримання прибутків,—

карається позбавленням волі від п’яти до семи років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є моральні засади суспільства в частині підстав задоволення статевих потреб. Суспільна мораль вимагає, щоб зв’язки між людьми для задоволення статевих потреб встановлювалися на основі особистої симпатії, не допускає ведення статевого життя виключно за винагороду. Небезпека проституції різнобічна і полягає в тому, що принижуються честь і гідність тих, хто нею займається, створюється загроза поширення цілого ряду небезпечних хвороб, виникають аморальні джерела доходів тощо. Додатковим обов’язковим об’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 303, є статева свобода, а також здоров’я особи і власність. 2. Об’єктивна сторона злочину проявляється у таких формах:

1) систематичне заняття проституцією (ч. 1 ст. 303); 2) примушування чи втягнений у заняття проституцією (ч. 2 ст. 303); 3) сутенерство (ч. 4 ст. 303).

Проституцію закон визначає як надання сексуальних послуг з метою отримання доходу. Під наданням сексуальних послуг слід розуміти здійснення нормальних статевих актів, задоволення статевої пристрасті в неприродних формах, вчинення будь-яких інших дій сексуального характеру (пов’язаних, зокрема з різноманітними формами сексуальних збочень) з різними партнерами і не на основі особистої симпатії, приязні. При цьому не має значення, вчиняються ці дії з особами протилежної статі чи однієї. Оскільки в законі йдеться про послуги, то це означає, що: 1) вчиняються дії, бажані для “замовника”, які приносять йому задоволення або користь;

2) особа, яка займається проституцією, має мету отримання від цього доходу. Тому заняття проституцією передбачає, що надання сексуальних послуг обумовлюється винагородою, здійснюється за плату. Причому домовленість про оплату має бути досягнута ще до вчинення сексуальних дій, хоча конкретна ціна може і не називатися.

Систематичність заняття проституцією означає надання сексуальних послуг три чи більше разів, причому різним клієнтам, або, хоча б і двом клієнтам, але з певним (понад кілька годині проміжком у часі. Систематичності не утворює багаторазове надання сексуальних послуг, хоча б і за плату, одній і тій же особі.

Закінченим заняття проституцією є з моменту надання сексуальних послуг в третій раз.

Примушування чи втягнення у заняття проституцією полягає у діях, внаслідок яких інша особа всупереч своєму бажанню повинна почати займатися проституцією.

Способами примушування чи втягнення є: 1) застосування насильства; 2) погроза застосування насильства; 3) знищення чи пошкодження майна; 4) шантаж; 5) обман.

Застосування насильства означає заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв, незаконне позбавлення волі, звалтування, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, інші насильницькі дії.

Погроза застосування насильства полягає у залякуванні потерпілої особи заподіянням фізичної шкоди. Погроза повинна стосуватися самого потерпілого, а не інших осіб, хоча б і близьких до того, хто має займатися проституцією. Форма повідомлення — усно, письмово, конклюдентними діями — значення для кримінальної відповідальності не має. Важливо лише, щоб потерпілий сприйняв погрозу як реальну. Детальніше про поняття погрози див. коментар до ст. ст. 129 і 189. Погроза вбивством потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 129 лише у разі, якщо вона вчинюється членом організованої групи.

Про поняття знищення чи пошкодження майна див. коментар до Ст. 194. Майно, знищенням або пошкодженням якого погрожують потерпілому, повинно належати йому самому, оскільки посягання проти майна інших осіб навряд чи може оцінюватися як ефективний засіб впливу на поведінку.

Шантаж у даному випадку включає два види дій: а) погрозу викриттям, повідомленням відомостей, які компрометують особу (наприклад, вимога займатися проституцією під погрозою повідомлен» ня про засудження в минулому чи про наявність венеричного захворювання); б) погрозу заподіянням іншої шкоди, залякування з метою створити вигідну для себе обстановку, поставити потерпілу особу в залежне становище. Це, зокрема, вивезення особи за кордон і відібрання в неї документів, погроза заподіяння шкоди рідним чи близьким, доведення до потерпілого наміру продати у рабство чи піддати груповому зґвалтуванню тощо. Шантажем є погроза розголосити як дійсні факти, так і повідомити неправдиві відомості, здійснити наклеп.

Обман — це повідомлення завідомо неправдивих відомостей чи умовчування про факти. При вчиненні цього злочину він може полягати у введенні в оману щодо мети вступу у статевий зв’язок, вербуванні для роботи за кордоном під приводом виконання іншої роботи тощо.

Якщо при застосуванні вказаних способів вчиняються злочини, які є більш небезпечними, ніж злочин, передбачений ч. 2 ст. 303, то вчинене слід кваліфікувати за сукупністю цього злочину з відповідними іншими злочинами, передбаченими, зокрема, розділами II, НІ, IV, VI Особливої частини КК.

Закінченим примушування чи втягнення у заняття проституцією вважається з моменту виконання дій, вказаних у диспозиції ч. 2 ст. 303. При цьому злочин визнається закінченим незалежно від успішності (результативності) дій, тобто незалежно від того, чи надавалися сексуальні послуги за плату особою, яку примушували або втягували у заняття проституцією.

Сутенерство полягає у створенні, керівництві або участі в організованій групі, яка забезпечує діяльність з надання сексуальних послуг особами чоловічої та жіночої статі з метою отримання прибутків. Така група наділена, насамперед, загальними ознаками організованої групи, визначеними в ч. З ст. 28, та специфічними для неї — мета організованої групи полягає у забезпеченні діяльності з проституції. Сюди входять надання приміщень, охорона, транспортні послуги, звідництво, рекламування, встановлення корупційних зв’язків для забезпечення невтручання державних органів тощо. Така діяльність може здійснюватися підпільно, а може й прикриватися легальними формами (утримання нічних клубів, масажних кабінетів, служб знайомств).

Про поняття створення організованої групи і керівництво нею див: коментар до ст. ст. 28 і 255.

Участь в організованій групі сутенерів передбачає перебування в її складі та виконання конкретних дій в інтересах цієї організації. Це можуть бути супроводження повії до замовника, її охорона, отримання плати за сексуальні послуги, надані іншою особою, тощо.

Закінченим сутенерство є з початку виникнення організованої групи сутенерів, виконання дій по керівництву або вступу до неї.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 303, є мета отримання доходу, а злочину, передбаченого ч. 4 ст. 303,— мета отримання прибутків.

Про поняття доходу і прибутку див. коментар до ст. 150.

5. Кваліфікований вид злочину (ч. З ст. 303) має місце, коли систематичне заняття проституцією здійснюється особою у складі організованої групи, а так само, коли примушування чи втягнений у заняття проституцією вчинені: 1) щодо неповнолітнього; 2} організованою групою.

Під неповнолітнім розуміється особа чоловічої або жіночої статі, яка не досягла 18-річного віку. Про поняття організованої групи див. коментар до ст. 28.

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми—

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Об’єкт злочину — моральні засади суспільства у ставленні до виховання підростаючого покоління. Вони передбачають охорону неповнолітніх від негативного впливу, який може викликати бажання займатися діяльністю, що негативно сприймається суспільством.

2. Потерпілими від цього злочину є неповнолітні — особи чоловічої або жіночої статі, які не досягли 18-річного віку. Хоча в диспозиції ст. 304 вказівку на потерпілого зроблено у множині, кримінальна відповідальність настає і тоді, коли посягання вчинене і проти однієї такої особи.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у втягненні неповнолітніх: 1) у злочинну діяльність; 2) у пияцтво; 3) у заняття жебрацтвом; 4) у заняття азартними іграми.

Втягнення — це дії, внаслідок яких інша особа спонукається до певної поведінки, залучається до неї, в такої особи виникає бажання поводитись певним чином. Причому, на відміну від примушування, особа згодом вчиняє бажані для винного дії за власною волею. Втягнення полягає у впливі на свідомість конкретного неповнолітнього завдяки переконуванню в доцільності, вигідності певної поведінки. Воно здійснюється шляхом умовлянь, залякування, підкупу, обману, розпалювання почуття помсти, заздрощів або інших низьких спонукань, розповідей про легкість і доступність певних дій, навчання способам та прийомам їх виконання тощо.

Втягнення у злочинну діяльність означає втягнення у вчинення одного чи кількох злочинів. Під пияцтвом розуміють неодноразове вживання спиртних напоїв. Заняття жебрацтвом — це систематичне випрошування грошей у сторонніх осіб, а заняття азартними іграми — це систематична гра з метою отримання грошей чи інших матеріальних цінностей.

4. Суб’єкт злочину — осудна особа, яка досягла 18-річного віку.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.