Платон 63

1. Бібліографія

Платон (427 – 347 до н.е.) – син афінського громадянина. По своєму соціальному стані відбувався з афінської рабовласницької аристократії. І звичайно ж був своєю людиною в Сократовському крузі. В молодості був слухачем гуртка прихильника навчання Геракліта – Кратила, де познайомився з принципами об'єктивної діалектики, на нього також вплинула і тенденція Кратила до абсолютного релятивізму. У 20 років він готувався брати участь у змаганні як автор трагедії і випадково перед театром Діонісія почув дискусію, у якій брав участь Сократ. Вона настільки його зацікавила, що він спалив свої вірші і став учнем Сократа. Було це приблизно в той час, коли афінський флот одержав останню значну перемогу в Перепелонскій війні.

Платон розділяв із усім гуртком відразу до афінської демократії. Після осуду і смерті Сократа, у період, коли демократи знову повернулися до влади, Платон відправляється до одного зі старших учнів Сократа – Евкліду – у Мегару. Однак незабаром він знову повертається в місто і бере активну участь у її громадському житті. Після повернення в Афіни він почав першу подорож в Південну Італію і на Сицилію. Він намагається реалізувати свої ідеї і взяв участь у політичному житті на стороні місцевої аристократії, очолюваної тоді Діоном, зятем Діонісія Старшого. Діон був послідовником піфагорейскої філософії й у своїй громаді представляв вкрай реакційне крило. Політична діяльність Платона не була успішною. Діонісій видав його, як військового, послу Спарти. На ринку рабів його викупили друзі і він повертається в Афіни.

В Афінах Платон інтенсивно працює в області філософії. Під час своїх мандрівок він познайомився з Пифагорейскою філософією, що надалі вплинула на нього. Діоген Лаертський вважає, що навчання Платона є синтезом навчань Геракліта, Піфагора і Сократа. У цей же період Платон у саду, присвяченому напівбогу Академу, засновує свою власну філософську школу – Академію, що стає центром античного ідеалізму.

У період правління в Сіракузах тирана Діонісія Молодшого Платон знову намагається включиться в політичну боротьбу. І цього разу його прагнення провести свої думки в життя не знаходять очікуваного розуміння. Подавлений політичними невдачами він повертається в Афіни де і вмирає у віці 80 років.

2. Три періоди творчості.

Його творчість має приблизно три періоди:

Перший починається після смерті Сократа. Він створює перші діалоги і трактат “Апологія Сократа”. Форма всіх діалогів цього періоду подібна, в них завжди виступає Сократ, що говорить з кимсь з видних афінських чи других громадян. Сократ задає питання тому хто вважається знавцем предмета. Мистецьки підібраними питаннями Сократ заставляє опонента точніше формулювати свої відповіді і результат виявляється цілий ряд “протиріч” і безглуздостей. Сократ же послідовно, зважуючи всі“за” і “проти” робить визначені висновки.

Другий період збігається з першою подорожжю в Італію. Він відходить від власне сократичного ”етичного ідеалізму” і закладає основи об'єктивного ідеалізму. У цей період у мисленні Платона дещо підсилюється вплив філософії Геракліта і піфагорейського підходу до світу. В другій половині цього періоду, що приблизно можна обмежити першою і другою подорожжю в Сіракузи, Платон дає цільний позитивний виклад своєї системи. Велику увагу в цей період Платон приділяє питанням методу пізнання ідеї. Він використовує для його визначення термін “діалектика” і прирівнює цей метод до тертя дерева об дерево, що зрештою приводить до виникнення іскри пізнання.

Початок третього періода вважають діалог “Парменид”. Він переоцінює своє колишнє розуміння ідеї, раціоналізує його, додаючи йому характер спільності. Розуміння ідеї здобуває визначену відсталість (застиглість). У ньому, діалектика ідей визначена конфліктом буття і небуття, що відбувається прямо в царстві ідей. Тим самим у царство ідей вводиться рух і розвиток. Діалектика ідей була покликана підтримати ідеалістичний монізм Платона, у якому полягає вершина його раціоналізму. У наступних працях усе більше виявляється вплив піфагорейської філософії, що підсилює його містицизм і ірраціоналізм.

3. Основне питання філософії.

Основне питання філософії він вирішує однозначно – ідеалістично. Матеріальний світ, що нас оточує і який ми пізнаємо своїми почуттями, є лише “тінню” і зроблений від світу ідей, тобто матеріальний світ вторинний. Усі явища і предмети матеріального світу минущі, виникають, гинуть і змінюються (і тому не можуть бути справді сущими), ідеї є незмінними, нерухомими і вічними. За ці властивості Платон визнає їх справжнім, дійсним буттям і зводить у ранг єдиного предмета справжнього щирого пізнання. Між світом ідей, як справжнім, реальним буттям, і небуттям (тобто матерією як такою, матерією в собі) існує по Платонові, що здається буття, похідне буття (тобто світ дійсно реальних, почуттєво сприйманих явищі і речей), що відокремлює щире буття від небуття.Дійсні, реальні речі являють собою з'єднання апріорної ідеї (справжнього буття) з пасивною, безформною “приймаючою” матерією (небуттям). Відношення ідеї (буття) і реальних речей (удаваного буття) є важливою частиною його філософського навчання. Почуттєво сприймані предмети не що інше, як подоба, тінь, у якій відбиті визначені зразки – ідеї. Але в нього також можна зустріти і твердження протилежного характеру. Ідеї присутні в речах. це відношення ідей і речей, відкриває визначену можливість руху до ірраціоналізму. Багато уваги він приділяє питанню “ієрархизації ідей”. Ця ієрархизація представляє визначену упорядковану систему об'єктивного ідеалізму. Ідея краси і добра це одна з найважливіших ідей для Платона. Вона не тільки перевершує всі реально існуюче добро і красу тим, що досконала, вічна і незмінна (так само, як і другі ідеї), але і коштує вище інших ідей. Пізнання, чи досягнення, цієї ідеї є вершиною дійсного пізнання і свідченням повноцінності життя. (роботи – “Бенкет”, “Закон”, “Федр”).

4. Діалог “Менон”.

У діалозі “Менон” теорію спогаду Платон демонструє на прикладі Сократа з деяким юнаком. Хлопчик ніколи не вивчав раніше математику і не мав ніякого утворення. Сократ же настільки добре поставив питання, що молода людина самостійно сформулювала теорему Піфагора. З чого Платон робить висновок, що його душа раніш, у царстві ідей, зустрілася з ідеальним відношенням, що і виражено теоремою Піфагора. Навчити в цьому випадку – це не більш ніж примусити душу до спогадів. На основі теорії спогадів він робить і визначену ієрархизацію душі.

5. Душа.

По Платонові душа – безтелесна, безсмертна, вона не виникає одночасно з тілом, але існує вічно. Тіло підкоряється їй. Складається вона з трьох ієрархічно упорядкованих частин:

розум,

воля і шляхетні бажання

потяг і чуттєвість.

Душі, у яких переважає розум, підтримуваний волею і шляхетними стремліннями, просунуться найбільш далеко в процесі спогаду. “Душа, що побачила усього більше, попадає в плід майбутнього шанувальника мудрості і краси людини, відданого музам і любові; друга за нею в плід царя, що дотримує закони, людину войовничого і що вміє керувати; третя – у плід державного діяча, хазяїна, добувача; четверта – у плід людини, що ретельно займається вправами лікування тіла; п'ята один по одному буде вести життя чи віщуна людини, причетного до таїнств; шостий пристане у поезії або області наслідування; сьома - буде ремісником чи хліборобом; восьма буде софістом демагогом, дев'ята – тираном”.

6. Створення світу.

“ Що Побажав, що б усі було гарно і що б ніщо по можливості не було дурно, бог подбав про усі видимі речі, що перебували не в спокої, але в нестрункому і безладному русі; він привів їх з безладдя в порядок, думаючи, що друге, безумовно, краще першого. Неможливо нині і було неможливе здавня, щоб той, хто є вище благо, зробив щось, що не було б прекраснійшим; тим часом міркування виявило йому, що зі всіх речей, по природі своєї видимих, ні утвір, позбавлений розуму, не може бути прекрасніше такого, яке наділено розумом, якщо порівнювати то й інше як ціле; а розум не може жити ні в чому, крім душі. Керуючи цим міркуванням, він улаштував розум у душу, а душу в тілі й у такий спосіб побудував Всесвіт, маючи у виді створити твір прекраснійший і по природі своєї найкращий. Отже, відповідно до правдоподібного міркування, варто визнати, що наш космос є жива істота, наділена душею і розумом і народився він воістину за допомогою божественного провидіння.”

7. Державний устрій у розумінні Платона.

Найбільш значимим для нас стала праця Платона присвячений державному ладу. По його теорії держава виникає тому, що людина як індивід не може забезпечити задоволення своїх головних потреб.

Соціально-політичним питанням присвячені декілька здобутків Платона:

трактат "Держава"

діалоги "Закони", "Політик".

Написані у виді діалогу між Сократом і іншими філософами. У них він говорить про модель "ідеального", кращої держави. Модель не є опис якого-небудь існуючого ладу, системи. Навпроти, модель такої держави, якої ніде і ніколи не було, але яка повинна виникнути, Платон говорить про ідею держави, створює проект, утопію.

Що ж він розумів під “ідеальною” державою, а що відносив до негативного типу держави. Головна причина псування суспільства, а разом з тим і державного ладу полягає в "пануванні корисливих інтересів", що обумовлюють вчинки і поводження людей. Відповідно до цього основного недоліку Платон підрозділяє всі існуючі держави на чотири різновиди в порядку збільшення, наростання "корисливих інтересів" у їхньому ладі.

1. Тимократия - влада честолюбців, на думку Платона, ще зберегла риси "зробленого" ладу. У державі такого типу правителі і воїни були вільні від землеробських і ремісничих робіт. Велика увага приділяється спортивним вправам, однак уже помітне прагнення до збагачення, і "при участі дружин" спартанський спосіб життя переходить у розкішний, що обумовлює перехід до олігархії.

2. Олігархія. В олігархічній державі уже мається чіткий поділ на багатих (правлячий клас) і бідних, котрі уможливлюють зовсім безтурботне життя правлячого класу. Розвиток олігархії, по теорії Платона, приводить до її переродження в демократію.

3. Демократія. Демократичний лад ще більш підсилює роз'єднаність бідних і багатих класів суспільства, виникають повстання, кровопролиття, боротьба за владу, що може привести до виникнення найгіршої державної системи - тиранії.

4. Тиранія. На думку Платона, якщо деяка дія робиться занадто сильно, то це приводить до протилежного результату. Так і тут: надлишок волі при демократії приводить до виникнення держави, що взагалі не має волі, що живе по примсі однієї людини - тирана.

Негативні форми державної влади Платон протиставляє своєму баченню "ідеального" суспільного устрою. Величезну увагу автор приділяє визначенню в державі місця правлячого класу. На його думку, правителями "ідеального" держави повинні бути винятково філософи, для того щоб у державі панували розважливість, розум. Саме філософи обумовлюють добробут, справедливість держави Платона, адже їм властиві "...правдивість, рішуче неприйняття якої-б то ни було неправди, ненависть до неї і любов до істини". Платон вважає, що будь-яке нововведення в ідеальній державі неминуче погіршить що (не можна поліпшити "ідеальне"). Очевидно, що саме філософи будуть охороняти "ідеальний" лад, закони від усіляких нововведень, адже вони володіють "...усіма якостями правителів і стражів ідеальної держави". Саме тому діяльність філософів обумовлює існування "ідеального" держави, його незмінність. Власне кажучи, філософи охороняють інших людей від пороку, яким є будь-яке нововведення в державі Платона. Не менш важливе і те, що завдяки філософам правління і все життя "ідеальної" держави буде побудована за законами розуму, мудрості, там не буде місця поривам души і почуттям.

Основний закон полягає в тому, що кожен член суспільства зобов'язаний виконувати тільки ту справа, до якої він придатний. Усіх жителів "ідеальної" держави автор розділяє на три класи:

Нижчий клас -- поєднує людей, що роблять необхідні для держави речі сприяють цьому; у нього входять самі різні люди, зв'язані з ремеслом, землеробством, ринковими операціями, грошима, торгівлею і перепродажем - це хлібороби, ремісники, торговці. Усередині цього нижчого класу також існує чіткий поділ праці: коваль не може зайнятися торгівлею, а торговець по власній примсі не може стать хліборобом.

Другий і третій клас -- класи воїнів-сторожів і правителів-філософів, визначається уже не за професійними, а за моральними критеріями. Моральні якості цих людей Платон ставить набагато вище моральних якостей першого класу.

З усього цього можна зробити висновок, що Платон створює тоталітарну систему поділу людей на розряди, що небагато зм'якшується можливістю переходу з класу в клас (це досягається шляхом тривалого виховання і самовдосконалення). Перехід цей здійснюється під посібником правителів.

Характерно, що якщо навіть серед правителів з'явиться людина, що більше підходить для нижчого класу, то її необхідно "понизити". Таким чином, Платон вважає, що для добробуту держави кожна людина повинна займатися тією справою, для якої вона пристосована найкраще. Якщо людина буде займатися не своєю справою, але усередині свого класу, то це ще не гибельно для "ідеальної" держави. Коли ж людина незаслужено із шевця (перший клас) стає воїном (другий клас), чи ж воїн незаслужено стає правителем (третій клас), то це грозить крахом усій державі, тому такий "перескок" вважається "вищим злочином" проти системи, адже для блага всієї держави в цілому людина повинна робити тільки то справу, до якої вона щонайкраще пристосована.

Так само він вважає, що трьом основним станам відповідає три з чотирьох основних чеснот:

Мудрість- чеснота правителів і філософів

Хоробрість- чеснота воїнів

Помірність – народу.

Четверта справедливість не відноситься до окремих станів, але є “над становою”, деякою “державною” чеснотою.

Цікаво, що Платон, що жив у часи загального рабовласницького ладу, не приділяє рабам особливої уваги. Усі виробничі турботи покладаються на ремісників і хліборобів. Тут же Платон пише, що в рабство можна звертати тільки "варварів", не еллінів, під час війни. Однак він же говорить, що війна - зло, що виникає в порочних державах "для збагачення", і в "ідеальній" державі війни варто уникати, отже, не буде і рабів. На його думку, вищі розряди (касти) не повинні мати приватної власності, щоб зберегти єдність. Тому, у діалозі "Закони", де також обговорюються проблеми державного устрою, Платон перекладає основні господарські турботи на рабів і чужоземців, але засуджує війни. Філософи, на основах розуму, керують іншими класами, обмежуючи їх волю, а воїни відіграють роль "собак", що тримають у покорі нижчу "череду". Цим збільшується і без того жорстокий поділ на розряди . Наприклад: воїни не живуть в одних місцях з ремісниками, людьми праці. Люди "нижчої" породи існують для забезпечення "вищих" всім необхідним. "Вищі" ж охороняють і направляють "нижчих", знищуючи слабших і регламентуючи життя інших.

Єдність людей Платон вважає основою своєї держави. В часи стародавності, "золотого століття", коли самі боги керували людьми, люди народжувалися не від людей, як зараз, але від самої землі.. Люди не мали потреби в матеріальних благах і багато часу присвячували заняттям філософією. Багато в чому єдність древніх обумовлювалося відсутністю батьків (у всіх одна мати - земля). Платон хоче досягти того ж результату, "усуспільнивши" не тільки людське майно, але і дружин, дітей. По ідеї Платона, чоловіки і жінки не повинні одружуватися по власній примсі. Виявляється, шлюбом таємно керують філософи, сполучаючи кращих із кращими, а гірших - з гіршими. Після родів діти відбираються, і віддаються матерям через якийсь час, причому ніхто не знає, чия дитина йому дісталася, і усі чоловіки (у межах касти) вважаються батьками всіх дітей, а усі жінки – загальними дружинами всіх чоловіків.

Прообраз влади в Платона - це пастух, що пасе череду. Якщо удатися до цього порівняння, то в "ідеальній" державі пастухи - це правителі, воїни - це сторожові собаки. Щоб удержати череду овець у порядку, пастухи і собаки повинні бути єдині у своїх діях, чого і домагається автор.

З позиції своєї ідеальної держави Платон класифікує існуючі державні форми на дві великі групи:

1.Прийнятні державні форми

2.Регресивні – упадочні.

Перше місце в групі прийнятних державних форм це його “ідеальна” держава. До упадочних, що сходять державним формам він відносив тимократію. В античній Греції до цього типу більше всього відносилася Спарта V і VI ст. Істотно нижче тимократії стояла олігархія – влада декількох особистостей, що спирається на торгівлю, лихварство. Головним предметом роздратування. Платона є демократія, у якій він бачить владу юрби, неблагородного демосу, і тиранія, що в античній Греції починаючи з VI ст. До н.е. представляла диктатуру, спрямовану проти аристократії.

8. Мистецтво в розуміння Платона.

Платон вважає мистецтво лише наслідування матеріального світу, тобто не справжнього буття. А тому що почуттєво сприйманий світ він вважає подобою ідей, то мистецтво для нього лише наслідування наслідуванню. Таке презирливе відношення до мистецтва випливає з основних принципів його системи об'єктивного ідеалізму. Визначену роль тут грає і той факт, що період розквіту античного грецького мистецтва збігається з періодом розквіту рабовласницької демократії, що Платон ненавидів. Розуміючи силу мистецтва, філософ допускав існування його в ідеальній державі. Але воно повинно служити релігії і зміцненню могутності держави. Платон висуває ряд думок (ідея краси, прекрасного, соціальна функція мистецтва і т.д.), що сприяли подальшому розвитку теорії мистецтва.

9. Висновок.

Учень і учитель вони заклали фундамент. До їхніх праць зверталися і зараз звертаються філософи усі країн. У них було багато учнів і послідовників. І ознайомившись з їхніми працями, зіштовхуєшся з питанням: яких же Платонів повинна народжувати земля наша?

Відповідь: людей що вміють:

думати,

мислити,

приймати правильні рішення.

Можна багато в чому не погоджуватися з їх баченням світу, державного ладу, законом суспільства, моралі і душі. Але не можна не погодитися, що в історії було безліч прикладів таких держав не у всьому, але багато в чому схожих на те, що описували Сократ і Платон. Можна, щось приймати, а в чомусь бути лютим супротивником. Але придивитися до їхньої мудрості просто необхідно. Потрібно бути людиною “ЛЮБЛЯЧУЮ МУДРІСТЬ”.