Становлення індустріального суспільства в Росії

У затвердження капіталізму в Росії найважливіше значення мав промисловий переворот, який завершився до початку 1880-х рр.. промисловий переворот в Росії почався пізніше, ніж у Західній Європі, - тільки в 30 - 40-і рр.. XIX ст. Пов'язане з заміною ручної праці машинною, розвиток капіталістичної мануфактури, як і у всіх країнах, перш за все, відбувалося у легкій промисловості. 

На черзі встала наступне завдання - капіталістична індустріалізація. Проте протягом трьох десятиліть, що послідували за звільненням селян, зростання промисловості залишався в цілому досить скромним (2,5 - 3% на рік). Економічна відсталість країни була серйозною перешкодою на шляху індустріалізації. Аж до 1880 р. країні доводилося ввозити сировину та обладнання для будівництва залізниць. Найважливіші кроки на цьому шляху, пов'язані з ім'ям графа С. Ю. Вітте, були зроблені з середини 90-х рр.. Багато хто з сучасників сходилися в тому, що як державний діяч Вітте був на голову вище своїх колег, відрізняючись загостреним «почуттям життя та її потреб». Вітте, один з найбільших перетворювачів в історії Росії, займав пост міністра фінансів з 1892 по 1903 рр.. Він прагнув приблизно за 10 років наздогнати в промисловому відношенні більш розвинені країни Європи, зайняти міцні позиції на ринках Близького, Середнього і Далекого Сходу. Прискореного промислового розвитку він припускав досягти за рахунок трьох основних джерел накопичення - залучення іноземних капіталів, накопичення внутрішніх ресурсів за допомогою жорсткої податкової політики та митного захисту промисловості від західних конкурентів. 

«Відкриття» Росії іноземним капіталом відбулося в 50-і рр.. XIX ст., Але тоді економіка Росії не могла привернути західноєвропейський капітал у великому обсязі через відсутність ринку вільної робочої сили. У пореформену епоху західних підприємців стали залучати в Росії величезні сировинні ресурси, низька конкуренція і дешева робоча сила, які забезпечували високу норму прибутку. 
Звернення Вітте до іноземного капіталу, природно, привернуло до серйозної політичної полеміки, особливо в 1898 - 1899 рр.., Між ним і тими діловими колами, які успішно співпрацювали з іноземними фірмами, з одного боку, та їхніми супротивниками, що побоювалися поставити Росію в підлегле становище по відношенню до іноземних вкладникам і загубити національну незалежність, - з іншого. Зі свого боку, Вітте прагнув прискорити процес індустріалізації, який дозволив би Російської імперії наздогнати захід. Прагнення до індустріалізації та західницьких настрої йшли рука об руку. Величезні темпи промислового зростання - найвищі в світі були обумовлені тим, що Росія, приступаючи до індустріалізації, могла використовувати знання, досвід, технічний персонал, техніку, але в першу чергу - капітали передових держав. Таким чином, широке залучення іноземного капіталу стало найважливішою характерною рисою проведення капіталістичної індустріалізації в Росії. 

Припливу іноземного капіталу в промисловість у формі прямих інвестицій заважала невпорядкованість російських фінансів. У 50 - 70 рр.. курс рубля знизився до 62 копійок золотом. До 1892 р. держава перебувала на межі фінансового банкрутства. Фінансова реформа Вітте 1897 р. по накопиченню золотого фонду дозволила підвищити золотий вміст рубля, в результаті чого на рубежі століть він перетворився в одну з стійких європейських валют. 
Ще однією перешкодою додатком іноземного капіталу служив низький митний тариф, який дозволяв вільно ввозити товари і при якому стимул до розвитку вітчизняної промисловості відсутній. У 1877 р. були введені «золоті» (у золотій валюті) мита, що збільшило їх реальну вартість удвічі.У 1891 р. набули чинності нові митні правила, заборонні для промислових товарів іноземного виробництва. 

Якщо в західній Європі будівництво залізниць «увінчало» індустріалізацію, то в Росії воно стало її вихідною точкою. 
Про негайному будівництві залізниць вперше заявили на початку 60-х рр.. XIX ст. кола, пов'язані з вивезенням хліба, - поміщики-експортери й торгово-промислова буржуазія. У 1865 р. в Росії налічувалося всього 3,7 тис. км залізниць (тоді як в Англії - 22 тис. км, в США - 56 тис. км). 
За період з 1861 по 1900 рр.. було збудовано та введено в експлуатацію 51,6 тис. км залізниць, причому 22 тис. з них - протягом одного десятиліття, з 1890 по 1900 рр.. Залізнична мережа Росії з'єднала хлібні райони з промисловими, центр - з околицями. 

До початку XX ст. була створена загальнодержавна мережа залізниць, що стала найважливішим фактором складання єдиної капіталістичної системи господарства. У Європейській Росії остаточно формуються 8 основних залізничних вузлів, що охоплюють найважливіші економічні райони. Важливе значення для економічного розвитку країни мало державне великомасштабне будівництво залізних доріг на околицях країни - Транссибірська магістраль, Середньоазіатська та ін Залізничний транспорт став найважливішою галуззю капіталістичного господарства. 
Створення в країні розвинутої транспортної мережі дозволяло нормально функціонувати великому машинному виробництву, на рівні якого в Росії виникали не тільки окремі підприємства, але й цілі галузі. Рейкові дороги пов'язували місцеві ринки в єдиний внутрішній ринок, що було показником розвитку капіталізму. Просуваючись у необжиті місця, вони відкривали нові ресурси, ще вчора лежать марно, - землю, ліс, корисні копалини. Вони дозволили Росії вийти на світовий ринок у сфері зернового господарства. 
Доходи від хлібного експорту були одним з основних джерел накопичення і вкладалися в розвиток різних галузей економіки Росії. Прискорення вантажоперевезень прискорювало та обіг капіталів. Головна роль у будівництві залізниць (70% вкладених коштів) належала іноземному капіталу.Таким чином, іноземний капітал опосередковано стимулював розвиток усієї російської економіки. 

У пореформені десятиліття найбільшу складність становила технічна перебудова важкої індустрії. 

У 1861 р. були прийняті Правила для заохочення машинобудівного справи в Росії, потім в уряді розроблено нову систему стимулювання зростання власного сталеливарного виробництва, заснована на довгострокових казенних замовленнях за підвищеними цінами і грошовим преміях. У 1878 р. була заснована Особлива комісія для вивчення причин, що затримують розвиток гірського і механічного справи в Росії.Одночасно «Товариство сприяння російської промисловості і торгівлі» внесло в уряд клопотання про фінансову підтримку виключно самостійних заводів, які виготовляли сталеві рейки з металів вітчизняного виробництва. Але результативність заходів виявилася низькою. Внутрішнє споживання машин, металу і кам'яного вугілля в 2-3 рази перевершувало виробництво в країні, покриваючись відповідною часткою імпорту, загальна вартість якого перевищувала гігантську на ті часи суму в 1 млрд. рублів сріблом. Таким чином, Росія дорогою ціною розплачувалася за свою технічну відсталість. 
Приплив іноземного капіталу відіграв значну роль у промисловому розвитку і до 1900 р. став масовим явищем для Росії. У розвитку галузей важкої промисловості - металургійної, кам'яновугільної, машиностр-мон, електротехнічної - його частка склала 60%. У цілому ж з 1861 по 1890-і рр.. іноземний капітал у Росії виріс в 23 рази, причому на першому місці була Франція, за нею йшли Великобританія, германію, Бельгія.Результати економічної політики Вітте виглядали вражаючими. Промисловий зліт 1890-х рр.. повністю перетворив багато областей імперії, викликавши розвиток міських центрів і виникнення нових великих сучасних промислових підприємств. 

У цілому велика промисловість була нерівномірно розподілена по території Росії і зосереджувалися в кількох районах - Московському, Петербурзькому, Польському, Прибалтійському, Уральському. До кінця XIX ст. до них додалися нові райони - Південний вугільно-металургійний і Бакинський нафтовидобувний. Центральний регіон навколо Москви придбав ще більшого значення, так само як і район навколо Петербурга, представлені такими гігантами, як, наприклад, Путиловський завод. Урал ж, навпаки, прийшов до того часу в занепад через свою соціальної і технічної відсталості. Місце Уралу як провідного промислового району зайняли України і південь Росії. 

Особливістю російської промисловості було також те, що машинна індустрія одразу створювалася тут як велика і найбільша. Таким чином, для російської важкої індустрії була характерна гігантська концентрація виробництва - на 18% всіх промислових підприємств було зайнято понад 4 / 5 пролетаріату. До 1914 р. промисловий пролетаріат у Петербурзі на 70% був зосереджений на великих підприємствах. 

У 1866 р. європейські фінансисти заснували «Товариство взаємного поземельного кредиту», що випускало свої заставні листи через найбільші європейські банки, зокрема банк Ротшильда. Хоча перші комерційні банки Росії створювалися виключно на російські гроші, надалі організацію комерційного кредиту взяв на себе іноземний капітал. Якщо в 60 - 80-і рр.. переважає німецький капітал, то в 90-і рр.. можна бачити визначальний вплив, як уже сказано, французького капіталу. До кінця 1913 р. з 19 найбільших банків Росії 11 було засновано на іноземні капітали (5 із них - на французькі). 

Економічний підйом у 90-і рр.. був пов'язаний і з торгово - промисловою політикою самодержавства - розвитком акціонерного засновництва: щорічно відкривалися десятки російських і іноземних компаній. Пік засновництва припав на 1899 р., коли було відкрито 156 російських і 37 іноземних компаній. 

До початку ХХ століття Росія за обсягом промислового виробництва наблизилася до Франції, а за темпами його зростання - до Німеччини та США. Частка Росії в світовому промисловому виробництві зросла з 1,72% у 1860р. до 1,88% в 1890 р., а до 1913 р. склала 3,14%, але це не відповідало наявним в її розпорядженні можливостям і сучасним завданням країни. 
З 1870-х по 1890-і рр.. внутрішній торговий оборот зріс у три з гаком рази, зовнішньоторговельний оборот - в чотири рази. Головними торговими партнерами Росії були Англія і Німеччина. Російський експорт на 3 / 4 становили сільськогосподарські продукти, а імпорт - головним метал, вугілля, машини, бавовна. 

Збільшується сільськогосподарське виробництво. Російський хлібний експорт виріс в 1860 - 90-і рр.. в 5 разів. В кінці XIX ст. Росія давала до половини світового врожаю жита, до чверті світового врожаю вівса, стояла на першому місці за загальним обсягом сільськогосподарського виробництва. У Росії змагалися два типи аграрного капіталізму - «прусський» з переважанням поміщицьких господарств, які перейшли на нові методи господарювання і застосовували прогресивний найману працю, і «американський» з домінуючими селянськими господарствами американського фермерського типу. «Американський» шлях був більш прогресивним - тут ширше застосовувався найману працю, менше витрат потрібно на утримання штату управління. До початку ХХ ст. селяни-підприємці давали близько половини товарного хліба країни. Опорою «американського» шляху були околиці, не знали кріпацтва, - Новоросія, Заволжя, Сибір. 

Російська промисловість повністю перебувала під контролем держави і розвивалася в залежності від стратегічних завдань уряду. За допомогою державних коштів регулювався курс цінних паперів, найбільш перспективним підприємствам надавалися субсидії, їм гарантувалися казенні замовлення, певна прибуток, ринки збуту. Це призвело до того, що до кінця XIX ст. остаточно склався «державний капіталізм». 
«Насадження» капіталізму зверху було відмітною особливістю російської буржуазної еволюції. Новий лад розвивався тут форсованими темпами і накладався на безліч пережитків минулого. 
У Росії багато в чому були відсутні духовно-культурні передумови капіталізму - традиції приватної власності і вільного підприємництва, міцне правосвідомість, високий рівень грамотності населення. Грамотної до початку ХХ ст. в Росії була лише п'ята частина населення. Феодальна структура Росії не виробила необхідних елементів буржуазного права: російські селяни ніколи не були власниками землі, поміщики також не були безумовними приватними власниками, так як уряд завжди могло накласти секвестр (заборона користування) на власність того чи іншого власника. 
Психологічними рисами народу були вікові звички підпорядкування державі, свавілля влади, байдужість до закону. До цього можна додати особливості православного світогляду, породжені в чому специфічною роллю церкви, що стала з петровських часів прямим ланкою державної бюрократії. Все це в поєднанні з тісною залежністю суду від держави, дворянських станових суду створювало безмежний простір правою незабезпеченості особистості, що була важливим перешкодою для розвитку капіталізму. 
Під впливом капіталістичного розвитку до початку ХХ ст. століттями державно-станова система загалом переживала найглибші зміни в умовах небаченого промислового підйому 1893-1899 рр.. За ступенем концентрації виробництва і робочої сили Росія обганяла всі країни світу. Широке використання європейського досвіду, технічних нововведень, інженерних кадрів прискорювало цей процес. Поступово в економіці стверджується влада найбільших промислових об'єднань - монополій: картелів, синдикатів, трестів. Одночасно відбувається концентрація банківської справи. Усього до 1914 р. в Росії існувало близько 200 монополістичних об'єднань. 
Росія вступає в стадію імперіалізму одночасно в провідними країнами Заходу на порозі ХХ ст., Хоча початку капіталістичний розвиток багато пізніше, ніж вони. Великі держави прагнуть до переділу світу - між ними розгортається боротьба за джерела сировини і ринки збуту. Між тим, російський монополістичний капіталізм мав свої особливості. На відміну від більшості індустріальних держав Росія переважно ввозить капітали - іноземні інвестиції переважають в гірничодобувній, метало-обробної, машинобудівної промисловості. Виключно велика роль у формуванні монополістичного капіталізму належить державі. Особливостями Росії були найвища ступінь концентрації промислового виробництва і робочої сили, а також нерівномірність економічного розвитку - як по регіонах, так і по галузях. Новітній монополістичний устрій не стільки змінював старі форми господарства, скільки виростав поряд з ними. 
Подальшому розвитку країни заважали низький рівень споживанням сільським населенням промислових товарів і нерозвиненість споживчого ринку в місті. Розвиток промисловості залежало значною мірою від державних замовлень і недостатньо стимулювалося внутрішнім ринком.Основним протиріччям розвитку економіки країни став колосальний розрив між сільським господарством, з його архаїчними способами виробництва, та промисловістю, що спиралася на передову технологію. 
Стрімке індустріальний ривок не тільки вивів країну на нові рубежі, але і разом загострив безліч властивих Росії протиріч. 

Перекладено порталом © за допомогою translate.google.com.

Редактор: Адаманов Дамир. (текст може містити помилки)

Оригинал: http:///24