Чеське національне відродження

РЕФЕРАТ

на тему:

"Освічений абсолютизм " майже повніс­тю знищив рештки чеської державності. Вважаючись осібним королівством, що мало власного монарха, увінчаного короною Св. Вацлава, Чехія фактично опинилася в становищі однієї з багатьох провінцій Габсбурзької монархії. Нею керува­ли центральні австрійські інституції та місцеві чиновники, яких призначав уряд. Віденська влада послідовно Інкорпору­вала чеські землі до єдиного державного тіла з іншими авст­рійськими провінціями, державною мовою була німецька, ви­кладання в освітніх установах усіх рівнів також проводилося німецькою (крім сільських шкіл). Знищуючи головні національно-історичні особливості Чехії, "освічений абсолютизм " водно­час закладав підвалини чеського національного Відродження, спри­яв накопиченню сил і засобів, які згодом посприяли процесу від­новлення національно-політичної самобутності Чехії.

Чеське національне Відродження тривало майже століття (остання третина XVIII — 60-ті роки XIX ст.). Воно припа­дає на важливий етап розвитку капіталістичних відносин та формування чеської нації. За умов поширення в Європі про­світницьких ідей в чеському суспільстві уже в 70-х роках роз­почався процес відновлення народних традицій та становлення модерної культури, що ґрунтувався на національній культурно-Історичній спадщині. Відродження в чеських землях мало певні особливості: чехи тривалий період входили до складу багатонаціональної імперії, де влада належала австрійським німцям; після поразки повстання станів (1620) була ліквідована чеська державність; значна частина чеської шляхти зазнала понімечення або покатоличення, а інша мусила покинути батьківщину; країну фактично колонізували німці, а в містах вони становили більшість населення. Так, наприкінці XVIII ст. в Чехії проживало понад 60 % чехів і близько 40 % німців; у Моравії відповідно — 70 і 30 %; у Сілезії — понад 25 % чехів, 40 % німців, близько 35 % поляків.

При визначенні періодів формування чеської нації передусім потрібно зважати на соціальні чинники: розвиток національної свідомості та участь у національному русі. Перший період чеського національного Відродження характеризується зростанням інтересу до дослідження культурних традицій, мови, етнічної самобутності та історії. У свою чергу він складається з "просвітницького" та "передромантичного" етапів. У другий період (кінець 10-х — 40-ві роки XIX ст.) відбувається активізація пропаганди національної ідеї та поширення національного руху. Третій період Відродження (від революції 1848 р. до 60-х років) позначений масовим національним фухом, в якому брали участь майже всі верстви чеської людності.

Становленню та розвитку національної ідеології, носієм якої спочатку виступав лише вузький прошарок чеського суспільства і яка проявлялася насамперед у земському (територіальному) патріотизмі, сприяли поширення просвітницьких ідей та проведення Габсбургами політики реформ. У цей період чеська патріотична шляхта докладала багато зусиль для відродження чеської мови, заснування національних товариств, бібліотек і музеїв. Метою земських патріотів було досягнення особливого статусу чеських земель, що входили до складу Габсбурзької монархії.

Складовою чеського та моравського земського патріотизму був патріотизм міський. Його палкими носіями виступали передовсім чеські діячі науки та культури, яких згодом назвали "будителями". Так, у 1775р. в Празі виникло Землеробське товариство, а невдовзі й інші, завдання яких полягало в розвитку різних галузей промисловості і торгівлі. У Празькому університеті в 1784р. засновано Королівське наукове товариство, що поставило собі за мету вивчення природи та історії Богемії.

У наступний період чеські діячі культури зініціювали заснування цілої низки просвітницьких установ. У 1796 р. в Празі засновано Академію мистецтв, у 1798 р. — Празький театр (німецький, але в ньому відбувалися аматорські вистави чеською мовою), в 1802 р. — Празький технічний інститут, у 1810р. — Празька консерваторія.

Праці чеських та німецьких учених того періоду несли на собі відбиток суто науково-теоретичного інтересу, видавалися латинською і німецькою мовами. Так, патер Г. Добнер (1719— 1790) підготував зібрання джерел з історії Чехії в 6 томах і зробив латинський переклад "Чеськоїхроніки"В. Гаєка з коментарями. Професор Празького університету Ф. Пелил (1734— 1801) у 1774 р. видав багатотомну "Історію Чехії з давніх часів" та "Історію німців у Чехії" (німецькою мовою). Вчені підготували видання багатьох історичних джерел, написаних у дусі просвітництва, та праць, присвячених королям Вацлаву IV та Карлу IV.

Одним із провідних діячів чеської культури, що належать до "будителів", є абат Йосеф Добровський (1753—1829). Він видав низку критичних досліджень з історії давньої Чехії та слов'янства взагалі. Й. Добровський багато зробив для організації наукового життя Чехії, але найважливішим є його внесок у формування нової чеської мови. Незважаючи на досить скептичне ставлення до молодої генерації чеських патріотів та певні сумніви щодо перспективності чеської мови й літератури, Й. Добровський своїми працями ("Історія чеської мови та літератури", "Чеська граматика" тощо) об'єктивно сприяв їхньому розвитку.

Відродженню чеської мови сприяла діяльність директора празьких, а згодом і всіх гімназій Чехії Франтішека Прохазки (1749-1809), який зробив вагомий внесок у видання багатьох чеських літературних пам'яток. Ф. Прохазка також переклав чеською Новий Заповіт.

Важливу роль на цьому етапі чеського національного Відродження відігравали "будителі"— публіцисти і видавці. Наприклад, син кравця, випускник Празького університету М. Крамеріус (1753—1808) з 1785 р. видавав газету чеською мовою "Шанфельдські новини". У 1790 р. він заснував у Празі видавництво "Чеська енциклопедія ", навколо якого згуртувалися провідні чеські діячі науки та культури. М. Крамеріус протягом вісімнадцяти років видавав чеською мовою часопис "Вітчизняні новини", а також разом з Ф. Прохазкою сприяв насиченню книжкового ринку багатьма виданнями чеської та іноземної перекладної літератури.

Завдяки цілеспрямованій діяльності видавців чеська книга швидко поширювалася серед населення, а чеська літературна мова поступово посіла чільні позиції в громадському житті. Так, з 1796 р. Ф. Пелцп видавав чеською мовою "Хроніку Чехії", в якій узагальнив усі свої попередні дослідження з чеської історіографії. Це видання незабаром перетворилося на справді народну книгу й сприяло процесові формування національно-історичних почуттів та свідомості серед різних верств суспільства.

На межі XIX ст. в культурному житті чеських земель формується романтичний напрям, під впливом якого сильний поштовх дістала ідея слов'янського єднання. Згодом ці тенденції в чеському національному Відродженні стимулювали розпад Наполеонівської імперії, об'єднавчий рух у німецьких землях і сприяли піднесенню впливу Росії в Європі. Русофільство було складовою формування теорії слов'янського єднання. У 1806 р. чеські "будителі" започаткували видання журналу "Гласател ческі", головним редактором якого став Я. Неєдли (1776—1843). Знаменною подією стало відкриття в Празі у 1818 р. Музею Королівства Чеського.

Одним із визначних діячів чеського національного Відродження є Йосеф Юнгман (1773—1847). Випускник Празького університету, високоосвічена людина, яка володіла багатьма європейськими мовами, Й. Юнгман у своїх працях обмежував поняття чеського народу та чеської національної культури лише тими верствами населення, які користувалися чеською мовою. Саме цю концепцію сприйняла й підтримала нова генерація чеських патріотів. Й. Юнгман виступав як публіцист, перекладач творів західноєвропейських письменників, написав "Історію чеської літератури", видав "Чесько-німецький словник" у 5 томах. Увесь вільний від літературної діяльності час він присвячував безкоштовному викладанню чеської мови. Й. Юнгман обирався деканом, а згодом і ректором Празького університету.

Багато сил справі національного виховання чехів віддав Франтішек Полоцький (1798—1876), котрий досить тривалий час обіймав посаду історіографа Чеського королівства. Завдяки своєму розуму та широкій освіті він уже в молоді роки вважався впливовою постаттю у визвольному русі. У 1827 р. він заснував двомовний "Часопис Чеського музею ", згуртувавши навколо себе талановитих чеських учених і літераторів. У 1831 р. Ф. Палацький став одним із засновників "Матиці Чеської". Як секретар Королівського товариства наук Чехії Ф. Палацький сприяв його поступовому переходу на національні позиції. У 1836 р. німецькою мовою з'явилася друком перша книга п'ятитомної "Історії чеського народу в Чехії та Моравії", а у 1848 р. — чеською. Праця Ф. Палацького, що ґрунтувалася на широкому колі, першоджерел (події викладалися до 1526 р.), по суті була першою науковою історією чеського народу. Водночас учений намагався брати участь у різних сферах громадського життя: піклувався про театр; робив усе можливе для того, щоб провідні чеські вчені залишалися на Батьківщині; прагнув перетворити Прагу на "слов'янські Афіни"; уклав та видав чеський науковий словник. За його самовіддану діяльність сучасники визнавали Ф. Палацького вождем чеського народу.

Посиленню відчуття слов'янської спільності в чеському суспільстві сприяла діяльність Павла Йосефа Шафарика (1795— 1861). Він був сином протестантського священика-словака, предки якого належали до "Чеських братів", вигнаних із Богемії. П. Шафарика виховували на збережених у родині гуситських традиціях. Згодом він здобув освіту в Єнському університеті. П. Шафарик працював професором гімназії в Новому Саді. Його монографія "Історія слов'янської мови та літератури всіма наріччями" (1826), пронизана ідеалізацією первісного слов'янства, набула широкої популярності в Центрально-Східній Європі. За підтримки чеських патріотів П. Шафарик переїхав до Праги, де прилучився до національного руху. У своїй праці "Слов'янські старожитності" (1837), в якій він використав метод порівняльно-історичного аналізу, П. Шафарик обґрунтував індоєвропейське походження слов'ян, показав їхній внесок у світову історію. Дослідження вченого, що сприймалося як енциклопедія слов'янознавства, після перекладу європейськими мовами принесло йому заслужену славу. Значний розголос дістала праця П. Шафарика "Слов'янська етнографія "(1852 р.), у якій містилися основні знання з історії, культури і статистики слов'янських народів, окрема карта подавала ареал розселення слов'ян.

В ідеології учасників національного руху чільне місце посідала теза про належність чехів до великої слов'янської родини. Історичні умови та стан справ у Європі в 20-ті роки XIX ст. (там політичне домінувала Росія) сприяли усвідомленню значною частиною чеського суспільства власної етнічної самобутності. Спираючись на результати історичних досліджень, активісти національного руху у своїй пропагандистській діяльності робили наголос на мовну близькість усіх слов'янських мов з чеською. У середовищі інтелігенції в той час навіть вважалося за можливе створення спільної слов’янської літературної мови, висувалася концепція слов'янського єднання. Уперше її обґрунтував Ян Коллар (1793-1852). Будучи проповідником протестантської громади в Пешті, він написав поему "Донька слави" (1824), у котрій пророкував можливість зникнення слов'янських народів, чий порятунок уможливлювало лише згуртування всіх слов'ян. Поема набула надзвичайної популярності серед чеських патріотів і стала справжнім "Євангелієм всеслов'янства". Однак запропонована Я. Колларом концепція культурного слов'янського єднання не мала політичного характеру і була тільки першою програмою зближення всіх слов'ян у царині культури.

Важливу роль у формуванні національно-патріотичної думки в 30—40-ві роки XIX ст. відігравали часописи: "Квяти за редакцією драматурга Й. Типа (1808-1856) та "Чеська бджола" за редакцією поета Ф. Челаковського (1799-1852), а з 1846 р. — поета-сатирика К. Гавличека-Боровського (1821—1856). Усі разом вони брали участь у виданні єдиної дозволеної владою чеської газети "Празькі новини". З ім'ям К. Гавличека-Боровського пов'язане обґрунтування політичної програми чеських лібералів — теорії австрославізму, яка передбачала перетворення Австрійської імперії на федеративну конституційну монархію з наданням автономії чехам та іншим народам.

Уже в той час у лібералів з'явилися опоненти на лівому фланзі національного руху, який відбивав настрої певної частини інтелігенції, селян та робітників. Місцем зосередження цих сил з 1845 р. став таємний гурток "Чеський ріпіл", до складу якого входили публіцисти К. Сабіна (1813—1877), Є. Арнольд (1800-1869), Й. Фріч (1829-1891) та ін. Розуміючи значення національних гасел, члени гуртка намагалися поєднати їх з гаслами соціальними. Прибічники радикальних поглядів прагнули використовувати для пропаганди різні культурно-просвітні осередки та об'єднання. Однак їхня загальна ідейна та організаційна слабкість не дала змоги радикалам посісти скільки-небудь помітне місце в проводі визвольного руху.

История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1996. Т. 1.

Костюшко Й. Й. Аграрная реформа 1848 г. в Австрии. Москва, 1993. Краткая история Чехословакии. Москва, 1988.

Кузьмин М. Н. Школа и образований в Чехословакии (конец XVIII — 30-е гг. XX ст.). Москва, 1971.

Мыльников А. С. Павел Шафарик, выдающийся учений-славист. Москва; Ленинград,1963.

Мыльников А. С. Иозеф Юнгман и его время. Москва, 1973.

Мыльников А. С. Эпоха просвещения в чешских землях. Идеология, национальное самосознание, культура. Москва, 1977.

Мыльников А. С. Культура чешского Возрождения. Москва, 1982.

Татова Л. Н. Чешская культура первой половины XIX в. Москва, 1991.