Соціально-економічні причини і наслідки громадянської війни в США

План

1.
Вступ

2.
Назрівання конфлікту між Північчю і Півднем.

3.
Громадянська війна 1861 — 1865 р.

4.
Наслідки Громадянської війни

5.
Висновки

6.
Література

Вступ

Незважаючи на значний розвиток промисловості США в першій половині XIX в. залишалися переважно аграрною країною.
Швидкий ріст промисловості, міського населення, залізничне, будівництво, — усе це викликало стійкий попит на продукти сільського господарства, визначило його галузеву спеціалізацію. Північ і Центр перетворилися в житницю США. Виробництво пшениці з 1840 по 1860 р. потроїлося. Фермери стали серйозною політичною силою країни.

Інший тип економіки панував на плантаторському Півдні. До промислового перевороту в Англії не було такого товару, який би стимулював розширене відтворення господарства на Півдні США. Промисловий переворот і розвиток англійської бавовняної промисловості в корені змінило ситуацію. Господарство американського Півдня одержало монокультуру — виробництво бавовни, а вся необхідне для цього (техніка, меблі, одяг і ін.) став поставляти ринок. За першу половину XIX в. виробництво бавовни зросло в 23 рази, а кількість чорних рабів — утроє (з одного до трьох мільйонів чоловік). Оскільки рабовласницьке господарство незалежне від часу свого існування може мати тільки екстенсивний характер (плантатори не застосовували добрив, і хижацьке використання землі приводило до її повсюдного виснаження), для нього було потрібно безперервне збільшення
посівних площ і числа рабів.

Проблема відтворення робочої сили, незважаючи на офіційну заборону работоргівлі, ще якось вирішувалося: деякі найстарші рабовласницькі штати (Віргінія, Мериленд), де ґрунт був уже занадто виснажений, стали спеціалізуватися на «виробництві» рабів для інших південних штатів США. Значно складніше обстояло справу з розширенням посівних площ під бавовну. На Заході США знаходилися великі масиви незайнятих родючих земель. Саме на ці землі кинулися і плантатори з Півдня і фермери з Півночі. До середини XIX в. гостра проблема Заходу - рабовласницькі плантації або вільні фермерські господарства — стала одним з основних соціально-економічних протиріч у країні.

Назрівання конфлікту між Північчю і Півднем.

У першій половині XIХ в.
, коли рух на західні землі придбало масовий характер, оформилися два потоки колонізації — північного і південний, з вільного і рабовласницького штатів. Незважаючи на те що обидві системи — рабства і вільного капіталізму - співіснували в одній державі, конституції північних штатів забороняли рабство.

Їхні інтереси розмежовувалися й у конгресі. Кожна сторона стежила і тим, щоб у союз приймалося по рівному числу тих і інших штатів. У 1820 р. був прийнятий так називаний Миссурийський компроміс, що показав, що питання про рабство на нових землях став загальнонаціональною проблемою. Територія на захід від р. Міссісіпі поділялася паралельно
30°30' с.ш. на двох частин — рабовласницька до півдня і вільна до півночі. По суті, це була перемога жителів півдня, яким удалося розширити границі рабства, а Північ пішла їм на поступки.

Громадськість Півночі співчувала рабам, але мало
хто насмілювався виступати за їхнє звільнення, оскільки ті були приватною власністю плантаторів. Іноді раби піднімали повстання (сама велика спроба такого роду била і 1831 р.), по чаші бігли у вільні штати, відкіля могли переправлятися в Канаду. Супротивники рабства (аболіціоністи) організували «підземну залізницю», як вони називали таємні маршрути для втікачів, яких охороняли в шляху. Величезне значення для мобілізації американської і світової громадськості проти рабства в південних штатах мала аболиционистська література і преса.

Рабовласники мали намір узаконити рабство повсій країні, позбавивши конгрес права скасовувати або дозволяти його в якому-небудь штаті. Це міг зробити тільки Верховний суд США, якому представився підходящий випадок у виді справи «Дреда Скотта» - раба, що офіційно звернувся в суд з позовом про звільнення, оскільки він разом з хазяїном проживав якийсь час у вільному штаті. Відхиливши в 1857 р. його позов, Верховний Суд одночасно оголосив неконституційним будь-який закон, що забороняє рабство.

Тим часом у Канзасі йшла боротьба між прихильниками і супротивниками рабства. Потік переселенців з Міссурі й інших південних штатів зштовхнувся з ще більш могутнім потоком фермерів з вільних штатів, і справа дійшла до збройних зіткнень. ДО 1860 р. останніх удалося здобути перемогу не тільки в сутичках але й у виборчих урн.

На той час на політичній авансцені з'явилася Республіканська партія. Вона згуртувала всіх незадоволених політикою Півдня яка перешкоджала радикальному рішенню питання про землю на користь, широких мас фермерів. Республіканців очолив Авраам Лінкольн, обраний у 1861 р. Президентом США.

«Генеральною репетицією» Громадянської війни стали конфлікт у Канзасі і знаменитий «рейд» Джона Брауна у Віргінії. Це була людина, що жагуче ненавидів рабство. Він воював проти нього в Канзасі, а у Віргінії задумав підняти повстання рабів. Для цього він із жменькою сміливців (22 чоловік) захопив у жовтні 1859 р. армійський арсенал, де зберігалося 100 тис. рушниць. Однак ця ініціатива виявилася передчасної і ніхто її не підтримав. Загін Брауна був частиною перебитий, частиною узятий у полон, у тому числі його проводир. Перед стратою через повішення 2 грудня 1859 р. Браун написав передсмертну записку, у якій сказав, що «тільки кров може змити злочину цієї гріховної країни...». Символічно, що придушенням «заколоту» керував полковник Чи Роберт, згодом головнокомандуючий армії південних штатів, а при страті Брауна, за деякими відомостями, був присутній Джон Уілкс Намиста — майбутній убивця президента США Лінкольна.

Громадянська війна 1861 — 1865 р.

Громадянська війна між північними і південними штатами з'явилася неминучим наслідком наростання протиріч між двома суспільними системами усередині країни. В основі цих протиріч було питання про рабство, що цілком визначав економічні і політичні інтереси плантаторів. «Програма-максимум» найбільш агресивних кіл Півдня було перетворення США в єдину рабовласницьку державу, але їх цілком ₄
влаштовувало і відділення від союзу як самостійну державу.

Спроби сецесії (відділення) південних штатів мали місце задовго до Громадянської війни. У 1832 р. плантатори Південної Кароліни, узявши на озброєння доктрину суверенітету штатів, оголосили недійсними федеральні закони на території штату і заявили про вихід його зі складу США. Президент Джексон рішуче припинив цю спробу, пославши до його узбережжя військові кораблі. У 1850 р. жителі півдня знову пригрозили сецесією, і президент США Закарі Тейлор (колишній головнокомандуючим у війні з Мексикою) відповів погрозою на погрозу, заявивши, що поведе армію на Південь і розправиться з «зрадниками». Ідея єдиної союзної держави міцно володіла розумами федерального уряду, не крім і адміністрації Лінкольна (він говорив, що «будинок, розділений надвоє, не може стояти»).

Правлячі кола Півночі не бажали відділення Півдня ще і тому, що це означало б появу у вільними штатів грізного супротивника, що залишилися, в особі новоявленої «іноземної держави». Розкол і війна були неминучі, але не прихильники Лінкольна, а рабовласники форсували її початок. Перемога Лінкольна на президентських виборах 1860 р. означала втрату політичного завоювання рабовласниками всієї повноти влади і з'явилася сигналом до самовільного відділення Півдня від США.

Узимку — навесні 1861 р. сформувалася Конфедерація 11 південних штатів. 13 квітня жителі півдня розв'язали воєнні дії, почавши обстріл федерального форту Самтер у бухті Чарлстона (Південна Кароліна), нечисленний гарнізон якого капітулював і спустив американський прапор. Так качалася чотирирічна Громадянська війна

самій кровопролитній і руйнівна з усіх, котрі велися на території Сполучених Штатів.

Велика частина промислового потенціалу і людських ресурсів країни була зосереджена на Півночі, однак Південь був більш споєний (там установилася диктатура рабовласників) і сильний у військовому відношенні. У жителів півдня були більшість кадрових офіцерів, значні запаси озброєння, а головне, вони розуміли, що успіх їм може принести тільки швидка і рішуча перемога. Южане-плантатори вели боротьбу не на життя, а на смерть за своє виживання і колишнє благополуччя і перейнялися почуттям сліпої ненависті до «янкі» (жителям півночі), що здавалися їм не співвітчизниками, а чужинцями, ворогами. Це морально-психологічний стан білої частини південного суспільства прекрасно показано в романі американської письменниці Маргарет Мітчелл «Віднесені вітром». На Півночі ж малося чимало прихильників угоди, «умиротворення» Півдня, особливо в тих колах буржуазії, що вели справи з плантаторами.

Благодушність і повільність на початку війни дорого обійшлися жителям півночі. 1861 рік приніс їм одні поразки, причому вже перша сутичка з конфедератами, що наставали, у червні того ж року ледве не закінчилася втратою столиці. Вашингтон став прифронтовим містом. До кінця 1861 р. армія жителів півночі, що безупинно поповнювалася добровольцями, перевищила 650 тис. чоловік, однак одна чисельна перевага не могла вирішити результат війни, що багато в чому порозумівалося прорахунками головного командування. Загальний план ведення кампанії проти Півдня зводився до його оточення і поступового стиску кільця («анаконда-план»), але розтягнутий на тисячі миль фронт легко було прорвати, що і відбулося в 1862 р.

Федеральні війська почали настання одночасне на заході (у
басейні р. Міссісіпі) і на сході, у Віргінії. На першому напрямку удалося розвити успіх — талановитий генерал Улісс Грант узяв ряд міст і просувався уздовж Міссісіпі до півдня, а в» п.е ріки з портом Новий Орлеан було захоплено жителями півночі з поміччю флоту, що блокував Південь з моря. Конфедерація виявилася розрізаної надвоє, але ця удача на слабкій ділянці оборони супротивники була зведена на немає розгромом армії Півночі на основному фронті. Вона тричі вторгалася у Віргінію, щоб узяти столицю Конфедерації Ричмонд, але щораз її відкидали з великими втратами, а контрнаступ жителів півдня під умілим командуванням Р Лі з працею видалюся зупинити, перекинувши для цього частина військ із Заходу.

Перелом у ході війни на користь вільних штатів був досягнутий завдяки початкові її ведення «пореволюційному». Крім жорсткості порядків у тилу, заходів для зміцнення дисципліни, підвищення податків І рішуче значення придбав закон про гомстед від 20 травня й акт про звільнення рабів від 22 вересня 1862 р. Перший надавав право будь-якому громадянинові країни, що не приймали участі в заколоті проти Сполучених Штатів і сплатившему мито в 10 дол., зайняти гомстед - ділянка землі в 160 акрів (64 га) під ферму на вільних землях. Після п'яти років проживання на ділянці, його обробки і забудови він віддавався безкоштовно у власність. Це і було те радикальне рішення аграрного питання, що обіцяла в 1860 р. Республіканська партія. Хоча прямого військового значення цей закон не мав, він набудовував широкі народні маси, включаючи іммігрантів, на досягнення перемоги над Півднем, без якої не можна було розраховувати на вільне заселення Заходу.

Другий закон повідомляв рабів вільними з 1 січня 1863 р. Хоча на території Конфедерації діяли свої закони, війна янкі з плантаторами здобувала для рабів ясний і конкретний зміст, їм стало зрозуміло, на чиїй стороні бути. Незважаючи на розв'язаний рабовласниками терор, Конфедерація позбавилася міцного тилу, а негри стали масами переходити на сторону жителів півночі і служити у федеральній армії.

Південь нагадував величезний обложений табір, у якому, уже давалася взнаки недостача самого необхідного. Його невелика промисловість працювала для нестатків фронту, а блокада на морі перешкоджала вивозові бавовни в Європу й одержанню відтіля продуктів і медикаментів. Хоча людські і матеріальні ресурси Півдня знаходилися на межі, його військова сила ще не була зломлена.

Навесні 1863 р. жителі півдня під командуванням Лі знову нанесли федеральної армії найсильніший удар на виргинський ділянці, під Чанселорвиллем, але це була остання велика перемога заколотників. Людські ресурси Півночі були величезні, і
на месце розбитих частин уставали нові. До числа самих боєздатних відносилися негритянські полки, яких до кінця війни нараховувалося 186 (12% особового складу). Індустрія Півночі, у якій завершився промисловий переворот, працювала на повну потужність, фермери розширювали постачання сільськогосподарської продукції (бавовна здобували в Англії або заміняли вовною), продовжувалася морська торгівля, у вільні штати приїжджали тисячі іммігрантів. Північ ні в чому не випробував недоліку, і ніяка військова поразка не могла поставити його на коліна.

Чи армія була зупинена під Геттисбергом (Пенсільванія) і відкинута назад у Віргінію в липні 1863 р., а війська Гранта взяли опорний пункт конфедератів на р. Міссісіпі м. Виксберг. Це ознаменувало поворот у ході війни. Навесні 1864 р. федеральні війська почали з заходу настання в саме серце Конфедерації — штат Джорджию. Восени їхній командуючий генерал Вільям Шерман узяв найбільший промисловий центр Півдня Атлантові, почавши знаменитий «марш до моря». Залишки армії конфедератів продовжували пручатися, поки на початку квітня 1865 р. війська Гранта не взяли, після кровопролитного штурму, Річмонд. 9 квітня 28-тисячна Чи армія капітулювала. Склали зброя війська інших генералів Півдня — у цілому 175 тис. чоловік. Так закінчилася Громадянська війна, яка забрала по обидва боки понад 600 тис. життя.

Віднесла вона і життя Авраама Лінкольна. 14 квітня 1865 р., відправившись у театр, він упав від пострілу актора Буса, фанатика-убивці, що прорвався в його ложу. Це була помста рабовласників. Смерть Лінкольна занурила Америку в жалобу. Він здобув повагу і любов людей самих різних політичних поглядів і переконань. Незмінно дотримуючись загальнолюдських цінностей у політику й у житті, далекий марнославству, безкорисливий і доброзичливий, великий американець став одним з тих деяких державних діячів свого часу, що робили враження навіть на революціонерів — прихильників класової боротьби.

Лінкольн прагнув не до диктатури у відношенні Півдня, а до відновлення США на колишньої, рівної для всіх штатів конституційній основі, з єдиною умовою — визнання скасування рабства. Великодушність до переможених, відновлення їх у політичних правах він вважав найбільш правильним курсом, сприятливому цивільному світові. Життя показало, однак, що вирішити проблеми післявоєнної перебудови (Реконструкції) Півдня не так просто, і події пішли в іншому напрямку, чим думав Лінкольн.

Реконструкція Півдня (1865—1877). Рабство в країні було скасовано безповоротно — у виді 13-й виправлення до Конституції, що сенат затвердило в квітні, а /4 штатів — у грудні 1865 р. Невирішеними залишалися, однак, конкретні питання подальшого існування Півдня — умови допуску колишніх штатів Конфедерації в союз, положення колишніх рабовласників і звільнених рабів, пристрій влади й ін. У правлячих колах США на цей рахунок не було єдиної думки. Ще при житті Лінкольна проти його миротворчого курсу виступила група впливових конгресменів-республіканців на чолі з Тадеушем Стивенсом і Чарльзом Самнером. Вони наполягали на військовій диктатурі над Півднем, позбавленні активних учасників заколоту проти союзу цивільних прав і на наданні їх неграм.

Після смерті Лінкольна розбіжності між президентом і конгресом загострилися. Запроваджувати в життя приречення Лінкольна став новий президент Ендрю Джонсон, що був віце-президент. Він не володів ні славою, ні авторитетом свого попередника, і перші ж практичні результати миротворчої політики обернулися проти нього. Видавши в травні 1865 р. указ про амністії, що відновлював плантаторів у цивільних, політичних і власницьких правах (крім права мати рабів), він узяв на себе важку відповідальність.

Конфісковані в роки війни плантації довелося повернути колишнім власникам, що силою і погрозами примушували чорне населення працювати на колишніх хазяї. З'явилися розгалужені терористичні організації, у тому числі знаменитий ку-клукс-клан, що по-звірячому розправлялися з непокірливими неграми, що співчували їм білими. Одержавши владу, плантатори проносили через законодавчі збори штатів «чорні кодекси» — закони, що позбавляли колишніх рабів права власності на землю, на волю пересування, волю слова, мітингів і зборів, на шлюби з білими і т.п. Усе це було чревате «повзучою реставрацією» колишньої системи рабства.

На Півдні запахло новою громадянською війною - уже між плантаторами і звільненими рабами, що почали організований опір старим порядкам; розгорнули боротьбу за землю і цивільні права, діючи на основі юнионистських ліг (так ;називалися союзи чорних у підтримку федерального уряду, що виникли ще в Громадянську війну). У свою чергу, плантатори провели вибори в конгрес США, і в грудні 1865 р. нові сенатори і представники Півдня прибутку у Вашингтона, причому серед них як ні в чому не бувало знаходився колишній віце-президент заколотної Конфедерації Олександр Стефенс. Радикально набудовані члени конгресу домоглися рішення не допускати них у зал засідань, передати продовження Реконструкції конгресові і розслідувати положення справ на Півдні.

У липні 1866 р. конгрес прийняв 14-ю виправлення до Конституції США. Вона позбавляла лідерів Конфедерації права займати державні посади, а негрів зрівнювала в правах з білими. Перший абзац виправлення говорив, що всі особи, породжені в США або які одержали там громадянство і які підкоряються законам країни, є її громадянами і громадянами того штату, де вони проживають, і можуть бути позбавлені права на життя, волю і власність тільки рішенням суду, а не виданням яких-небудь обмежувальних законів. Тим самим заборонялися «чорні кодекси».

Одержавши перемоги на виборах, республіканці одержали в конгресі більш 2\/3 голосів і приступили до радикальної Реконструкції. У 1867 р. На Півдні був уведений воєнний стан і скасовані колишні конституції штатів. На основі 14-й виправлення затверджувалися права чорного населення. Утім, розподіл Півдня на військові округи розглядалося як тимчасове — до ратифікації штатами 14-й виправлення. До липня 1868 р. завдяки цим надзвичайним заходам штати Півдня її ратифікували, і завоювання Громадянської війни були врятовані.

Радикальна Реконструкція означала примусову демократизацію життя на Півдні, з опорою на армію, введену в південні штати, але без розв'язання терору і диктатури якобінської користі. Усі вирішувалося законним шляхом: 14-я виправлення до Конституції в 1870 р. була доповнена 15-й, що спеціально обмовляла, що право голосу в США не обмежується кольором шкіри, расовою приналежністю або рабським станом у минулому.

Аграрне питання вирішувалося не перерозподілом землі на користь звільнених негрів, що вимагали надати кожній чорній родині «40 акрів і мула», а дозволом здобувати нерухомість, тим більше що частина плантацій дробилися і розпродавалася за борги. На південні штати поширилася і чинність закону 1862 р. про гомстедах. Зрозуміло, «стартові можливості» негрів були мінімальними, і вони в основній своїй масі власниками не стали, що надовго закріпило їхнє неповноправне положення, однак вступ на слизький шлях переділу власності було не в дусі американської політичної традиції. Зате цілком відчутними стали досягнення в області утворення негрів: до 1880 р. майже суцільна неграмотність серед них скоротилася до 70%. До кінця 60-х років у штатах Півдня діяли «уряду Реконструкції», негри активно використовували свої політичні права й обиралися на виборні посади, у тому числі в конгрес. Конституції південних штатів були переглянуті, що з'явилося вирішальною умовою прийому їх у союз на новій основі.

Тим самим радикальна Реконструкція виконала свою основну задачу. У 1868 р. президент Джонсон був навіть підданий імпічментові, але для його осуду і звільнення з посади не вистачило одного голосу присутніх сенаторів. На виборах того року президентом США став колишній головнокомандуючий армією Півночі генерал У. Грант, при якому різко зросла підприємницька активність у країні (сам Грант втягся в операції на біржі). Помітно перероджувався і клас плантаторів, що чим далі, тим більше пристосовувалися до нових умов господарювання, перетворюючи з «земельних аристократів» у комерсантів цілком буржуазного типу (головна героїня роману «Віднесені вітром» шалена Скарлетт уособлювала саме такий тип південного підприємця).

Бурхливо розвивався капіталізм природним, еволюційним нівелював існуючі розходження між Північчю і Півднем, і в 70-і роки радикальна Реконструкція поступово зійшла на немає. Цьому сприяла і смерть у 1868 р. її самого непохитного лідера Т. Стивенса, що мріяв «зверху» наділити негрів землею. «Уряду Реконструкції» у південних штатах одне за іншим замінялися новими, котрі формувало південне крило Демократичної партії. Вона підсилювала свій вплив і в конгресу. У цій обстановці піднімали голову реакційні сили, що ігнорували 14-ю і 15-ю виправлення до Конституції і плани економічного і, що виношували, соціального поневолювання чорних американців. Заборонивши 1876 р. діяльності ку-клукс-клану конгресом виявився малоефективним.

У міру того як Демократична партія нарощувала .свою масову базу, у тому числі за рахунок частини фермерства білих бідняків Півдня, Республіканська втрачала колишнє влиття на маси, перетворюючи з ніколи радикальної, антирабовласницької «народної» у партію, керовану великим капіталом. Падінню її впливу сприяла, зокрема, непопулярна фінансова політика, що складалася в стабілізації грошового обігу шляхом заміни паперової готівки дзвінкою монетою, який не вистачало. «Подорожчання грошей» ударило по усім, хто брав кредити і позички в банках і в
приватних осіб. Це викликало серію банкрутств і сильне невдоволення фермерів, зацікавлених у випуску «дешевих» паперових доларів («гринбеков»). У США з'явилися асоціації «гринбекеров» - прихильників необмеженого друкування грошей, що, як вони сподівалися, полегшить виплату боргів.

У 1876 р. кандидат у президенти від демократів Семюэл Тилден (штат Нью-Йорк) одержав більше голосів, чим республіканець Рутерфорд Б. Хейс зі штату Огайо. Однак результати виборів піддалися переглядові, у ході якого більшість голосів було приписано Хейсу. Так відбулася закулісна угода лідерів обох партій: президентом США став, як і колись, республіканець, але в обмін на зобов'язання вивести з території Півдня ще знаходилися там федеральні війська. Прийшовши в 1877 р. до влади, Хейс ліквідував цей останній елемент надзвичайного стану на Півдні, за допомогою якого велася його радикальна Реконструкція.

Наслідки Громадянської війни

Обоє події були єдиним цілим і вийшли далекі за рамки військової перемоги Півночі над Півднем. До Громадянської війни країну привела фатальна дилема: бути або не бути рабству? Хоча в жодній європейській державі не було нічого схожого на плантаційне рабство, історики часто порівнюють Громадянську війну США з буржуазно-демократичними революціями. Загальне в них було те, що бурхливо зростаючий капіталізм ліквідував будь-які інститути, що заважали йому, - абсолютну монархію, політичну роздробленість, пережитки феодалізму, а також рабство. Нерозвинений капіталізм не міг існувати без рабства, а дозрівши, він знищив його.

Конфлікт вільного підприємництва і плантаційного рабства можна розглядати і як конфлікт двох форм власності і діаметрально протилежних типів організації праці капіталом: рабство виключає наймана праця, і навпаки. Обоє претендували на життєвий простір (вільні землі) і на панування в американській політичній системі.

Головний підсумок Громадянської війни полягав у скасуванні рабства. Інші компоненти американської економіки — промисловість, торгівля, фермерське сільське господарство — успішне розвивалися і до неї, причому на північному сході США до 60-м років завершився промисловий переворот. Громадянська війна тимчасово знизила темпи економічного росту, однак у кінцевому рахунку вона підготувала розвиток капіталізму на набагато більш широкій і вільній основі. Прийнятий у 1862 р. акт про гомстедах став самим прогресивним у світовій історії рішенням аграрного питання, а керівництво Республіканської партії, перебуваючи у влади з 1861 по 1884 р., провело цілу серію заходів в інтересах підприємців.

Що стосується Півдня, то він і після Громадянської війни відставав у розвитку від Півночі і Заходу США. Частина плантацій позбавилася хазяїнів і перейшла до нових власників, частина була поділена на дрібні ділянки і здана в оренду. На плантаціях як і раніше трудилися в основному негри, але вже як батраків або орендарів-здольників (кропперов), що віддавали хазяїнові частина врожаю (така форма землекористування носить відсталий характер і схожа з «відпрацьовуваннями» колишніх кріпаків Росії на поміщицькій землі). Поряд з нею на Півдні значно виросла питома вага сімейного фермерського господарства, причому землю здобували і вихідці з північних, штатів.

Скасування рабства створило вирішальну передумову для формування на Півдні ринку робочої сили, але він цілком не склався навіть у роки радикальної Реконструкції. Головною перешкодою тому стала расова дискримінація — чорних американців звичайно приймали лише на найважчі і брудні роботи. Розхоже вираження «ця праця не для білого» мало там буквальне значення. Навіть після скасування рабства і формального зрівняння в правах (14-я і 15-я виправлення до Конституції) негритянський народ у цілому залишився на положенні «нижчого стану», хоча невелика частина чорних стала утвореними людьми, власниками і навіть підприємцями.

Реконструкція не могла вирішити всіх задач по перетворенню Півдня в такий же регіон США, як раніше вільні Північ і Захід. Для цього треба було б відібрати землю в плантаторів і наділити нею негрів і білих бідняків. Лідери радикальних республіканців були повні рішучості піти на це, але такі міри означали б борги роки потрясінь і кровопролиття для Сполучених Штатів. Події ж пішли по еволюційному шляху.

Знадобилося майже сторіччя, щоб боротьба чорних американців за свої цивільні права увінчалася фактичним, реальним успіхом. Це відбулося не тільки під впливом їхньої власної боротьби, що приймала часом насильницькі форми, але також і внаслідок еволюції всього американського суспільства по шляху визнання загальнолюдських цінностей і поваги прав людини, уперше проголошених в Америці в 1776 р. Першим кроком у цьому напрямку став великий документ про скасування рабства, підписаний Авраамом Лінкольном.

Висновки

Без рабовласництва плантаційне господарство було безглуздим, тому центральним пунктом американського соціально-політичного життя стало скасування рабства (аболіціонізм).
При утворенні майже кожного нового американського штату (бути йому рабовласницькі або вільним?) відбувалися збройні зіткнення між фермерами і плантаторами. У середині XIX в. і велика промислова буржуазія Півночі,
до визначеного моменту мирно співіснувала з південними
плантаторами, різко виступила за скасування рабства. Розвиток капіталістичного господарства вимагало збільшення ємності внутрішнього ринку, зокрема, ринку робочої сили, що було несумісно з рабовласництвом.

Непримиренні протиріччя між Північчю і Півднем зрештою привели до Громадянської війни в США (1861-1865 р.), що закінчилася повною перемогою Півночі. Громадянська війна призвела до здійснення ряду важливих демократичних перетворень, що остаточно знищила всі перешкоди на шляху швидкого розвитку капіталізму в країні. Переміг «американський шлях» розвитку капіталізму в сільському господарстві - панування на землі фермерів — без феодалів і поміщицького землеволодіння. У 1962 р. виданий «гомстед-акт», що
давав будь-якому громадянинові право, придбати ділянку землі розміром до 160 акрів (близько 65 га) зі сплатою 10 дол. спеціального збору. Після 5-літнього користування при неодмінній умові особистої

її обробки земля переходила в повну власність фермера.

За 20 років після видання цього акта в руки американських фермерів перейшло практично безкоштовно 65 млн. акрів родючої землі.

Після громадянської війни американська промисловість, що одержала ємний внутрішній ринок, зробила дуже великий крок уперед. ДО 70 р. XIX в. промисловість США вийшла на друге місце у світі (після Англії). Жодна країна ще не знала таких бурхливих темпів промислового розвитку, які показали США після Громадянської війни і, насамперед, в області машинобудування. Американська промисловість стала цілком самостійною.

Верстатний парк країни піддався серйозної реконструкції, з'явилися перші фрезерний і револьверний верстати, а також оригінальні конструкції стругальних, шліфувальних і інших металорізальних верстатів. Розвиток верстатобудування дозволило робити в масових (недосяжних для Європи) масштабах різні побутові машини (швейні машинки Зингера вироблялися вже сотнями тисяч). Після Віденської всесвітньої виставки 1873 р. світові стало ясно, що США вже перевершують Англію в промислово-технічному суперництві.

У 1880 р. вартість валової продукції промисловості США в 2,5 рази перевищила вартість сільськогосподарської продукції.