Приватне життя і життя компанії з етичних поглядів

Приватне життя і життя компанії з етичних поглядів План: 1. Цінність приватності. 2. Сфери законного зацікавлення. 3. Засоби дослідження. 1. Цінність приватності. Приватність є важливою цінністю, яка може виявитися у трьох вимірах:  психічному;  фізичному;  соціальному. Найголовніша – психічна приватність –– це приватність внутрішнього світу,

думок людини, її ідеалів, прагнень, почуттів. Вона виявляється в людей особливим способом і вимагає особливої поваги. Більшості люди можуть бажати відкрити свої внутрішні почуття тим людям, які можуть допомогти і що їм можна допомогти. Проте, більшість із нас приховує значну частину свого внутрішнього світу і навіть від близьких людей оскільки:  така секретність захищає від експлуатації тих хто

хотів би використати людей у власних цілях;  розкриття секретності може зашкодити і самій особі. Людина може бути зобов’язана розкрити своє внутрішнє життя психологу, якщо це необхідно для її душевного здоров’я. Бувають випадки, що роботодавець має право вимагати розкриття внутрішнього світу претендента на роботу. Проте, потреба в цьому має бути чітко встановлена. Фізична приватність є необхідним засобом для засобу психічної приватності.

Всі працівники будь-яких професій потребують захисту фізичної приватності для виконання своєї роботи. Деякі суди вирішили, що фізична приватність порушується лише у випадку прямого фізичного посягання. Згідно з таким поглядом, шпигування за допомогою бінокля або мікрофона з поза меж чиїхось володінь не є порушенням приватності. Таке судження є неправильним і неетичним, оскільки сучасна техніка може спричинити шкоду

і без прямого фізичного посягання. Право особи на приватність не обмежується лише предметами її власності. Фізична приватність по суті може означати оберігання почуттів та особистих стосунків. Тому порушення фізичної приватності можливе навіть за відсутності правопорушення чи посягання на власність. З погляду бізнесу, не є благом для старшого за посадою знати, що його підлеглі думають про свого керівника. Отже, фізична приватність –– це необхідний засіб, що дозволяє бути самим собою

і підтримувати соціальні та ділові стосунки з іншими. Соціальна приватність. Для ефективного функціонування суспільства, кожна людина грає декілька ролей: батько, мати, чоловік, адміністратор, громадянин. Часто це неможливо, якщо ролі не є подільними і не ізольовані одна від одної. Секретність і приватність у соціальному аспекті потрібна як підтримка різниці

ролей. Фірма проявляє законну зацікавленість стосовно всього, що істотно впливає на виконання роботи. Пияцтво та азартні ігри осіб на посаді контролерів, невміння тримати язик за зубами провідних спеціалістів мають стосунок до роботи, а подружня вірність цих осіб чи участь у зустрічах нудистів –– ні. Стосовно законного зацікавлення виникають серйозні проблеми тоді, коли справа стосується дій приватних

осіб, які впливають на імідж компанії. З просуванням людей по кар’єрі, вплив їхньої діяльності на імідж компанії є часто визначальним. Якщо робітник деякої фірми належить до комуністичної партії, то очевидно, суттєвого впливу цей факт не справляє на імідж компанії, а якщо віце-президент якоїсь компанії належить до нацистської партії, то ситуація є іншою, оскільки люди не захочуть мати справу ні з цією особою, ні з фірмою, де він працює.

Слід пам’ятати, що право особи є первинним і воно не може бути порушене кимось чи чимось шляхом шляхом необґрунтованого втручання. Проте така обґрунтованість не може бути встановлена в односторонньому порядку, а лише шляхом вироблення колективного договору. Сучасний бізнес передбачає тривалі відрядження і працівники сприймають це як частину умов праці, але потреба таких відряджень виправдовується лише тоді, якщо відрядження справді необхідне для компанії.

Якщо ж наслідки цього для дружини та дітей не беруться до уваги, то компанія діятиме так, ніби вона привласнила не лише працівника, а його сім’ю. 3. Засоби дослідження. Не всі засоби дослідження, які використовує компанія до своїх працівників, є етичними. Приватність має свої вимоги і працівник, наймаючись на роботу, добровільно відмовляється від частини своєї приватності. Люди погоджуються на звичайний нагляд за своєю працею.

Проблема виникає в тому, де межа між обґрунтованим і необґрунтованим втручанням в приватність. Мова іде про засоби, які використовує компанія: телеграфні повідомлення, приховані телекамери, тестування. Якщо застосування спеціального устаткування для контролю працівників у виробничій зоні необхідне для запобігання крадіжкам, яких не можна контролювати за допомогою звичайних заходів, то можна вважати, що компанія мала для цього достатні підстави.

Наприклад: робітники мають справу з невеликими за розмірами цінними речами. Навіть у цих випадках, про існування спеціального контролю повинно бути відомо працівникам, щоб вони захистили свої законні секрети. Використання спеціального контролю на виробничій території та у невиробничій (кімнати відпочинку) вимагатиме значно серйозніших підстав. Зокрема потрібні санкції на обшук, повинна бути обґрунтована підозра того, що ця процедура дозволить

отримати докази серйозного злочину скоєного раніше. Підприємство, навіть коли використовує спец контроль, повинно захистити працівників від шкідливих побічних наслідків. Тому інформація про приватне життя і зібрані дані повинні бути знищені, забуті, чи проігноровані, оскільки компанія не має права збирати та використовувати таку інформацію. Не етичним є також використання перевірки на детекторі брехні для випробовування претендентів,

яким доведеться мати справу з великими сумами готівки, але існує обов’язок керівника компанії запрошувати висококваліфікованого працівника, який зможе розшифрувати результати співбесіди.