Елементи процесу доказування в кримінальному процесі

Реферат:

На тему :

"Елементи процесу доказування в кримінальному процесі"

ПЛАН :

Вступ

1. ЗБИРАННЯ ДОКАЗІВ ТА ЇХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДЖЕРЕЛ

2. ПЕРЕВІРКА Й ОЦІНКА ДОКАЗІВ ТА ЇХ ДЖЕРЕЛ

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Як об'єктивна істина в цілому, так і окремі факти, об­ставини справи встановлюються слідчими органами, про­курором і судом лише шляхом кримінально-процесуально­го, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються до­кази і на їх підставі приймаються й обґрунтовуються про­цесуальні рішення. Цим обумовлюється те, що доказуван­ня має найбільшу питому вагу в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких вони залучають до цієї діяльності. У кінце­вому підсумку в кримінальному процесі як науці, навчаль­ній дисципліні і галузі права і практичній діяльності все зводиться до доказування і доказів, бо вони є основним змістом кримінального процесу.

За своєю гносеологічною суттю кримінально-процесу­альне доказування являє собою різновид людського пізнан­ня дійсності. Воно не є науковим у тому розумінні, що не ставить собі за мету пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства, але в плані встановлення окремих фактів, явищ дійсності воно має багато спільного з науко­вим пізнанням, насамперед історичним. У кримінально-про­цесуальному доказуванні як пізнавальній діяльності за­стосовуються (звичайно, з урахуванням його специфіки) всі закони і категорії діалектичної і формальної логіки. Ця специфіка зумовлена передусім об'єктом, завданнями й засобами пізнання, колом його суб'єктів, процесуальними строками і процесуальною формою.

Розглядаючи зміст кримінально-процесуального доказування можна виділити два його види або аспекти: дока­зування як дослідження фактичних обставин справи, що полягає в діяльності відповідних органів і осіб по збиран­ню, перевірці та оцінці доказів, і доказування як логічне і процесуальне обґрунтування певної тези, твердження, висновків, рішення в справі. Це важливо, зокрема, для законодавчого регулювання й теоретичного дослідження питання про обов'язок доказування.

Доказування являє собою сплав практичних дій і мис­лення, фізичної і розумової діяльності суб'єктів криміналь­ного процесу. Елементами, процесу доказування
як дослідження є збирання (формування), перевірка й оцінка доказів та їх джерел. Щодо другого виду, або аспекту, доказування в кримінальному процесі, то його важливішими елементами є письмове або усне формулювання певної тези (напри­клад, обвинувальної чи виправдувальної) і наведення ар­гументів для її обґрунтування. Цей вид доказування близький до того, що існує у формальній логіці.

1.
ЗБИРАННЯ ДОКАЗІВ ТА ЇХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДЖЕРЕЛ

Збирання доказів та їх процесуальних джерел – це врегульована КПК діяльність особи, яка про­вадить дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по вияв­ленню і фіксації в процесуальних документах і додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або ін­шої події як доказової інформації. Способи збирання до­казів у загальному вигляді не дуже конкретно і точно визначені ст. 66 КПК, в якій указано, що особа, яка про­вадить дізнання, слідчий, прокурор і суд у справах, які перебувають в їх провадженні, вправі викликати в поряд­ку, передбаченому КПК, будь-яких осіб як свідків і по­терпілих для допиту або як експертів для дачі висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, службових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані; ви­магати проведення ревізій, вимагання від банків відомості, які містять банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та в обсязі встановлених Законом України “Про банки та банківську таємницю”. Виконання цих вимог є обов'яз­ковим для всіх громадян, підприємств, установ і органі­зацій. Докази можуть бути подані підозрюваним, обвину­ваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, ци­вільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представ­никами, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами, організаціями.

Таким чином, способами збирання доказів та їх джерел є слідчі і судові дії (допити, обшуки, огляди тощо), інші процесуальні дії (зокрема, вимога осіб і органів, які ведуть процес, пред'явити предмети і документи або про­вести ревізію), а також подання доказів (практично — предметів і документів) з власної ініціативи учасниками процесу, іншими громадянами, підприємствами, установа­ми, організаціями (практично—їх керівниками).

Серед способів збирання доказів та їх джерел слідчі і судові дії мають найбільшу питому вагу. Вичерпний пе­релік таких дій дано в КПК. Це затримання і допит пі­дозрюваного, допит свідка, потерпілого, об­винуваченого, експерта, очна, пред'явлення для впізнання, обшук, виїмка, огляд, ексгумація трупа, освідування, відтворення обстановки й обставин події, призначення експертизи, прослуховування розмов, які ведуться по телефонах та інших переговорних пристроях. Недопус­тимо провадити слідчі чи судові дії, не передбачені зако­ном, бо це означає порушення принципу законності, прав громадян. Однак слід мати на увазі, що крім цих дій, спо­собом збирання доказів є такі передбачені КПК проце­суальні дії, як витребування предметів і документів, одер­жання їх від учасників процесу, установ, підприємств, ор­ганізацій, службових осіб і громадян, вимога про прове­дення ревізії, відібрання пояснень від окремих громадян або службових осіб. Слідчі дії можуть провадитися тільки після порушення кримінальної справи, інші ж процесуальні дії по збиранню доказів — і до порушення справи.

Збирання доказів та їх джерел є і має залишатися в подальшому діяльністю тільки процесуальною, врегульова­ною нормами КПК, і ніякою іншою. Не можна включати оперативну і непроцесуальну розшукну діяльність у сис­тему кримінально-процесуального доказування. Звичайно, оперативно-розшукові заходи можуть допомогти виявити но­сіїв можливої доказової інформації, визначити конкретні способи її одержання з метою збирання доказів. При про­веденні оперативно-розшукних заходів можуть застосову­ватися відеозапис, кінофотозйомка, звукозапис з
метою виявлення ознак злочину і осіб, які його вчинили, відомос­тей, які можуть бути використані як докази в кримінальній справі після їх перевірки відповідно до кримінально-про­цесуального законодавства. Але змі­шування оперативно-розшукової діяльності з процесуаль­ною, підміна останньої такою діяльністю поставили б під загрозу нормальний процес доказування в кримінальному процесі, здійснення принципу встановлення об'єктивної істини у справі та інших демократичних принципів судо­чинства.

Фіксація доказової інформації - складова частина про­вадження слідчих і судових дій по збиранню доказів та їх джерел—докладно врегульована в КПК. Вона, як і про­вадження вказаних дій, є виключною компетенцією особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду. В не­обхідних випадках допомогу в цьому їм надають спеціа­лісти, перекладач і секретар судового засідання.

КПК містить вичерпний перелік способів фіксації до­казів та їх джерел. Це складання протоколів слідчих дій, розпорядчих і судових засідань суду першої інстанції, за­сідань Пленуму Верховного Суду України, вине­сення постанов особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, ухвал і постанов судом про приєднання до справи предметів і документів; застосування фото- і кі­нозйомки, звуко- і відеозапису, виготовлення планів, схем, зліпків і відбитків слідів. Протокол може бути написаний від руки або за допомогою машино­пису. Для забезпечення його повноти може бути застосова­но стенографування.

Протокол є основним, найбільш поширеним способом фіксації ходу і результатів слідчих і судових дій по зби­ранню та перевірці доказів. Поступаючись перед звуко- і відеозаписом, кіно- і фотозйомкою в повноті й точності фік­сації, протоколи порівняно з ними мають і важливі пози­тивні якості: нескладність виготовлення, можливість фік­сації лише даних і обставин, що мають відношення до справи, зорове сприйняття і через те більш надійне засво­єння записаного, краще забезпечення права учасників слідчих і судових дій робити зауваження і поправки до змісту і форми зафіксованого. Водночас звуко- і відеоза­пис, кінозйомка фіксують не тільки результати, а й перебіг слідчих і судових дій і містять більш багату інформацію.

Законодавець пішов по шляху перерахування в КПК науково-технічних засобів, які застосовуються для фікса­ції певних обставин, перебігу і результатів слідчих дій, і порівняно докладного регулювання порядку застосуван­ня трьох з них: звукозапису, кінозйомки і відео­запису.

Виготовлені під час провадження слідчої дії фотознім­ки, матеріали звуко- і відеозапису, кінозйомок, плани, схе­ми, зліпки та інші матеріали додаються до протоколу цієї дії як такі, що пояснюють його зміст. Але в дійсності ці матеріали мають більш широке і самостійне доказове значення, тому доцільно було б визнати їх само­стійним джерелом доказів — кіно-, фото-, звуко-, відеодокументами, а зліпки і відбитки — похідними речовими до­казами.

2.
ПЕРЕВІРКА Й ОЦІНКА ДОКАЗІВ ТА ЇХ ДЖЕРЕЛ

Перевірка доказів та їх джерел передує їх оцінці і є необхідною передумовою останньої. Основна відмінність перевірки та оцінки полягає в тому, що перша здійснюєть­ся як за допомогою практичних (слідчих і судових) дій, так і логічним шляхом, за допомогою лише розумової ді­яльності, друга ж є винятково розумовою діяльністю. Пе­ревірка доказів та їх джерел рівнозначна їх досліджен­ню. Метою такої перевірки є визначення їх доброякісності, достовірності, повноти, законності засобів Їх одержання.

Основні способи перевірки доказів та їх джерел — ана­ліз кожного з них окремо, зіставлення з іншими доказа­ми та їх джерелами, провадження повторних або нових слідчих і судових дій. Деякі процесуальні дії в основному призначені законом і використовуються на практиці саме для перевірки уже наявних у справі доказів та їх джерел. Це — насамперед відтворення обстановки й обставин по­дії, очна ставка, а також (хоч і меншою мірою) пред'яв­лення для впізнання, освідування, огляд, обшук, виїмка тощо. Способами перевірки є також оперативно-розшукні заходи органів дізнання (але це — непроцесуальний спо­сіб), застосування тактичних прийомів проведення слід­чої дії (наприклад, допиту). Важливе значення для пере­вірки доказів має встановлення й аналіз джерел поінфор­мованості свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинуваче­них, експертів, авторів документів.

Оцінка доказів, та їх джерел є розумовою, логічною діяльністю. Вона супроводжує кожний крок осіб і органів, які ведуть процес, по збиранню і перевірці доказів та їх джерел. Як окремий, самостійний елемент процесу дока­зування оцінка чітко проявляється тоді, коли необхідно прийняти (а у випадках, передбачених законом, і письмо­во обґрунтувати) процесуальне рішення — проміжне, етап­не (наприклад, про застосування заходу процесуального примусу, визнання особи потерпілою, притягнення особи як обвинуваченої) або підсумкове для даної стадії, окремої особи або для всього провадження в справі (наприклад, про порушення або закриття кримінальної справи, віддан­ня обвинуваченого до суду, засудження чи виправдання підсудного, умовно-дострокове звільнення засудженого). Оцінка доказів та їх джерел, таким чином, є необхідною передумовою для прийняття й обґрунтування майже будь-якого рішення у справі.

Об'єктом оцінки є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, потерпілих, висновок експерта тощо).

До змісту оцінки доказів як фактичних даних (відо­мостей про факти) входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості і достатності для вирішення як окремих питань у справі, так і справи в цілому. Зміс­том же оцінки процесуальних джерел доказів є визначен­ня допустимості їх використання в справі і повноти відо­мостей, що містяться в них.

Достовірність доказів означає, що вони правильно, аде­кватно відображають матеріальні і нематеріальні сліди.

Належність доказів визначається їх придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин, які вхо­дять до предмета доказування в справі, конкретизованого кримінальним законом, а також інших обставин, які ма­ють у даній справі характер допоміжних або супутніх по відношенню до предмета доказування.

Допустимість доказів визначається законністю джере­ла, умов і способів їх одержання.

Докази вважаються достатніми тоді, коли в своїй су­купності дають можливість установити всі передбачені за­коном обставини справи на тому рівні знання про них, який необхідний для прийняття правильного рішення при провадженні в справі.

Оцінка джерела доказів з точки зору повноти відомос­тей, що в ньому містяться, здійснюється шляхом зістав­лення цих відомостей із змістом аналогічного джерела (на­приклад, показань обвинуваченого, одержаних на допитах у різний час або в результаті різних слідчих дій: допиту, очної ставки тощо) або інших джерел (наприклад, пока­зань потерпілого й обвинуваченого).

При оцінці джерела доказів з точки зору його допусти­мості необхідно переконатися, чи передбачений він КПК, чи не було порушень процесуального закону при його одер­жанні, чи позначились або могли позначитися процесуаль­ні порушення, якщо вони були допущені, на достовірності і повноті відомостей, які містить дане джерело. Докази та їх джерела, одержані з грубим порушенням норм КПК, що регулюють процес доказування, конституційних та інших прав громадян, а тим більше одержані в результаті зло­чинного порушення норм, які визначають умови й порядок збирання і перевірки доказів та їх джерел, завжди викли­кають сумнів у їх достовірності і недопустимі для викорис­тання в кримінальному процесі.

КПК, зокрема, забороняє домагатися показань обвину­ваченого та інших осіб шляхом насильства, погроз та ін­ших незаконних заходів. Здобуті таким чином показання недопустимо використовувати для обґрунтування якогось рішення в справі.

КПК містить норми, які регулюють окремі випадки не­допустимості використання доказів та їх джерел у кримі­нальному процесі. Наприклад, не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком і потерпілим, джерело яких не­відоме; забороняється допитувати як свідків захисників та деяких інших осіб; учасники судового розгляду в судових дебатах, а суд — у вироку мають право посилатися тільки на докази, дослі­джені в судовому засіданні. Од­нак загальної норми, яка б чітко регулювала питання про допустимість і недопустимість доказів та їх процесуальних джерел, у КПК не сформульовано, і це слід зробити.

Таким чином, якщо питання про належність доказів регулюється головним чином з точки зору їх змісту, при­датності для встановлення обставин, які входять до пред­мета доказування в справі, та інших обставин, що мають значення для справи, то при вирішенні питання про до­пустимість доказів та їх джерел береться до уваги в основ­ному додержання процесуальної форми їх залучення і ви­користання в справі.

Оскільки оцінка доказів та Їх джерел є лише розумо­вою, логічною діяльністю, КПК не регулює її так доклад­но, як збирання і перевірку (останню в частині проваджен­ня слідчих і судових дій), але в ньому сформульовані за­гальні правила такої оцінки, які мають методологічний характер: «Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переко­нанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктив­ному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, ке­руючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка прова­дить дізнання, не мають наперед встановленої сили». Ці правила конкретизуються щодо показань свід­ків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, висновку. Закон зобов'язує суд у мотиву­вальній частині вироку навести докази, на яких ґрунтується засудження або виправдання підсудного, і вказати мо­тиви, з яких він відкидає інші докази.

Список використаної літератури

1. Кримінально-процесуальний кодекс України.

2. Теория доказательств в советском уголовном процессе. Отв. Редактор Н.В. Жогин, М., Юрид. Лит., 1973.

3. Кримінальний процес України: Підручник / М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. – К.: Либідь, 1992.