хореография и дети

Вступ Формування особистості - складний, багатозначний процес, що виступає у формі фізіологічного, психічного і соціального становлення людини й проявлений внутрішніми і зовнішніми природними і суспільними умовами. Розвиток і удосконалювання особистості, особливо в дитинстві, відбувається головним чином під впливом виховання. Виховання " проектує" особистість, навмисно

і планомірно піднімає її на нову ступінь, рухає її в заданому напрямку" писав Л.С.Виготський. У загальній педагогіці виховання розглядається. Як спеціально організований процес, спрямований на розвиток особистості вихованця. У ній вивчаються мети, зміст, засоби і методи виховання. Виховуючи необхідно знайти способи і засоби педагогічного впливу, найбільш відповідному даному віку

дітей. Методика виховання вивчає питання утворення, навчання і розвитку. У самому загальному виді формування особистості дитини можна визначити як процес соціалізації, тобто засвоєння людини соціального досвіду. Людина на основі соціального спілкування і діяльності відокремлюється в особливу соціально- психологічну систему. "Особистість у повному змісті цього слова починається тоді, коли з усього соціально- психологічного матеріалу,

що став особистим надбанням індивіда, формується особливим образом організована система, що має індивідуальність, здатністю до саморегуляції, виборчим відношенням до соціального середовища". Ще в самі древні часи танець був одним з перших мов, яким люди могли виразити свої почуття. Танець таїть у собі величезне багатство для успішного художнього і морального виховання, він сполучить у собі не до емоційну сторону мистецтва, приносить радість як

виконавцю, так і глядачу - танець розкриває і ростить духовні сили, виховує художній смак і любов до прекрасного. Танець народний, бальний, класичний, естрадний, сучасний, спортивний - усі вони для дитини надзвичайно корисні, сприяють його фізичному, моральному, естетичному розвитку. Займаючись хореографією, діти розкривають для себе всі традиції, удачі, обряди, характер різних народів, і їхній спосіб життя, культуру. Сучасні танці з їхніми стрімкими ритмами, незвичайними

і складними становищами тіла добре тренують витривалість, вестибулярний апарат, систему подиху і серце. Крім того, сучасні танці найбільш привабливі для підлітків. Хореографія - мистецтво, улюблене дітьми. Щорічно тисячі аматорів танцю приходять у хореографічні колективи, танцювальні ансамблі, студії. Багато дитячих танцювальних колективів придбали велику популярність не тільки в нашій країні, але і за рубежем. Телебачення широке показує дитячу самодіяльність, знайомить

з дитячими танцювальними колективами. Дивлячись, з якою легкістю і майстерністю танцюють діти на сцені, ми забуваємо, що за цим коштує щоденна праця їхній самих і їхній педагогів. У зв'язку з цим актуально дослідження специфіки роботи з дітьми кожного віку, особливо з дітьми молодшого шкільного віку. Це зв'язано з тим, що молодші школярі, рухливі й імпульсивні від природи, особливо мають потребу в заняттях хореографії, однак у силу віку вони менш

працьовиті, чим діти середнього і старшого віку, менш зібрані, зосереджені і наполегливі, неуважні і легко відволікаються. Тому важливо знати і враховувати специфіку роботи з ними, щоб не тільки одержувати максимальний результат від занять, але і менше стомлювати дітей, сприяти розвитку їхнього здоров'я. Педагог, що враховує специфіку молодшого шкільного віку, допоможе дітям, що займаються танцем, пізнати

красу і силу свого тіла, розвитися фізично, опанувати професійними навичками танцівника в зіткненні з музикою, з народним фольклором, з історією і розвитком вітчизняного балетного театру. Дослідження специфіки роботи з молодшими школярами проводилося багатьма ученими психологами і педагогами. Багато досліджень присвячено специфіці викладання різних навчальних предметів у молодших класах, але немає спеціального дослідження, присвяченого специфіці роботи з молодшими класами по хореографії.

Ціль курсової роботи - розкрити і зрозуміти вплив сучасних напрямків хореографічного мистецтва і формування естетичних смаків дітей молодшого шкільного віку. Для цього необхідно вирішити наступні задачі: 1) з'ясувати особливості дітей молодшого шкільного віку, ознайомитися з виробленими до них підходами; 2) досліджувати різні методи навчання дітей молодшого шкільного віку; 3) запропонувати нові - цікаві і нетрадиційні - методи роботи з дітьми молодших класів

по хореографії. Розділ І. Теоретичні основи естетичного виховання дітей засобами сучасного хореографічного мистецтва 1. Танець як особлива форма пізнання світу Якщо спостерігати за навколишнім світом, то важко не погодитися з тим, що він знаходиться в безупинному естетичному русі, русі танцю. "Танцювати" уміють усі, будь те пташеня, звірушка, деревце, доросла чи людина воістину унікальне явище природи - дитина.

Мікрокосм дитини уміщає величезний світ. Цей світ неможливо "удержати" у дитячій свідомості. І дитина шукає шляхи для "звільнення": у звуковому, образотворчому, пластичному і т.д. відображення реальності. У поставлених цілях і задачах концепції безупинного утворення дітей молодшого шкільного віку домінантою виступає турбота про зміцнення і розвиток фізичного здоров'я дитини, вихованні духовно-моральної сфери, збереженні його

самобутності. У хореографії закладений великий потенціал, що позитивно впливає на всебічний гармонійний розвиток дитини. Застосування нетрадиційних методик послужить визначеним внеском у рішення поставлених суспільством педагогічних задач. До незатребуваних невербальних методик відноситься один з видів танцю, легко освоюваний дітьми молодшого віку, що умовно названий нами екологічним масовим танцем. Упорядкована природна пластика, елементи танцювальної лексики успішно складаються в прості танцювальні

форми, що виявляють собою рукотворні пластичні портрети природи. Сучасний танець представляється як нескладний художній зразок, освоєння якого можливо без усякої хореографічної підготовки, іншими словами - це танець для усіх. При рішенні таких задач як: навчання елементарним основам культури руху, розвитку творчої індивідуальності дитини в процесі створення екохореографічних образів, еколого-естетичного виховання, учень включений у рухову,

ігрову, творчу, пізнавальну і т.д. діяльність. Збільшення художньо-рухової діяльності що навчається приведе до рішення проблеми гіподинамічного характеру, підвищенню тонусу всього організму дитини, психологічного розвантаження, усуненню м'язових затисків. Відмінною рисою сучасного танцю в порівнянні зі сценічною хореографією, орієнтованої на демонстрацію, іидовищність, ефект, є художньо-творчий процес, спрямований на внутрішнє відчуття себе

і природи (Я та природа), себе як частки природи (Я - природа). У зв'язку з цим, основною метою є гармонізація особистості дитини із самим собою і природою через емоційно-виразну пластичну творчість і танцювально-виконавську майстерність характерних екологічних ролей. Доступна хореографія може знайти своє застосування при роботі з дітьми в дитячих садах, спеціалізованих

об'єднаннях установ додаткового утворення, загальноосвітніх школах. Особливо ефективна пропонована методика в школах повного дня. Фахівцям-хореографам рекомендується освоїти сучасний танець як засіб для придбання в майбутніх артистів досвіду виконавської майстерності дітей. Стабільність процесу навчання специфічним танцям може бути досягнута при активній участі класних керівників. Для цього необхідно підготувати вчителів до освоєння

хореографічних прийомів, танцювальної лексики, композиції постановок. Процес залучення в танець дітей супроводжується проблемами іншого порядку: подоланням психологічного бар'єра (непевністю в собі, зажатістю і т.д.). Небажане суперництво з іншими контрастними видами танцювально-пластичних мистецтв (аеробіка, шейпінг, клубний танець і т.д.). На жаль, ці зразки сучасної масової культури не здатні творити одухотворені

емоційно- моральні дитячі екохореографічні образи. Представляючи собою по суті механічний спортивно-танцювальний марафон, вони переслідують зовсім інші мети. Нарешті, важливим є матеріально-технічне оснащення: наявність -аудио, -відео- техніки, елементи костюмів, аксесуари, якісний музичний матеріал. Але відзначимо, що позначені труднощі не повинні драматизуватися, і цілком розв'язувані людьми, зацікавленими в результатах проекту.

1.2. Танцювальна освіта Загальнорозвиваюча танцювальна освіта дітей молодшого шкільного віку є специфічною областю їхнього розвитку, корекції, у якій відбувається позитивна зміна психічних, фізичних і соціальних параметрів властивостей і якостей особистості. Поки ж фахівців подібного профілю в системі педагогічної освіти не готують, як не готують їх і в освітніх установах культури і мистецтва. На нашу думку, танцювальне утворення повинне входити

в систему державного загального і спеціальної педагогічної освіти. Однак на сьогоднішній день дисципліна "Танець" не є обов'язковим предметом у системі педагогічного утворення, а входить у структуру додаткового утворення як "Хореографія". Хореографія, як тип театрального танцю, обмежена власними, властивими тільки їй художніми параметрами розвитку. Становлення особистості, яким займається загальнорозвиваюча танцювальна

освіта, має більш глибоку історію, чим загальне поняття "освіта". На думку багатьох фахівців, інтелектуальні знання не повинні даватися на шкоду тілесному розвитку. Там, де в утворенні фізичному розвитку дитини не приділяється систематична увага, підкреслював Песталоцци И.Г не можна домогтися повноцінного розвитку людини. Песталоцци И.Г. розглядав формування особистості в гармонії рівнозначної уваги до розумового

і фізичного потенціалу дитини. У російській педагогічній літературі XVІІІ століття Новиков И. також вважав, що тілесне виховання повинне бути невідривно від процесу освіти. Поняття "танцювальна освіта" за тривалий період історії розвитку системи педагогічного утворення обговорювалося досить рідко. Проблеми і значимість тілесної освіти дітей засобами фізичної культури почали активно обговорювати

в XІ столітті. Однак питання танцювального утворення в розділах фізичної культури фактично не обговорювалися, а якщо й обговорювалися, те це була розмова про уведення видовищного (хореографічного) типу танцю в курсі фізичної культури омана, породжена слабістю теоретичних досліджень феномена "танець". У наші дні до розуміння сутності танцювальної освіти в його багатофункціональній цілісності прийшли далеко не усі фахівці в сфері утворення, культури, охорони здоров'я,

інших соціальних інститутів. Протягом багатовікової історії танцю танцювальна культура сприяла формуванню образа людини і становленню особистості. Однак, у силу ряду об'єктивних і суб'єктивних причин, танцювальна освіта як прогресивний напрямок у розвитку естетичних властивостей особистості, її становлення, формування і корекції виявилося недостатньо затребуваним саме в системі

психолого-педагогічного, медичного і культурологічного утворення. Більш того, поняття "танцювальна освіта" у широкому розумінні було витиснуто його близькими, але обмеженими по змісту і не завжди адекватними синонімами танцю - "ритміка", "хореографія", "логоритмика", "психогимнастика" і т.п. Поняття "танцювальна освіта" сформульовано нами на основі багатофункціональної природи

танцю [4]. Відповідно до неї в танцювальна освіта включаються компоненти, що відбивають гармонійну єдність інтелектуально-емоційного, морально-естетичного і фізичного розвитку. Основними зображувально-виразними засобами в танці є тілесні рухи, вони сприяють підвищенню рівня психофізичного розвитку, що виражається в гармонізації особистості. Загальноосвітній танець призначений для розвитку практично усіх без винятку дітей, у ході

занять загальноосвітнім танцем формуються і розвиваються різноманітні тілесні навички, танцювальні здібності і загальнолюдські якості. У сучасному танці, що є найважливішим компонентом загальнорозвиваючого танцю, відсутня тверда спеціалізація розучування хореографічних па. Усе різноманіття рухів людського тіла удосконалюється дитиною з урахуванням його бажань, можливостей і на основі сензитивних періодів його розвитку. Окремі елементи фізичних вправ вводяться з обліком виявлених

нами структурних компонентів танцю, актуальних мотивацій дітей. У типології танцювальної освіти ми виділяємо його різновиду: загальнорозвиваючу (ігрову), професійну (хореографічну) і танцювальну. Слід зазначити близькість понять "танцювальна освіти" і "танцювальне виховання", однак системний аналіз показує як зони їхнього взаємного збігу, так і відособлені друг від друга змістовні області.

Як правило, вони стосуються питань співвідношення навчання з розвитком і вихованням особистості. Для позначення процесу формування особистості в танці ми пропонуємо використовувати два поняття - "танцювальна освіта" і "танцювальне виховання". Висновки до розділу І. Соціально -економічні зміни у всіх сферах життя суспільства привели до зміни ціннісних ориентаций в утворенні. Ведучою метою освіти стає не обсяг засвоєних знань

і умінь, а гармонічний різнобічний розвиток особистості, що дає можливість реалізації унікальних можливостей людини, підготовка дитини до життя, його психологічна і соціальна адаптація. Тільки розумовий розвиток дітей, їхнє інтелектуальне збагачення не забезпечує всебічного розвитку особистості. Для досягнення гармонії в розвитку дитини не менше уваги необхідно приділяти його моральному

і естетичному удосконалюванню, не можна залишати без уваги і розвиток емоційної сфери особистості. Протягом століть одним з універсальних засобів естетичного виховання було і залишається мистецтво, що представляє цілісну картину світу в єдності думки і почуття, у системі емоційних образів. У процесі історичного розвитку мистецтво танцю виступає

і як хоронитель морального досвіду людства. Мистецтво танцю багатопланове. Кожен жанр хореографічного мистецтва надає свої можливості пізнання навколишнього світу, людини і людських взаємин. Розділ П. Сучасні напрямки хореографічного мистецтва та їх вплив на формування естетичних смаків дітей молодшого шкільного віку 2.1. Ритм в сучасному танці Ритм - має немаловажне значення в житті людини.

Джерела ритму проглядаються як об'єднуючий початок ще в первіснообщинному ладі. Барабанний чи дріб удари там-тама оповіщали одноплемінників про ту чи іншу подію в житті племені. Під удари дерев'яних чи паличок барабанний бій воїни збиралися на войовничі танці перед полюванням і радісні танці після успішного полювання, ритуальні танці шамана й обрядові весільні танці - усе це послужило розвитку homo sapіens - "людини розумного".

Ритм супроводжує людини все життя - биття серця, краплі дощу, цокання годин і, нарешті, музика. Музика, а в її основу закладений ритм, дійсно, є одним із самих виразних засобів спілкування між людьми і їхнього єднання. Сприйняття музики не вимагає попередньої підготовки і доступно усім від мала до велика. Віддавна музика використовується як лікувальний фактор.

Інтерес до музикотерапії лікарів і психологів, що на основі власних досвідів довідалися терапевтичну цінність музики, постійно росте. В.М. Бехтерев вважав, що за допомогою музичного ритму можна установити рівновага в діяльності нервової системи людини, стримати занадто збуджені темпераменти і розгальмувати загальмованих дітей, врегулювати неправильні і зайві рухи. Не тільки Бехтерев, але й інші учені відзначали сприятливий вплив музики.

Вона лежить в основі ритміки, що у сучасному світі є серйозною музично-педагогічною дисципліною. Основоположником ритміки, що одержала широке визнання на початку XX століття, вважається видатний швейцарський музикант-педагог, композитор, піаніст і диригент, професор Женевської консерваторії Э.Ж. Далькроз. Призначення своєї системи Далькроз сформував так: "

Ціль ритміки - підвести її послідовників до того, щоб вони могли сказати до кінця своїх занять - не стільки "Я знаю", скільки "Я відчуваю", і, насамперед створювати в них нездоланні бажання виражати себе, що можна робити після розвитку їхніх емоційних здібностей і їхньої творчої уяви". Сприймаючи музику, слухачі насамперед почувають її загальний характер, уловлюють

її настрій. Одні п'єси можуть звучати весело, радісно, задерикувато, святково, а інші - м'яко, спокійно, ніжно, плавно і задумливо. Музика повідомляє рухам визначений характер, додає їм відповідну емоційне фарбування. Зміни характеру музики, появи якихось нових відтінків, інтонації в тім же характері неодмінно спричиняє і зміни характеру рухів.

Усе це як би визначається темпом, динамікою і метроритмом музичних добутків. Одним з важливих засобів музичної виразності є динаміка, голосність звучання. Динамічні відтінки, своєрідні для кожного музичного добутку, підсилюють виразність музики, яскравіше окреслюють музичні образи. Звучність може поступово чи зростати слабшати, доходячи до повного затихання, може відбуватися контрастна зміна динаміки, виникати раптові спалахи звучності, що підкреслюють окремі

місця мелодії усе це порушує рівномірність плину музичної думки, повідомляє музиці рух. Ритм в основі своєї має моторну природу. Про це з безсумнівністю говорять усе найбільш фундаментальні експериментально-психологічні дослідження, присвячені почуттю ритму, навіть і приналежні тим авторам, що у своїх теоретичних висловленнях були прямими супротивниками моторних теорій ритмічного почуття, таких як Мейман і Коффка. Давайте розглянемо деякі задачі виховання

і навчання на заняттях сучасного танцю: учити дітей сприймати розвиток музичних образів і погоджувати руху з їх характером, найбільш яскравими засобами музичної виразності, ритмічно і виразно рухатися, грати в музичні ігри, водити хороводи, виконувати танцю на заняттях і під час іншої діяльності; розвивати почуття ритму: учити хлопців відчувати в музиці ритмічну виразність, передаючи її в рухах; розвивати художньо-творчі здібності, що у дітей молодшого шкільного віку виявляються

у своєрідному індивідуальному вираженні ігрового образа, придумуванні, комбінуванні танцювальних рухів, побудов хороводів, використанні цих знань у самостійній діяльності. Ці задачі зважуються при виконанні основної програмної вимоги - відповідності характеру рухів змісту і розвитку музичного образа. Художній образ складається з взаємодії різноманітних музичних засобів: виразної мелодії, ладу, гармонійних сполучень, фактури супроводу

і т.д. З цього комплексу музичних засобів важливо відзначити ті, котрі можуть бути виражені в русі, у співі. Так, у співі основне - мелодія. Отже, у процесі навчання співочим навичкам більше всього тренуються мелодійний слух, звуковисотні слухові представлення. У музично-ритмічному русі ритм розуміється в широкому змісті слова. У нього входять розвиток і зміна музичних образів (основних думок, почуттів, музично оформлених у невеликій

побудові), структура добутку, темпові, динамічні, реєстрові, метроритмичні співвідношення. Тому процесі занять ритмікою особливо успішно розвивається емоційна чуйність на музику, здобувається навичка сприйняття, відтворення музично-ритмічної основи добутку. Об'єднуючим початком музично-рухового комплексу на сучасному етапі є ритміка, що усмоктує в себе всі частини роботи і що дає численні способи пророблення усіх відділів

музично-рухового виховання. Музика і ритміка знаходяться в самім тісному єднанні з законами ритму, виробляється музичний ритм. Рухи регулюються ритмом, зливається діяльність слухових, зорових і моторних центрів, розвиває уміння розпоряджатися своїми моторними силами під впливом моторного подразника. Музично-ритмічні рухи є великим організуючим початком, фізичним вихованням, дають рухові навички, придатні

для оздоровлення життєвого процесу. Сам рух стає не тільки логічно послідовним, але свідомим, осмисленим, виразним. Ритміка виходить із законів руху людського тіла в просторі. Базується вона на законах музичного ритму. Для досягнення позитивних результатів рух повинний бути організований, точно дозовано в розподілі часу, простори і сили. Таким організатором є музичний ритм. Різні музичні добутки викликають у дітей емоційні переживання,

народжують визначені настрої, під впливом яких здобувають відповідний характер. Наприклад, урочисте звучання святкового маршу радує, бадьорить. Це виражається в підтягнутій поставі, точних, підкреслених рухах рук і ніг. Спокійний, плавний характер танцю, навпроти, дозволяє зробити поставу вільніше, руху неквапливими, більш м'якими, округлими. Зв'язок між музикою і рухом не обмежується тільки погодженістю

їхнього загального характеру. Розвиток музичного образа, зіставлення контрастних і подібних музичних побудов, ладова окрашенність, особливості ритмічного малюнка, динамічних відтінків, темпу - усе це може відбиватися й у русі. Художній образ, розвиваючись у часі, передається за допомогою сполучення і чергування засобів музичної виразності. Рух також розташовується в часі: змінюється його характер, напрямок, розгортається малюнок побудови,

чергується індивідуальна і групова його послідовність. Принцип контрастності і повторності в музиці викликає за аналогією контрастний характер руху і його повторність. Нескладні ритми, акценти відтворюються ударами, притупуваннями, динамічні, темпові позначення - зміною напруженості, швидкості, амплітуди і напрямки рухів. Рух допомагає повніше сприймати музичний добуток, що у свою чергу додає йому особливу

виразність. У цій взаємодії музика займає ведуче положення, рухи ж стають своєрідним засобом вираження художніх образів. Головне - це мистецтво руху, що дає розширення педагогічних можливостей, рішення задач педагогіки - виховання, навчання й утворення. Неважливо яке визначення дається цьому напрямку - ритміка, гімнастика. Необхідно, і це дуже важливо, розуміти, що рух вторинний, на першому плані - музика. Адже іноді музику розглядають як супровід при заняттях хореографії, гімнастики, акробатики

і т.д. Ця позиція невірна. Адже навіть при нетрадиційному лікуванні, як правило, звуки музики починають і супроводжують лікувальні заняття (психотерапія, аутотренінг, рефлекторна терапія, лікування рухами рук і ін.). Треба учити дитини під музику ходити і бігати повільно і швидко, поступово прискорюючи і сповільнюючи рух, зупинятися по визначеному знаку, змінювати характер руху - сильно і слабко, уривчасто - плавно, пристосовувати свій рух до загального

і разом з тим нікому не заважати, виконувати рух у визначеному просторі, з визначеною швидкістю і силою. Усі ці дії вправляють у свідомому умінні координованої роботи м'язового і нервового апарата. Виходить постійне чергування основних вольових процесів - гальмування і порушення, з яких складається все життя людини. Музичний ритм, з його зміною швидкості руху, зупинками по сигналі і зміною сили руху, полегшує роботу м'язів, вносить велику частку емоційності, що різноманітить

і оживляє всі завдання на участь вольових центрів, дозволяючи додавати більшої частини роботи вид гри. Тому що все рухове пророблення виходить із законів музичного ритму, те вся робота тісно погоджується з загальним музичним вихованням. Через рух сприймають основи музичної грамоти і її форми. Рух полегшує засвоєння музичних завдань, музика регулює рухи і дає людині ясне представлення про співвідношення часу, простори

і сили. З'єднується діяльність нервово-м'язового апарата зі слуховым і зоровим. Досягається розвиток музикальності, слуху, ритмічності, координації рухів, оволодіння тілом. З розвитком музичних і рухових навичок з'являється здатність винаходити і комбінувати за своїм розсудом отриманий матеріал. У музичній частині робота з дітьми починається з дуже простого

і короткого музичного мотиву, що легко сприймається і запам'ятовується малятами. Тут корисним музичним матеріалом може служити добре знайома дітям пісня, її самий короткий відрізок. Пісенний матеріал - гарний помічник у музичній частині роботи. З пісні зручно починати роботу зі структури музичної фрази, тут придатна пісня з повторюваної ритмічної теми. У Древній Греції під музику виконувалися різні гімнастичні - пластичні вправи

і лише, досягши належної "підготовки", діти і підлітки приступали до занять по геометрії й інших предметах. Музика, поезія і танець були не різними мистецтвами, а являли собою єдине ціле. Руху під музику називали теж музикою, маючи у виді мистецтво муз Евртерпи і Терпсіхори. Їхнього руху здобували добірність, виразність, легкість, грацію, огранювання

жестів, стилістику. І це було ознакою розвитку мислення. Сюжетно-образної драматизації, інсценівкам, музичним іграм на уроках ритміки приділяється визначене місце, тому що вони створюють велику можливість для розвитку художньо-творчих здібностей майбутніх педагогів і підготовляють їх до успішної роботи з дітьми. Якщо з малятами педагогу необхідно показувати гри, то діти старшого

дошкільного віку і школярі можуть самостійно придумувати сюжети на задану тему. Творчий потенціал дітей настільки високий, що педагогу варто тільки направляти їхню фантазію, а також створювати сприятливу атмосферу на заняттях, пам'ятаючи про те, що лише доброзичливе спілкування з дітьми звільняє їх від емоційної і фізичної скутості, зажатісти. Самостійна творча діяльність дітей допомагає їм легше

і швидше ввійти в дивний світ музики і танцю, сприяє їхній усебічний эстетическому розвитку. Відомо, що діти з задоволенням перевтілюються в казкові чи реальні персонажі, використовуючи різноманітну міміку, характерні жести, дії, виявляючи при цьому фантазію, вигадку, ініціативу. Сюжетно-образний рух зв'язаний з елементами наслідування, тому їх часто називають імітаційними. Це відноситься і до музичних

ігор, що користаються в дітей великою любов'ю, викликають веселий, бадьорий настрій, тому що в них поряд з музично-руховими завданнями присутнє елемент цікавості, а не рідко і змагання - хто скоріше, хто краще, хто більш спритний, сміливий, спритний, хто більш чітко виконає те чи інше завдання і т.д. Діти "уживаються" у різнотипні образи, виявляючи своєрідний артистизм, зображуючи звички тварин, птахів, явища природи, рух різного транспорту - автомобіля, потяга, ширяння

літака і т.д наслідуючи воїнам, космонавтам, казковим героям. У сюжетно-образних вправах і музичних іграх зберігається основний принцип ритміки: усі рухи повинні бути органічно зв'язані з музикою, тобто відповідати її характеру і засобам музичної виразності. 2.2. Основні напрямки занять сучасним танцем Плануючи заняття по сучасному танці, педагогу необхідно враховувати чотири головних напрямки в роботі,

без яких неможливо досягти "звучання" музики в рухах: 1. Основний напрямок - удосконалювання сприйняття музичного мистецтва через усвідомлення його драматургії; виховання в дітей здатності тонко почувати музику, уміння передавати в жестах, рухах стиль добутку визначеної епохи. 2. Формування просторових орієнтувань, розвиток просторового мислення й уяви. 3. Удосконалювання навичок основних рухів (різні види ходьби, бігу, підскіків, бічний галоп), виконуваних

під музику в різних музичних розмірах - 2/4, 3/4, 4/4, 3/8 4. Навчання елементам танцю (народно-характерного, класичного, сучасного, історико-побутового, бального); виконання творчих завдань, використовуючи знайомі танцювальні "па", точно підбираючи пластику, жести відповідно до характеру музичного добутку Сучасним танцем діти можуть займатися із самого раннього віку, оскільки відчувають потребу в русі.

Саме через рух вони эмоциональней і глибше сприймають музику. Заняття ритмікою доставляють дітям радість, піднімають настрій, підвищують життєвий тонус. На уроках ритміки також визначене місце займає вивчення танцювальних елементів і нескладних танців, що можуть бути використані в роботі як з малятами так і з людьми усіх віків. Задовольняючи природну потребу в руховій активності, танці сприяють гармонійному

розвитку особистості. У витончених чи задерикуватих рухах танцю кожний має можливість виразити себе, розкрити свою індивідуальність, передати почуття, настрій, думки, виявити характер. Учні стикаючись з танцювальним мистецтвом поступово прилучаються до світу прекрасного. Через танець у них розвивається емоційна сприйнятливість до музики, удосконалюються музичні здібності, прищеплюється гарний емтетичний смак. Здобуваючи знання

і навички в області танцю учні починають розуміти, що кожен танець має свій зміст, характер, образ. Щоб передати виразність танцювальних образів, необхідно запам'ятати не тільки рух і їхня послідовність - це розвиває увагу і пам'ять, але і мобілізувати уява, спостережливість, творчі можливості. Систематичні заняття танцями дуже корисні для фізичного розвитку, поліпшується постава, усувається

ряд фізичних недоліків, зміцнюються м'язи і зв'язування, стають рухливими суглоби, удосконалюються рухи. Поступово усі починають легше і граціозніше рухатися, стають розкутими, здобувають виразність рухів. Навчання танцям розширює кругозір. Учні знайомляться з різними видами танців, починають розрізняти їхньої особливості. Учні, якого б віку вони ні були, повинні завжди пам'ятати, що ритміка - це уміння слухати і "пропівати" музику в русі. Необхідна установка на глибоке сприйняття музики, уміння

її пережити і відчути, передаючи свої відчуття в русі так, ніби вона (музика) була створена самими учнями. Тільки при дотриманні цієї умови музика надовго, а часто на все життя залишається в емоційній пам'яті людини роблячи вплив на його світовідчування і поводження. При глибокому сприйнятті музичного мистецтва через рух, а сучасний танець дає цю можливість, чарівний світ музики цілком розкриває свою найвищу художньо-естетичну цінність.

Відомо, як велика сила емоційного і морального впливу музики, як важливо переживати її в русі. Необхідно пам'ятати, що саме в дружньому союзі музики і танцю зароджуються творчі здібності. Програмний зміст сучасного танцю підводить учнів до відчуття гармонійної злитості своїх рухів з музикою, що сприяє активному розвитку творчої уяви. Саме завдяки тісному взаємозв'язку слухових відчуттів з м'язовими значно яскравіше й емоційніше сприймається

музика. Неможливо переоцінити значення занять сучасним танцем для формування культури тіла, красивої постави, волі і природності руху. Почуття і настрої, викликані музикою, додають рухам емоційне фарбування, впливаючи на пластику і виразність жестів. Музично-рухові вправи для рук, що включають повороти голови, потягування шиї, дають можливість удосконалювати якості вокальних і хорових навичок Музичні враження, отримані від руху під музику на уроках ритміки (через підключення

до музичної пам'яті - пам'яті м'язової), залишаються на все життя. Задача педагога сприяти становленню музикально-естетичного свідомості учнів і навчити їх почувати, естетично переживати музику в русі; виховувати музичний смак; сприяти формуванню музично-культурного кругозору особистості. Він зобов'язаний удосконалювати художньо-творчі здібності учнів, розвиваючи пластику рухів, їхня ритмічність, виразність у тісному взаємозв'язку з музикою.

Виховувати і розвивати художньо-творчі здібності, ініціативу, самостійність рішень при складанні дітьми танцювальних композицій, варіантів музичних ігор і вправ, інсценуванні пісень. Підводячи деякі підсумки до вищесказаного, необхідно відзначити, що при підготовці педагогів треба культивувати художньо-творчі здібності, вміти імпровізувати, щоб вони могли надалі спонукати до творчої активності своїх вихованців.

У сучасному світі найбільш цікаві відкриття і прояви різноманітних форм інтеграції відбуваються на чи стиках перетинаннях різних наук і спеціальностей. Це не чужо і мистецтву, де на злитті й інтеграції музики, пластики і ритміки, хореографії, гімнастики і психогімнастики, аутотренінгу і т.п. народжуються сучасні

ідеї формування музично-ритмічних прийомів педагогічної діяльності. Головна задача педагога - прилучити дітей до дивного світу музики і танцю, сприяти їх усебічному естетичному розвитку, використовуючи накопичений досвід, а також відкриваючи нові незвідані напрямки, що дозволяють знайти щось нове в педагогіці. Висновки до розділу П. Урок хореографії із сучасного танцю з дітьми молодшого шкільного віку може стати

тією відсутнім ланкою, що допоможе гармонізувати навчально-виховний процес . Сучасний танець з його ритмами - засіб естетичного виховання широкого профілю, його специфіка визначається різнобічним впливом на людину. Вирішуючи ті ж задачі естетичного і духовного розвитку і виховання дітей, що і музика, танець дає можливість фізичного розвитку, що стає особливо важливим при існуючому положенні зі здоров'ям підростаючого покоління .

Висновки Питання про співвідношення і взаємозв'язок сучасного танцю й естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку, танцю і художньої творчості має давню історію, представляє предмет постійних і зацікавлених дискусій, а в даний час здобуває і новий зміст і нову гостроту, тому що місце і роль сучасного танцю в художній культурі, а ще в більш широкому плані - у культурі естетичній, дуже помітні

і значні. Сучасний танець представляє в даний час складне і дуже неоднорідне явище і по розмаїтості своїх форм, і по характеру задоволення художніх потреб, і по способах художньої діяльності. Воно визначається і розширенням знань в області мистецтва, і розширенням участі в художній діяльності, і зростанням потреб у художній вартості предметного оточення

в сфері праці, побуту і рекреації. Іншими словами, сучасний танець виходить далеко за рамки власне мистецтва. Розширення границь його впливу на формування естетичних смаків дітей молодшого шкільного віку приводить до того, що сюди включаються області, що раніше до нього ніколи не відносилися, і ця обставина вимагає й іншої класифікації елементів художньої культури, і іншого підходу до його оцінки. Виникають нові напрямки сучасного танцю, у якому естетичні

і художні задачі визначають безпосередньо, багато напрямків його розвитку. Видовищність, що надзвичайно важлива для сучасного танцю, а для учнів молодшого шкільного віку складає власну сутність - це насамперед задача естетичного і художнього плану. Точно також очевидний пріоритет естетичної значимості і художній цінності при проведенні свят і фестивалів.

Таким чином, сучасний танець безперечно входить у художню культуру нашого часу і питання лише в тім, як він співвідноситься з іншими її частинами і який його художній потенціал. Існує дуже розповсюджена і стійка думка про танець як мистецтво, чи, принаймні, як про явище, що розвивається в мистецтві. Тим самим естетичне і художнє в танці вільно чи мимоволі намагаються втиснути в рамки традиційного

розуміння художньої культури, що створює істотні труднощі методологічного плану у вивченні естетичного змісту сучасного танцю. Перелік використаних джерел 1. Береговой Я. Школа угрожает здоровью детей и учителей. Как их защитить? // Народное образование. 2001. № 5. 2. Минздрав предупреждает: школа опасна для здоровья //

Экология и жизнь. 2000. № 3. 3. Фомин А.С. Танец: понятие, структура, функции. М 1990. 32 с. Деп. в ОЦНИ «Школа и педагогика». 04.01.90. № 05-90. 4. Фомин А.С. Танец как раздел физической культуры // Сибирский учитель. 2003. № 6(30). С. 35—38; 2004, № 1(31). С. 35—39. 5. Чечельницкая С.М. Обучение здоровью — реальный шаг к снижению заболеваемости и смертности

среди детей и подростков // Школа здоровья. 2000. № 4. С. 5—7. 6. Колодницкий Г.А. Кузнецов В.С. Физическая культура. Ритмические упражнения, хореография и игры: Методическое пособие / Г.А. Колодницкий, В.С. Кузнецов. М.: Дрофа, 2003. 96 с.: ил. Продолжение в следующем номере журнала «Сибирский учитель» (№ 1, 2005).

7. Борев Ю. Б. Эстетика. – М 1988. 8. Кривчун А. А. Эстетика: Учебник для студентов вузов. – М 1998. – 430 с. 9. Цалок В. А. Творчество: Философский аспект проблемы. – Кишинев, 1989. – 148 с. 10. Пономарев Я. А. Психология творчества. – М.: Наука, 1990. 11. Галин А. Л. Личность и творчество. –

Новосибирск, 1989. 12. Михайлов Н. Н. О потребности личности в самореализации. Научный доклад высшей школы.// Философские науки, 1982 № 4. – стр. 24-32. 13. Фомин А.С. Многофункциональная природа танца и проблемы его изучения // Проблемы танцевальной педагогической деятельности: Психолого-педагогические, региональные и методологические аспекты:

Первый Сибирский научно-практический конгресс «Танцы народов Сибири». 10—17.08.2002, г. Новосибирск. Новосибирск: Изд-во ЦЭРИС, 2002. 14. Фокина Е .Н . Гимназия гуманитарно -эстетического направления . //Разработка и реализация проектов и программ развития образовательных учреждений . Материалы Всероссийской научно - практической конференции 17-18 ноября 1998 г . –

Тюмень : Изд -во ТюмГУ , 1998. Стр . 105-108. 15. Фокина Е .Н . Эстетический аспект содержания гимназического образования //Проблемы региональной культурологии : история , современное состояние , перспективы . Тюмень : Изд -во ТюмГУ , 1999. Стр . 152-156. 16. Фокина Е .Н . Гуманитарно -эстетическая гимназия //Традиции и новаторство в образовании .

Материалы межрегиональной научно - практической конференции 18-19 мая 1999 г . Часть I. Тюмень : Изд - во ТюмГУ , 1999. Стр .76-77. 17. Фокина Е .Н . Художественно -практическая деятельность – основа развития эмоциональной сферы психики // Теория и экология разума . Материалы Всероссийской конференции «Культура . Искусство . Наука » Тюмень : Изд -во ТюмГУ , 2000.

Стр . 168-170. 18. Фокина Е .Н . Гуманитарно -эстетическая гимназия как средство развития личности //Культура и социум . Материалы Всероссийской конференции «Культура . Литература . Искусство . Регион ». Тюмень : Изд -во ТюмГУ , 2000. Стр . 62-65. 19. Фокина Е .Н . Хореографическое искусство как составляющая мировой культуры //Актуальные проблемы преподавания мировой культуры и глобализация образовательных процессов .

Материалы научно -практической видеоконференции . Тюмень : Изд -во ТюмГУ , 2002. Стр . 74-80