Міністерство освіти та науки України

Ніжинський державний університет ім. М.В. Гоголя

Ремесла Прилуччини

План

1. Вступ.

2. Цехові ремесла Прилуччини.

3. Цеховий устрій.

4. Прилуцькі ярмарки.

5. Список використаної літератури.

Основну масу населення Прилуччини, як і всієї України, з давніх-давен становили селяни. Найважливішим заняттям селянства було хліборобство, скотарство, ремесла та промисли. В селах працювало багато ремісників. Селянські ремесла ґрунтувалися в основному на сировині, що вироблялася в їхньому господарстві. Найбільш було поширене теслярство, ковальство, кушнірство, кравецьке ремесло, ткацтво, гончарство, бондарство. На початку ХУІ ст. в Україні було відомо понад двісті ремісничих спеціальностей. Велика кількість ремісників об’єднувалися в цехи.

2. Перші ремісничі цехові організації в Прилуках виникли ще в 1633р. Саме тоді Я. Вишневецький видав „фундації" (привілеї) міським майстрам-ремісникам. В „листі” Вишневецького виданому на заснування „кравецького, шевського, кушнірського та ковальського цехів" читаємо: „Ведомо чиню тим моим листом, … иж я, хотячи в як наилучшом порядку места мои украинние имети, а именно цехи разные при давних обичаях зоставляю, также права и вольности надаю…. цехам совокупним з собою - кравецкому, швецкому, кушнерскому, ковальскому. …" В обов’язки членів цехів входило віддавати частину своїх прибутків на користь князя Вишневецького. Окрім того, ремісники повинні були забезпечувати оборону міста і замку. В 1636 році Вишневецький видав „лист різницькому цеху”.

На період Визвольної війни 1648 - 1654 рр. наше місто було значним ремісничо-торговим центром. За переписом 1666 року ремісниче населення складало 36% всієї кількості зареєстрованих міщан. Потрібно додати, що ремісничих дворів в місті було більше, оскільки ремеслом займались не тільки міщани, але й козаки. Так, у 1666 році в місті працювали чотири цехи. Найбільший з них був об’єднаний з кушнірів та кравців, в якому нараховувалось 49 дворів ремісників. В цеху шевців входило 37 дворів ремісників. В мірошницькому цеху нараховувалось 17 дворів ремісників, ковальський цех нараховував 17 дворів ремісників

На початку ХVІІІ ст. в Прилуках нараховувалось шість цехів: кравецький („портняжний”), ткацький, чобітарський („шевський”), бондарський, хлібопекарський ("калачницкий”) і цех м’ясників ("різницький”). В ревізійній книзі 1740 р. цехи в Прилуках вже не згадуються, а зазначаються лише „мастеровые люди”. Потрібно зазначити, що на 1786 рік цехове впорядкування у прилуцьких ремісників ще існувало. Про це ми дізнаємося з опису цехів від історика Шафонського. Ось, які дані він наводить:

І. Кравецький цех мав „ стяг напів-об’ярений блакитний. з зображенням ікон і зі знаками ремесла, тобто праска і ножиці. Цешка (цешка - умовна ознака для зборів, її передавали з рук в руки напередодні зборів (своєрідне повідомлення)) - мідна дощечка, на одному боці якої зображено ікону, на другому - ножиці, праска й наперсток, в який вкладена голка, і напис: цеху кравецького цешка 1770 року. ” ІІ. Шевський цех мав „стяг зелений грезетовий із зображенням ікон. Цешка - дерев’яна, шевська колодка, чорною фарбою до п’яти, а п’ята червоною фарбою пофарбована." ІІІ. Ткацький цех мав „ стяг зелений тафтяний з обох боків нашитий з зеленої камки хрест, під яким внизу півмісяць, догори рогам повернутий. Цешка - дерев‘яний човник." ІV. Ковальський цех мав" стяг об’яриний зелений, на якому з одного боку герб міста Прилуки, з другого в блакитному полі золота зірка і внизу золотий півмісяць. Під гербом позначені ковальські кліщі і молоток. Цешка - маленький мідний литий хрест." V. У різницькому цеху „ стяг камчатий світлокоричневого кольору, на ньому з одного боку два схрещені мечі, а між ними зверху невеликий хрест, золотом писаний; з другого боку - образ Іоана Предтечі, кругом вінцем обведений, і написано ім’я того цехмістра, при якому той стяг зроблений. Цешка - мідна маленька сокира з вирізаними хрестом та зіркою."

VІ. Калачницький цех мав „ жовтий камчатий стяг з написаним з обох боків хрестом, зірками і півмясяцем; внизу під хрестом - 1759 рік. Цешка - мідна дощечка, на якій прибито мідний хрест. ” Звичайно, в Прилуках існували ремісники інших спеціальностей, але вони не мали цехових організацій. В місті були гончарі, теслі, бондарі, цирульники, срібники або „ золотари” та інші. Зокрема, згадка про „ золотарей" неодноразово зустрічається в документах. Як правило, згадуються вони у зв’язку з обвинуваченням у виготовленні фальшивих монет.

Існував в Прилуках і цех музикантів, якому Лазар Горленко видав свій „ лист” у 1686р. „ Листи" цьому ж цеху в 17 ст. видавали також прилуцькі полковники Іван Стороженко (1687р.), Дмитро Горленко (1692р.). Цехові музиканти обслуговували всілякі міські церемонії та свята, різноманітні родинно - побутових торжества. Вони грали на скрипках, сопілках, цимбалах, басолях. В документальних джерелах востаннє згадується цех музик 1709 р. Можливо, що це об’єднання розпалось.

А який же був внутрішній устрій, звичаї та традиції ремісничих цехів? Цехові організації дбали про закупівлю сировини, виготовлення та збут продукції, відстоювали цехові привілеї. Повноправними членами цеху могли бути найбільш заможні ремісники-майстри („братчики”), підмайстри (" молодчики”) перебували в залежності від майстрів. Членами цеху не могли ставати бідні ремісники, котрі працювали у майстрів.

Центром громадського життя цеху, а частенько й майстерні був цеховий двір. Тут розміщувались лавки, „ свечная „ майстерня, хати, побудовані для здачі у найми. Із шести прилуцьких цехів у 80-ті роки ХVІІІ ст. тільки два мали свої цехові двори. Тут відбувались різноманітні святкування, проходили церемонії прийому нових майстрів до цеху, які обов’язково супроводжувались вечерею. Новачки, „ для приема цеховой братии” платили 3 рублі. Окрім того, від імені цеху вносили у церковну касу 1 руб.8 коп. Це були досить великі гроші, оскільки вдома за рік ремісник міг заробити близько 5 руб. В цеховому дворі відбувались й похоронні обряди.

Причому кожен цех мав своє „сукно погребальне”. Покривала різнились кольорами. Так, наприклад, цех ковалів мав покривало коричневого кольору, цех шевців - темно-зеленого, цех ковалів - цегляного кольору. На цеховому дворі будували цеховий будинок в якому зберігались цінні папери, привілеї на заснування цеху, підтвердження цих привілей, права на цехові землі, цехова печатка, цехова скринька, цехова „ хоругвь" та цехова цешка. В цеховому будинку відбувались збори, різноманітні урочистості. Цей будинок всі поважали. Тут заборонялось навіть лаятись. Забудова цехового двору залежала від заможності цеху. Двори частенько здавали під шинки. Так було і в Прилуках.

Члени цеху вибирали на рік цехмістра, котрий з 1786 року називався „ управским старшиной”. За реформою Катерини ІІ цехи були перейменовані в управи, а цехові ключники стали називатись казначеями і писарями.

На початку ХІХ ст. деякі народні ремесла почали занепадати, не витримуючи конкуренції з промисловими підприємствами. У 1902 році цехи були офіційно скасовані. Починає діяти кустарна промисловість, утворюються сільськогосподарські артілі.

Але і артілі, і поодинокі ремісники, і цехові організації виготовляли саме необхідні знаряддя праці, речі домашнього вжитку, одяг, взуття. Звичайно, що частина продукції, яку вони виготовляли, була спрямована для продажі на базарах та ярмарках.

Ще здавна виникла така людська потреба як обмін товаром чи то власного виробництва, чи загального. Все це відбувалося під час щорічних ярмарок, котрі проводилися по декілька разів на рік. Саме слово ярмарок походить від німецького „Jahrmarkt”, буквально - „щорічний торг”. Регулярно ярмарки проводилися в різних європейських країнах приблизно з 10 ст. При цьому люди спілкувалися та обмінювалися новинами, вміннями, а інколи просто відпочивали по шинках.

Як відомо традиції нашого народу мають глибоке і древнє коріння.

Найдавнішою згадкою про прилуцькі ярмарки є повідомлення арабського мандрівника Павла Алепського, який разом зі своїм батьком Антиохійським патріархом Макарієм, відвідав наше місто, коли проїздив до Густинського монастиря та, повертаючись назад з Москви 1654 - 1656 рр. Патріарх з сином „милувалися картиною великого ярмарку, який буває тут у свято Іоанна Хрестителя, на нього з’їжджається велика кількість грецьких купців з Румелії та Карамалії з шовками, шалям, перськими килимами, великими плащами. ” У 1708 р. прилуцьким полковником Дмитром Лазаровичем Горленком були започатковані два ярмарки: літній Іванівський (з 22 по 26 червня) та Дмитрівський (з 24 по 28 жовтня). Вони проходили у передмісті Квашенців.

У ХУІІІ ст. в Прилуках уже два рази в неділю проходили торги і чотири рази в рік ярмарки. Торги проходили на базарній площі в центрі міста по понеділках і п’ятницях. Ярмарки проходили на великій торгівельній площі, яка знаходилась на той час за валом земляного міста між Київськими та Пирятинськими воротами. „на оные, - писав Шафонський, - приезжают купци с разным товаром из Нежина, Ромна, Полтавы, с железом из Тулы и Орла, с кожами с Болохова, скот и лошади приганяют из Пирятина и около лежащих селений, который особливо на Фоминой неделе и июня 24 дня великороссийские купцы из Москвы, Орла, Калуги, Тулы, Дорогобужа и из Стародуба, местечка Ропеха и из Белоруссии покупают. Из города Сосницы и Коропа привозят много горячего вина, которое Прилуцкие и другие промышленники покупают… на торгах хлеб и разные сьстные припасы, а иногда и скот продают. ” На прилуцьких ярмарках скуповували та вивозили до Росії селітру. Збереглися документи, з яких видно, які продукти і за якими цінами продавалися на базарах в грудні 1738 - лютий 1739 рр. в „городе Прилуце”. Так, на приклад, за пуд солі платили 0,60 руб., за четверть житньої муки - 0.60 руб., за четверть гречки - 0,40 руб., четверть насіння льону - 1.20 руб., а за пуд м’яса - 40 коп (1 копа - полтина, за Чадським 1 копа - 3 руб.22,5/7 коп.).

Центром міста була площа, хоча цей термін не вживався місцевим населенням у ХУІІІ ст., а сам базар і був площею. Центр площі ділився на земельні ділянки, які займали комори і лавки. Вони до речі так і називалися „коморные места" і „лавочные места”. Дуже часто комори тіснилися одна до одної рядами. Коморні ряди стали прототипами торгових рядів, які виникли пізніше. Назви рядів залежали від товару, що в них продавався. В описі будівель, що згоріли під час пожежі 1781 року значились „лавки харчевые питейные и с некоторым разным товаром…”. Власниками комор і лавок були, звичайно, зажиточні люди - козацька старшина, багаті міщани, духовенство, а також монастирі, багаті цехи, ратуша. Прилуцькій ратуші належала комора на базарі, яка здавалася в оренду. Торгівля проходила не тільки в лавках, але і в жилих будинках, які переважно перетворювалися в „шинки”. Особливо така практика торгівлі розповсюдилась після 1721 р., коли було козакам дозволено „шинковать” у власних будинках. Слід зазначити, що слово „шинкувати” у ХУІІІ ст. вживалося у досить широкому розумінні чим нині. Це слово частково означало „продавати” і було його синонімом. В любому випадку (і тільки його) використовували, коли мали на увазі продажу горілки, дьогтю, олії і інших рідких товарів. Так у „Ведомости” 1728 р. про отримання доходів казною від Прилуцького полку читаємо: ”за шинки з дьогтю”.

На початку ХІХ ст. центр торгівлі перемістився на Верхні Кустівці. Саме тоді до існуючих долучилися ще два ярмарки: Василівський та Провідській. Отож, у другій половині ХІХ ст. в місті проводились уже п’ять ярмарків, та запроваджений новий Здвиженський, або як ще називали Хрестовоздвиженським чи Воздвиженським ярмарком. Проведення ярмарку співпадало з християнським святом - Хрестовоздвиженням. Вважається, що в цей день хрест набуває чудодійної сили.

На поч. ХХ ст. ярмарки припиняють свою діяльність. Багато ремесел, такі як прядіння, ткацтво і, навіть, пошиття одягу втратили свою необхідність.

Та повернімося до наших днів.

Не перевелися в Прилуках ще майстри: Каращук Катерина Семенівна - заслужений майстер народної творчості України, Яцків Ніна Андріївна - вишивальниця, Чуб Володимир Васильович - лозоплетіння, Герасимчук Микола - різьба по дереву. Відродився Здвиженський ярмарок.

прилуччина ремесло селянське ткацтво

Хоча в наш час ярмарок триває лише один день, але і за цей короткий проміжок часу прилучани встигають познайомитися з різноманітною продукцією, котра представлена на ярмарку. Під час проведення таких свят відчувається невидимий зв’язок з величним та прекрасним минулим нашого міста, котре переповнює душу.

Список використаної літератури

1. Гайдай Г. ПРИЛУКИ: Місто старовинне. - Прилуки АІР-Поліграф, 2003 р.

2. Савон О. Матеріальна культура Прилуччини. Промисли і ремесла. - Прилуки 2004 р.