Іконостас,іконографія

ПЛАН Вступ Розділ I. Іконостас та канони іконопису. 1. Коротка історія розвитку іконостасу. 2. Канони розміщення ікон в сучасному іконостасі. Розділ II. Символіка в іконографії. 1. Зображення Христа. 2. Зображення Богородиці. 3. Ангели : загальна характеристика. 4. Зображення святих.

5. Тіло в іконографії: символіка, звичаї і традиції. 6. Символіка кольорів в іконографії. 7. Сутність зображень ікон. Розділ 1. Особливості техніки виконання живопису на склі. 2. Народний живопис Гуцульщини. Розділ IV. Виготовлення складня. 1.Сутність зображення . 2. Технологія виготовлення складня.

Висновки Використана література. Додатки Вступ Я хочу відтворювати на склі фарбами всю красу нашої неповторної природи, нашу культуру з її давніми традиціями. Хочу змалювати життя наших людей, згадати нашу славну українську минувшину. І. Сколоздра Живописна техніка малювання на склі має давні традиції як у професійному, так і в народному мистецтві, сягаючи корінням часів Візантії та

Риму. У центральній Європі розвиток цього виду живопису припадає на ХVII – XVIII ст. В Україні живопис на склі поширився в ХІХ ст. переважно в Західних регіонах, зокрема, на Буковині, Галичині, Гуцульщині, Закарпатті. Живопис українських майстрів адаптувався і набув самобутніх рис. Ікони на склі, написані без дотримання церковних приписів, пов’язувалися не

тільки з релігією, а й з народним побутом та естетичними уподобаннями і призначалися для інтер’єрів сільських хат. Нерідко такі ікони називають народною картиною на склі. Дивовижний талант творців із народу на повну силу виявився у відчутті кольорів та умінні скупою палітрою надати образові мажорного звучання. Прозоре скло завжди зберегло легкість і дзвінкість барв, ставало ще яскравішим у поєднанні

з посрібленою чи позолоченою фольгою. Майстри розписів на склі володіли магічною мовою декору та образу, тому робота з-під їхніх рук народжувалася швидко , задум втілювався в ту чи іншу форму природно і легко, по-мистецьки переконливо і правдиво. Особливість такої техніки полягала в тому, що картина малювалася з одного боку, а сприйняття йшло з іншого боку, тому художнику треба було володіти специфічним «кінематографічним» відчуттям.

Від руки майстра, знання ним усіх «секретів» приготування скла та барвників залежала якість живописної роботи. Народні картинки виконувалися в основному на тонкому гутному склі. Народні майстри часто використовували «кліше», найчастіше це були паперові образи-дереворити, що друкувались у ХVII – XVIII ст. друкарнями Києво-Печерської лаври, Львівського, Успенського, Ставропольського братств.

Крім дереворитів доступною була і книжкова гравюра, однак це не слугувало зразками для наслідування, а лише схемою майбутньої композиції. Живопис на склі виступає яскравою сторінкою образотворчого фольклору, що живиться багатими мистецькими традиціями минулих віків. У малюванні на склі відбилися естетичні смаки народу, реалії побуту, соціальні мотиви, розуміння явищ навколишнього світу. Тут органічно поєдналися казка

і правда, фантазія і реальність. Зараз в Україні, на жаль, у техніці розпису на склі працює небагато митців, але головне, що вона не забута. Темою дипломної роботи я обрала сакральне мистецтво. Виникло бажання нагадати людям про призабуту техніку живопису на склі. І зображені ікони я обрала не навгад¬ ¬.Благовіщення та Вознесіння-одні з найрадісніших зображувальних ікон.

Таїнство Благовіщення має велике значення, бо від нього починається Новий Заповіт, починається наше спасіння. Вознесіння-Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він — «Той, що є», Сущий, Божий Син, — вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).

Сам же Христос запевнював, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця ві¬ку (Мт, 28, 20). Для того щоб моя робота була цікавішою я вирішила виконати ікони у формі складня. До речі, складень має дуже давню історію. Ще за часів козацтва його використовували як портативний

іконостас. До нього молилися перед вирішальними боями, при негоді, підчас прийняття присяги тощо. У побуті ж складень теж мав своє призначення .Він був розташований у куточку, прикрашений тканими чи вишиваними рушниками, попереду нього стояли свічники ,квіти. Це було найсвятіше місце у сільській хатині. Художня особливість живопису на склі виявляє себе яскравим колоритом, багатою декоративністю, площинністю зображення.

Арсенал зображувальних засобів при цьому мінімальний: графічна лінія, обмежена палітра локальних кольорів – червоного і чорного, білого та синього, жовтого та зеленого. Прямі і хвилясті лінії, вільно покладені за формою, створюють м’який плавний контур, який окреслює силуети фігури, риси обличчя, виявляє основне, характерне без зайвих деталей. Ритм ліній оживляє локальні кольори площини, декоративно збагачує композицію.

Розділ I. ІКОНОСТАС ТА КАНОНИ ІКОНОПИСУ. 1.Коротка історія розвитку іконопису. Іконостас у тому виді, який найчастіше зустрічається у церквах сьогодні, тобто п'ятиярусний або триярусний, перейшов різні етапи розвитку в історії Церкви. Ця остання форма з'явилася в XII ст коли у слов'янських кра¬їнах почали будуватися великі дерев'яні церкви. В Кападокії, колишній Малій Азії, а сьогоднішній

Туреччині, в пус¬тині можна зустріти примітивні каплиці та церковці, починаючи від IV ст які мають іконостаси. Вони зроблені з піскуватого каменю і мають видовбані «отвори», — припускається, що для ікон. У «Нових Катакомбах» у Римі, в одній підземній каплиці з IV ст після звільнення християнства, — подібний інтер'єр.

Каплиця гарно викла¬дена мармуром і прикрашена фресками, а мармурова балюстрада відмежо¬вує невелике святилище. Вже повний одноярусний іконостас є у наново відбудованому Соборі Св. Димитрія в Солуні (Тессалоніці) з IV ст. На цьому іконостасі видно шість намісних ікон та дві ікони архангелів на дияконських дверях — по боках, на самих краях

іконостасу. У Святій Софії в Константинополі (VI ст.) також був подіб¬ний одноярусний іконостас. Він мав колони, між якими була балюстрада, а на ній були розміщені ікони. У музеї в монастирі Св. Катерини під Синаєм зберігаються довгі іконостасні траверси, прикрашені рядом ікон, які дуже нагадують наш сучасний празничний ярус. Ці екземпляри датуються XII ст але їх іконописна майстерність вказує на те, що це були не «перші спроби»,

а результат вже довгої іконної традиції. Собор Святої Софії в Києві з XI ст. мав уже традиційний на той час одноярусний іконостас. Після різних реставрацій його можна побачити сьогодні. З Києва традиція іконостасу поширювалася далі, у слов'янських церквах східного обряду. Вищі іконостаси, як вже згадано, почали з'являтися в

XII ст. Сьо¬годні найбільш поширеними є триярусні та п'ятиярусні іконостаси, залеж¬но від величини церкви та її архітектури. 2.Какони розміщення ікон в сучасному іконостасі. У розміщенні ікон є певні сталі засади, як і деякі відмінності. Це залежить від покровителів або празничних найменувань церков.

Перший ярус має дві незмінні ікони: справа від царських врат — Христа, зліва — Богородиці. На самих царських вратах, за традицією, має бути зображене Благовіщення, оскільки через цю подію, прихід Христа на землю, нам відкрилися двері до неба. Тут розміщуються також чотири євангелисти — звичайно в круглих медальйонах. Вони залишили нам Євангелія, в яких описано вчення

і діяння Христа, через які нам відкривається доступ до Бога. Біля ікон Христа і Богородиці є дияконські двері. На них зображені чини служіння, диякони або ангели. Якщо це диякони, то, за традицією, один — завжди Св.Стефан, а другий — або Св. Лаврентій або Св. Роман

Солодкоспівець. Коли зображені ангели, то — Св. Михаїл та інший ангел. Далі — покровитель церкви. Другий ярус обов'язково зображує 12 празників. Традиційно, почи¬наючи з X ст порядок празників такий: 1. Благовіщення; 2. Різдво Христове; 3. Стрітення; 4. Богоявлення-Хрещення Христа; 5. Преображення; 6.

Воскресіння Лазаря; 7.В'їзд в Єрусалим ; 8.Розп'яття; 9. Зішесття в Ад; 10.Вознісення; 11.Зіслання Святого Духа; 12.Успення Богородиці. Коли Розп'яття та Зішесття в Ад почали розписувати у великих панно на стінах церков, тоді ці дві теми не повторювали в іконостасі. Замість них додали Різдво Богородиці та

Воздвиження Чесного Хреста. Подібно, коли Воскресіння Лазаря розписували у великих стінописах, тоді на іконостасі додавали Введення Богородиці в Храм Господній. Посередині другого ярусу, над царськими вратами, розміщується Тай¬на Вечеря. Адже Служба Божа — це сьогоднішнє й повсякчасне продов¬ження Тайної Вечері. Третій ярус в центрі має Моління або

Деісіс. Це традиційна компо¬зиція, в якій Христос Вседержитель сидить на троні, по Його праву руку Богородиця, що заступається за нас, а по ліву — молиться Св. Йоан Хреститель. Руки обох, і Богородиці і Св. Йоана, зображені в молитов¬ному жесті, який рівночасно вказує нам Спасителя. По обох боках Моління — дванадцять Апостолів, що також моляться за вірних.

Деколи вони звернені до Христа, а деколи до глядачів. Якщо є четвертий і п'ятий ярус, то на них зображені: дванадцять пророків у четвертому та дванадцять патріархів у п'ятому ярусі. Вони представляють нам старозавітний Божий Народ, який очікував Христа. Патріархи — це підсумок Старого Завіту від Адама до першої Пасхи, тобто виходу й звільнення від

єгипетської неволі. А пророки — це історія спасіння від Мойсея до другої Пасхи — звільнення від гріха й смерті через страждання й воскресіння Христа. Якщо іконостас має тільки три яруси, то патріархи та пророки зде¬більшого розміщені деінде у стінописах церкви. Вони можуть бути пред¬ставлені рядом медальйонів на стінах біля святилища або в якійсь іншій формі. На самому верху іконостасу встановлене

Розп'яття — переломна подія в історії спасіння. Сам Христос заявив, що коли Син Божий буде воздвижений на хресті, тоді він …притягне ввесь світ до Себе (Йо. 12, 32). Розділ II.СИМВОЛІКА В ІКОНОГРАФІЇ. Упродовж віків традиція іконографії виробила свою візуальну іконну мову. Розуміння головних символів, які зустрічаються в тради¬ційній

іконографії, значення різних жестів тощо допоможе зрозуміти багатство іконного передання. Слід зазначити, що не всі ці символи обов’язково знаходяться у всіх іконах, бо іконографічна мова у своєму розвитку за 17 століть пройшла різні стадії: щось відкидалося, щось з'являлося і приймалося. 1.Зображення Христа. На іконах Христа Пантократора-Вседержителя та інших

іконах Христа значення 'О ΩН в німбі означає «Той, що є» або «Сущий»,православний хрест у німбі - Спаситель відкупив людство на хресті. Світлість у вигляді лику та світлий німб: вияв Його божественної природи. Вигляд лику деколи суворий: Він — суддя світу, однак вигляд має мати й вираз милосердя, бо Він і Чоловіколюбець. Права рука благословить - пальці складені так, що прочитуються букви

І.С.Х.С. — так само, як, дивлячись з боку священнослужителя, складають пальці священики та єпископи, коли благословлять. Ліва рука з Книгою - це Святе Євангеліє, яке рівночасно нагадує Книгу Життя. Зображають відкриту Книгу, часом з великими буквами Альфа та Омега в руках Хреста. Напис на Книзі: слова

Христа «Прийдіть до, мене » або інші. Постать Христа - статична, однак не грізна, а привітна. Круглий або подовгастий блиск світла довкола Христа при Переображенню, Зішестю в ад, Вознесінню та Пантократора зветься мандорла і символізує присутність неба. Ризи Христа: безпосередньо на тілі — божественні кольори: золотий, білий, пурпу¬ровий або червоний, на них — ризи «люд¬ських» кольорів: синього або синьо-зеленого.

Христос — Бог за природою, Він прийняв, неначе «одягнув», людську природу. Дитятко Ісус має дорослий вигляд на лиці, особливо високе чоло: символ Його відвічної природи як Слово та Мудрість Божа. Сувій у руках Дитятка Ісуса - символ но¬вого Законодавця, який вчить і через Свою науку, і через Свій приклад. 2.Зображення

Богородиці. Богородиця «Оранта» — «Та, що молиться», з піднесеними руками є заступницею за вірних, і злукою землі з небом. Богородиця Знамення: нагадує пророцтво Іс. 7, 14 про діву, що породить; Дитятко Ісус в небесній мандорлі зображене на її грудях. Богородиця Заступниця в Молінні — Деісіс: Вона по правиці коло трону

Христа, а Св. Йоан Христитель по лівиці, моляться за вірних. Богородиця Путеводительниця, Одигітрія (годос — дорога по-грецьки) - Богородиця вказує на Дитятко Христа, бо Христос є Дорогою до життя вічного. Богородиця Умиління, або Елеуса («елеос» — милосердя по-грецьки): Богородиця та

Дитятко Ісус обнімаються; це пригадує вірним, що Бог полюбив світ і зіслав Сина Свого для нашого спасення (Йо. З, 16-17). Богородиця Страстей, яка також зветься Богородиця Неустанної По Богородиця Страстей, яка також зветься Богородиця Неустанної Помочі - Дитятко Ісус дивиться з острахом на знаряддя

Його мук, що їх тримають ангели. Богородиця на Троні - Богородиця та Дитятко Ісус на троні в цар¬ській. Ризи Богородиці: спідні — синього або синьо-зеленого — «людських» кольорів, верхні — божественні, пурпурові або червоні. Богородиця — людина, яка-першою стала «учасницею Божої природи» (2 Пт. 1, 4) і в цьому є зразком для всіх нас.

Три звізди: на чолі та на обох раменах — символізують її дівоцтво перед, під час та після народження Христа. Великі очі - ознака глибокої, молитовної контемпляції. Малі уста - схильність до мовчанки та до медитації, бо Вона «пильно зберігала все це, роздумуючи в, своїм серці» (Лк.

2, 19). Тонкі губи - символ духовної, не розбещеної людини. Довгий, простий ніс - ознака краси та гідності в середземноморських культурах. Сильна, груба шия - символ внутрішньої, духовної сили. Рука, яка вказує на Дитятко Ісуса: це роль Богородиці — приводити вірних до Месії, Спасителя. 3.Ангели: загальна характеристика.

Херувими та серафими зобража¬ються тільки з головою та шістьма великими крилами, бо це безтілесні духи які знаходяться біля Господа. Деколи крила херувимів та серафимів покри¬ває багато очей. Інші ангели звичайно зображені як світлі людські постаті із заду¬маним, потойбічним виразом на лицях та із символічними крилами, оскільки вони є Божими післанцями, які можуть з'являтися та зникати.

Лики (лиця) ангелів — гарні на вигляд і сяючі - це одна із вража¬ючих характеристик ангелів. Зав'язка на волоссі ангелів — символ чистоти й святості, бо розпу¬щене волосся символізує тілесну нечистоту. Архангели Михаїл та Гавриїл часто несуть світляний круг — символ небесної вістки. Сама вістка символічно зображена всередині круга.

Меч в руці св. Михаїла — символ його ролі оборонця Божого імені та переможця над Сатаною. Жезл в руках ангелів — символ їх авторитету та ролі уповноважених Бо¬жих післанців. Руки ангелів прикриті полотном - старовинний символ готовності служити божественному Цареві Христові, а цар¬ським слугам було заборонено дотика¬тися

їх. Одна рука трохи піднесена попереду з долонею зверненою до глядача - сим¬вол напімнення й перестороги. Круг ангелів - небесні сили, які ото¬чують Господа Бога, наприклад довкола Христа Пантократора, при Вознесінні, при Страшному Суді, та в іконі «Христос у Силах». 4.Зображення святих. Лиця, постать та анатомія не реалістичні, бо святі — «переображені», оскільки вже перебувають у

Божій присутності, та «обожествлені» — бо є учасниками Божої природи (2 Пт. 1, 4). Зображення тільки фронтальне або напівфронтальне, а не в профіль: щоб уможливити комунікацію між глядачами-вірними й святими. «Потойбічні» вирази на лицях: святі — у цьому світі, але не від цього світу (Йо. 15, 19). Тіла під ризами зображені без об'ємності, вони майже невідчутні - святі одуховлені в Божій присутності. Оголені тіла, наприклад

Христа при хрещенні та деяких мучеників, зображені не натуралістично - це говорить про духовну характеристику особи. Очі великі, вражаючі, проникливі - вони бачать глибокі Божі тайни, духовну дійсність. Ніс довгий, простий - ознака гідності, духовної краси, уста малі, звиклі до мовчанки та до молитовної медитації. Губи тонкі - ознака контролю над тілесною природою. Вуха великі, дещо вивернені - схильні слухати Боже слово

Подовгасте лице, тонкі руки та пальці - ознака аскези, посту, духовності. Схилена голова й постава тіла, смиренність, лагідність у присутності Божій. Рука на щоці або руки, піднесені високо вгору означають глибокий жаль, розгубленість, тривогу. 5.Тіло в іконографії: символи, звичаї, традиції. Півкруг із світлом вгорі: символ неба та Божої присутності.

Велика рука, простягнута з неба: Боже благословення або Божа приязність золоте або жовте тло: небесна, Божа присутність, яка огортає зобра¬жену подію або святих. Зворотна перспектива, яка часто помітна в зображенні Книги Євангелія, трону Христа чи Богородиці, столів, підніжок: та будинків притягає зображення ближче до глядача. Архітектура з великими занавісами — загальне зображення якогось міста або якоїсь місцевості,

а занавіса вказує, що дія відбулася всередині дому, церкви тощо. Розміри архітектури непропорційні, неважкі, бо символізують інший, духовний світ, який присутній вже у цьому світі. Горби та гори зображені як схилені поклади каміння: Старий Завіт описує, що вони немов «скакали», як ягнята перед

Богом (Пс. 114, 4.6; Муд. 19, 9;~див. Пс. 29, 6). Дуже малих розмірів людські фігури або звірята в іконних композиціях: менш важливі фіґури, які інакше могли б заслоняти або розбивати композицію. На закон тяжіння деколи не звертається уваги, фіґури немов не сто¬ять на землі означає, що духовний світ перевищує правила та мудрість цього світу. Рослини та звірята зображені не реалістично, а символічно. Малі алегоричні фїґури та уособлення: при хрищенні

Христа — це Йордан, а деколи й друга фіґура — Червоне море; при Зшесті в Ад — Ад; при Зісланні Святого Духа — Космос, Всесвіт. Темні печери - це брак Божої присутності; вони освітлюються, пере¬можені Божою дією та силою, при Різдві Христа, при Розп'ятті, в гробах Лазаря та Христа, при Зішесті в Ад та при Зісланні

Святого Духа. 6.Символіка кольорів в іконографії. Символіка кольорів опирається до великої міри на наукові праці Псевдо-Діонісія Ареопагіта, анонімного автора з VI ст який писав під псевдонімом. Його довгий твір часто називається «Корпус Ареопагітікум». Ось символіка кольорів в іконографії: золотий, жовтий - означає Божу присутність та являється атрибутом Царства небесного або дій

Святого Духа; білий - колір світла й слави Христа у Преображенні, Різдві, Воскресінні, Зішесті в Ад та у Вознесінні; синій, насичений — небесна твердь, яка говорить про духовне, над¬природне небо, де Господь Бог проживає у славі; блакитний, зелений та синьо-зелений — це кольори усього земного, природи, космосу; пурпуровий — символ царів; його вживається у спідніх ризах

Христа та у верхніх ризах Богородиці, а також у ризах царів, цариць та князів, які христили свої народи; червоний, коричневий — символ Божої енергії, життєдайної сили, перемоги, мучеництва; чорний — відсутність Божого світла, символ скорботи, пекла, посланців сатани, деяких аспектів Страшного Суду; пробіли — білі риски на ликах, які означають Боже світло; асист —це золоті або перехресні риски на ризах

Христа у славі, Дитятка Ісуса, Богородиці та на крилах ангелів. Вони означають Боже світло й духовну радість; ризи Христа: людські кольори поверх Божих кольорів (див. символіку про Христа Пантократора); ризи Богородиці — божественні кольори поверх людських (див. сим¬воліку про Богородицю). 7. Сутність зображень ікон. Богородиця

Милування У цій композиції видно взаємний вияв любові між Матір'ю Марією та Дитятком Ісусом. Обидві фігури звернені одна до одної та обніма¬ються з виявом великих почуттів. Здебільшого тут поєднані глибока любов і скритий стриманий смуток, бо обоє свідомі того, що колись Ісус Христос має перенести за людство страшні муки. Богородиця запам'ятала пророцтво Симеона про те, що

її душу прошиє меч, тобто страшні терпіння (Лк. 2, 35). Однак сильнішою виявляється любов, адже, як каже Святе Письмо, вона сильніша від смерті (Плі. 8, 6).Богородиця має вираз глибокої задуми. Історично цей тип ікони виник і поширився після періоду жорстокого іконоборства, на думку деяких до¬слідників, щоб підкреслити справжню людськість

Ісуса та гуманність Його й Богородиці. В іконах такої компо¬зиції видно повноту плоду Духа — любові Бо¬жої серед людей. Ця Божа любов до створінь немов дивує Богородицю і нас.Богородиця свідома того, що тримає на своїх руках невимовний Божий Дар; однак цей Дар не тільки для неї. Вона не огортає цей Скарб, щоб сховати Його для себе, а вказує, що це —

Дар Божий для світу. Ісус же вдивляється в Матір з Божою любов'ю, бо вона без засте¬режень віддала цілу себе в дар Богові. Богородиця уособлює Церкву, тому Церква безнастанно радіє Богоро¬дицею. Грецький богослов Миколай Кавасила пише: «Голосом Церкви ми виявляємо вдячність, тому що Твоєю смертю [Христе]

Ти відкрив двері життя, тому що Ти вибрав Матір з-посеред нас, тому що людина була піднесена до такої слави, тому що ми маємо посланців до Тебе з нашого роду, тому що Ти дав членам нашої родини свободу приступати до Тебе». Різдво Христове Іконографія Різдва Христового на християнському Сході — це не сентиментальна сценка народження маленької дитини, а зображення приходу на світ

Сонця правди, яке просвічує цілу вселенну. Дитятко Ісус в самому центрі композиції, на тлі темної печери, бо Він — світло світу, щоб розвіяти темряву (Йо. 1, 9). Христові ясла нагадують гробницю, а пеленки — погребальні пов'язки, бо Він своєю смертю має перемогти темряву, гріх і смерть.

Христос народжується у пустині поза містечком Вифлеєм, бо від самого початку грішний світ Його не прийняв (Йо. 1,11). Богородиця стала матір'ю Царя Христа, її вираз гідний, поважний, її задума нагадує нам про те, що вона зберігала всі Божі таїнства у своєму серці (Лк. 2, 19). Вгорі видно небесний півкруг, з якого світить путеводительна звізда. Це символ Божої всюдиприсутності у цій спасительній епохальній події.

Йосиф зображений віддалік — знак того, що він не є природним батьком Ісуса. До нього підходить спокусник під виглядом старого пастуха й збуджує в ньому сумніви. Од¬нак Йосиф, як знаємо зі Святого Письма, залишився вірним Богові. Тому він є для нас прикладом віри, покори та відданості божим планам спасіння. Ангели спогляда¬ють на Боже Слово в людській при¬роді.

Вони оспівують незбагненну подію та виявляють готовність слу¬жити Йому. Пастухи та мудреці сим¬волізують неосвічену та високоосві¬чену частини людства, які вірять вістці про народження Христа. Вони представляють як ізраїльський, так і не ізраїльські народи. Навіть звірята, віл та осел, впізнають свого Сотворителя . Наша східна літургія велично оспівує

Різдво Христове майже безчисленними стихами й гімнами. Вона вказує, що хоч грішний світ не прийняв Христа, зате представники всього небесного й земного сотворіння, яке є слухняне Богові, вітають нового Адама й Спасителя світу. Покрова Пресвятої Богородиці "Величаємо Тя, Пресвята Діво, Мати Христа Бога нашого, і славимо всеславний покров

Твій". Культ Божої Матері як Покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів аж по сьогодні. Секрет того постійного, улюбленого й ревного культу Богоматері як Покровительки, лежить, мабуть, в тому, що тут ідеться не про земське людське, але небесне й могуче заступництво. А такого заступництва й опіки хоче кожна людина, родина й народ.

Від самого початку існування нашої держави ми стало мали великих і сильних ворогів. Тож нічого дивного, що наш народ шукав такої помочі й опіки, проти якої не може встоятися жадна людська сила, а тією поміччю був якраз покров Преч. Діви Марії. Тому празник Покрова завжди був і є для нашого народу днем великого вияву любові і вдячності для

Пресв. Богородиці та днем радісної прослави і звеличення її покрова й заступництва. Св. Архистратиг Михаїл, почитання Святих Ангелів " Всі небесні сили, святі Ангели й Архангели, моліть Бога за нас грішних". Перед тим, як Господь Бог покликав до існування людину, найперше створив

Ангелів. Це невидимі, безсмертні, дуже досконалі і чисті духи, що мають бистрий розум і свободну волю. Їхнє число безмірно велике. Св. Ангели мають подвійне завдання: відносно Господа Бога і відносно людей. Головне завдання Ангелів у небі це вічно прославляти Господа Бога. Друге завдання Ангелів щодо Господа Бога це ревне і скоре служіння Богові. Слово "Ангел" - це грецьке слово

і значить: посланець, вістун. Про їхню роль як посланців Божих багато прикладів у Старому й Новому Завіті. Головна ціль це звеличити і прославити св. Архангела Михаїла, а з ним і інших Ангелів. Вся його слава виходить з того, що в обороні Божої честі він став у проводі добрих Ангелів проти бунту сатани.

Звідси і його почесний титул Архистратига. З тієї причини й їконографія представляє його як узброєного полководця: шолом на голові, вогнений меч у руках. Василій Великий "Ти всіх святих зібрав чесноти, Отче наш Василіє, Мойсеєву покору й Іліїну ревність, Петрове визнання і Іванове богословіє, і як Павло ти безнастанно взивав".

Один з найбільших і найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й монаших законодавців, св. Отця нашого Василія Великого, архиєпископа Кесарії Каїгпадокійської в Малій Азії (329-379). Його особа під кожним оглядом незвичайна, велична, світла та гідна подиву. Він не тільки аристократ з походження, але й аристократ духа, характеру, науки і свято-сти. Печать його глибокої віри, геройської любови

Бога і ближнього, науки і святости спочиває на цілій Христовій Церкві, на монашому житті Сходу й нашого народу. Французький автор, о. Жан Рівієр, у своїй книжці "Святий Василій — єпископ Кесарії" так окреслює особу нашого св. Отця: "Св. Василій це одна з найсвітліших і найсвятіших постатей старовинної грецької

Церкви. Вже його сучасники були дали йому ім'я Великого Він аскет з зкликання і людина чину зі своєї природи Його правила стали кодексом монашого життя на Сході, як правила св. Венедикта на Заході Він аскет, єпископ, бесідник, учитель богослов і вчений. Він, без найменшого сумніву, є найдосконалішим представником

Церкви свого часу. У св. Василія монаше життя має за ціль не тільки спасіння особисте, але і спасіння ближніх. Для монахів св. Василія апостольська праця поза монастирем не є винятком, а правилом. В нього любов ближнього — це міра любови Божої. Монаші правила св. Василія це виплив його глибокого знання св. Письма, великої науки, досвіду життя, святости та практичного ума. його правила це властиво св.

Євангелія в практиці. Св. Теодор Студит, великий почитатель св. Василія і обновитель його правил, каже про нього: "Хто за Василієм іде, іде за св. Духом, а хто йому не вірить, не вірить Христові, що через нього говорив". Слуга Божий Митрополит Андрій дає таку оцінку правилам св. Василія: "

По Євангелію Ісуса Христа й апостольській науці, нема книги, що могла б мати більшу або й рівну повагу для монахів, як правила св. Отця нашого". Своїми правилами св. Василій ставить тривкі основи під спільне життя у монастирях, тому деякі історики уважають його за властивого організатора спільного життя, хоч цей титул першого організатора прислуговує св. Па-хомієві. Тож нічого дивного, що монаші правила св.

Василія перетривали різну долю історії і по сьогоднішній день вони осталися міродатними у східньому чернецтві. З приходом християнської віри на наші Українські Землі і в нас появляється практика монашого життя, його основники це два великі подвижники й сини українського народу: св. Антоній і св. Теодосій Печерські. В основу монашого життя св. Теодосій ставить устав св. Теодора Студити, що опирається на правилах св.

Василія Великого. Хрещення України-Руси Християнська віра не була чимось чужим і незнаним для Володимира Великого. В Києві вже за князя Ігоря були християни і мали свою церкву. Християнкою була його бабка, св. княгиня Ольга, яка його виховувала. Св. Ольга задля різних рацій не важилася завести христову віру у своїй державі. Те, чого вона не доконала, те доконав її внук, Володимир

Великий. Він не тільки сам прийняв св. Хрещення, але також охрестив і ввесь наш народ. Тим актом він поставив нашу державу нарівні з християнськими народами Сходу й Заходу Князь Володимир рішився прийняти св. віру не зі Заходу, але зі Сходу, у візантійському обряді, бо як з Візантією, так і з Болгарією в'язали його тісні політичні, культурні й економічні зв'язки.

Він відчув своєю душею, що християнська віра у візантійському обряді найкраще відповідає психіці і ментальності нашого народу. Крім того, ця віра несла зі собою богослужбу і св. Книги у мові зрозумілій для народу. — Володимир Великий, як подає наш Літопис, прийняв св. Тайну Хрещення 988 року і на св. Хрещенні дістав ім'я Василія. Охрестившись сам та знищивши поганські

ідоли, князь Володимир найперше охрестив своїх 12-ох малолітніх синів при джерелі на місці, що по сьогодні знане в Києві під іменем Хрещатика. На його приказ охрестився столичний город Київ та ввесь народ. "Він наказав — каже митрополит Іларіон — по всій своїй землі христитися в ім'я Отця і Сина і Св. Духа, щоб явно і голосно славилося по всіх городах

ім'я Св. Трійці, та щоб усі стали християнами. І ні один чоловік не противився його благочестивому повелінню. Богоявлення — Хрещення Ісуса в Йордані На цій іконі зображений Христос, частково або й повністю занурений у воду. Щоб це унаочнити, ріку Йордан деколи зображають нереаліс¬тично глибокою. Своєю присутністю Христос, творче Слово Боже, втілене в людську природу, освячує воду, яка в давнину

вважалася стихійним, хаотичним елементом. Отже, вода не тільки перестає бути грізним еле¬ментом, а стає освяченою та освячуючою для світу. Тому й ми в хрещенні саме водою очищуємося від гріха й нечистоти. та освячуємося силою Христа, таким чином беручи таїнственну участь у Його смерті й воскресінні (Кал. 2, 12). Христос обнажений, бо Він — другий Адам, який відкупив першого Адама і всіх його нащадків (1

Кор. 15, 45). Йоан Хреститель з похиле¬ною головою приймає благосло¬вення Христа та виконує те, що йому велить Христос. Його лик виражає здивування покорою Господа Ісуса. Одною рукою Йо¬ан христить Ісуса, а другою — вказує на Нього як на Агнця Божого і разом з тим виявляє молитовну поставу. На іконі зображено дерево із сокирою при корені, що

є алю¬зією на проповідь Йоана: «По¬кайтеся, робіть добрі плоди, бо прийшов очікуваний Месія, і рі¬шучий час настав» (Мт. З, 7-12). Бог Отець з небесного півкруга рукою благословить Сина:«Це Син мій любий, що його я вподобав» (Мт. З, 17). Святий Дух являється у виді голуба в промені небесного світла. Колись, після потопу, голуб звістив Ноєві, що настав час миру.

Над Йорданом Святий Дух у виді голуба об'являє час Божої благодаті через втілення Божого Сина, час миру й любові для всіх тих, хто приймає Ісуса. Ця велична подія — найбільш явне й промовисте об'явлення Святої Трійці, отже це — Богоявлення. Бог Отець хоче спілкуватися з людьми не тільки промовляючи до них, але через особу Свого возлюбленого Сина, якого наказує нам слуха¬тися у

Переображенні Господньому на горі Тавор (Мт. 17, 5). Святий Дух — це третя Божа особа, яка не тільки уділяє Божі ласки, але є самою уособленою Божою присутністю серед нас. В'їзд в Єрусалим Тріумфальний в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим — це велике торжество, в якому народ виявляє спонтанну радість

і прославляє Господа Бога. Стародавнім царям влаштовували тріумфальні зустрічі, коли вони повер¬талися додому, перемігши ворогів. Христові учні та народ вітали Христа з нагоди Його божественної перемоги над смертю — воскресіння Лазаря (Йо. 12, 17). Вони .славили Бога також за всі бачені ними Його чуда (Лк. 19, 39). У цей урочистий момент, всіма оспівуваний та прославлюваний,

Христос тримається скромно: так Він поводився завжди і цього навчав інших. Він їде на скромному осляті, як це про¬рокував пророк Захарія (9, 9). Ікона передає зворушення народу, який зустрічає Христа з пальмами та оспівує Його. Де¬які стелять перед Ним, як вияв пошани, свою верхню одежу, інші зрізають пальмові гілки, щоб простелити

їх перед Христом (Мт. 21, 8). Часом, щоб не розбивати композицію, люди на деревах та біля Христа зображуються дуже зменшеними. Урочистість цієї процесії досягнула вершини, коли на¬род оспівував Христа як царя Ізраїля і сина Давида, який приходить в ім'я Боже. В'їзд в Єрусалим був початком дуже знаменного тижня в житті Христа та в історії спасіння. Христос вигнав крамарів зі святині, що¬денно навчав народ у храмі, боронився

від численних злобних нападів книжників та фарисеїв, вкінці добровільно прийняв страсті й смерть, щоби на третій день славно воскреснути. Преображення Господнє У цій іконографічній композиції зображено проблиск неба на землі. Сам Христос заявив, що деякі учні не зазнають смерті, поки це не побачать (Мр. 9, 1; Мт. 16, 28). На горі Тавор Христос об'явив Свій божественний стан,

Божу природу, яка, на очах у трьох Апостолів, цілком переобразила Його людську приро¬ду. В небесному сяйві мандорли, у блиску світла, видно Христа Все¬держителя: «Обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло» (Мт. 17, 2). На іконі Хрис¬тос тримає сувій Нового Закону, і це символічно, адже суттю цього закону є любов, яку

Бог виявив світові і яку люди мають насліду¬вати (Йо. 13, 34). Правою рукою Христос благословить світ. Разом з Христом об'являються два старозаконні мужі. По Хрис¬товій правиці — пророк Ілля, по ліву руку Мойсей. .Вони говорили з Ісусом про Його смерть (Лк. 9, 31). Обидва старозавітні святі у свій час бачили

Бога дуже обмежено (Вих. 33, 23; 1 Цар. 19, 12), а тепер бачать Його лице в лице. Людині вже не загрожує смерть, коли вона прямо наближається до Бога Тепер вона сподобляється обожествлення, тобто участі у Божій природі (2 Пт. 1, 4). Апостоли немов оп'яніли від сильного враження — подібно, як це буде при Зісланні Святого Духа у П'ятидесятницю (Ді. 2, 13).

Цією величною подією Христос хотів просвітити Апостолів про те, що Його страсті та смерть — добровільні та що після того настане славне воскресіння. Про це й говорив Христос Апостолам, коли вони сходили з гори Тавор (Мр. 9, 9-13; Мт. 17, 9-13). Небесна слава Преображення також нагадує нам, що Христос вдруге прийде у славі при кінці цього віку, щоб вповні завершити

Боже Царство. Тоді «праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого» (Мт. 13, 43), а природа, за словами Йоана, буде перетворена: «Побачив я небо нове і землю нову». Успення Богородиці Сама назва «успення» вказує на те, що смерть Богородиці була для Неї спокійним переходом від землі до неба, куди вона й бажала відійти, щоб бути зі своїм Сином-Спасителем та з Богом у небі. Крім Богоро¬диці, були в

історії святі, серед яких чимало мирян, які з великою тугою за Богом вмирали легкою, немовби радісною, смертю. Згідно з переданням, Богородиця, як про це розпорядився Христос на хресті, досить довго жила під опікою св. Йоана в Ефесі, де він був єпископом. Можливо, що перед смертю вона вернулася в Єрусалим, де сьогодні є церква її Успення і де вона, за найдавнішим переданням, померла.

Лик Богородиці у хвилину смерті виражає спокій, її очі закриті, руки складені на грудях. Біля неї стоїть Христос у мандорлі небесної слави та приймає у Свої руки її. святу душу. За візантійською традицією душа. Богородиці зображена як новонароджена дитина, загорнута в біле крижмо. Ангели й серафими супроводжують Христа, а Апостоли,

Отці Церкви й святі з сумом проводжають і подив¬ляють Богородицю, яка була немовби но¬возавітнім кивотом Божого Слова. Завдя¬ки співдії Богородиці у Божому плані спасіння, ми, всі вірні, можемо разом з Нею знову ввійти у вічне, божественне життя з Богом. Деколи в композиції Успення зобра¬жено, як Апостоли в небесних хмарах чу¬десним способом прибувають

на похорон Богородиці. Це.апокрифічне передання, яке слід розуміти символічно: всі Апостоли, всі вірні Церкви глибоко шанують Бого¬родицю. Отже, Христос уділив Своїй Матері після її смерті ту ласку воск¬ресіння, яку обіцяв усім людям в кінці світу (Лк. 20, 35-38). Таким чином сповняється пророцтво самої Богородиці, коли вона, натхнена Святим Духом, сказала: «Віднині ублажатимуть мене всі роди» (Лк.

1, 48). На деяких композиціях зображено ангелів, які несуть на небо Бого¬родицю з воскреслим тілом, В цьому — підсумок віри Церкви у те, що Христос вшанував Свою воскреслу Матір почесним місцем на Небі, де вона заступається за нас. РОЗДІЛ ІІІ 1.Особливості техніки виконання живопису на склі. Органічним компонентом творчого процесу на¬родного майстра виступає техніка виконання, бо живопис на

склі має свою специфіку у технології та ме¬тоді малювання. Художньою особливістю живопису на склі є площинність зображення, яскравий колорит, багата декоративність. Дивовижний талант творців з народу на повну силу виявлявся у відчутті колориту і вмінні скупою палітрою надати образові мажорного звучання. Колись використо¬вували гутнє, згодом перейшли на фабричне скло.

Контурний рисунок наносився пером або пензлем. Піс¬ля висихання контурів прокладали елементи декору, складки одягу, ви¬мальовували дрібні деталі. Потім площини покривали відповідними кольорами від найясніших до тем¬них тонів. Основними кольорами були чорний, білий, червоний, синій та жовтий. З фабричних фарб вживали цинкову, білу, ультрамарин, англійську червону, умбру зелену, пруську синю, швейцарську зелену, сажу. Для позолочення брали бронзу з коностом (оліфою).

Ікону на склі покривали олійною фарбою та заклеювали відповідні місця фольгою. Фон в композиціях був часто золотий. Блискотливе мерехтіння поверхні, покритої цим металом або його імітація символізував світло та чистоту. На лицьовому боці поставала дзеркальна композиція. Саме в техніці живопису на склі майстри досягли захоплюючого ефекту. Образи народ любив і зберігав, освячував їх у церкві з огляду на

їхній релігійний зміст, шанував здобутки своєї нації та примножував їх.