План

1. Граматична правильність мовлення

2. Морфологічна правильність

3. Синтаксична правильність

4. Правила відмінювання числівників

1. Граматична правильність мовлення

Спробуймо перекласти українською мовою іменники перепись, шатер, степь, боль, тополь, дробь. Порівняймо їх рід.

Розкриймо дужки, правильно вживаючи відмінкову форму іменників.

Дякувати (батьки), наслідувати (учитель), навчати (українська мова), вибачити (товариш), говорити (рідна мова), туга (Україна), посилати (пошта).

Отже, ознакою культури мовлення є граматична правильність. Сюди входить дотримання правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень і речень (на цьому більш детально ми зупинялися у попередній лекції).

2. Морфологічна правильність

У сучасній українській літературній мові, як ми вже говорили раніше, деякі іменники мають паралельні форми роду - чоловічого і жіночого: зал - зала; клавіш - клавіша; санаторій - санаторія; птах - птаха; сусід - сусіда, посуд - посуда. Форми чоловічого роду є літературними, форми жіночого - розмовними, хоча з певною стилістичною метою зрідка користуються ними й письменники. Наприклад: У залі, повній сяйва і тепла (В. Сосюра.) Не одна кричала птаха: "Пожалій гніздо моє!" (Д. Білоус.)

Кожній змінюваній частині властива певна, чітко встановлена система словозміни, якої слід дотримуватись.

У давальному відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення - ові, - еві (-єві) та - у, - ю, одначе перевагу слід надавати першим, особливо якщо ці іменники є назвами осіб за фахом чи родом діяльності та істот: ректорові, інженерові, бригадирові, товаришеві, Сергієві. Закінчення - у, - ю вживаються переважно для урізноманітнення форм, коли таких іменників кілька, наприклад: товаришеві Бондаренку Степанові Ярославовичу, студентові-економісту.

Сучасній українській мові невластива складена форма найвищого ступеня порівняння зі словом самий (сама, саме, самі): самий більший, сама найкраща, саме менше. Особливістю якісних прикметників вищого ступеня порівняння в українській мові є вживання їх у контексті з прийменниками від, за, ніж. Приклади цього правила ми наводили вище.

3. Синтаксична правильність

1. Пильної уваги вимагають особливості поєднання слів у словосполучення, що виступають мінімальним контекстом, у якому відбиваються зв'язки між словоформами.

2. Ми уже говорили, що уважним треба бути при використанні фразеологічних словосполучень української мови.

3. Необхідно звертати увагу на словосполучення, побудовані на основі зв'язку керування, бо тут не завжди правильно добираються відмінкові форми іменників (займенників) і прийменників.

4. У мові звичайно переважають прості, неускладнені речення. Проте користуватися тільки такими конструкціями не можна, бо вони порушують плавність, смислову і ритмічну єдність, роблять мовлення примітивним. Поряд з простими й короткими реченнями потрібно користуватися і простими ускладненими та складними.

5. Досить поширені в нашій мові речення, ускладнені однорідними членами. Користуючись такими структурами, не можна поєднувати в одному однорідному ряді логічно далекі або несумісні поняття.

6. Характерними для української мови є односкладні безособові речення з головним членом, вираженим дієслівною формою на - но, - то. Безособові речення з таким головним членом можуть бути синонімічними до двоскладних, у яких присудок виражений дієприкметником. Порівняйте: У Києві організовано школу мистецтв. У Києві організована школа мистецтв.

17. Користуючись складними реченнями, необхідно дотримуватись чіткості і правильності у її побудові не допускати вживання великої кількості сурядних і підрядних частин в одному реченні. У мовленні варто вживати й безсполучникові складні речення, які допомагають стисліше і чіткіше сформулювати думку урізноманітнити висловлення, посилити його виразність і емоційність: зобов’язалися - виконаємо.; позичив - віддай (Усна нар. творчість)

Для закріплення мовленого спробуймо утворити дві числові форми іменників. Чому деякі іменники мають лише одну числову форму? Обґрунтуймо іншими прикладами.

Кисень, вода, камінь, радість, колосся, блакить, Україна, птахи, жнива, вовк, оповідання, дітвора, площа, пісок, пшениця, хліб, сталь, переконання, солодощі, невдаха, нероба, неук, ворота.

А тепер звернімо увагу на точність мовлення.

Точним називається таке мовлення, в якому вжиті слова повністю відповідають своїм значенням і смислу висловленої думки. Точність мовлення - одна з найважливіших його властивостей і характеризує насамперед зміст висловлювання. Точність мовлення створюється за таких умов:

1) знання предмета мовлення;

2) знання мови;

3) володіння мовленнєвими навичками говорити про щось, використовуючи багатство мови.

Творячи мовлення, ми вільно вибираємо слова з тим чи іншим значенням. Але при цьому враховуємо, чи зрозуміє нас співрозмовник. Отже, точність мовлення залежить не від кількості використаних слів, а від їх доступності, недвозначності. Точність мовлення - це ввічливість, чемність, мовна етика у всіх сферах спілкування.

Найголовнішими засобами точності нашого мовлення є лексичне багатство української мови.

Відомо, що у мові більше багатозначних слів, ніж однозначних. Тому основним способом точної передачі значення слова є контекст (словосполучення, речення, текст). Наприклад: хміль в'яне - серце в'яне; червоне золото - біле золото (цукор); вища школа - школа життя.

Точність наукового мовлення тісно пов'язана з точністю вживання термінів. Термін - це слово або словосполучення, що називає явища, предмети спеціальних галузей людських знань. Використання термінів вимагає особливої точності й однозначності. Значення термінів розкривається в тексті, в їх тлумаченні. Наведемо приклад: "Лексикологія - це наука, що вивчає словниковий склад. Закінчення - змінна значуща частина слова, яка виражає його граматичне значення і служить для зв'язку слів у словосполученні і реченні". (З підручника.)

Синоніми (близькі за значенням слова) виражають різні відтінки значення слова: правопис - орфографія; збірка - збірник - зібрання; лице - обличчя - пика; йти - крокувати - прошкувати - плентатися - плестись. Добираючи слова з синонімічного ряду, слід ураховувати відтінок у значенні, стильову приналежність, емоційне забарвлення тощо.

Омоніми (слова з різним значенням й однаковим звуковим складом) вимагають точного знання значення слова. Наприклад: ніс - частина обличчя людини, ніс - форма минулого часу від дієслова нести і ніс - частина корабля; місяць - небесне світило, місяць - відрізок часу; коса - заплетене волосся дівчини і коса - знаряддя праці, коса - морська чи річкова прибережна земляна смуга, омита водою.

Точність мовлення передбачає уміле користування паронімами (спільнокореневі слова, схожі за вимовою і будовою, але різні за значенням). Сплутування паронімів призводить до неточності. Значення їх легко визначити за словником. Наприклад: наслідний - той, що став наслідником престолу, наслідковий - той, що є наслідком чогось (підрядне наслідкове речення); лісний - який має властивість лісу, водиться, росте в лісі, лісистий - порослий лісом (лісистий пагорбок).

Художня точність обумовлена специфікою художнього мовлення. Точне слово в художньому творі малює образну, емоційно-експресивну картину, переживання автора. Художня точність виражається художніми засобами - епітетами, метафорами, порівняннями тощо. Точність у художньому мовленні - це точність у змалюванні художніх образів. Точність мовлення таким чином вимагає повної співвідносності слів з реальною дійсністю.

Завважимо, що логічність мовлення має багато спільного з точністю. Вона також характеризує зміст висловлювання і забезпечує його смислову послідовність. Логічним називається таке мовлення, яке забезпечує смислові зв'язки між словами і реченнями в тексті. Словесне вираження думки здійснюється за законами логіки - науки про мислення. Логічність прочитується в точності вживання слів і словосполучень, у правильності побудови речень, у смисловій завершеності тексту. Відтак на підставі логічності визначаються доступність, дієвість, доречність мовлення. Для цього слід виховувати в собі уміння чітко і послідовно мислити. Необхідно оволодіти логікою викладу, враховувати мовленнєву ситуацію. Дотримання логіки викладу позитивно впливає на розуміння змісту висловлювання співбесідником.

Назвемо умови логічності такі:

1. Сполучаючись, слова повинні утворювати смислову єдність. Наприклад: дуже приємний (а не страшенно приємний), злюща баба-яга (а не злюща бабуся).

2. Правильний порядок слів і речень, тобто послідовне розташування "даного" і "нового" в тексті. Наприклад: На заводі з розтопленої штучної смоли ("дане") одержують нитки ("нове"). Ці нитки ("дане") називають синтетичним волокном ("нове"). Багато з таких волокон ("дане") міцніші від сталі ("нове").

3. Логічно правильна побудова тексту (вживання службових, вставних слів як засобів зв'язку речень у тексті), Наприклад: Як нестримно летить час! Здається, лише вчора ми вперше переступили поріг університету, а вже розпочалася зимова сесія.

4. Правила відмінювання числівників

Чому ми звертаємо увагу на числівник? Тому, що ця змінювана частина мови у професійній діяльності часто зустрічається.

За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні і порядкові. Кількісні числівники відповідають на питання скільки? Вони означають назви абстрактних чисел чи кількість предметів. Кількісні числівники поділяються на власне кількісні (п 'ять, сто), збірні (двоє, шестеро), дробові (одна п’ята, дві шостих), неозначено-кількісні (чимало, кілька, декілька, багато).

Порядкові числівники вказують на порядок предметів при лічбі або місце предмета в ряду однорідних. Вони відповідають на питання: котрий? котра? котре?

За будовою числівники поділяються на прості, складні і складені. Прості числівники складаються з однієї основи (шість, шостий, шестеро), складні - з двох і більше основ (тринадцять, п'ятсот, стодвадцятип'ятитисячний), а складені - з кількох слів (сто два, сто другий).

1. Синонімія існує між кількісними і збірними числівниками: два хлопці - двоє хлопців, два крісла - двоє крісел. При виборі граматичного синоніма враховуються семантичні, функціонально-стилістичні особливості двох розрядів числівників.

Збірні числівники виражають кількість предметів як сукупність, як одне ціле: троє синів, п'ятеро робітників, двадцятеро співробітників. Кількісні числівники позначають роздільну кількість, а також уживаються як назви числа і цифри: сто зошитів, сорок метрів, дев'ять ділиться на три, нуль. Збірні числівники вживаються для позначення невеликої кількості (двоє - двадцятеро, тридцятеро). Вони не можуть бути компонентами складених числівників, отже, такі словосполучення, як сто п'ятеро учнів, сорок двоєстудентів, є порушенням норми. Кількісні числівники не мають обмежень у вираженні кількісних понять.

Збірні числівники широко використовуються в розмовному та художньому стилях, а науковому й офіційно-діловому - вони невластиві. Кількісні числівники належать до стилістично нейтральних одиниць і використовуються в будь-якому стилі.

Розрізняються числівники двох розрядів і сполучуваністю. Так, збірні числівники вживаються:

а) з іменниками, субстантивованими прикметниками і дієприкметниками, що називають осіб чоловічої статі, а також з іменниками спільного роду: троє сусідів, двоє лікарів, семеро приїжджих, троє чергових, п'ятеро відпочиваючих, четверо невдах, двоє забіяк. Відповідно до літературної норми збірні числівники не сполучаються з іменниками, що називають осіб високого суспільного становища. З такими іменниками вживаються кількісні числівники: три генерали, два президенти, три академіки;

б) з іменниками, що мають лише форму множини: двоє вил, троє окулярів, двоє санчат, двоє дитячих садків;

в) з іменниками діти, малята, хлоп'ята, дівчата, особи: двоє хлоп'ят, п'ятеро осіб, троє дівчат, четверо малят;

г) з особовими займенниками: нас сьогодні четверо, їх було шестеро;

г) з іменниками середнього роду, що є назвами малих тварин і предметів: четверо курчат, семеро качат, шестеро поросят, двоє пальт, четверо вікон, троє відер;

Як числівник два відмінюються збірні числівники обидва, обидві, обоє.

Збірні числівники п'ятеро - двадцятеро і тридцятеро мають у непрямих відмінках форми, що збігаються з вторинними формами відповідних кількісних числівників (у родовому, давальному, місцевому відмінках це форми на - ох, - ом, в орудному відмінку - обидві форми).

8. У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини:

Н. тисяча чотириста сорок п 'ять

Р. тисячі чотирьохсот сорока п 'яти (п 'ятьох)

Д. тисячі чотирьомстам сорока п 'яти (п 'ятьом)

3. тисячу чотириста сорок п 'ять (п 'ятьох)

О. тисячею чотирмастами сорока п 'ятьма (п 'ятьома)

М. (на, при) тисячі чотирьохстах сорока п 'яти (п 'ятьох)

9. У дробових числівниках перший компонент відмінюється, як кількісний числівник, другий - як прикметник:

Н. п'ять шостих тридесятих

P. п'яти шостих трьох десятих

Д. п 'яти шостим трьом десятим

3. =Н.3. = Н.

О. п'ятьма шостими трьома десятими

М. (на, при) п 'яти шостих (на, при) трьох десятих

10. Числівники півтора (півтори) і півтораста не відмінюються.

11. Після прийменника близько кількісний числівник обов'язково ставиться у родовому відмінку: близько ста сорока кілограмів, близько двохсот шістдесяти кілометрів, близько тисячі семисот сторінок.

12. Необхідно обирати правильну форму кількісних числівників при творенні складних слів (іменників і прикметників). Основними правилами є такі:

1) числівник один у складних словах має форму одно-: однокласник, одноліток, одноколірний, одноколісний, однолюб;

2) дві форми мають в складних іменниках і прикметниках числівники два, три, чотири. Елементи дво-, три; чотири - приєднуються до кореня, який починається на приголосний: двохтисячний, двобортний, двовуглекислий, двопроцентний, двотижневик, трибарвний, трисерійний, тритомник, тришаровий, тритижневий, триборство, чотирикімнатний, чотирикілометровий, чотириденний, чотирикутник тощо. Форми двох-, трьох-, чотирьох - виступають в окремих словах, другий компонент яких, як правило, починається па голосний: двохатомний, двохосьовий, трьохелементний, трьохелектродний, чотирьохактний, чотирьохетапиий, а також двохсотліття, двохмільйонний (тут існує правило поєднання двох числівників, тому пишемо форму двох-, трьох - тощо), хоча: двоокий, двоокис, двооксид, двоопуклий, двоутробний.

Форми родового відмінка традиційно вживаються у прикметниках, що закінчуються на - тисячний, - мільйонний, - мільярдний, а також у словах, компонентом яких є складний числівник: двохтисячний, трьохмільйонний, чотирьохмільярдний, двадцятидвохрічний, двадцятичотирьохповерховий, двохтисячоліття;

3) числівники п'ять - десять, числівники на - дцять і на - десят у складі прикметників та іменників мають форму родового відмінка (із закінченням - и): п'ятигодинний, шестиденка, десятилітровий, дев'ятнадцятидениий, п'ятдесятиметровий;

4) числівники дев'яносто, сто в складних словах зберігають форму називного відмінка: стоголосий, стодвадцятиміліметровий, стодвадцятип'ятилітній, стоквартирний, дев'яностопроцентний, дев'яносторіччя;

5) числівники сорок, двісті - дев'ятсот виступають у складних словах у формі родового відмінка: сорокавідерний, сорокап'ятирічний, сорокаденний, двохсотлітній, п 'ятисотрічний;

6) числівник тисяча входить до складу іменників і прикметників у формі тисячо-: тисячочотирьохсотліття, тисячотонний, тисячоватний, тисячоголосий, тисячокілометровий, тисячогранний, тисячократний (зверніть увагу: що не "тисяче-", а "тисячо-").

II. Відмінювання порядкових числівників

1. Порядкові числівники відмінюються, як прикметники твердої групи (п'ятий, п'ятого, п'ятому,.; сотий, сотого, сотому,.), лише числівник третій відмінюється, як прикметник м'якої групи (третього, третьому,.).

2. У складених порядкових числівниках відмінюється тільки остання складова: тисяча дев'ятсот п'ятдесятий рік, тисяча дев'ятсот п'ятдесятого року, тисяча дев'ятсот п'ятдесятому рокові, у тисяча дев'ятсот п'ятдесятому році; дві тисячі перший рік, дві тисячі першого року, у дві тисячі першому році тощо.

Форми середнього роду одно і одне є паралельними, але одне - частіше вживана форма. Запам’ятайте, що вживання форми одно в науковому й офіційно-діловому стилях не допускається.

2. Числівники два (дві), три, чотири відмінюються так:

Н. два - дві

Р. двох

Д. двом

3. = Н. або Р.

О. двома

М. (на) двох

три трьох трьом =Н. або Р. трьома (на) трьох

чотири чотирьох чотирьом =Н. або Р. чотирма (на) чотирьох

3. Числівники п'ять - десять, числівники на - дцять і на - десят у непрямих відмінках мають паралельні (стилістично нейтральні) форми і відмінюються за таким зразком:

п'ять, п'яти (п'ятьох), п'яти (п'ятьом), п 'ять або п 'ятьох

О. п'ятьма (п'ятьома) М. (на) п'яти (п'ятьох)

десять, десяти (десятьох), десяти (десятьом), десять або десятьох, десятьма (десятьома), (на, при) десяти (десятьох).

У числівниках шість, сім, вісім при відмінюванні відбувається чергування:

шість шести (шістьох) шести (шістьом) шість або шістьох шістьма (шістьома) (на) шести (шістьох)

сім семи (сімох) семи (сімом) сім або сімох сьома (сімома) (на) семи (сімох)

Н. вісім

Р. восьми (вісьмох)

Д. восьми (вісьмом)

3. вісім або вісьмох

О. вісьма (вісьмома)

М. (на) восьми (вісьмох)

Запам'ятайте: у числівниках на -десят в українській мові (на відміну від російської) перша частина не змінюється, порівняйте:

українська мова

шістдесят шістдесяти (шістдесятьох) шістдесяти (шістдесятьом) шістдесят або шістдесятьох шістдесятьма (шістдесятьома) М. (на) шістдесяти (шістдесятьох)

4. Числівники сорок, дев'яносто, сто у всіх непрямих відмінках, крім знахідного, що дорівнює називному, мають закінчення - а:

Запам'ятайте паралельні форми орудного відмінка числівника п'ятсот - дев'ятсот: п'ятьмастами (п'ятьомастами), шістьмастами (шістьомастами), сьомастами (сімомастами), вісьмастами (вісьмомастами), дев'ятьмастами (дев'ятьомастами).

5. Числівник тисяча відмінюється як іменник першої відміни мішаної групи (тисяча, тисячі, тисячі, тисячу, тисячею, (на) тисячі) мільйон, мільярд відмінюються, як іменники другої відміни твердої групи (мільйон, мільйона, мільйону тощо).

6. Збірні числівники двоє, троє, четверо в непрямих відмінках мають форми відповідних кількісних числівників: двоє, двох, двом, троє, трьох, трьом.