МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РЕФЕРАТ

ДЛЯ СКЛАДАННЯ КАНДИДАТСЬКОГО ІСПИТУ З АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ НА ТЕМУ:

«ВИКОРИСТАННЯ МОВНОГО ВПЛИВУ ЯК ЗАСОБУ МАНІПУЛЯЦІЇ

В ПОЛІТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ»

КИЇВ

2007

Вступ

Тема мого реферату з англійської мови звичайно ж не є випадковою.

По-перше, працюючи над цією темою, я зробила ще один крок на зближення зі своєю майбутньою науковою дисертацією.

По-друге, і це є на мій погляд не менш важливим обґрунтуванням, саме ця тема є зараз найактуальнішою й найцікавішою в культурі нашого соціуму.

Звісно, що тема маніпуляції дуже широка й глибока, я ж вибрала для себе лише одну її складову частину. В своєму рефераті я намагатимуся розкрити смисл понять „політична маніпуляція”
та „сугестивність тексту”
. Обґрунтовуючи вибір своєї теми, я повинна сказати, що ця важлива для розуміння політичних процесів тема, яку я постараюся розкрити, стала для мене справжнім науковим відкриттям.

Завдячуючи заняттям з англійської мови, я маю змогу краще пізнати світ, спираючись на знання здобуті завдяки прочитанню багатьох джерел з даної теми, написаних саме американськими піартехнологами. Признаюсь, мені як лінгвісту, до написання цієї роботи важко було охарактеризувати терміни „маніпуляція
” та „сугестія”
у всій їх повноті, бо я в них вбачала перш за все лінгвістичне наповнення. Та опрацювання цілого ряду праць з психології та теорії комунікації дозволило мені зрозуміти й сприйняти дані феномени.

Зростання кількості наукових досліджень, публікації, котрі стосуються цієї теми викликане, перш за все, прикладним її значенням. Часто дослідження в цій галузі і застосування її методів пов’язане з фінансовим інтересом, тому автори публікацій іноді не поспішають ділитись своїми професійними таємницями, обмежуючись лише загальними фразами. Та все ж спробуємо дати відповідь на наступні запитання. Слідуючи логіці вислову: „Починати треба спочатку”, я своїм завданням при написанні реферату вбачаю розкриття питання: Що таке політична маніпуляція?

В другій частині своєї роботи я намагатимусь показати, яку роль методах маніпуляції відведено вербальному впливу (сугестії), та які важливі моменти даного дослідження стануть ключовими при написанні дисертації з філології німецької мови.

1. Поняття «маніпуляції» в контексті політичних технології

1.1 Розкриття змісту «маніпуляції»

У живій природі людина - якісно нове явище. Вона володіє розумом, здатним на абстрактне мислення, мовленням, мовою. Мова і мислення - значні складні системи, на які можна впливати з метою програмування поведінки людини. Який же різновид впливу на нашу поведінку ми визначимо як маніпуляцію?

Власне корінь слова «маніпуляція»
походить від латинського слова manus- рука. В словниках європейських мов це слово тлумачиться як дія, спрямована на об'єкти з певними намірами, цілями (наприклад, ручне керування, огляд пацієнта лікарем за допомогою рук тощо). Мається на увазі, що для таких дій потрібні спритність і вправність.

Звідси походить і сучасне переносне значення слова - спритне поводження з людьми як із об'єктами, речами.

Оксфордський словник англійської мови трактує маніпуляцію як «акт впливу на людей або керування ними зі спритністю, особливо із зневажливим підтекстом, як приховане керування або вплив».

Коли виписати ті визначення, які дають авторитетні зарубіжні дослідники явищам маніпуляції, то можна вирізнити головні, родові ознаки маніпуляції. По-перше,
це - різновид духовного, психологічного впливу (а не фізичне насильство чи загроза насильства). Метою дій маніпулятора є психічні структури людської особистості.

Однією з перших книг, безпосередньо присвячених маніпуляції свідомістю, була книга соціолога з ФРН Герберта Франке «Маніпульована людина» (1964). Він дає таке визначення: «Під маніпуляцією переважно треба розуміти психічний вплив, який здійснюється таємно, відтак, на шкоду тим особам, на котрих він спрямований. Найпростішим прикладом цього може бути реклама».

Отже, по-друге,
маніпуляція - це прихований вплив, факт якого має залишитися непоміченим об'єктом маніпуляції. Як зазначає один із провідних фахівців щодо американських 3МІ, професор Каліфорнійського університету Г. Шіллер, «для досягнення успіху маніпуляція має залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантований, коли маніпульований вірить: усе, що відбувається, природне і неминуче. Коротше кажучи, для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, в якій її присутність буде непоміченою».

По-третє,
маніпуляція - це вплив, який вимагає значної майстерності й знань. Зустрічаються, звичайно, талановиті самоуки з могутньою інтуїцією, здатні на маніпуляцію свідомістю за допомогою доморослих засобів. Але сфера їхнього впливу незначна, вона обмежена особистим оточенням - сім'єю, бригадою, ротою чи бандою.

Коли ж ідеться про суспільну свідомість, про політику, навіть місцевого значення, то, зазвичай, до розробки акції залучаються фахівці або хоча б спеціальні знання, видобуті з літератури чи інструкцій. Оскільки маніпуляція суспільною свідомістю стала технологією, з'явилися професіонали, що володіють цією технологією (або її певними характеристиками). Виникла система підготовки кадрів, наукові заклади, наукова та науково-популярна література.

Ще одна важлива, хоча й не надто очевидна ознака:до людей, свідомістю яких маніпулюють, ставляться не як до особистостей, а як до об'єктів, різновиду речей. Маніпуляція
- це складова технології влади, а не просто вплив на поведінку друга чи партнера.

Як ми виявили, маніпуляція - це спосіб панування духовного впливу на людей через програмування їхньої поведінки. Цей вплив спрямований на психічні структури людини, здійснюється приховано і має за завдання змінити думки, спонуки й мету людей у напрямку, потрібному владі.

Підкорення не завдяки технології, а як технологія!

Тиран не міг створити технології, він лише підкоряв людей за її допомогою, до того ж застосовуючи досить примітивні системи (сокира і плаха - вже технологія). У США створювалася саме технологія, і на це працював і працює численний загін професійних інтелектуалів. Г. Шіллер зазначає: «Там, де маніпуляція є основним засобом соціального контролю, як, наприклад, у Сполучених Штатах, розробка і вдосконалення методів маніпулювання цінуються набагато більше, ніж решта видів інтелектуальної діяльності».

Можна сказати, що в справі маніпуляції фахівці США досягли досконалості. Відомий американський учений Ноам Хомський у книзі «Необхідні ілюзії: контроль над свідомістю у демократичних суспільствах» пише: “протягом 80-х років урядам Рейгана та Буша у США вдавалося провадити цілком праву соціальну та мілітаристську політику навіть за обставин, коли в суспільній думці простежувався сильний зсув у бік соціал-демократичних принципів. При опитуванні переважна більшість підтримала введення державних гарантій повної зайнятості, державне медичне обслуговування та будівництво дитячих садків, а співвідношення прихильників і супротивників військових витрат Складало 3:1. Майже половина населення США була впевнена, що фраза “від кожного за здібностями, кожному за потребами” - стаття Конституції США, а не гасло з “Комуністичного маніфесту” Маркса”.

1.2 Політична реклама

У політичному житті сучасного демократичного суспільства політична реклама займає цілком визначене місце, є найважливішою технологією "паблік рілейшнз". Жодна передвиборна кампанія не обходиться без політичної реклами. На неї в середньому затрачається одна третина від усіх засобів, що виділяються на передвиборну кампанію.

Що ж розуміється під політичною рекламою? Один з дослідників цього поняття В. Черняховский так пише про складові цього виду реклами: суб'єктом реклами є рекламодавець (політична організація чи діяч, об'єктом - виборці (цільові групи рекламної кампанії), предметом - програми партії, кандидата на виборну посаду, метою реклами - прихід до влади, заняття виборної посади. Звичайно, прихід до влади - це ціль рекламодавця, політичної організації, а реклама - засіб для досягнення цієї мети. Та й сама політична реклама діє не тільки в період передвиборної кампанії і націлена не тільки на неї. Реклама забезпечує діяльність партій, рухів, лідерів, залучає членів суспільства до підтримки тієї чи іншої політичної сили, до участі в різних політичних акціях, рухах протесту. Більш глибоке розуміння політичної реклами знаходимо в О. Феофанова: "Цілі і задачі такої реклами - піднести у вкрай доступній, емоційній, лаконічній, оригінальній, що легко запам'ятовується, формі суть політичної платформи визначених політичних сил, налаштувати на їхню підтримку, сформувати і впровадити в масову свідомість визначене уявлення про їхній характер, створити бажану психологічну установку, що визначає напрямок почуттів, симпатій, а потім і дій людини".

Форми і прийоми комерційної і політичної реклами методологічно близькі і навіть схожі. Основа цієї схожості на уявленні, що ідея, партія, лідер розглядаються як товар. Той же О. Феофанов відзначає: "Порівняння кандидатів у передвиборних компаніях з товаром для продажу стало звичайним для політичних менеджерів-професіоналів". Ряд дослідників не приймають цю точку зору, обґрунтовуючи свою позицію тим, що людину не можна ототожнювати з продуктом, тому політичний маркетинг може бути лиш технікою керування виборчими компаніями і політичними кар'єрами.

Але продається, звичайно, не власне кандидат на ту чи іншу посаду, не партія, рух як товари, а продається їхній імідж, їхній образ. Образ у політичній рекламі "працює" в умовах, коли особистість кандидата цілком об'єктивно не може стати перед громадськістю у всій повноті своїх людських проявів. Виборець повинен сприймати саме цей образ-імідж, постійно відтворюваний самим суб'єктом і засобами комунікації.

Французький дослідник А. Дейян способи дії політичної реклами розділяє на раціональний і емоційний, а звідси і види реклами. Раціональна (предметна)
реклама інформує, звертається до розуму потенційного покупця (виборця), приводить аргументи для переконання його. Емоційна (асоціативна)
реклама викликає спогади і наводить на думку; вона впливає через асоціацію ідей, шляхом відтворення обставин. Поділ реклами на раціональну й емоційну визначає і її жанри. До основних з них можна віднести наступні:

Політичний плакат
- емоційний засіб політичної реклами. В основі його образ, що створюється особливим образотворчим рядом, композицією; лаконічним, метафоричним, наповненим енергетикою текстом.

Політична листівка
- коротке друковане видання 1-2 сторінки, у якому міститься заклик до тої чи іншої політичній дії (участі в мітингу, демонстрації) чи роз'яснення основних положень програм чи кандидатів партій.

Рекламні публікації,
як правило, знаходять місце на сторінках газет і журналів і представляють повідомлення про діяльність, програму партій, рухів, їхніх лідерів. Вони можуть бути виконані у виді статей, інтерв'ю, бесід.

Політичний відеокліп
- жанр телевізійної політичної реклами, у якому інтегрується реальний образ і штучний імідж.

Теледебати і телевиступи
як жанр політичної реклами дозволяють кандидатам безпосередньо звернутися до громадян, користаючись найефективнішим із засобів масової інформації.

У ряді політичних технологій дуже ефективна така форма політичної реклами як direkt mail

- розсилання листів поштою конкретним людям із пропозицією проголосувати за конкретного кандидата. Звертання до виборця по імені по-батькові, переконливий текст, підпис кандидата роблять потрібне враження. Імовірність голосування за даного кандидата у кілька разів збільшується. На виборах губернатора Санкт-Петербурга в 1996 році А. Собчак мав перевагу перед своїм суперником В. Яковлевым у 30 відсотків голосів ( по опитуваннях). І тоді В. Яковлев скористався системою direkt mail

- направив петербуржцям довірчі листи. І в остаточному підсумку перемогу на виборах одержав В. Яковлев.

2. Сугестивна лінгвістика

2.1 Мовна сугестія

СУГЕСТИВНІСТЬ – це властивість тексту нести, окрім конкретної інформації, ще й таку, яка сприймається на рівні підтексту або інтуїції. Від рівня сугестивності залежить інтелектуальний рівень концепції художнього (або журналістського) твору. Кожен компонент концепції на найвищому рівні вираження неможливий без сугестивності. Сугестивність як система визначається на міжсистемному рівні в контексті концепції: сугестивність на рівні композиції як системи художніх засобів – тоді вона являє собою підсистему; сугестивність на концептуальному рівні, як співвідношення компонентів концепції. На смисловому рівні сугестивність виражається усією концепцією.

Сугестивність – “темна конячка” нашого дослідження. Як і континуум множинності, вона потрапляє до пасток мисливців за визначеннями вкрай рідко. В мене, приміром, були підозри, що її ареал обмежується факультетом СЗМК. Знаходячись на межі філософії, психології та “високого” літературознавства, сугестивність визнається у радянських джерелах характерною хіба що для поетичних творів. Ми ж беремо на себе досить велику відповідальність і стверджуємо, що і для політичного дискурсу характерна сугестивність, причому часами за рівнем політична творчість не поступається художній. Отже, по мірі ускладнення інформації та набуття нею інтелектуальних ознак, при переході від прямої інформаційної функції фактів до інтелектуальної та емоційної функцій, текст набуває здатності нести в собі “щось більше”. Як сприймати це “щось більше”, не пишуть в жодному підручнику і не вчать у школі, але людина це вміє – вміє від природи. Чомусь повідомлення у новинах про вибух на українській шахті бентежать пересічного українця більше, ніж наслідки страшних циклонів у Колумбії, а монологи російських політиків-маразматиків викликають нестримний сміх – хоча здається, що нічого смішного тут немає – тим часом як російська ж народна розвага з Пєтрушкою, всупереч своєму гумористичному призначенню, змушує хвилюватися не розум, а шлунок. Багато, багато таємниць ховає від нас людський розум.

Ключовим поняттям сугестивності є ПІДТЕКСТ. Згідно з “Короткою літературною енциклопедією”, це “прихований зміст висловлення, що витікає зі співвідношення словесних значень з контекстом та особливо – з мовленнєвою ситуацією. Основою підтексту як художнього засобу є помічена свого часу В. Виноградовим властивість розмовної мови, де в залежності від ситуації, від намірів та мети мовця, від його експресії предметні значення слів можуть стати засобом вираження емоційного змісту: прямі лексичні значення слів перестають формувати та визначати внутрішній зміст мовлення. “Уявлення про підтекст сформувалося на межі ХІХ та ХХ століть, у системі Станіславського підтекст набув широкого психологічного значення: “Сенс творчості – у підтексті… “

Отже, на підтекст падає основна підозра у вираження “чогось більшого” в тексті. Але як же тоді з сугестивністю на вищому рівні, на рівні концепції? Скоріш за все підтекст – це тільки втілення сугестивності на образному рівні. Знов-таки, це поняття абстрактне і суб’єктивне. Можна навести масу прикладів підтексту, який одній людині буде очевидний, а інша ніколи його не помітить. “Філософського каменя” з підтексту ми не дістанемо.

Наосліп полюючи за сугестивністю, неодмінно доводиться стикатися з поняттям “архетип”. Карл Густав Юнг визначає це своє дітище так: “Ми дізнаємося про існування психічного тільки завдяки певному змісту, який може проявитися у свідомості. Таким чином, ми можемо говорити про несвідоме тільки остільки, оскільки ми здатні показати його зміст. Зміст особистого несвідомого – це головним чином так звані “чуттєві комплекси”, вони являють собою особистий бік психічного життя. В той самий час складові колективного несвідомого відомі як АРХЕТИПИ.” “Літературознавчий словник-довідник” свідчить: “Архетип – прообраз, первісний образ-ідея. За Платоном це – ейдос, образ, що осягається інтелектом, за Августином Блаженним – споконвічний наявний в основі пізнання образ. Термін у різних системах духовної діяльності має відмінне поняттєве наповнення: у текстології – найдавніше спільне джерело всіх наступних копій переробок, у лінгвістиці – вихідна форма слова для пізніших утворень, у психології – прадавній взірець (абстрагована від конкретної ситуації ідея) колективної збірної підсвідомості, який існує одвічно у свідомості людства, і, передаючись з роду в рід, від покоління до покоління впродовж тисячоліть, у кінцевому підсумку мотивує вчинки та ідеї людини. Архетип актуалізується та виявляється в різних сферах духовного життя. Архетип закладений в основу чуттєво-настроєвих комплексів, визначаючи їх автономно, найяскравіше постає у міфах, фантазіях, снах, галюцінаціях, художній творчості тощо у вигляді стійких мотивів. “

Поява сугестивної лінгвістики є спробою зробити крок не лише до свідомого, а і до таємниць несвідомого. Впливати, управляти, маніпулювати... Автосугестія, гетеросугестія, контрсугестія.. Усі ці явища і входять у зміст сугестивної лінгвістики.

Спробу вибудувати структуру вербальної сугестії здійснив історик Б.Ф. Поршнєв, котрий стверджував, що існують наступні рівні вербальної сугестії:

1. фонологічний,

2. номінативний,

3. семантичний,

4. синтаксично-логічний,

5. контекстуально-смисловий,

6. формально-символічний.

Б.А.Грушин вибудовує іншу структуру:

1. змістовний,

2. логіко-структурний,

3. морфологічний,

4. функціональний,

5. феноменологічний.

Представниця грузинської психологічної школи установки Р.Г Швідобадзе відмічає: “Якщо припустити, що людина досить часто приховує свої ставлення і емоції, або просто не думає про них під час комунікації, то це, звичайно, мало відображається на лексичному запасі, бо той, хто говорить легко контролює як лексику так і інші виразні засоби, але. Тим не менше, інформація все ж просочується, потрібно шукати більш формальні несвідомі характеристики і їх зв’язок з тим чи іншим ставленням чи емоцією”.

В результаті проведених експериментів Р.Г Мшвідобадзе виявила, що індексальна інформація (в даному випадку інформація про позитивні і негативні установки індивіда) передається через мовний канал не лише за допомогою лексико-семантичних засобів, але і таких формальних мовних параметрах, які в свідомості мовця не несуть такого навантаження. Мовець використовує синтаксичні і морфологічні параметри не спеціально (усвідомлено) як би використовував лексичні засоби, а несвідомо на рівні установки.

Висновки Р.Г Мшвідобадзе дуже цікаві, та не слід забувати? що ці дослідження проводились в рамках психології, тому рівні мови не були представлені в усій повноті.

Взагалі, структура сугестивної лінгвістики повинна визначатись двома складовими: структурою мови в цілому, розглянутою через призму феномену сугестії.

В структурі мови виділяють ряди однорідних одиниць-рівнів. Є. Бенвеніст (1965) запропонував виділяти наступні рівні мовлення і лінгвістичного аналізу:

1. речення,

2. знак,

3. фонема.

Л.Н. Мурзін (1992) доповнив ієрархію, запропонувавши ввести рівень тексту, як найвищий рівень мовлення. Спускаючись з вищого рівня на нижчий, ми отримуємо лінгвістичну форму, а переходячи з нижчого на вищий – лінгвістичне значення.

Сугестивна лінгвістика лише зароджується як предметна область . Тим більш цінні вияви теорії, котра формулює основні постулати цієї дисципліни, викладені професором Л.Н. Мурзіним:

· мовлення можна розглядати в цілому як явище сугестивне, іншими словами, всі компоненти мовленні потенційно сугестивні,

· сугестивна лінгвістика – наука міждисциплінарна, що знаходиться на стику філології і психології,

· форма втілення сугестивності мовлення – текст в широкому значенні слова, текст можна розглядати як вербальним так і невербальним, отже компоненти тексту – знакові компоненти, засоби сугестії,

· сугестивна лінгвістика має динамічну природу ,

· мовна сугестія імовірнісна за своєю природою

· правомірно розглядати процес направленого впливу в традиціях теорії комунікації. В такому випадку суб’єкта впливу можна назвати сугестором, а об’єкт впливу – сугестантом. Вони взаємодіють між собою за допомогою механізмів сугестії, коті запускаються вербальними і невербальними засобами.

Вибудовуючи ієрархію рівнів сугестивної лінгвістики, потрібно мати на увазі, що сама сугестія – явище неоднозначне, хоча в будь-якому випадку йдеться про вплив на несвідоме. З точки зору латентного вербального впливу базовими будуть одні рівні мовлення(напр. фонологічний), а з позиції відкритої (прямої) сугестії, що базується на особливій соціально-психологічній ролі сугестора визначальними потрібно визнати інші рівні (напр. Стають значимими наказові форми дієслова). До того ж, так як аналіз і синтез відбуваються в сугестивній текстовій продукції одночасно, потрібно говорити не про протиставлення плану вираження і плану змісту, а по формозміст – змістовну форму і формальний зміст – в їх єдності.

2.2 Використання вербалізації

Іміджмейкер уміло вербалізує дійсність. Це дуже важливо, коли лідер може яскраво і барвисто описувати ситуації. Адже в цьому випадку він не має потреби в "додатковому проштовхуванні" своєї думки в пресі, котра сама радісно підхоплює вдалі вирази. Тому фрази типу "Хотіли як краще, а вийшло як завжди" Віктора Черномирдіна починають жити самостійним життям.

Вербальні гасла стають основним компонентом будь-якої виборчої кампанії. Ці гасла повинні задовольняти двом типам вимог: з одного боку, вони повинні спиратися на символізм партії, з іншого боку, відбити основні проблеми, істотні на той момент для населення. З такої точки зору можна високо оцінити гасла більшовиків у 1917 р. Насущні проблеми, що у Європі були вирішені ще в XIX, навіть XVIII столітті, у Росії представляли хворобливий згусток. Невирішені питання були пред'явлені суспільству, і більшовики - треба їм віддати належне - краще інших зуміли їх почути. У коротких і зрозумілих гаслах ("Земля - селянам!"; "Світ - народам!"; "Фабрики - робітникам!" тощо), вони зуміли сформулювати насущні потреби людей і використовувати їх для захоплення влади.

Реальне слово виступає у вигляді вершини айсберга. Коли офіційна влада Росії назвала чеченців “бандформуваннями” ("бандформированиями"), це санкціонувало застосування зброї для вирішення конфлікту. Раніше цей же прийом застосував Дж. Буш, назвавши американців, що залишилися в Кувейті після іракського вторгнення, (hostages)

"заручниками". Вживання такого слова легко включає сценарій звільнення заручників із застосуванням зброї.

Іміджмейкер може направляти вербалізацію в потрібну сторону, коли необхідно приховати реальне становище справ. Він також робить подібне, коли потрібно вербалізувати уявлення самих людей, вклавши ці слова у вуста лідера чи гасло партії. Тобто ми бачимо наступний моменти використання слова: відведення від реальної ситуації.

Розглянемо цей випадок на прикладах.

Слово не тільки описує ситуацію, слово може формувати саму ситуацію. Для цього використовуються нові вербалізації для уже відомих ситуацій.

Тобто з погляду реальної ситуації те саме називається по-різному. Наприклад, не міністерство війни, а міністерство оборони. Чи такий приклад: 1. Американці нарощують міць своїх повітряних сил у В'єтнаму. 2. Американці розширюють повітряну війну у В'єтнаму. 3. Американці підсилюють бомбардування В'єтнаму.
У першому випадку мова йде про сильного супротивника, у другому - про повітряні бої і перемінний успіх, у третьому - виникають образи бомбардувань мирних сіл.

Заборона на вживання слів створює кероване налаштування суспільної думки. У Німеччині після падіння Франції виникло очікування припинення воєнних дій. Слухи про мир кружляли із зростаючою інтенсивністю. Це стурбувало керівництво, котре прекрасно знало, що очікує Німеччину в найближчому майбутньому, і воно заборонив засобам масової інформації використовувати слово "мир". У бюлетені RPL від 15 травня вказувалося, що вживання фрази "після перемоги" цілком припустимо, але ні в якому разі не можна було говорити "після встановлення миру" чи "після війни". В іншому випадку повідомляється про заборону вживати слово "настрій", замінивши його на "ставлення народу". Коментар автора наступний: "У людини, що трудилась в зруйнованому бомбами місті, було здорове, нормальне ставлення до дійсності, але ніяк не можна було очікувати від неї бадьорого і радісного настрою".

Працює також і різниця в коммунікаторах, а не тільки різниця в позначеннях. Уявіть собі ефект подорожі літаком, якби пасажирам авіаліній доводилось приймати участь у парашутних тренуваннях, і порівняєте його з ніжним, спокійним голосом стюардеси, коли вона недбало повідомляє про міри безпеки.

Формулювання в ряді випадків виступають у ролі визначеного каталізатора ситуації, вона переводить осмислення її з нечіткого, неоформленого стану в чітке правило, з яким погоджується більшість населення. Як приклад можна знову привести висловлення Л. Кравчука "Маємо те, що маємо" і В. Черномирдіна "Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди" Дж. Буш “
They misunderestimated me”
Bentonville, Ark., Nov. 6, 2000
(Мене ненедооцінили)
. Такі речі у США зараз називають «бушизми» (bushisms).

2.3 Нейролінгвістичне програмування

Сьогодні досить часто зустрічаються відсилання на використання методів нейролінгвистичного програмування в передвиборній боротьбі. Приведемо типове “рекламне” висловлення, що належить І. Іванченко, представленому в газеті “Факти і коментарі” у якості “професійного іміджмейкера, що співпрацював у свій час із групою іміджмейкерів Жиріновського”:

“У ході передвиборних кампаній Буша, Клінтона, Путіна іміджмейкерами широко застосовувалася американська методика НЛП. Думаю, що ця ж модель застосовувалася в передвиборній кампанії Леоніда Кравчука. Його перевтілення з комуніста в демократа пройшло дуже плавно, м'яко. База його іміджу і була створена на тому, що людина, котра “завідувала” комуністичною ідеологією в Україні, змогла стати першим президентом незалежної України. Усе було спрацьовано професійно”.

Однак усі президенти республік СНД (чи практично усі) від Єльцина до Бразаускаса зробили однотипний перехід з партійного на президентський пост, так що навряд чи саме цей факт може вважатися переконанням на користь НЛП.

Більш чіткий у плані відсилання на конкретний інструментарій НЛП, що може послужити гарну службу для виборів, А. Жмиріков. Він вважає за можливе використання наступних прийомів:

• прийом "віддзеркалення",
що складається в пред'явленні об'єкту зорових, мовних і лінгвістичних характеристик, властивих самому об'єкту. У відповідь утвориться позитивне емоційне тло спілкування, знімаються захисні фільтри, як наприклад в президентськый кампаныъ Дж. Буша: “Smile, if you love Bush!”

(посміхнись, якщо ти любиш Буша) –
позиціонується, як «свій хлопець»

• прийом "емоційного спонукання",
що складається в доведенні виборця до стану сприяння кандидата шляхом емоційного впливу на ситуативно пропоновані виборцю риси характеру і почуття. Можна йому підлестити, заперечити, торкнути почуття власного достоїнства і т.п.

Це, власне кажучи, один зі стандартних прийомів, відзначених ще Д. Рисманом стосовно фігури телевізійного політика, коли мова йде про використання такої характеристики, як щирість
. Імідж Б. Єльцина, у котрий була вплетена характеристика "питущої людини", не став від цього менш позитивним, а виявився, навпаки, зрозумілішим і ближчим аудиторії, оскільки це характеристика, доступна розумінню кожного. Або ж «простодушність» Дж. Буша, котрий висловлюється не завжди грамотно, сприймається виборцями, як намагання бути «своїм» для простих людей: "The great thing about America is everybody should vote."

--George W. Bush, Austin, Texas, Dec. 8, 2000
(Найвизначніша річ про Америку – це те, що кожен повинен голосувати!)

• прийом "накладення субмодальностей''
складається у введенні у свою мову "чужих" мовних характеристик, що створюють сприятливе тло спілкування. А. Жмиріков говорить при цьому про використання у своїй мові характеристик ситуативного лідера даної аудиторії. "Це дуже складний метод, що важко поширювати на великі аудиторії. Він так само вимагає досить інтенсивної роботи, що не під силу лідеру, що навіть діє в ситуації підказок з боку фахівця з НЛП.

• прийом “уякоріння пікового досвіду",
що полягає у фіксації моментів, під час яких виборець знаходиться на піку своїх емоційних переживань. У запалі позитиву послаблюється критичність сприйняття, і саме в цей момент можлива передача об'єкту впливу іншої інформації. Наприклад, ще один салоган Дж.Буша: “Support president Bush and our Troops!”

(Підтримуй президента Буша та наші війська).

У список прийомів, цікавих для ситуації передвиборної боротьби, ми можемо додати і наступне;

• прийом метафоризації -
оскільки кандидат намагається ввести виборця в ситуації нового для нього досвіду, описуючи його під умовною "я президент; як добре буде усім у цьому випадку", то для опису нового досвіду дуже важливим засобом може стати метафора. Фахівці з НЛП говорять у цьому випадку наступне: Метафори (у формі чарівних казок, віршів, анекдотів) свідомо і підсвідомо використовуються терапевтами з метою допомоги клієнтам у здійсненні бажаних змін. Клієнт може виражати які-небудь області свого досвіду, де він почуває обмеженість задовольняючих його чи виборів відсутність альтернатив. У цьому випадку терапевт може розповісти йому анекдот зі свого власного життя, з життя іншого клієнта, чи придумати новий. Цим методом користаються політики, коли, приміром, розповідають нам про "чилійський досвід реформування економіки".

Іміджмейкери також користаються методами, що одержали в НЛП свої власні позначення. Це інконгруентність (тобто невідповідність сигналів, що посилаються через різні канали комунікації) і боротьба з нею, що виражається в навчанні політиків, зокрема, не демонструвати непевність і розгубленість.

При цьому цікава задача, що стоїть в рамках НЛП - узгодження моделей світу клієнта і психотерапевта. Її формулюють у наступному виді:

“Коли ваша репрезентація якого-небудь явища чи переживання значно відрізняється від репрезентації іншої людини, ви дійдете висновку, що хтось з вас "галюцинує" чи навіть "бреше". З іншого боку, якщо ваші репрезентації дуже схожі, то ви починаєте думати, що знаходитеся в стані "емпатії". Для наших цілей не настільки важливо, що було сказано насправді; нам важливо розуміти, що один говорить щось одне, а іншої чує щось інше”[6]. У цій області і лежить уміння "сильних комуникаторів" типу Рональда Рейгана, котрий міг говорити так, що його добре розуміли усі. Як політика, зрозумілого для усіх, характеризує І. Іванченко Володимира Жиріновського: "Жиріновський - непередбачений. Він може ранком говорити одне, ввечері інше, а робити третє. І це йде, як вам це ні дивно, йому на користь. Тому що невизначеність притягує. Цю людину увесь час хочуть бачити і чути, навіть думаючи про нього негативно. Його імідж геніальний. У Росії Жиріновський, мабуть, народу ближче всіх політиків. Якщо виступають, скажемо, Явлінський чи Гайдар, зрозуміло, що вони будуть говорити про відсотки, бюджет і інші малоприємні речі. І особливо слухати їх не прагнуть. Інша справа непередбачений Жиріновський”.

Одна з перших перекладених робіт з НЛП називалася "З жаб у принци". Власне саме по цій стратегії і йде вся робота іміджмейкера, що веде свій об'єкт до максимально позитивного полюса. Слід також зазначити статті професора Н. Конюхова "Психотехнологии передвиборних баталій", де запропоноване виділення двох типів електорату: з метапрограмою "загальне"
і з метапрограмою "розходження".
Одні схильні виділяти загальне, подібне, аналогічне, вони менш ситуативні і менш піддані впливу емоцій. Інші бачать в усьому розходження, розбіжності, контрастності, для них важлива схильність кандидата до нового, до динамізму своїх поглядів. Перший тип виборця відрізняється стабільністю інтересів, на нього потрібно впливати задовго до початку виборчої кампанії. Завчасна агітація людей з метапрограмою "розходження" не має змісту, оскільки їм найбільше приїдається повторюваний стиль переконання. Таким чином, різні типи виборців отримали різні типи роботи з ними.

2.4 Чорний ПіАр (PR – public relations) – зв’язки з громадськістю

Чорний ПіАр містить наступні 4 компоненти :

- Розповсюдження пліток

- Неправдива інформація

- Сублімінальні прийоми впливу

- Чорна пропаганда

Щодо розповсюдження пліток та неправдивої інформації, то це ще досить зрозумілою Що ж таке сублімінальні методи впливу? Сублімінальні –це такі комунікативні впливи, які відбуваються незалежно від свідомості того, на кого впливають.

Так, наприклад, в експериментальній радіоп’єси (котра транслювалась в Латинській Америці) про нашестя пришельців з сусідньої планети страшних марсіан-кровопивців диктори називали “марсистами”.

На каналі Інтер диктори називали блок Віктор Ющенка “Наша Україна” нашистами.

На президентських виборах 1999 р. сублімінальними впливами користувалась найбільш цілеспрямовано і ефективно лише команда Кучми. Причому те, що вони застосовували можна віднести лише до першого, елементарного ступеня сублімінального впливу. Але і цього вистачило, щоб перемогти конкурентів, які апелювали до свідомості виборців. Дуже часто те, що на свідомому рівні сприйняття виглядало абсолютно нормальним, на несвідомому шкодило їм.

Лише кілька прикладів. Мабуть всі ще пам’ятають рекламний ролик Мороза – “ВиМОРОЗимо паразитів!”. Багато хто сприйняв це як вдалу знахідку. З точки зору свідомого сприйняття – звичайно, але з несвідомого – навпаки. У несвідомому слово “тепло ” є словом зі знаком плюс, а от “холод” зі знаком мінус. Якщо врахувати, що ролик Мороза почали крутити по ТБ саме коли настали осінні холоди а в багатьох оселях вимкнули опалення, то можна уявити скільки виборців втратив за власні гроші Олександр Олександрович. Інший різновид цього ролика, коли “нові українці” відпочивають на пляжі, а потім із заметіллю приходить Мороз – був так само невиграшним для лідера соціалістів. Тому що образ моря, сонця, пляжу є одним з найпопулярніших символів щастя, спокою і благополуччя. Отож Мороза могли сприймати, як загрозу щастю і добробуту.

Кампанія Буша була побудована за дуже простою, але ефективною схемою : Президент у несвідомому виборців пов’язувався виключно із позитивними явищами та майбутнім. Враховували ще одну різницю між свідомим і несвідомим сприйманням виборців. Припустимо, якийсь політик критикує опонента у дуже експресивних виразах. На свідомому рівні слухачі сприймають його слова саме в тому значенні, яке закладає промовець, а в несвідомому ця критика викликає негативні емоції, які чітко пов’язуються з особою промовця.

Саме тому Буш дуже мало критикував конкурентів (принаймні це мало оприлюднювали). Буш дедалі більше на несвідомому рівні викликав позитивні емоції, а тим самим і симпатію. У його виступах переважали слова з позитивним емоційним забарвленням. А гасло “Yes! America Can!”

(так Америка може!)
у цьому контексті дуже вдале. А тепер згадаємо, якою була лексика в опонента Буша Дж.Керрі: “Let America be America again”

(Хай Америка знову стане Америкою):
хіба американці позбуваються своєї нації?..

Яскраво ця закономірність виявилась і в листівках-слоганах. Можна припустити, як люди на рівні несвідомого сприймали листівки різних політиків.

Уолтер Мондейл (президентська кампанія 1984р.): “America Needs a Change”

(Америка потребує змін)
- асоціація Мондейл – зміни. Рос Перот (президентська кампанія – 1992): “Ross for Boss!”

(надмірна зухвалість опонента Білла Клінтона). Віктор Янукович : “Тому, що…”(асоціації Янукович - це «панацея»).

Усі наведені приклади - варіанти того самого ефекту; ідеологічна і (чи) поведінкова програма впроваджується в підсвідомість, обходячи свідомий опір на зміст тексту. Коли ж людина усвідомлює, у чому її намагаються переконати, це вже несублімінальний вплив, яким би брехливим і “чорним” не був його зміст.

Чорна пропаганда -
повідомлення з неправдиво зазначеним джерелом. Цим вона відрізняється від білої
і сірої
пропаганди (відповідно, з зазначеним джерелом і без вказівки такого).

Листівки повідомляють небилиці про карне переслідування кандидата із слізним благанням до виборців забезпечити його депутатською недоторканністю, тому що “якщо N не буде сидіти в Думі, то сяде у в'язницю”. На таких фальшивках ніколи не зазначена адреса друкарні, але читачі не зауважують подібних дріб'язків. Багато політиків щиро обурювалися фальшивим випускам газети “Сільські вісті”. Зміст “Сільських вістей” був не просто абсурдним, оповідки на кшталт того, що один із кандидатів ходив під себе, а інший займався онанізмом, просто не могли не викликати огиди. Автори цього і не намагались зробити так, щоб хтось повірив у їхні публікації, метою було інше – пов’язати це почуття огиди з прізвищем конкурента.

Список використаної літератури

1. Arnold I.V. The English Word. – M., 1986. – 146 p.

2. Badger S. Bejzyk S. and others. Leksion of Terms and Concepts in Public Administration, Public Policy and Political Science. – Osnovy Publishers, Kyiv, 1998. – 246 p.

3. Bloomfield L. Language. – Chicago and London, 1976. – 564 p.

4. Foster A. Changing English Language. – New York, 1968. – 234 p.

5. The Longman Register of New Words, - M.1990. – 286 p.

6. The Oxford Dictionary of New Words, - Oxford, New York, 1997. – 184 p.

7. Thomson John B. Social and Political Theory from Polity Press. – Polity Press, Cambridge, 1990. – 305p.

Додаток

Vocabulary

To the book by John B. Thompson “Social and Political Theory from Polity Press
”. Published by Polity Press, Cambridge, in association with Basil Blackwell, Oxford 1990, (305 p.)