Міжнародні позики та кредити

Міжнародні позики та кредити 2

План 3

1. Міжнародні позики та кредити 4

2. Особливості валютно-кредитних і фінансових відносин в Україні. 11

Література 15

Міжнародний кредит - рух позичкового капіталу і сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків. У якості кредиторів і позичальників виступають банки, підприємства, держави, міжнародні і регіональні організації.

Ці кредити (звичайно терміном на 10-15 і більш років) даються урядом даної країни іноземному уряду за рахунок державного бюджету в таких формах:

1)двосторонні урядові;

2)міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій;

3)«допомога», що поряд із субсидіями включає пільгові позички;

Часто практикується змішаний вид міжнародного кредиту з метою регулювання доступу позичальників на світовий ринок позичкових капіталів. Наприклад, приватні банки дають кредит за умови одержання позичальником кредитів МВФ або МБРР.

З 80-х років практикується так називане спільне фінансування декількома кредитними установами (міжнародними і національними) значних проектів, здійснюваних у країнах, що розвиваються. Відкриваючи доступ позичальнику до кредитів, спільне фінансування дає кредиторам можливість обмінного погашення позички.

Вартість кредиту виражається у відсотках річних шляхом розподілу усіх витрат по кредиті (договірних і прихованих) на фактично використовувану протягом року суму. Понад основну процентну ставку стягаються банківська комісія, а також приховані форми винагороди.

Поряд із фіксованими застосовуються плаваючі процентні ставки, що переглядаються через визначений інтервал з урахуванням ринкових коливань.

Це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється рух позичкового капіталу між країнами і формується попит і пропозиція на нього.

Розрізняються такі взаємозалежні сектори світового ринку позичкових капіталів:

1. Світовий грошовий ринок (операції терміном від одного дня до року, в основному міжбанківські).

2. Ринок євровалют (депозитні-позичкові операції в іноземних валютах за межами країн-емітентів цих валют).

3. Ринок єврокредитів (від 1 до 10 і більше років).

4. Світовий фінансовий ринок (емісія і розміщення цінних паперів терміном на 7-15 років). З 70-х років виник ринок єврооблігацій - облігацій у євровалютах (1970р. - 4,3 млрд. дол. , 1989р. - 145 млрд., 1994р. - понад 200 млрд.). Єврооблігаційні позики, що випускаються в доларах (від 40 до 80%), марках ФРН (20%), ЕКЮ (із 1982р.), СДР і інших валютах, розміщуються на ринках ряду країн.

Доступ на світовий ринок позичкових капіталів диференційований у залежності від спроможності позичальника одержати кредит (кредитоспроможності) і своєчасно його погасити (платоспроможності), що залежить не тільки від економічних, але і від політичних чинників. Єврокредити доступні лише першокласним позичальникам, і тому вони сприяють посиленню фінансової могутності національних і багатонаціональних монополій.

Щоб отримати кредити СБ потрібно виконати досить багато умов і обмежень, які фонд накладає на своїх кредиторів.

У 1992 фінансовому році кредити СБ та МАР отримали 33 країни Африки, 11 країн Східної Азії, 5 країн Південної Азії, 8 країн Європи та Середньої Азії, 20 країн Латинської Америки та Карибського басейну, 6 країн Близького Сходу та Північної Африки. Найбільший обсяг кредитів було надано Китаю (16 проектів на суму 2526,3 млн.доларів), Індії (II проектів, 2191,5 млн.доларів), Індонезії (10 проектів, 1587,4 млн.доларів), Мексиці (6 проектів, 1489,0 млн.доларів) і Перу (3 проекти, 1000,0 млн.доларів).

Досить вагому підтримку в розбудові економіки отримали і європейські країни, що стали на шлях постсоціалістичного розвитку. У 1992 фінансовому році СБ здійснював фінансування трьох проектів у Румунії загальною вартістю в 650 млн.доларів, 390,0 млн.доларів отримала Польща, 250 млн.- Болгарія, 246 млн.- Чехословаччина, 200 млн.- Угорщина. Кредит на суму в 41,1 млн.доларів надано МАР Албанії.

Предметом особливої уваги СБ стають питання фінансової допомоги країнам, що входили до колишнього СРСР і стали 1992р. членами банку. Для їх обслуговування в квітні 1992р. утворено 4 регіональні відділення банку.

Представництво світового банку діє з 1993р. і в Україні.

Доступ країн-членів до кредитних ресурсів МВФ обмежений визначеними умовами. Відповідно до початкового Статуту вони складалися в такому: по-перше, сума валюти, отриманої країною-членом за дванадцять місяців, що передували його новому звертанню у Фонд, включаючи суму, що проситься, не повинна була перевищувати 25% величини квоти країни; по-друге, загальна сума валюти даної країни в активах МВФ не могла перевищувати 200% величини її квоти (включаючи 75% квоти, внесених у Фонд по підписці). У переглянутому в 1978р. Уставі перше обмеження було усунуто. Це дозволяє країнам-членам використовувати їх можливості одержання валюти в МВФ протягом більш короткого строку, ніж п'ять років, що потрібні були для цього колись. Що стосується другої умови, то у виняткових обставинах і її дія може припинятися.

Після закінчення встановленого періоду часу країна-член зобов'язана зробити обернену операцію - викупити національну валюту у Фонду, повернувши йому кошти в СДР або іноземних валютах. Якщо національна валюта країни-боржникав, що знаходиться в МВФ купується іншою державою-членом, то тим самим погашається її заборгованість Фонду.

Одержувана країною-членом у МВФ перша порція іноземної валюти в розмірі до 25% квоти (до Ямайської угоди колишня золота частка) із 1978р. називається резервною долею. Вона визначається яке перевищення величини квоти країни-члена над сумою Фонду запасу, що знаходиться в розпорядженні, національної валюти даної країни.

Кошти в іноземній валюті, що можуть бути придбані країною-членом понад резервну частку (100% величини квоти), діляться на чотири кредитні частки (транші) по 25% квоти. Гранична сума кредиту, що країна може придбати в МВФ у результаті повного використання резервної і кредитних долей, складає 125% розміру її квоти.

З метою розширення своїх кредитних можливостей МВФ практикує створення спеціальних фондів (англ. facility - устрій, механізм, фонд). Вони розрізняють по цілям, умовам, обмеженнях і вартості кредиту.

1. Фонд компенсаційного і непередбаченого кредитування призначений для кредитування країн-членів МВФ, у яких дефіцит платіжного балансу обумовлений зовнішніми, що не залежать від них, чинниками.

Цей фонд включає три компоненти:

1) із 1963р. кредитування (у даний час до 30% квоти) країн, особливо експортерів сировини, валютні надходження яких скорочуються в результаті падіння світових цін на сировину;

2) із 1981р. кредитування (до 15% квоти) країн-імпортерів зерна, що відчувають труднощі в зв'язку з ростом світових цін на зерно: із грудня 1990р. по червень 1992р. кредитування країн-імпортерів нафти, нафтопродуктів і природного газу:

3) із 1988р. компенсаційне фінансування непередбачених втрат для допомоги країнам, що відчувають вплив непередбачених зовнішніх чинників (до 30% квоти).

Крім того, країна має можливість звернутися до МВФ із проханням про виділення коштів у рахунок особливої кредитної частки (до 20% квоти), що може бути використана на вибір на додаток до будь-якого з перерахованих видів кредитування.

У червні 1969р. створений Фонд кредитування буферних (резервних) запасів для надання допомоги країнам, що беруть участь у створенні подібних запасів сировинних товарів відповідно до міжнародних угод, якщо це погіршує їхній платіжний баланс. Ліміт - 30% квоти.

3. З 1989р. функціонує Фонд фінансової підтримки операцій по скороченню й обслуговуванню зовнішнього боргу. При наданні резервних або розширених кредитів країнам-боржникам частина суми цих кредитів (до 25%) може бути зарезервована з метою скорочення основного боргу.

Ліміт кредитів складає з листопада 1992р. 30% квоти країни.

Фактично величини додаткового кредиту визначаються Фондом у результаті розгляду кожного конкретного випадку, з урахуванням «ступеня радикальності» програми макроекономічної стабілізації і структурної перебудови відповідної країни.

4. У квітні 1993р. МВФ створив Фонд підтримки структурних перетворень. Цей фонд орієнтований на країни, що здійснюють перехід до ринкової економіки шляхом радикальних економічних і політичних реформ.

Країни-члени можуть отримувати кошти в рамках «проміжного», або «перехідного», кредитування до 50% їхньої квоти. Кредити даються двома рівними частками по 50% кожна з інтервалом у півроку. Практично цей фонд утворений головним чином для країн колишнього СРСР, що переживають величезні труднощі в умовах переходу до ринкової економіки і не спроможних поки виконувати звичайні жорсткі вимоги МВФ.

Одержання країнами членами МВФ коштів із спеціальних фондів - це доповнення до їхніх кредитних часток. Використання країною ресурсів спеціальних фондів може збільшувати запас, що знаходиться в розпорядженні МВФ, її національної валюти понад кумулятивні межі, встановлені для одержання кредитних долей.

Крім функціонуючих нині чотирьох спеціальних фондів МВФ періодично створює тимчасові кредитні фонди з метою рішення гострих проблем міжнародних валютних відносин. До тимчасових спеціальних фондів відносяться:

1) Нафтовий фонд в обсязі 6,9 млрд. СДР, або 8 млрд. долл. (1974-1976р.). надавав кредити країнам-членам МВФ для покриття додаткових витрат, викликаних збільшенням вартості імпорту нафти і нафтопродуктів. Країни, що розвиваються, кількісно переважали серед одержувачів кредитів, але їхня частка була невелика (1/3) у порівнянні з розвиненими державами. Умови надання кредитів із нафтового фонду були жорсткі: порівняно високі процентні ставки (не менше 7,2% річних); обов'язкове виконання рекомендацій МВФ при проведенні національної енергетичної і валютної політики. Внаслідок цього доступ країн, що розвиваються, до ресурсів нафтового фонду був обмежений: за рахунок його кредитів вони покрили лише 1/3 додаткових витрат на імпорт нафти, що подорожчала;

2) Довірчий фонд - в обсязі 4 млрд. СДР, або 4,9 млрд. долл. (1976-- -1981 рр.); створений в основному за рахунок прибтку від продажу на аукціонах частини золотого запасу МВФ. Одержувачами кредитів із цього фонду були найменш розвинені країни. Умови даних кредитів були порівняно пільгові: країни-позичальники не вносили в МВФ еквівалент одержуваних коштів у національній валюті, процентна ставка невисока 0,5%, строк кредиту 10 років. Ці умови найбільшою мірою відповідали вимогам країн, що розвиваються. 55 країн одержали з довірчого фонду 3 млрд. СДР. Інша частина була передана державам, що розвиваються, пропорційно їхнім квотам;

3) Фонд додаткового кредитування або фонд Віттєвеєна - по імені директора-розпорядника МВФ; час дії 1979-1984р. Мета цього фонду - надавати за рахунок позикових коштів додаткові кредити країнам, що відчувають особливо різкі і затяжні кризи платіжних балансів і вичерпавшим ліміт звичайних кредитів МВФ. Ресурси фонду Віттєвеєна (7,8 млрд. СДР, понад 10 млрд. долл.) сформовані за рахунок кредитів 13 країн-членів МВФ, а також Швейцарського національного банку. Кредити з цього фонду одержали 26 країн;

4) Фонд розширеного доступу до ресурсів МВФ; спадкоємець фонду додаткового кредитування, функціонував у 1981-1992р. Мета фонду надавати додаткові кредити країнам-членам, у яких масштаби нерівноваги платіжних балансів непомірно великі в порівнянні з розмірами їхніх квот. Цей фонд використовувався в тих випадках, коли країна потребувала кошти у більших розмірах, ніж вона могла одержати в МВФ у рамках чотирьох кредитних долей і системи розширеного кредитування, і на більш тривалий строк для здійснення коригувальних економічних заходів при більшому періоді погашення кредиту. Джерелом ресурсів фонду були власні кошту МВФ, притягнуті у формі підписки і запозичення в інших країн. У зв'язку зі збільшенням квот країн-членів МВФ зазначений фонд припинив свою діяльність у листопаді 1992р.;

5) Фонд структурної перебудови (із березня 1986р.): надає пільгові кредити найбіднішим країнам, що розвиваються, що відчувають хронічну кризу платіжного балансу з метою здійснення середньострокових програм макроекономічної і структурної перебудови. Станом на вересень 1993р. 36 країн (із 61 країни, що мають на них право) одержали ці пільгові кредити в сумі 1,5 млрд. СДР, або біля 2,1 млрд. дол.

Умови позик: 0,5% річних: погашення протягом 10 років; традиційний період до 5 років. Ліміт кредитів - до 50% квоти. Джерело ресурсів (2,7 млрд. СДР) - погашення кредитів, наданих довірчим фондом;

6) Розширений фонд структурної перебудови; із грудня 1987р. надає кредити за рахунок як невикористаних ресурсів фонду структурної перебудови, так і спеціальних позик і пожертвувань (6 млрд. СДР). По своїм цілям і механізму функціонування цей фонд є спадкоємцем фонду структурної перебудови. Крім 61 країни право одержання кредитів від цього фонду в квітні 1992р. було надано ще 11 країнам, включаючи Албанію і Монголію. 29 країн використовували це право до вересня 1993р. на суму 3,2 млрд. СДР (фактично - 2,4 млрд. СДР). Країна-член має можливість одержувати ці кредити строком на 3 роки до 190% квоти, іноді при виняткових обставинах до 255% квоти. Спочатку строк для укладання угод про позики був установлений по листопад 1990р., надалі він неодноразово подовжувався (до 28 лютого 1994р.).

Наприкінці 1993р. утворений новий розширений фонд структурної перебудови - правонаступник попереднього. Обсяг нового фонду - 5 млрд. СДР (біля 7 млрд. долл.) для надання пільгових позик строком три роки і 2 млрд. СДР (біля 3 млрд. долл.) для субсидування процентних ставок по цих позиках. Термін дії нового розширеного фонду структурної перебудови - до кінця 1996р., а кошти по укладених угодах будуть даватися країнам-позичальникам до кінця 1999р. [10, c. 10-37]

Ситуація на українському валютно-кредитному ринку є складною і зовнішня фінансова підтримка спроможна полегшити кризу. Звичайно, винятково за рахунок міжнародних фінансових ресурсів жодної глибокої економічної проблеми вирішити не можна, було б дуже ризикованим, якби Україна вирішила жити тільки за рахунок іноземної підтримки. Процес інтеграції української економіки у світову може значно підвищити рівень життя населення. Тому необхідно працювати над питанням інтеграції України у світову економіку. Але для цього необхідно подивитися навколо, проаналізувати сьогоднішню ситуацію навколо країни, її становище у світі, перспективи одержання іноземних інвестицій в економіку країни.

Із запровадженням у грудні 1992р. купона в обіг (не лише в готівковий, а й у безготівковий) почалося офіційне визначення його валютного курсу. Згідно з Декретом, прийнятим Кабінетом міністрів України, було визначено ринковий режим встановлення валютного курсу українського карбованця.

Як показала практика встановлення ринкового режиму визначення валютного курсу українського карбованця не дало позитивних результатів. Економіка України фактично не була готовою до запровадження режиму "плаваючих" курсів.

Фіксація офіційного курсу карбованця забезпечила обмеження впливу курсового чинника на динаміку цін за критичними для України статтями імпорту, зокрема імпорту нафти та газу. У той ж час система фіксованого валютного курсу мала істотні недоліки. Це по суті був відхід від логіки ринкової трансформації економіки України, який завдав великої шкоди економічному процесу.

Основною ознакою валютного регулювання за цієї системи була фактично повна заборона вільного ціноутворення на валютному ринку. Отримана резидентами валюта мала в обов'язковому порядку продаватися за офіційним (фіксованим) курсом у такому співвідношенні:

40% від надходжень - на валютному тендері;

10% - обов'язковий продаж у резерви НБУ;

50% залишалося в розпорядженні підприємств, однак єдиним покупцем і цієї частки заробленої валюти міг бути лише НБУ.

Фіксація в Україні валютного курсу призвела до:

зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті і збільшення частки бартерних операцій. Якщо в цілому за 1993р. бартерні операції становили 23,2 % загального обсягу експорту, то в 1994р. їх частка збільшилася до 50 %;

зменшення надходжень валюти на внутрішній валютний ринок України;

зростання зовнішнього боргу України;

зниження обсягу виробництва на імпортозалежних підприємствах;

"втечі" капіталу за кордон.

У відповідності з Указом Президента України "Про вдосконалення валютного регулювання" з 1 жовтня 1994р. офіційний курс українського карбованця, який до цього визначався адміністративно, почав визначатись на підставі відновлених торгів на УМВБ. Водночас було розформовано тендерний комітет, який виконував продаж частини заробленої резидентами валюти за завищеним валютним курсом карбованця з метою оплати контрактів "критичного імпорту". З 17 листопада 1994р. резиденти отримали доступ на біржу для закупівлі валюти з метою переказу за кордон прибутку, отриманого іноземними інвесторами від іноземних інвестицій в Україні, та здійснення проліцензованих Національним банком України валютно-кредитних операцій, пов'язаних з рухом капіталу.

За 1994р. офіційний курс долара США по торговельних операціях зріс у 8 разів, а обсяги його продажу - майже в 3 рази. За цей же час офіційний курс німецької марки підвищився в 8,8 раза, російського рубля - у 3,3 раза(Див. додатки).

Темп падіння курсу готівкового карбованця протягом 1994р. був приблизно в 2 рази нижчий, ніж безготівкового, оскільки його курс залежав від фіксованого курсу валют значно менше, ніж безготівковий(Див. додатки). За готівковою валютою курс долара США зріс більш як у 3 рази, німецької марки - у 4 рази, російського рубля - приблизно в 1,5 разу.

Наведені вище дані свідчать про досить очевидну ситуацію: вивільнення офіційного валютного курсу супроводжувалось швидким падінням курсу карбованця, темпи якого визначалися початковою різницею між офіційним і ринковим курсами, що існувала перед відновленням роботи УМВБ.

Лібералізація курсу українського карбованця до іноземних валют значно вплинула на надходження валюти на валютний ринок. Якщо за 10 місяців 1994р. на тендерах і аукціоні щомісячно в середньому продавалося 118,3 млн.дол., то в листопаді продаж валюти (доларів США, німецьких марок, російських рублів) уже становив 176 млн.діл. США, у грудні - 254,4 млн.дол.сша.

У цілому за 1994р. резиденти одержали за контрактами близько 1,5 млрд.дол. США, близько 250 млн.нім. марок і більше 800 млрд.рос. руб.

У першому півріччі 1995р. валютний курс українського карбованця був більш стабільним. Це підтверджують дані таблиці(див. додатки). Якщо протягом 1993р. середньозважений курс карбованця порівняно з 1992р. зменшився в 23,5 раза, у 1994р. - у 6,5, то з січня по липень 1995р. середньозважений місячний курс карбованця до долара США зменшився всього в 1,3 раза. Таке уповільнення пояснюється активною реалізацією впродовж 1995р. курсу на загальну фінансову та макроекономічну стабілізацію, суттєвим уповільненням інфляційних процесів.

Позитивну роль відіграли і заходи щодо подальшої лібералізації валютного ринку, його поступової децентралізації. Відображенням цього стало зростання обсягів валютних і валютно-кредитних операцій в Україні. Загальний розмір купівель валюти на ринку України зріс з 280 млн.доларів США в січні 1995р. до 806 млн. у серпні 1995р.

Започатковано процес повернення валюти резидентів, що осіла в попередні роки за кордоном. За експертними оцінками впродовж першого півріччя 1995р. в Україну повернулося понад 500 млн.доларів США. Цей позитивний процес відображає підвищення довіри економічних суб'єктів до курсу на прискорену трансформацію економіки, здійснюваного органами виконавчої влади та НБУ.

Важлива подія в сфері валютних відносин сталася І серпня 1995р. Відповідно до Указу Президента України на території України припинено використання іноземної валюти як засобу платежу. Цим винятково важливим кроком започатковано реальне обмеження доларизації національної економіки та подальше зміцнення національної грошової одиниці.

З введенням в обіг гривні ситуація тимчасово стабілізувалась, проте, зараз ми спостерігаємо чергове знецінення національної грошової одиниці. Зважаючи на це економічні суб'єкти кинулися рятувати свої заощадження конвертуючи їх в іноземну валюту. Ми можемо спостерігати всі ці процеси і, незважаючи на негативні наслідки, отримаємо незрівнянний досвід, який згодом допоможе нам у самостійному житті.

У 1995р. Світовий банк надав Україні фінансову підтримку у формі реабілітаційної позики обсягом, еквівалентним 500 млн.доларів США. Ця позика призначена для підтримки платіжного балансу. Вона спрямована на фінансування критичного імпорту та обслуговування зовнішнього боргу України.

Водночас, розглядаючи можливості отримання кредитів від міжнародних фінансових організацій, слід враховувати відносну обмеженість порівняно з приватним ринком позичкового капіталу кредитних ресурсів МВФ і СБ. Вагомість кредитів зазначених фінансових організацій значною мірою визначається тим, що вони служать відповідним орієнтиром у загальній спрямованості потоків міжнародних інвестицій.

Необхідно враховувати і таке: членство України в МВФ та СБ не варто зводити лише до отримання відповідних кредитів. У цьому питанні е аспекти й іншого характеру. Йдеться про прискорення процесів формування в Україні відкритої ринкової економіки, її інтеграції до світової економічної спільноти.

У цьому зв'язку надзвичайно гостро стоїть питання адаптації всіх структур економіки України, у т.ч. її організаційної та правової бази, валютно-грошової та фінансової систем, до функціонування в умовах світової конкуренції.

"Международные валютно-кредитные и финансовые отношения" под.ред. Красавиной Л.Н., 1994

Носкова И.Я., Максимова Л.М. “Международные экономические отношения”, -М., 1995

Крайний В. "Валютный союз по-европейски", Интерфакс-АиФ, №16 – 1996

Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом. - М.: Финансы и статистика, 1992

Долан Э.Д. та інш. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика /пер. з англ. В. Лукашевича та інш.: - Л., 1991

Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. – Фінанси зарубіжних корпорацій.- К.: Либідь, 1993

Мережа Інтернет: http://www.eubasics.allmansland.com

http://www.europa.eu.int

http://www.euro.eu.int

10