Контрольна (залікова) робота

з курсу: “Основи права”

Правова свідомість як основа. Правова культура в розбудові правової держави.

План

1. Вступ.

2. Правове виховання молоді.

3. Поняття правової культури.

4. Поняття правосвідомості, її ознаки і види.

Формування духовного світу людини, особливо молодої, має актуальне значення для побудови незалежної Української держа­ви з власним державним устроєм, соціальними відносинами і правовою системою. Після проголошення незалежності в Україні розпочався процес переходу до ринкових відносин, який і досі відбувається не послідовно і суперечливо. Деформації в економі­чній сфері породжують деформовану свідомість, бездуховність і свавілля в різних сферах життя суспільства, особливо в середо­вищі молоді, що дуже небезпечно для державної розбудови, ство­рення її економічної, політичної та духовної бази.

Ефективним засобом боротьби проти зазначених негативних явищ є формування у підростаючого покоління високої культури, зокрема правової. Високі моральні принципи, естетичні смаки, політична культура молодої людини формуються в нерозривному зв'язку з оволодінням необхідним обсягом правових знань і юри­дичних норм.

Важливий етап правового виховання молоді був ознаменова­ний прийняттям у 1996 р. Конституції України. У цьому Основ­ному Законі України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед лю­диною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Виходячи з конституційних положень молодь повинна чітко ус­відомлювати як власні права і свободи, так і обов'язки перед сус­пільством, володіти правовою свідомістю, правовою культурою.

Одним з найоптимальніших шляхів формування правової сві­домості та правової культури молоді є засвоєння основ право­знавства в навчальному процесі. Зокрема, учні професійно-тех­нічних навчальних закладів (ПТНЗ) для законодавчої орієнтації в подальшому житті та професійній діяльності повинні здобути необхідний мінімум правових знань.

Правосвідомість можна визначити як сукупність правових поглядів, що виражають відношення людей до чинного пра­ва, його мети, завдань, способів та методів регулювання, до оцінки правомірності його норми та уявлення про майбутню правову систему та окремі її норми.

Правосвідомість впливає на процес державотворення, на реалізацію права та виконання його приписів адресата­ми. Правосвідомість, що містить у собі усвідомлення ролі і значення права в суспільстві, значною мірою впливає на фор­мування правової держави та створення цивілізованого право­порядку в країні.

Поняття і види правосвідомості та правової культури

Побудова демократичної, соціальної, право­вої держави і відповідного громадянського суспіль­ства неможлива без підвищення рівня правової свідо­мості та правової культури всього населення країни. В умовах економічної кризи, соціальної невлаштова­ності населення, росту злочинності та криміналізації суспільства певного значення набуває робота з підви­щення рівня правосвідомості та правової культури населення України. З цих позицій теоретичний роз­гляд і осмислення понять, структури і видів правосві­домості та правової культури, форм і методів форму­вання у кожної людини цих правових якостей слід уважати дуже актуальною проблемою.

Правосвідомість
розглядають як вид (форму) суспільної свідомості, що криє в собі сукупність по­глядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризу­ють ставлення людини, суспільних груп і суспіль­ства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання. Характерні її ознаки:

• вона є однією з форм суспільної свідомості та вкупі з політичною, моральною, філософською, Іншими формами свідомості відображає суспільне буття;

• вона містить поняття, уявлення, судження, по­чуття, емоції, концепції, теорії, програми;

• вона обумовлена соціально-економічним устроєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його загальної культури;

• ідеологічні елементи правосвідомості виступа­ють головними елементами правової культури та правового виховання.

Існують різні форми суспільної свідомості, серед яких правова свідомість є одним із різновидів ідео­логічного і психологічного сприйняття чинного та бажаного права. Правова свідомість характеризуєть­ся різними підходами до розуміння права. Уявлення про чинне право дає змогу особі не лише сприймати справедливість правових приписів, а й переконува­тись у ній. Сприйняття права нами реалізується не через зір, нюх чи слух, а через розуміння законодав­чих конструкцій і правил, у яких формулюється обсяг певної поведінки. Праворозуміння особи під­креслюється досягненим рівнем соціально-економічного розвитку, тому що без матеріального забезпече­ння ніяка програма не може бути реалізована у пов­ному обсязі. В основі правової ідеології лежать правові знання. Рівень таких знань визначає ступінь правової ідеології та правової культури людини. Структуру правової свідомості людини складають правова ідеологія та правова психологія. Перша охоплює сукупність принципів, теорій, концепцій, що формуються внаслідок наукового узагальнення правового розвитку суспільства. Друга характери­зується як сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, настрою, які домінують у суспільстві, вияв­ляються у громадській думці.

Правова свідомість може поділятися на: буденну; професійну; наукову.

Буденна свідомість
— сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів, емоцій та інших ідеоло­гічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства відносно чинного та бажаного права і правової системи.

Професійна свідомість
характеризується як су­купність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, що характерні для представників відповідної групи та формуються завдяки професійній діяльності й на­вчанню.

Наукова свідомість
— сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців відносно чинної та бажаної пра­вової системи громадянського суспільства.

За ступенем узагальнення правову свідомість можна поділити на: масову; групову; індивідуальну.

Масова свідомість
— правосвідомість, що харак­теризує основну масу населення певної країни.

Групова свідомість
— характеризує правову ідео­логію та правову психологію, що властиві певній групі населення країни.

Індивідуальна свідомість
— сукупність правових знань, емоцій та настанов конкретного суб'єкта від­носно чинного чи бажаного права.

Правова культура

— глибокі знання й розумін­ня права, ретельне виконання його вимог як усві­домленої необхідності та внутрішньої переконаності. Основними показниками рівня правової культури вважають: право, що відповідає вимогам справедли­вості та свободи; рівень правосвідомості громадян і посадових осіб, їхню переконаність діяти відповідно до вимог правових приписів; рівень культури тво­рення та реалізації права; рівень якості роботи пра­воохоронних і правозастосовних органів та посадових осіб; якість системи законодавства, певний рі­вень законності й правопорядку.

В основі права лежить принцип справедливості, що характеризує моральний зміст нормативного ха­рактеру правил поведінки людей у суспільстві, вста­новлених і забезпечених державою. Законодавство являє собою зовнішній вираз права, визначає рівень свободи людини, яка постійно вступає у правовідно­сини з іншими людьми, колективами людей, держа­вою та суспільством у цілому. Кожна приватна чи посадова особа, громадянин, особа без громадянства чи іноземний громадянин мають бути переконані в тому, що їхня діяльність відповідає вимогам право­вих приписів, Названі правові приписи характеризу­ють рівень культури творення та реалізації права кожної посадової особи. Якісна праця посадових осіб цих органів є критерієм якості законодавства та йо­го здійснення. Система чинного законодавства в Ук­раїні визначає також режим додержання законів усіма суб'єктами права і рівень правового порядку на певній території України чи в межах її кордонів. Правова культура має певну структуру, що охоп­лює правову психологію (правові почуття, емоції; оцінні поняття відносно права чинного та права ба­жаного; елементи настрою стосовно конкретних пра­вових явищ і правових ситуацій), правову ідеологію (правові ідеї, правові теорії; правові поняття й кате­горії; правові принципи) та елементи поведінки (вміння і навички ефективної реалізації норм права в повсякденному практичному житті; правову ак­тивність громадян). До правової культури належать: правові знання, в тому числі знання конкретних норм права; дані про державний устрій, призначен­ня держави, політичну систему суспільства; прес­тиж юридичної професії, авторитет і ступінь розвит­ку юридичної науки; участь громадян в управлінні державою, стан законності й правопорядку; форми й методи правового регулювання, якість роботи право­охоронних органів.

Отже, правова свідомість і правова культура — це не тільки знання, розуміння і психологічне сприйняття чинного права, а й поведінка особи в межах чинної правової моделі.

Поняття політичної та правової культури

Право і мораль — це важливі надбання культури люд­ства, зокрема культури політичної, культури правової. Куль­тура виникає і розвивається як наслідок практичної діяль­ності людей. Вона завжди характеризується національним змі­стом. В суспільній культурі народу обов'язково присутній нор­мативно-ціннісний матеріал, такий, як право, мораль та інші норми, що регулюють соціальну поведінку людей. Виник­нення і розвиток права — це необхідна частина в розвитку культури народу. Право є необхідним елементом суспіль­ної культури.

Політична культура включає в себе суспільне сформовані цінності, що визначають відношення до держави, державної влади, управління державою, функціонування держав­ної влади. До політичної культури належать надбання суспіль­ства в галузі державотворення, використання та розвитку дер­жави, її захисту та збереження як цілісної і незалежної політичної організації народу. Оскільки політичні інтереси об'єктивні, стосуються всіх людей, що проживають в державі, то й цінності, що входять до політичної культури, мають за­гальнолюдське значення.

Стрижнем цінностей політичної культури є гуманізм — повага до людини, захист її достоїнства, честі і гідності, прав, свобод і власності.

Основні напрями політичної культури, що виражають безпосередні цінності політичного життя народу, закріплюють­ся в Конституції. Вони знаходять відображення також в інших правових актах. Значний вплив на формування політичної культури здійснюють моральні цінності, що панують у суспіль­стві, наприклад, гуманізм.

Створені народом моральні цінності безпосередньо вплива­ють і на правову культуру.

Правова культура об'єднує в собі здобутки людства в га­лузі права. До них насамперед належить реальне значення права в задоволенні потреб суб'єктів права. Головні цінності права, що є стрижнем правової культури, закладені в його ре­гулятивній, охорончій та захисній функціях.

Правова культура засвоюється особою шляхом набуття знань про право, про свої права, свободи, обов'язки, спосо­би та методи їх захисту та гарантії для особи її недоторка­нності, недоторканності її сім'ї та власності.

Правова культура, як і взагалі культура, яку опанувала людина, проявляється не лише в знаннях особи, а передусім — в її діях.

Знання права і вміння правильно ним користуватися свідчать про високий культурний рівень людини.

Лише при поверховому ознайомленні з правом здається, що це досить просте суспільне явище. Більш ґрунтовне вив­чення показує складність права та його визначальне значення в повсякденному житті людини.

Знання права розкриває можливості доцільного і розум­ного використання правових цінностей для реалізації власних інтересів, задоволення потреб, що виникають у повсякденному житті людини. Знання права створює умови для активної соціальної, політичної, правової діяльності людини, що осо­бливо важливо в умовах сучасного державотворення та ство­рення цивілізованого правопорядку в Україні.

Культурні права
. Ці права забезпечують для людини можли­вості формувати свій духовний світ, її незалежність і самобут­ність як особи, а також впливають на духовно-культурні відноси­ни в суспільстві.

Право на користування рідною мовою
(ст. 10). Державною мовою в Україні є українська. Водночас гарантується вільний роз­виток, використання і захист російської й інших мов національ­них меншин України.

Свобода світогляду і віросповідання
(ст. 35). Кожен має право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безпере­шкодно відправляти релігійні культи і ритуальні обряди, здійс­нювати релігійну діяльність. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути звільнений від своїх обов'язків перед державою чи відмовитись від виконання законів за мотивами релігійних пере­конань. Якщо виконання військового обов'язку суперечить релі­гійним переконанням громадянина, воно має бути замінене аль­тернативною (невійськовою) службою.

Право на освіту
(ст. 53). В Україні повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безопла­тність усіх ступенів освіти від дошкільного до вищого в дер­жавних і комунальних навчальних закладах, надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадянам, які належать до національних меншин, гарантується право на навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних і комунальних на­вчальних закладах або через національні культурні товариства.

Право на свободу літературної, художньої, породної і техніч­ної творчості
(ст. 54). До цього права входить право громадян на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати або поширювати ці результати без згоди автора.

Стаття 53
. Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної за­гальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студен­там.

Громадяни мають право безоплатно здобути ви­щу освіту в державних і комунальних навчальних за­кладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних мен­шин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Стаття 54.
Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.

Культурна спадщина охороняється законом.

Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її ме­жами.

Шляхи розбудови української правової держави

поняття та основні ознаки правової держави

До основних ознак, за якими котрусь державу можна було б визначити як правову, належать:

закріплення в конституції та інших законах основних прав людини;

панування у суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни;

врегулювання відносин між особою та державою на підставі загальнодозвільного принципу: «особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом»;

взаємовідповідальність особи та держави;

наявність у всіх громадян правової культури, зокрема життєво необхідних юридичних знань, а також умінь і нави­чок їх використання в практичному житті;

розподіл державної влади між законодавчими, виконав­чими та судовими органами держави;

юридична захищеність особи;

високе становище у суспільному та державному житті суду;

неухильне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, насамперед, дер­жавними органами.

Отже, наведені вище ознаки повинні бути притаманні державі, що перетворюється на правову, в тому числі й Укра­їні. Тепер для більш чіткого з'ясування змісту проаналізуємо кожну з них.

Література:

1. Правознавство Михайла Настюка. Основи правознавства П.І.Ігнатенка.

2. Правознавство В.В. Копейчикова М.П. Драгоманова.

3. Конституція України від 28 червня 1996 року.