Вступ

24 серпня 1991 рокуУкраїна стала незалежною державою. Але на мою думку змінивши червоний прапор на синьо-жовтий, ми не вирішимо всіх проблем, які постають і будуть поставати перед нашою державою. Я вважаю, що деяким сучасним політикам не витрачає патріотизму, або хоча б поваги до нашої молодої держави. Бо, не всі звертають увагу на проблеми держави і національного відродження. Тому, я вважаю, що держава повинна будуватися на міцному законодавстві, його зміст повинен відповідати дійсно правовій та демократичній державі.

Ми повинні мати свою власну країну для того щоб зберегти все хороше, що є у нашому житті, для цього і існують функції держави, щоб справити діяльність держави у тому, чи іншому напрямку. Я вирішила висвітлювати цю тему тому, що вона є актуальною у будь який час, (функції постійно змінюються і модифікуються, відповідно до обставин). Вони беруть свій початок від завдань первісного суспільства.

Функція у перекладі з латини означає виконання, завершення.

У широкому розумінні це обов’язок, роль що її виконує відповідний інститут чи процес стосовно цілого суспільства. Ця тема стає цікавішою з початку прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 рокунової Конституції, та відповідно до неї багатьох законів України. Адже, прийняттям конституції завершився багаторічний складний процес. Та головне, що Конституція увійшла в наше життя, як справжній, діловий. Основний закон який має регулюватися виконання функцій державою. На мою думку функції держави повинні опиратися на демократичність та цивілізованість, а це насамперед визначається та наскільки вільно почуватимуть себе члени суспільства та наскільки реально здійснюватимуться їхні права.

Реалії є такі, що цілі діяльності держави визначені, а реальних можливостей для втілення їх у життя, ще досить мало. Але головне і найважче у кожній справі це – початок. Завданням державної влади – визначення напрямків і способів, шляхів і цілей розвитку та діяльності держави, а не набування власних кишень, бюджетними грішми. Нову державу може будувати і визначити напрямлені її діяльності лише той, хто зацікавлений у цій державі. Адже держава це не – зібрання злодіїв.

Метою держави, принаймні, тої держави, яку нам є що будувати – щоб людина могла жити, працювати, ростити дітей за своїм розумінням. Держава повинна виступати гарантом цього.

Вона повинна не тільки розбудовуватися, але й долати психологічні комплекси і стереотипи тоталітарного минулого. Тут, мабуть, до речі був би екскурс у новітню історію інших держав посткомуністичного періоду, і хоча б деякий аналіз їх досвіду. Краще вчитися на чужих помилках ніж на своїх. Треба слідкувати як в інших державах закладались принципи економіки, громадянського суспільства, в основі якого не державна, а приватна власність.

Україні, що тільки приступала до розбудови своєї державності, не вдалося зберегти такий потужний державний сектор який мали країни Центральної та Східної Європи. Нас після сумнозвісного «застою» спіткав обвальний економічний час.

Хоча ми змушені жити у соціально неоднорідному суспільстві, і як би держава не намагалася вона цього не змінить. То хоча б рівень життя в нашій країні досягне західного, а можливо і колись перевищить його. Будь-яка зміна означає, що в чомусь ми втратимо, але щось і здобудемо. Не буде напрямків діяльності держави, не буде держави, суспільства, нації. Невже наш народ для цього стільки років боровся за свою, власну, хоч і бідну з перехідною економікою країну.

Можливо ми вже завтра будемо жити без допомоги Європи і в світі будуть знати Україну, як економічно розвинуту державу, а можливо вже післязавтра ми зникнемо з карти Світу ми самостійна держава і держава в цілому. Тому треба намагатися, щоб функції держави приносили реальну користь не тільки чиновникам, але й найбільшій складовій частині держави її народу. Саме майбутнє вже сьогодні диктує нам завдання, у виконання якого ми повинні вкласти всю свою енергію. Побудувати державу за яку боролися наші пращури, яка буде охороняти наші права, а не громадян якоїсь іншої держави. Бо ми не хочемо і не можемо повертати назад, щоб виправляти помилки, ми повинні робити все в цю хвилину і головне правильно. Бо ми – Українці.

1. Що ж таке функції держави?

Це основні напрямки її діяльності, в яких відображаються і конкретизують завдання і мета держави, здійснення яких веде до досягнення державою наставленої мети певному історичному Мітингу чому, проявляється її сутність і соціальне призначення в соціально необхідному суспільстві. Для того щоб зрозуміти що таке функції держави? Треба зрозуміти, що таке держава? – це політична організація публічної влади, (саме політична, а не громадська, тому вона завжди буде на стороні пануючого класу) яка має суверенітет, територію, механізм влади, власну податкову систему, законодавчу базу, яка захищає права і свободи громадян. Представляє суспільство на міжнародній арені і здійснює управління ним. Тому так би мовити в руках декількох осіб знаходиться доля мільйонів громадян і держави, і вони повинні забезпечувати виконання поставлених завдань. Завдання держави повинні поділятися для забезпечення кращого результату. Існує така класифікація функції в залежності від розподілу влади вони поділяються на законодавчі, на яке покладемо саме тяжче, зробити так, щоб це було вигідно державі і приносило користь суспільству, виконавчі, та судові (контрольно-наглядові), але на їх покладений такий обов’язок, як запобігати виконання незаконних функцій держави.

Так реалізуючи державні функції, державні органи та організації повинні:

– зважати на об’єктивні закони розвитку суспільства і керуватися цим законами в повсякденній діяльності. Але закони повинні зважати на характер населення, адже нерідко коли закони не підходять ментальності населення виникають сутички, між владою та суспільством.

– стимулювати соціальну активність людини і громадянина, звертати увагу на виробничо-економічне і соціально-культурне самовизначення.

-брати до уваги інтереси й потреби різних соціальних спільної, груп та об’єднань людей, конкретних особливостей, визнавати їхню реальність і сприяти здійсненню. Підпорядковувати свою діяльність сумісно цьому суспільству: забезпечувати рівні можливості для всіх людей у всіх сферах їхнього життя та засадах соціальної справедливості, гуманізму і милосердя.

Підпорядковувати всю свою діяльність служінню громадянському суспільству, не втручатись у приватні справи людини і суспільства, якщо це не виходить за менш конституційного регулювання суспільних відносин.

Так Конституція України визначає: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Державні функції та функції державних органів слід відрізняти від форм і методів їх здійснення. Такими формами є законодавство, управління правосуддя, контроль і нагляд, правоохоронна та правореалізаційна діяльність. До методів здійснення відносяться переконання, заохочення і примус.

Кожна державна функція та функція державних органів може здійснюватись у різних формах і різними методами. Для характеристики напрямків діяльності держави та її органів у громадянському суспільстві дуже важливе місце відводиться питанню відповідних меж державного втручання в діяльність суб’єктів громадянського суспільства.

Обмеження діяльності держави та її органів у громадянському суспільстві повинно враховувати два критерії:

– можливості державного управління небезмежні, а надмірне перевантаження держави невпинно веде до зупинки ефективності виконання завдань поставлених державою.

– збільшення кількості державного управління веде до зменшення самоуправління і самоврядної діяльності суб’єктів громадянського суспільства, що ж допустиме у демократичній, правовій державі.

Тому існує відповідна класифікація функцій держави на види:

– групування функцій за соціальними значеннями діяльності держави здійснюється з оглядом на основні та неосновні функції.

– основні функції – найзагальніші та найважливіші комплексні напрямки діяльності держави що до здійснення стратегічних завдань та цілей. Вони вирішують долю держави на подальший період, на відміну від неосновних, які діють у другорядних сферах суспільного життя.

– залежно від територіальної спрямованості розрізняють внутрішні, в яких характеризуються внутрішня політика відносно до життя громадянського суспільства, а також зовнішні, які діють за межами держави, також завдання покладених на державу, це підтримати взаємовідносини з іншими державами, світовими організаціями.

– за часом здійснення – постійні, що здійснюються на всіх етапах розвитку держави, та тимчасові, що обумовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства.

– за сферами суспільного життя вони також поділяються на гуманітарні, економічні, політичні і т.д. Групування державних функцій на різні види залежить від багатьох підстав і може здійснюватися за різними напрямками діяльності держав.

Також існують спеціальні аспекти діяльності держави, з допомогою яких реалізуються державні функції. За правовими наслідками вони поділяються на правові й не правові форми. Правові форми тягнуть за собою правові наслідки, існують різні види цих форм.

– Правотворча – відображається в діяльності держави з підготовки і прийняття нормативних правових актів та інших джерел права.

– Управлінська форма – характеризується діяльність держави та її органів з оперативного застосування, виконання, використання й дотримання правових норм у процесі організації здійснення державних функцій.

Право охоронна форма – проявляється в організації охорони правових норм від правопорушень, у контролі й нагляді за здійсненням законності, дисципліни і правопорядку.

Правозастосовна форма – це винесення обов’язкових дій виконання індивідуально-правових рішень.

Неправові – не тягнуть за собою правових наслідків.

Організаційно-економічна форма-організація матеріально-технічного забезпечення здійснення державних функцій.

Організаційно-контрольна форма-організація недержавного контролю у сфері здійснення державних функцій, також існує організаційно-регламентуюча форма, – підбір, розстановлення, виховання та визначення ефективності діяльності кадрів, та організаційно виховна.

Держава здійснює правотворчу, управлінську, виконавчу, правоохоронну та організаційну діяльність.

Методи правотворчої діяльності держави – засоби і способи підготовлення, прийняття й оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів, що забезпечують здійснення державних функцій.

Управлінські методи – засоби і способи здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності у сфері реалізації функцій держави.

Правоохоронні методи – засоби і способи здійснення організаційного виду діяльності з забезпеченням реалізації державних функцій.

Я хочу розглянути деякі внутрішні функції держави, адже вони є найважливіші, тому перша функція яку я хочу розглянути, на мою думку обличчям держави, саме за розвиток цієї функції створюється авторитет держави як дійсно правової на першому місці в якої стоїть людина не як громадянин, а, як індивідуальність, особа, майбутнє цієї держави не рідко можна почути що соціальна сфера – це щось на зразок тягаря для країни і для її економіки. Так, адже дійсно є великі витрати на бюджеті на соціальну реформу. І це є правильно.

Адже кожна розвинута держава – це соціальна держава, і одна з її головних функцій – це управління витратами, які ідуть на соціальну сферу.

Політична демократія, приватна власність, справжня свобода людини – ось середовище, в якому соціальна політика здатна досягти свого результату. Але для цього соціальна політика повинна бути ефективною і збалансованою, охоплювати всі верстви населення, всі аспекти життєдіяльності людини. Зараз у нас такої соціальної політики не існує, бо навряд чи можна назвати її компенсації, субсидії, одноразові виплати, пільги – повноцінною соціальною політикою. Але ми перебуваємо на процесі становлення, ми перейшли умови гіперінерції та своє виробництво. Правда зараз багато хто говорить, що треба підвищити пенсії, але не уточнює за рахунок чого, хіба вони для цієї мети пожертвують свої гроші? Складається ситуація, що нічим не забезпечені витрати слід покривати зовнішніми запозиченнями, при послугах її самі політики, які змушують державу брати в борг потім самі чи не критикують. Позики потрібні і корисні, коли ми вкладаємо їх в те, що з часом скупиться інакше це не буде мати ніяких результатів. Ряд соціальних затрат можуть, в принципі, здійснювати самі регіони, без регулювання з Центром. Проте для цього регіональні адміністрації та органи місцевого самоврядування повинні побудувати ефективні управлінські машини і довести суспільству, що вони самі спроможні здійснювати соціальні витрати. Існують, звичайно соціальні проблеми, які переступають за межі регіонів і є проблемами всієї країни на них і повинні витрачатися кошти центрального бюджету. Наприклад, Донбаський регіон повинен одержувати допомогу на вирішення проблеми відпрацьованих та нерентабельних шахт, перекваліфікацію і переселення людей за їхнім бажанням в інші регіони, де більше робочих місць.

Невідкладною справою є проведення радикальної партійної реформи. Її необхідність у нас диктується глибокими переносами в демографічній ситуації країни, тому ще Україна перша серед пострадянських країн, держава де найвищий відсоток людей пенсійного віку, що номінуються низькою народжуваністю, та «відпливом учнів», причина в цьому: це істотна різниця в рівні та якості життя, в етапі політичної та економічної свободи, можливості професійної самореалізації людини, оплаті праці, впевненість у майбутньому.

Існує кілька шляхів пенсійної реформи, кожний з яких має свої плюси і мінуси. Але важливим є результат: необхідно особистого істотного зростання пенсії у реальному обчисленні при дотриманні принципу залежності їх розміру від статусу і трудового вкладу людини. Мета нашої соціальної політики повинна полягати у тому, щоб якомога менше людей потребувало екстреної соціальної допомоги.

Сьогодні, коли найважливіший і кризовий період реформ уже пройдено, ми одержуємо можливість акцентувати соціальну політику і на працюючому населенні країни. По-справжньому ефективними соціальних витрат стають тоді, коли перестають бути просто соціальними, а набирають сутності соціальних інвестицій – тобто затрат, які скупляться у майбутньому у вигляді поліпшення життя людини в суспільстві, що потягне покращення ставлення людини до державного апарату управління.

Також стимулювання ділової активності, з агентств і розвиток підприємства, приватизація виробничих потужностей є однією з стратегічних умов успішної соціальної політики.

Проблема безробіття повинна зайняти важливе місце у соціальній політиці держави, тому, що насправді близько третини працездатного населення не працюють. Комплексна програма захисту безробітних повинна стати одним з важливих соціальних пріоритетів. Особливу увагу слід приділяти шахтарським регіонам та іншим зонам зосередження безробітного населення, а також проблемі працевлаштування молоді.

Важливо щоб молодь виконувала важливу для країни справу, а не проводила час у підворіттях.

Важливою в соціальній політиці є медична реформа, реформа освіті. Також ж потрібно зробити для вдосконалення медичного обслуговування на селі. Часто буває що на декілька сіл є лише один лікар, але й той без техніки та медикаментів. Для цього потрібно забезпечувати село також і технікою. Але проблема кваліфікації також є нагальною.

Розповівши про соціальні функції держави, я не можу, не зупинитися на економічних. Тому, що економіка це – той фундамент на якому стоїть держава, і від його якості залежить як довго її можна використовувати. Економічною функцією на даному етапі є перехід від планової до ринкової економіки і подальший розвиток виробничих сил і виробничих відносин на основних засадах ринку і добросовісної конкуренції.

Економічні проблеми України багато в чому беруть початок в старих схемах розвитку. Технологічна відсталість, недопустиме споживання кількості енергії на одиницю продукції, зношеність техніки, дуже складні економічні проблеми – це все, що зараз є у нас. Ще плюс до цього підприємці і населення не довіряють державі. Це не дивно, адже держава, «давить» на людей податками. Корупція в органах державної, це й спричинює тіньову економіку. Керівний не довіряють роботодавцям, підозрюють в нечесності і витягування з підприємств швидкого, але згубного для цих підприємств прибутку.

Існує також радянський міф, кожен підприємець є злодій. А злодія треба знищувати і виходить держава давить податками, різними фондами. Підприємці не просто одержують гроші в касі, а заробляють. І не просто працюють, даючи вам, а виробляють щось конкурентоспроможне, потрібне на ринку.

А держава, особливо в перехідний період, повинна діяти у напрямку, щоб створити ринкові механізми, ділове середовище зачистити виробника не від «рекету» який існував на початку 90-х а від податкової та інших органів держави. Саме у цьому напрямку потрібно регулювати економіку, хоча поки що немає ефективної ринкової інфраструктури.

Держава повинна захищати не тільки малозабезпечених. Але і всіх, хто здатний створювати національне багатство. Держава повинна, давати людям можливість заробити. Держава повинна сприяти формуванню ефективного і відповідального власника, підтримувати ефективний бізнес, утримуючи його від відходу в тінь і від налагодження корупційних зв'язків з державним же чиновником. Держава повинна виробляти ясні, єдині й справедливі закони, обов'язкові для всіх, і стежити, щоб цих правил дотримувалися.

Сама держава повинна захищати національного виробника, не на словах, а на ділі. Про цю проблему вже говорять досить давно, але полиці наших магазинів, ще завалені товарами не якісного і іноземного виробництва.

Держава може підтримувати їх, створюючи такі фінансові, кредитні та податкові механізми, які стримують виробництво.

Це внутрішні функції держави. Економіка не буде легальною доки не буде забезпечений надійний правовий захист платників податків, перебудовувати податкову систему в бік її справжнього та істотного зменшення податків, гарантувати її стабільність.

Необхідно послабити податковий прес на фонд оплати праці.

Необхідно також реформувати саму структуру і практику бюджетного процесу. Бюджет повинен бути реальним, його потрібно будувати тільки виходячи з гарантованих податків.

Державний бюджет повинен витрачати тільки на найбільш необхідне – пенсії, зарплати бюджетникам, вирішення централізованих загальнонаціональних проблем.

Працівникові потрібна в першу чергу пристойна, своєчасно виплачувана заробітна плата і сильна соціальна сфера.

Проте підприємцю потрібен не лише прибуток, а ще й соціальна і політична стабільність і гарантії на майбутнє, що його бізнес це його, а не держави. Кожен підприємець повинен збільшувати, зберігати, примножувати свій капітал.

Також не треба забувати про середній клас – це дрібні власні і тримачі цінних паперів, наймані спеціалісти. Середній клас – це і люди інтелектуальної праці, що володіють інтелектуальною власністю, яка у нас поки. Що достатньою мірою не захищена.

Держава повинна реформувати сучасну економічну систему і як швидше тим краще.

– Скорочувати імпорт тих речей які ми саамі маємо виробляти, і стимулювати експорт наших товарів.

Виробництво поступово переходить у фазу піднесення.

Наші товари є якісними і вони здатні конкурувати на світовому ринку.

– відносини між суб'єктами господарювання переходять з бартерних до грошових.

Я вважаю, якщо згадати з чим ми починали у 90-х роках, і побачили то, що є зараз, то можна визначити що вулиці наших міст покращили, відкривається багато магазинів (але чи національного виробника?)

То більшість не змінилася. За гарно освітленими вітринами ховається корупція, і не намагалися допомогти національному виробнику. Але для того, щоб щось змінити треба 20–25 років. А поки що в економічному напрямку ми повинні рухатися вперед на Європу. Тому тут такий термін, як мінімальна, заробітна плата не менш вживана. Кожна праця повинна оплачуватися гідно.

Держава повинна стимулювати наукові дослідження у господарській сфері. Тому товари повинні допускатися тільки з відповідними сертифікатами і це потрібно робити не за гроші які дають підприємці, щоб визначити товар сертифікований. Адже ми самі потім купуємо цей товар для безпеки самих громадян нашої держави, адже якість цих товарів бажає кращого.

Що зробила держава для створення ефективно діючого фінансового ринку.

– Законом України від 21 грудня 2000 року було затверджено національну програму сприяння розвитку малого підприємства в Україні, яку розроблено на підставі Закону України «Про державну підтримку малого підприємства».

Мета програми – створення населених умов для реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, а також підвищення добробуту громадян України шляхом залучення широких верств населення до такої діяльності.

Відповідно до цієї програми визначено, що рівень розвитку малого підприємства має сприяти створенню ефективної ринкової економіки з метою її інтеграції у європейську та світову економічні системи. Для створення ефективного діючого фінансового сектору потрібна скоординована діяльність законодавчої та виконавчої гілок влади.

Український парламент підтримає всі ініціативи, спрямовані на розвиток фінансового сектору, недорозвиненість якого приводить до гальмування реформ з метою поліпшення життя громадян.

Процес розвитку підприємства має стати складовою частиною структурних економічних перетворень, фактора соціально-економічної стабілізації.

Після розповіді про соціальні та економічні напрямки діяльності держави. Логічно було б розповісти про завдання адміністративно-бюрократичного апарату – виконання того, що вирішили поняття, що визначила влада.

Сама адміністративна система державою стати не може. Система. Яка не гребує приданням влади, а цим часто займаються наші чиновники. Вони зміцнюють недовіру населення до всіх органів влади. Щоб вистояти, держава має бути сильною, чесною. Основним багатством країни повинен стати громадянин.

В Україні не створено єдиного відповідального політичного блоку. Та в якій державі є 120 політичних партій. А парламент не легше сформувати більшість, не просто будь яких депутатів, а відповідальних.

В нашій країні відсутнє законодавство, тобто на паперах воно є, але законів у нас багато і не рідко виходить, що один суперечить іншому, і приймає влада закони, які вигідні правлячій верхівці, старий апарат і принципи його функціонування не так легко викоренити.

У 1997 році було створено комісію з проведення адміністративної реформи.

Адміністративна функція держави повинна працювати для і заради суспільства, ефективно взаємодіяти між собою.

У ряду необхідно надати політичний статус і політичні функції – політичні, а не лише адміністративні та господарські.

Недаремно до найважливіших функцій держави Конституція України віднесла забезпечення прав і свобод людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість державної діяльності, а їх утвердження та забезпечення є головним обов’язком держави.

Реалізація конституційних положень залежить від організації державного управління, діяльності відповідних державних органів та їх посадових осіб.

Відповідно до Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність, незалежно законна вона чи ні (ст. 3).

Та державоуправлінська діяльність завжди була і буде, тому, що вона необхідна. Але наша адміністративна система потребує негайного реформування.

Функціями держави в адміністративному управлінні повинні стати:

– становлення України як високо розвинутої, правової, цивілізованої держави. Де права людей будуть забезпечувати юридичними засобами.

– підвищення рівня життя до європейського.

– соціальна стабільність культури та демократії.

– стати впливовою державою у світі.

– формування системи державного управління, яка стане базою до потреб і запитів людей. Головним пріоритетом повинно стати служіння народові, національним інтересам. Ця система державного управління повинна стати підконтрольною народові, національним інтересам, прозорою, побудованою на наукових принципах та закордонному досвіді.

– формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління.

– організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, створення сучасної системи підготовки кадрів.

– Створення нової правової бази.

Держава повинна встановити такі взаємозв’язки у суспільстві за яких кожній людині буде гарантована реальне додержання і охорона належних їй прав, свобод у сфері виконавчої влади, а також ефективний захист у випадках їх порушення.

Повинна існувати пріоритетність законодавчої регламентації функцій, повноважень та порядку діяльності, органів виконавчої влади.

Незалежність здійснення функцій та повноважень виконавчої влади від органів законодавчої та судової влади, у межах визначеними Конституцією і законами України.

Здійснення внутрішнього судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади, їх посадових осіб.

Далі я хочу розповісти про зовнішні функції держави. Якою б не була політика держави, вона все рівно повинна буде спілкуватися та співпрацювати з іншими державами. Так 2003 р. Визнано роком Росії в Україні.

Отже зовнішні функції держави – основні напрямки діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим товариством в цілому. Функціями є організація міжнародного співробітництва з іншими суб’єктами міжнародних відносин.

Європейські цінності є ні чим іншим як стандартами певних технологічних процедур у різних галузях життя суспільства і діяльності держави, наприклад, для формування органів державної влади й управління, ставлення влади і громади до права, управління економікою.

Це все привело Європу до суспільно-економічного розквіту. Коли говорять про євро інтеграцію України, то мають на увазі інтеграцію в такі європейські організаційні структури, як Європейський Союз, Шенгенська угода, Рада Європи… Але як недивно Україна вже є повноправним членом багатьох загальноєвропейських, але не західноєвропейських організацій, наприклад Ради Європи, вона входить до всіх структурних підрозділів Парламентської асамблеї Ради Європи, Комітету глав урядів Ради Європи, є членом Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ). Причому вона бере повну участь у багатьох міжнародних проектах. Адже для суверенної країни в певних міжнародних організаціях і, як наслідок, прийняття на себе певних спільних для всіх країн-членів зобов’язань. Україна не тільки є членом вище названих загальноєвропейських організацій, але й на практиці виконує взяті на себе зобов’язання. Але не вся юридична база, навіть стосовно взятих на себе Україною зобов’язань щодо членства в Раді Європи, узгоджена, але цей процес іде, і він рано чи пізно завершиться, та чиї інтереси він буде представляти, – громадянського суспільства, чи корумпованих депутатів.

Не залишається інтеграція в НАТО, або в західноєвропейські політико-економічні та військові структури.

Інтеграція України до західноєвропейських структур, можлива лише за умов досягнення певних процедурних стандартів в економіці, державному управлінні, у сфері права та інше одночасно з відмовою від частини державного суверенітету і добровільною передачею низки виключних повноважень державної влади наднаціональним виконавчим органам даної організації. Коли мова ведеться про перспективу вступу України до Союзу Росії і Білорусії, та можливу соціально економічну інтеграцію з цими набагато ближчими до України за всіма параметрами країнами, то саме вище зазначена обставина висувається як найсуттєвіший аргумент проти такої інтеграції.

Але у травні 1997 року був підписаний «великий» Договір про дружбу, співробітництво та партнерство, розв’язати проблему Чорноморського флоту, визначити статус Севастополя. Виробляються спільні високотехнологічні розробки, такі як проект військово-транспортного літака АН-70. Але ми пов’язані з Росією енергетичними зв’язками. Російський ринок один з пріоритетних для нашого виробника-експортера.

Процес загальноєвропейської інтеграції уже розвивається, більше того, Україна бере у ньому участь іще з часів перебудови, коли вона була республікою СРСР і вихід за радянським керівництвом проголосила відкритість зовнішньому світу. Та стосовно західноєвропейської та євроатлантичної необхідно бути вкрай обережними і не робити поспішних кроків, тим паче з набагато більшим сильнішим за Україну партнером.

Захід – це стандарт держави та доступ у світову цивілізацію. Треба взяти все найкраще з того, що може запропонувати для нашого розвитку світ, при цьому чітко розуміючи, що саме і навіщо ми беремо, як це здатне допомогти нам у розбудові нашої власної держави. Аналіз розвитку економічного співробітництва України і країн Євросоюзу показує об’єктивну незацікавленість європейців у появі української продукції на європейських ринках і створенні сильних виробників у високотехнологічних галузях економіки, де не зважаючи на економічну кризу є що запропонувати. У той час аналіз економічної взаємодії України з країнами СНД та РФ засвідчує, що саме такий напрям економічної інтеграції відкриває Україні ринки збуту, дає можливість установити необхідні комерційні зв’язки у виробництві, дозволяє замкнути технологічні ланцюги, а отже підтримати свою економіку і підштовхнути її до розвитку. Україна має чималий потенціал у авіа- і ракетобудуванні, військово-промисловий комплекс, автомобілебудування, енергетика, сільське господарство. Така інтеграція відбувається на ринковій основі, і провідну роль у цьому процесі відіграє приватний капітал, у першу чергу російський. Окрім того інтереси росіян сконцентровано у ПЕК і металургії. Якщо для Заходу Україна потрібна переважно лише як ринок збуту, то для росіян Україна потрібна для того, затягнути технологічні ланцюги. Інтеграція з російськими підприємствами і галузями російської економіки більше вигідна Україні, оскільки вона за цих умов бере участь у реальному виробництві реальної продукції, розробляються і вводяться нові технології, підвищується професійний рівень і кваліфікація робітників, зростає їх добробут.

Процес інтеграції РФ відбувається в реальності, і результатом його стають додаткові робочі місця у важливих для України галузях промисловості, таких як нафтопереробка та кольорова металургія, їх стабільна робота, наявність прибутку та зростання відрахувань податків в українську казну.

Ми – європейська країна, і ми повинні прагнути до інтеграції в євроструктури, до досягнення конкурентоспроможності якраз на європейському рівні. Ми – переважно слов’янська держава, і ми повинні прагнути до економічної та культурної близькості зі своїми сусідами по слов’янському світу, а також до утвердження своєї особливої ролі в системі регіональних відносин у Центральній і Східній Європі та Чорноморсько-Кавказькому районі, де у нас є особливі інтереси, що потребують захисту, до оформлення та зміцнення статусу ключової держави.

Ми повинні просуватися в Європу, не віддаляючись і не відгороджуючись тим самим від Росії, а робити це разом з Росією, ми повинні докладати всіх зусиль для консолідації євроатлантичного елемента в центрі евроазійського району. Вибираючи одне, відмовитися від іншого не розумно, а головне, необов’язково. Але найголовніша внутрішня єдність у цьому питанні.

Також до зовнішніх функцій відноситься підтримка екологічної безпеки на землі. Тому, що охорона навколишнього природного середовища – складова раціонального природокористування. У правових формах повинні захищатись всі компоненти, що складають природне середовище.

Сучасним головним нормативно-правовим актом, що регулюють основи організації, охорони природного навколишнього середовища, є Закони України: «Про охорону природного навколишнього середовища» від 25 червня 1991 р., «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р., «Про природно-заповітний фонд України» від 16 червня 1992 р., та ін.

Кожна людина має право на: безпечне для життя та здоров’я навколишнє природне середовище. Тому функцією держави є здійснення санітарних заходів, щоб попередити глобальні катастрофи.

– Оздоровлювати навколишнє середовище;

– збереження безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища;

– створення природно-заповідних фондів.

Складовою функцією у напрямку діяльності держави за її межами є боротьба за мирне співіснування, та безпеку людства.

У Кримінальному кодексі України 2001 року вперше злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку виділені в окремому розділі, в якому вперше у більшості статей встановлена відповідальність за суспільно небезпечні діяння. Це ті злочини, які світове співтовариство визнає особливо небезпечними для всього людства, тому, що вони підтримують основи міжнародних відносин і здатні знищити саме людство.

2.
Функції деяких органів держави

В нашій демократичній державі судова система повинна бути дійсно правовою. Суд – єдиний орган держави, наділений правом здійснювати правосуддя. Будь-які інші органи не можуть виконувати функції суду. Згідно зі ст. 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції побудована за принципами територіальності і спеціалізації. Судова влада у структурі державної влади України посідає особливе місце, зумовлюючи її соціальною роллю і специфічними функціями.

Із судовою владою пов’язані такі категорії, як правосуддя, судовий контроль, юстиція.

Основною метою судово-правової функції згідно з концептуальними документами, є створення системи ефективного державного захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, а також суспільних інтересів, запобіганням злочинним проявам і правопорушенням, затвердження режиму законності у діяльності органів влади і посадових осіб, забезпечення конституційного правопорядку. Завданням держави є створення таких судових систем і судочинства, які гарантували б демократичні ідеї правосуддя вироблені світовою наукою і практикою.

Функцією держави у судоустрої має бути:

– створення цілісної судової системи, яка об’єднає принципи галузевої організації окремих судових гілок з існуванням єдиного верховного органу.

– впровадження адміністративного судочинства, метою якого є розгляд з поряд спорів між громадянами і органами державного управління, що знайшла відображення у Законі від 7 лютого 2002 року «Про судоустрій України». Адміністративна форма правосуддя – це спеціальна гілка судочинства, що забезпечує судовий контроль за публічною владою, діяльність органів виконавчої влади. Це дає можливість забезпечити позитивний досвід організації судової системи зарубіжних країн, з урахуванням національних особливостей нашої держави.

– створення судів у справах неповнолітніх, що передбачено Конституцією України. Тому, що ці справи вимагають відповідної спеціалізації судів. Водночас виділення судів у вказаних справах в окрему ланку може призвести до перевантаження судової системи. Тому, вбачається, доцільним ввести у склад судів загальної юрисдикції окремої комісії, що спеціалізувалась би на розгляді справ, щодо неповнолітніх, враховуючи тенденцію до зросту злочинності.

Діяльність держави, функціонування її управлінського апарату здійснюється через державну службу, що є особливим інститутом сучасної держави. Державна служба – це спеціально організована професійна діяльність громадян з реалізації конституційних цілей і функцій держави.

Основними напрямками діяльності державної служби є:

– охорона конституційного устрою, створення умов для розвитку відкритого громадянського суспільства, захист прав і свобод людини та громадянина;

– забезпечення ефективної діяльності державних органів відповідно до їх повноважень та компетенції шляхом надання професійних управлінських послуг політичному керівництву цих органів і громадськості.

Щодо формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління. Це передбачає вжиття заходів з оптимізації видатків на державне управління за рахунок Державного бюджету, державних цільових над бюджетних надходжень і місцевих бюджетів з урахуванням існуючого зарубіжного та вітчизняного досвіду.

Прокуратура – єдина централізована система державних органів, які від імені України здійснюють нагляд за точним виконанням та єдиним застосуванням законів через своєчасне виявлення правопорушень, вжиття заходів щодо їх усунення і притягнення винних до відповідальності.

На органи прокуратури України покладають такі функції:

– підтримання державного обвинувачення в суді;

– представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законодавством;

– нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність;

– нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень.

Форми здійснення функцій держави – це спеціальні аспекти її діяльності, з допомогою яких реалізуються державні функції. За правовими наслідками названі форми поділяються на правові і не правові. Існують різні види правових форм здійснення функцій держави – правотворча, управлінська, правоохоронна, правозастосовна.

Правотворча форма – це діяльність компетентних державних органів, уповноважених державою громадських об’єднань, або всього народу чи його територіальних спільностей із врахуванням зміни чи скасування юридичних норм. Соціальне призначення – встановити стандарти, еталони, взірці поведінки учасників суспільної життєдіяльності, тобто моделювати суспільні відносини, які, з позиції держави, є припустимі, бажані або необхідні.

Види правотворчості:

1) за суб’єктами – правотворчість державних органів, правотворчість державних об’єднань (які уповноважені державою на встановлення правових норм), правотворчість трудових колективів, правотворчість народу, або територіальної спільності;

2) за способом формування юридичних норм – встановлення юридичних норм, санкціонування.

Принципи правотворчості:

– гуманізм: юридичні норми мають закріплювати й охороняти соціальні умови, необхідні для захисту основних прав людини;

– демократизм: норми і права повинні виражати волю більшості населення, різноманітні об’єднання громадян;

– забезпечення національної самобутності та інтернаціоналізм: в юридичних нормах мають бути виражені і враховані специфічні інтереси кожної нації, народності та етнічної групи, що проживають на території даної держави;

– науковість: юридичні норми повинні відповідати досягнутому рівня розвитку суспільства, реальним соціальним умовам, закономірностям суспільного життя; при їх розробці слід використовувати новітні висновки відповідних наук;

– законність: юридичні норми повинні встановлювати тільки конкретні органи в межах їх повноважень, з дотриманням визначеної процедури, а головне відповідно до змісту конституції та інших законів держави;

– техніко-юридична досконалість: при розробці та встановленні юридичних норм слід застосовувати оптимальні, рекомендовані юридичною наукою і вироблені практикою засоби правотворчої техніки.

Стадії правотворчості:

– підготовка документу нормативно-правового акту;

– прийняття нормативно-правового акту;

– оприлюднення нормативно-правового акту.

Правозастосовна форма – застосування правових норм і вирішення обов’язкових для виконання індивідуально-правових рішень.

Вимоги до право застосовної форми:

– законність;

– обґрунтованість (винесення рішень лише на підставі повного та всебічного вивчення обставин справи);

– доцільність (урахування особливостей конкретної справи);

– справедливість.

Правозастосовна діяльність здійснюється у певних стадіях:

– аналіз фактичних обставин юридичної справи або встановлення юридично значущих фактів (визначення часу, способу, місце дії, розміру збитків та ін.);

– вибір, аналіз і тлумачення правової норми;

– ухвалення рішення.

Правоохоронна форма – проявляється в організації охорони правових норм від правопорушень, у контролі й нагляді за здійсненням законності, дисципліни і правопорядку.

Ознаки правоохоронних форм:

– в її основі – завдання з розгляду юридичної справи;

– вони здійснюються компетентними державними і недержавними суб’єктами, коло яких визначається чинними законодавчими актами;

– використання різних форм реалізації правових норм;

– приймаються відповідні процесуальні акти реалізації, що мають офіційний характер і передбачену законодавством форму.

Організаційні форми здійснення функції держави – специфічні види фактичної діяльності, які не тягнуть правових наслідків.

– організаційно – регламентуюча форма – підбір, виховання та визначення ефективної діяльності кадрів у сфері здійснення державних функцій.

– організаційно – економічна форма – організація матеріально – технічного забезпечення здійснення державних функцій.

– організаційно – контрольна форма – організація недержавного контролю у сфері здійснення державних функцій.

– організаційно – виховна форма – організація виховання, пропаганди, агітації, інформації та іншого забезпечення виховного впливу на населення у сфері здійснення державних функцій.

Система всіх державних організацій, що беруть участь у здійсненні завдань і функцій держави, називається її механізмом. Кожна людина рано чи пізно вступає у певні відносини з тими чи іншими органами держави та іншими її організаціями. Жодна держава не може існувати без механізму держави, так механізм держави це – система всіх державних організацій, які виконують її завдання і реалізують її функції. Серед таких організацій розрізняють: державні підприємства, державні установи, державні органи.

Так, державне підприємство – це ті формування, які утворені державою для здійснення матеріально – виробничої діяльності або для надання певних матеріально – побутових послуг і функціонують на засадах госпрозрахунку і самоокупності.

– Державні установи – це ті організації, які утворені державою у невиробничій сфері для виконання гуманітарних завдань і функціонують в основі бюджетного фінансування.

– Органи держави – це ті організації держави, які вона наділена владними повноваженнями щодо інших учасників суспільного життя та необхідними матеріальними засобами для здійснення цих повноважень. Владні повноваження державного органу полягають у можливості встановлювати формально обов’язкові правила поведінки загального чи індивідуального характеру та домагатись, забезпечувати їх виконання.

Один службовець як орган держави – це Президент України, що є главою держави і виступає від її імені. Структурно оформлений колектив службовців має керівників і виконавців. Керівник виступає від імені певного органа. Люди, які працюють у будь – яких державних організаціях, поділяються на робітників і службовців.

Робітник – це людина, котра працює у штаті підприємства або іншої державної організації і за внормовану державою заробітну плату виконує певні службові функції виробничого характеру.

Державні службовці поділяються на:

-керівників (про них згадувалося вище);

-спеціалістів (вони мусять мати певні професійні знання для виконання професійних обов’язків без владних повноважень);

-технічний персонал (службовці, на яких покладається виконання допоміжних функцій, що не потребують спеціальної професійної підготовки і владних повноважень).

В юридичній літературі розглядають різні підстави класифікації державних органів.

– за місцем у системі державного апарату: первинні – створюються через вибори всім населенням або його частиною; вторинні – створюються первинними, походять від них і підзвітні їм;

– за змістом або напрямками державної діяльності: органи державної влади, глава держави, органи державного управління чи виконавчо-розпорядчі органи, судові органами, контрольно-наглядові органи;

-за часом функціонування: постійні, тимчасові;

-за складом: одноосібні, колегіальні;

-за територією, на яку поширюється їхні повноваження: загальні, або центральні і місцеві, або локальні.

держава суспільство правотворчий бюджетний

Висновок

На мою думку, які б не були функції держави, яку б мету вони не переслідували, повинні здійснюватися лише за допомогою законів, та правої методів, не повинно бути примусу, а примусу не буде коли громадяни зрозуміють що держава працює заради них, та не тільки елітарного суспільства, а й простих громадян нашої держави, хоча функції є плинними держава не повинна забувати про функції, які стояли перед нею в минулому тому що ці діяння призвести до чогось в майбутньому, тобто держава повинна завжди дивитися вперед оглядаючись назад, щоб не зашкодити суспільству. Наша держава є правовою тобто такою, в якій панує право, де більшість усіх її органів і посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за результати своєї діяльності.

Громадяни повинні допомагати своїй державі здійснювати функції, так ми повинні інтегруватись в Європу, підтримувати дружні стосунки з Росією, хоча деякі громадяни проти цього, бо вважають, що Україна може розвиватися сама, такого ніколи не буде, жодна держава не буде розвиватись сама, тому що інтегрування в Європу чи Росію це ще можливості для експорту, можливості для розвитку та стабілізації ринкової економіки. Україні є сенс перейняти досвід деяких іноземних держав, хоча б Росії, середня пенсія якої на відміну від України становить 70 євро, а не 70 – 80 гривень. Середня зарплата в Хорватії становить 650 євро, а пенсії 300 – 350. Так соціальний добробут громадян повинен підвищуватися, ми не можемо стояти на місці, ми багато часу витрачаємо не на обдумування, а на питання бути чи не буде. Так брати до уваги досвід інших держав, у екологічних катастрофах, підтриманні миру на землі, зокрема багато екологічних катастроф походить від самих людей, в Україні є відповідні закони, які забороняють шкодити навколишньому середовищу. Але більшість громадян це ігнорують, а потім вимагають від держави неможливого.

Держава повинна забезпечувати громадянам гідне людині життя в царині їхніх матеріальних статків і соціального захисту в цілому, громадянам повинна гарантуватися особиста свобода:

– В суспільстві повинні культивуватися і забезпечуватися лише цивілізованим способом соціальна злагода, мирне вирішення протиріч, які виникають чи можуть виникнути.

Розглядаючи функції держави не можна сказати чи вони є правильними чи не правильними, вони виконують інтереси суспільства, не того суспільства, яке є елітою, а всього суспільства України та нажаль це є тільки на папері, прийняття їх в життя зараз майже не можливо, тому що для зміни напрямків діяльності потрібно провести радикальні реформи. Та наприклад соціальна реформа у нас неможлива, тому що коштів не вистачає, а без соціальної реформи, пенсійної та економічної ми не можемо інтегруватися в Європу, тому зараз перед Україною повинно стати таке питання, що всіма можливими методами забезпечити вихід тіньової економіки на поверхню, щоб оздоровити нашу економіку, бо зараз багатьом підприємствам не вигідно працювати на державу, тому більшість свого прибутку вони повинні віддати державі, а вони його не можуть сплатити, тому завданням держави повинно стати послаблення податкового тиску.