Стадія коригування та її місце у процесі здійснення державного контролю у сфері господарської діяльності

Стадія коригування та її місце у процесі здійснення державного контролю у сфері господарської діяльності

Стадія корегування є закономірним продовженням здійснення інформаційно-аналітичної стадії. Її здійснення спрямоване на вжиття певних заходів реагування на відповідним чином оцінені інформацію чи факт. На цій стадії реалізується кінцева мета контролю – формулювання пропозицій, вимог, під час обов’язкових до розгляду, але не виконанню, до прийняття заходів з усунення виявлених відхилень від норм, які за своєю функціональною природою можуть бути самими різноманітними [9, с. 95].

Підставою для формулювання таких пропозицій та вимог, завжди є акт перевірки. На підставі його розгляду, як правило, керівник органу, що проводив контрольні заходи приймає рішення про застосування заходів певного характеру. Ці заходи не завжди стосуються підконтрольного суб’єкта, але він, його стан, оцінений позитивно або негативно на предмет відповідності або не відповідності критерію контролю (управлінському рішенню) спричинює два типи можливих оціночних висновків: 1) відсутні підстави для реагування; 2) наявні підстави для реагування.

Підстави для реагування відсутні, коли діяльність суб’єкта господарювання відповідає вимогам законодавства – у такому випадку, як зазначалося вище, складається довідка про проведену перевірку. Так, станом на 2006 рік 90% перевірок закінчувалися різноманітними санкціями [10, с. 8]; у 2008 р. за результатами перевірок податковими органами з питань дотримання законодавства при виплаті заробітної плати у 94% перевірених суб’єктів господарювання виявлено різноманітні порушення [5]. Далі мова йтиме про те, що за наслідками перевірок можуть застосовуватися не лише заходи юрисдикційного характеру. Отже, перший випадок однозначно є виключенням, аніж правилом.

Узагальнений розгляд заходів реагування дає змогу констатувати, що у випадках, коли є підстави для реагування, заходи, що можуть вживатися, поділяються на: 1) заохочувальні; 2) штрафні (каральні); 3) коригувальні (відновлювальні); 4) організаційні [18, с. 66 – 67].

Застосовувати заохочувальні заходи слід за умови відповідності діяльності підконтрольного суб’єкта загальновизначеним наперед критеріям. У такому випадку в наявності ситуація, коли відсутні підстави для реагування. З іншого боку, якщо говорити про необхідність застосування заохочувальних заходів, то огляд чинного законодавства з питань правового регулювання господарської діяльності говорить про відсутність норм, які передбачають застосування заохочувальних заходів до суб’єктів господарської діяльності за результатами проведення державного контролю. Таким чином, в Україні за наслідками проведення державного контролю у сфері господарської діяльності заходи заохочення не вживаються.

Наступним єпитання про співвідношення організаційних та коригувальних заходів. Організаційні заходи відрізняються від інших тим, що адресатом їх застосування може бути як підконтрольний, так і інший суб’єкт управління. Таким чином, зміст організаційних заходів полягає у вказуванні підконтрольному суб’єкта та вищим органам управління на наявні відхилення від встановлених еталонів поведінки, які слід усунути для унеможливлення їх подальшого деструктивного впливу та його поглиблення.

Коригування діяльності об’єкта контролю – це нормалізація діяльності, забезпечення відповідності її змісту і характеру змісту прийнятого управлінського рішення. Інакше кажучи, суб’єкт контролю після констатації факту не відповідності стану об’єкта контролю управлінській моделі, його життєдіяльності (норма права, наказ, план, стандарт тощо) застосовує санкції, спрямовані “на усунення розходжень між фактичними даними і моделлю” [7, с. 7].

Аналізуючи способи впливу на поведінку учасників ринку цінних паперів за наслідками проведення контрольних заходів, Г.М. Остапович наводить дещо відмінну їх класифікацію. Існуючі способи впливу на учасників ринку цінних паперів в Україні поділено на три основні групи: 1) заходи, що не мають правообмежувального характеру; 2) заходи адміністративного примусу; 3) звернення до уповноважених органів для вирішення питання вжиття останніми заходів впливу до осіб, що порушують законодавство [10, с. 129 – 130].

Перший із наведених способів впливу є неодмінним елементом запобіжного (попереднього) контролю, що є складовою реєстраційних, ліцензійних, дозвільних проваджень. Наприклад, за наслідками проведення запобіжного санітарно-епідеміологічного нагляду представники санітарно-епідеміологічної служби МОЗ на підставі невідповідності об’єктів і споруд вимогам санітарних норм можуть заборонити прийняття їх в експлуатацію чи заборонити відведення земельної ділянки для аналогічних потреб тощо [11].

Включення зазначеного способу реагування на порушення діючих державних управлінських рішень щодо організації ведення господарської діяльності на території України, як одного з елементів контрольного провадження, уявляється, є некоректним, адже веде до розмивання межі між контролем, як процесуальною формою діяльності державних органів та контролем, як невід’ємною функцією управління, що її виконує будь-який суб’єкт управління. А це, у свою чергу, являє собою небезпеку привласнення контролюючим суб’єктом розпорядчої або виконавчої функції [173 с. 83].

Небезпека включення до наведеної вище класифікації заходів адміністративного примусу полягає в тому, що останні, як зазначає сама Г.М. Остапович [10, с. 136] об’єднують у собі адміністративно-запобіжні, заходи адміністративного припинення, адміністративно-забезпечувальні заходи та адміністративні стягнення, а це, у свою чергу, веде до охоплення в собі двох інших способів впливу. Це також є передумовою для віднесення державного контролю до заходів адміністративного примусу, що одночасно веде до його однобічної характеристики.

Останній з наведених у класифікації заходів (звернення до уповноважених органів для вирішення питання вжиття останніми заходів впливу до осіб, що порушують законодавство), є не чим іншим, як організаційними заходами, що, у свою чергу, якнайкраще розкриває сутність останніх.

Таким чином, заходи реагування, що застосовуються органами державного контролю до підконтрольних суб’єктів господарювання, доцільно поділяти на:

- юридичної відповідальності;

- припинення;

- правообмежувальні;

- правовідновлювальні;

- організаційні.

Поряд із цим, як зазначалося вище, стадія коригування обмежується лише констатацією того, які заходи слід вживати за результатами контролю. Тому діяльність осіб, які здійснюють контроль, спрямована не на безпосереднє вжиття заходів реагування, а на констатацію наявності підстав для їх застосування, юридичне закріплення фактичних обставин справи і передавання зібраних матеріалів до уповноважених органів та посадових осіб для відповідного реагування.

Доцільним вбачається розкриття зміст виділених заходів реагування в залежності від способів та підвищення сили впливу на діяльність суб’єктів господарювання. Таким чином, спочатку слід виділити організаційні, потім відновлювальні та каральні заходи реагування, що вживаються органами контролю за наслідками проведення перевірок суб’єктів господарювання.

До організаційних заходів, які застосовуються органами державного контролю до суб’єктів господарювання, можна віднести такі.

1. Передача матеріалів до правоохоронних органів (підстава – наявність ознак злочину).

2. Інформування органів управління та адміністративної юрисдикції про виявлені порушення та передача зібраних матеріалів (коли вжиття заходів реагування не належить до компетенції відповідного органу державного контролю).

3. Подання позовів до суду (про стягнення адміністративно-господарських санкцій, припинення реєстрації суб’єктів господарювання, визнання угод недійсними, заборону та публічне спростування реклами тощо).

4. Внесення пропозицій:

про припинення фінансування будівельно-монтажних робіт, що проводяться з порушенням вимог пожежної безпеки;

про введення на окремих територіях особливих санітарних режимів.

Заходи припинення застосовуються з метою переривання (припинення) дій, спрямованих на порушення правил здійснення господарської діяльності, визначених чинним законодавством. До них можна віднести такі заходи:

1. Відсторонення від будь-яких видів діяльності, робіт, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які страждають на інфекційні захворювання або є носіями збудників інфекційних захворювань чи були в контакті з такими хворими, а також осіб, які ухиляються від обов’язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється Міністерством охорони здоров’я України.

2. Тимчасова заборона (зупинення):

діяльності підприємств, установ і організацій, об’єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим залізничним складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм;

будівництва, реконструкції та розширення об’єктів за проектами, що не мають позитивного висновку за результатами державної санітарно-епідеміологічної експертизи, та у разі відступу від затвердженого проекту;

використання та реалізації хімічних речовин, продуктів харчування, технологічного устаткування, будівельних матеріалів, біологічних засобів, товарів широкого вжитку, джерел іонізуючого випромінювання у тому разі, коли не здійснено їх гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію, а також коли їх визнано шкідливими для здоров’я людей;

проведення викидів (скидів) забруднюючих речовин у разі порушення санітарних норм;

інвестиційної діяльності [12];

відвантаження і реалізації товарів, що не відповідають вимогам нормативних документів, до усунення суб’єктами господарювання виявлених недоліків;

суб’єктам господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, реалізації та виробництва продукції, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, – до усунення виявлених недоліків;

діяльності суб’єктів господарювання сфери торгівлі (секцій, відділів), послуг, у тому числі ресторанного господарства, складів підприємств оптової і роздрібної торгівлі та організацій незалежно від форми власності, що систематично реалізують товари неналежної якості, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та транспортування товарів, – до усунення виявлених недоліків [14].

3. У разі порушення правил пожежної безпеки, що створює загрозу виникнення пожежі або перешкоджає її гасінню, евакуації людей, у випадку випуску пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту з відхиленням від стандартів чи технічних умов або у разі їх відсутності, а також у разі виявлення порушень протипожежних вимог, передбачених стандартами, нормами і правилами, під час проектування (вибірково), будівництва, реконструкції, розширення чи технічного переоснащення зупинення:

роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць;

експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень;

роботи агрегатів, експлуатації опалювальних приладів та дільниць електричної мережі;

випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту;

проведення пожежонебезпечних робіт, дію виданих дозволів на право проведення таких робіт;

випуску і застосування проектів;

будівництва, реконструкції, технічного переоснащення об’єктів виробничого та іншого призначення;

проведення будівельно-монтажних робіт [6].

4. Заборона (припинення):

діяльності підприємств, установ і організацій, об’єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим залізничним складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм;

будівництва, реконструкції та розширення об’єктів за проектами, що не мають позитивного висновку за результатами державної санітарно-епідеміологічної експертизи, та у разі відступу від затвердженого проекту;

використання та реалізації хімічних речовин, продуктів харчування, технологічного устаткування, будівельних матеріалів, біологічних засобів, товарів широкого вжитку, джерел іонізуючого випромінювання у тому разі, коли не здійснено їх гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію, а також коли їх визнано шкідливими для здоров’я людей;

проведення викидів (скидів) забруднюючих речовин у разі порушення санітарних норм;

інвестиційної діяльності [12];

роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатацію будівель, споруд, окремих приміщень, опалювальних приладів, дільниць електричної мережі, проведення пожежонебезпечних робіт, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, дії виданих дозволів на право проведення робіт;

у разі виявлення порушень правил пожежної безпеки до їх усунення випуску і застосування проектів [14];

реклами, яка порушує вимоги законодавства про рекламу, вимагати її публічного спростування та публікації відомостей, що коригують (уточнюють, доповнюють) рекламу [11];

відтворення чи розповсюдження без дозволу документів міжнародних (регіональних) організацій стандартизації, членом яких є Україна, національних стандартів, кодексів усталеної практики, класифікаторів та каталогів;

реалізації споживачам продукції:

а) на яку відсутні документи, що засвідчують її відповідність вимогам нормативних документів;

б) на яку в нормативно-правових актах та нормативних документах встановлено обов’язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров’я, майна споживачів та охорони навколишнього природного середовища, якщо продукцію внесено до переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, але яка не має сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання відповідності);

в) ввезеної на територію України без документів, які підтверджують її належну якість;

г) на яку строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув;

ґ) яка є фальсифікованою.

5. Вилучення: неякісних товарів, документів, інших предметів, що свідчать про порушення прав споживачів [1]; небезпечних для здоров’я продуктів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів у порядку, що встановлюється законодавством [12].

Правообмежувальні заходи застосовуються з метою формування умов здійснення суб’єктом господарювання правомірної поведінки у сфері господарської діяльності. До них можна віднести заходи щодо обмеження:

діяльності об’єкта нагляду у разі виявлення порушення санітарного законодавства, що безпосередньо не впливає негативно на стан здоров’я людей, але може зумовлювати такий вплив;

діяльності підприємств, установ і організацій, об’єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим залізничним складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм;

будівництва, реконструкції та розширення об’єктів за проектами, що не мають позитивного висновку за результатами державної санітарно-епідеміологічної експертизи, та у разі відступу від затвердженого проекту;

проведення викидів (скидів) забруднюючих речовин у разі порушення санітарних норм.

До відновлювальних заходів віднесені ті, що спрямовані на усунення наслідків, а також причин та умов порушень загальнообов’язкових правил у сфері господарювання:

1. Надання рекомендацій та внесення пропозицій, припинення дій, що містять ознаки правопорушення, усунення їх наслідків (наприклад, перерахунок вартості товарів), причин та умов вчинення.

2. Приведення нормативно-технічних, розпорядчих та інших документів у відповідність до вимог санітарного законодавства [12].

3. Порушення справи про банкрутство [10].

Заходи юридичної відповідальності, які мають право застосовувати органи державного контролю у сфері господарської діяльності за наслідками проведення перевірок, мають, як правило, універсальний характер, тобто є типовими для більшості контролюючих органів. Такими заходами є:

1) прийняття рішення про застосування до суб’єктів господарювання адміністративно-господарських (штрафних, економічних) санкцій;

2) прийняття рішення про притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб суб’єктів господарювання та фізичних осіб-підприємців.

Разом із тим слід зазначити, що застосування заходів відповідальності має обмежуватись лише випадками свідомого порушення вимог нормативно-правових актів при правильному їх розумінні [3, C. 465–466] суб’єктами господарювання, якому (відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону № 877) в обов’язковому порядку повинна передувати консультаційно-роз’яснювальна робота представників органу державного контролю щодо порядку, правових підстав та інших питань, пов’язаних із здійсненням відповідного контролю у сфері господарської діяльності.

У разі виявлення ознак правопорушення на посадових осіб органів державного контролю покладається збір інформації про фактичні обставини його вчинення та їх закріплення у відповідних процесуальних документах. Зазначені дії є аналогічними тим, що проводяться на стадії адміністративного розслідування в провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

Особливими, тобто такими, що застосовуються окремими органами контролю є: рішення про початок провадження у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; запровадження у підприємця особливого режиму приймання продукції у разі систематичного порушення стандартів, норм і правил під час її випуску або реалізації.

Здійснений аналіз каральних заходів реагування вимагає звернути увагу на окремі протиріччя. Так, основний набір заходів реагування за наслідками проведення контрольних заходів органами Держспоживстандарту передбачений Законом “Про захист прав споживачів” (ст. 23). Паралельно із ним діє Декрет КМ України “Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення”. Зазначений акт передбачає застосування до суб’єктів господарювання заходів відповідальності майнового та організаційного характеру за вчинення ними як правопорушень, передбачених ст. 23 Закону “Про захист прав споживачів”, так і інших, склади яких закріплено Декретом.

Це є прямим порушенням положення п. 22 ст. 92 Конституції України, яке встановлює, що “виключно Законами України визначаються … діяння, які є… адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них” [7]. Із цього питання Конституційний Суд України у рішенні вiд 30.05.2001 р. № 7-рп/2001 розяснив, що: “За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами” [19].

В умовах розуміння явної антиконституційності наведеної ситуації Декрет продовжує діяти, про що свідчить внесення до нього Верховною Радою України змін у 2006 р. [12].

Здійснений аналіз свідчить, що кожний з органів державного контролю за наслідками проведення планових чи позапланових перевірок суб’єктів господарювання може застосовувати повний комплекс заходів реагування із відновлювальних, каральних та організаційних заходів. Якщо всю сукупність заходів реагування брати за 100%, то заходи відновлення становлять 40% повноважень органів державного контролю у сфері господарської діяльності; організаційні – 31%; заходи юридичної відповідальності, заходи припинення та правообмежувальні заходи – 29% повноважень органів контролю (без урахування кількості складів правопорушень). Їх застосування залежить від відповідності його діяльності державним управлінським рішенням – з одного боку; і від кількості складів правопорушень, до яких мають право притягувати до відповідальності органи контролю – з іншого.

Рішення про застосування зазначених заходів приймається на підставі акта перевірки протягом 5 робочих днів. Зазначене рішення може мати форму розпорядження чи припису; складається у двох примірниках: один примірник не пізніше 5 робочих днів із дня складення акта надається суб’єкту господарювання для виконання, а другий примірник із підписом суб’єкта господарювання або уповноваженої ним особи щодо погоджених термінів усунення порушень вимог законодавства залишається в органі державного контролю.

Припис являє собою обов’язкову для виконання суб’єктом господарювання у визначені строки письмову вимогу посадової особи органу державного контролю, яка здійснювала перевірку, щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб’єкта господарювання. Аналогічні за змістом документи, що ухвалюються органами АМК, називаються рекомендаціями чи пропозиціями [1]; постановами – розпорядчі документи органів Державного пожежного нагляду [6] та Санітарно-епідеміологічної служби [5]. Використання зазначених форм актів обумовлюється необхідністю вжиття заходів відновлення різними органами та різного характеру. Останні хоча і не передбачають відповідальності, проте містять інформацію попереджувального характеру щодо можливих наслідків невиконання вимог органів контролю.

Розпорядження – обов’язкове для виконання письмове рішення керівника органу державного контролю щодо усунення виявлених порушень у визначені строки і може передбачати застосування санкцій, передбачених законом [14].

Певні особливості мають розпорядчі документи, що складаються за наслідками податкових перевірок. Так, податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта перевірки, а за наявності заперечень посадових осіб суб’єкта господарювання до акта перевірки – приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки – протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб’єкту господарювання [9].

Використання розпоряджень обумовлюється вжиттям заходів карального характеру. Проте такі розпорядження містять лише вимоги чи рекомендації про здійснення певних дій каральної спрямованості у добровільному порядку (розгляд матеріалів з метою застосування санкцій).

Вжиття заходів реагування організаційного характеру, як зазначалося вище, пов’язано з поведінкою третіх осіб, через їх застосування органи контролю безпосередньо не впливають на суб’єктів господарювання після проведення перевірки, тому закон не містить вимог щодо процесуальної форми їх застосування. Такими можуть бути інформаційні листи із доданими документами, позови до суду – у формі, визначеній цивільно-процесуальним чи господарсько-процесуальним законодавством, тощо.

Література

державний контроль заходи

1. Крупин В.Г. К вопросу о стадиях избирательного процесса / В.Г. Крупин // Актуальные проблемы юридического процесса в общенародном государстве. – Ярославль, 1979. – С. 75.

2. Кузнецов А. Усиление контрольных функций государства : (Рос. Федерация) / А. Кузнецов // Президент. Контроль. – 1998. – № 3. – С. 3-6.

3. Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу / Кузьменко О.В. : монографія. – К. : Атіка, 2005. – 352 с.

4. Кузьменко О.В. Державний примус та юридична відповідальність як гарантії виконання державного бюджету України: [Державний примус у сфері виконання державного бюджету] / О.В. Кузьменко // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 5. – С. 60-63.

5. Кузьменко О.В. Адміністративно-процесуальне право України / [О.В. Кузьменко, Т.О. Гуржій] : підруч.; за ред. О.В. Кузьменко. – К.: Атіка, 2007. – 416 с.

6. Лазарев В.В. Применение советского права / Лазарев В.В.– Казань, 1972. – 139 с.

7. Леонова Е.В. Юридическая сила контроля / Е.В. Леонова // Юрист. – 1999. – № 5-6. – С. 5-6.

9. Лист Державної інспекції по контролю за цінами при Міністерстві економіки України від 28.09.2007 р. № 200/7-7/2315 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.licasoft.com.ua/component/lica/?view=dir&type=1&base=1&menu=512503&id=712406

10. Лист Державного центру зайнятості при Міністерстві труда і соціальної політики України від 03.10.2007 р. № ДЦ-04-5708/0/6-07 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://glavbukh.ua/taxes/gosp/ gosp_1715.html

11. Лист Міністерства внутрішніх справ України від 27.03.2006 р. № 4856/Вр [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1041.15698.0Лист Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 02.10.2007 р. № 01-14-2045 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/alldocWWW/B794AFE3CA911
DDAC225738E005275EF!OpenDocument&ed=2007_10_02

12. Лук’янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку / Лук’янець Д.М. : монографія. – К. : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 220 с.

13. Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права / Е.Г. Лукьянова. – Москва, 2003 [Электронный ресурс]. – Режим доступу :

14. Лученко Д.В. Контрольне провадження / Лученко Д.В. : дис. канд. юрид. наук : 12.00.07. – Х. : Націон. юрид. академія ім. Ярослава Мудрого, 2003. – 180 с.

15. Лучковська С.І. Правові основи валютного контролю : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. / Світлана Ігорівна Лучковська – К. : Київ. націон. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2007. – 17 с.

16. Малиновський В.Я. Державне управління / Малиновський В.Я. : навч. посіб. – Луцьк : Вежа. – Вол. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. – 558 с.

17. Маринів Н.А. Податкова перевірка як організаційно-правова форма реалізації податкового контролю : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. / Наталія Анатоліївна Маринів. – Х. : Націон. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого, 2007. – 19 с.

18. Махина С. Н. Управленческий и административный процессы : проблемы теории и перспективы правового регулирования : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02. / Махіна С.Н. – Воронеж : Воронеж. госуд. ун-т, 1998. – 220 с.

19. Нижник Н. Контроль у сфері державного управління [Н. Нижник, О. Машков, С. Мосов] // Вісн. Укр. Акад. держ. управління при Президентові України. – 1998. – № 2. – С. 23-31.

20. Новіков Б.В. Основи адміністративного менеджменту [Новиков Б.В., Сініок Г.Ф., Круш П.В.] : навч. посіб. – К. : Центр навчальної літератури, 2004. – 560 с.

21. Общая теория права и государства; [под ред. В. В. Лазарева] : учеб. – М. : Юристъ, 1996. – 472 с.

22. Остапович Г.М. Державний контроль на ринку цінних паперів України : дис. … канд.. юрид. наук : 12.00.07. / Остапович Г.М. – К. :
Київ. націон. торг.-економ. ун-т, 2006. – 205 с.

23. Пахомов В.В. Організаційно-правові засади здійснення контролю за правозастосовчою діяльністю податкових органів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право / Володимир Васильович Пахомов. – К. : Націон. ун-т держ. податк. служби України, 2007. – 21с.

24. Пащенко О.П. Правове регулювання процесу фінансового контролю (за законодавством України) : дис. … канд.. юрид. наук : 12.00.07. / Пащенко О.П. – Ірпінь: Націон. академія Державної податкової служби України, 2005. – 210 с.