Конституційно-правові передумови становлення в Україні громадянського суспільства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РЕФЕРАТ

на тему "Конституційно-правові передумови становлення в Україні громадянського суспільства"

з дисципліни " Конституційне право України"

Харків 2011

Зміст

Вступ

1. Поняття громадянського суспільства

2. Конституційно-правові передумови становлення в Україні громадянського суспільства

Список літератури

Вступ

Громадянське суспільство — це система самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, що забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів і колективів, для життєдіяльності соціальної і духовної сфер, їх відтворення і передачі від покоління до покоління.

Структурними елементами громадянського суспільства є:

а) добровільно сформовані первинні самоврядні соціальні групи та асоціації (сім'я, різні асоціації, господарські корпорації, клуби за інтересами, інші громадські об'єднання);

б) сукупність недержавних суспільних відносин;

в) господарська і приватна частина життєдіяльності людей, їх звичаї, традиції;

г) сфера самоврядних організацій і індивідів.

1.
Поняття громадянського суспільства

Конституційно-правове регулювання у країнах з демократичним політичним режимом спрямоване на підтримку громадянського суспільства. В основі будь-якого громадянського суспільства покладені такі найбільш загальні ідеї і принципи, як:

1) економічна свобода, багатоманітність форм власності, ринкові відносини;

2) визнання і захист природних прав і свобод людини і громадянина;

3) легітимність і демократичний характер державної влади, рівність усіх перед законом і правосуддям, належна правова захищеність особи;

4) правова держава, яка базується на принципі поділу і взаємодії гілок державної влади;

5) політичний і ідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції; 6) свобода слова і друку, незалежність засобів масової інформації;

7) невтручання держави у приватне життя громадян, їх взаємні обов'язки і відповідальність;

8) класовий мир, партнерство і національна злагода;

9) ефективна соціальна політика, яка забезпечує гідний рівень життя людей.громадянський суспільство конституційний правовий

У політологічній і юридичній літературі немає усталеного розуміння щодо поняття "громадянське суспільство", про складові елементи такого суспільства, які в літературі йменуються інститутами і структурами. Одні автори вважають, що інститути громадянського суспільства — це комплекс соціокультурних, етнонаціональних, сімейно-побутових та інших зв'язків, які забезпечують соціалізацію і виховання особи. На думку інших авторів, інститутами громадянського суспільства є вільна підприємницька діяльність, гарантована державою свобода підприємницької, трудової і споживчої діяльності. Більшість дослідників вважають, що інститутами громадянського суспільства є такі його структури, як сім'я, різні системи освіти, церква, наукові, професійні та інші об'єднання, асоціації, організації, з допомогою яких забезпечується задоволення економічних, професійних, культурних, релігійних та інших інтересів і потреб різних соціальних прошарків, груп і окремих індивідів.

Досить поширеною є точка зору, що громадянське суспільство охоплює сукупність моральних, правових, економічних, політичних відносин, включаючи власність, працю, підприємництво, організацію і діяльність суспільних об'єднань, систему виховання, освіти, науки і культури, сім'ю, систему засобів масової інформації, неписані норми людської поведінки. Для такого широкого розуміння обсягу громадянського суспільства є всі підстави.

Громадянське суспільство починається з громадянина, його прав і свобод, забезпечення гідності особи. Саме звання "громадянина" є синонімом рівноправності і самоповаги особи і не допускає привілеїв, відмінностей і обмежень у правах. Правовий статус рабів та кріпаків був ущемленим, ураженим, принизливим. Тому без забезпечення свободи особи неможливо говорити про наявність у країні громадянського суспільства.

Становлення громадянського суспільства пов'язане з відповідним етапом у розвитку людства, держави і права. Суспільство на відміну від держави існувало завжди. Але не завжди воно було громадянським. Термін "громадянське суспільство" вперше вживається у працях Арістотеля, де він вивів це словосполучення від слова "громадянин", тобто "суспільство громадян", які є вільними і освіченими. Проблема громадянського суспільства як наукова проблема аналізувалася Г. Гроцієм, Т. Гобсом, Дж.Локком, Ж.-Ж. Руссо, III.-Л. Монтеск'є, В. Гумбольтом, Д. Віко, Гегель тощо. Зокрема, Дж. Локк на перше місце ставив не державу, а суспільство й визнавав за державою тільки той обсяг повноважень, який санкціонований суспільним договором між громадянами. Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, А. Фергюсон також підкреслювали, що громадянське суспільство має верховенство над державою.

Історія становлення і розвитку громадянського суспільства на теренах України доволі драматична, оскільки були голодомори, репресії, переслідування за політичними мотивами, внаслідок чого загинули мільйони людей. Тоталітарний політичний режим часто переслідував несанкціоновані громадські ініціативи й тому суспільство не було громадянським.

У цілому XX ст. стало періодом безпрецедентної експансії держави у сферу приватного життя громадян, особливо у СРСР у радянський період та у фашистській Німеччині.

Світовий досвід свідчить, що й на сучасному етапі держава намагається втручатися у справи громадянського суспільства, розширює свій вплив на його елементи, вводить додаткові правові механізми контролю над громадянами. Це проявляється в установленні ідентифікаційних кодів для платників податків, здійсненні різноманітних заходів у зв'язку з тероризмом, боротьбою з наркобізнесом тощо. Це проявляється у розширенні компетенції відповідних органів державної влади. Така тенденція, наприклад, досить яскраво проявляється у законодавчому розширенні після терористичного акту 11 вересня 2001 р. повноважень Президента США та деяких правоохоронних органів цієї держави Ускладнення суспільного життя, посилення загроз національній безпеці у різних країнах світу веде до того, що держави намагаються посилити контроль над громадянами, політичними партіями, асоціаціями, профспілками тощо.

Водночас у 70—80-х роках XX ст. розширюється простір громадянського суспільства, виникають нові форми громадських рухів, оригінальні форми суспільно-політичної мобілізації (партії-рухи, народні фронти тощо), які не суперечать конституційним нормам. Усе це, з одного боку, спонукало до наукових досліджень з проблем громадянського суспільства, а з другого — розширення нормативно-правової регламентації організації і діяльності основоположних структур громадянського суспільства, зокрема політичних партій. Так, уперше в історії конституційно-правового регулювання в Україні в статтях 36 і 37 Конституції України 1996 р. широко закріплюється правовий статус політичних партій, інших об'єднань громадян, визначається характер їх зв'язків з державою. Принципове значення в цьому аспекті має закріплення в ст. 15 Конституції положення щодо політичної та ідеологічної багатоманітності.

Взаємовідносини держави і громадянського суспільства — це не рух в одному напрямі. Практика України, Росії, інших пострадянських держав, країн західної демократії свідчить, що громадянське суспільство намагається дедалі активніше впливати на державу, спонукаючи її належним чином виконувати притаманні їй функції. Наприклад, щодо впровадження численних заборон і обмежень екологічного характеру. Є підстави вважати, що таким чином громадянське суспільство в межах конституційних приписів виконує свою головну функцію – виявлення визрілих у надрах соціуму запитів і трансляцію їх насамперед через політичні партії на рівень державних інституцій. Так, частина друга ст. 36 Конституції України встановлює, що "політичні партії в Україні сприяють формуванню і впровадженню політичної волі громадян".

Громадянське суспільство в сучасному його розумінні являє собою необхідний і раціональний спосіб співіснування людей, який базується на свободі, праві і демократії при розумно необхідному й мінімально достатньому втручанні держави. Таке суспільство є природною формою соціальної організації. З такої моделі і виходить чинна Конституція України, закріплюючи засади правового статусу основоположних інституцій громадянського суспільства, характер, принципи і зміст їх взаємовідносин з державними органами.

У ідеалі громадянське суспільство можна розглядати як суспільство, в якому існують розвинуті економічні, культурні, правові, соціальні відносини між його індивідами. У такому суспільстві є досить широкою сфера публічних відносин, в якій активно діють політичні партії, масові громадські рухи, групи за інтересами, переконаннями, за іншими ознаками. Таке суспільство добивається демократизації влади, всебічного захисту і гарантування прав людини і громадянина, оптимальної взаємодії більшості і меншості на основі узгодження позиції державних і громадських інститутів.

У реальному житті суспільства завжди є такий соціальний простір, в якому люди взаємодіють між собою без контролю держави. Ці зв'язки між людьми і їх групами мають суттєве значення для підтримання соціальної і духовної сфер життєдіяльності держави і суспільства. Вони підтримуються і відтворюються від покоління до покоління. Інтереси й потреби окремих індивідів та соціальних груп повинні і можуть мати самостійну і незалежну від велінь держави основу для своєї реалізації. Конституційно-правове регулювання спрямоване на такий підхід щодо взаємозв'язків держави та інститутів громадянського суспільства.

Основоположною соціально-економічною передумовою правової держави є саме громадянське суспільство, їх взаємозв'язок проявляється в тому, що чим міцніше громадянське суспільство, тим менш помітною є роль держави. І навпаки – недостатньо розвинуте громадянське суспільство веде до надмірного посилення держави, яка намагається поглинути суспільство, домінувати над ним. Важливо, щоб державні органи постійно перебували під контролем недержавних інституцій, а останні діяли в межах Конституції та законів, враховуючи об'єктивні потреби держави. Досвід багатьох західних країн з усталеними традиціями демократії свідчить, що саме така система взаємовідносин держави і громадянського суспільства забезпечує стабільність суспільства і держави, демократичний вектор розвитку соціуму.

2. Конституційно-правові передумови становлення в Україні громадянського суспільства

У системі нормативно-правових актів держави Конституція України займає особливе місце: її норми мають найвищу юридичну силу, є нормами прямої дії. Конституція України регламентує не тільки основи правового статусу і систему органів державної влади, а й встановлює концептуально важливі положення щодо інститутів громадянського суспільства, зокрема політичних партій, професійних спілок тощо.

Формування громадянського суспільства відбувається паралельно із становленням правової державності. Політична характеристика громадянського суспільства коригується з процесом становлення правової державності, в основі якого покладена ідея забезпечення прав людини і громадянина. Становлення в Україні громадянського суспільства реалізується на конституційних засадах і відбувається в межах загально цивілізаційних закономірностей і тенденцій з урахуванням регіональної специфіки та історичного етапу розвитку кожної країни. Цей процес базується на конституційних приписах, які складають демократичні засади функціонування держави і суспільства. При цьому в умовах громадянського суспільства право є виразником не тільки волі економічно і політично пануючого класу, а й гуманістичного імперативу свого часу, його моральних орієнтирів, які у концентрованому вигляді знайшли своє втілення передусім у ст. 21 Основного Закону України.

Зусилля держави і суспільства мають бути зосереджені перш за все на забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. Конституція України досить детально, з урахуванням міжнародно-правових стандартів встановила конституційно-правовий статус особи, оскільки саме вільна і відповідальна людина є головною рушійною силою складних суспільних відносин — політичних, економічних, соціальних, правових, етнічних, конфесійних, культурних. Участь особи у всіх сферах життєдіяльності забезпечується системою прав і свобод, в яких виражено прагнення людини до гідного життя і добробуту. Відповідно до Конституції України (ст. 3) людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка має відповідати перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини і громадянина визнається головним обов'язком держави. У цій конституційній нормі чітко виражений новий підхід щодо взаємовідносин держави і громадянина: не людина для держави, а держава для людини. Зазначена норма символізує нову філософію Конституції, основоположною ідеєю якої є пріоритет прав людини і громадянина.

Створення умов для забезпечення людиною своїх прав і свобод — основоположне завдання держави і громадянського суспільства. Права і свободи людини – це головна мета будь-якої демократичної правової держави, яка намагається забезпечити добробут і безпеку суспільства. Тому визнання, забезпечення і захист прав і свобод людини і громадянина має стати головним обов'язком держави, як це зазначено у ст. 3 Конституції. Саме за таких умов процес становлення в Україні громадянського суспільства може розвиватися динамічно.

Державним інституціям слід викорінити традиційне ставлення до людини як до підданого, мовчазного виконавця державних команд і наказів. Опікунська, патерналістська політика держави має поступитися місцем партнерським відносинам між громадянином і владою. Водночас суспільству слід усвідомити, що сутністю історичного прогресу, його змістом і рушійною силою є розвиток особистості шляхом розширення її прав і свобод, створення умов для їх реалізації. Відповідно всі структури і інститути суспільства і держави – це лише інструменти, які забезпечують права і свободи людини.

Дотримання прав і свобод людини не тільки сприяє розкриттю творчого потенціалу особи, а й зміцненню держави, слугує забезпеченню стабільності конституційного ладу. Партнерські відносини суспільства і органів державної влади, розвиток інститутів громадянського суспільства — важлива умова цивілізованого вирішення політичних і соціальних конфліктів, узгодження суперечливих і різноспрямованих групових інтересів, досягнення і підтримки громадянської злагоди. Без цього неможливий усталений і ефективний розвиток країни, її конкурентоспроможність у світовому співтоваристві, у тому числі в економічній сфері.

Однак політична еліта України, парламентарі, посадовці не завжди усвідомлюють вказані ідеї. Про це свідчить глибоке розшарування суспільства за матеріальним достатком, зростання корупції і організованої злочинності, жорстка конфронтація як між різними політичними силами, так і деякими органами державної влади, поширення правового нігілізму, недотримання норм Конституції і законів не тільки пересічними громадянами, а й високо посадовцями, повсякденне порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, про що неодноразово наголошували у своїх доповідях Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, парламентські комітети, Генеральний прокурор України, науковці.

У ст. 36 Конституції встановлено, що громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Проте, як свідчить практика, політичні партії як інститут громадянського суспільства рідко переймаються проблемами захисту прав громадян.

Така ситуація з правами людини і громадянина в Україні, з правозахисною діяльністю політичних партій, інших інститутів громадянського суспільства зумовлена низкою чинників, у тому числі історичними традиціями. Після більшовицького перевороту досить чітко проявилася тенденція відмови держави від демократичних і правових традицій, які почали розвиватися упродовж кількох попередніх років. Особистість відштовхувалася на периферію суспільного буття. Скориставшись російськими традиціями деспотичного правління, більшовики проголосили диктатуру, що була більш схожою з колишнім самодержавством. Більшовицька влада знищила ліберальні та демократичні партії, а також громадські організації і навіть пролетарські та селянські масові організації. Більшовики встановили тотальний контроль над суспільством насамперед за допомогою системи ідеологічних заходів. У результаті суспільство переважно втратило самостійні канали контролю над державною владою. Фактично суспільство могло лише схвалювати курс, який був визначений партійною елітою. В умовах тотального ідеологічного і політичного контролю над особою та суспільством державна влада, по суті, була безконтрольною. А безконтрольна влада не може реально захистити і забезпечити права і свободи людини, хоча ці права ґрунтовно закріплювалися в нормах конституцій. Намагання влади в другі половині 80-х років ХХ ст. розбудити громадську ініціативу, щоправда, в контрольованих державою межах, закінчилася провалом. "Керована демократія" під контролем органів державної влади, не відбулася.

Державу, яка нехтує правами і свободами людини і громадянина, неминуче спіткає занепад. Практика свідчить, що ні деспотичному самодержавству, ні тоталітарному радянському режиму так і не вдалося знайти оптимального розв'язання проблеми взаємодії державної влади і суспільства, що могло б забезпечити умови для сталого розвитку країни на демократичних засадах і реалізувати права і свободи людини. У свою чергу суспільство не могло конструктивно протистояти беззаконню та сваволі з боку влади, незважаючи на широкий комплекс формально проголошених в конституціях прав і свобод.

Тому сьогодні головним завданням держави і українського суспільства є реалізація прав і свобод особи, що складає основну передумову формування громадянського суспільства. При цьому слід враховувати, що розвинутому громадянському суспільству притаманний демократичний політичний режим правління, який характеризується: багатогранною участю громадян у політичному житті; активним використанням форм безпосередньої і представницької демократії; гарантованістю прав і свобод особи. Такий режим зацікавлений у діяльності політичних організацій, які виражають погляди різних політичних сил.

Уперше в історії українського конституціоналізму в частині першій ст. 42 Конституції встановлюється, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Таким чином, держава перестала бути монопольним роботодавцем. Але водночас різко знизився рівень життя широких верств населення, якість соціального забезпечення, безплатного медичного обслуговування та освіти.

Конституція України закріпила право громадян на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34), на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право на збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39). Водночас Конституція встановлює межі використання зазначених та інших конституційних прав і свобод. Так, забороняється утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення (частина перша ст. 37). Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (частина друга ст. 35).

Наявність відповідних обмежень для реалізації вказаних свобод є виправданою в будь-якому, навіть демократичному громадянському суспільстві. Без таких меж ці цінності демократії можуть набувати викривлених та спотворених форм. Так, нерідко свобода слова сприймається як можливість нехтування морально-етичними цінностями та традиціями, що тягне за собою поширення порнографії, культивування жорстокості тощо.

Громадянське суспільство формується людьми як відповідна система економічних, політичних, правових і культурних відносин, автономна стосовно держави. Рівень розвитку таких відносин залежить передусім від міри свободи, відповідальності й активності громадян, від ефективності правових інститутів держави та ринкової економіки. Тому саме за цими напрямами має здійснюватися конструктивна співпраця державних органів та інститутів громадянського суспільства, які формуються. Це кардинальний напрям суспільного розвитку і вирішення нагальних проблем соціуму.

Список літератури

1. Погорілко В., Федоренко В. Поняття, види і структура конституційних норм // Право України. –2008. –№ 11.

2. Погорілко В., Федоренко В. Джерела конституційного права України: поняття, види і система // Право України. –2009. – № 3.

3. Поваляєва М. Інститути конституційного права України: поняття, ознаки та критерії розмежування // Право України. – 2007.– № 5.

4. Федоренко В.Л. Інститут конституційно-правових відносин в системі конституційного права України // Наук. Вісн. Чернів. університету.: Правознав.– 2005. Вип. 286.

5. Федоренко В. Поняття системи конституційного права України // Право України. – 2009. – № 7.

6.Федоренко В.Л. Теоретичні основи системи конституційного права України // Держава і право, вип.34.–2006.

7.Шаповал В. Суб’єкти конституційного права України: постановка проблем теоретичного визначення // Право України. –2007. –№ 8.

8. Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії) // Право України. – 2009. – № 6.