Зміст

Вступ

1. Поняття та види стадій вчинення злочину

2. Закінчений та незакінчений злочин

3. Готування до злочину

4. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин

5. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Винній особі не завжди вдається закінчити задуманий і початий нею злочин з причин, що не залежать від її волі. Наприклад, вбивця тільки придбав зброю для вчинення злочину і був затриманий або, зробивши постріл у потерпілого, промахнувся чи лише поранив його. У цих і подібних випадках виникає питання про відповідальність за злочинні дії на певних стадіях злочину - певний період, ступінь, фаза, етап у розвитку чого-небудь, що має свої якісні особливості.

Стадії вчинення злочину - це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення.

У зв'язку з тим, що злочином є тільки суспільно небезпечне протиправне і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. І ст. 11), кожна стадія вчинення злочину повинна являти собою саме таке діяння. Тому не є стадіями вчинення злочину той або інший стан свідомості особи, її думки, прояв намірів, їх формування і виявлення. Це ще не діяння, у якому об'єктивується умисел. Тільки суспільно небезпечні діяння можуть бути заборонені кримінальним законом під загрозою покарання, тільки вони можуть розглядатися як стадії вчинення злочину.

Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети і тому можуть міститися тільки в злочинах, вчинених з прямим умислом.

Ступінь реалізації умислу відбивається в різних діяннях, які характеризують кожну стадію з об'єктивно існуючими між ними достатньо чіткими межами. Чим більшою мірою реалізований умисел, тим більшою мірою здійснюється злочин, тим більшої шкоди може завдати чи завдає винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, який прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший за той, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування до злочину).

Стадії вчинення злочину різняться між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчене винним, але його вчинення може і не здійснитися, а, отже припинитися на попередніх етапах (готуванні або безпосередньому вчиненні злочину).

КК визнає злочинними і караними три стадії вчинення злочину:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакінчений злочин;

3) закінчений злочин.

Ознаки готування до злочину і замаху на злочин передбачені відповідно у ст. 14 і ст. 15, а закінчених злочинів - у диспозиціях статей Особливої частини КК. Якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію.

1. Поняття та види стадій вчинення злочину

У житті особа, яка має намір вчинити злочин (скажімо, крадіжку чужого майна), в одних випадках зразу його скоює (наприклад, проникає на склад готової продукції, таємно заволодіває майном і виносить його за територію підприємства), в інших - попередньо готується до його вчинення (наприклад, готує відмички, з'ясовує час, коли біля складу немає сторожа, тощо), або ж розпочинає вчиняти злочин, тобто робить спробу проникнути на склад, але відкрити замки відмичками їй не вдається. У двох останніх випадках злочин довести до кінця не вдається. Проте суспільна небезпека цих дій є очевидною. У зв'язку з цим кримінальне законодавство встановлює кримінальну відповідальність не тільки за вчинення закінченого злочину, а й за суспільно небезпечні діяння, які являють собою незакінчену злочинну діяльність.

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч. 1 ст. 13 КК). Згідно з ч. 2 ст. 13 КК незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. Готуванням До злочину є будь-яке умисне створення умов для вчинення злочину. Замах на злочин - це безпосереднє виконання об'єктивної сторони складу задуманого злочину, яке завершити винному не вдалось. У теорії кримінального права готування до злочину та замах на злочин називаються попередньою злочинною діяльністю.

Таким чином, закон (ст. 13 КК) розрізняє три стадії вчинення злочину: готування до злочину, замах на злочин та закінчений злочин. Доктрина називає їх вчинення злочину.

Злочинна діяльність проходить всі три стадії. Намір на вчинення злочину часто реалізується безпосередньо у закінченому злочині. Не виникає питання про попередню злочинну діяльність і тоді, коли суб'єкт, здійснивши готування до злочину та замах на нього, потім закінчує вчинення злочинного діяння. Наприклад, особа, виготовивши відмички (готування до злочину), проникла у квартиру (замах на злочин) і вчинила крадіжку цінних речей (закінчений злочин), підлягає відповідальності за закінчену крадіжку, поєднану з проникненням у житло, за ч. З ст. 185 КК.

Таким чином, питання про відповідальність за незакінчену злочинну діяльність виникає тільки тоді, коли злочин було перервано на стадії готування або замаху і не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного.

Попередня злочинна діяльність можлива тільки при вчиненні умисного злочину. Така діяльність виражається в усвідомлених діях, спрямованих на заподіяння шкоди суспільним відносинам, що охороняються законом про кримінальну відповідальність. При вчиненні необережного злочину особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечного наслідку або ж легковажно розраховує на його відвернення. В таких випадках не може бути й мови про попередню злочинну діяльність, оскільки у винного нема наміру заподіяти шкоду. Готування до злочину й замах на злочин можуть вчинюватись тільки з прямим умислом. Це пояснюється тим, що особа, якщо вона, діючи з прямим умислом, не доводить злочин до кінця, то ненастання злочинних наслідків внаслідок вчинених дій компенсується наявністю реалізованого в діях наміру, бажанні спричинити такі наслідки. За відсутністю прямого умислу нема ні суспільно небезпечних, ні цілеспрямованих дій, ні бажання заподіяти шкоду, а отже, нема ні об'єктивних, ні суб'єктивних підстав для інкримінування особі посягання на безпосередній об'єкт.

Іншими словами, якщо особа не бажає якогось наслідку, вона не може ні готуватися до нього, ні здійснити замах на його спричинення. Небажання настання наслідків є характерним не тільки для необережних злочинів, а й при вчиненні злочину з непрямим умислом. Якщо особа не бажала настання суспільно небезпечних наслідків, але свідомо їх допускала, вона повинна нести відповідальність за фактично спричинену шкоду навіть тоді, коли могла настати і більш тяжка шкода.

Про умисний характер готування до злочину та замаху на злочин свідчать вживані у законі слова: «змова на вчинення злочину», «умисне створення умов для вчинення злочину» (ст. 14 КК), «замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння» (ст. 15 КК).

На практиці іноді виникають труднощі при вирішенні питання відповідальність осіб, які діяли з неконкретизованим або альтернативним умислом.

При неконкретизованому умислі у свідомості особи попередньо не конкретизований намір заподіяти якісь певні (визначені) наслідки. їй байдуже, будуть вони більш тяжкі чи менш тяжкі. Особу повною мірою влаштовують будь-які з них. З настанням злочинного наслідку вчинене повинно кваліфікуватися як закінчений злочин, залежно від наслідків, що фактично настали. Якщо ж, незважаючи на намагання заподіяти шкоду, вона не настала, скоєне треба розглядати як замах на спричинення найменш тяжкого наслідку. Це пояснюється тим, що особа бажала настання як більш тяжкого наслідку, так і менш тяжкого наслідку. В цьому випадку немає підстав притягувати особу до кримінальної відповідальності за замах на спричинення більш тяжких наслідків, оскільки відповідальність за закінчений злочин при невизначеному (неконкретизованому) умислі настає за фактично спричинену шкоду.

При альтернативному умислі особа передбачає настання індивідуально визначених злочинних наслідків і бажає настання будь-якого з них. Оскільки бажанням охоплювалось також настання більш тяжкого наслідку, відповідальність визначається з врахуванням спрямованості умислу на заподіяння більш тяжкого наслідку. Якщо ж злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від волі винного, або настали наслідки менш небезпечні, ніж ті, які охоплювались його умислом, він повинен нести відповідальність за замах на злочин, що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочинний наслідок.

Готування до злочину й замах на злочин можливі в усіх умисних злочинах із матеріальним складом. Винятком із цього правила є злочини, що вчинюються в стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. До початку дій потерпілого винний не має гадки про вчинення злочину і навіть не припускає, що вчинить його. Крім того, сильне душевне хвилювання виникає раптово і протікає недовгочасно. Тому готування до вчинення подібного злочину неможливе.

На практиці іноді виникає питання: чи можлива попередня злочинна діяльність у злочинах із формальним складом? Слід зазначити, що готування до злочинів із формальним складом, які вчинюються як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності, можливе. Наприклад, виготовлення фіктивної довідки, за допомогою якої суб'єкт розраховує ухилитися від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК).

Втім, деякі злочини з формальним складом не можуть мати стадії замаху. До них належать такі умисні злочини, в яких уже перший акт діяльності створює закінчений склад злочину. Наприклад, не можна вчинити замах на погрозу скоїти вбивство (статті 129, 398 КК), на розбій (ст. 187 КК), публічні заклики до агресивної війни (ст. 436 КК), погрозу знищення майна (ст. 195 КК), завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності (ст. 259 КК) тощо. Крім того, не можуть мати стадії замаху злочини, сконструйовані таким чином, що вважаються закінченими з початку посягання на безпосередній об'єкт злочину. Це злочини з так званими формально-матеріальними складами, які починаються словами «посягання на» і в яких злочинний наслідок є альтернативною ознакою. Так, не мають стадії замаху посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК), посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів (ст. 181 КК).

2. Закінчений та незакінчений злочин

Поняття закінченого злочину сформульовано у ч. 1 ст. 13 КК. Згідно з нею закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Тобто, закінченим злочином вважається діяння, коли винний виконав усі дії, що утворюють об'єктивну сторону конкретного складу злочину, досяг бажаного результату, заподіяв шкоду об'єкту злочину. Тільки наявність усіх об'єктивних і суб'єктивних ознак у вчиненому діянні дозволяє визнати його закінченим злочином.

КК по-різному визначає момент закінчення різних злочинів. Одні злочини вважаються закінченими з моменту настання бажаного результату, інші - з моменту вчинення винним суспільно небезпечних дій (бездіяльності) тощо. Залежно від особливостей законодавчої конструкції складу злочину розрізняють злочини з матеріальним складом, злочини з формальним складом і злочини з усіченим складом.

Незакінченим є такий злочин, в якому не настали бажані для суб'єкта злочину суспільно небезпечні наслідки, або ним (суб'єктом) вчинені не всі дії, які створюють об'єктивну сторону конкретного злочину. Є два види незакінченого злочину:

- перерваний з причин, що не залежали від волі винного,

- перерваний з причин, що залежали від волі винного.

Першим видом незакінченого злочину є готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13 КК). Другим видом - добровільно перерваний. Доктрина і КК цей вид називає у більш узагальненому вигляді як добровільна відмова від доведення злочину до кінця або добровільна відмова при незакінченому злочині (ст. 17 КК).

3. Готування до злочину

Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів і знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину (ч. 1 ст. 14 КК).

Дії, що утворюють готування, не входять до об'єктивної сторони закінченого складу злочину, вони ще не ставлять об'єкт злочину в безпосередню небезпеку, але створюють умови для вчинення злочину у майбутньому. Такі дії є першим етапом здійснення злочинного умислу.

З об'єктивної сторони готування до злочину проявляється у: а) підшукуванні засобів чи знарядь вчинення злочину, б) пристосуванні засобів чи знарядь вчинення злочину, в) підшукуванні співучасників, г) змові на вчинення злочину, г) усуненні перешкод, д) іншому умисному створенні умов для вчинення злочину.

Під підшукуванням засобів чи знарядь вчинення злочину треба розуміти їх придбання будь-яким шляхом (купівля, отримання у подарунок, у борг, запозичення на певний час, пошук тощо).

Під пристосуванням засобів чи знарядь вчинення злочину треба розуміти таку зміну будь-яких предметів матеріального світу, яка робить їх придатними (більш зручними, більш ефективними) для вчинення злочину. Наприклад, загострення виверти для нанесення тілесного ушкодження, підробка документа для вчинення шахрайства тощо.

Засобами вчинення злочину є предмети матеріального світу, які полегшують чи прискорюють вчинення злочину, або є необхідними для його вчинення. Наприклад, підроблені документи - для вчинення самовільного присвоєння владних повноважень або звання службової особи (ст. 353 КК), наркотичні засоби — для приведення потерпілої особи в безпорадний стан із метою зґвалтування (ст. 152 КК), дискета з комп'ютерним вірусом - для незаконного втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж (ст. 361 КК), капкан - для незаконного полювання (ст. 248 КК).

Знаряддями вчинення злочину є предмети, за допомогою яких виконується об'єктивна сторона складу злочину. Наприклад, зброя для вбивства, відмичка для проникнення у квартиру з метою вчинення крадіжки.

Підшукування співучасників - це залучення до вчинення злочину інших осіб. Наприклад, пособника - для приховання злочину, організатора - для отримання відповідних настанов щодо вчинення злочину.

Змова на вчинення злочину - це домовленість двох чи більше суб'єктів злочину про спільне вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною КК.

Усунення перешкод — це усунення можливих чи дійсних перепон вчинення злочину (наприклад, отруєння собаки перед крадіжкою, створення надлишків майна на складі з метою потім викрасти його, не включення сигналізації чи виведення її з ладу з метою безперешкодного проникнення в приміщення для незаконного використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації).

До іншого умисного створення умов для вчинення злочину належать різноманітні дії, які (як і попередні види готування до злочину) полегшують вчинення злочину, створюють умови для приховання слідів злочину, забезпечують алібі тощо. До них можна віднести розробку плану вчинення злочину, підшукування жертви злочину, завчасну підготовку сховища для майна, здобутого злочинним шляхом, організація засідки тощо.

Дії з готування до злочину можуть створювати склад іншого закінченого злочину. Наприклад, підроблення фінансових документів для незаконного заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем створює склад злочину, передбаченого ст. 358 КК. У таких випадках скоєне треба кваліфікувати за сукупністю злочинів: як готування до злочину та як інший закінчений злочин. У наведеному прикладі - за ст. 358 та ч. 1 ст. 14 і відповідною частиною ст. 191 КК.

З об'єктивної сторони готування до злочину, як правило, виражається в активних діях. Інколи воно може виражатися і в бездіяльності (скажімо, касир залишає відкритим сейф для наступного вчинення крадіжки). Специфіка об'єктивної сторони складу готування полягає в тому, що злочинна діяльність особи щодо готування до злочину не була доведена до вчинення задуманого злочинного саме з причин, що не залежали від волі винного.

Суб'єктивна сторона складу готування до злочину характеризується, як уже зазначалось раніше, лише умисною формою вини. Особа усвідомлює, що створює умови для вчинення злочину і бажає це зробити. Мета готування - вчинити у майбутньому злочин.

Згідно із КК 2001 p., кримінально караним є готування до вчинення злочинів середньої тяжкості, тяжких і особливо тяжких. Кримінальна відповідальність за готування до злочинів невеликої тяжкості не настає (ч. 2 ст. 14).

Готування необхідно відмежовувати від виявлення умислу на вчинення злочину. Слід зазначити, що підґрунтям кримінальної відповідальності є суспільно небезпечне діяння (ч. 1 ст. 11 КК). Усе, що не виражено у діянні, перебуває поза сферою кримінально-правового регулювання, є байдужим для кримінального права і не може тягти кримінальну відповідальність. Тому намір вчинити злочин, який не отримав фізичного втілення у суспільно небезпечному діянні, не може оцінюватися як злочин. Виявлення наміру (наприклад, із щоденника, приватного листування, під час розмови) вчинити злочин має важливе значення для профілактики злочинів відповідними правоохоронними органами.

4. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин

Згідно з ч. 1 ст. 2 КК, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК. Це положення рівною мірою стосується як закінченого злочину, так і незакінченого злочину. Таким чином, підставою кримінальної відповідальності за готування до злочину та вчинення замаху на злочин є діяння, що містить ознаки складу незакінченого злочину. Відповідно до ст. 16 КК кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за ст. 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. Ознаки складу готування до злочину вказані у ч. 1 ст. 14 КК. Пряма вказівка закону про її застосування при кваліфікації скоєного разом із статтею Особливої частини КК підкреслює необхідність називати не тільки ознаки готування до злочину, а й статтю, що передбачає відповідальність саме за те діяння, до вчинення якого готується винний. Наприклад, формула кваліфікації скоєного, яка виглядає як «ч. 1 ст. 14 і ч. 1 ст. 121 КК», читається як готування до вчинення тяжкого тілесного ушкодження.

Інкримінування особі відповідної частини ст. 15 КК разом із статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин, замах на який було вчинено, підкреслює, що у формулі кваліфікації мова йде саме про незакінчений злочин.

Посилання на ст. 14 або ст. 15 КК необхідне ще й тому, що всі склади злочинів в Особливій частині КК побудовані як закінчені.

Інколи готування до злочину містить у собі ознаки іншого закінченого злочину чи замаху на нього. Наприклад, суб'єкт вчинює крадіжку вогнепальної зброї чи замах на її крадіжку з тим, щоб використати зазначену зброю для вчинення вбивства. Тут крадіжка чи замах на крадіжку є одночасно готуванням до вбивства. В цьому разі вчинене треба кваліфікувати за сукупністю злочинів: як готування до вчинення вбивства і як закінчений злочин - викрадення вогнепальної зброї - чи замах на нього.

5. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця

Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК).

Зі змісту ст. 17 КК випливає, що добровільна відмова від доведення злочину до кінця, яка виключає кримінальну відповідальність, можлива лише на стадії готування до злочину чи замаху на нього та має відповідати низці ознак.

По-перше, припинення готування чи замаху має бути остаточним. Остаточність означає безповоротну відмову від доведення злочину до кінця, відсутність умислу продовжити його у майбутньому. Від добровільної відмови треба відрізняти призупинення, тимчасову відмову від вчинення злочину або відмову від повторення посягання при невдалій спробі вчинити злочин. Наприклад, не буде добровільної відмови у разі, коли особа вирішила перечекати, поки місце вчинення злочину залишать відпочиваючі і відпаде небезпека бути поміченим чи затриманим під час пограбування кіоску з продажу пляжних речей. Не буде добровільної відмови й тоді, коли злочинець використав для проникнення у квартиру, скажімо, драбину, висота якої не дозволила йому дотягнутися до вікна на другому поверсі, а повторити спробу з більш високою драбиною відмовився.

По-друге, особа відмовляється від вчинення (продовження) злочину за своєю волею. Це означає, що остаточне рішення про припинення злочинної діяльності особа приймає самостійно. Для наявності цієї ознаки не має значення, хто був ініціатором відмови від доведення злочину до кінця: родичі, знайомі, потерпілий чи інші особи. Не впливає на визнання такої відмови обставиною, що виключає кримінальну відповідальність, і спосіб, яким умовили особу не продовжувати вчинювати злочин (прохання, умовляння, погрози тощо).

По-третє, відмовляючись від вчинення злочину, особа усвідомлює можливість доведення його до кінця. Особа знає, що перепон для завершення злочину немає, або обставини, які б вона не змогла подолати при продовженні вчинення злочину, відсутні. При цьому, відмову треба визнавати добровільною і тоді, коли насправді є обставини, які особа не змогла б подолати при продовженні вчинення злочину, але вона не знала цього і припинила свою злочинну діяльність, усвідомлюючи можливість доведення її до кінця.

Мотиви добровільної відмови на рішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності не впливають. Ними можуть бути: страх перед відповідальністю, жалість до потерпілого, невигідність вчинення злочину тощо.

При добровільній відмові від доведення злочину до кінця особа припиняє вчинення злочину, у неї відпадає злочинний умисел, і тому вчинене нею готування до злочину або замах на злочин перестають бути суспільно небезпечними. Відсутність однієї (обов'язкової) ознаки поняття злочину перетворює такі дії у незлочинні.

Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад злочину (ч. 2 ст. 17 КК).

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця завжди можлива на стадії готування та незакінченого замаху. При закінченому замаху вона можлива тільки тоді, коли особа, вчинивши діяння, зберігає контроль над подальшим розвитком причинного зв'язку між вчиненим діянням (дією чи бездіяльністю) та бажаним наслідком, що припускався, і може вплинути на його розвиток — попередити настання суспільно небезпечного результату. Наприклад, для вбивства потерпілого особа підпалила хату, а через декілька хвилин повернулася й загасила вогонь, що розгорівся.

Добровільну відмову від доведення злочину до кінця треба відрізняти від дійового каяття. Добровільна відмова можлива тільки при незакінченому злочині. Дійове каяття можливе як при закінченому, так і при незакінченому злочині. Добровільна відмова можлива тільки до порушення кримінальної справи щодо особи, яка вчинила готування чи замах на злочин, а дійове каяття і після порушення кримінальної справи щодо винної особи. Добровільна відмова характеризується утриманням від продовження злочину (бездіяльністю), а дійове каяття - тільки активними діями: щирим каяттям, активним сприянням розкриттю злочину, повним відшкодуванням завданих збитків або усуненням заподіяної шкоди. Добровільна відмова можлива тільки від злочинів, що вчинюються з прямим умислом (готування і замах характеризуються лише таким умислом), а дійове каяття - при вчиненні будь-яких злочинів, у тому числі й необережних. При добровільній відмові особа звільняється від кримінальної відповідальності, оскільки її діяння не вважається злочином (відсутня суспільна небезпека - обов'язкова ознака злочину), а дійове каяття є обставиною, що звільняє від кримінальної відповідальності лише при вчиненні злочину невеликої тяжкості, а його окремі складові (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування збитку або усунення заподіяної шкоди) - обставиною, що пом'якшує покарання.

Висновок

Кримінальне право виконує певні завдання, здійснює свої функції. Основна функція кримінального права як галузі права — це функція охоронна, оскільки воно охороняє властивими йому заходами ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права. Ці галузі права, регулюючи певні суспільні відносини, сприяють їх розвиткові і реалізації. Кримінальне ж право охороняє ці відносини від злочинних посягань. Так, норми цивільного права регулюють відносини, що складаються у сфері власності. В кримінальному ж праві внаслідок його охоронної функції встановлюються каральні санкції за злочини проти власності. Наприклад, у розділі VI Особливої частини КК передбачено кримінальну відповідальність за крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство, вимагання, знищення і пошкодження майна та інші злочини проти власності. У Конституції України та у Законі про вибори в органи влади визначено порядок таких виборів, права виборців, регламент діяльності окружних і дільничих виборчих комісій та ін. У КК з метою охорони цих відносин встановлено покарання за такі злочини, як перешкоджання здійсненню виборчого права, порушення таємниці голосування та ін. (розділ V Особливої частини).

Загальним чином охоронна функція кримінального права виражена в ст. 1 КК, де сказано, що Кримінальний кодекс має своїм завданням охорону від злочинних посягань найбільш важливих соціальних цінностей: прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Охоронна функція знаходить своє втілення в кримінальній політиці, тобто діяльності органів держави в боротьбі зі злочинністю, реалізації завдань кримінального права. Тут слід виділити два основних напрямки: з одного боку, посилення боротьби, застосування суворих заходів відповідальності до організаторів і активних учасників організованих злочинних груп, осіб, що вчиняють тяжкі і особливо тяжкі злочини, рецидивістів, а з іншого — застосування покарань більш м'яких, не пов'язаних з позбавленням волі, або навіть звільнення від кримінальної відповідальності і покарання осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості.

Список використаних джерел
:

1. Кримінальний кодекс України прийнятий сьомою сесією Верховної Ради 5 квітня 2001 р.: Офіційний текст. – К.2001.

2. Науково - практичний коментар Кримінального кодексу України. К., 2004.

3. Бажанова М.І. Кримінальне право України. Загальна частина. К.- Х. 2002.

4. Біленчук П.Д. Кримінальне право України. К., 2006.

5. Дюги Л. Конституционное право. Общая теория государства. М., 2005.

6. Корельский В.М., Перевалов В.Д. Теория государства и права. М., 2003.

7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Х., 2001р.

8. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів.– К., 2003.

9. Шершеневич Г.Ф. Кваліфікація злочинів. – К., 2005.