Інститут президенства в Польщі

Міністерство освіти і науки України

Ужгородський національний університет

Юридичний факультет

Реферат на тему:

Інститут президенства в Польщі

Ужгород 2010

Зміст

Розділ І. Характеристика елементів інституту президенства в Польщі

Розділ ІІ. Процедура формування інституту глави держави

Розділ ІІІ. Норми які видає президент Польщі

Список використаних джерел та літератури

Розділ І. Характеристика елементів інституту президенства в Польщі

Одним з найважливіших елементів державного механізму є глава держави – особа, яка займає формально вище місце в структурі державних інститутів і водночас здійснює функцію представництва самої держави в цілому. З іншого боку глава держави розглядається як один з вищих органів держави.[1]

Розрізняють такі основні види інституту глави держави, як: президент і монарх. Що ж до процесу оформлення інституту глави держави в Польщі, то в даному відношенні потрібно сказати, що даний процес відбувався у декілька етапів. Так, у жовтні 1992 року в Польщі прийнято конституційний закон про відносини між законодавчою та виконавчою владою Республіки Польща та про місцеве самоврядування, який мав діяти до прийняття нової конституції.

Водночас, у відповідності до конституційного закону, були залишені чинними деякі положення конституції 1952 року. Більшість із них стосувалась основних прав і обов’язків громадян. Разом з конституційним законом 1992 року ці положення складали те, що неофіційно також звалося “малою конституцією Польщі”.

Чинну Конституцію Республіки Польща прийнято 25 травня 1997 року за результатами референдуму. Народному голосуванню передувало ухвалення конституційного проекту на спільному засіданні обох палат парламенту.

За змістом Конституції прийнято змішану (парламентсько-президентську) республіканську форму державного правління.[2]
Для даної форми правління притаманні такі загальні ознаки:

а) президент обирається шляхом прямих виборів;

б) президент є главою держави, проте не він, а уряд є вищим органом у системі виконавчої влади;

в) уряд формується на паритетних засадах главою держави і парламентом, проте після сформування обов’язково має отримати вотум довіри з боку законодавчого органу;

г) уряд відповідальний за свою діяльність перед парламентом, проте організаційно підпорядкований президенту;

д) президент вправі розпустити парламент або у випадках, визначених законом, або виходячи із політичної доцільності;

е) президент не несе відповідальності за діяльність уряду, проте останній несе відповідальність за правові акти глави держави, що виражається в інституті контрасигнації (прем’єр-міністр і відповідний міністр скріплюють своїм підписом правові акти президента).[3]

Відповідно до ст. 126 Конституції Польщі, “Президент Республіки Польща є вищим представником Республіки Польща і гарантом наступництва державної влади. Президент повинен забезпечувати додержання Конституції, він стоїть на сторожі суверенітету і безпеки держави, недоторканості і цілісності її території”.[4]

Розділ ІІ. Процедура формування інституту глави держави

Що ж до процедури формування інституту глави держави в Польщі, то тут слід сказати, що світова практика розрізняє декілька способів обрання президента:

Голосування в парламенті (Чехія, Словаччина, Угорщина, Туреччина та ін.). Для першого туру виборів, як правило, вимагається кваліфікована чи абсолютна більшість голосів, але при множинності кандидатів такий результат досягається рідко, голоси розподіляються між різними кандидатами. В наступних турах вимоги знижуються, проте із-за партійної роздрібненості зазвичай проводиться багато турів. Президентом стає той, хто отримав відносну більшість голосів. Президент, вибраний парламентом, як правило, хоча і не завжди, “слабкий” президент: він отримує свої повноваження не безпосередньо від виборців, а від представницького органу і не може протиставити себе парламенту.

Голосування виборщиків. Виборці голосують за виборщиків, а останні, не збираючись разом, обирають президента із числа кандидатів, висунутих партіями (Аргентина, США). При цьому способі результати виборів (ім’я майбутнього президента) стають відомі до голосування виборщиків, як тільки підрахована їх партійна приналежність: президентом буде той хто має за собою більшість виборщиків.

Обрання президента спеціальною виборчою колегією (Федеральні збори в Німеччині, що складаються із членів нижньої палати і такої ж кількості представників земель).

Обрання безпосередньо виборцями (Мексика, Україна, Франція та ін.).[5]

Згідно з Конституцією Польщі від 25 травня 1997 року Президент обирається на загальних, рівних, прямих виборах шляхом таємного голосування абсолютною більшістю дійсних виборчих голосів. Отже, на основі цього можна твердити, що порядок обрання президента в Республіці Польща належить віднести до четвертого способу формування інституту президента із перерахованих нами вище.

Проводячи більш детальну характеристику процедури обрання президента Польщі, слід сказати, що згідно з законодавством, якщо жоден із кандидатів не отримає абсолютної більшості голосів, на 14 день після першого голосування проводиться другий тур виборів. У ньому беруть участь два кандидати, які у першому турі отримали послідовно найбільшу кількість голосів і не зняли свою кандидатуру. Обраною вважається особа, яка отримала найбільшу кількість дійсних виборчих голосів.

Президент обирається строком на п'ять років і може бути обраний повторно лише один раз.

Конституція Польщі встановлює спеціальні вимоги щодо кандидатів на посаду Президента. Відповідно до п.5 ст. 29 польської Конституції “Президентом може бути обраний будь-який польський громадянин, якому виповнилося 35 років та який володіє повнотою виборчих прав”.

Строк повноважень Президента починається з дня вступу на посаду.

Вибори Президента призначає Маршалок Сейму не раніше як за чотири та не пізніше як за три місяці до спливу строку повноважень Президента, що виконує обов'язки, а в разі звільнення посади Президента — не пізніше як на 14 день після звільнення посади, призначаючи дату виборів у межах двох місяців з дня призначення виборів. Вибори проводяться у неробочий день.

Президент стає на посаду після складення Національним Зборам присяги такого змісту:

«З волі народу стаючи на посаду Президента Республіки Польща, урочисто присягаю зберігати вірність положенням Конституції, непохитно захищати гідність народу, незалежність та безпеку держави, а благо Вітчизни та добробут громадян завжди вважати своїм найвищим обов'язком». До присяги можуть бути додані слова «Нехай допоможе мені Бог".

Вступ на посаду Президента, обраного до спливу строку повноважень попереднього Президента, відбувається наступного дня після спливу строку повноважень Президента, який продовжує виконувати обов'язки.

Президент не може обіймати жодної іншої посади, бути депутатом або сенатором. Звідси прослідковується положення щодо вимог про несумісність займаної Президентом посади із здійсненням іншої не передбаченої законом діяльності.

Щодо повноважень Президента у сфері зовнішньої політики, то тут слід відмітити, що згідно Конституції на Президента покладаються повноваження щодо:

здійснення загального керівництва у сфері зовнішніх відносин;

призначення та відкликання повноважних представників Республіки Польща в інших державах, а також прийому вірчих та відкличних грамот акредитованих при ньому дипломатичних представників інших держав;

здійснення через міністра закордонних справ, контактів з іншими державами та польськими дипломатичними представниками за кордоном;

ратифікації та денонсації міжнародних договорів, про що сповіщає Сейм і Сенат.

Ратифікація та денонсація Президентом міжнародних договорів, які стосуються державних кордонів, оборонних союзів, а також договорів, які спричинюють фінансовий тягар для держави або необхідність змін у законодавстві, вимагають надання повноважень, що визначаються законом.

При здійсненні своїх зовнішньополітичних повноважень Президент взаємодіє з Головою Ради Міністрів і компетентним міністром.[6]

Президент здійснює загальне керівництво у галузі зовнішньої та внутрішньої безпеки держави. Консультативним органом Президента у цій сфері є Рада національної безпеки.

Президент є Верховним головнокомандувачем Збройних сил Республіки Польща.

Президент, після погодження з міністром оборони, призначає на посаду та звільняє з посади начальника Генерального штабу Війська Польського, а за пропозицією міністра оборони призначає на посаду та звільняє з посади заступників начальника Генерального штабу, командувачів родів військ, а також командувачів військових округів. Президент під час війни призначає та звільняє Головнокомандувача.

У разі виникнення зовнішньої небезпеки Президент може ввести воєнний стан на частині або на всій території Республіки Польща, а також оголосити часткову або загальну мобілізацію.

Організація державних органів під час воєнного стану та інші юридичні наслідки введення воєнного стану визначаються законом.

На певний строк, але не довший як три місяці, Президент може ввести надзвичайний стан на частині або на всій території держави у разі виникнення загрози внутрішній безпеці або у випадку стихійного лиха. Надзвичайний стан може бути продовжений лише один раз, але не довше як на три місяці, за згодою Сейму.

Сейм не може бути розпущений під час надзвичайного стану, а строк його повноважень спливає не раніше як через три місяці з дня закінчення надзвичайного стану. Під час надзвичайного стану ні конституційні закони, ні положення про вибори не можуть бути змінені.

Умови, юридичні наслідки, а також порядок введення надзвичайного стану визначаються законом.

Голова Ради Міністрів інформує Президента про основні проблеми, які стосуються діяльності Ради Міністрів. Цим самим відбувається підзвітність уряду Президенту. Крім того, з питань, які мають особливе значення для держави, Президент може скликати засідання Ради Міністрів та головувати на них.

Президент може звертатися з посланням до Сейму або до Сенату. Послання не підлягає обговоренню. [7]

Президент підписує закон і розпоряджається про його негайне обнародування, якщо Сенат повідомив про відсутність заперечень по закону або не вніс в установлені строки пропозиції про зміну або відхилення закону, а також якщо Сейм прийняв внесені Сенатом пропозиції або відхилив їх. Президент може відмовити у підписанні закону і з мотивованим обґрунтуванням передати його на повторний розгляд Сейму. Це право президент може реалізувати протягом місяця з моменту подання закону на підпис. У той же термін він може звернутися в Конституційний трибунал для підтвердження конституційності закону. Після повторного прийняття Сеймом закону абсолютною більшістю голосів у присутності не менше половини загальної кількості депутатів Президент підписує його.[8]

Крім того, Президент володіє певними повноваженнями щодо парламенту у відношенні призначення дати виборів до Сейму. Так згідно з Законом “Про вибори до Сейму” від 3 липня 1991 року Президент республіки Польща призначає вибори не пізніше ніж за 4 місяці до закінчення роботи Сейму.

Конституція надала Президенту право розпуску Сейму, що означає і одночасне закінчення повноважень Сенату. Президент приймає таке рішення після з’ясування думки маршала Сейму і маршала Сенату за наявності таких підстав: Сейм протягом 3 місяців не сформував уряд, не прийняв національний соціально-економічний план або бюджетний закон чи прийняв закон або постанову, що роблять неможливим здіснення певних повноважень Президента.

У випадку появи указу президента про розпуск Сейму не пізніше ніж через 7 днів з дня видання указу має бути оголошений день виборів у новий Сейм.

Президент звертається до Сейму з пропозицією призначити або відкликати Голову Національного банку Польщі.

Президент надає польське громадянство та позбавляє польського громадянства.

На Президента покладаються також повноваження щодо призначення суддів за пропозицією Загальнопольської судової ради.

На виконання законів і на підставі наданих ними повноважень Президент видає розпорядження та постанови, що є формами реагування Президента на ті суспільні відносини, які потребують свого правового врегулювання на даний момент з боку Президента.

Розділ ІІІ. Норми які видає президент Польщі

Правові акти Президента вважаються дійсними за наявності контрасигнації Голови Ради Міністрів або відповідного міністра, який подає справу Президентові. В цьому положенні ми можемо простежити закладений в ньому механізм взаємодії Президента та уряду, що дістає свій вияв у необхідності обов’язкового погодження (контрасигнації) з боку уряду видаваних Президентом актів.

Проте, тут слід відмітити, що Президенту притаманна можливість видання таких нормативних актів, які не потребують обов’язкової згоди (контрасигнації) уряду в особі Голови Ради Міністрів чи відповідного міністра.

До таких повноважень ст. 47 Конституції Польщі відносить наступні:

1) скликання першого засідання новообраних Сейму та Сенату;

2) розпуск Сейму;

3) призначення виборів до Сейму та Сенату;

4) законодавча ініціатива;

5) підписання та відмова у підписанні закону або розпорядження, яке має силу закону;

6) звернення до Конституційного Трибуналу з пропозицією дати висновок щодо відповідності закону чи розпорядження, яке має силу закону; Конституції;

7) призначення Голови Ради Міністрів та призначення повного складу Ради Міністрів;

8) прийняття відставки Ради Міністрів та доручення їй виконання обов'язків;

9) скликання засідань Ради Міністрів;

10) попередня пропозиція про притягнення до конституційної відповідальності перед Державним Трибуналом;

11) подання пропозицій щодо здійснення контролю Верховною палатою контролю;

12) призначення та відкликання Голови Головного адміністративного суду та голів Верховного Суду;

Президент може призначити державник міністрів для того, щоб вони представляли його у справах, пов'язаних із здійсненням його повноважень.

При президенті створюються різні дорадчі органи, які допомагають йому здійснювати конституційні повноваження.[9]
Виконавчим органом Президента Польщі є Канцелярія Президента. Президент затверджує статут Канцелярії, а також призначає та звільняє її начальника.

Звільнення посади Президента до спливу строку його повноважень відбувається внаслідок:

смерті;

відмови від посади;

визнання стійкої нездатності виконувати обов'язки за станом здоров'я постановою Національних Зборів, прийнятою більшістю не менш як у дві третини голосів, якщо присутня не менш як половина загальної кількості членів Національних Зборів;

усунення з посади рішенням Державного Трибуналу.

У разі звільнення посади Президента до того часу, доки її не обійме новий Президент, а також у випадку, якщо Президент тимчасово не може здійснювати свої обов'язки, його заміщає Маршалок Сейму, а якщо і він не може виконувати цих функцій — Маршалок Сенату.[10]

Проте, особа, яка заміщає Президента, не може розпустити Сейм.

За порушення Конституції або законів, а також за вчинений злочин Президент може бути притягнений до відповідальності лише перед Державним Трибуналом.

Президент може бути обвинувачений рішенням Національних Зборів, яке прийняте більшістю не менш як у дві третини голосів від загальної кількості членів Національних Зборів, за пропозицією не менш як однієї четвертої від загальної кількості членів Зборів. Члени Трибуналу обираються Сеймом на строк його повноважень, причому депутати і сенатори не можуть бути туди обрані. До відповідальності перед Державним Трибуналом у відповідних випадках можуть бути притягнені члени уряду та деякі інші державні посадові особи.

З моменту обвинувачення Президента виконання ним своїх повноважень зупиняється.

Таким чином, можна відмітити, що інститут президентства в Польщі, характеризується всіма ознаками притаманними даному інституту в класичній змішаній парламентсько-президентській республіці.

Список використаних джерел та літератури

Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: АртЕк, 2005. – С. 223

Шаповал В.М. Державний лад країн світу. – К.: український центр правничих студій, 2009. – С. 182

Лемак В.В. Теорія держави і права: курс лекцій. – Ужгород, 2005. – С. 79

Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник / Отв. ред. д. ю. н., проф. А.Я. Сухарев. – М.: Норма, 2003. – С. 517

[1]
Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: АртЕк, 2005. – С. 223

[2]
Шаповал В. М. Державний лад країн світу. – К.: український центр правничих студій, 2009. – С. 182

[3]
Лемак В. В. Теорія держави і права: курс лекцій. – Ужгород, 2005. – С. 79

[4]
Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник / Отв. ред. д. ю. н., проф. А. Я. Сухарев. – М.: Норма, 2003. – С. 517

[5]
Шаповал В. М. Державний лад країн світу. – К.: український центр правничих студій, 2009. – С. 182

[6]
Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник / Отв. ред. д. ю. н., проф. А. Я. Сухарев. – М.: Норма, 2003. – С. 517

[7]
Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: АртЕк, 2005. – С. 237

[8]
Лемак В. В. Теорія держави і права: курс лекцій. – Ужгород, 2005. – С. 79

[9]
Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: АртЕк, 2005. – С. 225

[10]
Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: АртЕк, 2005. – С. 229