Реферат з теми

Концепція створення інформаційних систем у державному управлінні

1. Стадії та закономірності розвитку системавтоматизованого оброблення інформації

Сучасне суспільство характеризується надзвичайним збільшенням інформаційних потоків, що безпосередньо стосується й державного управління. Тому в державному управлінні завжди і передусім застосовувалась обчислювальна техніка, зокрема для автоматизації функцій управління, створення інформаційно-пошукових систем, контролю за виконавською дисципліною, нагромадження інформаційних баз, створення систем підтримки і прийняття рішень. Розвиток комп’ютерних інформаційних технологій має свої закономірності та особливості для кожного історичного періоду.

До 1965 р. застосовувалися різні види обчислювальної техніки - настільні клавішні, перфораційні та електронно-обчислювальні машини. З їх допомогою механізувалися процеси групування і підрахунків зведених показників для розв’язування окремих задач. Під задачею розуміється виокремлений технологічний процес оброблення інформації. Для кожної задачі формувались інформаційні масиви. Досвід запровадження таких технологій було узагальнено у 1965 р. на конференції у Києві, яка проводилася з ініціативи академіка В.М. Глушкова за участю провідних учених у галузі обчислювальної техніки. На конференції було визначено напрями та послідовність створення загальнодержавної автоматизованої системи, а також послідовність запровадження автоматизованих систем на промислових підприємствах, у галузевих міністерствах і в загальнодержавних органах управління.

Період з 1965 до 1980 р. характеризується використанням великих електронно-обчислювальних машин, автоматизованим обробленням інформації, як правило, в пакетному режимі, коли спеціалісти беруть участь тільки на етапі запуску технологічного процесу і при отриманні його результатів. Характерною методологічною ознакою цього етапу є те, що запроваджується системний підхід організації оброблення інформації, створюються єдині інформаційні бази для різних комплексів задач, результати розв’язування одних задач використовуються як вхідна інформація для інших. Основною ознакою цього періоду є централізоване оброблення даних в спеціально організованих структурах - обчислювальних центрах, відділах автоматизованих систем управління (АСУ). В цей час створено потужні центри оброблення інформації в Держкомстаті, Мінфіні, Держбанку, Держплані, Міністерстві внутрішніх справ України, в ряді галузевих і територіальних органів державного управління.

З 1980 р. відбувається перехід до розподіленого оброблення інформації, оскільки централізоване оброблення інформації вже не спроможне задовольнити вимоги управлінських систем. Розподілене оброблення інформації здійснюється на основі застосування персональних ЕОМ. З часом персональні ЕОМ були об’єднані в локальні, а потім у глобальні обчислювальні мережі. При цьому організатором і виконавцем оброблення даних є користувач-спеціаліст, керівник. Користувач відповідає за інформаційне забезпечення і підтримку інформаційних баз. Розподілене оброблення інформації прискорює процес оброблення даних і надає можливість оперативного обміну інформацією між спеціалістами і різними структурними підрозділами органів державного управління. Розвиток розподіленого оброблення інформації привів до безпаперової технології. Вперше в Україні безпаперову технологію було запроваджено Національним банком України в міжбанківських і міждержавних розрахунках.

З переходом України від адміністративно-планової системи управління до ринкової економіки і демократичних форм у державному управлінні змінюються вимоги до інформатизації органів державного управління. Одним із найважливіших чинників, що впливають на суть цих вимог, є підготовка та вступ України до міжнародних організацій. Це спричинило запровадження в країні низки вимог і стандартів. Так, було введено нову систему бухгалтерського обліку, запроваджено статистичні класифікації за міжнародними стандартами, зокрема класифікація видів економічної діяльності. Відповідно до нових вимог у Держкомстаті України створюються БД, до яких мають доступ міжнародні організації, такі як Євростат.

З метою прискорення інформатизації органів державного управління та запровадження в них прогресивних комп’ютерних технологій центральними органами державної влади видано низку нормативно-правових актів з питань інформатизації, а саме:

1. Закон України «Про інформцію» (1992 р.);

2. Закон України «Про Національну програму інформатизації» (1998 р.);

3. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Національну програму інформатизації» (2002 р.);

4. Указ Президента України «Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади» (2000 р.);

5. Постанова Верховної Ради України «Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 роки» (2000 р.);

6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку формування та виконання галузевої програми і проекту інформатизації» (2001 р.).

Згідно із цими законодавчими актами ряд відомств розробили свої програми інформатизації (комп’ютеризації) або програми створення корпоративних систем. Такі документи вони розміщують на своїх сайтах. Успішно виконуються програми інформатизації в Держкомстаті, Державній податковій адміністрації, Мінфіні, НБУ, Держказначействі України, в правоохоронних установах, органах соціальної сфери, в деяких міністерствах галузей промисловості, а також на рівні територіальних органів державного управління, в тому числі в містах Києві та Севастополі.

Загальна тенденція запровадження інформатизації органів державного управління на сучасному етапі полягає у створенні багаторівневих інформаційних систем в органах державної влади та їх інтеграція в загальнодержавну систему, створення єдиного інформаційного простору для всіх гілок влади на державному, обласному, районному рівнях. Для цього, як визначено в завданнях Національної програми інформатизації, необхідно:

розробити організаційно-правове забезпечення інформатизації, тобто нормативно-правові акти з питань інформатизації щодо інформаційного простору України, національних інформаційних ресурсів, програми стандартизації інформації, системи державної сертифікації засобів інформатизації, методичних матеріалів з інтеграції комп’ютерних інформаційно-аналітичних систем різного рівня та призначення в органах державного управління та місцевого самоврядування;

створення конкурентоспроможних засобів інформаційних технологій, таких як серійного виробництва вітчизняних комп’ютерів, програмного забезпечення інформаційно-аналітичного оброблення текстових, фактографічних і статистичних даних тощо;

формування національної інфраструктури інформатизації, розроблення сучасних телекомунікацій для центральних і місцевих органів влади;

створення національної системи інформаційних ресурсів, передусім системи інформаційних ресурсів органів державної влади, в тому числі електронного кадастру населених пунктів, земельних кадастрів, геоінформаційної системи, реєстрів нормативно-правових актів, банку даних державних стандартів, БД науково-дослідних і конструкторських робіт, систем БД з різних галузей виробництва, науки, освіти, культури, інтегрованих в національні та міжнародні мережі;

інформатизація стратегічних напрямів розвитку державності, створення інформаційних систем органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інформаційно-аналітичних систем правоохоронних органів державної влади та органів державної безпеки;

створення інформаційно-аналітичних систем для управління фінансово-економічною сферою;

інформатизація соціальної сфери, в тому числі соціального захисту населення, охорони здоров’я, науки, освіти, культури;

інформатизація в галузі екології та використання природних ресурсів.

Для запровадження в державних органах наведених завдань Національної програми інформатизації необхідно розробити стандартні підходи до апаратного, програмного, інформаційного та організаційного (технологічного) забезпечення інформаційних систем і принципи їх інтеграції в єдиний інформаційний простір України. Принципову схему апаратного забезпечення наведено на рис. 1.1. Вона, як показали дослідження, може бути типовою для всіх видів інформаційних систем державного управління.

Рис. 1.1

Незважаючи на певний досвід використання державними органами електронної пошти як засобу передавання інформації, для багатьох установ проблемними залишаються питання збирання, нагромадження первинних даних, а також розповсюдження інформації як для державних установ, так і для громадян, забезпеченню прозорості управління, демократизації державного устрою має сприяти чітке визначення переліку мереж для державного управління, засобів комунікації і способи передавання інформатизації.

На теперішній час більшість центральних державних органів у своїх концепціях інформатизації зорієнтувалися на створення БД і сховищ даних в середовищі Orakle, що мають загальну назву Orakle Express. Їхнє функціонування у Windows- та UNIX-версіях створює середовище інтеграції реляційних і багатовимірних даних, дає змогу прогнозувати, моделювати, планувати і контролювати виконання всіх функцій, покладених на інформаційні системи державного управління.

1
.1Основні принципи створення інформаційних систем у державному управлінні

Державне управління базується на інформації - для прийняття управлінських рішень використовується інформація, а в результаті прийнятих рішень формується нова інформація. Цей процес є безперервним, масштабним, розгорнутим «по вертикалі» і «по горизонталі» управлінських структур, а тому потребує систематизації, застосування засобів автоматизації та створення, в кінцевому результаті, інформаційних систем. Інформаційні системи (ІС) в державному управлінні можна розглядати як людинно-машинні системи з автоматизованою технологією збирання, нагромадження, зберігання, оброблення і видавання інформації у вигляді даних і знань, необхідних у державному управлінні.

Виходячи з прийнятої класифікації [13], в державному управлінні можна вирізнити такі типи ІС: за рівнем або сферою діяльності - державні, територіальні (регіональні), галузеві; за рівнем автоматизації процесів управління - інформаційно-керівні; за ступенем централізації оброблення інформації - децентралізовані; за ступенем інтеграції функцій - багаторівневі з інтеграцією за рівнями державного управління.

Створення інформаційних систем у різноманітних державних органах потребує розроблення єдиних принципів і єдиних підходів до їх упровадження та функціонування, без чого неможлива взаємодія різних об’єктів державного управління та їх нормальне функціонування у складній багаторівневій системі. Принципи створення ІС поділяються на загальні, прийнятні для всіх видів управлінських систем, і спеціальні - характерні для ІС державного управління.

Загальні принципи мають універсальний характер. Уперше сформульовані академіком В.М. Глушковим, на сьогодні вони приймаються як науково-методичні положення й практичні рекомендації до створення ІС. До них належать принципи системності, розвитку, сумісності, стандартизації та уніфікації, ефективності. Їхню суть розкрито в спеціальній літературі [13, 31].

Спеціальні принципи характерні для створення інформаційних систем у державному управлінні. Одним із них є принцип декомпозиції. Декомпозиція - це процес поділу системи на елементи, зручні для будь-яких операцій з нею, а саме - поділ на елементи, які приймаються за неподільні об’єкти. Процеси декомпозиції та композиції є засобами одержання інформації для здійснення аналізу і синтезу системи, що є необхідним для дослідження таких складних за структурою та інформаційними зв’язками систем, як органи державного управління. Відповідно до нормативних документів щодо створення систем оброблення інформації їх можна поділяти за виконуваними функціями (прогнозування, планування, облік і контроль, аналіз і регулювання), і за ресурсами (трудові, матеріальні, грошові та ін.).

Як показали дослідження, декомпозицію системи державного управління доцільно проводити відповідно до адміністративного поділу об’єктів, що управляються, згідно з існуючою ієрархією адміністративно-територіального устрою. Ієрархія адміністративно-територіального розподілу включає три рівні: вищий - державний, середній - обласний і нижчий - районний. На кожному з цих рівнів створюються локальні системи оброблення інформації. Це, по суті, - декомпозиція «по вертикалі», декомпозиція «по горизонталі» полягає в тому, що на кожному рівні локальна система поділяється на підсистеми, блоки або комплекси задач (виділені технологічні процеси), модулі, процеси і процедури оброблення даних. Виділення підсистем здійснюється за функціональними і технологічними ознаками. Функціональні підсистеми автоматизують функції управління. У державному управлінні цей рівень підсистем виокремлюють відповідно до функціональної (організаційної) структури державного органу. Він є оригінальним для кожної ІС державного управління (Мінфіну, ДПА, Держказначейства, НБУ, Держкомстату, правоохоронних органів і т. д.). На наступному етапі декомпозиції структурні елементи виокремлюють згідно з класичним переліком функцій управління: прогнозування, планування, облік, аналіз і регулювання. У межах цих функцій автоматизуються технологічні процеси оброблення даних на функціональних АРМ, де користувачами є спеціалісти і керівники відповідних структурних підрозділів.

Виконання технологічних процесів оброблення даних здійснюється засобами забезпечувальних підсистем на технологічних АРМ. Це АРМи адміністратора БД, технолога, програміста, поштового серверу та ін. В ІС державного управління перелік забезпечувальних підсистем (інформаційне, технічне, програмне, організаційне і правове забезпечення) та їхні функції є типовими (їх розкрито у відповідних розділах цього посібника).

Слід зазначити, що організаційна структура на різних рівнях одного відомства є неоднорідною за переліком організаційних підрозділів і за закріпленими за ними функціями. До того ж, перелік функціональних підрозділів на верхньому рівні часто змінюється, змінюються й їхні функції. А це спричинює значні ускладнення під час розроблення типових модулів і пакетів прикладних програм для автоматизації функцій державного управління.

Наступним принципом створення ІС в державному управлінні є принцип інтеграції.Інтеграцію можна визначити як спосіб об’єднання окремих компонентів в одну систему, яка забезпечує узгоджену і цілеспрямовану їхню взаємодію. Складність інтеграції ІС державного управління обумовлена різнорідністю їхньої функціональної належності. Інтеграцію ІС можна розглядати в кількох аспектах: функціональному, організаційному, інформаційному, програмному, технічному, економічному [31]. У державному управлінні інтеграція за наведеними аспектами проводиться «по вертикалі» і «по горизонталі». Вертикальна інтеграція зводиться до взаємодії локальних ІС, створених на районному, обласному і державному рівнях. Така інтеграція веде до створення корпоративних ІС у відповідному відомстві.

Інтеграція «по горизонталі» зводиться до взаємодії різних за функціональною належністю ІС на одному рівні державного управління. У результаті такої інтеграції створюються нові ІС - ІС державної адміністрації районного, обласного і державного рівнів (Кабінету Міністрів і Президента України).

Суттєве значення при запровадженні ІС державного управління має створення динамічної моделі, яка б адекватно відображала реальний стан об’єкта, що управляється (наприклад, стан сплати податків кожним суб’єктом господарювання). Фізично така модель являє собою БД, в яку постійно вносяться зміни, що характеризують об’єкт управління. Тут є важливим запровадження зворотних зв’язків у системі управління, постійне порівняння прогнозних і планових показників з фактичним станом об’єкта.

Поряд із наведеними, при створенні ІС державного управління дотримуються й інших принципів. Це, зокрема:

1. принцип сумісності - полягає у спроможності різних видів ІС та їхніх елементів взаємодіяти у процесі функціонування;

2. принцип стандартизації та уніфікації - полягає у необхідності застосування типових елементів ІС (наприклад, єдиної системи класифікації) в державному управлінні, єдиних пакетів для організації передавання інформації (наприклад, Х 400, Х-25);

3. принцип розвитку - особливо необхідний для створення ІС державного управління, оскільки саме державне управління в Україні постійно вдосконалюється;

4. принцип доступу кінцевого користувача - користувач повинен мати засоби доступу до БД різного рівня, якщо вони йому необхідні в роботі;

5. принцип концептуальної спільності - полягає в обов’язковому дотриманні єдиної методології створення ІС у різних відомствах державного управління.

Наведених принципів доцільно дотримуватися на всіх стадіях створення і функціонування ІС, що забезпечить ефективність, надійність і подовження життєвого циклу інформаційних систем державного управління.

2.
Інформаційні системи державногоуправління на макрорівні

Розглядаючи склад, основні функції та взаємозв’язки інформаційних систем макрорівня, насамперед визначимо, які саме інформаційні системи належать до макрорівня в державному управлінні. Оскільки основоположною функцією державного управління є економіка як база, як фінансові можливості для реалізації інших функцій держави, то за основу для розподілу системи державного управління на макрорівень і мікрорівень доцільно взяти принципи виокремлення макроекономіки. За цими принципами макроекономіка - це функція держави, яка включає фіскальну політику, монетарну політику, визначення сукупності макроекономічних показників і методів державного регулювання економіки. Для виконання цієї державної функції створено систему державних органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Автоматизація функцій центральних органів влади здійснюється інформаційними системами державного управління на макрорівні згідно з Національною програмою інформатизації.

Склад ІС державного управління на макрорівні визначається переліком центральних органів влади на основі аналізу спільності таких систем, їхніх інформаційних зв’язків і процесів запровадження в них комп’ютерних технологій. На макрорівні доцільно виділити три сфери дії інформаційних систем - фінансово-економічну, соціальну та адміністративно-правову. Необхідність такої класифікації підтверджується не тільки спільністю і однорідністю функцій, а й доцільністю організації в цих сферах спільних інформаційних ресурсів, єдиного інформаційного простору.

До складу інформаційних систем, що функціонують у фінансово-економічній сфері, входять: інформаційно-аналітична система Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, автоматизована інформаційно-аналітична система Міністерства фінансів України, автоматизована система Державного казначейства України, інформаційно-аналітична система Державної податкової служби України, інформаційно-аналітична система Державної митної служби України, інформаційна система Національного банку України, інформаційно-електронна система Центрального депозитарію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, інформаційно-обчислювальна система Державного комітету статистики, інформаційно-аналітична система Рахункової палати. Основною функцією наведених вище інформаційних систем є формування засобами комп’ютерних технологій макроекономічних показників, необхідних для державного управління. Склад таких показників виведено на сайт htt://bank.gov.ua/Makro/pok.htm для загального доступу. Основні макроекономічні показники економічного і соціального стану України в динаміці наведено в табл. 2.1. Перелік цих показників може змінюватися щорічно. Сьогодні автори наукових статей пропонують додатково ввести й інші показники, зокрема доходи бюджету на душу населення, витрати на душу населення і т. п. Розрахунок макроекономічних показників ведеться в розрізі функцій державного управління: прогнозування, планування, облік і складання зведеної статистичної звітності, реалізація контрольних функцій та в процесі підтримки прийняття політичних рішень. Кожна з цих функцій в основному виконується відповідним державним органом.

Таблиця 2.1 - Основні макроекономічні показники економічного і соціального стану України в динаміці

Основні прогнозні макроекономічні показники, міжгалузевий баланс та інші показники соціально-економічного розвитку країни визначаються інформаційною системою Міністерства економіки. Для розрахунків використовуються нормативно-довідкові БД, архівні БД, з яких вибираються макроекономічні показники за попередні роки для визначення динаміки змін, та БД з поточними звітами, що надходять від ІС Держкомстату, ІС Мінфіну, ІС НБУ, а також від ІС галузевих міністерств, в тому числі Держпромполітики, Держкоменергозбереження, Мінтрансу, Мінпаливенерго, Мінагрополітики, Мінпраці та ін. Результати розрахунків після аналізу спеціалістами Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України подаються галузевим міністерствам і комітетам, у тому числі Мінфіну, для використання в бюджетному процесі.

Бюджетний процес - це основна, узагальнююча складова державного планування на календарний рік. Здійснюється він протягом року, що передує плановому, відповідно до бюджетної резолюції, в якій етапи технології складання бюджету прив’язуються до календаря. Основні функції зі складання бюджету, особливо на завершальних його етапах, покладено на Міністерство фінансів України. До нього надходить інформація для бюджетного процесу від усіх інформаційних систем органів державної влади і по всій її вертикалі. Для складання бюджетів (державного, місцевого і зведеного) усі державні органи формують кошториси надходжень і витрат. Крім того, кожна державна структура здійснює планування своєї діяльності на рік у відповідних показниках (наприклад, казначейство виконує розпис бюджетних коштів по головних розпорядниках їх на рік, у тому числі й по кварталах.

Наступною функцією державного управління в сфері економіки і фінансів є облік і складання зведеної звітності. Ця функція порівняно з іншими має найвищий рівень автоматизації, тут процеси найбільше формалізовано. Облік і складання звітності здійснюються в усіх без винятку державних органах, але основне завдання в цьому напрямі покладено на Держкомстат, Національний банк, Держказначейство, Державну податкову адміністрацію, Мінфін України. Інформаційні системи цих центральних органів державної влади мають функцію автоматизації складання зведених облікових регістрів і звітності, у низових структурах ведеться аналітичний облік і складаються звіти, які за заданою схемою передаються на верхній рівень. У Держкомстаті України фактичні дані нагромаджуються в звітних документах, перелік яких охоплює всі види економічної діяльності (їх понад 300). Нагромадження показників ведеться і за системою національних рахунків: рахунок товарів і послуг, рахунок виробництва, рахунок доходів, рахунок нагромадження, рахунок «іншого світу», міжгалузевий баланс. У Національному банку України статистична звітність формується автоматично на основі звітних файлів (кількість їх сягає 80). Облік показників виконання бюджетів веде Державне казначейство України, Державна податкова служба, а на завершальній стадії - Міністерство фінансів України. Між інформаційними системами зазначених центральних органів виконавчої влади здійснюється інтенсивний обмін даними, але ця проблема на сьогодні залишається мало дослідженою.

Контрольну функцію державного управління покладено на Рахункову палату Верховної Ради України і Головне контрольно-ревізійне управління Міністерства фінансів України згідно із Законом України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» (1996 р.). Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, що має здійснювати контроль за своєчасністю виконання видаткової частини Державного бюджету України, витраченням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням, за утворенням і погашенням внутрішнього та зовнішнього руху коштів в установах НБУ, за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля. Для автоматизації цих функцій в Рахунковій палаті створено інформаційно-аналітичну систему, основними елементами якої є інформаційна база та комунікаційні вузли електронної пошти Рахункової палати для зв’язку з органами державної влади, відомствами та організаціями з метою збирання необхідної інформації.

Державний фінансовий контроль за виконанням бюджетів, за цільовим витрачанням коштів бюджетними організаціями здійснює ГоловКРУ, яке має в своєму розпорядженні засоби обчислювальної техніки для планування та обліку контрольно-ревізійних робіт, підтримки нормативної бази і статистичних даних, розв’язування задач аналізу фінансового стану державних установ, а також для обміну інформацією. Наявність технічної і програмної бази дає змогу спеціалістам контрольно-ревізійної служби застосовувати комп’ютерні технології для організації та проведення перевірок, а в перспективі - виконувати такі перевірки через комп’ютерні мережі.

Інформатизація соціальної сфери включає створення: інформаційної системи в Міністерстві праці та соціальної політики України, інформаційної системи Пенсійного фонду України, системи інформаційно-аналітичного забезпечення охорони здоров’я, комп’ютерної інформаційної мережі освіти і науки, інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері культури та ін.

До складу ІС Міністерства праці та соціальної політики України входять: автоматизована система оброблення документів одержувачів соціальної допомоги, система призначень і обліку виплат субсидій на житлово-комунальні послуги, інформаційно-пошукова система центрів зайнятості, інформаційно-аналітична система апарату управління міністерства.

Інформаційну систему Пенсійного фонду України (ПФУ) створено для забезпечення проведення державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування, збирання та акумулювання коштів для пенсійного забезпечення, ефективного використання коштів на правомірні виплати громадянам-пенсіонерам, на адміністративні витрати та з метою контролю за отриманням доходів і їх нагромадження. Структура ІС Пенсійного фонду ієрархічна, вона включає центральний, обласний і районний рівні. На кожному рівні створено локальну систему оброблення даних. Основний обсяг інформації вводиться і обробляється на районному рівні, де виділено такі АРМ:

1. АРМ-Р - призначений для автоматизації підготовки на підприємствах, в організаціях, районних відділах ПФУ персоніфікованих звітів про доходи, трудовий стаж і розмір внесків, сплачених юридичними та фізичними особами до ПФУ;

2. АРМ інспектора з призначення пенсій та допомоги;

3. АРМ інспектора з ведення особових рахунків (пенсійних справ);

4. АРМ інспектора з формування та оброблення документів на виплату пенсій;

5. АРМ інспектора з утримань з пенсій.

В окрему підсистему виділено технологічні процеси персоніфікованого обліку. Тут ведеться накопичувальний облік усіх видів внесків до пенсійного фонду на особовий рахунок пенсіонера.

Система інформаційно-аналітичного забезпечення охорони здоров’я охоплює такі напрями: наукові дослідження, лікарняно-профілактичні заклади, адміністрування на районному, обласному і державному рівнях. За кожним напрямом застосування комп’ютерних технологій вирішуються свої задачі. В останні роки в галузі охорони здоров’я широко запроваджуються локальні і глобальні мережі, (наприклад, «УкрМедНет»), стабільно функціонує електронна пошта між обласними управліннями і безпосередньо Міністерством охорони здоров’я України. Із серпня 1998 р. на базі Української асоціації «Комп’ютерна медицина» організовано український сервер Європейської експертно-аналітичної групи з питань телемедицини, що належить до європейської мережі серверів країн ЄС.

Комп’ютерна інформаційна мережа освіти і науки об’єднує такі функціональні підсистеми Міносвіти: планування фінансів, фінансова звітність, статистична звітність, міжнародне співробітництво, планування якості підготовки спеціалістів, прогнозування та оцінювання діяльності, контроль за виконанням доручень і рішень колегій, керівні кадри освіти, державний реєстр закладів освіти. У Національній програмі інформатизації закладено програму розвитку дистанційної технології навчання та комплекси інформаційних послуг комп’ютерної інформаційної мережі.

Розвиток інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері культури закладено у завданнях Національної програми інформатизації, затверджених постановою Верховної Ради України від 06.07.2000 р. № 1851-ІІІ, де передбачено розроблення:

1) системи інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері культури;

2) програмно-апаратного комплексу локальної комп’ютерної мережі Мінкультури України та провідних музеїв України, WWW-сервер «Історія та культура України»;

3) програмно-апаратного комплексу електронного реєстру національного культурного надбання;

4) програмно-пошукового апарату баз даних та електронного каталогу вітчизняних кінофільмів;

5) наукових мультимедійних електронних паспортів опису предметів і явищ народної творчості;

6) лінгвістичних і системотехнічних засад національної комп’ютерної лексикографії;

7) електронного інформаційного бібліотечного ресурсу.

За третім напрямом державного управління, тобто в сфері функціонування адміністративно-правових органів, створено такі інформаційні системи: комп’ютерна система інформаційно-аналітичного забезпечення законодавчої та правозастосовної діяльності, корпоративна інформаційна система органів прокуратури України, системи інформаційного забезпечення органів Міністерства внутрішніх справ України, інформаційна система органів юстиції, інформаційна система органів судової влади. Основні задачі та концепція функціонування наведених інформаційних систем розглядаються у розділі 9 посібника. Проблемними на сьогодні залишаються питання інтеграції комп’ютерних інформаційно-аналітичних систем різного рівня та призначення як на макрорівні (державному рівні), так і на мікрорівні (обласному і районному рівнях). Щодо інтеграції інформаційно-аналітичних систем на державному рівні, то вона досягається в результаті створення інформаційно-технічного забезпечення Адміністрації Президента України та органів державної влади, насамперед Кабінету Міністрів України. На це націлює Указ Президента України «Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади» від 14.07.2000 р. Відповідно до Указу передбачається:

1) розроблення методичних матеріалів з інтеграції комп’ютерних інформаційно-аналітичних систем різного рівня та призначення;

2) забезпечення здійснення в установленому порядку обміну інформацією між Президентом України та органами державної влади на основі сучасних телекомунікаційних технологій;

3) підтримання постійного доступу до існуючих державних інформаційних систем та інших інформаційних ресурсів;

4) запровадження на основі сучасних інформаційних технологій автоматизованого оброблення, систематизації та аналізу інформації, яка використовується для підготовки урядових рішень;

5) забезпечення поетапного дооснащення існуючих систем одержання та оброблення інформації у центральних органах виконавчої влади сучасною комп’ютерною і телекомунікаційною технікою;

6) урахування в державному бюджеті фінансування робіт, пов’язаних зі створенням та експлуатацією системи інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади.