міст
роботи:

Вступ.

1.  
Населення і зайнятість.

2.   Промислові потенціали і
матеріало-енергетичні ресурси.

3.   Природньо-ресурсні
потенціали.

4.   Економічні зв’язки Одеської
області.

5.   Розміщення і показники
економіки сільського господарства.

6.   Проблеми та перспективи  РПС
Одеської області.

Висновок.

Вступ.

Сім років 
Україна виступає на світовій арені, як незалежна європейська країна. Молода
держава отримала у спадок громіздку і неефективну постачальну структуру
основних виробничих фондів, вичерпання і збідненість доступних родовищ корисних
копалин, деградацію трудового і творчого потенціалу кадрів та депресійну
корозію в суспільстві.

Народне господарство переживає затяжну економічну кризу, що викликана
не тільки труднощами постколоніального розвитку і втратою переходу від
командно-адміністративної економіки до ринкової, а й наслідком некомпетентності
керівництва та відсутністю цілісної програми стабілізації виробництва яка б
відзначалася комплексністю заходів на мікро і макроекономічних рівнях.

Щоб стати
рівноправним і рівно спроможним учасником загальноєвропейського процесу
інтеграції та раціоналізації України необхідно:

·     
докорінно
перетворити або створити нову економічну систему перейшовши перехідний
стабілізаційний період, подолавши спочатку кризу економіки;

·     
відкритись
зовнішньому світові, усунувши бар’єри, що, гальмують торгівельних,
науково-технічних і культурних зв’язків з іншими країнами;

·     
налагодити
і зробити активними взаємовигідні економічні зв’язки, насамперед з
країнами-партнерами.

Інакше кажучи в Україні має бути створена економічна структура, сумісна
з західноєвропейською, здатна функціонувати в одній системі координат.

Розміщення
продуктивних сил (РПС) – галузь економічної науки, що вивчає специфічні,
просторові аспекти вияву економічних законів. Об’єктом вивчення є продуктивні сили.

Продуктивні сили
– це система суб’єктивних
(людина) і речових (засобів виробництва) елементів, що виражають активне
ставлення людей до природи. У процесі праці освоюються природні ресурси,
відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток. Наука
про розміщення продуктивних сил вивчає територіальну організацію виробництва,
яка обіймає не просто розташування виробництва, але й елемент управління.

Розглядаючи РПС
України, то, з одного боку, Україна – одна з найбільших держав світу за
економічним потенціалом. Вона займає в Європі друге (після Росії) місце за
територією й шосте за чисельністю населення. За обсягом промислового й
сільськогосподарського виробництва всередині 80-х років її можна було
порівнювати з Францією, Великобританією, Італією. За такими видами сировини й
виробництва, як залізна й марганцева руди, чорні метали, вугілля,
електроенергія, металургійне та енергетичне устаткування, цукор, соняшникова
олія тощо Україна посідала одне з перших місць у Європі. У нас є
висококваліфіковані наукові й виробничі кадри. З іншого боку, продукування
національного продукту на душу населення істотно відстає від багатьох
розвинутих країн, падає природній приріст населення. Причини такого стану мають
соціально-економічний характер, що, загалом беручи, виходить за межі курсу РПС.

1.  Населення і зайнятість.

В Одеській
області українців 1433 тис. чол. (54,6 % усього насе­лення), росіян – 719 тис.
(27,4 %), майже 430 тис. представників інших національностей (18 %): болгар –
166 тис. (6,3 %), молдаван – 144 тис. (5,5 %), євреїв – 69 тис. (2,6 %),
гагаузів – 27 тис. (1,0 %), білорусів – 21 тис. (0,8 %).

Демографічна ситуація в області характеризується тенденцією до
скорочення загальної чисельності населення, що обумовлена зменшенням рівня
народжуваності, від’ємним природним приростом та значним міграційним відтоком
за межі області. Розглянемо таблицю природного руху населення:

Таблиця 1. Природний рух населення Одеської області

(у розрахунку на 1000 жит.)

Продовження таблиці 1.

З таблиці ми бачимо, що починаючи з 80-х років Одеська область має від’ємний
природній приріст населення і на 1995 рік склав – 12,7%, в тому числі міського
– 0,5%, сільського – 12,2%, а в 1998 році звичайно цей коефіцієнт ще
збільшився.

За показниками відтворення населення область займає 11-те місце в
Україні з народжуваності, 2-ге – зі смертності і 20-те – за природнім
приростом. Показники природного руху населення відрізняються у міській та
сільській місцевостях. Але як у містах, так і у сільській місцевості,
коефіцієнт природного приросту негативний. Всі райони області мають від’ємний
приріст населення. Лише у м. Одесі, Бєлгород-Дністровському   приріст населення
додатній.

На стан народжуваності і смертності в будь-якому суспільстві впливає
комплекс соціальних, економічних, природних та інших умов. Один з основних
факторів, що визначає природний рух населення – його вікова і статева
структура.

Одеська область характеризується вкрай несприятливою віковою структурою
населення. З 80-х років, в області спостерігається процес старіння населення.
Середній вік чоловіків за останні 15 років зріс від 34 до 36,1 року, жінок – з
41 до 42 років. Щодо статевої структури, то у Одеській області 45% населення –
чоловічої статі.

У формуванні населення області провідну роль, як уже зазначалося,
відіграють міграції. Масштаби переміщення населення із сіл в міста – найбільші
в країні. Основні ж напрямки виїзду населення за межі області – Київська,
Вінницька, Хмельницька та Чернівецька області.

Міграційні процеси суттєво торкаються і динаміки основного джерела
формування трудових ресурсів – населення в працездатному віці. Трудові ресурси
області складають 913 тис. чол. (48,7%). Таблиця 2 вміщує дані щодо розподілу
працюючих в основних галузях народного господарства.

Таблиця 2. Структура зайнятості працездатного населення

Продовження таблиці 2.

В перспективі, за даними ради по вивченню виробничих сил України,
спостерігатиметься значне скорочення кількості працюючих в таких матеріальних
галузях як сільське господарство, промисловість, будівництво. На виконання
обласної Програми зайнятості населення у 1998 році вживалися заходи щодо
поліпшення становища на ринку праці та захисту не конкурентноздатної категорії
незайнятого населення. За рік працевлаштовані 15,1 тис. чоловік (130% до
передбачених Програмою), виконували оплачувані громадські роботи 7,7 тис. чол.
(139%), пройшли профнавчання 4,3 тис. чол. (119,9%), надано профконсультаційних
послуг 58,6 тис. чол. (116%).

Проте на зареєстрованому ринку праці в 1998 році продовжувалась
тенденція зростання обсягів безробіття. Кількість громадян, яким надано статус
безробітного, порівняно з минулим роком зросла в 1,33 рази і становила на
початок 1999 року 29,5 тисяч чоловік. Рівень зареєстрованого безробіття за 1998
рік збільшився на 1,01 процентних пункта і на 1 січня 1999  року становив 3,2%
працездатного населення працездатного віку. З державного фонду сприяння
зайнятості населення на допомогу по безробіттю витрачено 5,8 млн. грн.

Працевлаштування незайнятих громадян стримується скороченням потреби в
працівниках на підприємствах області та прихованим безробіттям. З метою
попередження масового некерованого безробіття в 1998 році в області розроблені
та затверджені на сесіях обласної, районних, міських рад регіональні та обласна
Програми зайнятості населення на 1999 рік.

Середньомісячна заробітна плата одного працюючого за січень-листопад
(без сільського господарства) в області становила 129,8 грн., що на 5,6%
більше, ніж у відповідному періоді минулого року, в листопаді – 130,6 грн. (на
1,3% більше, ніж у листопаді 1997 року). Незважаючи на постійний контроль за
виплатою зарплати, застосування натуральних форм виплати, в області
заборгованість із зарплати працівникам закладів соціальної сфери порівняно з
початком року збільшилась в 2,6 рази. На 01.12.1998 р. вона становила 18,7 млн.
грн. Особливо складне становище спостерігається в галузі сільського
господарства. Станом на 10.12.1998 р. заборгованість із виплати заробітної
плати склала 132 млн. грн. і зросла в порівнянні з початком року в 1,6 рази.

В області
склався багатогалузевий промисловий комплекс, провідне місце в якому належить
харчовій та легкій промисловості, машинобудуванню та металообробці,
промисловості будівельних матеріалів.

За вартістю
валової продукції на першому місці стоїть харчова промисловість, на другому –
машинобудування, на третьому — легка.

 На території
області кількість промислових підприємств на самостійному балансі складає 434
підприємства. З них електроенергетика – 8,

паливна промисловість – 1, Чорна металургія – 5, хімічна і нафтохімічна
– 17,

машинобудування та металообробка – 108 з них машинобудування – 66 та
інші.

В області
споруджені теплові електростанції, працює нафтопереробний завод – в Одесі, який
виробляє моторне і дизельне паливо, гас, бітум, мастила тощо.

На території
області є гірничодобувна промисловість. Видобу­вається залізна руда, яка
готується і транспортується на маріупольські металургійні заводи. В Одесі є
сталеплавильний завод та окремі ливарні цехи на інших підприєм­ствах Одеси.

Є окремі
судноремонтні заводи в Одесі. Виділяється Одеський завод великого
кранобудування, що виго­товляє дизельні крани вантажністю до 100 т, Одеський
автоскла­дальний завод (причепи, напівпричепи, фургони).

Сільськогосподарське
машинобудування представлене Одеським заводом, який робить – тракторні плуги,
запасні частини й обладнання для сільськогосподарських машин.

Верстатобудування
зосереджено в Одесі – два заводи, що про­дукують універсальні верстати та
верстати з ЧПУ.

2.   
Промислові потенціали та матеріально-енергетичні
ресурси.

Виробництво
кіноапаратури зосереджено на Одеському заводі "Кінап", поліграфічне
машинобудування, світлокопіювальні й електронно-гравірувальні автомати – в
Одесі.

Хімічна промисловість працює
здебільшого на власній сировині (ропі, солях озер і лиманів), частково
використовує привізну. Най­більші підприємства – Одеський суперфосфатний,
Одеський хіміко-фармацевтичний та фар­бовий.

Промисловість
будівельних матеріалів не досить розвинена, у значних кількостях видобувають
лише вапняк-черепашник, на заво­дах виготовляють залізобетонні вироби, м'яку
покрівлю, лінолеум тощо. Цемент виробляють в області, проте його не вистачає
для власних потреб.

Таблиця
3. Виробництво цементу, тис. т

Целюлозно-паперова і деревообробна промисловість зосеред­жена в
Ізмаїлі.

У легкій промисловості виділяється текстильна галузь. Це Одеська
конопле-джутова фабрика. Вовняні фабрики працюють в Одесі. Є трикотажні
комбінати в Одесі. Взуття виготовляють також в Одесі.

Велике значення має харчова
промисловість, що ґрунтується на місцевій сировині. Широко розвинені консервна,
молочна, ефіроо­лійна, рибна, м'ясна, тютюнова галузі. М'ясна пред­ставлена
м'ясокомбінатами в Одесі та Ізмаїлі. Такі галузі, як масло­робна, молочна,
сироварна, розташовані рівномірно на всій території області. В Одесі працює
потужний олійно-екстрактовий завод. Пло­доконсервна промисловість ізмаїльським
та одеським заводами.

Раніше в області працювало понад 20 %
виноробних підприємств, найбільші й найвідоміші з них були у Одесі, Ізмаїлі,
Білгород-Дністровському та ін. У період так званої боротьби з алкоголізмом
частину з них закрили, виноградники вирубали, тару знищили. Нині виноробні й
виноградарські підприєм­ства і господарства починають відбудовуватись.

У області є великі елеватори у Одесі.
Менше розвинена цукрова промисловість – зосереджена у Одеському районі.

3.   
Природньо-ресурсні
потенціали.

Одеська область розташована
на південному-заході України. На півночі межує з Вінницькою та Кіровоградською,
на сході – з Миколаївською областями, на заході – з Молдовою, на
південному-заході – частина державного кордону України з Румунією. На півдні і
південному-сході омивається водами Чорного моря. До області належить острів
Зміїний. Площа 33,3 тисяч км кв. (5,5 % території України). Населення
2638,2 тисяч чоловік (1990, 5,1 % населення країни). Центр – місто Одеса.

В області – 26 районів, 17
міст, у тому числі 5 обласного підпорядкування (Одеса, Білгород–Дністровський,
Ізмаїл, Іллічівськ, Котовськ), 33 селища міського типу та 1140 сільських
населених пунктів.

Широкий вихід до
Азово-Чорноморського басейну й великих річкових магістралей визначає головні
позитивні риси економіко-географічного положення області і зумовлює її потужні
транспортно-розподільчий і рекреаційний потенціали. З положенням у степовій та
лісостеповій природних зонах пов'язане її головне природне багатство – земельні
ресурси.

Територія Одещини
дуже витягнена, з півночі на південь вона простяглася від 45° до 48° північної
широти. Тому окремі її частини помітно відрізняються своїми природними умовами.

Більша частина
області лежить на Причорноморській низовині на північ і північний захід Одещини
заходять відроги Подільської височини. Поверхня здебіль­шого рівнинна, з
нахилом з північного заходу на південний схід, до узбережжя Чорного моря.
Рівнину перетинають глибокі долини річок яри та балки особливо в межах відрогів
Подільської височини де різниця між рівнем вододілів і долин становить
пересічно 100 м. Чим далі на південь, тим спокійніший менш хвилястий рельєф.

Північна частина області розташована у лісостеповій зоні України,
середня і південна – у степовій. У ґрунтовому покриві переважають звичайні і
південні чорноземи. Лісів мало, більш-менш площі займають вони в лісостеповій
зоні.       

Клімат переважно
теплий і посушливий. Середньорічна температура тут коливається від +7,7° – на
півночі області до +11,1° – на півдні. Безморозний період триває від 170 до 210
діб. Річна кількість опадів – від 350 мм на півдні до 460 мм на півночі.
Природні умови сприятливі для вирощування найцінніших сільськогосподарських
культур: озимої пшениці, кукурудзи, ячменю, проса, соняшнику. В північній і
центральній частинах області добре ростуть цукрові буряки, в південній частині
широко розвинуто виноградарство.

По території
області протікає чимало річок. Північну її частину займають басейни Савранки і
Кодими – правих приток Південного Бугу, який тече по границі між  Одещиною і
Кіровоградщиною. На південному сході протікає Дністер який впадає в
Дністровський лиман – велике водоймище площею в 360 кв. км розташоване в межах
області. На півдні – нижня течія Дунаю та його Кілійське гирло, по яких
проходить державний кордон між Україною і Румунією. На лівобережжі нижнього Дунаю і в долині між Кілійським гирлом
та Дністровським лиманом є чимало озер, серед них прісноводні – Кагул, Ялпуг,
Катлабух і Китай.

Рельєф району в цілому не створює значних перешкод для меха­нізації
польових сільськогосподарських робіт, будівництва промисло­вих споруд,
розширення міст і селищ, шляхового будівництва, а неве­ликий загальний нахил
поверхні сприяє іригаційному будівництву.

Добре забезпечена
Одеська область сировиною для будівельної індустрії – різноманітними вапняками,
глинами, квар­цовими пісками, гранітами, мармуром, мергелем, каоліном, вулка­нічними
туфами. Будівельні матеріали поширені скрізь.

У численних соляних озерах та лиманах є значні запаси солей натрію,
хлору, брому, особливо у Сиваші, ресурси якого практично невичерпні. Солі озер
та лиманів є цінною сировиною для хімічної промисловості.

На півдні Одеської області виявлено
родовища нафти і газу.

Велике значення
мають лікувальні грязі, ропа та мінеральні джерела району.

Тривалість
безморозного періоду коливається від 160–170 днів на півночі району до 250 днів
на Південному березі Одеської області, вегетаційний період – відповідно від 215
до 297 днів. Район дуже посушливий.

Максимум опадів
на рівнинах влітку. Часто трапляються посу­хи, що супроводяться суховіями і
пиловими бурями, які завдають значної шкоди сільському господарству.

Ґрунти району
різноманітні. Розміщення їх має добре вираже­ний зональний характер. У
північно-західній частині області поши­рені опідзолені чорноземи, у степовій
зоні – мало гумусні чорнозе­ми і темно-каштанові слабо солонцюваті ґрунти.
Ґрунти району мають добру структурну будову і при застосуванні правильних
агротехнічних методів обробітку та зрошення дають стійкі високі врожаї.
Грунтово-кліматичні умови сприяють розвитку сільського господарства, а теплий
клімат і при­морське положення – перетворенню району на велику здравницю.

Переважна
більшість території району розташована у степовій зоні, лише на північному
заході частина й лежить у лісостеповій зоні. Природна рослинність більшої
частини району – степова. Під лісом зайнято не більше як 1,5–2,5 % його
території.

Важливе народногосподарське значення в житті області має Чорне море. На
його узбережжі знаходиться великий промисловий центр та порт Одеса. У водах
цього моря водиться промислова риба (кефаль, скумбрія, пеламіда, камбала,
осетрові, оселедці, бички). Найбільший вилов риби в Керченській протоці, коли
риба восени йде з Азовського у води більш теплого взимку Чорного моря. У
північно-західній частині Чорного моря росте водорість філофора, з якої
виготовляють агар-агар, що застосовується в харчовій промисловості.

4.  Економічні зв’язки Одеської області.

Зовнішньоекономічні
зв’язки за січень-листопад 1998 року Одеська область здійснювала з 82 країнами.

За даний період
спостерігається скорочення обсягів експорту-імпорту товарів. Оборот зовнішньої
торгівлі товарами області за січень-листопад 1998 року склав 186436,19 тис.
доларів США, що на 36,0% менше проти відповідного періоду минулого року. При
цьому обсяги експорту склали 99087,93 тис. доларів США, імпорту – 87348,26 тис.
доларів США, що, відповідно, на 40,3% і 30,2% менше, ніж за відповідний період
минулого року. Коефіцієнт покриття імпорту-експорту становив 1,1 (за
відповідний період 1997 року – 1,3).

Найбільшу частку
експортних поставок області становив текстиль та текстильні вироби – 17,9% до
загального обсягу експорту, де на одяг та предмети одягу припадає 16,5% цього
обсягу. Значне місце експорту серед груп товарів займає експорт живих тварин та
продукції тваринництва – 15,2%, в основному за рахунок м’яса і субпродуктів –
13,0%. Питома вага експортованих машин та устаткування складає – 12,7% (з них
механічних – 12,1%, електричних – 0,6%).

На поставки
продукції харчової промисловості також припадає 12,7% експорту (в тому числі
виробів м’яса, риби – 5,6%, продуктів переробки плодів, овочів – 3,4%, цукру –
1,0%), продуктів рослинного походження – 10,3%, продукції хімічної та
пов’язаних з нею галузей промисловості – 5,7%.

Триває процес
зниження частки експортних поставок, які здійснюються за умови товарообмінних,
тобто бартерних операцій. Товарообмінні операції підприємства області
здійснювали з партнерами з 28 країн. За січень-листопад 1998 року питома вага
експорту за бартерних умов склала 7,6% проти 17,7 відповідного періоду минулого
року.

Найбільша питома вага від загального обсягу експорту серед товарів за
умови прямого товарообміну у Російську Федерацію – 33,3%, Білорусь – 30,9%,
Молдову – 14,7%, Туркменістан – 4,3%, Угорщину – 3,6%.

Питома вага
бартерних (товарообмінних) операцій імпорту у порівнянні з відповідним періодом
попереднього року зменшилась з 14,9% до 8,2%. Найбільші обсяги імпортних
надходжень по бартеру здійснювались з Російської Федерації – 46,9% від
загального обсягу бартерного імпорту області, Білорусі – 31,1%, Китаю – 4,6%,
Італії – 2,3%, Угорщини – 2,0%.

5. 
Розміщення і показники економіки сільського господарства.

Агропромисловий
комплекс Вінниччини включає в себе сировинну, переробну й обслуговуючу ланки.
Його основна сфера – сільськогосподарське виробництво – посідає провідне місце
в країні. Область характеризується, з одного боку – відносно високим рівнем
інтенсифікації, а з іншого – зниженням темпів росту валової продукції протягом
останнього десятиліття.

Таблиця 4. Посівні плащі сільськогосподарських культур
в Одеській області за 1997 рік.

Сільське
господарство має зерново-тваринницький напрям з ши­роко розвиненим садівництвом
і виноградарством. Структура сільсь­когосподарських земель така: понад 81 %
припадає на ріллю, понад 13 % на пасовища і майже 1 % на сіножаті.

Таблиця 5. Наявність
фермерських господарств в Одеській області.

                                                              Продовження
таблиці 5.

Землеробство району продукує пшеницю, кукурудзу, соняшник та ін.
Впроваджуються посі­ви на поливних землях. В основному вирощують соняшник (пов­сюдно),
цукрові буряки (у північній частині). Культивуються ефі­роолійні культури
(казанлицька і червона троянди, ірис, лаванда, шавлія мускатна). Тут вирощують
тютюн, гірчицю, лікарські росли­ни, південні коноплі та овочево-баштанні
культури: томати, бакла­жани, кабачки, огірки, перець, дині, кавуни.

У районі поширені сади та виноградники. Найбільше плодів збирають в
Одеській області. Виро­щують кісточкові: абрикоси, вишні, черешні, сливи;
зерняткові: яб­луні, груші.

Тваринництво має молочно-м'ясний
напрям.

Таблиця 6. Поголів’я худоби у
фермерських господарствах в Одеській області.

                                                                                Продовження
таблиці 6.

Собівартість основної продукції
сільського господарства нижча, ніж у середньому в Україні.

Таблиця 7. Виробництво
продовольчих товарів.

У районі можна виділити такі
сільськогосподарські зони:

·    
виноградницько-зерново-олійна
з садівництвом і молочно-м'яс­ним тваринництвом: південні райони області.

·    
зерново-олійна
з виробництвом цукрових буряків і молочно-м'ясним тваринництвом: північні
райони області.

·    
овоче-молочна
приміського типу: навколо Одеси.

·    
виноградницько-тютюнова
з молочно-м'ясним тваринництвом (вівчарством).

У районі зрошено
багато земель. Татарбунарська – в Одеській та інші зрошувальні системи.

Одна з
найважливіших ланок народногосподарського комплек­су Одеської області – її
курортно-рекре­аційне господарство. Сприятливі кліматичні умови причорномор­ської
частини території, численні пляжі, тепле море, лікувальні грязі та мінеральні
води різних типів визначають його державне та між­народне значення. Найбільше
значення мають  бальнеологічні курорти Одеси.

В Одеській
області – 43 санаторії і пансіонати з лікуванням, 16 будинків і пансіонатів
відпочинку, турбази і дитячі табори. Функ­ціонують курорти: Аркадія, Великий
Фонтан, Кароліно-Бугаз – За­тока, Куяльницький та ін. Всі вони в Одеському
рекреаційному ра­йоні.

6. 
Проблеми та перспективи РПС

Одеської
області.

Народногосподарський
комплекс Одеської області переживає складний період, але враховуючи вищезгадані
негативні тенденції області органи державної влади спільно з керівниками
підприємств та організацій, науковцями та громадськістю продовжують роботу по
поліпшенню ситуації в економіці області. Як перші кроки, запропоновано
поступове якісне оновлення виробничого потенціалу. Тільки в 1998 році комплексно
механізовано і автоматизовано 17 дільниць та цехів, введено в дію 2
механізовані потокові та одну автоматичну лінію, одну гнучку виробничу систему
та 23 металорізальних верстатів з числовим програмним управлінням.

У
січні 1999 року на підсумковій нараді за минулий рік голова обласної державної
адміністрації окреслив основні стратегічні заходи по соціально-економічній
стабілізації, які передбачають:

·     
збільшення
обсягів реалізації готової продукції за грошові кошти;

·     
зростання
дохідної частини бюджету та підвищення ефективності використання бюджетних
видатків;

·     
підвищення
рівня зайнятості населення та зменшення прихованих форм безробіття;

·     
зростання
заробітної плати та поступове погашення заборгованості по виплаті зарплати і
пенсій.

Досягнення
стратегічних цілей передбачає формування чітких шляхів їх реалізації,
спрямованих на пряму та опосередковану підтримку провідних галузей та
підприємств області по нарощуванню обсягів виробництва та підвищенню його
ефективності, зокрема:

·     
в
машинобудівній – реконструкція підприємств, розширення виробництва та
реалізації сільгосптехніки;

·     
в легкій
промисловості – стабілізація виробництва та розширення випуску продукції на
внутрішній ринок і ринки країн СНД;

·     
в
енергетичній – розвиток малих генеруючих об’єктів, широкий розвиток
енергозбереження в усіх напрямках і галузях;

·     
в
будівництві – розвиток будівельних енергозберігаючих технологій, створення
технологій будівництв;

·     
в м’ясній
та молочній промисловості – розробка та реалізація механізмів стимулювання
виробництва м’яса в приватному та громадському секторі, структурна перебудова
м’ясо переробних підприємств, пошук та розширення ринкового збуту продукції;

·     
в
цукровій галузі – реструктуризація галузі, залучення інвестицій, переробка
цукру-сирцю, освоєння виробництва нових видів продукції в міжсезоння розширення
зовнішніх ринків збуту цукру.

Чітке і послідовне
виконання цих та інших важливих завдань розвитку господарства області дозволить
впливати на хід подій, відслідковувати негативні тенденції і завчасно приймати
коректні заходи по їх упередженню.

Висновок.

Одеська область
має велике значення у вирішенні про­блеми нафти в Україні. Опрацьовуються
кілька варіантів транспорту­вання нафти. Найоптимальнішими є доставка у порти
Одеси танкер­ним флотом з країн Близького Сходу й південного Середземномор'я,
перевантаження її в Одесі й перекачування нафтопроводами на нафтопереробні
заводи Херсона, Кременчука й Лисичанська. Част­ково нафта перероблятиметься на
Одеському нафтопереробному заводі, для чого потрібна його реконструкція. Ця
схема транспор­тування нафти забезпечуватиме економічну незалежність України
завдяки можливості закупівлі нафти в багатьох державах і тран­спортування її
безпосередньо в Україну без транзиту через інші країни. Мережа нафтопроводів
здатна транспортувати нафту з Оде­си по Україні. Однак потрібно будувати другу
нитку нафтопрово­ду, посилювати ряд нафтопроводів для великого обсягу нафти – Одеса
– Снігурівка (з 19 до 45 млн. т) і Снігурівка – Кременчук (з 26 до 37 млн. т),
а також переобладнувати польові станції для реверсу нафти.

Перспективним для
результативного геологічного пошуку і геоло­гічної розвідки є шельфи Чорного та
Азовського морів, де, як свідчать попередні дослідження, зосереджені значні й
доступні для промисло­вого використання мінерально-сировинні ресурси. Тут
виявлено 11 родовищ газу та газоконденсату, майже 50 перспективних нафто і
газових площ поклади залізної руди, численні поклади важких мета­лів –
магнетитові, ільменіт-рутилцирконієві та ін. За попередніми оцінками, запаси
нафти у шельфі Чорного моря становлять 7 млрд. т. Український уряд підписав
угоду з англійськими фірмами про видо­буток нафти (Великобританія виготовляє
устаткування і має досвід видобутку нафти і газу на глибинах понад 1000 м у
Північному морі).

Спеціалісти США у
1992 р. встановили вітрові установки для виробництва електроенергії в Одеській
області. Аналогічні установки, які працюють у США, вироб­ляють щороку по 1 МВт
електроенергії. Вже в 1993 р. поряд з аме­риканськими були змонтовані
українські вітрові установки, виго­товлені на колишніх військових заводах за
американським зраз­ком. Планується в рамках конверсії після випробування
виготовле­них зразків налагодити виробництво таких установок. Це дасть змогу
значно збільшити виробництво електроенергії і забезпечити робо­тою мінімум 6
тис. працівників.

Перспективи розвитку економіки Одеської області потребують наукового
обґрунтування і розв'язання ряду важливих проблем. Першочергового значення
набуває проблема водних ресур­сів, яка в умовах посушливого Причорномор'я є
важливим чинником активізації сільськогосподарського виробництва. Проблема
загострю­ється, оскільки в районі немає необхідних джерел власних ресурсів.

Серед сучасних
природних процесів, несприятливих для розвитку сільськогосподарського
виробництва – активна ерозія ґрунтів, при­скорені лінійне розмивання та
площинне змивання. На зрошуваних землях розвиваються вторинне засолювання,
підтоплення. Спостері­гається замулювання водойм; узбережжя Чорного та
Азовського мо­рів зазнають абразії, зсувів тощо. Важливими заходами боротьби з
цими негативними процесами є контурне землевпорядкування, ство­рення
полезахисних, водоохоронних і протиерозійних лісосмуг, ком­плексна меліорація,
лісовідновлення, поліпшення луків, берегоукріп­лення, терасування,
селенебезпечних гірських схилів.

Збалансований
розвиток різних інфраструктурних ланок гос­подарства курортних комплексів,
удосконалення управління ними, забезпечення охорони рекреаційних ресурсів і
всього навколишньо­го середовища – це основні завдання народногосподарського
ком­плексу Одеської області.

Розширення зовнішньоекономічних зв'язків потребує вирішен­ня важливих
питань розвитку морського транспорту. Для цього необхідно забезпечити зростання
вантажообороту морських пор­тів, створити нові глибоководні механізовані порти
з урахуванням перевезень Дунаєм.

Література.

1.  
Статистичний щорічник України 96-97 рр.

2.  
“Розміщення продуктивних сил України” Качан,
Забродський, 1997.

3.  
“Економіка України” Кокошко, Сможенко, 1997.

4.  
“Географія України” Заставний Ф.Д.

5.  
“Социально-економическая
география Украины”, Шаблий О.И.

6.  
Географія, П.О.Масляк, Я.Б.Олійник, А.В.Степаненко,
П.Г.Шищенко, Київ, «Знання», 1998.

7.  
Розміщення продуктивних сил, за редакцією
В.В.Ковалевського, Київ, «Знання», 1998.