Країни Західної Європи

Західна Європа – це значний територіальний масив, що простягнувся від Норвезького до Середземного моря майже на 5 тис. км. На площі у 3,7 млн. км²
розташовується 25 країн, міцно пов’язаних спільністю історичної долі, тісними політичними та економічними стосунками. Серед них є декілька відносно значних та впливових країн, що відносяться до «великої сімки» (ФРН, Франція, Великобританія, Італія є значними
за чисельністю населення та середніми
за площею, а Великобританія навіть малою
за площею).

Але у більшості своїй західноєвропейські країни зовсім невеликі. Так, територія Нідерландів, Бельгії або Данії цілком співставна з розмірами областей в Україні або Росії. Щоби проїхати більшість європейських країн на автомобілі вистачить декілька годин, у пасажирських поїздах внутрішнього сполучення навіть відсутні спальні вагони. Дуже часто по відношенню до цієї групи країн використовується образ «малі привілейовані нації
». Звернемо увагу на найбільш яскраві особливості цих країн:

· дуже висока ступінь «відкритості економіки» як наслідок активної участі в географічному поділі праці;

· специфічна структура господарства з вузькою спеціалізацією на галузях «верхніх поверхів» енерговиробничих циклів (найбільш життєздатними є галузі, що базуються на власному науково-технічному потенціалі і виробляють продукцію найвищих технологій невеликими серіями);

· висока ступінь концентрації виробництва та, відповідно, висока продуктивність праці;

· підвищена частка третинного і четвертинного секторів економіки з особливою роллю освітніх, медичних, наукових і банківських послуг найвищого рангу;

· дуже високий інтелектуальний потенціал суспільства та його дбайливе використання (світовими лідерами в цьому контексті вважають Швецію та Швейцарію);

· висока якість життя населення (в це поняття можна включити і «соціальний мир» в суспільстві, відсутність значних соціальних потрясінь, стабільність, впевненість у майбутньому, порівняно низьку злочинність, непогану екологічну ситуацію тощо)[1]


.

Особливу групу західноєвропейських країн складають мікродержави (або так звані країни-«карлики») – Андорра, Ватикан, Ліхтенштейн, Люксембург, Сан-Марино, Монако, Мальта, британська колонія Гібралтар тощо.

За формою правління практично половина західноєвропейських держав – монархії (крім Ватикану – всі монархії конституційні). Республіки зустрічаються як президентські (Франція), так і парламентські (Австрія, Німеччина).

Суспільно-географічне положення

· відносна компактність і гарне сусідське положення більшості країн по відношенню одна до одної;

· природні умови не створюють значних перешкод для розвитку відносин, навпаки, вони сприяють їх розвитку (система річкових каналів, що з’єднує Рейн, Майн і Дунай; «Моравський коридор» у Центральну Європу та ін.);

· приморське положення більшості країн, особливо підкреслене у острівних та півострівних країн.

Населення

Загальна чисельність населення Західної Європи наближається до 400 млн. осіб. Найбільшою країною є ФРН (80,3 млн.), що займає 12 місце в світі за цим показником. У світову «двадцятку» також входять Великобританія (58,5 млн.), Франція (58,1 млн.), Італія (57,9 млн.). У більшості інших країн мешкає від 5 до 15 млн. осіб; знову ж таки, окрему групу складають мікродержави (в регіоні розташована найменша в світі держава за площею та кількістю населення – Ватикан, яка, до того ж, унікальна й за статевою структурою).

В останні десятиліття чисельність населення Західної Європи зростає дуже повільно. В регіоні спостерігається одна з найгірших демографічних ситуацій в світі, що пояснюється «старінням націй» та низькою народжуваністю. Окремі країни мають нульовий або навіть від’ємний природний приріст: Нідерланди (9-9=0‰), Монако (10-10=0‰), ФРН (10-11=-1‰), Італія (9-10=-1‰). Деякі карликові країни мають дещо кращі демографічні формули, наприклад, Мальта (14-7=7‰), Андорра (14-8=6‰), Ліхтенштейн (12-6=6‰) або Сан-Марино (10-6=4‰), але суттєво вплинути на європейську ситуацію вони неспроможні. Типові для Західної Європи демографічні формули мають Швеція (13-12=1‰), Бельгія та Португалія (12-11=1‰), Греція та Іспанія (10-9=1‰).

Складна демографічна ситуація привела до зміни ролі регіону в світовій системі зовнішніх міграцій. Якщо після Великих географічних відкриттів Західна Європа була головним джерелом еміграції, то зараз вона є провідним осередком трудової імміграції з усього світу.

За національним складом населення більшості країн є досить однорідним. Але поруч з однонаціональними (Італія, Ісландія, Швеція та ін.) зустрічаються й країни із строкатим етнічним складом (наприклад, Швейцарія). Національні питання, переплетені із соціальними та релігійними протиріччями, мають значну гостроту у Великобританії (Ольстер, Уельс, Шотландія), Бельгії (Фландрія і Валлонія), Іспанії (Країна Басків, Каталонія), Франції (Корсика) тощо.

Для розміщення населення Західної Європи характерні високі показники густоти (навіть у середньому більше 100 осіб/км²
; в двох нідерландських провінціях Північна і Південна Голландія – 1100 осіб/км²
, а в князівстві Монако навіть 17500 осіб/км²
). Отже, Західна Європа – один з найбільш густозаселених регіонів світу.

Рівень урбанізації також один з найвищих – >80% в середньому, а у Великобританії навіть >90% (Нідерланди – 89%, ФРН – 88%, Данія – 85%, Швеція - 83%). Мережа міст – найгустіша у світі. До того ж, Західна Європа – батьківщина міських агломерацій, вони і зараз лишаються головною формою розселення. Найбільші агломерації, злившись між собою, утворили мегаполіси «Рурштадт
» (місто Рур з населенням 40 млн.) у ФРН та Англійський
(від Лондона до Ліверпуля з населенням у 35 млн. осіб) у Великобританії.

Загальна характеристика господарства

Західна Європа являє собою один з трьох «центрів сили» світового господарства, який лише трохи поступається Північноамериканському на чолі із США. Починаючи з часів першої «промислової революції» обличчя Західної Європи визначається розвитком промисловості. До Другої світової війни вона спеціалізувалася на випуску унікальної та надскладної продукції, зараз збільшилася орієнтація на випуск масової продукції середнього рівня складності: автомобілів, верстатів, конторського обладнання, електротехнічних виробів. Значний рівень розвитку мають також окремі галузі високої технології – аерокосмічна промисловість, електроніка.

Хоча за обсягами продукції та продуктивністю праці в сільському господарстві Західна Європа трохи поступається США, ця галузь в цілому відрізняється високим рівнем розвитку, інтенсивністю й товарністю. Країни Західної Європи не тільки забезпечують свої власні потреби у більшості видів сільськогосподарської продукції, але й виступають її значними експортерами (особливо Франція, Італія, Греція, Данія, Нідерланди). Після Другої світової війни Західна Європа перейшла від універсального дрібного селянського господарства до високоспеціалізованого капіталістичного, включеного в систему агробізнесу. Основним типом сільськогосподарського підприємства є ферма, тільки розміри її суттєво менші ніж в США або Канаді, натомість врожайність набагато вища.

Західна Європа – регіон високорозвиненого транспорту. Тут створено особливий західноєвропейський
тип транспортної системи. За дальністю перевезень вона поступається Північноамериканській, але за щільністю доріг йде попереду, займаючи 1-е місце в світі. У Західній Європі велика частота руху, велика частка міжнародних і транзитних перевезень, особливо автомобільним транспортом.

Економічну потужність Західної Європи у першу чергу визначають її головні країни – ФРН, Франція, Великобританія, Італія. Вони дають ¾ промислової продукції. Саме в цих чотирьох країнах найбільш диверсифікована економіка з найширшим набором галузей та виробництв.

Серед інших країн значний потенціал мають Іспанія, Нідерланди, Швейцарія, Бельгія і Швеція. На відміну від «четвірки» головних країн, та якоюсь мірою, Іспанії, економіка «малих привілейованих націй» спеціалізується на окремих галузях, в розвитку яких вони мають світове визнання і навіть лідерство, незважаючи на свої малі розміри. Так, Нідерланди відомі виробництвом радіоелектронних товарів, медичної апаратури, квітів; Швейцарія – високоточними верстатами, вимірювальними приладами, годинниками, фармацевтичними препаратами, шоколадом і сиром; Бельгія – металомістким промисловим обладнанням, автомобілями, пластмасами, содою; Швеція – деякими сортами спецсталі, морськими судами, шарикопідшипниками, гідротурбінами, продукцією лісопереробки тощо.

Територіальна структура
господарства Західної Європи складна і мозаїчна. В першу чергу її визначає центральна вісь розвитку, що простягнулася через територію Великобританії, країн Бенілюксу, ФРН, Франції, Швейцарії, Італії на 1,5 тисячі кілометрів. Ця вісь охоплює 15% території Західної Європи, але при цьому концентрує 50% її населення та 70% промислового потенціалу. В межах цієї вісі розташовані як столичні, так і старопромислові райони, у тому числі найвідоміші гірничозаводські.

Яскравим прикладом столичного промислового району може слугувати Паризький. Париж – не тільки столиця Франції протягом останніх 8 століть, але й найбільший економічний центр країни (Великий Париж виробляє майже 30% вартості промислової продукції Франції). Звичайно, що в Паризькому районі зосереджені переважно підприємства наукомістких галузей та пов’язані з ними наукові установи і штаб-квартири корпорацій.

Приклад району іншого типу – старопромисловий Рур в Німеччині. Це індустріальне серце країни. Хоча тепер його сумарне значення дещо впало, але він зберігає першість по більшості галузей важкої промисловості.

За межами «центральної вісі» (головним чином на південь та захід від неї) розташовані відсталіші райони Західної Європи. В якості прикладу можна використати Південну Італію, яка займає 41% території країни, але створює лише 15% вартості промислової продукції. Доходи на душу населення на півдні Італії вдвічі менші, ніж у північних регіонах.

В Західній Європі більше державних підприємств (порівняно із США), тому вдається більш дієво проводити регіональну політику
[2]


. Вона має 2 провідні мети: розвантаження «перерозвинутих» та підйом «недорозвинутих» районів. Наприклад, для розвантаження Лондона свого часу були спроектовані та розбудовані державним коштом 8 міст-«супутників».

Географія промисловості

У Західній Європі географія промисловості формувалася під сильним впливом природно-ресурсних факторів. Головні корисні копалини магматичного і метаморфічного походження пов’язані з балтійським щитом на Півночі та зоною герцинської складчастості у Середній Європі. З відкладами осадового чохлу пов’язані нафтогазоносний басейн Північного моря та кам’яновугільні басейни Великобританії, Франції, Бельгії, ФРН. Серед кам’яновугільних басейнів виділяється Рурський у ФРН, серед залізорудних – Лотаринзький у Франції.

У південній частині Західної Європи переважають рудні родовища (свинцево-цинкові, бокситові, ртутні та ін.), натомість поклади паливних корисних копалин порівняно невеликі.

В цілому Західна Європа має набагато менші мінерально-сировинні ресурси для промисловості, ніж США з Канадою. До того ж європейські родовища виснажені внаслідок тривалої експлуатації.

Географія провідних галузей склалася під дією 3 основних типів орієнтації: 1) на власні ресурси палива і сировини; 2) на імпорт їх із США, Канади та країн «третього світу»; 3) на власні трудові ресурси. В кожній конкретній галузі вони поєднуються індивідуально.

Паливно-енергетичний комплекс
Західної Європи з часів «промислових переворотів» базувався на власних вугільних ресурсах. Зараз видобуток значно скоротився, що пов’язано із конкуренцією дешевшого американського, польського та австралійського вугілля, а також переводом енергетичного господарства на нафту і природний газ, розвитком атомної енергетики (у Франції більше 75% електроенергії отримують на АЕС) тощо.

Велику роль для Західної Європи відіграє шельф Північного моря із значними родовищами природного газу (найбільше – голландське Слохтерен) і нафти (найбільше – норвезьке Статфьорд). Але навіть шельф Північного моря здатен задовольнити лише третину потреб регіону у вуглеводневій сировині. Інші ⅔ довозяться з країн Перської затоки і Північної Африки, Венесуели та Росії. Нафта надходить переважно морським шляхом, тому найпотужніші нафтопереробні заводи знаходяться в портах Роттердам, Марсель, Гамбург, Сіракузи та ін. Значну роль відіграють і нафтопроводи – з італійських портів вглиб території Західної Європи та із Росії.

В електроенергетиці
незначно переважають ТЕС, які працюють або у старих вугільних басейнах, або в портах на довізному паливі. Велику роль грають АЕС (У Франції та Бельгії вони взагалі визначають електроенергетичний баланс). ГЕС у більшості країн (крім Норвегії) грають допоміжну роль; до того ж в останні десятиліття будуються переважно ГАЕС. В Італії та Ісландії використовують геотермальну енергію, у Франції та Великобританії – припливну, пейзажі Данії, Нідерландів і ФРН важко уявити без вітрових електростанцій.

Металургія
Західної Європи сформувалася ще до початку НТР. Найбільший розвиток вона отримала в країнах «великої четвірки», а також у Бельгії, Швеції, Люксембурзі. Саме Люксембург («сталеве герцогство») займає 1-е місце в світі за виплавкою сталі на душу населення (12 тон на людину за рік).

Найбільшим у Західній Європі районом чорної металургії є німецький Рур, що має яскраву вугільну орієнтацію. Найбільшим підприємством є металургійний комбінат у м. Дуйсбург. Французька Лотарингія має протилежну орієнтацію – на родовища залізної руди. Але вже після Другої світової війни металургійні комбінати будувалися переважно в портах з розрахунку на імпорт високоякісної та дешевої сировини, наприклад: Таранто (Італія), Марсель і Дюнкерк (Франція), Бремен (ФРН) та інші.

В кольоровій
металургії найважливішою галуззю є алюмінієва
промисловість. Вона розвинута в країнах із наявністю власних бокситів (Франція, Греція, Італія) або в країнах-виробниках дешевої гідроелектроенергії (Норвегія, Швеція, Швейцарія, Австрія). Виплавка важких кольорових металів більше тяжіє до морських портів, куди надходять рудні концентрати.

Машинобудування
залишається головною галуззю промисловості Західної Європи, яка власне кажучи свого стала його батьківщиною. Доля машинобудування у вартості виробленої промислової продукції регіону становить ⅓, а у вартості експорту – навіть ⅔. Західна Європа має найширший асортимент машинобудівної продукції в світі. Серед окремих країн найвищий рівень розвитку машинобудування має ФРН. За нею йдуть Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Швеція, Швейцарія.

Машинобудівні підприємства Західної Європи мають досить широку географію. Але при цьому відчувається тяжіння до великих міст і міських агломерацій, що пояснюється концентрацією там висококваліфікованих кадрів, наукових установ, наявністю розвинутої інфраструктури. Останнім часом намітився зсув машинобудування до середніх і малих міст, як прояв контрурбанізації
в розселенні населення та постіндустріальності
в розвитку економіки взагалі.

Хімічна промисловість
є другою за значенням. Традиційно вона орієнтувалася на родовища гірничо-хімічної сировини та палива. Переорієнтація галузі у другій половині ХХ століття на вуглеводні привела до зрушень: відбувся «зсув до нафти», тобто в морські порти. Найбільший у всьому світі район нафтопереробки і нафтохімії сформувався в узбережній частині Нідерландів і Бельгії (найбільші центри – Роттердам і Антверпен).

Лісова промисловість
поширена нерівномірно: «лісовим цехом» регіону є Швеція і Фінляндія. Тільки тут розвинуті всі стадії лісозаготівель і лісопереробки, включно із виробництвом целюлози і паперу.

Легка промисловість
, з якої колись починалася індустріалізація Західної Європи, зараз втратила колишнє значення. У першу чергу це стосується текстильної і швейної промисловості. Зараз не менше половини готового одягу регіон завозить з країн «третього світу», хоча світовими лідерами у «високій» та масовій моді залишаються Франція (Париж) та Італія (Мілан), відповідно. По специфікаціям і лекалам французьких та італійських Будинків Моделей одяг шиється в азійських та африканських країнах з дешевою робочою силою. Всередині самої Західної Європи легка промисловість зсувається на південь, Португалію стали називати «швейним цехом» Європи. Схожі тенденції простежуються у взуттєвій промисловості, хоча тут Італія зберігає світове лідерство за вартістю виробленої продукції.

Географія сільського господарства

Природно-ресурсні передумови для розвитку сільського господарства у Західній Європі відносно сприятливі, досвід їх експлуатації становить багато століть. Головні масиви оброблюваних земель розташовані на Середньоєвропейській рівнині. Тут показник розораності території сягає 70%. Але забезпеченість ріллею на душу населення в регіоні нижча від середньосвітової (пояснюється це значною густотою населення).

Якісні характеристики агрокліматичних ресурсів змінюються по мірі просування з півночі на південь та із заходу на схід. Суми активних температур дозволяють вирощувати широкий набір культур помірного та субтропічного поясів. Але в країнах Середземномор’я стійке землеробство можливе лише за умови зрошення. Найбільші площі зрошуваних земель мають Італія та Іспанія.

Рослинництво і тваринництво поширені в усіх країнах, але по-різному поєднуються між собою. В більшості країн перевагу має тваринництво. Експортний потенціал сільського господарства найчастіше пов’язаний саме із продукцією тваринництва (масло, сир, молоко, м’ясо, яйця та інша продукція). Рослинництво задовольняє основні потреби населення в продовольстві та забезпечує тваринництво кормами.

Під впливом природних та історичних умов в Західній Європі склалося 3 основних типи сільського господарства (див. рис. 2.1.). Північноєвропейський

характеризується переважанням інтенсивного молочного скотарства, а в рослинництві – кормовиробництва. Середньоєвропейський

тип відрізняється переважанням тваринництва (але більш диверсифікованого – молочно-м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво), а в рослинництві – переважанням зернового господарства і технічних культур (цукровий буряк, рапс, льон, хміль). Для південноєвропейського

типу властиве переважання рослинництва, в якому крім зернового господарства (більше зорієнтованого на внутрішні потреби) представлені галузі міжнародної спеціалізації – овочівництво, садівництво, виноградництво. А в тваринництві на перший план виходить розведення дрібної рогатої худоби (кіз та овець).

Рис. 2.1. Типи сільського господарства європейських країн

Інколи спеціалізація західноєвропейських країн в галузі сільського господарства має досить вузькі рамки: так, наприклад, Франція, Нідерланди, Швейцарія славні виробництвом високоякісного сиру, ФРН – вирощуванням хмелю та ячменю пивоварних сортів, Нідерланди – вирощуванням квітів, що продаються у понад 140 країн світу.

Для північно- та середньоєвропейського типів сільського господарства характерне високотоварне спеціалізоване виробництво. Південноєвропейський тип відрізняється збереженням деяких елементів докапіталістичного землеволодіння.

Рибальство
відіграє традиційно значну роль в економіці Норвегії, Данії, Ісландії. Вилов риби в Ісландії становить 6 тон на особу за рік; виловом, переробкою і продажем рибопродуктів в цій країні зайнята майже третина економічно активного населення (своєрідний рекорд серед постіндустріальних країн).

Географія транспорту

Конфігурація транспортної мережі Західної Європи надзвичайно складна. Але каркас її (як і в США) складають міжнародні полімагістралі широтного та меридіонального напрямків. Їх основу становлять транс’європейські залізниці «Лісабон – Мадрид – Барселона – Париж – Берлін» (з подальшим продовженням на Варшаву – Мінськ – Москву), «Лондон – Париж – Марсель», «Гамбург – Мюнхен – Рим» тощо.

Найважливіші річкові шляхи також мають меридіональний (Рейн) або широтний (Дунай) напрямок. По Рейну щорічно перевозять близько 300 млн. тон вантажів. В пониззі Рейну розташований найбільший порт світу за вантажообігом – Роттердам

(Нідерланди), а в середній течії – найбільший річковий порт світу – Дуйсбург

(ФРН).

Річки Майн, Рейн, Дунай з’єднані системою судноплавних каналів, це збільшує їх транзитне транс’європейське значення.

Велике значення мають морські порти, що обслуговують переважно зовнішню торгівлю. До числа світових портів відносяться Лондон, Гамбург, Антверпен, Марсель, Гавр та вже названий Роттердам – всі вони розташовані в естуаріях річок, ці річки зв’язують потужні портово-промислові комплекси із внутрішніми районами країн.

Західноєвропейські країни одними з перших у світі продемонстрували, що навіть великі природні перешкоди перестають бути обмежуючим фактором у розвитку господарських зв’язків. Чисельні залізниці, автошляхи і трубопроводи пронизують Альпи (наприклад, італійці з прикордонних провінцій щоденно їздять на роботу до Швейцарії). Паромні переправи надійно з’єднують береги Північного і Балтійського морів. «Проектом століття» став 50-кілометровий тунель під Ла-Маншем (швидкісні поїзди тепер долають відстань між Парижем і Лондоном за 3 години).

Транспортні мережі окремих країн мають свої відмінності. Наприклад, у Франції дорожня сітка має радіальну (моноцентричну) конфігурацію: вся шляхи ведуть до Парижу; а в Німеччині – лінійно-вузлова (поліцентрична) транспортна структура.

Географія відпочинку і туризму

Західна Європа – найбільший в світі регіон міжнародного туризму. Особливо виділяються країни Середземномор’я, які здатні прийняти за рік до 150 млн. туристів. Серед країн за кількістю прийнятих туристів та вартістю наданих рекреаційних послуг лідирують Франція, Іспанія, Великобританія, Італія, Швейцарія, Австрія. Туризм складає основу національної економіки також в деяких країнах-«карликах» – Андоррі, Монако, Сан-Марино, Мальті.

В Західній Європі наявні туристично-рекреаційні райони всіх типів: приморські
(Рив’єра в Італії та Франції), гірські
(Альпійські країни), приозерні
(Швейцарія, Італія, ФРН), а також пізнавальні
– так звані «старі камені Європи» (Париж, Рим, Мадрид, Венеція, Афіни, Неаполь, Відень тощо).

Охорона довкілля. Екологічні проблеми

Внаслідок значної густоти населення, давнього й тривалого промислового та сільськогосподарського навантаження територія Західної Європи найбільше антропогенізована серед усіх регіонів світу. Щільність автомобілів у «головній промисловій осі» складає 300 машин/км²
, а протока Ла-Манш є місцем з найбільш інтенсивним рухом морського транспорту, відповідно, і з найбільшою кількістю аварій. Отримання постіндустріального статусу більшістю країн Західної Європи змінює ситуацію на краще: поступово закриваються або переносяться в інші країни екологічно небезпечні виробництва, все ширше використовуються сучасні «чисті» технології (серед світових лідерів у використанні природоохоронних та ресурсозберігаючих технологій – Швейцарія), збільшуються площі заповідання як типових, так і унікальних природних комплексів (Великобританія й Австрія перевели до природно-заповідного фонду п’яту частину своєї території). Населення західноєвропейських країн до того ж вирізняється сформованою екологічною свідомістю.

[1]


Недаремно «найщасливішою нацією світу» вже багато років поспіль визнаються данці.

[2]


Регіональна політика
– це управління політичним, економічним, соціальним, екологічним розвитком регіонів та держави в цілому. Основним завданням регіональної політики є забезпечення однакових життєвих стандартів для всіх громадян держави незалежно від місця їх проживання, мінімізація наявних територіальних диспропорцій, які можуть спричинити соціальні конфлікти або уповільнити розвиток регіону чи всієї держави.