СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОЇ Й ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ

План

Зародження економіко-географічних ідей.

Розвиток економіко-географічних уявлень у Росії в XVIII столітті.

Формування нової економічної географіі в першій половині XIX століітя.

Основні напрямки розвитку економіко-географічних ідей у другій половині
XIX століття — на початку XX століття.

Світова соціально-економічна географія в XX столітті: етапи й напрямки до-
сліджень.

Становлення соціально-економічпої географії (СЕГ) зумовлене прогресом продуктивних сил людства й породжене потребами в конкретних знаннях про населення, його господарську діяльність, природні ресурси, їхнє використання в тих чи інших країнах і регіонах. Історію СЕГ слід розглядати в загальному «потоці»
поступового нагромадження й формування географічних знань.

Перші «паростки» СЕГ, деякі її елементи відзначаються вже в античну епоху в стародавніх рабовласницьких державах.

Один із визначних географів давнини — Страбон (6-1/63 р. до н. е. —
23/24 р. н. е.) у своїй знаменитій «Географії» викладає оригінальні думки щодо розділення країни на частини за «природними поділами».

' Бпоха середньовіччя відрізняється загальним занепадом науки, коли скономіко-географічні ідеї майже зовсім «гаснуть», тому що поділ праці виражений досить слабко. Але п той же час, у 1333 р. з'являється праця італійця Неголотті «Практика торгівлі» (це праця з географічної літератури — так називаної комерційної географії). «Практика торгівлі» містила відомості про якість і технологію виготовлення найважливіших товарів, про одиниці ваги й міри, грошових одиниць країн, опис мит і транспортних витрат, а також караванного шляху від Азовського моря в Китай. Таким чином, у XIII ст. виникає деяка «кількість» опису держав, що можна вважати «початком» економічної географії.

Становлення цієї науки припадає на початковий період капіталістичної епохи (XVI ст.), що обумовлене:

великими географічними відкриттями;

розвитком промисловості в ряді європейських країн, що привело до розширення торгівлі.

«Кількісний опис.» окремих країн у цей період одержав назву статистики (від лат. status — стан). Згодом цей напрямок збагатився англійською «політичною арифметикою» і започаткував сучасну статистику.

Яскравим прикладом такого напрямку е «Опис Нідерландів» Людовіко Гвіччардіпі (1521-1589), що витримав 35 видань на сімох мовах. Ця праця складалася Із двох частин: за сучасною термінологією галузевої й районної. Дослідники оцінюють цю книгу як перший економіко-географічний твір.

Пройшло менше ста років, і друком вийшла перша теоретична праця а географії. що стосувалася становлення СЕГ. Це книга талановитого географа Бернхарда Варені уса (Варяна) (1622-1650) «Генеральна географія».

В. Вареніус систематизував дані щодо загальної фізичної природи земної кулі, виділивши загальні закономірності, зробив оригінальну класифікацію розділів гео графічної науки.

У розділі країнознавства Вареніус вичленував три «позиції», що аналізують
«властивості» країни:

«земні» — географічне положення країни. її кордони, розміри, рельєф, ви-
добуток руд. води, ґрунти, рослинний і тваринний світ;

«небесні» — широта місця й висота сонця, тривалість сезонів року, кліма-
тична зональність, метеорологічні й астрологічні явища:

«людські» — склад населення, особливості його життя, доходи, освіта, ре-
месло, торгівля, політичний устрій, міста.

Природні й соціальні явища на цьому етапі становлення СЕГ повсюдно вивча-
лися ізольовано. Так, якщо Вареніус науково забезпечував природну сторону жва-
вої морської торгівлі, що розгорнулася п XVII ст.. то ГІетті — економічиу. Аиглій»
ський учений, «батько політичної економії» Вільям Петті (1623-1687) дав аналіз
вигоди територіального поділу праці в результаті розвитку морської торгівлі. Він
увів поняття «продуктивні працівники», вважав, що численне населення ба-
гатство, й нечисленне — це бідність.

f Першим.у Росії зробив спробу поєднати загальгеографічні пауки й статистику
в одне ціле Іван Кнриловнч Кирилов (1689-1737) — найвидатпішнй російський
географ початку XVII ст., представник епохи иетровських перетворень. Йому на-
лежить перший систематичний опис Росії з досить новпим зведенням наявних
у першій чверті XVIII ст. статистичних, економічних і географічних даних. Цю
працю — «Квітучий стан Всеросійської держави...» (1831) - часто пазивають пер-
шим російським економіко-геогрофічним описом. Багато років Кирилов керував
картографічними роботами в країні. Він підготував перший атлас Росії. Ідеї й про-
позиції Кирилова були розвинені В. Н. 'Гатищевим і М. В. Ломоносовим.

Василь Микитович Татищеп (1686 1760), видатний вчений і державний діяч
Росії, запропонував, зокрема, оригінальну класифікацію галузевої географії. Він
виділяв математичну (нинішню геодезію, картографію), фізичну, політичну (по
суті економічну) географію. До об'єктів останньої він відносив:

а) мережу населених пунктів:

б) населення як продуктивну силу;

в) місцевості, що розвивають ті чи інші галузі господарства;

г) економічний результат виробництва;

д) зміну цих об'єктів у часі.

Ученнй-енцнклонедист Михайло Васильович Ломоносов (1711 -1765), очолив-
ши в 1758 р. Географічний департамент Петербурзької Академії наук, доклав ба-
гато зусиль для організації географічних досліджень Росії й узагальнення отри-
маних відомостей.

Цей найважливіший для розвитку економічної географії в Росії етап відзначе-
ний першими спробами економічного районування.

Особливої уваги заслуговує діяльність Костянтина Івановича Арсеньєва (1789-
1865), одного з перших учених в галузі російської економічної географії, що багато
зробили для розвитку її районного напрямку. Основна його робота — «Окреслен-
ня статистики Російської держави» — досвід економічного районування Росії за
сукупністю природних і господарських ознак.

Принципово важливі положення теорії технологічного районування були сфор-
мульовані в 1847 р. російським поетом і публіцистом Миколою Платоновичем
Огарьовнм (1813-1877):

район — це реально існуючий об'єкт, а не проста «гра розуму»;

райони слід розглядати о їхній динаміці — з погляду не тільки минулого,
сьогодення, але й майбутнього;

економічно районування має спиратися на закони політичної економії, тому
що процес районування — об'єктивний процес громадського життя.

На цьому стяпі ииділяється праця американського вченого Джорджа Перкінса
Марша (1821-1882) «Людина й природа, або Фізична географія, змінена людською
діяльністю» (1864; у Росії кпига вийшла у перекладі в 1866 p.). Книга Марша
викриває хижацький вплив капіталістичного виробництва на природне середови-
ще. І в той же час вона мас яскраво виражений конструктивний характер. Марш
намітив шляхи реконструкції природи за допомогою меліорації, насадження лісів,
збагачення флори й фауни.

З його думками переі-укуються ідеї й науково-практичні розробки видатно-
го російського вченого-иатурилістп Олександра Івановича Восйкова (1842-1916).
Вивчення виливу людської праці на природу, перетворення її людською діяльніс-
тю — одна з головних сфер його наукових інтересів.

На думку Фрідріха Ратцеля (1844-1904), професора Лейпціґського університе-
ту, автори праць «Земля й життя», «Антропогеографія», «Політична географія»,
«Народознавство», ключовим елементом ізографії є країнознавство, у якому здій-
снюється синтез природничо-наукового й соціально-історнчного напрямків у роз-
витку географічної науки. У своїх працях Ратцель намагався намалювати загальну
картину розселення людського суспільства по земній поверхні й розвитку культу-
ри у зв'язку з географічними умовами.

Економічний напрямок у географії продовжив статистичну лінію попередніх
періодів історії географічного знання. Наприкінці XIX ст. воно було представле-
не німецьким ученим В. Готцсм, що ввів у вжиток термін «економічна географія»
(з 1882 p.), англійським географом Дж. Чісхолмом. російським економістом і еко-
иомом-географом В. Е. Деиом — першим професором, що почав читати курс еко-
номічної географії під її сучасною назвою.

• Економічний напрямок в економічній географії одержав розвиток і в російській
географії, особливо в працях великого російського вченого Петра Петровича Семе-
нова-Тян-Шанського (1827-1914). Особливу увагу слід звернути на варіант райо-
нування Росії, розроблений ученим (1880 p.). Економічне районування зроблене за
сукупністю економічних ознак, з урахуванням природних умов і ресурсів. (Ціка-
во, що сітка районів Держплану РРФСР 20-х років XX ст. в основному збігалася
із сіткою районів Семенова-Тнн-ИІвнського).

Економіко-гсографічні проблеми відбито в працях знаменитого хіміка Дмитра
Івановича Менделєєва (1834-1907). Його особлнио цікавили питання господарської
оцінки природних ресурсів і географічного положення різпих частин Росії, вста-
новлення системи показників економічного району, економічний аналіз демогра-
фічних показників.

З ім'ям М. М. Баранського пов'язані польові дослідження радянських еко-
номів-географів. Але найголовнішою заслугою його с зміциеппя районного на-
прямку економічної географії. У районному напрямку на перший план має ви-
йти аналіз зв'язків явищ виробничих, природних, трудових, матеріально-тех-
нічних, які утворюють базу для комплексного розвитку кожного району й усієї
системи районів.

Іншим основоположником радянської економічної географії став Микола Ми-
колайович Колосовський (1891-1954) — один із розробників районів Дсржплану
й першого п'ятирічиого плану. Ученому належить концепція територіально-вироб-
ннчого комплексу (ТВК). Суть її полягає в раціональній організації господарства
з урахуванням географічного положення, використання природних ресурсів і со-
ціально-економічного потенціалу.

Серед окремих галузей економічної й соціальної географії, що одержали значний
розвиток у СРСР, слід відзначити географію населення, у якій працями М. М. Ба-
ранського, P. М. Кабо, Г. М. Лапко було сформоване уявлення про опорний кар-
кас розселення.

XX століття для соціально-економічної географії почалося фактично після
Першої світової війни. 20-30-і роки характеризуються пошуками просторових
закономірностей у розміщенні виробничих сил і розселенні населення. Цей на-
прямок пов'язаний з іменами вчених Вильтера Крясталлера (1893-1969) і Ав-
гус»и Леша* (1906 1945), які займалися питаннями географії населення й неви-
робничої сфери, зробили спробу виявити закономірності розміщення населен-
ня, населених пунктів, установили певні ієрархічні щаблі в ньому розміщенні.

Істотними особливостями відзначався етап Другої світової війни, що для про-
відних країн Заходу й Радянського Союзу характеризується нагромадженням до-
свіду иійськово-географічних досліджень на основі співробітництва представників
різних наукових дисциплін.

Наступний великий етап у розвитку соціально-економічної географії — із се-
редини 40-х до початку 70-х років. Для нього характерні такі процеси, як «кіль-
кісна революція», що розвивалася під впливом загальних успіхів науково-техніч-
ного прогресу, формування й розвиток регіональної концепції, активні розробки
принципів просторової організації й просторового аналізу. «Кількісна революція»
у географії розгорнулася в період із середини 50-х до початку 70-х років завдя-
ки працям американських економіко-географів Б. Беррі. У. Бунте. В. Гаррнсона,
англійських учених П. Хаггста, Д. Харнея, Р. Дж. Чорні. Суть цього процесу ві-
дображається в так званій математичній географії, тобто в широкому застосуван-
ні математичних підходів і статистичних методів у географічних дослідженнях із
використанням комп'ютерного програмування.

Останні десятиліття XX ст. — початок XXI ст. характеризуються складни-
ми, часто суперечливими процесами в розвитку географічної науки в цілому й со-
ціально-скономічній географії зокрема. По-перше, географія висувається на одно
із провідних місць серед галузей знання з вивчення питань природокористування,
глобальних і регіональних проблем взаємодії суспільства й природи, удоскона-
лення територіальної структури господарства й розселення населення. По-друге,
зростає прагнення до поглиблення міжнародного співробітництва географів, тому
що підвшцустігся їхня відповідальність за вирішення глобальних проблем людства.
У значній мірі це визначається розвитком інтернаціоналізації всіх сфер життя
міжнародного співтовариства, необхідністю географічного обгрунтування еконо-
мічних основ регіональної інтеграції, формування нових ринків збуту й активних
змін у процесі міжнародного поділу праці, залученням до господарського обороту
нових територій, глибокими соціально-економічними й політичними перетворен-
нями в постсоціалістичних країнах.

У цілому в сімействі географічних наук у цей час лідирують не природознавчі,
а «людські», суспільно-географічні науки, що обумовлене підвищеним інтересом
до соціально- і гумвнітарно-географічних проблем, конкретної людини, способу
і якості її життя. Прикладом може бути так звана поведінкова географія — ши-
рокий спектр праць про особисті; сприйняття людиною навколишнього світу й про-
сторову поведінку людей.

Швидко розширюється коло соціально-географічних досліджень, що містить
питання географії безробіття, міської злочинності, географії освіти й спорту, гео-
графії менеджменту тощо.

Вплив сучасного етапу науково-технічної революції' спричинив появу таких но-
вих сфер дослідження, як географія атомної енергетики, географія комунікаційних
мереж і телекомунікапій, географія високих технологій тощо.

Слід відзначити розширення сфери діяльності соціально-економічної географії за рахунок розвитку иолітико-географічннх досліджень різного роду, впровадження геополітнчннх ідей у світову географічну науку, у діяльність владних структур і повсякденну свідомість.