дослідження імуногенних властивостей M. bovis тривалопасажованого через штучне живильне середовище в лабораторії кафедри епізоотології та інфекційних хвороб ДДАУ.

ВСТУП Епізоотична ситуація в Україні характеризується наявністю різних заразних хвороб, у тому числі й таких, що підлягають обов’язковому обліку за списком МЕБ- сказу, сибірки, лептоспірозу, бруцельозу, лейкозу, туберкульозу, класичної чуми свиней, сальмонельозу, інфекційної анемії коней,віспи птиці, міксоматозу й геморагічної хвороби кролів та деяких інших. Саме лікарі ветеринарної медицини, які перебувають на передових рубежах тваринництва, мають своєчасно

розпізнавати інфекційну хворобу, обирати найраціональніші шляхи її профілактики та ліквідації, правильно орієнтуватись у виборі найефективніших біологічних та лікарських препаратів. Окрім того вони повинні вміти виконувати всі необхідні лікарські маніпуляції та обробки, пов’язані з наданням допомоги тварині, а також з проведенням діагностичних та профілактичних заходів [12]. Із часів відкриття збудника туберкульозу Р.Кохом у літературі постійно дебатується питання про

взаємозв’язок туберкульозу великої рогатої худоби і людини. На епізоотичну небезпеку хворих на туберкульоз людей вказують Н.І.Баскаков і співав. В.П.Романенко теоретично обґрунтовує потенційну патогенність різних видів мікобактерій як для великої рогатої худоби , так і для інших видів сільськогосподарських тварин та людини. За даними Н.І.Прокоп′євої й Г.Г.Спиридонової у 22,2% людей , хворих на туберкульоз, хвороба

викликається внаслідок зараження збудником бичачого виду [4]. Серед соціальних і медичних проблем суспільства туберкульоз, відомий людині з давніх часів, посідає особливе місце. Хвороба, яка супроводжує людство впродовж його існування досі не подолана, а з 90-х років ХХ сторіччя помітно зросла її поширеність в усіх країнах світу. На земній кулі нараховується понад 60 млн. хворих на туберкульоз,

щорічно від цієї хвороби помирає 3–5 млн. осіб, реєструється 7–10 млн. нових випадків захворювання, а щосекунди одна людина інфікується мікобактеріями туберкульозу [5]. В Україні неухильно погіршується ситуація щодо туберкульозу. З 1997 року спостерігається різке зростання рівня захворюваності людей, а 2000 року почалася епідемія туберкульозу, яку призупинити і досі не вдається [5, 17, 21].

Серед тварин частіше хворіє туберкульозом велика рогата худоба, що наносить великі матеріальні збитки [4, 26]. Основними причинами розповсюдження туберкульозу тварин є, з одного боку, здатність мікобактерій пристосовуватися з часом до дії згубних факторів внутрішнього середовища макроорганізму і довкілля, а з іншого – зниження рівня природних факторів захисту організму, поширення та зростання частоти мікобактеріозів, а також виділення від людей та тварин не тільки типових,

а й змінених форм збудника, у тому числі і L-форм мікобактерій різних видів, що пов’язано зі зростанням частоти їхньої мінливості в сучасних умовах. Крім того, недостатність знань щодо латентної інфекції, відсутність високоспецифічних методів ранньої діагностики і профілактики туберкульозу не дає можливість ефективно проводити епізоотологічний моніторинг щодо туберкульозу [24, 27, 29]. Це, безперечно, потребує цілеспрямованого вивчення проблеми туберкульозу, особливо в умовах

конкретної природно-географічної зони, біотичні та абіотичні фактори якої можуть суттєво впливати не тільки на видовий склад мікобактерій, у тому числі і атипових, але й на вірулентні властивості збудника. 1.Огляд літератури 1.1. Епізоотологічні аспекти розповсюдження збудника туберкульозу великої рогатої худоби На сьогоднішній день туберкульоз залишається важливою проблемою тваринництва та людства, бо

є спільним захворюванням для тварин та людини. Останні є сприйнятливими до мікобактерій не тільки людського виду, а й до збудників туберкульозу великої рогатої худоби та птиці, а тварини – до M. tuberculosis. Через такі обставини ця проблема всебічна і особливо значима для України, де епідемічна ситуація є небезпечною. Хронічний, безсимптомний перебіг цієї

інфекції, а, можливо, й інші ще непізнані фактори, обумовив поширення її в 69 країнах світу, де вона завдає господарствам великі економічні збитки [51, 52]. Мікобактерії викликають захворювання різних видів ссавців, птиці, амфібій та риб [11,24]. Із сільськогосподарських тварин найсприйнятливішою щодо збудника туберкульозу є велика рогата худоба, основним джерелом зараження якої

є хворі тварини, які виділяють збудника різноманітними шляхами [25]. Певне значення в поширенні хвороби мають й інші види тварин, заражені збудником туберкульозу бичачого виду (кози, свині, вівці, коні, коти, собаки та ін.) і які мають контакт зі здоровою худобою [36]. Суттєвому розповсюдженню мікобактерій туберкульозу сприяє тривале перетримування хворих тварин без надійної ізоляції [4].

Виведення збудника туберкульозу з організму тварини здійснюється при фізіологічних процесах і патологічних явищах. У цих випадках контамінуються тваринницькі приміщення, пасовища, водоймища, предмети догляду, корми, повітря, які є факторами передачі збудника інфекції, і захворювання може виникати знову на фермах оздоров-лених раніше господарств [18]. Мікобактерії стійкі до впливу факторів навколишнього середовища

і можуть виживати у ґрунті, воді, гної та інших об’єктах протягом декількох місяців і навіть років, що створює загрозу зараження тварин та поширенню захворювання [39, 20]. Тривале зберігання збудника туберкульозу на об’єк-тах зовнішнього середовища обумовлене специфічною будовою його клітинної оболонки та наявністю в неї ліпідів до 10–60 % [16, 38, 55]. Встановлено [13], що найчастіше збудник туберкульозу виділяється з проб гною (88,14 %), кормів (86,3

%), дещо менше з проб випасів (60,7 %) та води (38,9 %). Неякісне прибирання та дезінфекція приміщень на території неблагополучних господарств призводить до розповсюдження збудника. У таких випадках новозавезені тварини заражаються мікобактеріями [46, 52]. Поширенню збудника туберкульозу сприяють висока концентрація тварин на невеликих територіях та стійлове утримання, а також низька тем-пература, висока вологість повітря та недостатня вентиляція приміщень

[14]. Тривале неблагополуччя господарств щодо туберкульозу великої рогатої худоби з тимчасовим згасанням епізоотичного процесу на окремих адміністративно-господарських територіях обумовлене зараженням новона-родженого молодняку молоком, контамінованим збудником хвороби, від інфікованих та хворих на туберкульоз тварин [25]. Повідомляється [39, 15], що з молока збудник туберкульозу виділяється лабораторними методами у 0,2–43,7 % випадків.

Крім того, у тварин, які вирощувались з молодняку господарств неблагополучних щодо туберкульозу, перебіг інфекційного процесу розвивається у формі приховано перебігаючої інфекції, за якої алергічна реакція на туберкулін, як правило, не проявляється. Незадовільні умови утримання, годівлі та експлуатації тварин призводять до порушення стану рівноваги між мікро- та макроорганізмом, який створюється при латентному протіканні

інфекції [47, 49]. Отже, аналіз літературних даних свідчить, що виникненню та поши-ренню туберкульозу сприяють різноманітні фактори, які необхідно врахову-вати при вивченні епізоотичної ситуації та підготовці плану заходів, направ-лених на ліквідацію цього захворювання 1.2. Загальні ознаки мікобактерій Туберкульоз серед людей і тварин за поширенням та частотою прояву ознак інфекції посідає перше місце серед хронічних захворювань

тварин на території країн різних континентів світу [1, 2, 3, 4, 5]. Туберкульоз - інфекційне захворювання людей, тварин i птиці, яке частіше перебігає хронічно й характеризується утворенням у внутрішніх органах i тканинах типових вузликів - туберкулів, схильних до казеозного переродження.[12] Мікобактерії віднесені до порядку Actinomycetales, родини Му¬cobacteriaceae i роду Mycobacterium, який об'єднує 30 видів.

3будник туберкульозу має три осиовиих види: Mycobact. tuberculosis, М. bоvis, М. avium а також М. murium, М. poykilothermorum. Морфологія. М. tuberculosis — це прямі або злегка зігнуті па¬лички довжиною 1-6 i шириною 0,3-0,6 мкм. Зустрічаються дуже короткі або видовжені й навіть гіллясті форми. М. bovіs — дещо коротші прямі або злегка зігнуті палички довжиною 1,5-2 i шириною 0,3-0,6 мкм.

Цей вид Е основним збудником туберкульозу у великої рогатої худоби, інших жуйних, рідше уражує людей, м'ясоїдних тварин i деякі види птиці. М. avium - основний збудник туберкульозу птахів, інколи викликає захворювання у свиней i великої рогатої худоби. У нього ви¬ражений поліморфізм: поряд з тонкими прямими або зігнутими па¬личками мікобактерій туберкульозу зустрічаються кокоподібні нитчасті форми[6,14, ].

3будник туберкульозу, як i інші мікобактерії, кислото- та спиртостійкий, фарбується позитивно за Грамом, нерухливий, не утворює спор i капсул. Добре фарбується за методом Ціля - Нільсена; при цьому фіксований на полум'ї мазок фарбують карболовим фуксином Ціля з підігріванням до відходження пари протягом 3 хв, промивають водою i знебарвлюють 3-5 %-вим розчином сірчаної кислоти 5-7 с, промивають водою, додатково обробляють 70-90 %- вим етанолом, протягом 3-5 с,

промивають водою i фарбують контрастно метиленовою синькою Лефлера близько 1 хв. Промитий мазок висушують. Мікобактерії, проявляючи стійкість проти кислоти і спирту,зберігають,червоний колір, інші бактерії i клітини патологічного матеріалу сині [6]. 3датність мікобактерій протистояти короткочасному впливу міне¬ральних кислот, спиртів, антиформіну пояснюється в основному їх хімічною структурою. 3окрема, мікобактерії туберкульозу відрізняються високим

вмістом ліпідів, на частку яких припадає 10-40 % сухої мікробної маси. До складу ліпідів входять віск (5-12 %), нейт¬ральні жири i фосфатиди, які імпрегнують бактеріальні клітини й на¬дають їм гідрофобності. Крім того, віск містить значну кількість мі¬колових кислот, які з основними фарбами утворюють міцну сполуку, стійку проти кислот i деяких інших хімічних речовин[ 11,14 ].

Палички туберкульозу нерівномірно сприймають фарби, в зв'язку з чим мають зернистий вигляд. На ультратонких зрізах у цих бакте¬рій знаходять в цитоплазмі різні за формою i величиною включення, названі зернами Муха. Крупніші з них розміщуються на полюсах клітини. Кількість зерен нестабільна, крім цитоплазми їх можна вия¬вити поряд з клітинами i навіть в мазках iз патологічного матеріалу. 3начення цих структур у біології збудника остаточно не з'ясоване.

Атипові міктбактерії. При патологічних процесах, подібних до туберкульозу, від людей i тварин у ряді випадків виділяють мікобактерії, за морфологічними і тинкторіальними властивостями ідентичні збуднику туберкульозу, проте не схожі на нього за культуральними, біохімічними та вірулентними характеристиками. Такі мікобактерії названі атиповими. 3начення їх у патології остаточно не з′ясоване.

Встановлено, що вони є основною причиною виникнення неспецифічних алергічних реакцій у великої рогатої худоби[ 6 ]. На сьогоднішній день туберкульоз залишається важливою проблемою тваринництва та людства, бо є спільним захворюванням для тварин та людини. Останні є сприйнятливими до мікобактерій не тільки людського виду, а й до збудників туберкульозу великої рогатої худоби та птиці, а тварини – до M. tuberculosis.

Через такі обставини ця проблема всебічна і особливо значима для України, де епідемічна ситуація є небезпечною[10, 12]. Хронічний, безсимптомний перебіг цієї інфекції, а, можливо, й інші ще непізнані фактори, обумовив поширення її в 69 країнах світу, де вона завдає господарствам великі економічні збитки [16,18]. Мікобактерії викликають захворювання різних видів ссавців, птиці, амфібій

та риб [6]. Із сільськогосподарських тварин найсприйнятливішою щодо збудника туберкульозу є велика рогата худоба, основним джерелом зараження якої є хворі тварини, які виділяють збудника різноманітними шляхами [12]. Певне значення в поширенні хвороби мають й інші види тварин, заражені збудником туберкульозу бичачого виду (кози, свині, вівці, коні, коти, собаки та ін.)

і які мають контакт зі здоровою худобою [12,18]. Суттєвому розповсюдженню мікобактерій туберкульозу сприяє тривале перетримування хворих тварин без надійної ізоляції [4]. Виведення збудника туберкульозу з організму тварини здійснюється при фізіологічних процесах і патологічних явищах. У цих випадках контамінуються тваринницькі приміщення, пасовища, водоймища, предмети догляду, корми, повітря, які є факторами передачі збудника

інфекції, і захворювання може виникати знову на фермах оздоровлених раніше господарств.[5,17] Мікобактерії стійкі до впливу факторів навколишнього середовища і можуть виживати у ґрунті, воді, гної та інших об’єктах протягом декількох місяців і навіть років, що створює загрозу зараження тварин та поширенню захворювання [6]. Тривале зберігання збудника туберкульозу на об’єктах зовнішнього середовища обумовлене специфічною

будовою його клітинної оболонки та наявністю в неї ліпідів до 10–60 % [15,16]. Встановлено [17,20], що найчастіше збудник туберкульозу виділяється з проб гною (88,14 %), кормів (86,3 %), дещо менше з проб випасів (60,7 %) та води (38,9 %). Неякісне прибирання та дезінфекція приміщень на території неблагополучних господарств призводить до розповсюдження збудника. У таких випадках новозавезені тварини заражаються мікобактеріями [9,12].

Поширенню збудника туберкульозу сприяють висока концентрація тварин на невеликих територіях та стійлове утримання, а також низька температура, висока вологість повітря та недостатня вентиляція приміщень [4,5]. Тривале неблагополуччя господарств щодо туберкульозу великої рогатої худоби з тимчасовим згасанням епізоотичного процесу на окремих адміністративно-господарських територіях обумовлене зараженням новонародженого молодняку молоком, контамінованим збудником хвороби, від

інфікованих та хворих на туберкульоз тварин [28]. Повідомляється [9,28,30], що з молока збудник туберкульозу виділяється лабораторними методами у 0,2–43,7 % випадків. Крім того, у тварин, які вирощувались з молодняку господарств неблагополучних щодо туберкульозу, перебіг інфекційного процесу розвивається у формі приховано перебігаючої інфекції, за якої алергічна реакція на туберкулін, як правило, не проявляється.

Незадовільні умови утримання, годівлі та експлуатації тварин призводять до порушення стану рівноваги між мікро- та макроорганізмом, який створюється при латентному протіканні інфекції [4,12,18,29]. Отже, аналіз літературних даних свідчить, що виникненню та поширенню туберкульозу сприяють різноманітні фактори, які необхідно враховувати при вивченні епізоотичної ситуації та підготовці плану заходів, направлених на ліквідацію цього захворювання.

Тривале вивчення морфології, біологічних властивостей збудника туберкульозу міцно закріпило за ним характеристику як одного з найбільш поліморфних і здатних до широкої мінливості мікроорганізму [6]. Проте етіологічне значення тієї чи іншої форми мікобактерій, за виключенням типової кислотостійкої палички не вивчено. А саме: кислотостійкі - коки, булавоподібні, ниткоподібні та L-форми; некислотостійкі - палички, булавоподібні, зерна, ниткоподібні форми.

Водночас, незважаючи на встановлення факту існування відмінних від традиційних діагностичних форм збудника й дотепер, невідомі та остаточно нез’ясовані фактори, які призводять до їх появи, їх значення в інфекційному й епізоотичному процесах. Тому подальше вивчення цієї проблеми з використанням інших методологічних підходів сприятиме більш широкому розумінню механізмів взаємовідносин мікро - та

макроорганізму, підвищенню ефективності профілактичних та оздоровчих протитуберкульозних заходів. Як відомо [7], ріст М. bovis з біоматеріалу спостерігається через 3-6 тижнів після висіву у вигляді дрібних колоній S-форми з гладенькою поверхнею, білого або світло-сірого кольору. Зрідка зустрічаються культури, що утворюють зморшкуваті колонії (R-форми). При пасажах ріст колоній спостерігається на 21-35 добу, а за

іншими даними на 15-30 добу інкубації [8]. Ауштровой К.Н. [9] було встановлено, що через 10-12 послідовних пересівів у мікобактерій спостерігається прискорення швидкості росту і з'являються дегенеративні форми. Є дані [10], що виділені від хворих на туберкульоз людей штами відрізнялися від класичного виду М. tuberculosis, мали проміжні властивості між мікобактеріями людського

і бичачого видів. Писаренко Е.Н. [11], відмічає, що штами М. tuberculosis, ізольовані від людей, давали ріст раніше, ніж ті, які були виділені від тварин. На сьогоднішній день інтенсивне використання хіміотерапевтичних препаратів призвело до глибоких порушень біології мікробної клітини і одним із таких проявів є перетворення в L-форми. Останні здатні тривалий час зберігатися в макроорганізмі

і реверсувати в вихідний вид з відновленням вірулентності [12, 13, 14, 15]. Отже, однією з актуальних проблем в мікробіології туберкульозу залишається видова ідентифікація збудника та вивчення його біологічних властивостей, що може, без сумніву, поглибити знання про патогенез хвороби. 1.3. Морфологія та біохімічний склад окремих структур мікобактерій Оболонка мікобактерій забезпечує стабільність розмірів та форми мікобактерій,

їх механічний та осмотичний захист, а також приймає участь в регуляції важливих метаболічних процесів [31, 55]. У світі прокаріотів мікобактерії займають особливе місце за склад-ністю організації їхньої оболонки, в якій важливу роль відіграють ліпіди, які надзвичайно різноманітні і складні. Загальний вміст ліпідів у клітинах міко-бактерій складає 10–60 % [16], в той час як у клітинах інших прокаріотів не переважає 5 % [24]. З високим вмістом загальних ліпідів пов’язують високу стійкість

міко-бактерій до несприятливих умов зовнішнього середовища [17]. Ліпіди мікобактерій діляться на вільні та міцно зв’язані з мікробною клітиною. Останні обумовлюють кислотостійкість мікобактерій. При вида-ленні їх з клітини мікобактерії втрачають здатність викликати гіперчутли-вість сповільненого типу в тварин. Вільні ліпіди складають 25–30 % клітин-ної стінки повільнорослих мікобактерій, зв’язані

ліпіди – 26–30 % [31, 37]. Як стверджує ряд вчених [10, 20, 25, 34, 38, ], ліпіди виконують багато важливих біологічних функцій. Як основна частина поверхневих клітинних структур, вони, перш за все, приймають участь у здійсненні зв’язку мікроорганізма зі зовнішнім середовищем та в кардинальних процесах метаболізму – синтезі білків і нуклеїнових кислот, мембранних макромолекул різних класів ліпідів, пептидогліканів, тейхоєвих кислот, ліпополісахаридів; поділі клітин, транспортуванні електронів, окислювальному фосфорилюванні,

регуляції активності ферментів і проник-ливості оболонок для різних речовин. Ліпіди та полісахариди мікобактерій володіють максимальною активністю у всіх імунологічних реакціях [206, 248]. Згідно даних Коронелли Т.В. [39], мікобактеріальні ліпіди представ-ляють цікавість також з точки зору їх використання в таксономії для ди-ференціації мікобактерій від споріднених організмів.

Особливо гостро це питання постає у відношенні сапрофітних мікобактерій. Щоб розділити їх, використовують хемотаксономічні ознаки, найважливішими із яких є будова ліпідів. Грачева И.М. зі співавт. [34], Калачева Г.С Кузин А.М. [27] вважають, що функціональна роль бактеріальних ліпідів визначається їхньою локалізацією у зовнішніх шарах клітини, специфікою структури

і швидкістю зміни їхнього складу під час пристосування клітини до змін умов зовніш-нього середовища. Таким чином, ліпіди представляють велику групу біокомпонентів клітини мікобактерій. Клітинна стінка мікобактерій являє собою міцну багатошарову ліпофільну структуру. Вона визначає характерні фізіологічні властивості мікобактерій: стійкість до кислот та лугів, здатність переживати у вегетативному стані довгі періоди голоду та висушування, здатність до пасивного поглинання

гідрофобного субстрату, здатність до подолання імунологічної реактивності організму. Специфічна будова та властивості мікобактерій забезпечують тривалу життєздатність в різноманітних не-сприятливих умовах [12, 38]. На сьогоднішній день відсутня єдина класифікація ліпідів мікро-організмів . Їх поділяють на прості та складні. Але у різних дослідників своя точка зору на класифікацію ліпідів.

В останні роки за допомогою таких методів дослідження, як тонкошарова і газорідинна хроматографія, мас-спектрометрія, ядерний магнітний резонанс, з’явилось багато інформації про склад і будову мікобак-теріальних ліпідів. В клітинах мікобактерій більша частина ліпідів представлена поляр-ними ліпідами серед яких переважають фосфоліпіди [47]. Молекули полярних ліпідів представляють собою збалансовані частини полярних гідрофільних

компонентів (фосфатів, цукрів, амідів) і гідрофобних аліфатичних ланцюгів, а двояка (амфіфільна) природа забезпечує тонку взаємодію їх з різними сполуками [8, 49]. Фосфоліпіди є похідними фосфатидної кислоти, в молекулі якої одна гідроксильна група гліцеролу етерифікована залишком фосфорної кислоти, а дві інші гідроксильні групи – залишками жирних кислот (С16–С26), які формують неполярну частину молекули фосфоліпіду. Крім фосфатидної кислоти у мікобактерій виявлені

інші групи фосфоліпідів: фосфатидил-етаноламіни (кефаліни), фосфатидиламінокислоти, фосфатидилацилгліцеро-ли, дифосфатидилацилгліцероли (кардіоліпіни), фосфатидилінозити, фосфа-тидилінозитманнозиди, які утворюються при з’єднанні з фосфатною групою відповідних радикалів [33]. За даними Коронелли Т.В Нуратинова Р.А. зі співавт. [22] фосфатидилінозит є попередником в біосинтезі фосфатидилінозитманозидів.

Останні є головними компонентами клітинних стінок і регулюють їх біо-логічні властивості. Тому клітинні стінки стабільні за різних температур і мають повільний обмін, особливо в молодих клітинах [14, 20]. Згідно даних багатьох вчених [19], фосфоліпіди характеризуються високою швидкістю синтезу, надзвичайно лабільні, можуть взаємозамінюватися при синтезі і є пусковою точкою при розвитку патологічних процесів

в макроорганізмі та при дії шкідливих факторів навколишнього середовища. Їх вміст і склад може змінюватися в залежності від віку культури і умов культивування [26]. Рубан Е.Р. [14] стверджує, що функції фосфоліпідів в мікробній клітині далеко ще не з’ясовані. Отже, фосфоліпіди відіграють важливу роль в житті клітини, бо є основними компонентами цитоплазматичної мембрани, приймають участь в утворенні клітинної стінки, в

різних механізмах транспорту речовин, віді-грають захисну роль, регулюють ензиматичні реакції і метаболічні процеси. До складу клітинних стінок мікобактерій входять нейтральні ліпіди, до яких відносять вуглеводи, гліцероли, воски, кетони, нафтохінони (менахінони), стерини, каротиноїди. Як стверджує Губарев Е.М. [35], вуглеводи та стерини присутні в клітинах мікобактерій, як і в інших мікроорганізмах, в невеликих кількостях, але при роботі з неполярними ліпідами

є небезпека внесення вуглеводів та стеринів ззовні – із деяких розчинників, вакуумних змазок, живильних середовищ та ін. Роль вуглеводів і стеринів в клітині остаточно невідома, хоча Івасик Б.Д. зі співавт. [48] повідомляють, що стерини виконують захис-ну функцію при дії зовнішніх несприятливих факторів. Гліцероли в залежності від кількості складноефірних груп можуть бути моно ді- та триацилгліцеролами

[34]. Моно- і діацилгліцероли, які були виділені з клітин M. tuberculosis, мали вміст фтієнових, мікоцерозинових та міколових кислот [13]. Триацилгліцероли – найбільша фракція нейтральних ліпідів мікобак-терій. Це – ефіри гліцеролу і жирних кислот, які етерифікують всі три його гідроксильні групи. Вони вміщують тверді насичені жирні кислоти (паль-мітинову, стеаринову, гексакозанову), рідкі ненасичені

жирні кислоти (олеї-нову, лінолеву, ліноленову, кротонову, ізокротонову) і розгалуджені жирні кислоти (туберкулостеаринову і фтіонову). У бактерій відсутня здатність до підвищеного накопичення запасних ліпідів. Тому бактеріальна клітина використовує триацилгліцероли як проміжні метаболіти із широким спектром біологічних властивостей. За даними

Nakagawa H. et al. [26], у клітинах M. smegmatis вони накопичуються в пізні стадії росту і споживаються при вичерпанні поживних ресурсів у середовищі. Також відомо [16], що вони здатні спричиняти утворення специфічних гранульом на шкірі здорових тварин, які складаються із моноцитів та епітеліоїдних клітин, при повторному введенні – появу туберкул. Триацилгліцероли послаблюють резистентність організму щодо туберкульо-зу, при цьому фтіонова кислота

активно гальмує міграцію лейкоцитів. Воски – це складні ефіри вищих спиртів і жирних кислот. У їх складі виявляють гексадеканол, довголанцюгові двоатомні спирти, які мають в лан-цюзі метильні та метоксильні групи – фтіоцерол і фенолфтіоцерол, пальмітинову і стеаринову кислоти, а також мікоцерозинову кислоту, яка вміщає 3 або 4 метильні групи [18, 23]. Згідно даних Коронелли Т.В. [47], істинні воски патогенних мікобак-терій вміщуються в клітинній стінці,

взаємодіючи з пептидоліпідами і міколовими кислотами, створюють бішарову оболонку, яка підвищує стабіль-ність та гідрофобність клітин. Крім того, воски, як і гліцероли, виконують роль запасних речовин і використовуються клітинами при вичерпанні екзо-генних джерел живлення. Із M. kansasii, M. bovis та M. marinum виділені відповідно мікозид А, мікозид В та мікозид G, які є гліколіпідами глікозинової природи.

Мікозиди А, В, G є видоспецифічними гліколіпідами, молекули яких складаються з довголанцюгового спирту фенолфтіоцеролу, до аліфатичної частини якого приєднані вищі жирні кислоти або мікоцерозинова кислота, а до фенольної частини – метильовані сахариди або олігосахариди [33]. У мікобактерій основним компонентом суміші жирних кислот, певно, є пальмітинова кислота. Існують дані, що вона переважає у

M. phlei, у M. avium, M. tuberculosis, Mycobacterium sp. 607 у всі періоди росту, у M. smegmatis – на початку росту. Але у M. album вона присутня в невеликій кількості, а переважають ейкозанова (С14:2) і декозанова (С16:2) кислоти [146]. О’Лири В. [12] повідомляє, що ненасичені жирні кислоти і такі з роз-галудженими ланцюгами мають більш низьку температуру плавлення, ніж насичені, тому вони

необхідні для збереження текучості ліпідів мембран при різних умовах росту бактерій. 1. 4. Імунобіологічна реакція макроорганізму Незвичайність імунітету при туберкульозі полягає в тому, що імунна відповідь виражається не лише в утворенні різних типів антитіл і розвитку клітинного імунітету (фагоцитозу), але й формуванні підвищеної чутливості сповільненого типу. Встановлено, що остання, поряд з антитілоутворенням представляє невід'ємну частину

імунітету і може розглядатися як головна ланка, в розвитку протитуберкульозної стійкості [43,44,45,46,47]. У сенсибілізованому організмі відповідна реакція може бути виявлена алергеном або туберкуліном. Тому позитивна туберкулінова проба свідчить про те, що організм інфікований і в ньому є мікобактерії туберкульозу, але не обов'язково свідчить про наявність захворювання. Якщо макроорганізм не сенсибілізований, введення туберкуліну навіть у значних дозах не викликає реакції,

а при наявності алергії досить мінімальної дози щоб з'явилася реакція на туберкулін [48]. Найбільш чутливим органом до туберкуліну вважається шкіра, яка багата на сполучну тканину. Тому туберкулінові проби проводять нашкірно та внутрішньошкірно. У динаміці мікобактеріозної інфекції в першу чергу активізується комплементарна фракція, її активність в послідуючому при прогресуванні туберкульозного процесу знижується, але активізується

фагоцитарна система, підвищується вміст гамма-глобуліну та формується підвищена чутливість сповільненого типу на ППД-туберкулін для савців [49,50,51,52,53]. 1.5. Патоморфологічні зміни при туберкульозі . Збудник туберкульозу, після проникнення в організм, долає неспецифічні захисні механізми і після попадання у міжклітинні щілини слизових оболонок, лімфатичні вузли, селезінку та інші органи фагоцитується макрофагами та поліморфноядерними лейкоцитами, в яких

мікобактерії можуть гинути або розмножуватись [54,55]. Після потрапляння в органи навкруги місця розвитку збудника відбувається проліферація клітин і, як наслідок, формується сіруватого кольору вузлик (туберкул) або, так званий, первинний афект [56,57,58]. Процес формування первинного туберкульозного осередку відбувається одночасно з імунобіологічною перебудовою всього макроорганізму.

У відповідь на дію збудника посилюється захисна функція нервової та ендокринної систем, підвищується бар'єрна функція тканин і органів, зростає знешкоджуюча функція печінки, підключаються імунологічні (індуцибельні) захисні механізми макроорганізму: розвивається ГЧСТ, проявляється підвищена чутливість негайного типу, обумовлена активацією В-системи лімфоцитів, розмноженням плазматичних клітин

і продукуванням ними специфічних антитіл (комплементзв'язуючих, аглютинінів, преципітинів, ін.) [3, 57, 59]. У подальшому, залежно від імунологічного стану макроорганізму, відбувається загоювання та петрифікація або прогресування первинного афекту. За допомогою гістологічного методу дослідження у лабораторних тварин можна встановити прояв туберкульозного процесу [48]. Внаслідок туберкульозного процесу в тканинах під впливом мікобактерій туберкульозу відбуваються

типові зміни, які виділяють ендотоксини. Ендотоксини уражують прилеглі тканини, внаслідок чого в останніх утворюються туберкульозні вузлики. При гістологічному дослідженні спостерігається різноманітність проявів туберкульозного процесу з більш вираженим продуктивним компонентом в одних випадках і ексудативним - в інших. Однак в усіх випадках виявляють некротизоване вогнище, оточене зоною епітеліоїдних, гігантських, лімфоїдних клітин і сполучнотканинною капсулою.

Некротизовані вогнища частково або повністю обваловані. Сполучнотканинна капсула в одних випадках складається з окремих фібробластів і невеликої кількості колагенових волокон, а в інших - виражена добре. У дослідах на морських свинках встановлено, що атипові мікобактерії відповідальні за сенсибілізацію великої рогатої худоби щодо ППД-туберкуліну для ссавців, володіють

імуногенними властивостями, які можуть бути одним із об'єктів вивчення вакцинних штамів, здатних створювати стійкий та напружений імунітет [58, 59]. Цієї ж думки дотримуються і інші дослідники [60, 61, 62]. Вони виявили у зараженої атиповими мікобактеріями великої рогатої худоби, крім алергічних реакцій на алергени, і позитивні результати серологічних реакцій. Це їм дало підставу висловити думку про імунологічну перебудову організму, стимуляцію

імуногенезу внаслідок взаємодії мікро- та макроорганізму. Для підвищення протективних властивостей протитуберкульозних вакцин у тварин Коваленко А.М. та Бусол В.О. (2001 р.) [63] пропонують синтетичний та біологічний імуностимулятори, які збуджують посилення в макрофагальній системі генерації активних кисневих радикалів та залучають до імунної відповіді антитоксичні антитіла.

Це свідчить про відсутність у світі ефективної вакцини. Короткий аналіз літературних даних засвідчив широкий поліморфізм мікобактерій та невивченість властивостей форм мікроорганізму (зернисті, ультрадрібні, L-форми, некислотостійкі). Саме це суттєво знижує ефективність традиційних протитуберкульозних заходів, які можуть бути підвищенні введенням в систему профілактики та боротьби з туберкульозом високоспецифічного профілактичного препарату

- вакцини. Спроби удосконалити існуючу вакцину, розроблену Кальметом та Гереном свідчать про перспективність цього напрямку роботи. 1.6.Мета і завдання Основною метою роботи є: дослідження імуногенних властивостей М.bovis тривало пасажованого через штучне живильне середовище. Для досягнення мети поставлені завдання, до яких входило вивчення: -

імунобіологічної відповіді організму морських свинок; - імуногенних властивостей. 2. ВЛАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ 2.1 Матеріал та методи дослідження Дослідження проводилися з використанням М. bovis ,тривало пасажованих через штучне живильне середовище в лабораторії кафедри епізоотології та інфекційних хвороб ДДАУ, за безпосередньої участі та практичної допомоги доц.

Зажарського В.В Зеленської М.В асп. Савченко Ю.М. Накопичення біомаси досліджуваного штаму проводили на яєчному живильному середовищі Левенштейна- Йенсена для культивування мікобактерій. Для вивчення властивостей досліджуваного штаму застосовано біологічний метод. Морським свинкам вводилося за загальноприйнятою методикою 1 см3 зависі, яка містила 1 мг мікобактерій.

Сенсибілізуючі властивості досліджуваного штаму вивчено за допомогою алергічного методу. Після загибелі морських свинок проведено патолого анатомічні та бактеріологічні дослідження за загальноприйнятими правилами. Ступінь змін оцінювали за схемою М.С. Триус [41]. При цьому визначали специфічні ураження як окремих органів, так і всього організму у цифрових показниках – індексах.

Зміну в органах і лімфатичних вузлах інфікованих свинок оцінювали плюсами: “+” – поодинокі вузлики; “++” – декілька вузликів; “+++” – численні вузлики. При переведенні позначень, виражених плюсами, у цифрові показники користувалися слідуючою схемою: для лімфатичних вузлів кожний плюс оцінювали – 1; селезінки – 2; печінки – 3; легень – 4. Зміни в цих органах, виражені в цифрових показниках, підсумовували та визначали як

індекс ураження. При максимальних специфічних змінах індекс ураження за цією схемою дорівнює 30. За морськими свинками спостерігали впродовж 3-х місяців. Вивчення імуногенних властивостей М.bovis, тривало пасажованих через штучне живильне середовище, проводилося на описаних за мастю та номерами 30 морських свинках живою масою приблизно 350 г за наступною схемою: - Відбір крові з серця 5 морських свинок та дослідження

її на фактори імунологічного статусу. Ці дослідження проводили в міській централізованій імунологічній лабораторії (м. Дніпропетровськ). В наступному усі експерименталь- ні тварини досліджувалися внутрішньо шкірно ППД-туберкуліном для ссавців. - Із числа 30-ти нереагуючих на алерген тварин 3 переведено в групу контролю, 3 було забито, а органи від них досліджено гісто-морфологічним методом 24 –м морським свинкам, які залишаться, інокульовано підшкірно по 1 мг

М.bovis ,тривало пасажованих через штучне живильне середовище, суспензованих в 1 см фізіологічного розчину. - Через 60 днів від часу інокуляції свинкам дослідного штаму мікобактерій у 5-ти морських свинок із серця проведено відбір крові та туберкулінізацію усіх 24 свинок. Три з цих тварин забито. Ще 3 морські свинки переведено в групу інтактного контролю, які наприкінці досліду алергічно, серологічно та гістологічно досліджені та забиті.

- 18 морських свинок дослідної групи, які залишилися, були заражені високовірулентним штамом М.bovis (0,5 мг/см фізіологічного розчину) підшкірно в ділянці внутрішньої сторони стегна. Три морські свинки, яким не інокульовано М.bovis тривало пасажованих через штучне живильне середовище і не реагуючі на туберкулін, заражені М. bovis вірулентного штаму і визначені як активний контроль. - Через 30 днів після зараження морських свинок високовірулентним

шта- мом М.bovis проведено відбір крові від 5-ти морських свинок, туберкулі- нізацію та забій трьох тварин. - Черех 60 днів – відбір крові від 5-ти свинок, туберкулінізація та забій 3-х тварин. - Через 90 днів – відбір крові ( три свинки). Туберкулінізація морських свинок дослідної контрольної групи, забій морських свинок ( дослідна група – 12 свинок, пасивний, активний, інтактний контролі – 9 свинок ). Забиті морські свинки досліджені патолого-анатомічно, гісто-морфологічно

та бактеріологічно. Гістологічні дослідження проводила кандидат ветеринарних наук, доцент ДДАУ Єсіна 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ Для вивчення визначених питань на першому етапі роботи провели дослідженн