Рахунки господарських процесів

Кафедра теоретичної та прикладної економіки

Реферат

з дисципліни : «Бухгалтерський облік»

на тему: « Рахунки господарських процесів»

Виконав: студент групи ЕМ— 08

Кольчік С.О.

2010

Вступ

Рахунки бухгалтерського обліку є класифікаційними засобами для відображення та узагальнення даних про господарські факти. Внутрішній та зовнішній менеджмент підприємства потребує своєчасної та всебічної інформації про склад та рух засобів і джерел іх формування, господарські процеси та фінансові результати діяльності. Це зумовлює необхідність використання в бухгалтерському обліку значної кількості рахунків. Одним з головних завдань вивчення методу бухгалтерського обліку є чітке розуміння змісту рахунків та правильне їх застосування. Вирішення цього завдання вимагає вивчення властивостей та особливостей рахунків, які розкриваються в їхній класифікації [1].

З наукової точки зору, класифікація рахунків повинна будуватись на єдино правильній основі — економічній сутності показників. Ця класифікація спрямована на встановлення номенклатури бухгалтерських рахунків, необхідної для відображення господарської та фінансової діяльності економічного суб’єкта. Рахунки господарських процесів є складовими цієї класифікації. Їхня економічна сутність складається с процесу кругообігу капіталу підприємства, який здійснюється через постачання (купівлі), виробництва продукції та її реалізації [2]. Ці рахунки мають власну структуру (рис.1)

Рис.1 — Класифікація рахунків господарських процесів

Отже, наявність рахунків для обліку господарських операцій дає змогу відобразити діяльність підприємства, пов’язану з кругообігом капіталу в більш конкретизованому вигляді, згідно з економічним змістом операції.

1. Облік операцій придбання

Необхідною передумовою успішного здійснення виробничого процесу, як головної ланки діяльності підприємств, є наявність та раціональне використання предметів праці. Саме з них виготовляється відповідна продукція і вони, будучи її матеріальною основою, відіграють найважливішу роль у здійсненні цього процесу взагалі. У господарській діяльності підприємств використовуються різні види предметів праці. До них належать сировина й матеріали, паливо, запасні частини, будівельні матеріали та ін. Для обліку кожного виду вказаних матеріальних цінностей відведено в плані рахунків окремий синтетичний рахунок 20 «Виробничі запаси» [1]. 

Облік операцій придбання і заготівлі сировини та матеріалів фіксують безпосередньо на аналітичних рахунках: № 201 „Матеріали”, № 203 „Паливо”, № 207 „Запасні частини”, № 202 „Закупні напівфабрикати та комплектуючі вироби” та інші аналітичні рахунки синтетичного рахунку № 20 “Виробничі запаси”.

На дебет цих рахунків записують усі витрати на придбання сировини та матеріалів, тобто їхню купівельну вартість, і транспортно-заготівельні витрати, що дає змогу визначити фактичну собівартість цих цінностей. Відомості про кількість і вартість окремих видів придбаних матеріальних цінностей беруть з аналітичних рахунків, які узагальнюються відповідним синтетичним рахунком виробничих запасів. Сальдо за цим рахунком завжди є дебетовим і показує наявність відповідних видів товарно-матеріальних цінностей на кінець звітного періоду [3].

Для забезпечення безперервної виробничо-господарської діяльності підприємства мусять мати відповідний (мінімальний) запас предметів праці. Тому досить часто всю їх сукупність називають виробничими запасами, підкреслюючи тим, що це предмети праці, призначені для виробничого споживання. Облік розрахунків з постачальниками за одержані від них матеріальні цінності, а також з підрядниками за надані послуги здійснюють на пасивному рахунку № 63 „Розрахунки з постачальниками і підрядниками”.

Таким чином, оскільки матеріальні витрати становлять основну частину витрат виробничих підприємств, то належна організація їх обліку та контролю за раціональним, економним їх витрачанням є одним із найважливіших завдань бухгалтерського обліку.

2. Облік процесу виробництва

Облік процесу виробництва становить сукупність господарських операцій, пов’язаних з виготовленням продукції. Це зумовлює відповідні витрати підприємства – заробітна плата, виплачувана робітникам; вартість сировини, матеріалів, палива тощо, витрачених на виготовлення продукції; амортизація засобів праці, що беруть участь у процесі виробництва. Крім того, підприємство здійснює витрати, пов’язані з обслуговуванням виробництва та його управлінням. Усі ці витрати в сукупності становлять виробничу собівартість виготовленої продукції або виконаних робіт [4].

Основним завданням бухгалтерського обліку процесу виробництва є:

визначення фактичного обсягу виробництва, тобто кількості продукції, виготовленої протягом звітного періоду (в натуральних і грошових вимірниках);

обчислення фактичної собівартості продукції як усього випуску, так і кожного виду зокрема.

Усі витрати виробництва за способом включення їх у собівартість продукції поділяються на прямі та посередні (непрямі):

До прямих належать витрати, що безпосередньо пов’язані з виробництвом певного виду продукції (зарплатня робітників, сировина тощо).

Посередні витрати пов’язані з виробництвом кількох видів продукції, а тому безпосередньо на собівартість тієї чи іншої продукції відносити їх не можна (зарплатня адміністративного персоналу, витрати на купівлю канцтоварів тощо). Їх включають у собівартість різних видів продукції за якоюсь непрямою ознакою, що дає змогу визначити, яка саме частка непрямих витрат припадає на продукцію кожного виду.

Облік витрат виробництва ведуть у системі рахунків, які відображають, з одного боку, процес виробничого споживання предметів праці, засобів праці і самої праці, а з іншого процес вироблення продукції. Побудова обліку виробництва здійснюється у системі таких рахунків: № 23 „Виробництво”, № 25 „Напів- фабрикати”, № 24 “Брак у виробництві”, № 39 “Витрати майбутніх періодів”, № 91 „Загальновиробничі витрати”. Найважливішим серед них є рахунок „Виробництво”, на якому показують усі витрати, пов’язані з виготовленням продукції [1].

На дебет цього рахунку безпосередньо записують тільки ті витрати, які прямо пов’язані з виробництвом продукції. Витрати, включені в собівартість готової продукції, списуються на дебет рахунка № 26 “Готова продукція” в кореспонденції з кредит рахунка “Виробництво”.

Отже, бухгалтерський облік процесу виробництва повинен відобразити всізатрати на виготовлення продукції, з одного боку, і випуск готової продукції - з іншого.

3. Облік процесу реалізації

Процесом реалізаціїзавершується процес кругообігу засобів виробництва, завдяки чому можливе подальше відновлення виробничого процесу, здійснення підприємством розрахунків по всім зобов’язанням, а також виявлення фінансових результатів господарської діяльності.

Процес реалізації становить сукупність операцій, пов’язаних зі збутом виробленої продукції іншим підприємствам та організаціям (покупцям). Покупці відшкодовують даному підприємству вартість купленої у нього продукції за цінами, які встановило це підприємство або держава. Ціни встановлюються такими, щоб за рахунок виручки продавець міг не тільки відшкодувати витрати на виробництво продукції та її реалізацію, а й забезпечити собі прибуток, необхідний для розширеного відтворення [1].

Під час реалізації продукції підприємство здійснює витрати на її транспортування, навантаження-розвантаження та ін. Витрати, пов’язані з реалізацією продукції, а не з її виробництвом, називають позавиробничими. Їх відшкодовують за рахунок виручки від реалізації. Виробнича собівартість продукції, що склалася в процесі виробництва, разом з позавиробничими витратами становить повну собівартість реалізованої продукції. Фінансовий результат від реалізації (прибуток або збиток) визначають як різницю між вартістю реалізованої продукції по цінах продажу та її повною собівартістю [4].

Основними завданнями обліку реалізації є:

встановлення її фактичного обсягу (скільки і яких видів продукції реалізовано у натуральному та грошовому вимірниках за звітний період);

визначення повної собівартості реалізованої продукції;

виявлення фінансових результатів від реалізації.

В обліку процесу реалізації найголовнішим виступає рахунок №70 „Реалізація” та його 4 аналітичних рахунка. На дебет цього рахунку записують фактичну виробничу собівартість реалізованої продукції і позавиробничі витрати, що в сумі становлять повну собівартість реалізованої продукції, а на кредит – виручку від реалізації, тобто вартість реалізованої продукції по цінах продажу.

Отже, на рахунку „Реалізація” порівнюють дві оцінки реалізованої продукції: повну собівартість – на дебет і вартість по цінах продажу – на кредит. Різниця між вартістю продажу і повною собівартістю, тобто між дебетовим і кредитовим оборотами рахунка „Реалізація”, становить результат від реалізації: прибуток – у разі перевищення кредитового обороту над дебетовим, збиток – в протилежному випадку.

ВИСНОВКИ

На підприємстві йде постійний процес кругообігу капіталу, завдяки чому підприємство нормально функціонує: проводить операції придбання виробничих запасів, втілює придбані засоби у виробництво, отримує готовий продукт та одержує доходи від реалізації цього продукту. Управління будь-яким підприємством вимагає систематичної інформації про здійснювані господарські процеси, їх характер і обсяг, про наявність матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, їх використання, про фінансові результати діяльності.  Для відображення цих процесів в бухгалтерському обліку використовується група рахунків господарських процесів. Оскільки господарська діяльність охоплює найважливіші стадії функціювання підприємства: придбання, виробництво, реалізація, то набуває важності введення більш конкретизованих одиниць обліку. Їх розуміння дає можливість отримати для потреб оперативного управління та контролю своєчасну і якісну інформацію про кількісні та якісні показники господарських процесів і операційного циклу в цілому.

Список використаних джерел:

Швець В.Г.Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. — Київ: Знання, 2004. — 176-200 c.

Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. – Житомир: Рута, 2006. – 198-200с.

Загородний А.Г. Бухгалтерський облік: Підручник – К.: Знання, 2004. – 204с.

Космина Р.М. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. — К.: Знання, 2006. — 177-178с.