Вірусний гепатит А
Вірусний
гепатит А - гостра циклічна хвороба з переважно фекально-оральним механізмом
передачі, що характеризується ураженням печінки і синдромом інтоксикації,
збільшенням печінки і нерідко жовтяницею.
Етіологія.
Збудник - вірус гепатиту А - ентеро вірус типу 72, відноситься до роду
Enterovirus сімейства Picornaviridae, діаметр 28 нм.
Геном
вірусу представлений однонитчатим РНК. Передбачається наявність двох серотипів
і декількох варіантів і штамів вірусу.
Вірус
гепатиту А стійкий у навколишнім середовищі: при кімнатній температурі може
зберігатися декілька тижнів чи кілька місяців, а при 4 °C
- кілька років. Вірус інактивіюється при температурі 100 °C
протягом 5 хв., при 85 °С - протягом 1 хв. Чутливий до
формаліну й УФО, відносно стійкий до хлору, не инактивіюється хлороформом і
ефіром.
Епідеміологія
Джерелом
інфекції є хворі з без жовтяничної, субклінічної чи інфекції хворі в
інкубаційному, продромальному періодах і початковій фазі періоду розпалу
хвороби, у фекаліях яких виявляються вірус гепатиту А чи антигени вірусу
гепатиту А. Найбільше епідеміологічне значення мають пацієнти зі стертими і
безжовтяничними формами гепатиту А, кількість яких може в 2-10 разів
перевищувати число хворих жовтяничними формами, а виявлення вимагає
застосування складних вірусологічних і імунологічних методів, мало доступних у
широкій практиці.
Ведучий
механізм зараження гепатитом А - фекально-оральний, реалізований через водяний,
харчовий і контактно-побутовий шляхи передачі.
Особливого
значення набуває водяний шлях передачі інфекції, що забезпечує виникнення
епідемічних спалахів гепатиту. Можливий “крово-контактний” механізм передачі
вірусу гепатиту А в випадках порушення правил асептики при проведенні
парентеральних маніпуляцій у період вирусеміїї у хворих гепатитом А. Наявність
повітряно-краплинного шляху передачі точно не встановлена.
Сприйнятливість
до гепатиту А загальна. Найбільш часте захворювання реєструється у дітей старше
1 року (особливо у віці 3-12 років) і у молоді.
Гепатиту
А властиво сезонне підвищення захворюваності в літньо-осінній період.
Відзначається також і циклічне підвищення захворюваності через 3-5, 7-20 років,
що зв'язано зі зміною імунної структури популяції хазяїнів вірусу. Повторні
захворювання гепатиту А зустрічаються рідко і зв'язано, імовірно, із зараженням
іншим серологічним типом вірусу.
Патогенез
Гепатит
А – гостра циклічна інфекція, що характеризується чіткою зміною періодів.
Після
зараження вірусом гепатиту А з кишечнику проникає в кров, виникає вирусемія, що
обумовлює розвиток токсичного синдрому в початковий період хвороби, з наступним
надходженням у печінку. У результаті впровадження і реплікації вірус впливає на
пряму цитолітичну дію на гепатоцити, розвиваються запальні і некробіотичні
процеси переважно в перипортальній зоні печіночних часточок і портальних
трактів.
Унаслідок
комплексних імунних механізмів реплікація вірусу припиняється, і він виводиться
з організму людини. Хронічні форми інфекції, у тому числі і вірусоносія при
гепатиті А розвиваються вкрай рідко.
Клінічна картина
Гепатит
А характеризується поліморфізмом клінічних проявів. Розрізняють наступні форми
ступеня виразності клінічних проявів: субклінічну, стерту, безжовтяничну,
жовтяничну. По тривалості: гостру і затяжну. По ступеню ваги захворювання:
легку, середньої ваги, важку.
Ускладнення:
рецидиви, загострення, поразки желчовиводящих шляхів.
Наслідки:
видужання без залишкових явищ, із залишковими явищами – постгепатитний синдром,
затяжна реконвалесценція, поразки желчовиводящих шляхів (дискинезія,
холецистит).
Профілактика
Проводиться
комплекс санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, такий же як при
інших кишкових інфекціях. Питна вода і харчові продукти, вільні від вірусу
гепатиту А - застава зниження захворюваності. Необхідна перевірка якості
водопровідної води на вірусне забруднення. Контактні особи обстежуються
протягом 50 днів. У центрах хвороби проводиться дезінфекція хлоровмістними
препаратами.
Імунопрофілактика
гепатиту А специфічного імуноглобуліну по 0,05 мол/кг маси тіла в/м чи
нормального донорських.
Активна
імунопрофілактика гепатиту А не розроблена.
Історія хвороби
Перші
відомості про захворювання жовтухою відносяться до 18 століття. Найбільші
спалахи хвороби фіксувались під час війн, стихійних явищ, неврожаїв. У 19 ст.
Отримала назву катаральної жовтухи за пропозицією Р. Вірхова. Однак у 1883 році
російський терапевт Боткін С. П. Встановив інфекційну природу захворювання.
Список
литературы
http:www.03.ru
Бунін
К. В. Інфекційні хвороби, М., 1977