УКРАЇНСЬКЕ ДІЛОВЕ укр

С.І. Дорошенко, Г.Т. Басенко, Н.О. Садівнича
УКРАЇНСЬКЕ ДІЛОВЕ

МОВЛЕННЯ

Суми  2001

Рідна мова - то душа народу, то його живе серце; гине чи занепадає мова-гине й занепадає народ.

 Іван Огієнко

Українська мова в житті суспільства

Українська мова - національна мова українського народу. У сучасному світі налічується
майже шість тисяч мов, Наша, українська, як і будь-яка інша, посідає своє унікальне місце. У мові нація залишає всю свою історію, свій всебічний
багатовіковий досвід, здобутки культури, світоглядні ідеї, свою самобутність. Мова кожного народу є витвором багатьох поколінь.,

Мова є засобом комунікації, інструментом порозуміння між людьми, спілкуванням між народами.
Адже у процесі суспільної діяльності люди мають постійну потребу вступати в різні стосунки з іншими людьми, погоджувати з ними свої дії, ділитися власним
досвідом і запозичати собі досвід інших, давати поради й розпорядження або одержувати їх Без мови не може існувати будь-яке виробництво, не може
розвиватися наука, техніка, культура, мистецтво, преса, радіо і телебачення.

Мова є також знаряддям формування і вираження думки, основою духовності народу, мідного і
надійною опорою самоусвідомлення особистості, імпульсом до творчого самовираження людини не тільки в національній культурі, а й у світовій
цивілізації

Коріння української мови сягає у сиву давнину. Аж українська мова протягом багатьох віків не мала
певного визначеного статусу. На найвищому державному рівні видавалися укази, закони, постанови- положення, що сприяли забороні і викоріненню української
мови. Мова однієї з найдавніших націй почала втрачати природну якість, її носіями в основному були мешканці села Мовою міського побуту в найширшому
розумінні, а також спілкування в усіх сферах була російська мова Також керівники українського походження та більшість міських мешканців, які мігрувала
з села, говорили, як відзначив у своєму виступі Б.Олійник"...російською мовою, але з таким зачепилівським акцентом, що корінному москвичу, аби він і
втямив, треба ще раз перекладати на справжню російську."

"Закон про мови" 1989 р. та Конституція України (1996 р., ст. 10) -документи. Що
надали українській мові державного статусу.

У другій половині 80- 90рр. XX ст. зміна суспільного ладу, масової свідомості, формування нових держав і проголошення незалежності
України, зумовили якісні зрушення в сучасній українській літературній мові.

     Статус державної мови, безперечно, стимулював розширення її функцій, сприяв розвитку української нації, її
традицій і культури. Тому ми повинні пам'ятати, що виховувати в собі повагу до мови, якою спілкуємося, - це, перш за все, виявляти повагу до народу, його
історії, культури. Адже мова -своєрідний генетичний код нації, а не лише засіб спілкування.

Походження мови

Людство завжди цікавилось питанням походження мови. Чому саме людина володіє мовою? На
ранніх етапах розвитку суспільства люди вважали творцем мови Бога. Пізніше античними вченими формується думка, що мова творилася поступово самими людьми,
а не якоюсь надприродною силою.

Ще в період до не і впродовж кількох сторіч точилася дискусія з питання зв'яжу між мисленням і
мовою, між словом і тими речами, які воно називає, тобто як слова набули своїх значень, хто їм дав ці значення.

Тому зародилися такі теорії походження мови: договірна, звуконаслідувальна і

вигукова

Геракліт Ефеський та його однодумці вважали, що слова, різні назви, а значить і мова виникли в результаті певної домовленості між
людьми називати ті чи інші речі;

процеси, ознаки так, а не інакше.

Демокріт, Арістотель відстоювали думку, що людина повторювала, осмислювала ті звуки, які
вона чула навколо себе, і поступово перетворювала у відповідні назви предметів, подій-, процесів. Так виникли слова, так утворилася мова

Епікур був автором вигукової теорії, що була близькою до звуконаслідувальної. Він пов'язував
виникнення мови з вигуками, криками самої людини від болю, страху радості і т.д. Пізніше ці вигуки усвідомлювалися як слова

Але жодна з цих теорій не спромоглася науково обгрунтувати походження мови, довести, чому саме
в людей з тих чи інших природних елементів складалася мова, а у тварин, які мають ті ж природні можливості, утворення мови не відбулося.

Однак самий факт існування теорій на той час був явищем прогресивним.

Тому представники церкви придушували будь-яку прогресивну думку.

У 18-19ст. письменники, мовознавці, філософи в різних формах почали відроджувати старогрецькі теорії щодо походження мови, прагнули
науково пояснити, як і за яких умов утворилась людська мова Але проблема походження мови не була й тоді вирішена.

Основною хибою всіх теорій було те, що вони не враховували суспільного характеру мови, зв'яжу мови з мисленням, а також того,
що мова і мислення виникли і розвинулися в процесі колективної праці людей.

Наукове висвітлення питання походження мови знаходимо в працях Ф. Енгельса, Ч. Дарвіна, І. Павлова.

Ф.Енгельс писав, що праця створила людину. Мова ж як засіб спілкування виникла в процесі праці.

Відомий вчений Ч.Дарвін переконливо довів, що людина походить від людиноподібних мавп.

Академік І. Павлов назвав мову (слово) другою сигнальною системою, яка виникла разом з появою абстрактного мислення людини, як форма його вираження,
як засіб передачі результатів людського мислення з покоління в покоління.

Формування мови, як і формування людини, суспільства із стада людиноподібних мавп, було довго тривалим і непомітним для людського ока
поступовим процесом.

Поняття літературної мови та мовної норми

Українська національна мова існує у двох формах:

а) у вищій формі. загальнонародної мови - сучасній укранській літературній мові,

б) у нижчій формі загальнонародної мови - її територіальних діалектах.

Мова, що має унормований словник, загальновживані граматичні форми,            усталену вимову й
правопис називається літературною.

Сучасна українська літературна мова - оброблена унормована форма української національної мови від
часів І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка і до наших днів. Сформувалася вона на основі середньонаддніпрянських говорів, але до її складу ввійшли й інші
наріччя.                        

Сучасна українська літературна мова обслуговує складні потреби суспільства, усі сфери його діяльності, нею користуються ддержавні й громадські
установи під час ділового спілкування, освіта, наука, засоби масової інформації і т.д.

Виконуючи такі важливі суспільні функціїї, національна літературна мова відзначається нормами,
що є обов'язковими для всіх її членів. Українська літературна мова йде разом з поступом суспільства., вона розвивається й збагачується. Усталення,
шліфування завжди супроводжують її, Свідченням цьому є роки видання "Українського правопису" -1946., 1960,1990,1993.

. Мовна норма - сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які 
закріпляються у процесі суспільної комунікації. Існують такі типи норм :

• орфоепічні ( вимова звуків і звукосполучень);

• графічні (передача звуків  на письмі);

• орфографічні ( написання слів);

• лексичні (слововживання);

• морфологічні (правильне вживання морфем).

• синтаксичніі (усталені зразки побудови словосполучень, речень);

• стилі стичні ( відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування);

    • пунктуаційні ( вживання розділових знаків).

Мовні норми історично й сощально зумовлені, стабільні, систематизовані. Але з    поступом суспільства
виникають потреби щодо зміни літературної норми мовної одиниці.

І тому в межах норми співіснують мовні варіанти старого і нового в мові. Так у
словниках українського літературного словосполучення розрізняють варіантіи акцентні (розплід і розплід; плугатар і плугатар; договір і договір; завжди і
завжди);

фонематичні (врожай і урожай); морфологічні (стіл, а в Р.в. стола і столу).

З мовними нормами ви можете ознайомитись у правописі, довідниках, словниках, підручниках і посібниках з
української мови.

                     Форми сучасної української літературної мови

Сучасна українська літературна мова існує у писемній та усній  формах. Вони    однаково важливі для суспільства, обом їм властиві мовні норми.
Однак за своїм функціонуванням кожна з них має; свої специфічні особливості.

Усна форма літературної мови обслуговує поточні потреби спілкування в суспільстві між людьми, безпосередньо пов'язаними між собою. Це мова ділового
спілкування науки, освіти, засобів масової інформації. Кількість учасників усного спілкування обмежена Розумінню усної мови сприяють:

інтонація, тембр і сила голосу, дикція, паузи, міміка, жести та умови, у яких відбувається
розмова.

Усне мовлення - це діалог.

В усному мовленні переважно використовуються прості реченця, тому що при безпосередньому спілкуванні висловлена думка часто стає
зрозумілою з півслова або з одного натяку,

Усна мова обслуговує побутові й виробничі процеси суспільства, то в ній переважає лексика побутового та
виробничого характеру, можливе вживання розмовних слів, які перебувають на межі з діалектною лексикою.

Існує ціла низка "штампів'' привітання, прощання і загалом побутових діалогів, що є складовими мовного етикету.                                               


Усній мові характерна спонтанність .непідготовленість.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної. політичної, наукової й культурної діяльності. Вона
розрахована на сгіілкування з необмеженою кількістю осіб.

Вимоги  до писеиної мови ~ точність, послідовність і лакоіпчшсть виклад^' фактів, гранична чіткість у
висловлюванні.

У писемній формі особливо чітко проявляється диференціація текстів за страми спілкування.

Так, у ділових паперах крім звань графіки, орфографіі, пунктуації, існують    
суворі правила їх побудови, вживання стійких словосполучень і вибору лексичних одиниць.

Писемній мові властиві як прості-, так складні речення, вживання їх -потреба повно
розгорнути й оформити складну думку. Потрібні слова добирати доречно, з урахуванням знань і правил правописусу, вдалого вибору слова.

Письменна мова дає нам можливість фіксувати кимось висловлене (відтворення висловленого в просторі та часі).

 Наша мова - дзеркало нашої культури.

         Наука, освіта- ділові стосунки розмовних слів не припускають.

         Культура усного і писемного мовлення всіх, хто користується українською   мовою як засобом спілкування, полягає; в тому, щоб досконало
знати мовні норми і дотримуватись їх.

Запитання

  1. Які функції мови в житті людини та суспільства?

2. Назвіть урядові документи, що надали українській мові статусу державної.  

3. Хто з вчених науково обгрунтував походження мови?

4. Дайте визначення поняття "літературна мова", "мовна норма".

5. Які дві форми сучасної української літературної мови ви знаєте?

З'ясуйте їх особливості та значення для суспільства.

Завдання

1. Прочитайте текст Статті 10-ї Конституції України. З'ясуйте зміст   
поняття державна мова. Поясніть, яких мовних норм треба дотримуватись, щоб грамотно писати слова, підкреслені в тексті.

Стаття 10

Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах
суспільного життя на всій території України,

В Україні гарантуються вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов
національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

      Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається

законом.

2. Прочитайте тексти і назвіть тему, що об'єднує їх в одне ціле. З поданих текстів
випишіть приклади орфографічних та граматичних норм, Усно обґрунтуйте вживання розділових знаків.

Українська земля, як доводять археологічні розкопки, була заселена з найдавнішого часу, ще
з часів палеоліту, цебто старшої кам'яної доби. Київ постав ще з початком людського життя на Дніпрових пагірках; на його о терені знайдено найдавніші
сліди людського життя в Східній Європі. Дніпро(Бористен) з глибокої давнини був головною торговельною дорогою. Він має широку систему допливів, сам простий,
спокійний, тому дуже надавався на водний шлях, і Київ став його найкращим пристанком при а різних зносинах.                                         

Археологія й мовознавство тепер сильно розвинулися, й вони освітили початки українського
народу й його мови ще в доісторичних часах. Археологія показала, що на наших землях, підбиваючи під себе тубільну людність, жило багато різних народів,
напр. кімерійці ( 1000 літ до Христа), скити (VІІ ст. до Хр.) сармати (IV- III віки до Хр.), роксолани чи алани, готи (П-Ш в, по Хр.), гуни (ІV-V віки)),
болгари, авари. Народи ці позоставили на наших землях, а також у нашій мові багато своїх слідів. Цим пояснюється, що дуже багато, понад 600 різних
топографічних назв, напр. річок, пагорків осель і т. ін. походження  -готських, сарматських, аланських і ін.

Уже з 4-го віку по Христі безперечно вирисовується перед нами український народ (М.Грушевський:
Історія України - Русі, І., 15), а вже з 4-го віку бачимо його зовсім ясно. Так званих антів, що жили по берегах Чорного моря, наука сприймає за предків українців,
і дають уже грецькі джерела УІ-го віку.

                  (І.Огієнко)

Слово "україна" в старовину визначало попросту ''пограниччя". За часів
великого   князівства київського XII віку ми знаходимо, наприклад, згадку про "україну" галицьку, точніш -
галицько-волинську, на гюграниччі області смоленської (див. Іпатський літопис під роком 1189), й одночасно зустрічаемо звістку, під 1187-им роком, про
"україну" наддніпрянську, лівобічну; теперішню Полтавщину. Після татарської руїни ХТО віку під "українок))" малоруси розуміли
переважно самісінькі, землі дніпрового степового пограниччя (Україна Лівобічна й Україна Правобічна). І 3 ХУ-ХУІ віку тут розвивалося козацтво, і тоді
територія 'України" значно поширилася як по лівому, так і по правому боці Дніпра Під кінець XVI віку козаччина України, цебто
Наддніпрянщини, зробилася висловником національних ідеалів малоруського народу, а в ХУЛІ- XIX віці нова малоруська література пішла з тієї знов - таки
козацької України. Котляревський, Гулак -Артемовський, Квітка - Основ'яненко, Шевченко й інші талани літературно розробили живу малоруську мову своїх
місцевостей, - і вона, мова "властиво українська", лягла в основу літературної мови геть-усіх малорусів, хоч би якими малоруськими наріччями та
говірками вони говорили. Геть-усі національно свідомі малорусиі, чи то російські піддані, чи австрійські, од Кавказу до Карпат, по волі позвикали
звати себе українцями і теперечки дуже не люблять, як їх сторонні люди, за старою звичкою, все ще взивають малорусами.

                                                                                            
(А Кримський).

Українська мова є спадкоємицею мов ще тих слов'янських племен, що населяли територію сучасної України - полян, древлян, сіверян,
тиверців, угличів та ін. Минули довгі історичні етапи формування регіональних мовних утворень, періоди інтеграції триторіальних діалектів у живу давньоруську
мову київського зразка, розквіту усномовної та писемної культури Київської держави, доки витворилася давньоукраїнська літературна мова. Історія її
формування та становлення охопила кілька віків і залишила нащадкам багато писемних пам'яток світського та релігійного характеру: літописи, повчання,
сказання, "Слово...", збірники, проповіді, історичні проповіді, вірші, драми, інтермедії. грамоти, міські ратушні книги, акти, універсали, послання,
трактати, поезію та художню прозу.

Давній період української мови породив багатющий українській фольклор:

історичний, обрядовий, календарний, соціальний, госгюдарський, побутовий.

       Це історичні думи та пісні, казки, легенди, перекази, оповіді, колядки, щедрівки, гаївки, веснянки.

Нова українська  літературна мова, якою користуємося сьогодні, увібрала в

3. Перекладіть текст українською мовою. Порівняйте структуру речень в обох мовах. У чому труднощі
перекладу?

И кто может слушать без соучастия эти песни и думы, в которых старина запорожская отразилась такими
верными, живописными очерками, - старина, исполненная жизни, хотя и грубой, но величественной, поэтической! В песнях и думах запорожских вы не найдете ни
чопорного сладкогласия, ни изнеженности чувств., ни роскоши выражений. Нет? В них все дико, подобно дубравам и степям, воспринявшим их на лоно свое при
рождении, - все порывисто, подобно полету, урагана степного, под глухие завывания которого они взлелеяны, - вое бурно, подобно минувшей жизни Запорожья.

(I. Срежевський).

Мова писемних текстів.

Стилі української мови.

Стилістика - розділ мовознавства, що вивчає в межах національної мови суть і
специфіку стилів мови. Це наука про виразові засоби мови, про ті елементи, що приєднуються до власне ви­раження думки, супроводжують семантичний зміст
висловлюваного.

Так кожна людина в повсякденному житті під час спілкування залежно від потреб прибігає до різних
мовних засобів. Виступ студента на занятті відрізняється від виступу на науковій кон­ференції, інші мовні засоби він використовує під час заповнення
бланка, телеграми чи грошового переказу. Отже, зміст, цілеспрямованість висловлювання, індивідуальна манера мовлення потре­бують певного добору слів та
словосполучень, конструкції речень тощо. Так текст договору від­різняється набором мовних засобів від наукової статті; тексти офіційних і приватних листів
ма­ють також відмінності в мовному оформленні.

Отже, стилістика вивчає стилі стичну диференціацію мови, її
функціональні

стилі.

Стиль - основне поняття стилістики. Це слово, першоджерелом якого є лат. Stilus
"загострена паличка для писання" має багато значень і вживається не тільки в мові, а і в музиці, архітектурі, спорті, автомобілебудуванні, легкій
промисловості тощо.

Стиль означає метод, спосіб діяння.

Мовний стиль - це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою ви­словлювання.

В українській літературній мові виділяють такі функціональні стилі: науковий,
офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний, епістолярний, конфесійний і т.д.

Функціональні стилі не є відособленими один від одного, тому що суспільні функції мови
часто переплітаються, але кожен із них має свої особливості.

Познайомтесь із основними ознаками стилів у таблиці.

Стилі та їх особливості.



Назва сти­лю


Сфера викорис­тання


Основне призна­чення


Форма реалі­зації


Види і жанри реалізації


Основні ознаки стилю


Основні мовні засоби стилю
















Велика кількість наукової
















інформації;
















наявність схем, таблиць,
















графіків, діаграм, карг, знаків і
















значків;








Інформа­








оперування абстрактними








ція про






Логічна послідов­


словами;








'результати






ність і доказовість ви­


використання наукової фра­








дослі­




Підручник,


кладу;


зеології, стійких термінологіч­








джень,




дисертація,


понятійність і пред­


них сполучень;








обгрунту­




монографія,


метність тлумачень;


залучення цитат і посилань






Наука,


вання гі­


Моно­


стаття, дипло­


об'єктивний аналіз;


на першоджерела;




V


освіта,


потез, до­




мна (курсова)


точність і лаконіч­


відсутність авторської інди­






техніка


ведення


лог


робота, лекція,


ність висловлювань;


відуальності;








істинності




реферат, від­


аргументація і пере­


чітка композиційна струк­








теорій,




гук, анотація,


конливість тверджень;


тура тексту (розділи, пункти,








класифіка­




рецензія.


узагальненість по­


підпункти, параграфи, абзаци);








ція і сис­






нять і явищ;


переважне вживання імен­








тематиза­






докладні висновки


ників та відносних прикметни­








ція знань.








ків, наявні дієслівні форми,
















дієприслівникові та дієприкме­
















тникові звороти;
















переважання різнотипних
















складних речень, стандартних
















виразів.








Приватне листуван­ня


Обмін думками,
інформаці­єю, вра­женнями, прохання, виховний вплив.


  Діалог


      Листи


Наявність певної компо­зиції: початок (шаноб­ливе звертання); головна частина (зміст листа); кінцівка
(підсумок напи­саного); іноді постскри­птум (Р.8. - приписка).


Поєднання елементів худож­нього, публіцистичного та роз­мовного стилів.




«
са 0

'й 6
«
''0-0


Офіційно-ділові сто­сунки в державно-му політич­ному, гро­мадсь­кому й економіч­ному жит­ті, законо­давстві,
у сфері управління адмініст-ративно-госпо-дарсь-кою діяльніс­тю.


Регулю­вання ді­лових сто­сунків та обслуго-вування потреб людей у відповід­них ситуа­ціях; здій­снення управлін­ської
дія­льності.


Моно­лог (діалог)


Закони, укази, постанови, статут, ухвала, акт, лист, до­відка, прото­кол, інструкція, реклама,
доручення, характеристи-ка, скар­га, наказ тощо.


Нейтральний тон ви­кладу змісту лише у прямому значенні;
  офіційний характер;
  поєднання точності та ясності з лаконічніс­тю, стислістю і послідо­вністю викладу фактів;
   документальність, наявність реквізитів;
  висока стандартиза­ція вислову, вживання усталених одноманітних мовних зворотів;
   сувора регламентація тексту, для чіткої органі­зації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти;
   адресність;
   тематична обмеже­ність; повторність.


Використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології,
спеціальної фразеології;
   відсутність авторської мов­ної індивідуальності та емоцій­ності, експресивної лексики;
 синонімія зведена до міні­муму і не викликає двозначнос­ті сприймання; 
  велика питома вага розщеп­леного присудка;
   наявність безособових і на­казових форм дієслів теперіш­нього часу із значенням позача-совості, постійності дії;
   вживання складних речень із сурядним і підрядним зв'язком, простих поширених речень.




«
а
Е
|
і
>>
с


Громадсь­ко-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання


Обговорення і пропаган­да думок, переко­нань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у
повсяк-денні


Моно­лог (діа­лог)


Виступ, диску­сія, публіцис­тична стаття, фейлетон, памфлет, нарис, інтерв'ю, огляд, репортаж і т.д.


Доступність мови і формулювань;
   Поєднання логічності доказу і полемічності викладу;
   широке використан­ня художніх засобів, точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, висловлення наукових положень і фактів з
емоційно-експресивною образніс­тю;
   низки яскравих засо­бів позитивного чи нега­тивного авторського тлумачення.


Синтез елементів наукового, офіційно-ділового, розмовного й художнього стилів;
   насичення суспільно-політичними, соціально-економічними термінами, гас­лами, закликами;
  використовується багато­значна лексика, емоційно-офіційні слова, експресивні сталі словосполучення, пери- фрази;
   уживання у переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів;
   вирішальне значення мають афористичні, інтригуючі заго­ловки;
    використання іншомовних суфіксів -іст (-ист, -атор, -ація), префіксів псевдо-, нео-, супер-, інтер- та інших; Складних речень ускладне­ного
типу, риторичних питань, вигуків.








Мистецт­во, куль­тура, осві­та


Інформа­ційна, естетична функції, вплив на розум, почуття і волю чи­тачів за допомо­гою худо­жніх обра­зів, фор­мування переко­нання


Моно­лог


Повість, опові­дання, новела, байка, мемуа­ри, роман, каз­ка, драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль, пое­зія, поема, ба­лада, пісня,
елегія, гімн, епіграма, ода, усмішка


 Образність; поетич-
ний живопис словом; естетика мовлення; екс-персія як інтенсивність вираження; зображу­вальність; конкретно-чуттєве живописання дійсності;
відсутня пев­на регламентація вико­ристання засобів; відсутні приписи; суб'єктивізм розуміння і відображення


Наявність різноманітної ле­ксики (конкретно-чуттєвої, емоційно-експресивної); запро­вадження авторських новотво­рів; введення
історизмів, архаї­змів, діалектизмів, жаргонізмів зі стилістичною метою; вжи­вання дієслівних  родових форм ;
використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв'язків; представлені всі стилі­стичні фігури








Побут,
сім'я, ви­робницт­во


Засіб  впливу, невиму­шеного спілкуван­ня, обмін думками, судження­ми, почут­тями; з'ясування виробни­чих
і побу­тових сто­сунків


Діалог


        —


Усна форма спілку­вання;
неофіційність; невимушеність; спонтанність;  безпосередня участь;
несловесні засоби (паузи, інтонація, логіч­ний наголос, тембр, сила голосу; позамовні чинники (рухи, поза, жести, мімі­ка);
емоційні реакції; можливість уточни­ти незрозуміле


Вживання емоційно-експресивної та зменшено-пестливої лексики;
Речення прості, переважно короткі; використання дієслів з дво-ма префіксами (попо-, пона-, поза-); використовуються фразео­логізми, фольклоризми, діалек­тизми,
просторічна лексика, скорочені слова, вигуки і т.д.; заміна термінів розмовними словами.








Релігія, церква


Обслуго­вування релігійних потреб людей, суспільст­ва


Моно­лог


Релігійні від­прави, пропо­віді, молитви, "Біблія", цер­ковні книги, молитовники, требники.


  Небуденна      урочистість, піднесеність


Церковна термінологія і слова символи; непрямий порядок слів у реченні та словосполученні;
значна кількість метафор, алегорій порівнянь;
наявність архаїзмів.






Існує й таке поняття як авторський стиль або індивідуальний. Чи кожна
людина має цей індивідуальний стиль усного чи писемного мовлення? Звичайно, ні.

Індивідуальні риси стилю формуються лише в тих, хто постійно має справу з писемним чи усним
публічним мовленням, - пише твори, статті, доповіді, лекції, бере участь у дискусіях. У такої людини виробляється своя манера викладу, свій
"почерк" і неповторні інтонації, свій підхід до відбору й упорядкування фактів, до використання досвіду попередників і сучасників, своєрід­не
користування скарбами загально рідної мови, свої засоби впливу на аудиторію - свій інди­відуальний стиль. Така людина завжди прагне дати власну й
оригінальну концепцію дійсності. Як писав І. Франко, "правдиві, великі поети ніхто не подібний один до одного, кожний має щось свого, осібного... те,
що з власної душі, з власного чуття вносить у свою поезію і в суспільність". "Образ автора" впізнається з першого слова, з
першого абзацу. Творча особистість такого мовця надає його стилю своєрідні, неповторні риси наукової або художньої оригінальності.

Завдання.

1. Виразно прочитайте текст. Простежте, якими мовними засобами створюється непідроб­ний комізм, іскристий дотеп, що характерні для творчості
І.П.Котляревського. З'ясуйте ці мовні засоби.

В тім городі жила Дідона,

А город звався Карфаген.

Розумна пані і моторна,

Для неї трохи сих імен:

Трудяща, дуже працьовита,

Весела, гарна, сановита.

Бідняжка - що була вдова;

По городу тогді гуляла,

Коли троянців пострічала,

Такі сказала їм слова:

"Відкіль такі се гольтіпаки?

 Чи рибу з Дону везете?

Чи, може, виходці-бурлаки?

 Куди, прочани, ви йдете?

 Який вас враг сюди направив?

 І хто до города причалив?

 Яка ж ватага розбишак!"

                                                            (І .Котляревський)

2. Подумайте і скажіть, яку стилістичну роль виконують у тексті слова "любив", "кохав".

 Одні залюблені в старі листи.

 Ті - в музику. А ті - в руді томища.

 Таке життя...

                   А він любив мости.

         О, не любив - кохав,

           А може, й вище!

Б.Олійник.

3. Обґрунтуйте, до яких функціональних стилів належать подані тексти, визначивши особ­ливості
використаної авторами лексики, фразеології, виразових засобів.

І. ТОВ "Вірга"                                                         Керуючому
відділенням                                 У крсоцбанку М.Суми вул.Кірова, 12                Укрсоцбанку м.Суми                 

 №15/2 від 15.09.98р.                                               Проценку М.Г.  

Просимо Вас надати довготерміновий цільовий кредит у сумі 10000 (десять тисяч) гривень
на придбання обладнання для переробки овочів.

Комплект потрібних документів додається:

1. Договір на купівлю обладнання;

2. Техніко-економічне обгрунтування повернення кредиту.

 Директор товариства    (підпис)                   Т.С.Бутко

II. Поля вже спали, але й вони, залиті жовтою і водночас ледь-ледь голубуватою повінню, ніби усміхались крізь сон. У повітрі немов плавав
найперший вербовий пилок - той, коли дерево ще не одцвітає, й од того пилку, здавалось, повітря має пригірклий вербовий смак, й густе воно від нього й
пахне. Праворуч у темряві причаївся ліс, низько припав, розпластавшись над самою землею, а між дорогою й лісом слалась лугова низинка, на якій ген-ген
вгадувалось чорне око озерця. Ліворуч позавмирали горби - і я пригадав, які вони літнього дня: захаращені густою пшеницею, стебла якої переплетені
берізкою, в розсипищах дикого польового квіту, з зотлілим од спеки повітрям, з погрозливим гурчанням бджіл... (Є.Гуцало).

III. Люба мамочка! Пишу до тебе, сидячи на балконі. З цього ти бачиш, що у нас не холод­но. Але ця благодать почалася тільки з
учорашнього дня, а то було таке, що нехай йому цур, бо­дай не верталось. Вітри такі, що в буквальному значенні цього виразу — стріхи зривало.

На Єкатеринінській вулиці зірвало і розметало виставку фотографа і остріху одної дачі — я сама бачила, як другого дня ціле дворище
тієї дачі було встелене залізними листами; у мене на балконі перекинуло геть залізну лавку; в одному місці розбило огорожу садову; у Розумової геть вирвало
з одвірків і в хату так навіяло, що Льоня зовсім простудився. Кипарис, що росте збоку мого вікна, нахилявся так, що закривав середні шибки вікна. Море було
страшне. Це була така грандіозна картина хаосу, що я, певне, ніколи її не забуду. (За Лесею Українкою.)

IV. Зветься ріка з давніх-давен Россю. Може, тому, що води свої збирав по росинці з навко­лишніх
лук. У Рось вливається річка Росава, а в неї — ще менша Росавка, ледь помітна у чорно­земних просторах. Є ще й Роська... Мовознавці давно звернули увагу на це
рясне, і гілками-словами і складами-листочками, дерево, що росте з глибин праслов'янських говірок. А географи, простеживши течію її вод від самого Дніпра
до малесенької Росавки, позначили її тоненькою во­лосинкою на карті. В'ється ця блакитна смужка через районний центр Миронівку, біля самісінь­ких джерел іншої
ріки — хлібної. Бо славні пшениці Миронівська-264, Миронівська-808, Юві­лейна, вирощені на мільйонах гектарів у всьому світі, починають свій родовід з
одного-єдиного зерна. І народилось воно саме тут. (З кн. «Наука і культура. Україна».)

V. Ритмічність і легкість фрази! Небезпідставно радять: при читанні в думці промовляти текст. Потрібно, щоб він звучав легко. І в цьому
випадку головне — у розташуванні слів, у побу­дові фрази. Не слід зловживати підрядними реченнями. Намагайтесь писати короткими фразами, дбаючи про те, щоб
переходи від фрази до фрази були легкими. Іменник (хай і повторений) кра­щий за займенник. Уникайте виразів «в останньому випадку», «як вище сказано» та інших.

Бійтесь пустого красномовства! Мова наукової праці має бути легкою, непомітною, краси­вості в ній неприпустимі, а краса її — у
відчутті міри. (Д. Лихачов.)

VI. Сьогодні і завтра спостерігатиметься мінлива хмарність, місцями гроза, короткочасний дощ, у деяких районах значний, можливий
град. Вітер західний, 5—10 метрів за секунду, під час грози місцями шквалистий. Температура сьогодні вдень 18—23 градуси. Завтра буде 20— 25 градусів. (З
газети.)

VII. - Ой, то-то, куме, зима люта буде!

- Невже?

- Страшенні морози будуть!

- Та ну?

- Так буде холодно, що аж-аж-аж!

- А ти звідки те знаєш?

- Бо ж у мене кожуха нема.

VIII. ПОЧАТОК І ПЕРШИЙ РІК СЛУЖІННЯ

Іван Хреститель прокладає шлях.

В п'ятнадцятому році правління імператора Тіверія, коли Понтій Пилат був правителем в Юдеї, і
Ірод був четверовласником в Галилеї, а його брат Пилип був четверовласником в Ітуреї та Трахонії, а Лисаній був четверовласником в Авіліні, первосвящениками
були Анна та Кайяфа. У цьому році син Захарії Іван почув в пустині Слово Боже. І він ходив по всій околиці йордансь­кій, проповідуючи хрещення покаяння і
прощення гріхів, як про це було сказано словами проро­ка Ісайї:

"Голос Того, Хто кличе:

Готуйте дорогу для Господа!

Рівняйте стежки перед Ним!

 Нехай кожна долина наповниться,

 Гора ж кожна та пагорбок хай знизиться,

 Що нерівне, нехай випростовується,

 А дороги вибоїсті хай стануть гладенькі,-

 І кожна людина побачить Боже спасіння!" .

Іван був одягнений в одяг з верблюжої шерсті і підперезаний шкіряним поясом, їв він
са-ранчу та дикий мед. До нього сходився люд з Єрусалима, з усієї Юдеї, та з околиць Йордана. Во­ни визнавали свої гріхи, а він хрестив їх в Йордані.

Іван говорив фарисеям та садаукеям, які приходили до нього хреститися: "Роде
зміїний! Хто навчив вас втікати від майбутнього гніву? Принесіть достойні плоди покаяння, і не думайте говорити в собі:

"Наш батько Авраам". Бо я вам кажу, що Бог може створити дітей Авраамові з
цього ка­міння. Вже і сокира лежить при корені дерева, і кожне дерево, яке не приносить доброго плоду, зрубають і вкинуть у вогонь" . "Що ж нам
робити?" — запитував його народ. Іван відповідав:

"Той, хто має дві одежі, нехай дасть тому, хто не має ні одної, а в кого є їжа, нехай робить так само". Митники
теж приходили хреститися. "Учителю,— запитували вони,— що нам робити?" "Не вимагайте у людей більше, ніж призначено вам", -
говорив він їм. Вояки теж запитали його:

"А нам що робити?" Він відповів: "Нікого не кривдіть, не обмовляйте і будьте задоволені своєю
платнею".

   4. Доберіть зразки різних текстів на одну тему (наприклад: про мовний етикет, екологію природи тощо) і вкажіть їх характерні стильові ознаки. 5.
Дайте відповідь на такі запитання:

1. Що вивчає стилістика?

2. Дайте визначення мовного стилю?

3. Які стилі сучасної української літературної мови ви знаєте? Назвіть особливості ко жного з них.