Великий визволитель і законодавець єврейського народу, що жив у XІІІ-XІІ
ст. до н.е. у часи царювання Рамзеса ІІ. Своє ім'я (по еврейски-моше) він
одержав від єгипетської принцеси, що врятувала його, воно означає
"врятований з води". Ім'я це відповідає біблійному оповіданню, що говорить
про те, що дитина, що народилася в Авраама Иохаведи, був захований матір'ю,
тому що за наказом фараона всі єврейські діти чоловічої статі топилися в
Нілу, а потім був покладений у смолений кошик і опущений в очерети Нілу.
Тут його і знайшла дочка фараона, що прийшла купатися. Вона взяла дитину до
себе і виховала його, як свого власного. Мойсей одержав блискуче виховання,
він був присвячений "у всю мудрість єгипетську", тобто в усі таїнства
релігійного і політичного світогляду Єгипту. Будучи жрецом Озириса і,
виконуючи посаду священного переписувача, Мойсей був посланий фараоном у
долину Гесем для перевірки робіт, що там ведуться, по будівництву фортець.
Єврейський народ, що жив у ті часи в долині Гесем, був данником Єгипту і
піддавався рабському приниженню на важких суспільних роботах. Ненависть
єгиптян до євреїв збільшувалася непокірливою вдачею цього кочового народу,
запереченням єгипетських богів і поклонінням своєму єдиному Богові. Один
раз він побачив, як єгипетський воїн б'є мирного єврея. Обурення Мойсея
було настільки велике, що захищаючи одноплемінника, він убив ворога. Після
цієї події йому довелося бігти за межі царства фараонів. Єдиним місцем, де
можна було укритися, була Синайська пустеля. Там Мойсей міг зустріти лише
голі камені і рідких кочівників-бедуїнів. Мандруючи Синайською пустелею,
Мойсей заблукав далеко в гори і виявився в невідомому древньому святилищі.
Тут з ним і відбулося те перетворення, що вплинуло на весь хід історії
єврейського народу. Мойсей побачив кущ тернику, що горів, але не згоряв, а
з надр куща йому був голос Господа Бога. І сказав Яхве Мойсеєві, що він
повинний вивести євреїв з рабства єгипетського і привести сюди, до святої
гори на Синаї. І обіцяв Яхве дати синам ізраїлевим, поклонившимся Богові
своїх батьків, багату землю. Мойсей, надихнувшись одкровенням, що він
одержав близько 1230р. до н.е., з'явився серед ізраїльських рабів у Єгипті.
Він відчув на собі печатку Божого пророка й обов'язок врятувати свій народ.
Великою була праця Мойсея, оскільки зустрівся він зі страхом і тупістю,
лінню і відсталістю. Необхідно було відродити у своїх одноплемінниках
колишню релігійність. Мойсей прийшов зі звісткою, що Бог Авраама, Ісаака і
Іакова знову призиває свій народ і обіцяє дати йому у володіння родючі
землі Ханаана. Психологія людини скроєна таким чином, що навіть найважче,
нестерпне, але передбачуване сьогодення сприймається краще, ніж
благополучне, але невідоме майбутнє. Мойсеєві необхідно було зрушити з
насидженого місця цілий народ, розбудити в ньому гордість і енергію,
згуртувати його під єдиною вірою. Обстановка в самому Єгипті сприяла
виконанню задуманого. В ті роки Єгипет відновлював колишню могутність.
Армія фараона знову завойовувала чужі землі, а в долині Нілу вибухнула
епідемія. Вихід з будинку рабства був зроблений у день весняного свята. Наспіх
зробивши необхідний обряд, єврейський народ висунувся на схід. Як говорить
Біблія, їх було всього 70 чоловік, але імовірніше- це було 70 родин, тобто
більш тисячі чоловік, оскільки кожна родина могла нараховувати до 30-ти
людей . Мойсей добре розумів, що по добрій волі їх ніхто не випустить із країни, і
тому повів свій народ через хиткі драговини Гірьких озер. Армія фараона по
п'ятах переслідувала відважних утікачів. Часом здавалося, обраний народ
щасливо відірветься від погоні. Але болота приградили їм шлях. Тут і
відбулося велике чудо - Яхве розсунув води моря і євреї змогли пройти по
суші, що відкрилася. Як тільки євреї втечею здолали цю небезпечну ділянку,
хвилі моря зімкнулися і поглинули багатьох переслідувачів.
Що насправді відбулося в той фатальний момент, ми ніколи не дізнаємось.
Імовірніше всього Мойсей, не раз проходивший у цьому районі, знав про
існування таємних стежок крізь очеретяні драговини Горьких озер, а вітер,
що піднявся, міг створити ілюзію моря, що розсунулося. В жодному випадку
чудесний порятунок був витлумачений, як прояв Божої охорони. Мойсей в свою
чергу придбав ще більшу славу в очах врятованих. Довіра народу до Мойсея
несказанно виросла, і неорганізований народ міг сліпо підкоритися його
волі.
Наступні кілька днів на шляху мандрівників з'являлася лише безкрайня і
безводна пустеля. Незвичний і незмінний пейзаж викликав у людей жах. Спрага
і голод викликали протест у серцах шукачів обіцяної Богом землі. Кілька
разів вони були близькі до бунту. Але Божа благодать не залишала синів
ізраїлевих. Мойсей виявляв усе нові чудеса. Як досвідчений мандрівник, він
знав ті хитрості, за допомогою яких можна вижити в пустелі.
Так один раз мандрівникам зустрілося водоймище з непридатною для
вживання водою. Збурювання росло, але Мойсей показав народу, як
використовувати спеціальну рослину, за допомогою якої можна повернути воді
нормальний смак. Наступного разу, прокинувшись, голодні подорожани
побачили, що земля, як інеєм, покрита білою крупою. Мойсей знав, що бедуїни
вживають цю крупу в їжу. Радості людей не було межі. Воістину, Бог зберігає
свій народ, якщо посилає свій дарунок - "манну небесну".
Найбільш прославлений епізод малює нам Мойсея, що пробиває жезлом,
скелю, з якої починає бити джерело. Чудо тут полягає в знанні місцевих
вапняних порід, багатих ключовою водою. Сильними ударами цілком можливо
було досягти потрібного результату.
Тут важливо не те, що чудеса, можливо, діялися людиною без божественної
допомоги, а те, що вони сприймалися як знак божої благодаті. Серця Синів
ізраїлевих наповнялися благоговінням перед усемогутнім Яхве. Це їхній Бог,
він Один і Єдиний, він вибрав євреїв, як свій народ і приведе його до
благоденства. Ідея особистого заступництва Бога євреям згуртувала маленьке
плем'я на багато тисячолітть.
Кілька місяців мандрівок, у які траплялися найрізноманітніші події, аж
до битви з бедуїнами, привели юрби євреїв до священних Синайських гір. Тут,
нарешті, Мойсей відкрив своєму народові ціль їхньої подорожі. Він оголосив,
що вони прийшли сюди для того, щоб особисто укласти союз з Богом і одержати
від нього ті наставління, що будуть керувати Ізраїлем в усі часи.
Мойсей сам піднявся на вершину гори до того святилища, де йому раніше
з'явився кущ, що незгоряє, ("неопалима купина") і голос Бога.
З трепетом ізраїльський народ чекав повернення свого вождя.
Повернувшись, Мойсей проголосив, що приніс із собою Тору (навчання,
законодавство). Саме Тора є П`ятикнижжя Мойсеєво, перших п'ять книг Біблії,
що є самим священним документом іудаїзму.
З погляду науки, питання авторства Тори завжди залишалося досить
спірним. Ортодоксальні іудаїсти всі п'ять книг Тори приписують самому
Мойсеєві. Однак сьогодні встановлено, що багато даних говорять про
зворотне. Гарячі голови поспішають зробити з цього висновок, що від Мойсея
не залишилося ні рядка, а Тора належить перу найрізноманітніших релігійних
діячів Ізраїлю.
Тора, як уже було сказано, складається з п'яти книг: V Буття, де описане історія створення світу, життя Ниючи, Авраама, Исаака,
Иакова, перебування в Єгипті; V Результат, де викладений діяльність Мойсея; V і власне збір законів і наставлянь у трьох книгах: Левіт , Числа, та
Второзаконня.
Найбільш імовірно, що Мойсей приніс із Синайської гори декалог, тобто
ті десять божественних заповідей, що стали відомі усьому світові. Якщо
окремі частини законодавства Тори можна датувати самим різним часом, аж до
середини першого тисячоріччя до н.е., то декалог був відомий за всіх часів
історії Ізраїлю після Мойсея. З переказів історії ці заповіді були написані
на двох кам'яних дошках (скрижалях), що в принципі відповідає древній
традиції. У канонічному тексті Біблії ці заповіді записані в наступному
виді:
1. Я Господь, Бог твій, котрий вивів тебе з землі єгипетської, з будинку рабства. Так не буде в тебе інших богів перед особою Моєю.
2. Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і, що у водах нижче землі. Не поклоняйся їм і не служи їм; тому що Я, Господь, Бог твій. Бог ревнитель, за провину батьків караючих дітей до третього і четвертого роду, що ненавидять Мене, і творящий милість до народу люблячого Мене і що дотримує заповіді Мої.
3. Не вимовляй імені Господа, Бога твого, дарма; тому що не залишить
Господь без покарання того, хто вживає ім'я Його дарма.
4. Спостерігай день суботній, щоб свято зберігати його, як заповів тобі
Господь, Бог твій. Шість днів працюй, і роби всякі справи твої; а сьомий
– суботу, віддай Господові, Богові твоєму. Не роби цього дня ніякої справи ні ти, ні син твій, ні дочка твоя, ні раб твій , на раба твоя, ні віл твій , ні осел твій, ні всяка худоба твоя, ні прибулець твій, котрий у тебе; щоб відпочив раб твій і раба твоя, як і ти. І пам`ятай, що ти був рабом у землі Єгипетській, але Господь, Бог твій, вивів тебе відтіля рукою міцною і м`язом високим, тому і повелів тобі Господь, Бог твій, дотримувати дня суботнього.
5. Поважай батька твого і матір твою, як повелів тобі Господь, Бог твій, щоб тривали дні твої, і щоб добре тобі було на тій землі, що Господь, Бог твій , дає тобі.
6. Не убивай.
7. Не прелюбодействуй.
8. Не кради.
9. Не вимовляй помилкового свідчення на ближнього твого.
10. Не бажай дружини ближнього твого, і не бажай будинку ближнього твого, ні полючи його, ні раба його, ні вола його, ні осла його, ні усього, що є в ближнього твого.
Сьогодні ці заповіді вважаються природним етичним кодексом для кожної
людини. Однак у часи Мойсея вони з'явилися дійсним одкровенням, що у
корені змінювало звичні уявлення.
Перша заповідь є найважливішою в іудаїзмі. Тут затверджується, що Бог
Один і Єдиний і саме він є заступником єврейського народу. В часи Мойсея
весь космос був одухотворений. Часто відбувалося поклоніння Верховному
Владиці, але при цьому не заперечувалося буття інших, другорядних богів.
Поклоняючись Усевишньому творцеві, сучасники Мойсея у всіх країнах
древнього світу шанували багатьох, у тім або іншому ступені значимих богів.
Весь пантеон богів Сходу і Заходу часто був зв'язаний складними родинними
вузами. Боги народжувалися і вмирали, одружувалися і народжували дітей,
воювали і віддавали і т.д. Бог Мойсея, знаходиться поза цим клубком
відносин і навіть над ним. Яхве - це Бог, що стоїть поза всякими причинами
і залежностями. Саме ім'я Яхве означає сущий, тобто живий, існуючий завжди,
безвідносно до часу і простору. В одному епізоді Мойсей запитує Бога його
ім'я для того, щоб передати совему народові. Мойсеєві здається природним,
що для поклоніння необхідне ім'я. Бог же, глянувши до людського неуцтва,
говорить - "Я сущий ". У цьому ясно видна іронія: "я сущий " іншими словами
означає - "мені немає імені ". Але в той же час Яхве не схожий на
абстрактний універсальний Брахман індуїзму. Яхве є Бог живий, що
безпосередньо бере участь у земних подіях.
Друга заповідь відгороджує людину від ідолопоклонства, що йде з
первісних вірувань. Увесь древній світ не міг прийти до найбільшого
одкровення, що Бог не має образу, так само, як не може мати імені. Мойсей
же в цій заповіді говорить, що Бог не може бути зображений, людська
свідомість не може вмістити в себе образ Божий. Тому Бог приходить до
людини в різних зрозумілих обличиях, таких, як неспалений кущ, ангел, що
віщає від Бога. Друга заповідь є найбільше одкровення, що суперечить усьому
древньому та й сучасному світосприйманню людини. Проте, ізраїльський народ
беззаперечно сприйняв цю заповідь і дотеперішнього часу археологами не
виявлено жодного зображення Яхве.
Серйозним досягненням Моисеєва завіту можна вважати те, що в декалогу
немає згадування про ритуали, за допомогою яких повинно відбуватися
служіння Богові. Немає ні заклинань, ні магічних формул, ні опису обряду
жертвоприносіння. Тут відкидається сам магічний світогляд, властивий
колишнім часам і народам. Бог Мойсея не вимагає ні обрядів, ні жертв,
ніяких зовнішніх форм шанування Господа. Яким же образом повинна служити
людина Богові? Тільки моральним самовдосконаленням, внутрішньою роботою на
шляху досягнення праведності може людина заслужити благодать божу. Люби
Бога, будь праведний - це все що потрібно... Просто і разом з тим, як
показує історія, майже нездійсненно.
Третя заповідь вимагає не вживати понапрасну ім'я Бога. Тут важливо не
те, що Бог має або не має імені, а те, що необхідно досягти того ступеня
шанування, коли ім'я Бога стає особистим скарбом. Ця заповідь знову веде
людину до внутрішнього, схованого служіння Богові.
Четверта заповідь - шануй суботу. Це означає, що один день у тиждень
людина повинна присвятити думкам про Бога. День за вдень кожний трудиться
на благо своєї родини - це природно. Але для того, щоб у суєті мирських
справ не опуститися до насичення лише власного тіла і догоджання почуттів,
необхідно один день на тиждень присвячувати себе Богові. У цей день
забороняється виконувати яку-небудь роботу. Святкування суботи не виключає
необхідності щодня молитися і думати про божественні таємниці, але
припускає, що людина зможе коли-небудь присвячувати Богові щохвилини свого
життя. Субота в євреїв вважається останнім, сьомим днем тижня. По переказу,
Бог, закінчивши утвір світу за шість днів, на сьомий день відпочивав.
Останні шість заповідей складають той моральний кодекс, виконання якого
і повинно вести до праведності. Особливо примітна остання, десята заповідь,
що проголошує, що гріхом є не тільки дія зроблена , але і будь-яка
неправдива думка також неприйнятна Богові.