ЗмістВступ
1. Капітал якекономічна категорія товарного виробництва
1.1. Сутністькапіталу в історії економічної думки
1.2. Сутність ізміст категорії “капітал”
2. Іноземніінвестиції у світовій економіці
2.1. Сутністьінвестицій. Класифікація інвестицій
2.2. Розподілпрямих іноземних інвестицій у світовій економіці
2.3. Портфельцінних паперів та фондовий ринок
3. Іноземнийкапітал в Україні
3.1. Державнаполітика щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України
3.2. Інвестиціїна території України
Висновки
Література
Вступ
В процесіглобалізації міжнародної економіки особливої актуальності набувають дослідженняпроцесів міжкраїнового залучення іноземного каптіалу. Забезпечення потужногопритоку інвестицій в основний капітал для економіки будь-якої країни є одним ізнайактуальніших завдань.
Проблеми,пов’язані з активізацією інвестиційної діяльності, стимулювання інвестиційнихнадходжень, підвищення ефективності нагромадження основного капіталу тощо маютьдавню глибоку наукову розробку. Так дані проблеми широко дискутуються внаукових працях провідних учених України та світу. Серед них: Базилевич В.,Войцеховська В., Харламова Г., Данилов О., Носова О., Гостюк М., Гайдуцький В.,Лісовицький В., Макконелл, Брю, Предборський В., Абрамович І. та інші.
В сучасних умовахшвидкий розвиток міжнародних інвестиційних процесів посилив їх вплив наекономіку приймаючих країн. Країни, що розвиваються чи переживаютьтрансформаційний період все сильніше вбачають іноземний капітал як джерелоекономічного розвитку та модернізації економіки, покращення соціальних позиційрозвитку країни. Саме тому такі країни намагаються лібералізувати своїінвестиційні режими та застосовувати інші необхідні заходи задля привабленнябільших потоків іноземних інвестицій. Міжнародний простір інвестиційнихресурсів оперує за ринковими правилами й в умовах жорсткої конкуренції заосновний товар – інвестиції (зокрема, прямі іноземні інвестиції, які єнайпривабливішими для економіки країн), а гравцями тут виступають вже окремікраїни. Тому в умовах жорсткої кокуренції найбільші і найефективніші інвестиціїзалучають до себе ті країни, чиї інвестиційні стратегії виявляються найбільшвдалими, що проявляється через сприятливість інвестиційного клімату країн допотреб та запитів інвесторів [8,79]. Проблема залучення й ефективноговикористання іноземного капіталу постійно привертає до себе увагу. Вітчизняніта зарубіжні вчені стверджують, що на розвиток міжнародної інвестиційноїдіяльності вцілому впливають фактори політичного, ресурсного, загального іглобального характеру. Важливе значення мають потенційні можливості країнприймати капітал у будь-яких масштабах і формах, умови його використання іззабезпеченням достатнього для інвестора прибутку за припустимого рівнярозвитку.
Прискоренняглобалізації світової економіки призвело також до появи нових напрямів припливуіноземного капіталу, особливо у країни, що розвиваються. Йде мова про грошовіперекази міжнародних працевлаштованих мігрантів, венгурний капітал, проникненякапіталу у банківські сектори.
За сучасноїекономічної ситуації надходження іноземного капіталу до України є доситьактуальним для неї. Адже глибокі зміни в господарському механізмі України,зумовлені переходом до ринкової економіки, потребують підвищеної уваги довирішення питань інвестиційної діяльності. Як один із найважливіших напряміврозширення та відтворення основних фондів і виробничих потужностей господарствана базі науково-технічного прогресу інвестиційна діяльність уможливлюєрегулювання розвитку економіки, істотне підвищення її ефективності. Розв’язанняінвестиційної проблеми є досить важливим та актуальним для України оскількисаме інвестиції вкрай потрібні підприємствам і організаціям для переходу достабільної господарської діяльності, для преозброєння виробництва, підвищенняякості продукції [18, 40].
Досить важливим єтакож питання фондового ринку і цінних паперів. Оскільки такий ринок дужесерйозно впливає на економіку, регулює приплив капіталів в країни.
Мета: Метою єз’ясування: багатоаспектності категорії “капіталу”, що проявляється врізноманітності його форм, властивостей, категорій, а також порівнятирізноманітні історичні економічні думки щодо сутності капіталу; з’ясувати, щотаке вивіз капіталу, в яких форамх він здійснюється; сутності іноземногокапіталу, яке значення для розвитку світової економіки та економіки Українимають прямі іноземні інвестиції та портфельні інвестиції.
1. Капітал якекономічна категорія товарного виробництва
1.1. Сутністькапіталу в історії економічної думки
Питання теоріїкапіталу відноситься до числа найбільш складних в економічній науці. Термін“капітал” походить від латинського “capitalis” – головний, основний, дуже важливий і німецького — “kapital” – основне майно. Векономічних школах капітал трактується по-різному. Основними науковимиконцепціями при вивченні теорії капіталу являються: натуралістична,соціально-економічна, монетарська, а також концепція, заснована навзаємовідносинах “людського” і “фізичного” капіталів [1, 142].
Так авторипідручника “Історія економічних учень” Базилевич В. Д., Лісовицький В. М.наводять різні теорії капіталу. Зокрема, Франсуа Кене (1694-1774рр.) відомийфізіократ, вперше звернув увагу на категорію капіталу і спробував дати їїнауковий аналіз. Він під капітаом розумів сукупність засобів (авансів),використовуваних у виробництві для створення чистого прибутку. Кенестверджував, що різні частини капіталу виконують свої функції неоднаково. Одначастина – первісні аванси – функціонують у процесі виробництва тривалий час, непокидаючи його, інша — “щорічні аванси” – вимагає постійного поновлення. Тим самимбуло покладено початок структурного аналізу капіталу, розподілу його наосновний і оборотний [4, 19]. Однак А. Сміт (1723-1790 рр.) один ізпредставників політичної економіки на відміну від фізіократів, визначав капіталяк частину запасів, від яких певна особа очікує отримати прибуток; трактував якпродуктивний увесь суспільний капітал. Водночас, він вважав, що капітал неіснував за умов раннього примітивного суспільства і з’явився у результатіпервісного нагромадження, яке вчений пов’язував виключно із працелюбністю табережливістю окремих індивідів. Сміт продовжив після фізіократів розподілкапіталу на основний та оборотний, але “весь капітал будь-якого підприємцянеодмінно поділяється на капітал основний і на капітал оборотний”.
Табл.Відмінності між основним та оборотним капіталом
за А.Смітом Основний капітал Оборотний капітал
“Характеризуєтья тим, що приносить дохід або прибуток, не надходячи в обіг або не міняючи власника”.
Складається:
* “із будь-якого роду корисних машин і знарядь праці, що полегшують і зменшують працю”;
* з усіх “дохідних будівель, таких як приміщення під крамниці, склади, майстерні, будинки на фермі з усіма потрібними будівлями: стайнями, коморами та ін.”;
* “поліпшення землі – усього того, що з вигодою витрачене на розчищення і приведення її до стану, найсприятливішого для обробітку та окультурення”;
* “набутих і корисних здібностей усіх мешканців або членів суспільства”.
“Характеризуєтья тим, що приносить прибуток тільки в процесі обігу, міняючи господарів”.
Складається:
* “із грошей, за посередництва яких обертаються і розподіляються серед споживачів інші три частини обігового капіталу”;
* “запасів продовольства, якими володіють м’ясники, скотопромисловці, фермер, хліботорговець, розраховують отримати прибуток»;
* “матеріалів, цілком сирих або більш-менш оброблених, що призначені для виготовлення одягу, предметів обстановки, будинків, але ще остаточно не використані в ділі...”;
* “виробів, що вже виготовлені й закінчені, але ще перебувають у руках торговця або фабриканта і не продані чи не розподілені серед вдповідних споживачів”.
Автори підручниказазначають, що великою “заслугою вченого стало розуміння того, щоспіввідношення між складовими капіталу є неоднаковим у різних галузяхвиробництва. Крім того, він зрозумів значення капіталізованої цінності, набутихі корисних здібностей усіх жителів або членів суспільства”. Сміт трактувавкапітал як головну рушійну силу економічного прогресу, стверджував, що будь-якезбільшення або зменшення капіталу природним чином сприяє зростанню абоскороченню мінової вартості річного продукту землі та праці країни реальногобалансу та доходу населення. А. Сміт зазначав, що зростання національногобагатства неможливе без нагромадження капіталу [2, 193].
Активним опонентом тапослідовником вченого був інший представник класичної економічної думки Д.Рікардо (1772-1823 рр.). Він визначав капітал як провідний фактор розвитку продуктивних силсуспільства, “частину багатства країни, яка використовується у виробництві йскладається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин, всього необхідного длятого, щоб привести в рух працю”. Та на відміну від А. Сміта, який пов’язуваввиникнення капіталу з переходом від примітивного до розвиненого господарства,Д. Рікардо трактував капітал позаісторично, стверджуючи, що знаряддя праціперісної людини, також є капіталом [2, 211]. Ще одним із представниківкласичної політичної думки, який розвивав теорію капіталу був Дж. С. Мілль(1806-1873 рр.). Услід за Смітом стверджував, що “крім початкових і загальнихумов виробництва – праці і продуктивних сил – існує ще одна умова, без якоїнеможливо здійснити виробничу діяльність… Йдеться про попередньонагромаджений запас продуктів минулої праці — капітал”. Трактуючи капітал якраніше нагромаджений матеріалізований продукт праці, Дж. С. Мілль зазначав, щоостанній є продуктом заощадження (продовжуючи вчення Сміта, який вважав, що“ощадливість, а не працьовитість є безпосередньою причиною зростаннякапіталу”), тобто утримання від теперішнього споживання заради майбутньоїкорисності. Відтак він дійшов висновку, що “зростання капіталу необхідним чиномзалежить від двох моментів – величини фонду і від сили схильностей, якіспонукають заощаджувати”. У руслі ідей класичної школи Мілль стверджував, щозростання капіталу викликає безмежне розширення виробництва, оскільки межоюбагатства завжди слугує нестача не споживачів, а виробників і виробничихпотужностей. Та водночас вчений визначав, що розвитку капіталів та виробництвапритаманні певні обмеження, пов’язані із зменшенням граничної продуктивностікапіталу. Мілль, так само як і Сміт, виокремлював у складі капіталу, зайнятогоу виробництві: оборотний та основний [2, 261]. Отже, саме в працях Рікардо, Ф. Кене, Дж. С. Міллята інших економістів, які були проаналізовані вище, визначений зв’язок капіталу з його тривалимвикористанням, а також речовою (товарною) сутністю. Представник неокласичноїшколи А. Маршал зазначав, що капітал – це речі, які утворюють передумовивиробництва. Він виділяв спожвичий капітал (їжа, одяг, житло), опосередкованийкапітал (інструменти, машини, сировина) [1,142]. Авторипідручника “Економікс“С. Брю і К. Макконелл визначають “капітал як створені людиною ресурси,використані для виробництва товарів і послуг; товари, які безпосредньо незадовільняють потреби людей” [3,338]. Трактування капіталу Макконеллом та Брю є своєріднимузагальненням усіх вищевикладених визначень капіталу економістів, які єпредставниками натуралістичної концепції, згідно з якою капітал – це засобивиробництва або товари для продажу.
За статтею “Теорія капіталу:науково-економічний аспект“, автори якої Лисенко та Арлайович, другоюконцепцією, що трактує капітал є соціально-економічна. Згідно із якою капіталрозглядається не як річ, а як відношення, що суперечить натуралістичній концепції.Представники – Клименко Г. А., Нестеренко В. П., відмітили, що капітал – цекатегорія, яка виражає не стільки технічне або організаційне, скількисоціально-економічне відношення, тобто він може існувати лише за певнихсоціально-економічних умов.
В основімонетарського підходу трактування капіталу покладений тезис про відсутністьзв’язків між капіталом і благами, що є відмінністю її від натуралістичноїконцепції, для якої капітал – це, насамперед, виготовлені блага, які можнавикористовувати для подальшого виготовлення майбутніх благ. Монетаристирозглядають капітал в якості фонду цінностей; це “грошовий” капітал, в томурозумінні, що він представляє собою засоби виробництва, які можна виміряти вгрошових одиницях. Особливий напрям в даній концепції розвинув Й. Шумпетер. Вйого розумінні “капітал підприємства – це не сукупність… благ, тому щокапітал протистоїть світові благ”. В теорії Шумпетера капітал слугує “фондом”,за рахунок якого підприємець оплачує придбані засоби виробництва. Вченийзазначав, що капітал представляється не просто сумою грошей, але й іншихплатіжних засобів, які можуть бути використані підприємцем.
На сучасномуетапі в розробці теорії капіталу виділяється концепція “людського” та“фізичного капіталу”, з’явилася в 60-ті роки ХХ ст. Дана концепція виниклавнаслідок зростання людського фактора в умовах науково-технічної революції.Першими концепцію почали розробляти представники неокласичного напрямку: Г.Беккер, Т. Шульц. Розвиток даної теорії знайшло відображення у роботах: Е. Бородіна,Щетиніна В., Ісаєнко І. Вони зазначали, що у виробництві взаємодіють двафактори — “фізичний” капітал та “людський”. Фізичний капітал – це засобитривалого використання, використовувані фірмою під час своєї діяльності; засобивиробництва. Саме розуміння фізичного капіталу є спільним між натуралістичноюконцепцією та концепцією “людського” та “фізичного” капіталів. Та сучаснаконцепція включає ще й “людський” фактор, який включає вроджені здібності італант, а також освіта, каліфікація, знання, навички, енергію людини. Самевзаємозв’язок “фізичного” і “людського” капіталів призводить до отриманняекономічних благ підприємцем.
1.2. Сутністьі зміст категорії “капітал”
Капітал – одна із провіднихкатегорій економічної теорії. Автори підручника “Основи економічної теорії”зазначають, що капітал – це категорія історична, вона відбиває конкретнийісторичний етап розвитку товарного господарства, певні за змістом відносин міжтоваровиробником, коли просте товариство перетворюється у капіталістичне, тобтотаке товарне виробництво, де провідні позиції займає капітал [5, 201].
В сучаснійекономічній літературі існує велика кількість дефініцій капіталу.Найпоширенішими є:
* капітал– це загальна величина коштів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах,укладених в активи (майно) підприємства, тобто джерела коштів підприємства, щоприносить дохід;
* це початковасума коштів, призначених для здійснення підприємницької діяльності;
* це гроші,велика сума грошей [7,215];
* самозростаюча авансовавартість [16, 256].
На мою думку, найбільшточне визначення терміну “капітал“ дав Мочерний С. В., оскільки він у поясненнісутності капіталу об’єднаввсі, вищевикладені дефініції, тобто вчений визначає капітал як сукупність виробничихвідносин капіталістичного способу виробництва, при яких засоби праці, певніматеріальні блага, гроші та різні види цінних паперів служать знаряддямексплуатації [6.156].
Багатоаспектністькатегорії “капітал“виявляється у різноманітних конкретних формах його існування. У сучаснійекономічній літературі категорія капіталу аналізується за такими аспектами:
/> /> /> /> /> /> />
За напрямками інвестування – інтелектуальний, речовий, людський, соціальний
За сферами застосування – промисловий, торгівельний, позичковий
За способами обороту та перенесення вартості – основний, оборотний />
За джерелами
формування –
власний,
/>/>залучений
/>/> />/>Капітал/> /> /> /> /> /> />
За значенням у
створенні та
перерозподілі
доходу –
реальний,
фіктивний
За формою функціонування – індивідуальний, колективний, суспільний
За масштабами функціонування – національний, міжнародний
За роллю у створені додаткової вартості – постійний, змінний Рис. 1. Багатоефективність форм існування капіталу
Капітал заспособом обороту та перенесенням способу вартості поділяється на основний,оборотний. Більшість сучаних вчених до основного капіталу відносять тізасоби виробництва, які використовуються у виробництві тривалий час (промисловібудинки, споруди, верстати, транспортні засоби тощо; у сільському господарстві– робоча худоба, багаторічні насадження) і переносять свою вартість на вартістьновоствореної продукції в процесі свого значення. Оборотний капітал – цечастина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створені товари,послуги і повністю повертається підприємцю у грошовій формі після їхреалізації. До складу оборотного капіталу входять: вартості сировини, палива,допоміжних матеріалів, окільки вони повністю споживаються у кожному виробничомуциклі і їх вартість повністю переноситься на вартість товарів, послуг [5,201]. Зазначу: те, що А. Сміт усвій час вкладав у поняття “основного“ і “оборотного“ капіталу, ів сучасній економіці залишається актуальним, і істотних корегувань не зазнало.Так за Смітом основний капітал “характеризується тим, що приносить прибуток, ненадходячи в обіг або не міняючи власника“, а оборотний — “тим, що приноситьприбуток тільки в процесі обігу або міняючи господарів“ [2,193].
За сферами застосування:промисловий, торгівельний, позичковий капітал. В більшості підручників зекономіки дані види капіталу тлумачаться так: промисловий каптіал –функціонує у виробничій сфері (незалежно від галузі цієї сфери) одночасно утрьох формах: грошовій, продуктивній, товарній; торгівельний – капітал,що функціонує у сфері товарного обігу, відокремлюється від промислового у томувипадку, коли підприємець спеціалізується виключно на реалізації товарів; позичковий– грошовий капітал, майно, що його надають у позику на умовах повернення іплати у формі процента [5, 2006], [7, 220].
За роллю у створеннідодаткової вартості: постійний капітал – частина авансового промисловогокапіталу, яка вкладається у засоби виробництва і переноситься конкретною працеюна новостворений продукт, не збільшуючи його вартості: змінний – частинаавансового промислового капіталу, вкладень в найм робочої сили, яка змінює своювартість у процесі виробництва і є джерелом додаткової вартості. Так трактуєпостійний і змінний капітал Базилевич [16, 256]. Зазначу, що пояснення К. Маркса постійного і змінногокапіталів досить подібні, і до тих, що були зроблені Базилевичем. Тобторозподіл Марксом капіталів на постійний і змінний і пояснення їх є доречним ідосі.
За джерелами формування: власнийкапітал – капітал, вкладений власником фірми, визначений як різниця міжсукупними активами фірми та її зобов’язаннями; залучений капіталстворюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківськогокредиту.
За значенням у створенніта перерозподілі доходу: реальний капітал обслуговує насамперед рухпромислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілючисьу матеріально-речові, грошові, духовні цінності; фіктивний капітал нефункціонує безпосередньо у виробничому процесі, уречевлюється у цінні ппери тадає їхнім власникам право на отримання прибутку. Зазначу, що сам по собіфіктивний капітал не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу [16,256].
Саме така кваліфікаціянайчастіше зустрічається в сучасній економічній літературі.
У традиційномуполітекономічному визначенні капітал має такі властивості:
1) обмеженість;
2) здатність до нагромадження;
3) ліквідність;
4) здатність доконвертації (постійної зміни форми);
5) самозростання.
Загальновизнано, щокапітал є складною динамічною субстанцією, яка постійно змінює свої форми. Всучасній економічній літературі набули поширення такі категорії:
І. Людський капітал як міра втіленої у людині здатностіприносити дохід. Освіта, професійна підготовка, здоров’я, природні здібності ітворчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивної сили, що сприяєзбільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції, виступаютьнайважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому.Величина людського капіталу оцінюється потенційним доходм, який він можеприносити власнику.
ІІ. Інтелектуальнийкапітал – нагромадженняв процесі інтелектуальної діяльності сукупності знань, досвіду, навичок,здібностей, взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються зметою отримання доходу. В сучасній екнономічній літературі розрізняютьінтелектуальний капітал суспільства, інтелектуальний капітал компанії,інтелектуальний капітал окремого індивіда.
ІІІ. Соціальнийкапітал – капіталвтілений в якості соціальних зв’язків та відносин, заснованих на довірі якконцентрації очікувань та зобов’язань, що спонукають суб’єктів господарюваннядо ефективних дій з метою досягнення спільних цілей.
Західні дослідникивизначають соціальний капітал як певну суму ресурсів (фактичних чивіртуальних), які накопичуються в індивідів та груп завдяки наявності мережібільш-менш інституціоналізованих відносин взаємного визнання і довіри.
Отже, згідно з сучасниминауковими підходами капітал може набувати не лише уречевлених, але йнеуречевлених форм. На думку французького дослідника П. Бурдьє, постіндустріальніперетворення сприяють розвитку таких основних етапів капіталу:
1) інкорпорованого(сукупність відносно стійких, відтворюваних диспозицій і здібностей, якиминаділений власник тієї чи іншої форми капіталу);
2) об’єктивного (уречевлених форм капіталу, доступних безпосередньому сприйняттю та передачіу фізичній предметній формі);
3)інституціоналізованого (визнання певного виду капіталу як ресурсу, який має бути неформалізованим або формалізованим увигляді прав власності, сертифікатів).
Людський,інтелектуальний, соціальний капітал не є відокремленими і незалежнми активами.Вони формуються та розвиваються в органічній єдності, взаємодії тавзаємозв’язку, взаємопроникаючи та доповнюючи один одного [16, 256].
2.Іноземні інвестиції у світовій економіці
2.1.Сутність інвестицій. Класифікація інвестицій
Однією зголовних форм вивозу капіталу є інвестування капіталу – інвестиції.
Відповідно дост. 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. №1560 – ХІІ “інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаютьсяв об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якоїстворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект” [19, 105].Такими цінностями можуть бути грошові кошти, цільові банківські вклади, цінніпапери; рухоме й нерухоме майно, прояви користування землею, водою, ресурсами,будівлями, обладнанням та інші цінності. Інвестиціями називають те, що“відкладають” на завтрашній, щоб мати можливість більше споживати вмайбутньому. Тобто під інвестиціями розуміють економічні ресурси, якіспрямовуються на збільшення реального капіталу товариства, тобто на розширенняабо модернізацію виробничого апарату [15,7]. Зазначим, що в Господарськомукодексі України від 16 січня 2003 р. № 436 – IVвказується, що інвестиціями в сфері господарювання є “довгострокові вкладеннярізних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об’єктигосподарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягненняіншого соціального ефекту” [19, 105].
На мою думкуінвестиції – це спосіб вкладання грошей, капіталу, який має забезпечитизростання вартості каптіалу чи принести прибуток.
Інвестиції воб’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. В економічнітеорії і на практиці з метою ведення обліку, аналізу і планування інвестиціїкласифікують за окремими ознаками:
1. Заоб’єктами вкладення: реальні інвестиції – це довготермінові вкладення у реальніактиви, як матеріальні (будівліі, обладнання), так і нематеріальні (ліцензії,патенти, ноу-хау тощо). Основними формами реального інвестування є: придбанняцілісних майнових комплексів, нове будівництво, інноваційне інвестування внематеріальні активи тощо [7, 196]. Фінансові інвестиції – вкладення коштів урізні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові цінні папери,спеціальні банківські вкладення, депозити, паї і т. д.
2. Заспособом участі в інвестиційному процесі виділяють прямі інвестиції, якіхарактеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об’єктів інвестуванняі вкладення коштів, вони, як правило, здійснюються у формі кредиту безінвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акційкомпанії; та непрямі інвестиції – під ними розуміють інвестування,опосеродковане третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).
3. Залежновід форми власності інвесторів розрізняють державні інвестиції – це вкладення,які здійснюють центральні і місцеві органи влади та управління за рахуноккоштів бюджетів, позабюджетних фондів і залучених коштів, а також інвестиційдержавних підприємств та закладів за рахунок власних і залучених коштів [15,10]. Якщо мова йде про відношення між державами, що регулюються міжнароднимидоговорами і до яких застосовуються норми міжнародного права, то тоді піддержавними інвестиціями розуміють позики, кредити, які одна держава або групадержав надає іншій державі. Можлиі також і “діагональні відносини”, коликонсорціум (група) приватних банків надає інвестиції державі [19, 105].Приватні інвестиції – вкладення коштів громадянами, а також підприємстваминедержавної форми власності, перш за все колективної [15, 10]. Або жпід приватними розуміють інвестиції, які надають приватні фірми, компанії чигромадяни однієї країни відповідним суб’єктам іншої країни – в ситуаціїміждержавних відносин [19, 105].
Іноземніінвестиції – вкладення, які здійснюються іноземними грмадянами, юридичнимиособами та державами [15, 10]. Згідно із Законом України “Про режиміноземного інвестування” від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР, іноземні інвестиції– це “цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційноїдіяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку абодосягнення соціального ефекту” [19, 105]. Спільні інвестиції – вкладення, щоздійснюються суб’єктами даної країни та іноземних держав, а також інвестиціїпідприємств за участю іноземних інвесторів.
4. Заперіодами інвестування розрізняють короткострокові інвестиції – це вкладеннякапіталу на період, що не перевищує одного року: довгострокові – вкладеннякаптіалу на період більше одного року.
5. Зарегіональною ознакою виділяють інвестиції внутрішні – вкладення коштів воб’єкти інвестування, розташовані в територіальних межах даної країни; зовнішіінвестиції – вкладення коштів в об’єкти інвестування, розташовані за межамиданої країни. До них належать і купівля різних фінансових інструментів іншихкраїн – акції іноземних компаній, облігації інших держав [15, 10].
Як ужезазначалося, інвестиційна ідяльність може здійснюватися не лише між їїсуб’єктами, які знаходяться в межах однієї країни, але й між інвестиційнимисуб’єктами різних країн. Отже, визначення категорії “іноземні інвестиції” єключовим питанням для законодавця, оскільки таким чином він визначає колоправовідносин, які підпорядковані регулятивному процесу чинного законодавства.Визначаючи ту чи іншу особу іноземним інвестором, держава таким чином визнаєйого право на пільги та гарантії.
Іноземніінвестори мають право здійснювати інвестиції в таких формах:
— участьіноземних інвесторів у підприємствах країни;
— створенняпідприємств, які повністю належать іноземним інвесторам;
— придбаннядіючих підприємств;
— придбаннярухомого та нерухомого майна (земельні ділянки, будинки, обладнання, транспорттощо) [19. 105].
Залежно відступеня контролю над зарубіжнми компаніями інвестиції поділяються на прямі тапортфельні.
Пряміінвестиції – основна форма експорту приватного капіталу, що забезпечуєвстановлення ефективного контролю і надає право безпосереднього розпорядженнязакордонною компанією. Як зазначаєтся у вітчизняній економічній літературі ПІІіснують у тому випадку, коли іноземний власник володіє не менше ніж 25%статутного капіталу акціонерного товариства.
Пряміінвестиції поділяютьна дві групи:
1)трансконтинентальні вкладення, зумовлені кращими умовами ринку, тобто тоді,коли існує можливість поставляти товари з нового виробничого комплексубезпосередньо на ринок даної країни;
2)транснаціональні вкладення – прямі вкладення, часто в іншій країні, з метоюмінімізації витрат порівняно з материнською компанією [15, 56].
Портфельніінвестиції – кошти, вкладені в цінні папери довготермінового характеру, які непередбачають отримання швидкого доходу. Здебільшого це інвестиції великихпромислових програм, зокрема й за участю держави. Залежно від того, девкладають капітал (у межах країни чи за кордоном), портфельні інвестиціїбувають внутрішніми або зовнішніми (чужоземними) [7,196].
2.2.Розподіл прямих іноземних інвестицій у світовій економіці
Важливимичинниками розвитку світової економіки в умовах глобалізаці стають прямііноземні інвестиції (ПІІ), які є складовою міжнародного ринку капіталу. Данепитання є досить актуаьлним у дослідженнях багатьох науковців, економістів,таких як Гайдуцький А. П., Панфілова Т. О., Гостюк М., Носова О.
У своїйстатті Гайдуцький зазначив, що особливо швидко прямі іноземні інвестиціїзростали у 1980-2000 рр., коли їх темпи в 10 разів перевищували ріст світовоговиробництва і торгівлі. Так, співвідношення суми залучення ПІІ до світового ВВПзросло з 0,5% до 5%. У 2001-2003 рр. темпи росту ПІІ дещо знизилися, в 2003 р.обсяг залучених ПІІ опустився до рівня 1997 р.; та вже у 2004 р. – збільшився,оскільки, зросли на 2% і досягли рівня 548 млрд. дол. США в порівнянні з 2003р. [9, 67] .
Зазначимо, щоособливість розподілу ПІІ на сучасному етапі полягає в тому, що притік капіталув розвинені країни Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) і СНД, деспостерігається підвищення темпів залучення ПІІІ, що майже 35 млрд. дол., що на20% більше, ніж у 2003 р. [10, 52]. Серед основних форм іноземного інвестуванняв світі переважають інвестиції в акціонерний капітал, інша форма –реінвестиційний (33%) прибуток, третя форма – внутрішньокорпоративні позики(5%).
Для того, щобпривабити іноземного інвестора уряди багатьох країн–реципієнтів вводять в діюнові нормативно-правові документи, в деяких країнах знизилися ставкиоподаткування прибутків компанії, підписано значну кількість додатковихдвосторонніх інвестиційних договорів та договорів про уникнення подвійногооподаткування, а також інші міжнародні інвестиційні угоди, які сприятимутьпідвищенню відкритості економіки країн для іноземних компаній [11, 81].
Як вжезазначалося, найбільш значний притік інвестицій у 2004 р. відбувся в країнах,що розвиваються. Так Гайдуцький у своїй статті пояснює дану ситуацію такимичинниками: загострення конкуренції в більшості галузей змушує країни шукатипідвищення їх конкурентноспроможності, активізація трансграничних операцій зізлиття та поглинання; високі ціни на більшість ресурсних товарів слугуєдодатковим стимулом для розміщення іноземного капіталу в тих країнах, щозабезпечені нафтою, газом. Так, такі економісти, як Панфілова, Гостюк, Носов,зазаначають, що в більшості випадків зростання інвестиційних потоків у країни,що розвиваються, пов’язані з фінансуванням нових проектів. На 2004 р. найбільшимреципієнтом капітіалу стали країни Азії та Океанії, даний регіон залучивінвестицій на 148 млрд. дол. США. Такий приріст став найбільшим в історичномувимірі. Регіон Західної Азії отримав найбільший притік ПІІ – 9,9 млрд. дол.США, проти 6,5 млрд. у попередньому році; інвестиції у Південно-Східну Азіюзросли на на 48%, на 46% — у Східну азію і на 30% — до Південної Азії. Однакнайбільшим реципієнтом залишається Китай — у 2004 р. залучено 61 млрд. дол.США. Необхідно зазначити, що Гайдуцький також підтверджує, що притоку ПІІсприяють різноманітні зміни: політичні, економічні, на регіональному танаціональному рівнях. Зокрема, Асоціація держав Південно-Східної Азії і Китайпідписали угоду про створення до 2010 р. зони вільної торгівлі, а низкаазіатських країн заключили угоди про створення таких зон зі США. В країнахЛатинської Америки простежуєтсья тенденція до зростання інвестиційних потоків.У 2004 р. вони досягли 68 млрд. дол., що на 44% більше, ніж у 2003 р., чомусприяло економічне зростання в регіоні, прискорення темпів розвитку світовоїекономіки та підвищення цін на ресурсну продукцію. Найбільшими країнамиреципієнтами були Бразилія та Мексика, які отримали ПІІ у розмірі 18 та 17млрд. дол. США відповідно. Водночас відбулося суттєве зменшення притокукаптіалу в окремих країнах: зокрема в Болівії та Венесуелі, що пов’язано іззаконодавчою невизначеністю у роботі нафтогазової галузі країн. Також низкакраїн внесла зміни у власне законодавство і податковий режим для того, щобзбільшити частку держави в прибутках від експлуатації природних ресурсів. Щодосить шкодить інвестиційному клімату та привабливості даних країн, що важливодля іноземних інвесторів, як зазначали Панфілова, Носов, Гостюк. Залученняіноземних інвестицій в країни африканського континенту майже не змінилося впорівнянні з 2003 р. і становить 18 млрд. дол. США. Основними реципієнтамиіноземного капіталу в Африці є країни, що багаті на природні ресурси – цеАнгола, Нігерія, Судан, Екваторіальна Гвінея. В Єгипет надходить майже половинаусього капіталу, що інвестується в континент. Найбільша частина вкладівприпадає на такі країни-донори як США, Південна Африка, Франція, Нідерланди,Великобританія [9,69]. Гостюк М.зазначав, що обсяг залучення ПІІ в країни Південно-Східної Європи та СНД досяглирівня 35 млрд. дол. США. Автор зазначає, що це був єдиний регіон, якого неторкнулося трирічне зниження (2001-2003 рр.) світових потоків ПІІ і який зберігвисокі темпи притоків іноземного капіталу у 2004 р. Але динаміка притоку ПІІ вці два регіони дещо відрізняється під впливом певних чинників. Залучення інвестицій в ПСЄ почало збільшуватися лише у2003 р. завдяки, в основному, значним приватизаційним угодам, які дозволилимайже потроїти іноземний капітал. Найбільшим реципієнтом ПІІ стали Румунія (5 млрд.дол. США). Болгарія (2,5 мрд. дол. США), Хорватія (1,1 мрд. дол. США) [11,81].Залучення інвестицій у країни СНД збільшилось з 5 млрд. дол. у 2000 р. до 24млрд. дол. в 2004 р., причиною цього є високі ціни на нафту та природний газ.Найбільше ПІІ надходить до Російської Федерації (12 млрд. дол. США),Азербайджан (4,8 млрд. дол.), Казахстан (4,3 млрд. дол.) – основні експортериприродних ресурсів в цьому регіоні [12,22]. Як вже зазначалося, залучення іноземного капіталу в розвинені країни світускоротилися і становлять 380 млрд. дол. США у 2004 р. В порівнянні з 2003 р.,як зазначає Панфілова Т. О. у своїй статті, темпи такого зниження були не надторізкими, що свідчить про вирівнювання негативної тенденції і можливе зростанняпотоків капіталу в майбутньому. Але в США та Великобританію значно зріс притікіноземних інвестицій, в основному, завдяки трансграничним угодам зі злиття тапоглинання. Водночас експорт капіталу з розвинених країн збільшився та досяг637 млрд. дол. проти 577 млрд. дол. США. Залучення іноземних інвестицій вкраїни ЄС також знизилося до 216 млрд. дол… США, тобто до найнижчого рівня,який був у 1998 р. Найбільші темпи падіння притоку капіталу відмічено уНімеччині, Данії, Голландії, Швеції. Як зазначає Панфілова, така ситуація пов’язана з “погашенням” значнихвнутрішньо-корпоративних кредитів та репатріацією прибутку з окремих країн –членів ЄС. Водночас притік капіталу в нові країни — члени ЄС продовжувавзростати внаслідок високих темпів їх економічного зростання, наявності кваліфікованоїта помірної в оплаті робочої сили, а також більшої визначеності у відношеннінормтивно-правового режиму регулювання ПІІ після вступу до ЄС. Найбільші обсягиПІІ надійшли в Польщу (6,2 млрд. дол. США), Чеську Республіку (4,5 млрд. дол.США) та Угорщині (4,2 млрд. дол.) [10, 52].
За висновкамиГайдучинського зазначимо, що за визначеннями експертів ЮНКТАД, на думкуміжнародних експертів і ТНК, тенденція щодо розподілу ПІІ у світовій економіцізалишиться, приблизно, на тому ж рівні, хоча можливе незначне зростання. Так,серед країн Азії саме Китай та Індія зможуть залучити найбільшу часткуіноземного капіталу в даному регіоні. Щодо країн Латинської Америки, тонайбліьш привабливими будуть Бразилія і Мексика. Стосовно країнПівденно-Східної Європи та СНД привабливими країнами можуть стати Росія,Польща, Україна.
Не дивлячисьна скорочення інвестиційних потоків у 2004 р. в розвинених країнах, перспективиприскорення залучення капіталу в майбутньому залишаються досить позитивними, щопідкреслюється прогнозами помірного екномічного зростання та помітногопідвищення прибутків корпорацій, як зазначив в своїй статті Гайдуцький А. П.[9,69].
2.3.Портфелі цінних паперів та фондовий ринок
У другійполовині ХХ ст. в економіці розвинутих країн відбулися радикальні зміни. Вонибули пов’язані з бурхливим нарощуванням інвестицій, зокрема і портфельних. Намісці окремих ізольованих регіональних фінансових ринків виникає єдинийміжнародний фондовий ринок. До традиційного набору фінансових інстурментів(іноземна валюта, акції та облігації підприємства, державні облігації) додавсяпостійно зростаючий список нових похідних інструментів – депозитарні розписки,форвардні контракти, ф’югерси на товари, опціони, варакти, сбони, процентніставки. Як дозволяють реалізувати складніші та тонкіші стратегії управліннядоходністю й ризиком фінансових угод; як зазначає Довбенко у своїй статті“Сучасна теорія портфельних інвестицій” [14,31].
В сучаснійекономічній теорії під портфелем цінних паперів розуміється сукупність різноговиду цінних паперів, які відповідають прийнятому для інвестора рівню доходностіризику та ліквідності. Як зазаначає Гриньова В. М. “управління портфелем ціннихпаперів повинно починатися з: оцінки динаміки цін скупки та продажу наявних упортфелі активів і рівня їх коливань; розрахунку рівня прибутковості ціннихпаперів, що складають портфель: визначення необхідного рівня прибутковостіцінних паперів, що дозволяє врахувати рівень ризику вкладення засобів;розрахунку дійсної вартості акцій, що дозволяє з’ясувати доцільність придбанняцінних паперів, з’ясування строку скупності акцій» [13, 251]. Відповідно досучасного підходу до типізації портфелів та реалізації конкретної економічноїстратегії підпрємства можлива їх наступна класифікація: Данілов, Івашина,Чумаченко виділяють лише два типи інвестиційного портфеля (ІП) за його метоюформувння: портфель доходу – ПІ, сформований за критерієм максимілізаціїрівня інвестиційного прибутку в поточному періоді незалежно від темпів ростуінвестиційного капіталу на тривалу перспективу; портфель росту – ПІ,сформований за критерієм максимілізації рівня інвестиційного капіталу натривалу перспективу незалежно від рівня прибутку в поточному періоді [15, 176].
Але Гриньова,на відміну від Данілова та інших, крім двох вищезазначених типів ПІ, виділилаще й: портфель ризикового капіталу – складається пераважно з ціннихпаперів (ЦП) молодих компаній агресивного типу, що вибрали стратегію швидкогорозширення на основі універсалізації нової технологівї, випуску новоїпродукції; збалансовані портфелі – частково складаються з ЦП, щошвидко ростуть у курсовій вартості, а частково з високоприбуткових ЦП; спеціалізованіпортфелі – об’єднані не за загальним цільовим, а за найлокальнішимкритерієм, наприклад: критерії стабільного капіталу та доходу, портфелеміноземних цінних паперів, портфелем короткострокових фондів, портфелемсередньо- і дострокових фондів з фіксованим доходом.
В економічнійлітературі за ступенем ризику портфелі поділяються на агресивні, помірні,консервативні.
Як зазначаютьбільшість економістів, теорія інвестиційного портфеля побудована на основістатистичного підходу, тобто про прибуток і ризик можна говорити тільки всередньому, за результатами діяльності протягом тривалого часу.
Так, щобсформуватись, сучасна інвеситційна теорія пройшла у своєму розвитку кількаетапів. Так Гриньова В. М. в підручнику за її редагуванням зазначає, що першийетап відноситься до 20-30 – х років ХХ сторіччя, збігається із зародженнямтеорії фінансів як науки і представлений основними роботами І. Фішера з теоріїпроцентної ставки та Вільямса, який запропонував теоретичний підхід до оцінкикапітальних вкладень. В цей час усвідомлювалася присутність і важливістьвизначеності факторів невизначеності і ризику. Однак початок сучасної теоріїймовірності пов’язують з появою у 1952 році статті Г. Марковіца “Вибірпортфеля”, у якій вперше була запропонована математична модель формуванняоптимального портфеля цінних паперів і приведені методи побудови такихпортфелів. Його основною заслугою є запропонована ним у цій статтітеоретико-імовірнісна формалізація понять “доходність” і “ризик”. У його моделідля вирахування співвідношення між ризиком інвестицій та їх очікуваноюдохідністю використовується розподіл імовірностей [13,25]. Як зазначаєДовбенко М. у своїй сатті, саме Марковіц “вперше привернув увагу дозагальноприйнятої практики диверсифікації портфеля і точно показав, якінвестори можуть зменшити стандартне відхилення його доходності, вибираючиакції, ціни на які змінюються по-різному” [14, 81]. Сьогодні вважається, щойого модеь доцільно використовувати на першому етапі формування портфеляактивів при розподілі капіталу, який інвестується за різними типами активів. У1963 р. учнем Марковіца Шарпом В. була запропоновна однофакторна модель ринкукапіталу, у якій вперше з’явилисязнамениті “альфа“ — і “бета“характеристики акцій. Шарп запропонував спрощений метод вибору оптимальногопортфеля. Модель Шарпа використовується “на другому етапі формування портфеляактивів, коли капітал, що інвестується у визначений сегмент ринку активів,розподіляється між окремими конкретними активами, які складають обранийсегмент“. Наприкінці 50-х початку 60-х років з’явилися праці Дж. Тобіна. Але на відміну від підходу Марковіца, якийлежить в руслі мікроекономічного аналізу й акцентує увагу на поводженніокремого інвестора, що формує оптимальний портфель на основі оцінкиприбутковості і ризику активів, що включаються в нього, підхід Тобінамакроекномічний, бо об’єктом вивчення стає розподіл сукупного капіталу векономіці у формі цінних паперів і у формі готівки. З середини 60-х роківзакінчується перший етап розвитку сучасної теорії інвестицій і починаєтьсянаступний, пов’язаний з моделлю оцінки капітальних активів (САРМ)“. Розвиток даного етапу пов’язаний із працями Шарпа, Літнера, Моссіна. Значначастина їхніх праць була присвячена одній проблемі: “визначити ціни на ринку акцій, якщо всі інвестори,володіючи однаковою інформацією, однаково оцінять прибутковість і ризик окремихакцій і будуть формувати оптимальні в контексті теорії Марковіца портфелі,виходячи з індивідуальної схильності до ризику“, що вказується Гриньовою [13,251].Данілов у своїй статті вказує, що “основним результатом САРМ стало встановленняспіввідношення між доходністю та ризиком активів для рівноважного ринку.Важливим є той факт, що при виборі оптимального портфеля інвестор повиненвраховувати весь ризик, пов’язаний зактивами (ризик за Марковіцем), а не тільки його частину, названу “систематичний“, “несистематичний,“ ризикліквідується вибором відповідного портфеля“ [14, 81].
І Гриньова В. М. іДовбенко М. у своїх працях вказують, що наприкінці 70-х р. ця теорія зазаналакритики в роботах Р. Ролла, бо САРМ не допускає емпіричної перевірки. Приблизнов той же час С. Россом було запропонована альтернативна модель оцінкикапітальних активів, що одержала назву “арбітражної моделі“ (АРМ). Вона будується на основі того, щоспіввідношення між очікуваною прибутковістю і ризиком повинно бути таким, щожоден індивідуальний інвестор не міг одержати необмежений дохід від чистоарбітражної угоди. В цілому з 80-х рр. інвестиційна теорія, що синтезуєпортфельну теорію Марковіца-Торбіна, САРМ, набуває широкого застосування [13, 251; 14, 81].
Незважаючи на типпортфеля цінних паперів ними необхідно управляти, існує два основних підходи:перший — оснований на методах фінансового управління і припускає створеннязбалансованого портфеля з врахувнням міжгалузевої диверсифікованості, при цьомуінвестиції робляться в добре зарекомендовані, успішні компанії; другий підхід –сучасний, припускає успіх інвестицій, в основному залежить від правильногорозподілу засобів за типами активів, також ризик інвестицій у визначений типцінних паперів визначається імовірністю відхилення прибутку від очікуваногозначення, також в другому підході враховується, що загальна прибутковість іризик інвестиційного портфеля можуть мінятися шляхом варіювання його структури,а всі оцінки носять ймовірний характер. Описані підходи управління портфелемцінних паперів інвестора були описані Гриньовою в підручнику за її редагуванням“Інвестування“ [13, 251].
Сьогодні серйознийвплив на економіку країн справляє фінансовий ринок та цінні папери.
На сьогодні загальнуструктуру світових фінансових ринків майже на 80% формує ринок США, Європи,Великобританії, Японії та Китаю. Упродовж останніх років зростає роль США таЄвропи, скорочується частка Японії й Південно-Східної Азії і стрімкорозвивається, такими можна вважати Індію та країни Центральної та СхідноїЄвропи, міжнародні активи яких перевищують один трильйон доларів США.
Основнимиінструменами міжнародного фінансового ринку сьогодні є акції, облігації,депозити. Протягом останніх років найдинамічніше розвивався ринок акцій такорпоративних облігацій. Так частка корпоративних облігацій зросла з 11,7% у1993 р. до 26,5% у 2004 р., державних облігацій знизилась з 28,3% до 17,8%, адепозитів скоротилася з 31,1% до 27,9%, тобто відбувається зростання часткиборгових і пайових цінних паперів. Депозити і державні цінні папери є доситьперспективною складовою майже для всіх сегментів міжнародного фондового ринку,оскільки найчастіше пов’язані з національними фондовими ринками [23,24].
Слід зазаначити, щокраїни СНД мають також фондовий ринок та ринок облігацій як його складової.Приблизно на одній стадії розвитку перебувають ринки облігацій Азербайджану,Вірменії, Грузії, Таджикистану, Білорусії. У цих країнах ринок облігаціймалорозвинений. Його обсяг становить 17,2 млн. дол. і представлений ринкомдержавних (15 млн. дол.) і корпоративних облігацій (2,2 млн. дол.). У Молдовіїосновну частку в структурі ринку облігацій посідає внутрішінй ринок державнихоблігацій, який є досить розвиненим. Його обсяг – 98 млн. дол. США. УКазахстані один із найрозвиненіших ринків облігацій серед країн СНД. Йогозагальний обсяг становить 5,969,9 млн. дол. Він представлений як внутрішнім(3,724,9 млн. дол.), так і зовнішнім (2,245 млн. дол.) ринками, які порівняно зРосією і Україною збалансовані: 60% — внутрішній і на 40% зовнішіній ринки. Навнутрішньому ринку перебувають в обігу державні (2 604,4 млн. дол.),муніципальні (73 млн. дол.), корпоративні (1047,9 млн. дол.) облігації. Ринокоблігацій Росії – найрозвиненіший серед країн СНД. Його обсяг – 74,912,4 млн.дол. Більшчу частку становить зовнішній ринок – 75% (55,983 млн. дол.) івнутрішній обсяг – 18,929,4 млн. дол. Ринок облігацій відсутній лише вТуркменістані, де економіка не є ринковою, серед країн СНД. Україна входить дотрійки держав, серед країн СНФ з найрозвиненішим фондовим ринком та ринкомоблігацій зокрема.
3. Іноземнийкапітал в Україні
3.1. Державна політика щодо залучення іноземнихінвестицій в економіку України
Пожвавлення економічних процесів в Україні в значній мірі залежить від ефективності державної інвестиційної політики, наявності сприятливого інвестиційного клімату. ДляУкраїни іноземні інвестиції мають велике значення, тому пожвавленняінвестиційної діяльності в країні передбачає залучення фінансових ресурсів,нових технологій і передового досвіду розвинених країн, які пропонують дляперебудови економіки залучення на взаємовигідних умовах ПІІ з метою розв’язання завдань структурної трансформації,розвитку імпортозамінних виробництв і послідовного нарощування експортногопотенціалу. Розвиток інвестиційної політики, проблеми привабливості України наміжнародній арені та напрямів залучення іноземних інвестицій висвітлені вроботах вітчизняних та закордонних учених, як Федоренко В. Г., Проценко П. О.,Солдатенко В. В., Степанов Д. В., Мойсюк О. М., Корецького М. та інші.
Сьогодні відефективності інвестиційної політики держави залежить стан виробництва,становище та рівень технічого оснащення основних фондів підприємств народногогосподарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальнихта економічних проблем. Інвестиції являються основою для розвитку підприємств,окремих галузей та економіки в цілому [17,25]. Інвестиції потрібні підприємствам іорганізаціям для переходу до нормальної господарської діяльності, дляпереозброєння виробництва, підвищення якості продукції. Особливої значущості ціпроцеси набувають на макроекономічному рівні, де держава повинна регулюватистворення в країні сприятливого інвестиційного клімату – це сукупністьполітичних, правових, економічних, соціальних умов, що забезпечують та сприяютьінвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів, сприятливийінвестиційний клімат в Україні має забезпечити захист інвестора відінвестиційних ризиків; формування і розвиток фондового ринку, сприятиспрямуванню інвестицій у пріоритетні виробництва. Глибокі зміни в господарськомумеханізмі України, зумовлені переходом до ринкової економіки, потребуютьпідвищеної уваги до вирішення питань інвестиційної діяльності [18, 40].
Абрамович Г.В. у своїй статті зазначає, що до чинників, які реально можуть вплинути наактивізацію залучення іноземних інвестицій в економіку України, відносяться:
Ø підвищення рівня розвиткупродуктивних сил та поліпшення стану ринку інвестицій;
Ø стабілізація законодавчоїбази;
Ø інтеграція політичної воліусіх гілок влади;
Ø нормалізація стануфінансово-кредитної системи;
Ø підвищення пріоритетностістатусу іноземного інвестора;
Ø підвищення інвестиційноїактивності населення.
Іноземнийкапітал, який органічно з’єднується з національними зусиллями та ресурсами,генерує за принципом ланцюгової реакції високий інтегральний ефект на основізастосування більш прогресивних засобів праці, збільшення кваліфікаціїробітників та покращення використання наявних виробничих ресурсів.
Сучасні умовиекономічного розвитку вимгають проведення активної політики по залученню ПІІ. ВУкраїні створена законодавча база в сфері регулювання інвестиціної діяльності,яка поступово вдосконалюється з метою досягнення більшого притоку іноземнихінвестицій та підвищення ефективності їх використання. Прийнятим 19 березня1996 р. Законом України “Про режим іноземного інвестування” для іноземногоінвестора в Україні встановлені рівні умови діяльності з вітчизнянимінвестором. Вказаним законом іноземним інвесторам даються державні гарантіїзахисту їх капіталовкладень. Позитивно впливає на залучення іноземнихінвестицій співробітництво та допомога України з боку Міжнародного валютногофонду та інших міжнародних організацій. Для пошуку фінансових ресурсів тареалізації інвестиційних проектів створена Українська державнакредитно-інвестиційна компанія. Значну роль у процесі іноземного інвестування вУкраїні відіграють іноземні банки, які кредитують в основному імпортні операціїклієнтів і виробничу діяльність деяких підприємств з іноземними інвестиціями.Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб’єктамиінвестиційної діяльності, являються міждержавні угоди “Про сприяння та взаємнийзахист інвестицій” [17, 25]. В умовах економічної та політичної криз, якіпереживає Україна, внутрішні інвестиційні можливості значно зменшились. Узв’язку з цим великі надії покладаються на надходження зовнішніх інвестицій,але цей процес поки що гальмується рядом проблем, подолати які можливо шляхомпокращення інвестиційного клімату нашої держави.
3.2.Інвестиції на території України
Економічний розвитокбудь-якої країни значною мірою обумовлений рівнем інвестиційної діяльності.Тому залучення прямого іноземного капіталу в народногосподарський комплексУкраїни й акумулювання його з вітчизняним дало б змогу вирішити низкуінвестиційних проблем та, відповідно, вийти з економічної кризи.
Слідзазначити, що проблема іноземного інвестування широко дискутується в науковихпрацях провідних учених України та світу. Серед вітчизняних заслуговують наувагу дослідження Гаврилюка О. В., Герасимчука М. С., Макогона Ю. В., ПересадиА. А. Проблемам функціонування ПІІ присвячені праці зарубіжних учених У. Чарпа,Р. Хотла, Д. Бейлі, Л. Гітмана, М. Джанка та ніших дослідників, як зазначила усвоїй статті Войцеховська В. В.
Тому іноземніінвестиції виступають важливою умовою здійснення стурктурної перебудовинаціональної економіки, забезпечення технічного прогресу, збільшення показниківгосподарської діяльності підприємства. ПІІ мають велке значення для економіки країни,тому що вони забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки в світовузавдяки виробничій і науково-технічній кооперацій., є джерелом капіталовкладеньу формі сучасних засобів виробництва, збільшують продуктивність праці,залучення вітчизняних підприємств до використання передового досвіду, сприяютьрозширенню інновацій, підвищують добробут населення країни [20, 61].
Безперечним єте, що інвестиційний простір України на сьогодні є конкурентним середовищем якз позиції конкуренції інвесторів за кращі інвест-проекти галузі на територіїдля потенційного прямого інвестування, так і з позицій конкуренції певнихпідприємств, галузей та регіонів за потоки ПІІ. На противагу до конкуренціїінвесторів за території, конкуренція території (галузей, підприємств, проектів)за потоки ПІІ в Україні є набагато сильнішою. Оскільки на сьогодніінвестиційний простір країни — так би мовити, ринок перебуває ще на стадіїрозвитку, то очевидною є поява певного роду “монополістів”, які у створеномуінвестиційному кліматі змогли залучити до себе більші шматки “інвест-пирога”[21,28].
У процесінадходження ПІІ в Україну виділяють 3 етапи. Перший з них охоплює період з 1992р. по 1994 р. і характеризується низьким значенням іноземних інвестицій. У 1994р. інвестування не перевищуваол 10 дол. США на одну особу населення. Другийетап тривав до початку ХХІ ст. і відрізнявся динамічним зростаннямзацікавленості іноземних інвесторів. За 1994-2000 рр. Обсяг ПІІ зріс у 6,8разів й досягнув 78 дол. США на одного мешканця України. За 2001-2004 рр. ОбсягПІІ зріс на 5,1 млрд. дол. США порівняно з 1994-2000 рр., або у 25 разів.Станом на 1 січня 2005 р. на одну особу населення вже припадало 177 дол. США,що в 19,5 разів перевищило рівень 1994 [19, 105].
Оскількиінвестиційний простір України є неоднорідним, то є доцільним зазначити часткунадходжень ПІІ у регіони України. Так Харламова Г. О. у своїй статті на основіданих Держкомстату з надходжень ПІІ провела розрахунки частки регіону унадходженні в Україну (таб. 2)
Таблиця 2.Частки надходжень ПІІ у регіони України у 1995-2005 рр., %Область 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 АР Крим 1,74 1,76 6,44 6,46 4,58 4,04 3,77 3,58 3,56 3,37 3,96 Вінницька 0,08 0,60 0,46 0,61 0,44 0,39 0,57 0,60 0,87 0,97 0,79 Волинська 0,46 0,36 0,73 1,10 1,50 1,30 1,26 1,07 0,98 1,30 1,17
Дніпропет-
ровська 8,98 7,14 8,23 7,45 6,15 5,42 5,68 6,47 7,83 8,99 9,32 Донецька 12,55 8,85 6,02 5,42 5,91 7,90 7,92 7,35 7,11 6,52 5,91 Житомирська 0,66 0,45 2,23 1,84 1,14 0,85 0,72 0,84 1,06 1,16 0,99 Закарпатська 2,90 2,01 2,31 2,26 2,31 2,25 2,38 2,37 2,33 2,73 2,92 Запорізька 1,74 1,59 1,08 2,42 8,15 6,54 5,94 6,74 6,70 6,64 5,86 Івано-Франківська 2,54 2,01 1,30 1,20 1,23 1,12 1,03 1,02 1,28 1,44 1,45 Київська 2,96 3,61 8,40 9,87 9,25 8,15 8,84 9,08 7,73 7,12 6,12 Кіровоградська 0,95 0,76 0,61 0,62 0,55 0,51 0,50 0,79 0,69 0,88 1,28 Луганська 3,95 2,53 1,72 1,35 1,00 0,86 0,81 0,86 0,94 0,87 1,78 Львівська 5,56 4,86 3,80 3,53 2,94 3,45 3,87 3,51 4,02 4,58 4,19 Миколаївська 0,48 0,70 1,79 1,49 1,12 1,11 1,17 1,33 1,18 1,13 0,91 Одеська 12,23 8,62 7,54 6,12 6,50 5,59 5,24 5,17 5,32 5,43 6,07 Полтавська 2,17 1,52 1,47 1,79 3,05 6,34 4,67 3,28 2,79 2,65 2,46 Рівненська 0,50 0,38 1,31 1,54 1,81 1,41 1,18 1,05 0,93 0,81 0,86 Сумська 0,91 1,88 0,92 0,63 0,71 0,95 1,14 2,78 2,34 2,12 1,58 Тернопільська 1,80 1,01 0,74 1,00 0,65 0,53 0,55 0,50 0,49 0,43 0,45 Харківська 0,56 0,91 1,35 2,01 1,83 2,28 3,12 3,30 3,01 4,02 4,61 Херсонська 0,08 0,23 0,46 0,59 0,57 0,79 0,91 0,99 1,01 0,97 0,87 Хмельницька 0,95 0,78 0,60 0,55 0,44 0,42 0,40 0,47 0,52 0,70 0,80 Черкаська 4,65 3,14 7,13 6,49 4,30 3,16 2,70 1,20 1,52 1,46 1,47 Чернівецька 0,70 0,47 0,40 0,45 0,37 0,25 0,23 0,28 0,30 0,31 0,29 Чернігівська 1,70 1,35 1,55 1,55 1,51 1,43 1,33 1,18 1,12 1,14 1,13 м. Київ 24,96 40,80 30,38 29,95 30,74 31,79 33,24 33,84 34,05 31,98 32,13
Результатианалізу неоднорідності розподілу ПІІ по регіонах України дозволяють зробитивисновок про достатньо високу та монотонно зростаючу концентрацію їх в м.Києві, Дніпропетровській, Київській, Одеській, Донецькій та Запорізькійобластях.
Стрибок удиспропорціях інвестиційного простору припав на період 1995-1996 рр., колиекономіка України перебувла на початку ринкового реформування та трансформації.Це пояснюється тим, що у дореформенний період регіональні розбіжності певноюмірою згладжувались централізованою політикою вирівнювання індустріальногорозвитку регіонів і відсутністю реального інвестиціного процесу в країні. З1997 р. відзначається відносна стабільність у тенденціях неоднорідноїконцентрації прямих інвестиційних надходжень у регіони України [21,28].Незважаючи на зростання інвестиційних надходжень до країни у світовому потоціПІІ на українську економіку припадає близько 1%. Незначний потік ПІІ можнапояснити тим, що серед європейських постсоціалістичних країн Українасприймається як країна з найбільшим ризиком. За оцінкою Європейського центрудосліджень підприємницький ризик інвестицій вУкраїну склав 80%.
За обсягомПІІ на одну особу населення Україна суттєво відстає від країн ЦентральноїЄвропи, Прибалтики, де цей показник перевищує позначку 1,5-2,5 тис. дол. США.Серед 25 держав Центральної Європи та СНД Україна за середнім обсягом на душунаселення таких інвестицій посідає одне з останніх місць (22 місце). Навітьнайбільший реципієнт ПІІ – м. Київ, де надходження перевищують 1000 дол. США наодного мешканця, не досягає рівня середніх показників західних сусідів України [19, 105].
Неоднорідністьінвестиціного простору України не лише спостергіається за територіальноюознакою, а й за галузями економіки країни. Харламова Г. О. також у своїй статтіза даними Держкомстату про надходження ПІІ за галузями економіки визначилачастки надходжень у галузі економіки України (таб. 3)
Таблиця 3.Частка надходжень ПІІ у галузі економіки України, %Область 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 Промисловість 52,57 42,35 50,53 49,81 52,78 52,55 53,24 53,64 51,56 49,79 44,24 С/г 1,76 2,06 2,37 2,71 2,10 1,97 1,83 1,84 1,98 2,69 2,55 Лісове господарство 0,04 0,04 0,09 0,12 0,17 0,17 0,07 0,07 0,08 0,09 0,09 Транспорт та зв’язок 4,84 3,90 5,39 4,69 5,64 5,25 6,33 6,78 7,24 7,88 7,54 Будівництво 3,99 2,87 4,12 3,94 3,97 3,66 2,57 2,56 3,14 2,94 2,96 Операції з нерухомим майном 0,60 0,37 0,31 0,37 0,32 0,34 3,93 3,90 4,38 5,23 7,05 Охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення 0,70 0,85 6,04 5,55 3,96 3,54 3,00 2,57 2,20 1,94 1,86 Освіта 0,19 0,12 0,08 0,07 0,05 0,04 0,06 0,07 0,06 0,05 0,04 Фінансова діяльність 2,59 7,38 8,04 8,43 7,00 6,56 8,08 7,80 7,69 7,37 8,23 Інші 32,72 40,06 23,03 24,32 24,00 25,92 20,90 20,77 21,65 22,02 25,45
Як видно зтаблиці 2 наявна чітка “монополія” на надходження ПІІ у промисловість Українина противагу іншим шалузям економіки, і ця тенденція прослідковується на всьомучасовому проміжку. Це пояснюється такими причинами:
*промисловість України має сильну позицію на інвестиційному ринку галузейекономіки України і високу результативність для інвесторів у порівнянні зіншими галузями;
* тенденціядо концентрації у промивлості ПІІ визначається джерелом цих надходжень (ПІІйдуть з промислово розвинених країн) [21, 28].
Основначастина зарубіжних інвестицій до цього часу спрямовується в ті сфери, які не євизначальними для вітчизняного господартсва. За даними на 1 січня 2005 р.найбільшим іноземним інвестором для України є США, проте американськікорпорації вклали в машинобудівну галузь всього 2,7% від загальної суми своїхінвестицій, тоді як в оптову торгівлю та посередництво в торгівлі – 15,9%, вхарчову промисловість – 14,1%. Вкладення британських фірм у ці галузідорівнюють 29,4% і 11,4%. Один із основних іноземних інвесторів (Нідерланди)майже весь ввезений капітал спрямував до оптової торгівлі та харчовоїпромисловості України. Російські інвестиції у металургію та машинобудуваннястановлять усього 4,4% і 2,1% від загальної суми надходжень капіталу зРосійської Федерації.
В Українісировинні та паливно-енергетичні галузі промисловості концентрують майжеполовину обсягу інвестицій в основний капітал, інша половтна припадає наобробні галузі. Найбільш адекватна галузева форма відтворення інвестиційногопотенціалу економіки – машинобудування. Необхідність його вибору як базиекономічного зростання зумовлено проблемою зношеності основних засобів, а такожпотребою перебудови індустріального комплексу України. Відтепер на змінупаливній, металургійній промисловості, важкому машинобудуванню приходитьелектроніка, інформатика, біотехнологія. Вони не тільки розвиваються самі, аледають імпульс для розвитку своїм суміжникам [19,105].
Порівнюючирезультати таблиць 1 і 2 видно, що неоднорідність галузевого інвестуваннябільша, ніж регіонального, і має чітку монотонно-спадаючу тенденцію.
Поступовеповільне зростання рівномірності у розподілі ПІІ в галузях економіки Україничастково пояснюється, з одного боку, нарощенням потенціалу та, відповідно,інвестиційної привабливості інших галузей економіки, з іншого – приходом наінвестиційний ринок України все більшого числа інвесторів, які шукають“прогалини” в інвестиційному просторі країни, і не хочуть чи не маютьможливості йти у промисловість або через велику конкуренцію в цій галузі, абочерез мізерні розміри потенцінйих інвест-проектів [21, 28].
Отже, яксвідчать вищенаведені дані, зарубіжні капіталовкладення в Україні спрямовані нена підтримку національного виробника, а на захоплення внутрішнього ринкутоварів і послуг.
Відбуваєтьсятакож “захоплення” вітчизняного ринку банківських послуг іноземним капіталом.Питома вага сплаченого статутного капіталу банків з іноземним капіталом усукупному капіталі чинних банків виросла з 13,2% до 22,4%. Найбільші частки взагальній сумі іноземного банківського капіталу, що працює в Україні, належатьінвесторам з Австрії (21,2%), Росії (18,4%) Польщі (8,8%), Нідерландів (8,3%).В умовах існування в Україні заборони на відкиття філій іноземних банківосновним методом проникнення іноземного капіталу у вітчизняний банківськийсектор є купівля акцій (10, 20%). Ціновий тендер на акції українських банківдещо завищений, що пояснюється тією обставиною, що практично всі перспективніринки банківських послуг у країнах Центральної та Східної Європи поділені,найпривабливішими для інвесторів залишилися банки України. Однак іноземніінвестори, що приходять в Українській банківський ринок, не зацікавленіпідвищувати його капіталізацію, а нарощують активні операції на наявнійкапітальні базі [22, 79].
Отож, на моюдумку, використання іноземних інвестицій сприяє забезпеченню потребнаціональної економіки в необхідній сировині й продукції, а головне – стимулюєрозвиток еономічно ефективних і конкурентноспроможних експортерів, що надаєможливість Україні потрапити в всистему міжнародного розподілу праці ікапіталу.
Висновки
Важливоюформою міжнародних економічних відносин є переміщення капіталу між країнами,тобто його вивіз. Це процес вилучення частини капіталу з національного оборотуданої країни і застосування його у економічній діяльності інших країн. Як формасвітогосподарських зв’язків вивіз капіталу сформувався на початку ХХстоліття. У світовій практиці найпоширенішою формою міжнародного руху капіталівє іноземін інівестиції – переміщення капіталу за межі країни, що має на метівстановити контроль і взяти участь в управлінні об’єктом у країні, що приймаєкапітал.
В умовах глобальноїсвітововї інтеграції економічний розвиток будь-якої країни значною міроюобумовлений рівнем інвестиційної діяльності, особливе місце займає процеспрямого іноземного інвестування. За умови ефективного використання ПІІ урядибагатьох країн змогли стабілізувати свої макроекономічні та мікроекономічніпоказники, забезпечити вітчизняних підприємців новітніми технологіями тасучасними методами управління, підвищити конкурентноспроможність вітчизнянихтоварів на внутрішньому та зовнішньому ринках., вирішити соціально-політичніпитання [20, 61].
Так, звищевикладеного матеріалу можна зробити висновок, що в структурі розподілу ПІІміж основними групами країн спостерігаються суттєві зміни. По-перше, загальнітемпи іноземного капіталу знову прискорюються. По-друге, новим потужнимрегіоном залучення іноземного капіталу стоять країни Азії, а саме Китай таІндія. Основними мотивами руху капіталів в ці країни є низька собівртістьвиготовленої продукції та масштабний ринок збуту товарів і послуг. Водночас вбільшість розвинених країн інвестиційний капітал надходить в заначно меншійкількості, а в окремих країнах вже сьогодні спостерігаєтсья чистий відтікінвестицій (Данія, Швеція, Німеччина). При цьому інвестиційнна привабливістьколишніх країн ЦЕЄ – нових членів ЄС залишається на високому рівні завдякизначній ємності ринку, помірній вартості робочої сили та територіальнійблизькості до ЄС-15. Окремий інтерес становлять країни СНД, економічні умовияких дозволяють оптимістично оцінювати темпи розвитку інвестиційних процесів урегіоні [9, 70].
Для Українитакож іноземні інвестиції мають велике значення. Адже проблема інвеситціногозабезпечення є однією з найбільш складних для України і тому її вирішення вумовах дефіциту власних фінансових ресурсів неможливе без їх залучення. Усвітовому потоці ПІІ на українську економіку припадає лише близько 1%. Навітьцей незначний потік інвестицій розподіляється нерівномірно як між регіонами,так і між галузями економіки України. Так, позитивні інвестиційні ефекти тавплив проявляються більшою мірою лише у тих регіонах та галузях економіки, якіє безперечними лідерами по розвитку та економічному потенціалу й навнутрішньому ринку. А регіони й галузі, які найбьлше потерпають від недостачіПІІ, залишаються на інвестиційній перифирії у структурі розподілу інвестицій натерені країни, що призводить до посилення диспропорцій у економічному розвиткурегоінів та галузей країни. У зв’язку з наявною ситуацією, урядові заходи ізпосилення інвестиційних надходжень в економіку України повинні активноорієнтуватись на найактивніше приваблення інвесторів у периферійні регіони тагалузі економіки задля підвищення середнього рівня розвитку економіки та рівняжиття населення країни [21, 33].
В сучаснихумовах фондовий ринок і цінні папери досить активно розпочали впливати наекономіку країн. Основими інструментами міжнародного фондового ринку сьогодні єакції, облігації, депозити. Протягом останніх років найдинамічніше розвивавсяринок акцій та копоративних облігацій. За даних умову у світовій економіцівідбувається тенденція зростання частки боргових і пайових цінних паперів. Та вструктурі використання міжнародного капіталу більше ніж у тричі зросла часткапортфельних інвестицій – з 12% у 1983 р. до 41% у 2005 р. На сьогодні загальнуструктуру світових фінансових ринків майже на 80% формує ринок США,Великобританії, Європи, Японії, Китаю. За даної економічної ситуації фондовийринок існує у всіх країнах СНД, ринок облігацій відсутній лише в Туркменістані,де економіка не є ринковою. Ринки облігацій Росії, України, Казахстану –найрозвинутіші серед країн СНД [23, 22].
Залучення івикористання іноземного капіталу в економіку країн стає найважливішим чинникомреконстуркції, відновлення та створення нових виробництв і підриємств. Припливіноземних інвестицій є одним із головних чинників прискорення розвитку не лишеекономіки якоїсь однієї взятої країни, але й прискорення розвитку світовоїекономуки вцілому.
Література
1. Теорія капітала:науково-економічний аспект / Лисенко А. І., Арлачтов Д. В. // Актуальніпроблеми економіки. – 2006. — № 7.
2. Історія економічних учень:Підручник: У 2ч. – ч. 1 / За ред. Базилевич В. Д. – 2-ге вид., випр. – К.:Знання, 2003.
3. Економіка: Принципи, проблеми таполітика / Макконнелл К. Р., Брю С. Л. – В 2 т.: Пер. з англ. 11-го вид. Т.2 –М.: Республіка, 1992.
4. Історія економічних вчень: Навч.посібник / Лісовицький В. М. – Київ: «Центр навчальної літератури».
5. Основи економічниї теорії / Заред. Предборського В. А. – Київ. – Кондор, 2002.
6. Економічний словник-довідник / Заред. док. економ. наук., проф. С. В. Мочерного. – Київ: Феміна, 1995 р.
7. Інвестиційний словник: Навч.посібник. / Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Партин Г. О. – Львів: Видавництво«Бескид Біт», 2005.
8. Модернізація основниго капіталу /Чинипко А. С. // Економіка і прогнозування. – Київ. – 2006 — №1.
9. Сучасні особливості міжкраїновгорозподілу прямих іноземних інвестицій у світовій економіці / Гайдукевич А. П.// Економіка та держава. – 2006. – №2.
10. Сучасні тенденції розвиткусвітової економіки та рух капіталу / Понорілова Т. О. // Актуальні проблемиекономіки. – 2003.-№2.
11. Зарубіжні інвестиції та економічніінтереси іноземних інвесторів / Гостюк М. // Економіка України:політико-економічний.-Київ.-2005-№8.
12. Іноземний капітал у перехіднійекономіці країн СНД / Носова О. // Економіка України: політико-економічний.-Київ.-2005-№10.
13. Інвестування: навчальний посібник/ Гриньова В. М., Коюда В. О., Лепейко Т. І., Коюда О. П. – 2-е вид., допрац. ідоп. – Х.: ВД «ІНЖЕК».
14. Сучасна теорія порторельнихінвестицій / Довбенко М. // Економіка України: політико-економічний. –2006.-№6.
15. Інвестування: Навч. посібник /Данілов О. Д., Івашина Г. М., Чумаченко О. Г. – К.: «Видавничий дім«Комп’ютерпрес»».
16. Економічна теорія: Політекономія:Підручник / За ред. В. Д. Базилевич. – 6-те вид., непероб. І доп. – К.: Знання– Прес, 2007.
17. Напрями активізації державноїполітики щодо застосування іноземних інвестицій в економіку України / АбрамовичІ. В. // Економіка та держава.-2006.-№9.
18. Основи інвестиційно-іноваційноїдіяльності / Федоренко В. Г. // Економіка та держава. – 2004.-№9.
19. Роль іноземних інвестицій вінтенсифікації розвитку вітчизнаного виробництва / Товстиженко О. В. //Актуальні проблеми економіки. – 2007.-№1.
20. Іноземне інвестування в умовахінтеграції України у світову економіку / Вайцехович В. В. // Актуальні проблемиекономіки.-2006.-№8.
21. Неоднорідність інвестиційногопростору України / Харламова Г. О. // Актуальні проблеми економіки. – 2006.-№2.
22. Іноземний капітал у банківськомусекторі України: проблеми і наслідки / Шолудько Н. М. // Фінанси України. –2006. — №7.
23. Проблеми розвитку сучасногоміжнародного фінансового ринку / Лютий Ю., Міщенко В. І. // ФінансиУкраїни.-2006.-№3.