План
1.Особливості непрямих податків 3
2.Податок на додану вартість 3
3.Акцизний збір 8
4.Мито 9
5.Роль непрямих податків у формуванні бюджетів різних рівнів 11
Література 13
Історія людства виробила різні форми й методи оподаткування. Кожний вид податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і посідає окреме місце в податковій системі. Роль того чи іншого податку характеризується його приналежністю до певної групи у відповідності з існуючою класифікацією податків.
За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі.
Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визначається найсправедливішим. Разом з тим форма прямого оподаткування потребує і складного механізму стягнення податків, бо виникають проблеми обліку об'єкта оподаткування й ухилення від сплати.
Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг. Їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Структура споживання у різних верств населення суттєво відрізняється, тому принцип справедливого оподаткування може бути реалізований через диференційований підхід до встановлення непрямих податків на окремі товари, роботи та послуги. Однак тут теж є певні обмеження. Встановлення більш високих податків тільки на так звані товари не першої необхідності й розкоші звужує сферу непрямого оподаткування і скорочує надходження доходів до бюджету. Навпаки, навіть невисокий рівень непрямого оподаткування товарів повсякденного попиту забезпечує державі сталі й значні доходи, бо сталим і значним у масштабах суспільства є таке споживання.
Характерною особливістю непрямих податків є те, що:
— це внутрішні податки які не можуть регулюватися нормами міжнародних договорів, крім договорів, ратифікованих Верховною Радою України, до вступу у силу законів за кожним з вказаних податків;
— вони виникають тільки на останньому етапі в процесі реалізації товарів (робіт, послуг) безпосередньо виробником чи торгівельною організацією, а також юридичними і фізичними особами, які ввозять на митну територію України товари, шляхом надбавки до ціни товару (робіт, послуг), що склалася, створюючи нову вартість;
— вони стягуються державою незалежно від результатів господарської діяльності платника податків;
— непрямими вони є через те, що фактично матеріальні витрати зі сплати податку несе споживач у складі ціни на продукцію, що він придбав.
Тому вони носять характер податків на споживання. Платник податку (юридична чи фізична особа) виступає як посередник, що нараховує і сплачує податок у бюджет держави.
Податок на додану вартість
Правовою базою його є Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року зі змінами, внесеними Законами України від 27.06.97 р., 16.07.97 р., 26.09.97 р., 15.10.97 р., 19.11.97 р., 23.12.97 р., 30.12.97 р., введений з 1 жовтня 1997 р., та 28.03.9р.. Указом Президента України від 7 серпня 199К р.
Суб'єктом - платником податку на додану вартість є:
-особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх 12 місяців перевищує 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
-особа, відповідальна за внесення податків у бюджет по об'єктах оподаткування на залізничному транспорті, визначена у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
-особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України чи отримує від нерезидентів роботи (послуги) для їх використання чи споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, що не є платниками податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у обсягах, що не підлягають оподаткуванню за чинним законодавством;
-особа, що здійснює торгівельну діяльність на території України за готівку незалежно від обсягу продажу, за винятком фізичних осіб, що торгують зі сплатою ринкового збору у порядку, встановленому законодавством;
-особа (з 1 січня 1999 року), що представляє на митній території України послуги, пов'язані з транзитом пасажирів чи вантажів через митну територію України;
-особа, що надає послуги зв'язку і здійснює консолідований облік доходів і витрат, пов'язаних з наданням таких послуг і отриманих (зазнаних) іншими особами, підпорядкованими такій особі.
Під терміном “особа” мається на увазі: а) суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі підприємства з іноземними інвестиціями; б) юридична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності; в) фізична особа-резидент, нерезидент, що здійснює діяльність, віднесену до підприємницької, чи такий, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України.
Об'єктом оподаткування є операції платника податку. Залежно від роду діяльності, отримання доходів і механізму обчислення, операції платників податку розподілені на три групи'.
1. Операції з продажу товарів, виконання робіт, надання послуг, у тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) і операції по передаванню права власності на об'єкти застави позикодавцю (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості, що здійснюються на території України;
2. Операції з ввозу (пересилки) товарів на митну територію України, у тому числі операції з ввозу (пересилки) майна за договорами оренди (лізингу), застави й іпотеки, виконання робіт і надання послуг, що надаються нерезидентами, для їх використання чи споживання на митній території України;
3. Операції з вивозу (пересилки) товарів за межі митної території України, надання послуг і виконання робіт для їх споживання за межами митної території України.
Об'єктами оподаткування на додану вартість не являються операції по:
-випуску, розміщенню і продажу за кошти цінних паперів, емітованих (випущених в обіг) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, Державним Казначейством України, органами місцевого самоврядування, у тому числі приватизаційні і компенсаційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони, а також деривативи; обміну цінних паперів на інші цінні папери; депозитарній, реєстраційній і кліринговій діяльності з цінними паперами, за винятком операцій по продажу бланків дорожніх, розрахункових і платіжних документів та пластикових карток;
-передаванню майна орендодавця-резидента орендарю (лізингодержателю) за умовами договору оренди і повернення його по закінченні терміну дії договору; сплаті лізингових платежів за умовами фінансової оренди, а також за умовами оренди житловою фонду, що є основним місцем проживання орендаря;
-передаванню майна у заставу кредитору за договором позики і поверненню його після закінчення дії цього договору; передаванню кредитором-резидентом об'єкта іпотечного кредиту у власність чи використання позикодавцем; грошових виплатах основної суми і відсотків за іпотечним кредитом;
-послугах страхування і перестрахування відповідно до Закону “Про страхування”, а також по соціальному і пенсійному страхуванню; !
-наданню послуг з інкасації, розрахунково-касовому обслуговуванню, залученню, розміщенню і поверненню коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, страхування чи у доручення, представлення, керування і переуступки фінансових кредитів, гарантій, банківських доручень особою, що надає такі кредити, гарантії чи доручення; торгівлі за цінні папери і кошти борговими зобов'язаннями за винятком інкасації боргових вимог і факторингових операцій;
-обігу валютних цінностей (у тому числі національної і іноземної валюти), монетарних металів, банкнот і монет Національного банку України, за винятком тих, що реалізуються з нумізматичною метою; випуску в обіг і погашенню державних лотерейних квитків, що випущені з дозволу Міністерства фінансів України; виплаті грошових виграшів, грошових призів і грошових винагород; по реалізації негашених поштових марок України, за винятком колекційних марок, листівок, конвертів для філателістичних цілей; по оплаті вартості державних платних послуг, обов'язковість яких встановлюється законодавством (державне мито, ліцензії та інші реєстраційні документи), що надаються юридичним і фізичним особам органами виконавчої влади і органами самоврядування;
-сплаті заробітної плати, пенсій, стипендій, дотацій, субсидій та інших грошових чи майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів чи з соціальних, страхових фондів, виплатах дивідендів у грошовій формі чи цінними паперами (корпоративні права), наданню брокерських і дилерських послуг по укладенню договорів на торгівлю цінними паперами і деривативами на фондових і товарних біржах;
-оплаті вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету України.
Об'єктом оподаткування не є також операції по передачі основних фондів як внесків у статутні фонди юридичних осіб для створення їх цілісного майнового комплексу в обмін на їх корпоративні права.
У випадку, коли основні виробничі чи невиробничі фонди ліквідуються за власним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій як платник податку, а також при переведенні з основних виробничих фондів у невиробничі фонди, така ліквідація, безоплатна передача, переведення з метою оподаткування розглядається як продаж і підлягає оподаткуванню на додану вартість за ставкою 20 відсотків (п.8 Указу Президента України від 7 серпня 1998 року “Про деякі зміни в оподаткуванні”). Вказані правила не поширюються на випадки, коли основні виробничі і невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням чи зруйнуванням, як результат дії обставин непереборної сили.
База оподаткування встановлюється залежно від змісту здійснюваних операцій. Так, база оподаткування операцій з продажу товарів, виконання робіт, надання послуг визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, встановленої за вільними чи регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків, зборів і обов'язкових платежів за винятком ПДВ, що входить у ціну товару (робіт, послуг) за законодавством України.
Договірна (контрактна) вартість визначається шляхом включення будь-яких сум (коштів), вартості матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку самим покупцем чи через третю особу для компенсації вартості проданих товарів (виконаних робіт, послуг).
За фактичною ціною операції, але не нижче звичайних цін, визначається 6аза оподаткування по бартерних операціях, натуральних виплатах у рахунок оплати праці робітників свого підприємства, а також на невиробниче використання, витрати по якому не відносяться до витрат виробництва і не підлягають амортизації.
По товарах, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України платниками податку, база оподаткування визначається за договірною (контрактною) вартістю товару, але не менше митної вартості, вказаної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження і страхування до пункту пересікання митного кордону України. У базу оподаткування включаються також сплата брокерських, агентських, комісійних та інших винагород, пов'язаних з ввізними товарами, об'єкти інтелектуальної власності, акцизні збори і платежі, за винятком податку на додану вартість, що включений до ціни товару. Встановлена вартість в іноземній валюті перераховується в українські гривні за курсом Національного банку України, що діє на момент виникнення податкового зобов'язання.
У випадках виготовлення продукції на території України з давальницької сировини нерезидента і продажу її на території України база оподаткування визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості продукції з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, а також інших податків і зборів, за винятком податку на додану вартість, що включається до ціни готової продукції за законодавством України про оподаткування.
Операції, звільнені від оподаткування. Сфера і види діяльності суб'єктів господарювання дуже різноманітні. Тому в процесі їхньої діяльності важливо враховувати, які операції звільнено від податку на додану вартість. Згідно з чинним законодавством від ПДВ звільнено такі операції суб'єктів господарювання.
7. Операції з продажу:
-вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями і спеціалізованими магазинами;
-товарів спеціального призначення для інвалідів (відповідно до переліку, встановленого Кабінетом Міністрів України);
-лікарських засобів і виробів медичного призначення, що зареєстровані в Україні в установленому порядку (в тому числі надання послуг для їх продажу аптечними закладами);
-книг вітчизняного виробництва, учнівських зошитів, підручників та інших навчальних посібників, періодичних видань, друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва (включаючи їх доставку);
-путівок для санаторно-курортного лікування та відпочинку дітей;
-товарів, робіт, послуг для власних потреб дипломатичних представництв, консульських установ і представництв міжнародних організацій в Україні;
-товарів, робіт, послуг (за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу) підприємствами, що засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів. На цих підприємствах інваліди повинні становити не менше 50% загальної кількості працюючих, а фонд оплати їхньої праці - не менше 40% суми загальних витрат на оплату праці.
2. Операції з надання послуг:
-перевезення пасажирів міським і приміським пасажирським транспортом, автомобільним транспортом у межах районів (за умови, що тарифи на такі перевезення регулюються законодавче);
-ремонт шкіл, дошкільних установ, інтернатів, установ охорони здоров'я;
-обробка землі сільськогосподарськими виробниками багатодітним сім'ям, інвалідам, ветеранам, самотнім особам і особам, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, школам, дошкільним установам, інтернатам, установам охорони здоров'я в сільській місцевості;
-послуги освіти, які надаються установами освіти, що мають відповідний дозвіл;
-послуги з виховання і навчання дітей у дитячих музичні школах, художніх школах, школах мистецтв;
-послуги, що надаються установами охорони здоров'я, які мають спеціальний дозвіл на надання таких послуг;
-доставка пенсій і грошової допомоги населенню.
3. Операції з виконання робіт:
-будівництво за рахунок коштів інвесторів житла для військовослужбовців, ветеранів війни, членів сімей військовослужбовців, що загинули, виконуючи службові обов'язки;
-будівництво житла, що здійснюється за рахунок коштів фізичних осіб за умови передачі його у власність тим самим фізичним особам.
4.Операції з передачі:
-земельних ділянок, що знаходяться під об‘єктами нерухомості або незабудованої землі;
-безкоштовної передачі рухомого складу однією залізницею або підприємством залізничного транспорту іншим залізницям або підприємствам залізничного транспорту загального користування державної форми власності.
5.Операції завезення на митну територію України продуктів морського промислу, виловлених суднами України.
Згідно із Законом “Про податок на додану вартість” застосовуються дві ставки оподаткування: 20% і нульова. Нульова ставка оподаткування ПДВ застосовується до таких операцій:
-продаж товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України;
-продаж робіт (послуг), призначених для використання і споживання за межами митної території України;
-продаж товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, що розміщені на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах);
-надання транспортних послуг з перевезення пасажирів і вантажів за межами митного кордону України;
-продаж вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торф'яних брикетів, електроенергії.
Не дозволяється застосування нульової ставки ПДВ до операцій, що зв'язані з вивезенням (експортом) товарів (робіт, послуг), у тих випадках, коли ці операції звільнені від оподаткування на митній території України.
На операції, вивільнені від оподаткування, виписується окрема накладна.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, з яких оригінал передається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. ЇЇ може виписувати тільки особа, зареєстрована як платник податку.
Датою виникнення податкових зобов'язань при продажу товарів, виконанні робіт, наданні послуг вважається дата, що припадає на податковий період, у якому здійснилася будь-яка з подій, що відбулася раніше. Це дата зарахування коштів від покупця (замовника) на рахунок платника податку в банку чи дата відвантаження товару, оформлення документа, що засвідчує виконання робіт (послуг) платником податку”
У механізмі обчислення податку на додану вартість задіяний податковий кредит.
У податковий кредит включаються тільки суми сплаченого податку, підтверджені податковими накладними і митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, що підтверджує перерахування коштів в оплату їх вартості.
Терміни сплати ПДВ встановлюються залежно від обсягу оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік. При обсязі операцій з продажу товарів (робіт, послуг), що перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у податковий період, строк сплати становить 1 календарний місяць, при обсязі операцій менше вказаної суми - за вибором платника податку - місячний чи квартальний. Конкретний термін встановлюється податковим органом за заявою платника податку, що подана за місяць до початку календарного року. Протягом календарного року дозволяється заміна квартального податкового періоду на місячний, починаючи з будь-якого кварталу поточного року. Зворотні зміни в одному календарному році не дозволяються.
Облік платників податку шляхом ведення реєстру здійснюється центральним податковим органом України.
Платники податку шляхом подання реєстраційної заяви зобов'язані зареєструватися у податковому органі за місцем їх знаходження.
Суб'єкт підприємницької діяльності за власним бажанням може бути зареєстрований як платник до досягнення рівня операцій у 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При реєстрації платнику податку присвоюється індивідуальний податковий номер і видається свідоцтво про реєстрацію.
Порушення терміну реєстрації тягне за собою відповідальність у формі штрафу, розмір якого становить 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо після закінчення граничного терміну реєстрації особа здійснювала операції з продажу товарів (робіт, послуг) без стягнення податку на додану вартість, штраф відповідає розмірові нарахованого податку на весь обсяг такого продажу, але становить не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Крім того, особа позбавляється права включати у податковий кредит суми сплаченого податку на додану вартість при придбанні товарів. У разі продажу товарів за готівку чи за допомогою кредитних дебетових карток, до суб'єкта застосовуються додаткові фінансові санкції, що встановлені законодавством за порушення правил здійснення та обліку результатів продажу за готівку.
Податок на додану вартість зараховується у державний бюджет і використовується у порядку черговості:
1. На бюджетне відшкодування податку на додану вартість;
2. На формування бюджетних сум, як субвенції місцевим бюджетам.
Акцизний збір.
Акцизний збір — це непрямий податок на високорентабельні і монопольні товари (продукцію), що включається в ціну цих товарів (продукцію)1.
Перелік підакцизних товарів і ставки встановлюються Верховною Радою України. До підакцизних товарів відносяться: алкогольні напої, тютюнові вироби, шоколад і шоколадні вироби, ікра осетрових і лососевих риб, відеотехніка і телевізори кольорового зображення, легкові, пасажирські та вантажепасажирські автомобілі, хутряні і шкіряні вироби, килими і килимові вироби машинного виробництва та ін.
Стягнення акцизного збору проводиться на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року “Про акцизний збір” і Закону України від 15 вересня 1995 року “Про акцизний збір на алкогольні напої і тютюнові вироби”, а також Закону України від 16 лютого 1995 року “Про ставки акцизного збору і ввізне мито на спирт етиловий і алкогольні напої” зі змінами від 12 червня 1997 року і від 12 лютого 1998 року; Закону України від 24 травня 1996 року “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби і шини для них”; Закону України від 11 липня 1996 року “Про ставки акцизного збору і ввізне мито на деякі товари (продукцію)”; Положення “Про виробництво, зберігання і продаж марок акцизного збору”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 року і Постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 1997 року М9 666 “Про заходи щодо введення марок акцизного збору на алкогольні напої вітчизняного виробництва”.
Суб‘єктами податку є суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні і фізичні особи), виробники підакцизних товарів, а також суб'єкти підприємницької діяльності, що імпортують підакцизні товари (продукцію); громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які ввозять предмети (товари) на митну територію України згідно з чинним законодавством.
Об'єктом оподаткування є:
а) обороти з реалізації підакцизних товарів вітчизняного виробництва шляхом Їх продажу, бартерних операцій, безоплатної передачі товарів чи з частковою їх оплатою;
б) обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки (крім п."а"), а також для своїх робітників (за винятком алкогольних напоїв і тютюнових виробів відповідно до Закону від 15 вересня 1995 р.);
в) вартість алкогольних напоїв і тютюнових виробів, виготовлених українськими виробниками на давальницькій основі;
г) митна вартість імпортних товарів (продукції), що ввозяться на митну територію України і придбані за іноземну валюту, з врахуванням мита і митних зборів;
д) предмети (товари), що ввозяться (пересилаються) на митну територію України громадянами України, іноземними громадянами і особами без громадянства вартістю понад 200 Євро, а у разі ввозу одиничного неподільного предмета - вартістю, що не перевищує 300 Євро (Постанова Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1996 р. №1010 “Про удосконалення порядку ввозу (пересилання) громадянами предметів (товарів) в Україну”).
Ставки акцизного збору єдині по всій території України. Вони встановлені:
а) у відсотковому відношенні до обороту реалізації, обміну, передачі товарів (продукції);
б) у твердих сумах з одиниці реалізованого товару.
З метою повноти охоплення джерел оподаткування підакцизних товарів Указом Президента України від 12 липня 1995 р. №609 “Про марки акцизного збору на алкогольні напої і тютюнові вироби” введено обов'язкове маркування цих товарів шляхом позначення марками акцизного збору пляшок і пачок у порядку, передбаченому Правилами виготовлення, збереження і продажу марок акцизного збору.
Марка акцизного збору — це спеціальний знак, яким маркуються алкогольні напої і тютюнові вироби, наявність якого підтверджує оплату акцизною збору чи належне оформлення векселя.
Терміни сплати встановлені залежно від суб'єктів і суми акцизного збору. Так, підприємства-виробники, що реалізують алкогольні напої, акцизний збір сплачують на третій робочий день після здійснення обороту по реалізації; підприємства-виробники, що реалізують тютюнові вироби, - щомісячно, до 16 числа наступного за звітним місяця, виходячи з фактичного обсягу реалізації тютюнових виробів за минулий місяць; власники (замовники) алкогольних напоїв і тютюнових виробів, виготовлених у межах України з давальницької сировини, - не пізніше дня отримання готової продукції.
Усі інші підприємства (крім вищезазначених), у яких середньомісячні суми акцизного збору за минулий рік становили 50 тис. гривень, сплачують його подекадне 15, 25 числа поточного місяця і 5 числа наступного за звітним місяця, виходячи з фактичного оподатковуваного обороту за відповідну декаду. Підприємства, у яких середньомісячні суми акцизного збору за минулий рік становили до 50 тис. гривень включно, а також суб'єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи, що постійно проживають на території України, - щомісячно, не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця по фактичному оподатковуваному обороту за минулий місяць.
Суми акцизного збору з товарів, що виробляються в Україні, розподіляються між державним бюджетом і місцевими бюджетами за місцем виробництва товару у співвідношенні, яке щорічно визначається при затвердженні державного бюджету. Акцизний збір з товарів, що ввозяться на територію України, повністю надходить до державного бюджету України.
Мито.
Мито є непрямим податком, що стягується з товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон країни. Це, переміщення може бути зв'язане з ввезенням, вивезенням або перевезенням транзитом товарів чи транспортних засобів. Цей податок виконує фіскальну і регулювальну функції. Регулювальна функція спрямована на формування раціональної структури імпорту та експорту, захист національного виробника (мито на імпорт); заохочення або обмеження експорту (мито на експорт). Міжнародна практика свідчить, що найбільш поширеним є мито на імпорт.
Мито стягується на основі Митного кодексу України і Закону України "Про єдиний митний тариф" від 5 лютого 1992р.
Єдиний митний тариф України - це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари чи інші предмети, що ввозяться на митну територію України чи вивозяться за її межі.
Платниками мита є фізичні та юридичні особи. Сплата податку здійснюється під час перетину митного кордону. У кінцевому підсумку реальними платниками мита на імпорт (ввізне мито) є споживачі товарів, що імпортуються. Однак під час перетину митного кордону мито сплачує суб'єкт господарювання.
На фінансову діяльність імпортерів-суб'єктів господарювання будуть справляти вплив: визначення об'єкта оподаткування, розмір ставок податку, податкові пільги, терміни сплати ввізного мита.
Об'єктом оподаткування є митна вартість товару, що перемішується через митний кордон.
Сплачують ввізне мито також громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства за предмети вартістю, що перевищує 200 Євро, і за одиничний неподільний предмет вартістю понад 300 Євро (Постанова Кабінету Міністрів України “Про удосконалення порядку ввозу (пересилання) громадянами предметів (товарів) в Україну” від 27 серпня 1996 р. № 1010).
Для визначення митної вартості товару, що імпортується, вартість товару у валюті, яка визначена укладеним контрактом, перераховується в національну валюту України за курсом Національного банку на день подання митної декларації.
Законом визначені 3 види ставок мита:
1. Адвалерні, що нараховуються у відсотках до митної вартості оподатковуваних товарів та інших предметів.
2. Специфічні, що нараховуються у твердих сумах на одиницю оподатковуваних товарів чи інших предметів.
3. Комбіновані, які поєднують у собі адвалерні і специфічні мита.
Законом визначені 3 види ставок мита:
1. Адвалерні, що нараховуються у відсотках до митної вартості оподатковуваних товарів та інших предметів.
2. Специфічні, що нараховуються у твердих сумах на одиницю оподатковуваних товарів чи інших предметів.
3. Комбіновані, які поєднують у собі адвалерні і специфічні мита.
На підакцизні товари встановлено ставки специфічного ввізного мита. Для більшості видів підакцизних товарів ставку ввізного мита встановлено в Євро з одиниці товарів, що імпортуються. Ставки ввізного мита диференційовані за товарними групами, як і ставки акцизного збору. Перелік товарів, що підлягають митному оподаткуванню, значно ширший, ніж перелік підакцизних товарів.
При стягненні мита діє розгалужена система пільг - від встановлення мінімальних пільгових ставок залежно від країни-постачальника (на імпортні товари), залежно від країни-покупця (на експортні товари) аж до повного звільнення від мита окремих товарів
Контроль за стягненням мита здійснюють митні органи. За виконання ними своїх обов'язків і надання платникам відповідних послуг стягуються митні збори. Вони теж можуть бути встановлені у відсотках від митної вартості товарів, однак їх не слід ототожнювати з митним податком.
Мито, що стягується митними органами, повністю вноситься до державного бюджету України.
Законом про єдиний митний тариф встановлені ввізні, вивізні і сезонні мита, а також особливі види мита.
До особливих видів мита відносяться: спеціальні, антидемпінгові і компенсаційні мита, що застосовуються в окремих випадках при ввезенні та митну територію України і вивезенні за ЇЇ межі товарів та інших предметів, незалежно від інших видів мита.
Спеціальні мита застосовуються:
1. Як охоронний захід, коли в Україну ввозяться товари в такій кількості чи на таких умовах, які спричиняють чи загрожують нанести шкоду виробникам;
2. Як захід попереджування учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси у цій області, а також як запобіжний захід недобросовісної конкуренції у випадках, визначених законами України;
3. Як захід у відповідь на дискримінаційні та/або неприязні дії з боку іноземних держав проти України чи у відповідь на дії окремих країн і їх об'єднань, що обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні.
Антидемпінгові мита застосовуються у випадках:
-ввезення на територію України товарів за ціною значно нижчою, ніж їх конкурентна ціна у країні експорту, і таке ввезення загрожує нанести шкоду державним виробникам чи перешкоджає розширенню виробництва подібних товарів в Україні;
-вивезення за межі України товарів за ціною значно нижчою, ніж ціни решти експортерів подібних чи конкуруючих товарів, чим спричиняють шкоду загальнодержавним інтересам України.
Від сплати мита звільняються:
-транспортні засоби на регулярних міжнародних перевезеннях вантажів, багажу і пасажирів, а також предмети матеріально-технічного забезпечення, пальне і продовольство, необхідні для їх нормальної експлуатації у дорозі;
-предмети матеріально-технічного забезпечення і спорядження, паливо, сировина для промислової переробки, продовольство та інше майно, що вивозиться з України для забезпечення виробничої діяльності українських і орендованих українськими підприємствами суден, що ведуть морський промисел, і продукція їх промислу, що ввозиться на територію України;
-валюта України, іноземна валюта і цінні папери;
-предмети, призначені для офіційного і особистого користування, що ввозяться в Україну і вивозяться з України головами дипломатичних представництв, членами дипломатичних представництв і співробітниками адміністративно-технічного персоналу, а також членами їх сімей, які проживають разом з ними;
-майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора в статутний фонд підприємства з іноземними інвестиціями;
-товари та інші предмети вітчизняного виробництва, що ввозяться назад на територію України без обробки і переробки, а також товари Імпортного виробництва, що вивозяться з України без обробки і переробки.
Як пільга допускається зниження ставок мита при ввезенні на територію України і вивезенні з неї товарів та інших предметів - відремонтованих і раніше ввезених чи вивезених, - пошкоджених до пропуску їх через митний кордон України, але придатних для використання як виробів чи матеріалів.
Непрямі податки мають важливу роль у формуванні Державного бюджету. Так в Законі України “Про Державний бюджет України на 1999 рік” встановлені такі суми податкових надходжень по непрямих податках:
Податок на додану вартість 8.302.728 тис. грн.
Акцизний збір з вітчизняних товарів 1.364.652,9 тис. грн.
Акцизний збір з імпортних товарів 859.870 тис. грн.
Ввізне мито 1.587.810 тис. грн.
Це разом складає 12.115.060,9 тис. грн. При загальній сумі доходів до Державного бюджету 23.895.260,8 тис.грн.. Тобто доля непрямих податків у формуванні доходної частини бюджету складає 50,7%.
Згідно з цим Законом до Державного бюджету України у повному обсязі зараховуються всі непрямі податки, крім акцизного збору з вітчизняних товарів. Статтею 6 цього Закону затверджені розміри нормативів відрахувань від акцизного збору з вітчизняних товарів до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
В системі непрямого оподаткування України, як і в цілому в податковій системі, багато недоліків. Найважливішим з них можна назвати нестабільність правової бази. Так, наприклад, з моменту прийняття Закону України "Про податок на додану вартість" було прийнято більше двадцяти виправлень до його тексту. Також треба відмітити недостатню увагу до регулюючої функції непрямих податків та зловживання їх фіскальною функцією, хоча непрямі податки за своєю суттю є дуже пристосованими до регулюючої функції.
Література
1. Закон України “Про Державний бюджет України на 1999 рік” від 31 грудня 1998 року.
2. Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року зі змінами.
3. Закон України “Про акцизний збір на алкогольні напої і тютюнові вироби” від 15 вересня 1995 року.
4. Закон України “Про ставки акцизного збору і ввізне мито на спирт етиловий і алкогольні напої” від 16 лютого 1995 року зі змінами.
5. Закону України "Про єдиний митний тариф" від 5 лютого 1992р.
6. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року “Про акцизний збір”.
7. Митний кодекс України.
8. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1997.
9. Податкова система України/ За ред. В.М. Федосова. - К.: Либідь, 1994.
10. Фінанси підприємств / За ред. Поддєрьогіна А.М. - К.: КНЕУ, 1998.
11. Фінансове право: Навч. посібник. - К.: Вентурі, 1998.
10