Культура Галицьке - Волинського
князівства.
Зміст.
1. Галицько-Волннський літопис - найвидатншдш історико-культурннй документ.
2. Архітектура та образотворче мистецтво Галицько-волинської Князівство.
3. Роль Галицько-волинської Князівства у збереженні та розвитку української
культури.
Література.
1. Галицько-волинський літопис - наивидатнішии історико-культурний документ.
Коли значення Києва як культурно-політітчного центру підупало, важливу
роль у духовному житті почали відігравати окремі князівства, в тому числі й
Галицько-волинське. Воно успадкувало і продовжило культурні традиції
Київської Князівство. Зразком цього є Галицько-Волинський літопис, що
складає третю частину Іпатіївського літопису. Дослідження літопису
показали, що він мав п'ять редакцій, в той же час він є цілісним твором, що
належить до однієї літописної школи.
Деякі вчені вважають, що в Галицько-Волинському літописі було
використано старовинний збірник, який до нашого часу не зберігся. На думку
дослідників, цей збірник включав візантійські хроніки. Ці "премудрі
хронографи" були зразком для літописця і він, визначаючи мету для себе,
писав:
"Хронографу треба описувати повністю все минуле, деколи сяіати вперед,
деколи повертати у давнє — мудрий читач зрозуміє". Характерною особливістю
Галицько-волинського літопису є ге, що в ньому подано хронологічний перелік
подій. Правда, літопис у перших редакціях не мав ніяких дат і час тієї чи
іншої
*
події визначався фразами "в ті ж роки", "в той же час", "після того" і
г.іи. У процесі подальшого редагувагпія літопис набув форми суцільною
оповідання про історичні події.
Джерела дігя написання літопису, як засвідчують дослідження
використовувались різні, У ньому наводились документи, окремі літописні
записи, що були складені у містах Володимирі, 1 аличі, Холмі, ІПнську.
Любомлі, деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою
Калкою ющо. Літописці нерідко користувались народними переказами, дружинним
епосом, піснями, а також народними приказками і прислів'ями.
Літопис, як правило, складався у княжому дворі і його автори були
виразниками інтересів княжої верхівки. Вони відстоювали ідею збереження
єдності Русі й засуджували тих представників боярської знаті, які сіяли
крамолу і підривали авторитет княжої влади. Центральне місце у літописі
посідає прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Оскільки літопис
писався різними авторами, то літописці відбивали точку зору різних князів.
Перший
автор, наприклад, присвятив основну увагу діяльності князя Данила І
алицького, інші літописці підкреслювали роль князя волинського Володимира
Васильовича. Основна ідея літопису виражається в обгрунтуванні права князя
1 алгщько-Волинської держави володіти Києвом і всією Південною Руссю. В
літописі відображені найголовніші події' виникнення, розвитку і занепаду
Галицько-волинського князівства. Його автори були високоосвіченими людьми,
які володіли іноземними мовами, зокрема, добре знали вже згадані грецьку,
латігпську, польську, німецьку і литовську мови. Літопис є важливим
джерелом вивчення історії і культури Галицько-Волинського князівства та
України взагалі.
2. Архітектура та образотворче мистецтво Галицько-волинської
Князівство.
В І алицько-Волинському князівстві розвивались архітектура, живопис,
художні ремесла. Кріпосні, оборонні і культові споруди в головних містах
виконувались у традиціях візантійської та місцевої народної архітектури. В
кінці XI століття в архітектурі спостерігаються значні романські виливи,
особ.'шво в Галичі і Володимирі на Волині. Напргтклад, звггчайиий тип
церков (так званих тринефних), видовжується в напрямку схід-захід через
прибудову третьої пари стовпів. Такі церкви в середгпгі мають шість
ггілонів, сюди належать церкви Володимира, Галича, Холма та ігшшх міст.
Вони складені переважно з тесаного каміння, їх покриття, обробка фасадів з
двома вежами, портали, капітелі, поліхромне різьблення, вітражі мають
виразний романський стиль. Такою, наприклад, є церква святого Пантелеймона
в Галичі (1200), яка має розкішний романський портал та інші різьблені з
каменю деталі. В центрі староукраїнської культури Галичі було знайдено
понад ЗО фундаментів різних будов тринавних церков і однієї ротонди, що
вказують на переплетення східних, західігих 1 місцевих архітектурних
традицій.
Яскраву картину спорудження Данилом церкви у Холмі подає літопис,
розповідаючи, що церква була "гарна і гожа". Церква мала чотири склешння і
"стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем;
троє вікон прикрашені стеклами римськими".
Кам'яне зодчество у Галицько-волинському князівстві було дуже
поширеним. Міські забудови, оборонні і церковні споруда виконувались
досвідченими будівничими. Літопис повідомляє, що, наприклад, міські
укріплення на Волині зводив "муж хитрий" Олекса. Археологічні розкопки
відкрили багато нових і цікавих матеріалів про архітектуру й мистецтво в
Галицьке- волинській державі.
У Галнцько-Волинському князівстві високою рівня розвитку набув
живопис. Українське живописне мистецтво, як доводить, академік Айналов,
виникло ще в дохристиянську добу. Істотний видів на його розвиток зробив
стиль візантійського живопису, який панував у ті часи не лише в
старокиївській державі, але й по всій Європі. Візантійський живопис, як
відомо, виріс на ірунті античного, який у своїй основі був реалістичним.
Християнський живопис порвав з реаліє гіршими традиціями і перейшов до
стилізованої декоративності, замість жгптєдіяльності стверджував аскетизм.
Саме в цьому варіанті християнський живопис прийшов з Візантії в Україну.
Його характерною рисою було те, що окремі постаті розмішувались на картині
в небесній гармонії, а не в життєвому безладді. Це був досить високий
рівень живописного мистецтва, але прийшов він у Стародавню Русь у дещо
видозмінених формах, зокрема, у формі монументальною мистецтва, тобто
декоративного малювання на стінах, і в формі книжкових мініатюр (рисунків і
початкових літер у текстах книг). Монументальне мистецтво теж зазнало
певних змін, зокрема в техніці малювання. Воно прийшло в Україну у формі
стінного розпису та у вигляді мозаїки. Стінний розпис нашими живописцями
був названий фресками. Отже, монументальне мистецтво ділиться на мозаїку і
фрески.
У Галицько-Волинському князівстві оздоблення інтер'єрів
давньоруських палаців, храмів, княжих дворів здійснювалось мозаїками,
фресками, різьбленим каменем, іконами. Видатною пам'яткою живопису тих
часів є мініатюри в літописах і художнє оздоблення книг. Дослідники
характеризують ХП століття як початок самостійної художньої творчості в
Україні.
3. Роль Галицько-волинської Князівства у збереженні та розвитку української культури.
Галицько-волинське князівство мало тісні культурні взаємозв'язки з
країнами Західної Європи, що виявлялися в активній торгівлі, дипломатичних
стосунках, різних політичних переговорах та взаємних візитах. Західні князі
неодноразово відвідували Володимир, Холм, Галич, а галицькі та волинські
князі в свою чергу не раз бували в столицях західних держав. Літопис
розповідає про візит Данила до угорського князівства. Данило "їхав поруч з
королем за звичаєм руським: кінь під ним був напрочуд гарний, сідло з
паленого золота, стріли і шабля прикрашені золотом та іншими оздобами, аж
дивно було, кожух із оловира грецького, обшитий золотим плоским мереживом,
і чоботи з зеленого сап'яну". Воїни, які супроводили князя теж бу;ш пишно
одягнуті: "Від полків його йшла велика світлість, від блискучої зброї".
Дружина князя справила велике враження на місцевих людей, а король Бела в
захопленні казав: "Менш варта мені й тисяча срібла, ніж те, що ти приїхав
руським звичаєм своїх батьків".
Між державами відбувався обмін мистецькими цінностями. Для церкви
Богородиці в Холмі Данило привіз із угорської землі "чашу з багряного
мармуру, вирізьблену чудовим мистецтвом,..". Мстислав Данилович подарував
Конраду Мазовецькому дорогий одяг та гарних коней з майстерно виготовленою
збруєю.
Події культурного і політичного життя у Галицько-волинському
князівстві знаходили широкий відгук у хроніках західних держав.
У той же час в Галицько-волинському літописі розповідається про події
в країнах Західної Європи. Взаємовпливи культур формували атмосферу
міжнародної довіри та мирних взаємовідносин у жорстоку феодальну епоху воєн
і розбою.
Па заході Галицько-волинська Русь була форпостом східнослов'янської
духовності. Різні сфери її культури, зокрема такі як освіта, мистецтво,
філософія, література, розвивалися під впливом західної та східної культур.
^ Через такі культурні центри, як Володимир, Холм, Галич і Львів культурні
впливи давньоруських земель надходили до східних слов'ян в Уіорщину і
держави Центральної Європи. У той же час Галіщько-Волинські землі зазнава;ш
істотних культурних виливів своїх західних сусідів; засвоєнл духовні і
матеріальні цінності передавались іншим землям Стародавньої Русі. Але
основа культури І алицько-волинського князівства була українська, спільна з
іншими князівствами Стародавньої Русі.
Князівські міжусобиці та напади різних завойовників виливали на
культуру Галицько-Волинського князівства, але не змогли призупинити
розвитку культурного процесу. Грунтуючись на принципах єдності культури
старокні'вської держави, культура західного князівства продовжувала
розвиватись в умовах феодальної роздрібненості, втілюючи ідею (диості
давньоукраїнських земель. За своїм ідейним змістом та художніми якостями ця
культура була на рівні культур середньовічної Європи, а в окремих випадках
перевищувала їх. Цим самим вона сприяла закріпленню історичних традицій
Київської Русі, примножувала багатющу скарбницю традицій української
культури.
6
галицько-волинська
ДЕРЖАВА - СПАДКОЄМИЦЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Наприкінці XII — у першій половині XIII ст. князівства Середнього
Подніпров'я — Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку
обставин (нескінченні князівські усобиці, певну зміну світових торговельних
шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік населення з південних
районів тощо) економічно та політичне занепадають і втрачають свої колишні
роль та значення. Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси
у цьому регіоні.
Кардинально іншою була сиутація у південно-західній частині Русі, де 1199
р. з'явилося нове державне об'єднання — Га-лицько-Волинське князівство, яке
надалі майже впродовж півтора сторіччя відігравало надзвичайно важливу роль
у житті східних слов'ян.
Виникненню та піднесенню Галицько-волинської держави сприяло:
1. Вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив
центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для
степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося-на перехресті
стратегічно важливих торгових шляхів).
2. Необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку
Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга.
3. Енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстислави-ча (1199—1205
рр.) та Данила Романовича Галицького (1238— 1264 рр.).
4. Існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло
економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.
Державний розвиток Галицько-волинського князівства відбувався у кілька
етапів:
І. Утвореная та становлення (1199—1205 рр.).
Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у
1199 р. придушує опір великих бояр і обєднує Галичину і Волинь. Сміливий
воїн, талановитий політик, жорсткий, а інколи навіть жорстокий володар,
князь веде активну зов-нішню політику. Переможні походи проти Литви та
Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202
р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його
"самодержцем всея Русі".
Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галицьке-Волинське
князівство на рубежі XII—XIII ст. за розмірами своїх володінь не
поступалося Священній Римській імперії, Його зміцнення на тлі прогресуючого
занепаду князівств Середнього Подніпров'я свідчило про те, що центр
політичного та економічного життя поступово пересувається у західному
напрямку. Центром своєї держави Роман'обрав не орієнтований на Візантію
Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торговельна
артерія Буг—Дністер витісняє занепадаючий шлях "із варягів — у греки".
З Часом Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені,
про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204 р. в обмін на прийняття
князем католицизму коронувати його. Галицько-Волинський князь втягується у
жорстоку боротьбу між Гогенштауфенами і Вельфами, яка загострилася у
тодішній католицькій Європі. Проте не тільки мечем здобував собі
славу'Роман. В останні роки життя він запропонував модель підтримки
"доброго порядку" на Русі. Відповідно до цього проекту планувалося
припинення князівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зовнішнім
ворогам, запровадження майорату (передачі князівського столу й усіх земель
старшому сину. що могло зупинити, на думку Романа, процес роздрібненості)
та вибори київського князя (у разі смерті) шістьма найбільшими на Русі
князями.
Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єднати Русь. У 1205 р.
він трагічно загинув поблизу польського містечка Завйхоста під час сутички
з вояками краківського князя Лешка Білого. ' ! II.
Тимчасовий розпад єдиної держави (1205—1238 рр.). Зі смертю Романа
розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл.
Характерними рисами державного життя у Цей час були:
.
— прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедентного порушення
норм феодального права — оголошення князем боярина Володислава Кормильчича
(1213—1214 рр.);
- безперервне втручання у внутрішні Справи західнорусь-ких земель
сусідніх держав — Угорщини та Польщі, наслідком та проявом якого було
проголошення "королем Галичини та
Володимири'" п'ятирічного угорського королевича Калмана (Ко-л'омана),
одруженого з дворічною польською княжною Саломе-є» (розпочата після цього
воєнна окупація тривала від 1214 р до 1219р.);
— наростаюча монгольська загроза, щовперше заявила про себе 1223 р. на
березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції
руських князів);
— енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького,
яка успішно закінчилася 1238 р.
III. Об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоор-дннським ігом
(1238—1264 рр.).
Відновивши єдність, Галицьке-Волинське князівство набирає сили та
відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських
лицарів Добжинського ордену під Доро-гочином. Незабаром він знову поширює
свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра.
Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу і Сходу, зводить низку
міст-замків (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.).
У період монгольського нашестя Данила Галицького не було в князівстві:
він перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку
цих держав до утворення антимон-гольськрго воєнного союзу.
Коли тгрлчища Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на рідні землі.
Тут його чекали не тільки значні демографічні втрати, руїни та згарища, а й
черговЄзіткнення зі свавіллям галицьких бояр, які запросили на престол
маріонеткового чернігівського княжича Ростислава. Одержавши 1245 р. у битві
під галицьким містом Ярославом перемогу над військами Ростислава, Данило
знову відновлює єдність Галицько-волинського князівства. В тому ж 1245 р.
князь змушений їхати до Золотої Орди, щоб одержати ярлик на управління
землями. Формально визнавши залежність від хана, Данило намагався тим самим
виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару по золо-
тоординцях. Географічна віддаленість від Орди створювала для цього
сприятливі умови: сюди майже не навідувалися ханські бас' каки, тут не
проводилися тотальні переписи населення з метою обкладення даниною;
головний обов'язок князя полягав лише у наданні хану допоміжних збройних
формувань під час його походів на Польщу та Литву.
За цих обставин Данило мав змогу сконцентрувати увагу на посиленні
боєздатності, внутрішньому зміцненні та централізації князівства. Активно
укріплялися старі міста та зводилися фортеці нового типу, розташовані на
горбах і з кам'яними стінами;
відбулася реорганізація війська: було сформовано піхоту, переозброєно
кінноту (особливу увагу зосереджено на важкоозброє-ній кінноті, ударів
якої, як правило, не витримували татари).
Водночас з політикою внутрішнього зміцнення князівства Данило Галицький у
зовнішньополітичній сфері намагається реалізувати свої плани щодо створення
антиординської коаліції. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує
союзницькі відносини зі своїми колишніми ворогами — Польщею, Угорщиною та
Литвою. Шлюб дочки Данила та володимиро-суздальсь-кого князя Андрія
Ярославича, молодшого брата Олександра Невського, скріпив воєнний союз двох
найвпливовіших руських князів. На жаль, ці зовнішньополітичні кроки
галицько-волинського князя не привели до утворення антиординської коаліції.
По-перше, основні інтереси західних сусідів Данила були зосереджені на
Заході, а не на Сході. По-друге, у 1252 р. Золота Орда завдала
спустошливого превентивного удару по Во-лодимиро-Суздальському князівству,
внаслідок якого князь Андрій втратив свій стіл і втік до Швеції.
Скориставшись скрутним становищем Данила Галицького, Римський Папа
Інокентій IV пообіцяв галицько-волйнському князю реальну допомогу в
боротьбі з золотоординцями та королівську корону за умови укладення унії
руської православної церкви з католицькою під покровительством Папи.
Намагаючись використати всі сили для боротьби проти іга, Данило
погоджується на ці умови, і 1253 р. у місті Дорогочині відбувається його
коронація. У цьому ж році Папа Римський оголошує Хрестовий похід проти
татар, до участі в якому закликав Польщу, Чехію, Померанію та Сербію. Проте
через низку причин (більшість названих країн були втягнуті у боротьбу за
австрійську спадщину, їх роздирали внутрішньополітичні негаразди, не могли
вони розраховувати і на кількісну перевагу над військовими формуваннями
монголів) плани ще одного хрестового походу так і залишилися нездійсненими.
Не відчувши реальної допомоги з боку папської курії, Данило розриває угоду
з Ватиканом і вступає у відкриту збройну боротьбу із Золотою Ордою.
Наприкінці 1254 р. Данило Галицький перейшов у наступ проти військ
Куремси, який намагався окупувати галицьке Пониззя. Внаслідок вдалих та
рішучих дій князю вдалося відвоювати у кочівників землі вздовж Південного
Бугу, Случі та Тетерева. До його планів входило визволення Києва, але саме
у цей час литовський князь Міндовг розриває укладений 1254 р. військовий
союз, який було скріплено зарученням сина Данила — Швар-но та дочки
Міндовга. Це різко змінює ситуацію — протягом 1255—1256 рр. безперервно
триває протистояння з Литвою.
Змінивши слабкого Куремсу на досвідченого Бурундая, якого літописець
називає "безбожним, лихим,-окаянним", Орда розпочинає 1258 р. новий
масований наступ. Не маючи сил для протидії, Данило Галицький під тиском
вимог Бурундая був змушений віддати наказ про знищення укріплень Володи
мира, Луцька, Львова, Кременця, Данилова та інших міст. Збе--реглися лише
оборонні споруди неприступного Холму. Саме у цьому місті після серйозної
хвороби 1264 р. помирає князь Данило.
IV. Стабільність та піднесення (1264—1323 рр.). Після смерті Данила
Галицького князівство знову втрачає свою ^ єдність: його землі було
поділено між трьома нащадками князя — Левом, Мстиславом і Шварно. Прагнучи
стабільності, Шварно укладає союз Галицького князівства з Литвою, але це
об'єднання не було тривалим. Найпослідовніше продовжував державницьку
політику свого батька Лев Данилович (1264— 1301 рр.). Хоча він і був
змушений визнати свою залежність від улусу Ногая, все ж саме цей князь
приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому
територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.
На рубежі XIII—XIV ст. відновилася єдність Галицько-волинської держави
під владою наступника Лева — князя Юрія І (1301—1315 рр.). Це був період,
коли Золота Орда, яка роздиралася внутрішніми міжусобицями та чварами,
поступово втрачала владу над підкореними територіями. Юрію вдалося
скористатися цією сприятливою обставиною для зміцнення власних позицій.
Він, як і Данило, прийняв королівський титул і назвав себе "королем Русі та
князем Володимири". За період правління Юрія І стабілізувався суспільний
розвиток, розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут.
І хоча миролюбний, схильний до компромісів князь змушений був повернути
зміцнілій Польській державі люблінську землю, його міжнародний авторитет та
вплив зростали. Про це свідчить встановлення 1303 р. окремої-Галицької
митрополії, яка безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріархові у
Константинополі. За словами польського середньовічного історика ЯнаДлу-
гоша, Юрій І був "людиною спритною і шляхетною, щедрою до духовних осіб.
Під час його правління Русь користувалася благами миру і величезного
добробуту".
Наступниками Юрія І стали його сини — Андрій та Лев II (1315—1323 рр.).
Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно,
дуумвіратом, і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Романовичі
проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з
Польською державою та Тевтонським орденом. Ці союзи мали антилитовську та
антиординську спрямованість. Однак братам не вдалося ефективно протидіяти
експансії Литви — Дорогочинська та Берестейська землі були втрачені.
Трагічно для них закінчилася і боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з
військами хана Узбека молоді князі загинули. V. Поступовий занепад (1323—1340 рр.).
Загибель Андрія та Лева II, які не мали дітей, урвала пряму лінію династії
Романовичів, що призвело до посилення політичної ролі та впливу галицького
боярства, зростання чвар та усобиць у феодальній верхівці, втручання
іноземних держав у внутрішні справи галицько-волинських земель. Майже два
роки галицько-волинський трон залишався без правителя. Лише 1325 р.
внаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини
та Литви главою держави було обрано 14-річного ма-зовецького князя
Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія І Львовича. Юний князь, який
прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава, не став маріонеткою у руках
бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей
свого розвитку Галицько-волинська держава вже пройшла. Перірд правління
Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волйнсько-го князівства:
посилився ординський вплив,безуспішноюбула боротьба з Польщею за Люблінську
землю, міста дедалі, більше контролювалися іноземними купцями та
ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве
населення наверталося до католицизму. , ' '
Масове невдоволення народу політикою Юрія 11 дало підставу боярам не
тільки для антикнязівської агітації, а й до активних насильницьких дій.
Внаслідок боярської змови у квітні 1?40 р. Юрія II Болеслава булоотруєно.
Після цієї подігзберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського
князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та
розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під
Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.
Отже, будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Га-лицько-
Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії:
-
— зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки
східного слов'янства, сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної
самобутності;
— стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного
життя;
— модернізувало давньоруську державну організацію;
— розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому
подоланню однобічності візантійського впливу;
— продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років
після встановлення золотоординського іга з честю представляло
східнослов'янську державність на міжнародній-арені.