Особливості розрахункових операцій на ф ючерсному ринку

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки підприємництва

Реферат на тему:

«Особливості розрахункових операцій на ф’ючерсному ринку»

Виконала

Студентка ІІІ курсу,3групи,ФЕМП

Туник Катерина Сергіївна

Перевірила

старший викладач кафедри

Трубей Оксана Миколаївна

Київ 2010

ЗМІСТ

ОСОБЛИВОСТІ РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ НА Ф’ЮЧЕРСНОМУ РИНКУ 6

ВИСНОВОК 17

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 18

ВСТУП

Ф'ючерсний ринок є органічною частиною сучасної ринкової економіки, його інструменти держави використовують для формування майбутніх сподівань, майбутньої економічної кон'юнктури. Оскільки ф'ючерсні угоди укладаються на основні економічні ресурси, то вплив держави через укладення таких операцій може бути істотним. Державне замовлення як одна із форм укладання строкових угод є негнучким, нееластичним щодо кон'юнктури та досить затратним. Політика України щодо учасників сільськогосподарських ринків за всі роки реформ була саме такою.

Ринок ф'ючерсних угод при нестабільній економіці, різких змінах цін на сировину, інфляції дає змогу виконувати страхові, хеджеві операції для істотного зменшення фінансових ризиків. Без офіційно котируваних і використовуваних бізнесом майбутніх цін та курсів розвиток промисловості та торгівлі у великих обсягах практично неможливий.[6]

В Україні для інвестицій у ф'ючерсні угоди ще не створено відповідних умов, а саме: немає ф'ючерсних бірж; відсутні фінансові посередники, головним видом бізнесу яких є спекуляція на прогнозах цін та курсів товарів, цінних паперів та валюти; учасники товарних сировинних та фінансових ринків не усвідомили і не вивчили унікальних можливостей хеджевих страхових операцій.

В Україні досі не створено біржу, яка відповідала б своїй ролі регулятора стихійних процесів ціноутворення базових активів. Жодна із функціональних у 2005 році в Україні бірж не відповідає за своєю суттю класичному поняттю біржі ні в економічному, ні в організаційному аспектах. Практика біржового будівництва не створила кола біржових товарів, не запровадила торгівлі стандартизованими контрактами на жоден з базових активів.[3]

Законодавство України, що регулює біржову діяльність не стимулює запровадження у практику сучасного біржового механізму. Законодавчі акти досить поверхові, не містять цілого низки головних аспектів створення строкового ринку. Не тільки податковий тиск, що, без сумніву, є великим тягарем і поглинальником обігових коштів бізнесових структур, є причиною затяжної кризи виробництва. Одна з важливих причин – це відсутність механізмів регулювання ринкової вартості власних майбутніх матеріальних та грошових потоків. В Україні нема механізму прогнозованих майбутніх (ф'ючерсних) цін та курсів.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ НА Ф’ЮЧЕРСНОМУ РИНКУ

Ф’ючерсний контракт – це стандартизована угода на купівлю або продаж конкретного товару, в конкретне місце і час у майбутньому за ціною, встановленою на вільних біржових торгах у централізованому регульованому місці за правилами цього ринку.

Особливістю ф’ючерсного контракту є цілковита стандартизація всіх його параметрів, за винятком ціни, що встановлюється шляхом попиту і пропозиції. Стандартизація ф’ючерсного контракту означає уніфікацію таких його умов, як споживча вартість товару, базисна якість і розмір доплат за відхилення від неї, умови і термін поставки, форма оплати, санкції за порушення умов контракту, порядок арбітражу тощо.

Кожний контракт представлений двома сторонами: покупцем і продавцем. Покупця ф’ючерсного контракту називають стороною, яка має довгу позицію, а продавця – стороною, яка має коротку позицію. Позиція продавця вважається короткою, тому що він продає товар, яким не володіє. Позиція покупця називається довгою, тому що він укладає угоду на купівлю товару в майбутньому.[4]

У цілому біржова торгівля для всіх організацій і осіб, що беруть участь у цій торгівлі, є особливою формою комерційної діяльності з метою одержання найбільшого прибутку поряд з іншими існуючими формами комерції. Виходячи з мети, яку поставили учасники торгівлі на біржі, у процесі укладання біржових угод вони здійснюють певні біржові операції, а саме:

купівля і продаж реального товару:

страхування від можливих втрат у разі зміни ринкових цін на реальні товари й на ф’ючерси (хеджування);

спекулятивні операції, засновані на різниці в цінах.

Купівля і продаж реального товару здійснюється виробниками з метою реалізації товарів, які ними вироблені; споживачами – з метою забезпечення себе сировиною для подальшої переробки або необхідними товарами; торговцями – з метою подальшого перепродажу товарів кінцевим споживачам.

Хеджування виконує функцію біржового страхування від цінових втрат на ринку реального товару й забезпечує компенсацію деяких витрат (наприклад, на зберігання товару); має на меті компенсувати за рахунок прибутку збитки, отримані від реалізації на ринку реального товару; забез-печує побічний зв’язок біржового ринку ф’ючерсних контрактів з ринком реального товару. На біржі хеджування здійснюють, як правило, підприємства, організації, приватні особи, які водночас є учасниками ринку реальних товарів: виробники, переробники, торгівці.

Спекулятивні операції здійснюються з метою одержання прибутку від купівлі-продажу біржових контрактів (форвардних і особливо ф’ючерсних), який може утворитися внаслідок різниці між ціною біржового контракту в день (момент) його укладання і ціною в день виконання за сприятливої для однієї зі сторін (продавця чи покупця) зміни ціни. В основі спекулятивних, як і страхових (хеджування), біржових угод лежить один і той же принцип біржової гри – гра на різниці в динаміці (на підвищенні або зниженні) цін ф’ючерсних контрактів. Але їх різниця в тому, що спекулятивні операції здійснюються посередниками (брокерами і дилерами, звичайно приватними особами), а хеджування – власниками (продавцями і покупцями) реального товару.[8]

Кліринг – це система безготівкових розрахунків за товари, послуги, різні види цінних паперів, що базуються на заліку взаємних вимог та зобов’язань.

Кліринг біржовий – це процедура розрахунків за біржовими угодами, що забезпечує фінансові гарантії їх здійснення через систему депозитних та маржевих внесків учасників біржової торгівлі.

Це означає, що в кінці кожного робочого дня інформація про всі операції на біржі уточнюється, конкретизується і порівнюється.

Розрахунки, що проводяться за біржовими угодами кліринговими палатами на ф’ючерсних біржах є безготівковими. Це невід’ємний елемент торгівлі на ф’ючерсному ринку.

Основні функції клірингової установи такі:

• Оформлення рахунків, розрахунки за завершеними операціями;

• Збір і зберігання гарантійних внесків за строковими контрактами для

відшкодування можливої різниці між початковою ціною і поточним котируванням;

• Регулювання поставок і надання інформації про торгівельні операції.

Розрахункові палати не лише гарантують перевірку сальдо (залишків) рахунків за всіма операціями до відкриття наступних торгів, але й забезпечують фінансову цілісність ринку.

Наявність біржової зали і клірингової палати дозволяє торговцям

укладати угоди протилежного характеру, купуючи та продаючи свій попередній контракт.

Клірингова палата гарантує своїм учасникам право діяльності і незалежність, виключає особисте зацікавлення, гарантує конфіденційність. Всі ф’ючерсні ринки мають операційний простір, де угоди укладаються шляхом відкритого викрику. Як тільки угода укладена, вона реєструється, а документ відсилається до Клірингової палати, яка робить експертизу чинності угоди. Після вказаної процедури Клірингова палата повністю відповідає за виконання цієї угоди.

Взаємодіючи з біржею, Клірингова палата регулярно реєструє укладені угоди. Оформляється спеціальний бланк, який підписують продавець та покупець. На 2 наступний день після укладення угоди кожна зі сторін отримує документ, що підтверджує укладену угоду.

Клірингова палата на біржі:

• Забезпечує швидкість і безперешкодність укладання офсетних контрактів, дозволяючи легко відкривати та закривати позиції (ліквідовувати їх);

• Спрощує процес поставки товару за ф’ючерсними контрактами: 3

• Забезпечує єдиний для всіх довгостроковий захист від значних

збитків за контрактом.

Розрахункові (клірингові) палати є нібито третьою стороною в угодах за всіма ф’ючерсними і опціонними контрактами: у ролі покупця стосовно будь-якого члена палати – продавця; в ролі продавця стосовно будь-якого члена палати – покупця. [7]

Покупці і продавці ф’ючерсних і опціонних контрактів беруть на себе фінансові зобов’язання не один перед одним, а перед розрахунковою палатою через фірму-члена палати. Це означає, що клірингова палата укладає контракти купівлі-продажі з собою.

Оскільки прямого взаємозв’язку між покупцем та продавцем немає,

кожному дозволяється купувати і продавати незалежно від іншого. Будучи учасником будь-якої угоди, розрахункова палата бере на себе відповідальність гаранта.

Розрахункові палати мають можливість гарантувати виконання всіх здійснених у біржовій залі угод, оскільки вимагають від своїх членів депонувати гарантійні внески. Ці засоби, тобто прибуток, або маржа, розрахункової палати є фінансовим забезпеченням. Розмір маржі встановлює рада директорів бірж за рекомендацією спеціальної комісії Клірингової палати.

Учасники торгівлі на ф’ючерсному ринку зобов’язані вкладати гарантійні внески як фінансове забезпечення спроможності продавця і покупця виконати свої зобов’язання за ф’ючерсним контрактом – продати чи купити товар, якщо позиція не компенсована до моменту закінчення строку дії контракту.

Маржа як гарантійний внесок повинна забезпечувати витривалість та стійкість контракту. [5]

Гарантійний внесок за ф’ючерсними контрактами біржі переважно встановлюють у межах 2 – 15% номінальної вартості контракту. В більшості випадків біржі розраховують її рівень за формулою(1):

m + 3σ, (1)

де m – середнє значення абсолютних змін цін ф’ючерсного контракту;

σ – стандартне відхилення від цих щоденних змін.

Розмір гарантійного внеску визначається рівнем ризику. При нестабільному ринку переважно вимагається значний внесок, при стабільності ринкової кон’юнктури – менший. Окрім цього, виділяють внески на хеджеві та спекулятивні рахунки.

Маржа на ф’ючерсному ринку не є частковою передплатою за актив, що перебуває під контрактом. Це гарантійний внесок, призначений організувати захист продавця від невиконання покупцем контракту, якщо ціни знизяться, і покупця від невиконання контракту продавцем, якщо ціни зростуть.

Виділяють два види маржі:

• Початкова маржа – вноситься при відкритті ф’ючерсної позиції.

• Варіаційна або підтримуюча маржа – це переказ грошових коштів для відновлення вартості контракту після зміни ціни для забезпечення фінансових гарантій його виконання.

Як початкова, так і варіаційна маржі вносяться учасниками ф’ючерсної торгівлі через фірму-члена Розрахункової палати, внаслідок чого виникають стосунки між клієнтами та членами біржі, між кліринговою палатою та її фірмами-членами.

Ф’ючерсні біржі Заходу формують вимоги до мінімальних розмірів початкової та підтримуючої маржі, яких повинні дотримуватись клієнти. Цей вид маржі називають біржовою. [3]

Клірингові палати ф’ючерсних бірж встановлюють вимоги до рівня маржі, який клірингові фірми зобов’язані підтримувати в палаті. Таку маржу називають кліринговою.

Біржова та клірингова маржі можуть збігатися або незначно відрізнятися. Члени біржі, як правило, вимагають від клієнтів, особливо нових, вищого рівня маржі, від того, якого їм потрібно дотримуватися у Розрахунковій палаті.

Операції за ф’ючерсними контрактами поділяють на відкриття і закриття, або ліквідацію позиції. Початкова купівля або продаж ф’ючерсного контракту означає відкриття позиції для продавця чи покупця.

Ф’ючерсні угоди не передбачають обов’язкової поставки товару в термін, обумовлений контрактом. У процесі купівлі-продажу ф’ючерсних контрактів здійснюються так звані паперові угоди, предметом яких є не товар, а права на нього. Такі контракти можна ліквідувати шляхом укладання зустрічної угоди на таку саму кількість товару з тим самим місцем поставки. Учасник біржі, який продав ф’ючерсні контракти, може не виконувати свої зобов’язання, якщо не пізніше певного встановленого терміну купить таку саму кількість таких самих типових контрактів і здійснить залік. Продавець може виконати свої зобов’язання також шляхом поставки товару покупцю.[2]

Суть ф’ючерсної торгівлі полягає в отриманні доходу за рахунок різниці між ціною куплених і проданих контрактів. Для спрощення обігу кожний ф’ючерсний контракт має стандартну, встановлену біржею кількість товару, що називається одиницею контракту. Наприклад, в угодах на зернові (кукурудза, пшениця, соєві боби) на більшості бірж США одиниця контракту становить 5000 бушелів (138,9 т), в угоді на мідь на Лондонській біржі металів – 25 т.

Важливим показником у ф’ючерсному контракті є якість товару. Для стандартизації цього показника у ф’ючерсних контрактах, на відміну від ринку наявного товару, де зустрічається велика кількість сортів одного товару, у ф’ючерсному контракті декларується окремий сорт цього товару (наприклад, пшениця тверда червоно зерна з вмістом клейковини 27%).[6]

Серед умов ф’ючерсного контракту важливу роль відіграє встановлення терміну, на який дозволяється укладати угоду і поставки. Наприклад, на ф’ючерсному ринку кукурудзи в США торгівля ведеться за п’ятьма позиціями (липень, вересень, грудень, березень, травень).

Важливою характеристикою ф’ючерсного контракту є тривалість його дії, тобто періоду від відкриття торгівлі контрактом на конкретний місяць до закінчення торгівлі цим контрактом. Загалом цей період задекларований на різних біржах по-різному, але в середньому торгівля відкривається за 4-18 місяців до закінчення терміну контракту. На сільськогосподарські товари він обмежується 4-8 місяцями.[7]

Важливим елементом ф’ючерсного контракту є умова поставки. У зв’язку з тим, що на ф’ючерсному ринку працюють тисячі учасників, більшість з яких не зацікавлена в реальному виконанні укладених угод, було вироблено два способи їх ліквідації: перший – укладення зворотної угоди, другий – поставки реального товару. Основна кількість ф’ючерсних контрактів закривається шляхом зворотної угоди і тільки 2% їх завершуються реальною поставкою товару. Для ліквідації зобов’язань за контрактом учасник угоди дає наказ брокеру щодо здійснення зворотної операції:

власник довгої позиції – наказ на продаж такого контракту;

власник короткої позиції – наказ на купівлю контракту.

Різниця у вартості контракту на момент його укладення і ліквідації становить або прибуток учасника, або збиток, що також списується з його рахунку.

Власник довгої позиції може реалізувати контракт або новому учаснику, який не має зобов’язань на ф’ючерсному ринку, або власнику короткої позиції, який таким способом закриває свою позицію.[1]

Ліквідацію угоди шляхом реальної поставки товару регулює біржа самостійно. Як правило, продавцю дозволяється вибирати конкретний сорт товару, оскільки в контракті обумовлюється можливість поставки кількох сортів вищої і нижчої якості того, що закріплено в контракті. Біржа також встановлює не один, а кілька пунктів доставки, що дає можливість виробнику вибирати залежно від його географічного положення. Всі ці моменти роблять контракти більш привабливими для виробників сільськогосподарської продукції.

Як і будь-яка ринкова ціна, ціна ф’ючерсного контракту має об’єктивну основу – вартість. Ціна може коливатися залежно від попиту і пропозиції.

Вартість ф’ючерсного контракту може бути визначена як така його ціна, за якою інвестору вигідна як купівля самого активу на фізичному ринку і наступне його зберігання до моменту використання або одержання доходу, так і купівля ф’ючерсного контракту на цей актив.

Отже вартість ф’ючерсного контракту визначається наступними чинниками: ціна активу на фізичному ринку, термін дії ф’ючерсного контракту, відсоткова ставка, витрати, пов’язані з володінням активом (зберігання, страхування).

Внаслідок специфіки ринку і країни слід відзначити й такі відмінності: в комісійних витратах на готівковому і ф’ючерсному ринках; в оподаткуванні; у валютних курсах тощо.

Формула розрахунку вартості ф’ючерсного контракту має такий вигляд(2):

Са = Ца + Ца * П* Д/360, ( 2 )

де Са – вартість ф’ючерсного контракту на біржовий актив;

Ца – ринкова ціна активу на фізичному ринку;

П – банківський відсоток за депозити (плюс відсоток витрат на зберігання і транспортування);

Д – кількість днів до закінчення терміну дії ф’ючерсного контракту або його закриття.

Якщо біржовий актив приносить певний дохід, наприклад, дивіденд за акції або відсоток за облігації, то цей дохід треба вирахувати виходячи з банківської відсоткової ставки. Формула матиме такий вигляд(3):

Са = Ца + Ца *(П-Па)* Д/360, (3)

де П – середній розмір дивіденду за акції або відсотка за облігації.

На практиці ціна і вартість ф’ючерсного контракту не бувають рівні.

Етапи розрахунків з купівлі-продажу ф’ючерсного контракту включають: день (момент) укладення контракту; період, протягом якого контракт залишається незакритим або невикористаним, і день (момент) закриття контракту або його виконання.[6]

1 етап:

день укладення контракту (відкриття позиції);

реєстрація контракту в Розрахунковій палаті;

сплата гарантійного внеску за контракт;

сплата збору за реєстрацію контракту.

2 етап:

день (період) збереження відкритої позиції;

розрахунки за змінною маржею;

розрахунки за початковою маржею, якщо Розрахункова палата змінила їхні ставки.

3 етап:

день закриття контракту внаслідок здійснення зворотної угоди або день виконання контракту (день закінчення терміну його дії);

розрахунок прибутку (збитку) за закритою позицією;

сплата збору за реєстрацію зворотної угоди;

розрахунок суми грошей, яку виплачує Розрахункова палата члену Розрахункової палати (клієнту) або яку виплачує Розрахунковій палаті член Розрахункової палати (клієнт);

передача (одержання) біржового активу, що лежить в основі ф’ючерсного контракту.

Розрахунок початкової маржі за відкритою позицією здійснюється за формулою(4):

М = ЦК*Пм:100, (4)

де М – сума початкової маржі;

Цк – ціна купленого ф’ючерсного контракту на біржовому ринку;

Пм – відсоткова ставка початкової маржі, %.

Ставка початкової маржі складає 1-10% і коливається залежно від виду ф’ючерсного контракту і поточної ринкової кон’юнктури. Рівень ставки початкової маржі відповідає максимально можливій зміні ринкової ціни ф’ючерсного контракту впродовж одного біржового торговельного дня.

Швидкий розвиток біржової торгівлі в 70-е й 80-е роки відбулося через різкі й важко прогнозовані коливання цін на товарних ринках. За день ціна може змінитися на 3-5 %, за тиждень - на 10-15 %, а за рік - у два рази й більш.

Для зменшення ризиків фірми прибігають до підстрахувальним операціям на біржі шляхом доповнення звичайних комерційних справ на ринку реального товару ф'ючерсними. Коливання цін і можливість у невеликий строк дістати більший прибуток залучають на біржу й спекулянтів.

І спекулятивні, і страхові операції включають завжди угоди ф'ючерсні (на продаж або придбання неіснуючого товару) і офсетні (зворотні їм).

Приведемо приклад можливості біржового гравця заробити на зниженні цін (таких біржовиків називають “ведмеді”). Гравець дає вказівку брокерові продати ф'ючерс із поставкою через 4 місяця за 20 тис. доларів. Брокер продає товар, а через 4 місяця ціна знизилася на 1 тис. доларів. Тоді біржовий гравець дає завдання брокерові на офсетну операцію: купити таку ж партію за новою ціною-19 тис. доларів. Усі операції здійснюються з розрахунковою палатою біржі. І після пред'явлення офсетного контракту на цю же партію товару, гравець “заробив” 1 тис. доларів

Якщо ж гравець помилився із прогнозом у русі цін, і замість 20 тис. доларів його партія товару буде коштувати 21 тис. доларів, то він змушений цю тисячу доларів заплатити в касу розрахункової палати біржі.

Біржовий гравець може заробити й на підвищенні цін (таких гравців називають “бик”), і якщо він правильно передбачить зміну цін, то йому треба закупити через брокера ф'ючерс, а потім за допомогою офсетної операції продати партію товару, але вже по більш високій ціні.[4]

Отже, ф'ючерсний ринок є організованим форумом для укладення строко­вих контрактів, які для більшої ліквідності мають стандартизовані умови на найвищому рівні. Крім того, світовий ф'ючерсний ринок має давню історію, яка підтверджує необхідність та корис­ність його існування для розвитку економіки держави. Зокрема, деякі дослідники виділяють цілу низку функцій, які виконують ф'ючерсні ринки. Наприклад, вони слугують механізмом перенесення ризиків з тих учасників ринку, які не бажають його нести, на тих, хто прагне цього. Важливим є те, що результатом роботи такого механізму є збільшення кредитоздатності під­приємств, які в протилежній ситуації є більш «чутливими» до коливань цін. Крім того, ліквідні ф'ючерсні ринки в цілому сприяють стабільності цін. Наступною функцією є визначення цін. Що­денно ф'ючерсні котировки дозволяють з'ясувати домовленості учасників ринку щодо майбутньої ціни товарів або фінансових інструментів. Це робить набагато точнішим планування виробниц­тва. Крім того, на біржах встановлюється пев­ний порядок у торгівельній практиці різних учас­ників ринку. Правила бірж сприяють чесній та впорядкованій торгівлі.

ВИСНОВОК

Особливістю ф’ючерсного контракту є цілковита стандартизація всіх його параметрів, за винятком ціни, що встановлюється шляхом попиту і пропозиції. Стандартизація ф’ючерсного контракту означає уніфікацію таких його умов, як споживча вартість товару, базисна якість і розмір доплат за відхилення від неї, умови і термін поставки, форма оплати, санкції за порушення умов контракту, порядок арбітражу тощо.

Кожний контракт представлений двома сторонами: покупцем і продавцем. Покупця ф’ючерсного контракту називають стороною, яка має довгу позицію, а продавця – стороною, яка має коротку позицію. Позиція продавця вважається короткою, тому що він продає товар, яким не володіє. Позиція покупця називається довгою, тому що він укладає угоду на купівлю товару в майбутньому.

Вартість ф’ючерсного контракту визначається наступними чинниками: ціна активу на фізичному ринку, термін дії ф’ючерсного контракту, відсоткова ставка, витрати, пов’язані з володінням активом (зберігання, страхування).

Сучасна ф’ючерсна товарна біржа являє собою фінансовий інститут, який значно спрощує та здешевлює торгівлю. А через біржовий механізм відбувається страхування товарної продукції, яка надходить на ринок, “обходячи” тим самим ризик зміни ринкової кон’юнктури. Така біржа має потужні організаційні та прогнозовані можливості, що динамізують усю економіку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Проект Закону України “Про похідні цінні папери” // Укр. інвестиційна газ.– № 19(189).– 18 трав.– 1999.– С. 5.

Буренин А.Н. Фьючерсные, форвардные и опционные рынки. – М.: Тривола, 1994. – 232 с.

Васильєва В. В., Васильченко О. Р. Фінансовий ринок: Навч. посіб.– К.: Центр учбової л-ри, 2008.– 368 с.

Кравченко Ю. Я. Ринок цінних паперів: Навч. посіб.– К.: Дакор, КНТ,2008.– 664 с.

Крамаренко В.І. Біржова діяльність. – К.: ЦУЛ, 2003.

Сохацька О. Теоретичні основи функціонування ф’ючерсних ринків // Економіка України.– 2001.– №12.– С. 55–61.

Сохацька О. М. Біржова справа: Підручник.– Т.: Карт-бланш, 2003.– 602 с.

Сохацька О. М. Міжнародні ф’ючерсні ринки: теоретико-методичні аспекти: Монографія.– Т.: Карт-бланш, 2002.– 454 с.