Агрус і гарбуз звичайні

з біології на тему:

АГРУС І ГАРБУЗ

ЗВИЧАЙНІ

АҐРУС ЗВИЧАЙНИЙ

Glossularia reclinata - багаторічна рослина родини агрусових. Кущ заввишки 60-150 см з колючими пагонами. Ли­стки З-5-лопатеві, зубчасті. Квіт­ки сидячі, з зеленуватими, чер­вонуватими або пурпуровими пелюстками, одиничні або в 2— 3-квіткових'китицях. Плоди (не­справжня ягода) округлі або ви­довжені, забарвлені в білий, жов­тий, рожевий, червоний або чор­ний колір. Цвіте у травні — черв­ні.

Поширення. Вирощують у садах в усіх районах України. Заготівля і зберігання. З зелених і напівстиглих ягід виготовляють компоти та варення, із стиглих — соки, вина, мармелад, начинку для цукерок тощо. Ягоди можна сушити або маринувати.

Хімічний склад. Плоди аґрусу містять 6—10 % цукрів (фрукто­за, глюкоза, сахароза), до 2,3% органічних кислот (переважно лимонна і яблучна), близько 1 % пектинових речовин, близько 2 % клітковини, аскорбінову кис­лоту (25—ЗО мг%), каротин (0,2 мг%), вітамін Е (0,56 мг%), фолієву кислоту, фенольні спо­луки (катехіни, лейкоантоціани, антоціани, флавоноли, фенольні кислоти), сполуки калію, заліза, йоду, міді, марганцю, фтору та цинку.

Фармакологічні властивості і ви­користання. В народній медицині аґрус використовують як віта­мінний, сечогінний, жовчогінний та послаблюючий засіб, як засіб, що нормалізує артеріальний тиск, протидіє новоутворенням. Корисно вживати аґрус при ате­росклерозі, крововиливах, пов'я­заних із зниженням міцності кровоносних капілярів, при гіпер­тонії, анемії, послабленні діяль­ності шлунково-кишкового трак­ту, при хронічних запорах, захво­рюваннях нирок і сечового міхура. При порушенні обміну речовин і ожирінні рекомендується вжи­вати протягом 3—4 тижнів багато ягід аґрусу з одночасним обме­женням калорійності їжі.

ПРОТИПОКАЗАНО вживати аґ­рус при виразковій хворобі шлун­ка і дванадцятипалої кишки в ста­дії загострення, при ентеритах і колітах, що супроводяться про­носом.

ГАРБУЗ ЗВИЧАЙНИЙ,

гарбуз столовий, кабак, Cucurbilla pepo — однорічна однодомна трав'яниста сланка рослина родини гарбузо­вих. Стебло шорсткоопушене, ши­пувате, лазяче, з розгалуженими вусиками, 3—10 м завдовжки. Ластки великі, серцевидні, піор-сткоопушені, 5-лопатеві, лопаті гострі, відокремлені одна від од­ної виразними тупими виїмками. Квітки одностатеві, одиничні, па­зушні, віночок п'ятирозділь­ний, жовтогарячий. Квітконіжки тичинкових квіток тупоп'яти-гранні. Плід ягодоподібний, вели­кий, кулястий або видовжений. Цвіте протягом червня — серпня.

Поширення. Дико росте в тропіч­ній Америці. На Україні вирощу­ють як харчову та кормову куль­тури.

Заготівля і зберігання. В науко­вій медицині використовують на­сіння, в народній — м'якуш плода і плодоніжки. Насіння відпускає­ться аптеками. Заготовляють йо­го із зрілих плодів. Строк при­датності насіння — один рік. Хімічний склад. Плоди містять цукри (глюкоза, фруктоза, са­хароза), органічні кислоти (пе­реважно яблучна), каротин (до 6 мг% ), аскорбінову (8—20 мг% ), фолієву (14 мкг/100 г), панто-тенову (0,4 мг% ) та нікотинову (0,5 мг% ) кислоти, вітамін В6 (0,13 мг%), рибофлавін, тіамін, значну кількість мінеральних речовин (калій -170 мг% , залізо — 100, мідь — 180, фтор — 86, цинк — 240 мкг/100 г, кальцій, фосфор). До складу насіння входять жирна олія ній медицині при захворюваннях (близько 20 % ), фітостерин кукурбітол, смолисті речовини, органічні кислоти, вітаміни групи В, а також при затримці сечі внаслідок спазматичних явищ. Використовують гарбузове насіння як сечогінний засіб (їдять 2—З склянки насіння за день). М'якуш використовується як засіб проти стьожкових і круглих глистів. За активністю воно поступається дріоптерісу чоловічому, але має перевагу в тому, що не виявляє токсичного впливу на організм, і тому його можна призначати дітям, хворим похилого віку і вагітним. Лікування гарбузовим насінням, щоб позбутися стьожкових глистів, має свої особливості. За 2 дні до його початку необхідно щоранку ставити клізму, а напередодні увечері прийняти сольове проносне. Наступного дня натщесерце вживають приготовлені з гарбузового насіння ліки. Перед вживанням насіння очищають від лушпиння, слідкуючи за тим, щоб сіро-зелена шкірочка залишалася на насінні, розтирають у ступці з водою або молоком до утворення кашки, додають півсклянки цукру, меду або варення і споживають лежачи протягом двох годин невеличкими порціями.

У поєднанні з іншими лікарськими рослинами і конопляним сім’ям гарбузове насіння використовується в народній медицині при захворюваннях нирок і сечовивідних шляхів, зокрема, при появі крові в сечі, а також при затримці сечі внаслідок спазматичних явищ. Використовують гарбузове насіння і як сечогінний засіб (їдять 2-3 склянки насіння за день). М’якуш гарбуза використовують як сечогінний, жовчогінний та послаблюючий засіб. Вживання м’якуша (сирого по 0,5 кг, вареного або печеного по 1,5-2 кг за день) показане при хронічних запорах, хворобах серця, що супроводяться набряками, подагрі, хронічних формах пієлонефриту і холециститу, при хронічних колітах і ентероколітах у стадії нерізкого загострення. Сік з м’якуша гарбуза п’ють при блюванні у вагітних, він заспокоює, покращує сон. Зовнішньо м’якуш використовують при опіках, для лікування екзем та запальних вогнищ на шкірі, як фітотерапевтичний засіб у косметиці. Відвар гарбузових черешків (хвостиків) має діуретичну здатність і рекомендується при ниркових та серцевих захворюваннях з набряками, при гіпертонічній хворобі, порушенні обміну речовин. Відваром гарбузових квіток лікують гнійні рани.