Синюха блакитна шавлія лікарська собача кропива

Лікарські рослини

та їх застосування

(Синюха блакитна,

Шавлія лікарська,

Собача кропива)

Синюха блакитна —
Polemonium
coeruleum
L
.

Багаторічна трав'яниста рослина з коротким товстим ко­реневищем, від якого відходять численні довгі сірувато-жовтого кольору тонкі корені. Стебло пряме, негалузисте. Листки ве­ликі, чергові, непарнопірчасті, нижні на довгих, а верхні на коротких черешках, з 15-~27 листочками. Квітки сині або синьо-лілові, великі, зібрані в китицевидне суцвіття. Плід — куляста багатонасінна коробоч­ка.

Цвіте в червні-липні, пло­ди достигають у серпні-вересні. Росте на вологих місцях, на узліссях, луках, у долинах рі­чок і балок, по берегах річок, на лісових галявинах, серед чагарників.

Збирають і заготовляють у Сибіру.

Для виготовлення ліків ви­користовують корені синюхи. Збирають їх у серпні-вересні — в період в'янення надземних частинрослини.

Корені викопують із землі, коротко обрізують всі надземні частини і швидко обмивають холодною водою. Товсті кореневища розрізують вздовж.

Сушать на вільному повітрі або в приміщенні, що добре про­вітрюється. Запах синюхи дуже слабкий. На смак вона гіркувата.

Корені синюхи містять тритерпенові сапоніни (до 30%), смоли (1,25%), органічні кислоти, ефірну і жирну олію, крохмаль.

У народній медицині синюху використовують разом з валеріа­новим коренем як заспокійливий і протисудорожний засіб при епі­лепсії і безсонні.

В 30-х роках М. М. Варлаков після експериментальних дослі­джень запропонував застосовувати настій і відвар синюхи замість імпортної сенеги як відхаркувальне. Клінічні спостереження підтвер­дили цінність препаратів синюхи, і тепер їх широко використовують при бронхіті і туберкульозі. Іншими дослідниками (В. В. Ніколаев, 1914; Г. А. Цофіна та ін., 1966) встановлено заспокійливу дію препаратів рослини. Витяжки з коренів синюхи у 8—10 разів активніші, ніж валеріани. .Препарати синюхи призначають у випадку різних психічних і нервових хвороб. Дуже ефективні настої суміші синюхи з сухоцвітом багновим при виразковій хворобі шлунка.

Шавлія лікарська —
Salvia
officinalis
L
.

Багаторічна напівкущова рослина заввишки до 70 см. Стебла сіро-зелені, галузисті, внизу дерев'янисті, вкриті тонкою сірою або бурою корою, чотиригранні, густо опушені. Листки численні, супро­тивні, довгасті, зморшкуваті, зверху темно-зелені, повстисті,, знизу сіруваті, з короткими волосками, дрібносітчастими прожилками. Квітки великі, на коротких квітконіжках, по 3—8 у кільці, зібрані в суцвіття. Віночок двогубий, фіолетово-синій. Запах, особливо при розтиранні пальцями, сильний, ароматний (мал. 140), смак пряний.

Цвіте в червні-липні.

Рослину культивують у садах, на городах, квітниках і т. д. Походить із Середземномор'я.

Райони поширення в культурі — Україна, зокрема Крим, Молдавія, Кавказ і Краснодарський край.

Для виготовлення ліків використовують листя шавлії.

Листя збирають 2 рази за літо: перший раз — на початку цві­тіння, другий — у вересні. Листки зривають вручну безпосередньо з рослини. Під час першого збирання знімають нижні листки, а восени все листя.

Сушать на вільному повітрі, розіклавши тонким пухким шаром.

У листках шавлії є велика кількість дубильних речовин, а та­кож до 2,5% ефірної олії, до складу якої входить 15% цинеолу, туйон і різні терпени. Основна дія шавлії пояснюється наявністю в ній дубильних речовин, що спричинюють в'яжучий, кровоспинний і протизапальний ефект, та ефірної олії, що викликає дезинфікую­чу дію.

Шавлія — одна з популярних лікарських рослин, відомих з дав­ніх часів. Багато грецьких поетів прославили її лікувальні власти­вості.

У науковій медицині листя шавлії застосовують тільки зов­нішньо: для примочок, припарок і полоскання, як легкий в'яжучий і пом'якшувальний засіб при запальних катарах слизових оболонок, головним чином рота, горла і зіву, а іноді прямої кишки (для клізм — відвар 1 столової ложки в 1 склянці води).

Інститут мікробіології та вірусології ім. Д. К. Заболотного АН УРСР в 1979 р. .запропонував для використання в стоматології новий лікарський засіб — сальвій. Це комплексний малотоксичний препарат, що містить діючі речовини трави шавлії лікарської. Саль-він згубно впливає на грампозитивних мікроорганізмів, у тому числі стрепто- і стафілококів, стійких до дії антибіотиків. Має про­тизапальну і в'яжучу дію, стимулює регенерацію м'яких тканин.

Застосовують сальвій у вигляді 0,1—0,25% спирто-водних -роз­чинів (готують перед вживанням) при катаральних і виразковокротичних гінгівітах, гострих і хронічних афтозних стоматитах, пародонтозі І—IIIступеня, хронічному і гострому періодонтиті, адено-флегмонах, абсцесі (після розкриття).

Залежно від характеру патологічного процесу розчини сальві-ну призначають для зрошення, змазування, промивання, аплікацій, введення турунд у канали і патологічні кишені (на 10 хв). Трива­лість лікування — від 2 до 10 сеансів.

У домашніх умовах листя шавлії заварюють, як чай, для чого 1 столову ложку його обливають 1 склянкою окропу, настоюють 20 хв, проціджують і теплим полощуть рот і горло кілька разів на день.

Олію шавлії додають для запаху до зубного порошку.

Листя шавлії входить до складу грудних чаїв №~3, 6, шлун­кового чаю № 3, пом'якшувальних сумішей № 1 і 3.

Собача кропива —
Leoriurus guinquelobatus Gilib.

Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 50—200 см. Стебло пряме, розгалужене, чотиригранне, червонувате, опушене довгими волосками. Листки супротивні, черешкові, темно-зелені, м'яковоло­систі, великозубчасті, верхні — трилопатеві. Квітки дрібні, двогубі, рожеві, зібрані кільцями у пазухах верхніх листків, що утворюють на кінцях стебел і гілок довге суцвіття. Плід— горішок.

Цвіте з кінця червня до вересня.

Росте як бур'ян на пустирях, вздовж шляхів, на вигонах і па­совищах, перелогах і городах, обривах і сухих берегах річок, місця­ми в значній кількості.

Райони поширення — середня і південна зони Європейської час­тини СРСР, Середня Азія і Західний Сибір.

Збирають і заготовляють переважно на Україні. Можна орга­нізувати збирання в усіх згаданих районах.

Для виготовлення ліків викори­стовують траву собачої кропиви. За­готовляють її в період цвітіння, зрі­зуючи стебла разом з листям і квіт­ками. Довжина стебел має бути не більша 40 см. При пізньому збиран­ні обривають квітучі бічні гілки, за­лишаючи головне стебло, що відцві­ло, а також суцвіття, які також від­цвіли.

Сушать у затінку на вільному по­вітрі або в приміщеннях, що добре провітрюються, і на горищах.

Трава собачої кропиви містить стероїдні та флавоноїдні глікозиди, стахідрин, алкалоїд леонурин, сапо­ніни., дубильні і цукристі речовини.

Собача кропива застосовується в гомеопатії. За заспокійливою дією собача кропива подібна до валеріани, але переважає її за силою цієї дії.

У народній медицині вона вико­ристовується як серцевий і за­спокійливий засіб ще з XV—XVIст. У 30-х роках XXст. її впроваджено в наукову медицину. Як заспокійливий засіб собачу кропиву вживають при базедовій хворобі й епілепсії (В. Патер, 1932).

В. В. Звєрєв (1938) установив малу токсичність екстракту собачої кропиви, який має властивість розширювати кровоносні судини.

Собача кропива ефективна при неврозах серця, гіпертонії, груд­ній жабі, пороках серця і міокардіодистрофії.

Застосовують: 1) у випадку серцево-судинних захворювань з різко вираженими нервовими явищами і при безсонні — настій 1 сто­лової ложки дрібно порізаної трави кропиви на 1 склянці води п'ють по 1 столовій ложці 5—6 разів на. день; 2) при гіпертонічній хворобі (на ранніх її стадіях), склерозі мозкових судин з підви­щеним артеріальним тиском — настій з суміші трави собачої кро­пиви, трави сухоцвіту багнового, квіток глоду і листя омели (по 2 столові ложки) на 1 л води приймають по 2 столові ложки З—4 рази на день.

В аптеках можна купити готову спиртову настойку собачої кро­пиви, яку призначають при перелічених вище захворюваннях по ЗО—40 крапель 2—3 рази на день.