Реферат на тему Огляд життя Олександра Довженко Учня 11-М класу середньої школи № 5 м. Харьківа Гольштейна Олександра 8. 12. 2000
Олександр Петрович Довженко – всесвітньо відома людина. Він –режисер-новатор який відкрив нові шляхи в свтовому кіномістецтві. Він сценарист, який створив новий літературний жанр– кіноповість. Він –письменник, орігінальний, самобутній майстер слова. А ще художник, а також державний та громадський діяч.
Народився О. П. Довженко 30 серпня 1894 року на околиці невеликого містечка Сосниці на Чернігівщині. Батьки його були неписьменні. Дітей у сім’ї було багато –чотирнадцять, але в живих залишилося тільки двоє. Довженко писав у своїй автобіографіі: “Коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, в моїй уяві– плач похорон. Вони проходять по всіх моїх сценаріях, по всіх картинах. У всіх моїх фільмах є розлука. Герої прощаються, поспішаючи кудись далеко вперед, в інше життя–невідоме, але принадне, краще. Вони прощаються поквапливо і недбало, і вдірвавшись, не оглядаються, щоб не розірвалося серце, а плачуть оті, що залишаються. Це–моя мати. Народжена для пісень, вона проплакала все життя, провожаючи назавжди. Так питання жизні і смерті вражали, очевидно мою дитячу уяву, що й залишилися в мені на все життя, пронизуючи в найрізноманітніших виявах мою творчість. Так у численному ряді жиночих образів образ матері заступив собою усі інші. Дід у фільмі “Земля”– це мій покійний дід Семен Тарасович.
Друге, що в моєму дитинстві було вирішальним для характеру моєї творчості , це любов до природи, правильне відчуття краси природи. Я завжди думав і думаю , що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем”.
Восени 1903 року малого Сашка віддають до Сосницької чоттирикласної гімназіі. Рухливого, меткого хлопчика цікавило буквально усе. Швидко навчившись читати, він став “запоєм” ковтати книжки. Прочитане кидало школяра від однієї мрії до другої. Йому хотілося всього: “У мене не було пристрасті до чогось одного певного, - згадував майстер. –Мені здавалось, що все легко, і мені хотілось начебто розділиться на кілька частин і жити в багатьох життях, професіях, країнах і навіть видах”. Восени 1907 року Довженко був зарахований до Сосницького міського чотирикласного училища. Він був відмінником, але найбільшу насолоду діставав від креслення і малювання. Бути художником згодом стане мрією його життя. І він мав усі данні для цього.
Але після закінчення училища Довженко вступив до Глуховського учительського інституту, тому що там платили стипендію.
У червні 1914 року О. Довженко склав випускні екзамени, одержав свідоцтво про закінчення іституту та приїхав до Житомира, куди був призначений на роботу. На початку світової війни О. Довженко за станом здоров’я був визнаний непридатним до військової служби. Влітку 1917 року він приїздить до батьків у Сосницю, маючи намір більше до Житоміра не повертатися, а спробувати продовжити навчання. Так він і зробив. Влаштувавшись вчитилем у Києві, Довженко вступив вільнослухачем до Київського комерційного йінституту. “Цей інститут теж не був моєю школою, – писав пізніше митець. –Я вступив до нього лиш тому, що мій атестат не давав мені права до вступу до інших учбових закладів. Це був засіб здобути собі вищу освіту”. Ініціативний та енергійний студент був обраний головою студентськойї громади інституту. Всередині 1918 рокуБ коли влада в Києві перейшла до рук гетьмана Скоропадського, він взяв участь в організації загальностудентського мітингу протесту проти призову в гетьманску армію.
На цей час в Києві організувалась Академія мистецтв, і молодий Довженко перейшов вчитися туди, але скоро покинув заняття.
На початку 1920 року він вступив до партії боротьбистів. Через кілька тижнів ця партія влилася в КП (б)У, і таким чином він став членом КП(б)У. Довженко призначили завідувати Житомірською партійною школою, а потім в підпілля в Коровинецький район. Там він був взятий у полон польським кінним роз’їздом, але йому пощастило благополучно втекти до свого загону. Після визволення Києва Довженко був призначенний секретарем губернського відділу міської освіти, де працював приблизно рік.
Крім секретарства завідував відділом мистецтва, був комісаром театру Шевченка, брав участь у роботі організаційного комітету працівников освіти. У липні 1921 року Довженко було зараховано до наркомату закордонних справ і направлено на роботу до Повноважного представництва УРСР у Польщі. Там він очолив місію по репатріації та обміну військовополоненимі, а з часом обійняв посаду керуючого справами представництва.
І в цих умовах Довженко не облишав свого улюбленного заняття –малювання. У вільні від роботи часи він малював шаржи й карикатури, відгукуючись на події, що відбувались навколо.
На початку лютого 1922 року О. Довженка переводять на посаду секретаря консульского відділу Торгового представництва УРСР в Німеччині. До цього ж часу належать і перші публікації О. Довженка–художника. Деякі із його малюнків-карикатур були надруковані в журналі “Молот”, що виходив у США. О. Довженко розумів, що поєднувати службові обов’язки і малювання буде важко, тому він звертається до ЦК КП(б)У із заявою, в якій просить надати йому можливість зайнятись у Німеччині вивченям графіки. Він вступає до приватного художнього училища профессора Геккеля, в якому навчається біля року. Е. Геккель належав до експресіоністичного напрямку в живописі. За сонову художньої творчості експресіоністи брали не первинні почуття людини, а її свідомість, “абсолютні” переживання. І відтворювали світ відповідно до цих переживань. Для експресіонизму характерна загострена емоційність і фантастична гротескність образів, напруженність дії і акцентування на патетичній декламації, сімволіці, різке протиставлення епізодів за емоційним звучанням та увага освітленню. Уроки німецького експресіоніста справили на молодого художника неабияке враження. На ранніх самостійних кіноработах митця, зокрема на стрічках “Сумка діпкур’єра” та “Звенигора” відчутний вплив школи, яка дала О. Довженкові перші уроки професійної майстерності в мистецтві живопису.
У липні 1923 року Довженко повертається на Україну і починає робити у Харкові, карикатуристом в газеті. Він знайомиться з Ю. Смоличем, М. Бажаном, В. Сосюрой, П. Тичиной.
У червні 1926 року Довженко виїхав до Одеси, де влаштувався режисером на кінофабрику. В тридцять два роки, маючи певний досвід і певні трудові навики, він круто змінив своє життя, по суті, начавши все заново, і цей рішучий крок дав світові неперевершенного майстра кіномистецтва.
Прийшовши на кіностудію, Довженко думав зайнятися комедійними фільмами. Йому не подобалося те, що робилося у радянській кінематографіі в галузі комедійних фільмів. “У нас комедійних персонажів чомусь позбавляють розуму, а треба робити зовсім навпаки. Комедійний характер нічого спільного з розумовою недоладністю не має”. Та життя розпорядилось по-своєму: жодної комедії він так і не зробив, хоч теплий гумор і гостра сатира є невід’їмними елементами усіх його фільмів. Першим фільмом О. Довженка був “Сумка діпкур ера”, знятий в 1927 році. В основу сценарію фільма було покладено убивство радянського дипломатичного кур’єра Теодора Нетте. У цьому фільмі Довженко зіграв свою єдину роль в кіно –кочегара, який переховує сумку Нетте. Про свій перший фільм автор говорив так: “Я ще не працюю. Я вчуся роботи”.
Наступним фільмом О. Довженка була “Звенигора”. В ньому подавалась історія українського народу від сивої давини до сучасності. У сценарії був широко використаний фольклорний матеріал, змальовувались картини віковічної боротьби українського народу за своє визволення. Фільм був знятий “одним духом–за сто днів”. “Картину я не зробив, а проспівав, як птах”, - говорив О. Довженко. Фільм прозвучав, як пісня любові до рідного народу, в ньому звеличувалась його невичерпна мудрість, оптимізм, працьовитість, віра в світле майбутнє, поетичність. Автор “Броненосця “Потемкин” С. Ейзенштейн писав про цей фільм: ” Фільм усе більше починає звучати невимовною чарівностю. Чарівностю своєрідної манери мислення. Дивним переплетенням реального з глибоко національною поетичною вигадкою. Гостросучасного і разом з тим міфологічного. Гумористичного і патетичного. Чогось гоголівського. В повітрі носилося: серед нас нова людина кіно, майстер з власним обличчям. ”
“Звенигора” був останнім фільмом О. Довженка, знятим за чужим сценарієм. В 1929 році він зняв фільм “Арсенал”, сценарій до якого писав вже сам. Новатор у кінорежиссурі, він, шукаючи шляхів поєднання кіно з іншими видами мистецтва, в першу чергу– з літературою, став і новтаорм письменником, що створив новий прозовий жанр –кіноповість. Зміст кіноповісті відтворюється на екрані техннічними засобами кіномистецтва. Крім того кіноповість має самостійне літературне знасчення. Цей невеликий за обсягом прозовий твір–місткий і стислий. Характеристика героїв і їхніх стосунків подається тут через діалог і авторський коментар. Кіноповісті Довженка несли в себе такий заряд філософських роздумів, орігінальних думок, міркувань, спостережень, що перетворювались в глибокі трактати про життя і смерть, добро і зло, прекрасне і потворне, про те, що близько людям усього світу.
“Арсенал” був першою кіноповістю Довженка. Сюжет, як у всіх німих фільмах великого майстра надзвичайно простий. Це хроніка повстання на київському Арсеналі у 1918 році проти Центральної ради. Вся головна частина фільму– більше двох третин його метражу –показує тяжкі дні страйку, перші кроки повстання і, нарешті, його трагічну поразку.
Сценарій “Арсеналу” будується на трьох визначальних епізодах: залізнична аварія, початок страйку, придушення повстання. Ще перед початком роботи О. Довженко говорив: ”Я поставлю фільм за принципом атракціонів, пов’язанних єдиною цільовою настановою”. Принцип атракціонів, розроблений С. Ейзенштейном, полягав у тому, що дія розбивалась на окремі епізоди великого емоційного наповнення (“атракціони”), кожен з яких мав стверджувати у свідомості глядачів певну ідею. О. Довженко блискуче використав цей прийом. Стискаючи події, що відбуваються одночасно в різних просторових точках, чергуючи кадри з протилежним змістом, митець досягав у кіноповісті потужної драматичної виразності. Сцени війни, жорстокої, бзглуздої чергуються із сценами життя села, убогого, майже безлюдного. Найбільшу емоційну напругу викликає паралельний монтаж сцен, коли отупіла від горя мати б’є своїх дітей, а озвірілій від тяжкого життя солдат-інвалід б’є на убогій ниві свого коня, а той не витримує і промовляє до свого господаря: “Не туди б’єш, Іване”. Кінь не витримує, а як же витримати людині? Короткі, інформативні речення монтажних епізодів перебиваються всценарії авторськими ліричними відступами, його звертанням до читачів, внутрішніми монологами героїв. В автобіографії О. Довженко запише”: Герої “Арсеналу” були ще мало персоніфіковані. Це були носії ідей, ідеологій. Я оперував ще, за “звенигорською”звичкою, не типами, а класовими категоріями. Велич і масштабгність подій змушували мене стискувати матеріал під тисненням багатьох атмосфер. Це можна було б зробити, вдаючись до мови поетичної.... Я йшов до реалізму в кіно повільними кроками”.
“Арсенал” –остання стрічка, знята митцем на Одеській фабриці, де він познайомився з Ю. Солнцевою, актрисою, яка стала його другом і супутницею на все життя, продовжувачкою його справи. Свій новий фільм “Земля” він збирався ставити на Київській кінофабриці, що саме тоді будувалась.
Фільм “Земля” став першим твором в українській кінематографії про колективізацію і останнім фільмом “німого періоду” у творчості О. Довженка. Він виростав з реального життєвого матеріалу, сповненого рагічних конфліктів, суперечностей. Митець знову повернувся до фольклорних джерел, гоголівських традицій. Особливого значення в такій художній структурі фільму автор надавав смерті і похорону Василя. На одному з обговорень він сказав, що хотів показати загибель героя так, щоб людям хотілося жити. Соціальна гострота, драматизм
конфлікту, незвичність біографій і характерів, новизна екранної умовності, несподівана поведінка і вчинки героїв багатьох тоді здивували і насторожили. Критика дорікала й за те, що автор неправильно показав куркуля, що у фільмі відсутні “класові характеристики”. Справді, О. Довженко не карає Хому. На першому обговоренні фільму в Харкові він так відповів своїм опонентам: ”Найтяжча кара–змусити людину вбити саму себе”. Приречений “куркуленко” Хома не знаходить місця ні серед людей, ні серед природи, і тоді в божевіллі, “як хробак”, головою ніби “угвинчується” в землю. Кожний фільм Довженка нікого не залишав байдужим. Спалахнула дискусія і навколо “Землі”. Автор радів з того, що широкі кола глядачів фільм сприйняли захоплено. Після переглядів “Землі” в селах нерідко відбувалися збори, мітинги, приймалися резолюції, в яких відзначалась актуальність і життєва правдивість фільму. Великий резонанс мав фільм і за кордоном. Близько п’ятдесяти рецензій з’явилося тільки у берлінській пресі. О. Довженко вважав, що в пошуках нових художніх форм, засобів розкриття людської краси автор має право на експеримент; він був переконаний, що “чим ясніша думка, тим ясніша форма”. Нові умовні форми відкривають і нові можливості не тільки в пізнанні навколишнього світу, а й в розкритті світу самого художника. У “Землі” Довженко відкрив нові можливості творення характеру, художні деталі як елемента екранної драматургії. Сільський юнак Василь виростає в образ фольклорного героя; дід Семен у чистій сорочці помирає серед цвітіння і дозрілих плодів як хлібороб і мислителя; яблунева гілка ніжно торкається молодого усміхненого обличчя Василя в труні; яблуко, омите дощем, про яке французький вчений Марсель Мартен сказав: “Той, хто не бачив яблуко крупним планом у Довженковій “Землі”, той взагалі ніколи не бачив яблуко”; щедрий дощ, який поливає в кінці фільму запліднену землю, обважнілі від плодів гілки у садах; з екрана не чутно ні звуку падаючих яблук у саду, ні людських голосів, ні дівочих пісень, ні пострілу серед літньої ночі, але екранно-зорові образи, візуальні деталі створюють ілюзію реальної звукової поліфонії. Розповідають, що Ч. Чаплін, перш ніж приступати до створення нового фільму, переглядав одну з частин “Землі”. Коли вже німе кіно стало звуковим, кольоровим, широкоформатним, в 1958 р. Німий фільм “Земля” в числі 12 був визнаний кращим фільмом всіх часів і народів .
Після народження звукового кіно Довженко зробив свої перші звукові фільми “Іван” та “Аероград”. У фільмі “Іван” разгортається історія молодого селянина, який стає робітником і бере участь у спорудженні грандіозної електростанції на Днепрі. У фільмі “Аероград” він узяв цілковито новий для нього сюжет, що з’явився після тривалої подорожі Довженка по ріці Амур. Це фільм про боротьбу радянських прикордонників.
В 1939 році Довженко вразив усіх фільмом “Щорс”. Сказати просто, що “Щорс”– український “Чапаєв”, це означало би непродумано зв’язати два твори, про саму природу яких треба подумати глибше. Безсумнівно, подібність є. Вони обидва відтворюють епопею революції, постаті ії легендарних героїв. Але образи фільму “Щорс”–це не просто історичні герої, це не абстрактні символи, а справжні образи героїв у найширшому значені цього слова. Довженко надає свому фільмові епічного і водночас ліричного характеру. Він створює грандіозні масові сцени– битви, кінні походи. І знову, як у фільмі “Земля” розгортаються вічні теми – життя, смерть, любов. І тут лейтмотивом проходить глибоке дихання природи. Після виходу кіноповісті “Щорс” О, Довженко був прийнятий до Спілки радянських письмеників.
Основна тема “Щорса” –це народ у війні. Звичайно, ця тема є головною у всіх роботах Довженка, створенних в час Великої Вітчизняної війни. Він пише статті “До зброї”, “Україна в огні”
Та ін. , виступає не агтифашистських мітінгах. Під чвс війни Довженко написав кілька оповідань–“Ніч перед боєм”, “Воля до життя”, “Тризна”. Він сняв дві документальні кінострічки, текст до яких написав сам. “Битва за нашу радянську Україну” (1943р) та “Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель” (1945 р) створюють ділогію про велику битву за Україну. У першому фільмі висвітлювалися події від 1941 року і до початку 1943, тобто до початку визволення українських земель. У другому–показано історичне значення грандіозних бітв, якими завершувалось звільнення рідної землі від ворога.
В 1944 1945 роках Довженко працює над сценарієм “Повісті полумяних літ”. Це був епос про Велику Вітчизняну війну. Фільм у 1960 році поставила Ю. Солнцева. Першим кольоровим фільмом О. Довженка був “Мічурін”, перша назва якого була “Життя в цвіту”. Це була поема про тяжкий шлях пізнання, самотність шукача істіни, про щастя здійснення мети.
До спогадів про дитячи роки Довженко вперше звернувся у 1942 році. Повість зачарована Десна була завершена у 1955році. Довженко називав її автобіографічним кінооповіданням. В повісті чітко окреслюються два плани. Перший–реалістично виписані картини дитинства, дитячи враження від навколишнього світу, картини сільского життя, хлопчачі радості і жалі, розповіді про людей, що оточували хлопчика. І другий план–філософське осмисленя всього баченного і перейденного людиною, чиє життя вже повечоріло, на чиєму шляху були і радості творення і розпука невдач і яка не продала свого “яблукатого коня” мрії. Пафос і лірика– ці два крила довженковської творчості – в “Зачарованній Десні” дістали особливо яскраве вираження. Винятково важливу роль у повісті відіграє природа, нерозривно пов’язана з життям людей “Жили ми в певній гармонії з природой, зимой мерзли, літом смажились на сонцівосени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя”.
Картини повені, сіножаті, нічного зоряного неба сповнені смутку і веселощів, пройняті трепетною закоханостю в свій край, в його красу. Своєрідним символом, рікою життя проходить через повість образ зачарованної Десни. Кіноповість “Зачарована Десна” була екранізована в 1964 році Ю. Солнцевою. Лебединою піснею О. Довженка стала “Поема про море” –фільм про будівництво Каховського моря. Митець вмер напередодні першої павільонної зьомки на кіностудії Мосфільм. Фільм вийшов на екрани через три роки. Перенесла його на кіноплівку Ю. Солнцева. Про творчість О. Довженка можна сказати словами І. Франка: Вона вся пристрасть і бажання І вся вогонь, і вся тривога, Вся боротьба і вся дорога, Шукання, досвід і погоні, До мет, що мчать на небосклоні.
Довженко справив великий вплив на розвиток світового мистецтва кіно. Його шукання й відкриття діставали розвиток у різних напрямках кіномистецтва, лягали в теоретичне підгрунтя різних кіношкіл і кіноперіодів. Італійські кінокритики вважають, що поштовхом до виникнення поетики неорелізму стали Довженкові відкриття, зроблені ще в епоху “Землі”– в час німого кіно.
Французський кінодіяч Анрі Ланглуа так сказав про Довженко: ” Тепер, коли відбувається нова революція у світовому кіно, фільми Довженка, його мова, його відкриття, які наперед визначили багато чого з того, що винаходиться сьогодні, виступають на передньому краї сучасного мистецтва, як знахідки середньовічних архітекторів, які проступили крізь пил і кіптяву століть на Нотр-Дам де-Парі”. Фільмографія: “Вася-реформатор” 1926. Одеська кінофабрика. Сатирична комедія. Автор сценарію і співрежисер.
“Ягідка кохання”. 1926. Одеська кінофабрика. Короткометражний фільм-комедія. Автор сценарію і режисер.
“Сумка дипкур’єра”. 1927. Одеська кінофабрика. Пригодницький фільм. Сценарій М. Заца і Б. Шаранського у переробці О. Довженка. Режисер-постановник О. Довженко. “Звенигора”. 1927. Одеська кінофабрика. Автор сценарію і режисер. “Арсенал”. 1928. Одеська кінофабрика. Автор сценарію і режисер. “Земля”. 1930. Київська кінофабрика. Автор сценарію і режисер. “Іван”. 1932.
Київська кінофабрика. Фільм-кіноповість. Автор сценарію і режисер свого першого звукового фільму. “Аероград”. 1935. “Мосфільм”. Автор сценарію і режисер. “Щорс”. 1939. Київська кінофабрика. Автор сценарію і режисер. “Визволення”. 1940.
Київська кінофабрика. Документальна стрічка. Автор сценарію і режисер. “Битва за нашу Радянську Україну”.
Документальна кінопубліцистична стрічка. Автор сценарію і співрежисер. “Перемога на правобережній Україні”. Документальна кінопубліцистична стрічка. Автор сценарію і співрежисер. “Мічурін”. 1949. “Мосфільм”. Автор сценарію і режисер-постановник.
“Поема про море”. 1958. “Мосфільм”. Автор сценарію. Режисер Ю. Солнцева. “Повість полум’яних літ”. 1960.
“Мосфільм”. Перший радянський широкоформатний художній фільм. Автор сценарію. Режисер Ю. Солнцева. Література Олександр Довженко. Збірник спогадів і статей про митця. С. Л. Коба . “Олександр Довженко”