Допит свідків і потерпілих

КУРСОВА РОБОТА

На тему :

"Допит свідків і потерпілих"

ПЛАН НАПИСАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

ВСТУП ……………………………………………………………… 3

І. Статус свідка і потерпілого …………………………………………4

1). Статус свідка

2). Статус потерпілого

П. Зміст і значення допиту свідка і потерпілого в кримінальному процесі ……………………………………………………………….….….9

Ш. Підготовка та планування допиту свідка і потерпілого …...………10

1). Діяльність слідчого по підготовці до допиту.

2). Вибір тактичних прийомів допиту свідка і потерпілого

ІV. Процесуальні та тактичні особливості допиту свідка і потерпілого …………………………………………………….………13

1). Допит свідка

2). Допит потерпілого

3). Допит неповнолітнього свідка чи потерпілого.

4). Допит німого або глухого свідка чи потерпілого

V. Фіксація і способи перевірки показань свідка і потерпілого ……20

VI. Особливості судового допиту свідка і потерпілого ………………22

ВИСНОВОК …………………………………………………….……24

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ……………………25

Допит свідка і потерпілого – одна з найбільш поширених слідчих дій. Він являє собою спосіб отримання, засвідчення та перевірки такого виду доказів, як показання названих вище осіб.

Із зовнішнього боку допит свідка чи потерпілого має схожість з опитом, отримання інтерв’ю і пояснень. Але по суті він відрізняється своєю правовою природою та встановленим порядком проведення допиту. Тобто допит свідка чи потерпілого являє собою ефективний засіб отримання доказової інформації та повинен будуватися таким чином, щоб порядок його проведення по можливості дозволив отримати в великій кількості правдиві та значні для справи дані і в той же час надійно гарантував права людини і громадянина, оберігав честь та гідність допитуємого.

На дослідження цих питань, а також питань про правове положення свідка і потерпілого, підготовки, планування, процесуальних і тактичних особливостей допиту цих осіб на яких сприяла дана курсова робота.

І. СТАТУС СВІДКА І ПОТЕРПІЛОГО 1.1. СТАТУС СВІДКА

В статті 68 Кримінально-процесуального кодексу України зазначено, що свідком може бути кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Як правило, свідок особисто не заінтересований в даній справі, бо вирішення її не тягне для нього позитивних чи негативних наслідків. Але за чинним КПК як свідки можуть допитані також : запідозрені та потерпілі – до того, як вони офіційно в передбаченому законом порядку визнані підозрюваними, обвинуваченими, потерпілими; цивільні позивачі; родичі і друзі; законні представники підозрюваних, обвинувачених, потерпілих; особи, офіційно визнані обвинуваченими, - у тих випадках, коли справа щодо них була закрита, виділена в окреме провадження або розглянута раніше, ніж щодо інших осіб, причетних до вчинення того ж злочину. Зокрема,. Учасник організованого злочинного угрупування може бути частково або повністю звільнений від кримінальної відповідальності та покарання, якщо він у процесі оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування чи судового розгляду справи сприяє викриттю організованих злочинних угрупувань та вчинених ними злочинів, притягнені до відповідальності відшкодування шкоди фізичним чи юридичним особам і державі.1

Свідок є незамінним. Тому якщо дана особа допитувалась або підлягає допиту як свідок, вона не може бути в даній справі суддею, народним засідателем, прокурором, слідчим, дізнавачем, захисником, громадським обвинувачем, громадським захисником, представником потерпілого, цивільного позивача і відповідача, перекладачем, експертом, спеціалістом, секретарем судового засідання (ст.54-63 КПК).

Свідком у кримінальному процесі може бути лише фізична особа, яка за своїм фізичним і психічним станом здатна сприймати явища, події, давати показання та за припущенням органів розслідування чи суду має відомості, що відносяться до справи.

В якості свідка не можуть виступати згідно ст. 69 КПК України слідуючі особи:

адвокати та інші фахівці в галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі – з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

2. захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача – про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;

3. особи, які згідно з висновком судово-психіатричної або судово-медичної експертизи через свої психічні або фізичні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;

4. свідок, який відповідно до ст. 52-3 КПК дає показання під псевдонімом, - щодо дійсних даних про його особу;

5. особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який відповідно до ст. 52-3 КПК дає показання під псевдонімом – щодо цих даних.

Нездатність осіб правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, встановлюється експертизою.

Особи, які мають фізичні або психічні вади, не можуть бути допитані як свідки лише про ті обставини, які вони нездатні правильно сприймати саме в зв’язку з цими вадами.

Але якщо захиснику або представнику стали відомі обставини, що стосуються їх підзахисного, не в зв’язку з виконанням їх обов’язків у справі, а адвокату – не в зв’язку з виконанням ним професійних обов’язків, а як звичайному громадянину вони можуть бути допитані про ці обставини як свідки. Однак перед тим їх треба усунути від участі у справі їх підзахисного або довіритися як захисника або представника відповідно до ст. 61 і 63 КПК.

Також, не можуть буди допитані як свідки особи, які мають право дипломатичного імунітету , без їх згоди.

Зараз, в науці кримінального процесу широко розглядається питання проте, чи можуть бути допитані як свідки лікарі та священнослужителі, яким стали відомі відомості, що стосуються справи, але вони повинні зберігати професійну таємницю, з одного боку, і повинні давати показання з іншого боку.2

Свідок, на ряду з іншими учасниками процесу має свої права та обов’язки. Обов’язки свідка передбачені в ст. 70 КПК. Там зазначено, що особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом, як свідок, зобов’язана з’явитися в зазначені місце і час і дати правдиві показання про відомі їм обставини в справі.

В разі неявки свідка без поважних причин до нього може бути застосований привід через орган внутрішніх справ в порядку передбаченому ст. 135 і 136 КПК. До нього також може бути застосовано судом грошове стягнення до половини мінімального розміру зарплати.

Крім обов’язків, свідок має і права для захисту своїх законних інтересів (ст. 69-1 КПК):

давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися послугами перекладача ;

заявляти відвід перекладачу;

знати у зв’язку з чим і у якій справі він допитується;

власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;

користуватися нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам’яті;

відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї та близьких родичів;

ознайомлюватися з протоколом свого допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження;

подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;

одержувати відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для дачі показань;

на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом і в порядку, передбаченому ст. 52-1 – 52-5 КПК.

2. СТАТУС ПОТЕРПІЛОГО

В кримінальному процесі, а конкретно у ст. 49 КПК визначено, що потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому, особа яка проводить дізнання, слідчий і суддя виносить постанову, а суд – ухвалу.

Визнання особи потерпілим не залежить від її віку, фізичного чи психічного стану. Для визнання особи потерпілим Закон не вимагає її заяви. Особа має бути визнана потерпілою негайно після того, яку справі будуть зібрані докази що злочином, готуванням до нього або замахом на його вчинення їй заподіяно моральну, фізичну, або майнову шкоду.

Близькі родичі потерпілого, який загинув в наслідок злочину також визнаються потерпілими в установленому Законом порядку. Вони користуються такими ж правами, що і інші потерпілі. Потерпілими можуть бути як усі вони або тільки хтось з них.

З моменту визнання особи потерпілою вона вправі мати представника, який користується такими ж правами що й потерпілий (крім права давати показання). Представник потерпілого не вправі використовувати свої повноваження на шкоду інтересам останнього. Повнолітній і дієздатний потерпілий може будь-коли відмовитися від представника .

Потерпілий у кримінальному судочинстві має, як права так і обов’язки. Щодо прав, то громадянин визнаний потерпілим від злочину , вправі давати показання у справі, подавати докази, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не проводилося, - після віддання обвинуваченого до суду, брати участь у судовому розгляді, заявляли відводи, подавати скарги на дії особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також на вирок або ухвали суду і постанови народного судді, а також право на забезпечення безпеки.

Потерпілий зобов’язаний з’являтися за викликом слідчих органів, прокурора, судді та суду; давати правдиві показання, підкорятися розпорядженням судді та головуючого і додержуватись порядку під час судового засідання.

ІІ. ЗМІСТ ТА ЗНА ЧЕННЯ ДОПИТУ СВІДКА І ПОТЕРПІЛОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

За своїм характером допит, в загалі, є дією багатоплановою. Воно має процесуальний, організаційний, психологічний та етичний аспекти. Допит – це складна слідча і судова дія, “пробирний камень” (Г. Тросе) роботи слідчого; одне з основних процесуальних засобів отримання та перевірки доказової інформації про злочин, тому що при проведенні цієї слідчої дії, відбувається процес передачі та сприйняття інформації. Цей процес можна розділити на етапи: 1- витребування інформації від опитуваного; 2 – передача інформації допитуваємим слідчому ; 3-усвідомлення інформації слідчим ; 4 – фіксація цієї інформації.

Важливе місце серед різних, видів допиту, займає допит свідка, а також допит потерпілого. Вони, наряду з іншими видами допиту, являють собою ефективний засіб отримання доказової інформації. Ні для кого не буде несподіванкою, якщо сказати, що допит, саме свідка і потерпілого в багатьох випадках вирішує подальшу долю кримінальної справи.

ІІІ. ПІДГОТОВКА І ПЛАНУВАННЯ ДОПИТУ СВІДКА І ПОТЕРПІЛОГО

Діяльність слідчого по підготовці до допиту.

До числа підготовчих заходів слідчого відносяться :

вивчення матеріалів кримінальної справи та матеріалів по відношенню до особи свідка чи потерпілого.

2. визначення черговості допитів свідків і потерпілих та способу їх визова.

3. підготовка місця допиту (кабінет слідчого, або по місцю проживання допитуваного)

4. підготовка доказів по справі для перевірки показань свідка чи потерпілого

5. слідчий вивчає спеціальні питання, якщо в процесі допиту необхідні спеціальні значення в науці, техніці і ін.

Підготовка слідчого до допиту завершується складанням плану допиту. Він носить разовий характер та охоплює невеликий відрізок часу і складовою частиною плану розслідування по конкретній кримінальній справі.

2. Вибір тактичних прийомів допиту свідка і потерпілого

По відношення до кримінально-процесуального законодавства тактичні прийоми можна розділити на дві основні групи. До першої з них, входять правила тактичного характеру, передбачені в КПК і тому є обов’язками у всіх випадках до виконання. Прикладом цього можуть бути заборона задавати навідні питання та ін. Другу групу складають тактичні прийоми, непередбачені в КПК, але які допомагають реалізації слідчої дії та сприяють її ефективному проведенню.

Основним в допиті є правильний вибір тактичних прийомів його проведення. Правомірність та ефективність тактичних прийомів залежить від того, чи відповідають вони слідуючим вимогам:3

Основною вимогою, яка пред’являється до тактичного прийому, є відповідність його кримінально-процесуального закону, процесуальним принципом кримінального процесу. Це значить, що тактичні прийоми повинні здійснюватись в суворій відповідності з вимогами КПК.

Тактичні прийоми повинні відповідати вимогам моралі, відповідати вимогам професійної етики.

Тактичні прийоми повинні бути науково обґрунтованими (використання новітніх даних спеціальних наук, це в основному криміналістики, психології і логіки тощо).

Тактичні прийоми повинні бути логічними, зв’язаними між собою, служити досягненню однієї мети.

5.Тактичний прийом при допиті повинен бути ефективним та економічним, нести “нагрузку”, підкорятися виконанню певного завдання.

6. Активність – одне з вимог до тактичних прийомів, тобто активна діяльність слідчого по отриманню повних і правдивих показань.

7. Тактичний прийом, який не міститься в законі, повинен відповідати і такій вимозі, як вибірковість, тобто надання тиску на тих осіб, які дійсно знають обставини злочину, й бути нейтральним по відношенню до тих, хто таким свідченням не володіє.

В підготовчій стадії допиту тактичні прийоми необхідні для :

а) вияснення особи допитуваного;

б) встановлення з ним психологічного контакту;

в) визначити його відношення до предмету допиту;

г) кінцевого вибору тактики допитую.

Тактичні прийоми в цій стадії можуть бути “Бесіда”, “відсторонення емоціонального та смислового бар’єру”, “зняття напруги”, “проявлення уваги “.

В стадії вільної розповіді можуть застосовуватись формування думки, нагадування, деталізація, причина брехні.

В заключні стадії використовуються такі тактичні прийоми як “постановка контрольних і уточнюючих питань “, “пропозиція більш точно сформулювати думку”, “представлення можливості викласти свої показання самостійно на папері”, “особисто прочитати протокол допиту”, “прослухати магнітофонний запис”.4

IV. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ТА ТАКТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОПИТУ СВІДКА ТА ПОТЕРПІЛОГО

Допит свідка

Згідно ст. 68 та 167 КПК України свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними. Характер стосунків між свідком і обвинуваченим, підозрюваним, потерпілим має враховуватись при оцінці показань свідка.

Не можуть бути доказані дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базується на повідомленнях інших осіб то ці особи повинні бути також допитані (ч. З ст.68 КПК).

Оцінюючи показання свідка, необхідно також обставини, що дають підстави думати про помилкове уявлення або добросовісну помилку свідка щодо фактів про які він дає показання. Свідчення особи, яка не є очевидцем інкримінованого обвинуваченому злочину, можуть бути покладені в основу обвинувачення тільки після перевірки ґрунтовності одержання відомостей. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущення свідків, їх неконкретних і суперечливих показаннях. Показання свідків не можуть бути відкинуті лише на тій підставі, що ці свідки перебувають у родинних стосунках з підсудними. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватись тільки на показаннях свідків, заінтересованих у результатах розгляду справи. Необхідно особливо критично ставитись до показань свідків, які перебувають у неприязних стосунках з обвинуваченим або в його підлеглості, а також малолітніх і неповнолітніх свідків, враховуючи можливість їх помилкового уявлення про повідомлювальні факти.

Слідчий визначає місце допиту свідка, виходячи з таких міркувань і обставин справи. В більшості випадків свідок допитується в місці провадження слідства. Свідок не повинен допитуватися у вихідні та святкові дні та в нічний час. Виключення складають лише випадки які є невідкладними.

В ст. 166 КПК визначений порядок виклику свідка для допиту. Там зазначено, що свідок викликається до слідчого повісткою, яка вручається під розписку свідкові, а в разі його тимчасової відсутності кому-небудь з дорослих членів його сім’ї, житлово-експлуатаційній організації, виконавчому комітету селищної або сільської Ради народних депутатів чи адміністрації за місцем його роботи. Свідок також може бути викликаний телеграмою або телефонограмою.

Повістка неповнолітньому свідку адресується одному з його батьків, опікуну, піклувальнику або адміністрації дитячого закладу, де він перебуває. Якщо при допиті неповнолітнього необхідна присутність його законного представника (ч. 1 с. 168 КПК), в повістці вказується також необхідність його явки разом зі свідком. При неявці свідка без поважних причин до нього застосовується привід згідно ч. 2 ст. 70 КПК.

Інколи в розслідуванні справи виникає необхідність допитати свідка який проживає в іншому районі, місті, області. В такому випадку слідчий має право поручити провести допит свідка відповідному слідчому, органу дізнання у письмовій формі.

Свідок допитується окремо і у відсутності інших свідків. При цьому слідчий вживає заходів до того, щоб свідки викликані в одній справі, не могли знатися між собою до закінчення доповіді.

Присутність сторонніх осіб при допиті є недопустимим. Як виняток допускається присутність прокурора, начальника слідчого підрозділу ОВС і безпеки (якщо вони вважають це за потрібне), перекладача, спеціаліста, експерта, законного представника, захисника (ч. 2 ст. 48 КПК).

Перед допитом слідчий встановлює особу свідка та повідомляє його в якій справі він викликаний, і попереджує про обов’язок розповісти все відоме йому в справі, а також про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і задачу завідомо неправдивих показань. Про те, що свідок був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384-385 ККУ він розписується в протоколі допиту. Це слід зробити після того, як установлена особа свідка, але до заповнення протоколу допиту в частині анкетних даних, бо показання свідка і в цій частині входять до предмета його допиту.

Потім слідчий з’ясовує стосунки між свідком і підозрюваним або обвинувачуваним, а також потерпілим і починає допит. Після того як свідок закінчить дачу показань, слідчий ставить йому запитання. Такий порядок допиту є вірним, тому що по перше, при вільній розповіді допускається менше помилок, ніж при відповідях на питання. Тому не варто поспішати ставити запитання свідку. По друге, слідчий не завжди знає, чим володіє свідок. Свідок же знає набагато більше того, що може запитати в його слідчий.5

Заслухавши розповідь свідка, слідчий може поставити йому уточнюючі, доповнюючі, нагадувальні і конкретні запитання але не навідні, тобто такі які своїм формуванням підказують бажану слідчому відповідь свідка.

При перебігу допиту свідка можуть пред’являтися різні документи, запитуватись витяги з показань інших осіб, відтворюватись звукозапис і відеозапис. Все це фіксується в протоколі допиту свідка. В свою чергу свідок може користуватися нотатками, розрахунками, робити плани, схеми, малюнки, які теж обов’язково додаються до протоколу.

Допит потерпілого

Потерпілий може бути допитаний про обставини які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти що характеризують особу обвинувачуваного або підозрюваного, та його взаємовідносини з ним. Не можуть бути доказами повідомлені потерпілим дані, джерело яких невідомо.

Оцінюючи показання потерпілого, слід врахувати, що він особисто заінтересований в результатах розслідування і розгляду справи в судді, факт його ознайомлення з матеріалами справи в порядку ст. 217 КПК, а також його психологічний стан під час вчинення його злочинних дій, умови сприйняття ним обставин вчинення злочину. Обвинувачення не може бути обґрунтоване суперечливими показаннями потерпілого, не підтвердженими іншими доказами, а також показанням які за обставинами справи могли б бути наслідком помилкового сприйняття потерпілим подій і фактів, зокрема, якщо він перебував у стані сп’яніння, а також підозрами потерпілого що виникли у нього через несприятливі стосунки з обвинувачуваним чи підозрюваним.

Виклик потерпілого проводиться за правилами встановленими ст. 166 КПК (порядок виклику свідка для допиту). Допит потерпілого проводиться з додержанням вимог, зазначених в частині 1, 2, 3 ст. 167 КПК. (Допит свідка).

Перед початком допиту слідчий попереджає потерпілого про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 ККУ. Після цього слідчий з’ясовує стосунки між потерпілим і підозрюваним або обвинувачуваним і пропонує потерпілому розповісти про все відомо йому в справі. Оскільки потерпілий має право, але не зобов’язаний давати показання, він не попереджається про кримінальну відповідальність і за відмову давати показання.

Перед першим допитом слідчий оголошує особі постанову про визнання її потерпілою і роз’яснює права передбачені ст. 49 КПК. При допиті потерпілого з дозволу слідчого може бути присутній його представник.

Таким чином можна вивести особливості допиту потерпілого:

потерпілий безпосередньо зіштовхується з фактом злочину. Тому його показання є найбільш повними ніж показання свідків – тому розслідування справи починається як правило з допиту потерпілого (якщо це можливо).

потерпілий, в більшості випадків є особою заінтересованою в справі. Тому показання потерпілого можуть носити необ’єктивний характер.

дача показань потерпілий – його право, а не обов’язок.

на відміну від свідка потерпілий має більш широкі права учасника процесу, його показання є засобом захисту порушених, прав та законних інтересів.

Крім цих відомостей, допит потерпілого проводиться по правилам, регулюючим допит свідка.

Допит неповнолітнього свідка чи потерпілого (ст. 168, 171 КПК)

Допит неповнолітнього свідка чи потерпілого віком до 14 років , а за розсудом слідчого – віком до 16-ти років проводиться за правилами ст. 167 КПК в присутності педагога, а при необхідності лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього.

Участь педагога є обов’язковою лише при допиті свідка віком до 14 років. В інших випадках – якщо свідок чи потерпілий відстав у своєму розумовому розвитку і з ним важко встановити психологічний контакт. Присутність лікаря при допиті неповнолітнього свідка чи потерпілого віком до 16-ти років може бути визначене слідчим необхідною в разі відсталості у фізичному чи розумовому розвитку допитуваного, його хворобливості.

Присутність батька, матері чи ін. Законного представника може сприяти захисту законних інтересів свідка чи потерпілого, встановленню з ним контакту і отримання повних і правдивих, показань. До початку допиту зазначеним вище особам роз’яснюється їх обов’язок бути присутніми при допиті, а також право викладати свої зауваження із дозволу слідчого і задавати свідкові чи потерпілому запитання які будуть занесені до протоколу допита. Слідчий вправі відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесено до протоколу.

Перед допитом слідчий може порадитись з педагогом, лікарем, законним представником з приводу тактики, ведення допиту формування і послідовності постановки запитань неповнолітньому, які питання доцільно ставити їм самим.6

Свідкові чи потерпілому що не досягли 16-ти річного віку роз’яснюється його обов’язок говорити тільки правду, але про кримінальну відповідальність він не попереджається.

При доповіді неповнолітнього свідка чи потерпілого слід врахувати, що як правило він легше ніж дорослий піддається навіюванню, схильний до фантазування і швидше втомлюється , стає неуважним. Через те його допит не повинен бути дуже тривалим, іноді необхідні перерви в допиті. Показання при допиті неповнолітнього свідка чи потерпілого слід записувати в протоколі простими і зрозумілими йому реченнями, з урахуванням особливостей його мови. Доцільно застосувати стенографування, звукозапис чи відеозапис.

Допит німого або глухого свідка чи потерпілого ( ст. 169,171 КПК)

Допит німого або глухого свідка чи потерпілого проводиться за правилами ст. 167 КПК з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі.

Особа, яка розуміє знаки глухого або німого за своїм процесуальним становищем прирівнюється до перекладача (ч. 1 ст. 128 КПК). Якщо глухий або німий читає і пише слідчий з власної ініціативи на його прохання може поставити запитання письмово і він у присутності слідчого і особи яка його розуміє, може написати в протоколі свої показання власноручно.

V. ФІКСАЦІЯ ТА СПОСОБИ ПЕРЕВІРКИ ПОКАЗАНЬ СВІДКА І ПОТЕРПІЛОГО

Про допит свідка і потерпілого складається, з додержанням загальних правил складання протоколу слідчої дії, передбачено в ст. 85 КПК, протокол допиту. Крім того в протоколі допиту вказується : прізвище, ім’я та по батькові свідка чи потерпілого, його вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять і посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинувачуваним, і свідка з потерпілим. Анкетні дані записуються за паспортом або іншим документом що посвідчує особу.

У протоколі зазначається, що свідкові чи потерпілому роз’яснені його права і обов’язки, та відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідку ще й за відмову від дачі показань. Показання свідка чи потерпілого та відповіді на поставлені йому запитання викладаються в першій особі і по можливості дослівно.

Свідкові, коли він про це просить може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності слідчого про що зазначається у протоколі. Це ж стосується і потерпілого. По закінченню допиту слідчий пред’являє свідкові протокол для прочитання. За проханням свідка чи потерпілого протокол може бути йому прочитаний слідчим. Свідок, потерпілий та особи, що були присутні при допиті мають право просити про внесення до протоколу доповнень і поправок, які заносяться слідчим до протоколу.

Протокол підписує свідок чи потерпілий, слідчий і особи що були присутні при допиті. Якщо протокол написаний на декількох сторінках свідок чи потерпілий підписує кожну сторінку окремо.

Особливості фіксації показань неповнолітнього, глухого або німого перелічені у даній роботі у попередніх питаннях .

Після підписання протоколу допиту слідча дія вважається процесуальне завершеною. Але робота слідчого у зв’язку з даною слідчою дією на цьому не закінчується. Необхідно ще перевірити показання, та їх оцінити. Перевірка показань свідка чи потерпілого проводиться різними способами, але основним з них є

Дослідження показань як. По суті, та і по формі самого допиту

Порівняння показань з фактами, які були раніше відомі

Додатковий збір доказів .

Перевірка показань – процес незамінний, він проводиться, як правило, не одним яким-небудь вказаним вище способом, а проведенням цілого комплексу слідчих дій та здійснюється на протязі всього розслідування справи. На ряду з перевіркою показань свідків та потерпілих, необхідно також і оцінити їх. Тобто встановити їх відношення до розслідуємого злочину, допустимість , достовірність та значимість.

VI. ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО ДОПИТУ СВІДКА І ПОТЕРПІЛОГО

Судовий допит свідка чи потерпілого має ряд особливостей на відміну від допиту свідка чи потерпілого на досудовому слідстві. А саме :

На цій стадії суд (суддя), виходячи із завдання забезпечити повний, різнобічний та об’єктивний розгляд справи, може вносити будь-які зміни, які направлені як на доповнення так і на зменшення списку осіб, які підлягають визову до судового засідання.

Перед дачею кожним свідком чи потерпілим показань головуючий встановлює його особу, роз’яснює його права та обов’язки та попереджає про можливе настання кримінальної відповідальності.

Суд вживає заходів щоб свідки які були вже допитані та не допитані незносилися між собою, тому свідок який вже дав показання повинен залишитися в залі суду.

Спочатку дописується потерпілий, потім свідки. Потерпілий чи свідок спочатку розповідають усе йому відоме по цій справі. Після цього допитують прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, захисник, громадський захисник, підсудний, суддя та народні засідателі (якщо свідок викликаний одним з вище перелічених учасників процесу , то цей учасник має право допитувати свідка першим).

5. Суд протягом усього допиту свідка чи потерпілого учасниками судового розгляду має право ставити йому запитання для уточнення і доповнення відповідей.

6. Свідок і потерпілий дають показання тільки усно.

7. Для забезпечення безпеки свідка чи потерпілого суд може допитати його з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду.

8. Коли існує загроза ідентифікації голосу свідка чи потерпілого, допит може супроводжуватися створення акустичних перешкод.

9. На судовому засіданні можуть бути показання оголошені свідка чи потерпілого дані ним під час дізнання, або досудового слідства.

Крім цих особливостей, в літературі з кримінального процесу, постає спірне питання – про можливість допиту якості свідка понятих, а також осіб які проводили дізнання або попереднє розслідування по справі. Більшість вчених вважають, що це можливо, але не бажано. Тому, якщо це було зроблено “Необхідно чітко визначити коло питань, по яким неможливий допит слідчого, дізнавача в якості свідка”.

Висновок

При написанні даної курсової роботи, я обрав необхідну літературу та дійшов висновку, що така слідча дія як допит свідка чи потерпілого є найбільш поширеним засобом збирання доказової інформації. Це пояснюється тим, що КПК містить мінімалъні обмеження кола осіб, які можутъ бути допитані як свідки. А що до допиту потерпілого, то він є дуже важливим, тому, що як правило саме з нъого починаєтъся процес збирання доказів, та саме потерпілий безпосереднъо стикається з фактом вчинення злочину. Тому слідчий має отримати від потерпілого важливі свідчення про характер злочину.

Допит свідка чи потерпілого це за своєю природою процес передачі інформації від цих осіб слідчому. I саме слідчий повинен при допиті бути активним, тобто враховуючи особу свідка чи потерпілого готуватися до допиту, планувати його, вибирати необхідні тактичні прийоми, але все це з суворим дотриманням норм Закону.

Тема даної курсової роботи є дуже актуальною в сучасній науці криміналъного процесу; а саме, це такі спірні питання, як обов’язок свідка давати показання за КПК та збереження ним професійної таємниці; виклик слідчого, дізнавача як свідка до суду та багато інших питанъ, які аналізовані в даній роботі, та які потребуютъ щонайшвидшого визначення.

Це наприклад питання, про застосування неправильних методів розслідування, тому, що його показання в такому випадку не будутъ мати доказового значення.7

Аналогично, є недоцілъним визивати на допит в якості свідка негласних співробітників ОВС, але це іноді робиться, якщо інакше доказати причетністъ певної особи до вчинення тяжкого злочину неможливо.

Список використаної літератури:

1. Конституція України;

2. Кримінальний кодекс України;

3. Кримінально-процесуальний кодекс України;

4. 3аконуУкраїни “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.

5. А.Н. Васильєв, Л.М. Корнеева. Тактика допроса при расследовании преступления М.; 1970.

6. В. Алексеев, А. Байков. Проверка и оценка судом показаний свидетеля. "Сов.юстиция", 1968г, №1

Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори. – К: Юрінком Інтер, 1999.

8. Салтевський М. В., Лукашевич В. Г., Глибко В. Г. Научно-справочное пособие по криминалистике. -Киев, 1994.

9. Тертишник В.Н. Уголовный процесс, Харьков, 1999г.

1 Див.: ч. 2 ст. 14 3аконуУкраїни “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.

2 Тертишник В.Н. Уголовный процесс, Харьков, 1999г.

3 А.Н.Васильєв, Л.М.Корнеева. Тактика допроса при расследовании преступления М.; 1970, стр. 94

4 Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори. – К: Юрінком Інтер, 1999.

5 Тертишник В.Н. Уголовный процесс, Харьков, 1999г.

6 Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори. – К: Юрінком Інтер, 1999.

7 В. Алексеев, А. Байков. Проверка и оценка судом показаний свидетеля. "Сов.юстиция", 1968г, №1