Перспективи соціального розвитку України

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет

«ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Кафедра «Соціології»

Курс: «Загальна соціологія»

Тема: «Перспективи Соціального розвитку України»

Харків - 2008

Прогнозування соціального розвитку України

Стратегічна мета трансформації українського суспільства полягає в розбудові «суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави». Реалізація її потребує кардинальних реформ усіх сфер суспільного життя. Загальнонаціональне незалежне соціологічне дослідження громадської думки, дані якого були оприлюднені Українською освітньою програмою ринкових реформ (УОПРР), засвідчило, що більшість громадян України прагнуть негайного проведення процесу реформування.

Відомо, що смисл моделі трансформації суспільної системи відповідно до ймовірнісного, самоорганізаційного методу, теорії синергетики полягає в тому, що перехід від гіршого стану соціальної системи до кращого звязаний з нелінійними, стрибкоподібними змінами режимів розвитку. Звичні методи управління, за якими результати є пропорційними управлінським рішенням тут не спрацьовують, а потрібно побудувати специфічний проект, часто оснований на парадоксальних висновках нелінійної теорії динамічних систем. Саме зазначена теорія виражає фундаментальну характеристику поведінки складних систем в умовах нестабільності або перехідного стану.

Це можна зробити за допомогою спеціально створених катастрофістами моделей, на базі яких можна здійснити операційне дослідження можливих варіацій розвитку системи за допомогою інструментарію теорії ймовірності. Зокрема, ми маємо модель переходу системи від гіршого стану до кращого, яка була запропонована задовго до розпочатої перебудови в колишньому Радянському Союзі. Основні її положення передбачають, що спрямовані на покращення стану системи реформи призводять до його погіршення, яке викликає опір елементів системи подальшим змінам.

Величина погіршення, необхідного для переходу до кращого стану, порівнюється із зафіксованим покращенням і збільшується в міру стабілізації системи. Слабо розвинута система може перейти до кращого стану майже без попереднього погіршення, в той час як розвинута система в силу своєї сталості на таке поступове, безперервне покращення неспроможна. Якщо систему вдається одразу, раптово, а не поступово, перевести від гіршого сталого стану ближче до кращого, то надалі вона сама собою буде рухатись у бік кращого стану.

Зазначену логіку трансформації суспільної системи не можна не враховувати. Як із субєктивних, так із обєктивних причин не вдалось використати можливість швидкої, стрибкоподібної моделі переходу. Тому подальша еволюція українського суспільства уявляється як каскад біфуркацій, який супроводжується новим структуроутворенням, збільшенням асиметрії, метаболізмом процесів, диверсифікацією та ієрархічною перебудовою.

У глобальному контексті сьогоднішній стан українського суспільства можна уявити як болісну форму переходу до нових структур суспільного розвитку - ентропії у вигляді конфронтації сил між прихильниками капіталізму й соціалізму.

Вибір того чи іншого напряму подальшого розвитку суспільства залежить від життєвих інтересів населення, що виражається в структурі їх цінностей, або в співвідношенні політичних сил та їх активності. Але така думка є поспішною, позаяк суспільство, що наближається до чергової точки біфуркації, може обрати напрямок розвитку чисто випадково, а науковий прогноз поведінки системи є непередбаченим.

Це обумовлено тим, що в кожній суспільній системі існують, крім зазначених, різноманітні компоненти, які дозволяють, з одного боку, зберегти цілісність системи, а з іншого - дати йому можливість саморуху й саморозвитку. Таку динаміку й дозволяє відтворити описана технологія прогнозного соціального проекту. Описаний проект багатоваріантної моделі динамічного розвитку соціальної системи базується на дослідженні фундаментальних підвалин не тільки економічних, політичних, нормативно-правових факторів, а й включає в процес свого аналізу такі компоненти, як мораль, пануючу систему цінностей, поведінкові установки та тощо.

Відповідно до самоорганізаційної теорії синергетики, перехід складно організованих соціальних систем до кращого-стану характеризується взаємодією випадкових коливальних рухів аттракторів, або сил, які спрямовують розвиток системи за непередбачуваними траєкторіями. У цей період суспільство, приводить себе в «порядок», зміцнює придатні для цього періоду соціальні інститути та їх функції, а все застаріле, непридатне відкидає.

Ключове значення р теорії управління, у даному випадку, приймає фундаментальне поняття політики - демократії як важливого механізму соціального саморегулювання та саморозвитку системи, основаного на прямих та зворотних звязках і який відповідає принципам соціальної справедливості. На відміну від інших регулюючих методів керованих систем, які спроможні забезпечити сталий розвиток системи тільки в чітко заданому діапазоні змін, демократія може змінювати стратегію й тактику реформування з метою її самозбереження, тим самим створює умови для саморозвитку. Державна влада, у свою чергу, заради досягнення процесу реформування має впливати на формування нових соціальних відносин так, щоб існуючі субєкти соціальної практики самостійно знаходили шляхи діяльності щодо забезпечення свого добробуту.

Тобто у відповідності до логіки теорії синергетики, політико-правові зміни, які запроваджуються прогресивною політичною елітою, у напрямку демократизації суспільного життя та лібералізації економічних відносин викличуть зміни в поведінці великої кількості людей. В результаті такі зміни, особливо в системі потоків прибутку та витрат субєктів соціальної дії, обовязково будуть сприяти створенню таких механізмів суспільної координації, що дозволить їм забезпечити задоволення своїх власних потреб, використовуючи доступні для цього засоби. А діяльність, спрямована на задоволення власних потреб, буде відтворювати або створювати нові обєкти. Ці продукти (предмети, інститути чи події) являють собою матеріальне вираження творчого потенціалу автономної структури і є необхідним здобутком суспільної системи взагалі. Саме таким усталеним елементам може бути забезпечена у цьому разі суспільна трансформація України.

Можна прийняти цю логіку як один із варіантів подальшого соціального розвитку України. Але В. Парето, який теж відзначав важливу роль еліти щодо напрямків та тенденцій розвитку суспільства, разом з тим підкреслював, що бажання еліти і створені нею ідеї мають межі свого впливу й аж ніяк не всесильні, позаяк у соціумі діють обєктивні сили притягання-відштовхування, прийняття-неприйняття, що базуються на досвіді його соціокультурної спадщини. Отже, ідеї й норми, які має прийняти суспільство, можуть бути розумними або нерозумними тільки з точки зору їх сумісності або несумісності з традиціями й уявленням більшості населення. З цієї позиції ухвалені елітою управлінські й політичні рішення можуть бути не тільки не логічними й не раціональними, а й принципово неможливими для нормального життєзабезпечення громадян.

Якщо ідеї й політико-правові норми, запроваджені елітою, відповідають соціальній психології населення й приймаються ним, то суспільство живе з ними довгі й щасливі роки. Яскравим прикладом цьому факту можуть служити суспільні зміни, які відбулися в другій половині XX ст. в Японії. У її нових директивно-нормативних і політичних документах гармонійно відображені й старовинні звичаї, і традиції, і інноваційні тенденції, і інститути сучасного суспільства.

У випадку ж, коли нові ідеї й норми не враховують особливостей духовного досвіду громадян, таке суспільство в кінцевому рахунку породжує диктаторські режими: тоталітаризм і деспотію. Звідси висновок, що неясність і незавершеність соціально-економічних та політичних реформ в Україні можна пояснити відсутністю на рівні державної політики

Шляхи реформування та стабілізації розвитку соціальних систем

Процес соціодинаміки соціальних систем передбачає безперервний процес їх розвитку. Українське суспільство як складна соціальна система перебуває в стадії глибокого реформування всіх її складових - економічної, соціальної, політичної, духовної. Особливості реформування системи соціально-класових, етнонаціональних, сімейно-шлюбних відносин у сучасних умовах уже були обєктом дослідження в науковій, навчальній літературі. У даному розділі розглядається характеристика змісту й основних шляхів реформування таких важливих складових соціальних систем, як система соціально-трудових відносин та система соціального буття.

Система соціально-трудових відносин та шляхи її реформування

Система соціально-трудових відносин являє собою процес взаємодії та взаємозалежності їх відносин, субєктів, що реалізуються в трудовій діяльності. У системі соціально-трудових відносин прийнято виділяти основні елементи: субєкти та рівні соціально-трудових відносин; предмети соціально-трудових відносин та їх структуру; типи соціально-трудових відносин; фактори розвитку соціально-трудових відносин.

Субєктами соціально-трудових відносин є окремо найманий робітник, підприємець (роботодавець), держава. Субєктами соціально-трудових відносин може виступати також організація (підприємство), певні територіальні утворення тощо.

Крім субєкта соціально-трудових відносин виділяють також їх рівень, що визначається властивостями соціально-економічного простору, в якому взаємодіють, функціонують субєкти соціально-трудових відносин. Існують такі рівні соціально-трудових відносин, як індивідуальний (робітник - робітник, робітник - роботодавець, роботодавець - роботодавець) та груповий рівень (взаємозвязок між обєднаннями робітників і обєднаннями роботодавців), а також рівень робочого місця, підприємства, галузі. Природно, що для кожного рівня соціально-трудових відносин характерні свої субєкти та форми взаємовідносин між ними.

Предметом соціально-трудових відносин виступають ті чи інші сторони трудового життя людини, зміст яких залежить від життєвого циклу (життєвий цикл людини включає кілька стадій) людини і специфіки мети та завдань, що вирішуються людиною на кожному із зазначених циклів. Багатогранність соціально-економічних процесів та явищ, які є предметами соціально-трудових відносин, структурно включає в себе: соціально-трудові відносини зайнятості; соціально-трудові відносини, повязані з організацією та ефективністю праці; соціально-трудові відносини, що виникають у звязку з винагородою за працю. Предметом соціально-трудових відносин є трудова активність, трудова мотивація, трудовий конфлікт, оцінка ефективності праці, організація й нормування праці, кадрова політика та її окремі складові.

Соціально-трудові відносини в залежності від способу їх регулювання, форм, методів вирішення та розвязання суперечностей, повязаних з їх функціонуванням, класифікують за типами. У цьому звязку основою соціально-трудових відносин можуть служити: принципи солідарності й субсидіарності (самовідповідальності, самореалізації), відносини, побудовані за принципом «панування - підкорення» - патерналізм, рівноправне партнерство, конфлікт, конфліктне суперництво, дискримінація. У відповідності з цими принципами виділяють два полярних типи трудових відносин: патерналізм і соціальне партнерство. Зазначені типи соціально-трудових відносин у практичній життєдіяльності не існують у чистому виді.

Система соціально-трудових відносин ґрунтується на певній якості трудового життя, яка на думку багатьох учених є важливим критерієм розвинутості соціально-трудових відносин. Під якістю трудового життя розуміється систематизована сукупність властивостей, що характеризують умови праці в найширшому розумінні цього слова, які дозволяють враховувати ступінь реалізації інтересів і здібностей працівника.

Функціонування системи соціально-трудових відносин неможливе без реформування управління нею, постійного вдосконалення регулятивних процесів всередині зазначеної системи.

Реформування системи управління, регулювання соціально-трудових відносин неможливе без остаточного подолання державного патерналізму в таких відносинах, перетворення людини, трудівника із обєкта соціально-трудових відносин в їх основний субєкт. Важливою умовою реформування управління, регулювання системою соціально-трудових відносин має стати відхід від монополії держави в адміністративному регулюванні соціально-трудовими відносинами, органічне поєднання централізованих та децентралізованих засад у цьому процесі.

Система захисту трудових прав громадян і шляхи її вдосконалення

Важливою умовою реформування системи соціально-трудових відносин є захист трудових прав громадян. Відомо, що в звязку зі змінами соціально-економічних умов, невідповідністю чинних норм трудового законодавства новим соціальним відносинам, з послабленням державного нагляду й контролю за дотриманням законодавства про працю в останні роки захист трудових прав громадян значно погіршився. Усе це вимагає оновлення трудового законодавства та прийняття нового кодексу законів.

З метою вдосконалення системи захисту трудових прав і свобод людини у сфері праці необхідно: прийняти Закон про державний нагляд і контроль за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про працю; забезпечити відповідність національного законодавства нормам міжнародного права; ратифікувати найбільш важливі й актуальні конвенції МОП (з регулювання питань праці, охорони праці, соціальної політики, заробітної плати, інспекції праці); завершити формування підрозділів державної інспекції праці в районах і містах, надавши їм відповідні повноваження в регулюванні питань захисту трудових прав громадян тощо.

Система соціального партнерства й шляхи підвищення його ролі в системі соціально-трудових відносин

В оптимізації системи соціально-трудових відносин важливою умовою є узгодження інтересів найманих працівників та власників, що суттєво підвищує роль соціального партнерства. Соціальне партнерство являє собою такий тип і систему відносин між робітниками й роботодавцями, за якого в межах соціального миру забезпечується узгодження їх найважливіших соціально-трудових інтересів. Практика розвитку процесів соціального буття підтвердила, що система соціального партнерства є важливою альтернативою всіляким командно-адміністративним чи диктаторським формам управління соціально-трудовими відносинами, цивілізованим способом вирішення соціальних конфліктів.

Підвищенню ролі соціального партнерства в системі соціально-трудових відносин буде сприяти: розробка правового механізму удосконалення організаційних форм і засад соціального партнерства, взаємодії його субєктів на основі трипартизму (система тристороннього представництва - підприємців, профспілок та уряду), ведення консультацій, переговорів, укладання угод і колективних договорів, проведення примирних процедур і створення системи розгляду й розвязання колективних трудових спорів та конфліктів, зокрема, шляхом застосування посередництва, примирних комісій, трудових арбітражів і посилення ролі держави як гаранта соціального партнерства, соціально-економічних прав найманих працівників; підвищення ролі місцевих органів виконавчої влади у здійсненні соціального партнерства на регіональному і виробничому рівнях; удосконалення структури системи органів соціального партнерства на всіх рівнях тощо.

Система оплати праці й шляхи її реформування

Соціально-трудові відносини в суспільстві мають забезпечувати відповідний рівень добробуту його членів, збереження мотивації до високоефективної праці шляхом формування відповідного рівня трудових доходів, підтримку й розвиток трудової основи людської життєдіяльності. Доходи населення являють собою сукупність грошових та натуральних засобів для підтримки фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини на певному рівні задоволення її потреб і формуються за рахунок праці та інших джерел.

Основу трудових доходів складає заробітна плата, що є важливим фактором регулювання ринку праці, соціально-трудових відносин у цілому. У перехідний період відбувається становлення нових за організацією та змістом регуляторів заробітної плати. Суттєво змінюються функції держави, профспілок та роботодавців у регулюванні питань, повязаних з заробітною платою. Кризовий стан економіки України, її соціального розвитку супроводжується зниженням рівня реальної заробітної плати та доході» населення. Розмір мінімальної заробітної плати надзвичайно низький, вона несвоєчасно сплачується, що посилює платіжну кризу в країні. Знижується частка оплати праці в сукупних доходах населення. Суттєво знижуються реальні грошові доходи населення.

Реформування та подальше вдосконалення системи соціально-трудових відносин передбачає реформування та вдосконалення системи оплати праці й доходів населення/ Удосконаленню системи оплати праці та грошових доходів сприятиме: забезпечення встановлення заробітної плати як головного джерела доходів працюючих залежно від їх особистого внеску в кінцеві результати роботи; посилення ролі мінімальної

заробітної плати як соціального нормативу, що є гарантією захисту низькооплачуваних найманих працівників (з цією метою слід забезпечити поетапну реалізацію права працівників на мінімальну заробітну плату, не нижчу за вартісну величину межі малозабезпеченості; здійснити поступове (протягом пяти років) підвищення мінімальної заробітної плати в народному господарстві); забезпечення поступового запровадження погодинної системи оплати праці із застосуванням мінімального розміру погодинної заробітної плати; внесення змін до Закону України «Про оплату праці» щодо усунення залежності формування тарифної сітки від законодавче встановленого розміру мінімальної заробітної плати; визначення в галузевих (регіональних) угодах, колективних договорах умови зростання й регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних і міжпосадових співвідношень в оплаті праці відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди»; удосконалення умов оплати праці працівників бюджетної сфери з метою забезпечення залежності розмірів оплати їх праці від рівня відповідальності, складності виконуваних робіт та кваліфікації; розроблення відповідних законодавчих та нормативних актів щодо порядку визначення показника величини прожиткового мінімуму.

У реформуванні системи оплати праці важливу роль відіграватиме стабільне зростання частки заробітної плати в структурі валового внутрішнього продукту, поступове зростання реальних доходів населення, їх індексація відповідно до темпів зростання індексу споживчих цін; підвищення частки тарифу в середній заробітній платі до 50 - 60 відсотків, що сприятиме росту продуктивної праці; забезпечення мінімальних гарантій в оплаті праці працівників залежно від їх кваліфікації на основі колективних договорів і угод між роботодавцями та працівниками на всіх рівнях соціального партнерства; посилення ефективності механізмів соціального партнерства та системи домовленостей між роботодавцями та найманими працівниками; посилення регулюючого впливу держави на оплату праці керівників державних підприємств і організацій, а також підприємств і організацій зі змішаною формою власності; досягнення оптимальних міжгалузевих співвідношень в оплаті праці в Генеральній угоді між обєднаннями профспілок та Кабінетом Міністрів України; відновлення ролі доходів від трудової діяльної працівників як важливого стимулу розвитку виробництва, підвищення трудової активності працюючих та посилення мотивації до праці.

Ринок праці як соціальна система й основні напрями його реформування та стабілізації

Важливою складовою системи соціально-трудових, відносин є ринок праці як самостійна підсистема в структур ринкової системи й системи соціально-трудових відносин. Ринок праці являє собою відкриту підсистему, її самостійність визначається специфікою функціонування діючих обєктів, і належність до соціально-економічної системи та системі соціально-трудових відносин зокрема - тим, що у взаємодії ринками товарів та цінних паперів ринок праці якраз і зумовлює існування ринкової економічної системи в цілому. Окремими складовими (підсистемами) ринку праці як соціально-економічної системи є ринок робочої сили й ринок робочих місць.

За останні роки за умови практичної стабільності трудових ресурсів чисельність населення, зайнятого в сфері як матеріального, так і духовного виробництва, суттєво скоротилася Помітко збільшилася чисельність незайнятого населення. Набула поширення нерегламентована зайнятість. Значними залишаються обсяги вимушеної неповної зайнятості. Зростає приховаю безробіття. Зменшується кількість введених в дію нових робочих місць. Як наслідок цих процесів зростає безробіття, проявляється тенденція збільшення тривалості його періоду, збільшується навантаження безробітних на одне вільне робоче місце.

Реформування ринку праці за сучасних умов являє собою пріоритетну складову реформування системи соціально-трудових відносин. В основі реформування процесів ринку праці є збалансування попиту й пропозиції робочої сили, запобігання масовому безробіттю, створення нових і підвищення ефективності наявних робочих місць, забезпечення раціональної структури зайнятості населення, удосконалення системи навчання, перенавчання, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів, зростання мобільності трудових ресурсів.

Для реалізації зазначеного слід активізувати проведення заходів щодо структурної перебудови економіки, стимулювання зростання обсягів виробництва за допомогою зменшення податкового тиску на виробника, оздоровлення фінансового стану підприємств, підтримку інвестиційних програм та заохочення інвестицій.

Для реформування ринку праці та зайнятості населення важливо створити умови для забезпечення повноцінного процесу відтворення населення. Демографічна криза, яка поглиблюється, характеризується подальшим зменшенням народжуваності, збільшенням людей похилого віку, зменшенням кількості працездатних на ринку праці. Подолання демографічної кризи в суспільстві неможливе без забезпечення нормальних умов життєдіяльності та створення сприятливого середовища для демографічного відтворення населення.

Поліпшенню демографічної ситуації в країні буде сприяти вирішення таких найбільш гострих проблем населення і сімї як: стимулювання народжуваності шляхом державної підтримки сімей з дітьми, надання їм соціальної допомоги; зниження дитячої смертності шляхом підвищення якості медичного обслуговування та пропаганди здорового способу життя батьків; зниження смертності населення в найбільш активному працездатному віці, особливо чоловіків, за рахунок поліпшення умов та охорони праці, а також навколишнього середовища, побутових умов та впровадження здорового способу життя; забезпечення нормальних умов життєдіяльності сімї, підвищення якості життя за рахунок розвитку побутових послуг, часткового вивільнення жінок із суспільного виробництва; поліпшення умов праці жінок, вивільнення їх із виробництва з важкими та шкідливими умовами праці, надання можливості для роботи на умовах гнучкого режиму праці та, за їх бажанням, часткової зайнятості; створення широкої мережі державних та недержавних служб допомоги сімї, впровадження нових соціальних технологій її підтримки та соціально-психологічної адаптації до ринкових умов; проведення цілеспрямованих дій із соціальної адаптації та реабілітації дітей, які знаходяться в тяжких життєвих умовах, зменшення сирітства, безпритульницва, підліткової злочинності, створення системи державних та благодійних реабілітаційних дитячих закладів; стимулювання розвитку та підтримка сімейного підприємництва, різноманітних легальних форм індивідуальної трудової діяльності, що допоможе. підвищенню матеріального добробуту населення й вирішенню багатьох побутових проблем.

Реформуванню процесів, що відбуваються в сфері ринку праці та зайнятості, буде сприяти: створення умов для забезпечення продуктивної вільнообраної зайнятості; забезпечення державної підтримки високої мобільності робочої сили; недопущення масового безробіття, яке виникає внаслідок структурних змін в економіці; запобігання перетворенню безробіття в довгострокове, застійне; сприяння працевлаштуванню безробітних громадян; розроблення конкретних заходів щодо соціального захисту працівників при банкрутстві підприємств, а також сприяння соціального захисту неконкурентоспроможних верств населення.

Реформування системи соціально-трудових відносин неможливе без виваженої кадрової політики, кардинальних змін у її здійсненні на всіх рівнях управління й у всіх сферах діяльності. Криза економіки, насамперед матеріального виробництва, скорочення зайнятості, вимушені відпустки не сприяють підвищенню професійного рівня працівників.

Раціональному використанню кадрового потенціалу, підвищенню загальноосвітнього та професійно-кваліфікаційного рівня, розвитку системи професійної орієнтації, удосконаленню системи підготовки й перепідготовки кадрів буде сприяти: створення стрункої, багаторівневої системи кадрової політики, яка б слугувала всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства; створення оптимального співвідношення державних і недержавних навчальних закладів з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів; забезпечення якості освітніх послуг через удосконалення механізму ліцензування й акредитації освітніх закладів, атестації викладачів, видання навчальних і методичних посібників, створення мережі методичних та інформаційних центрів; розробка національної та регіональної програми підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до сучасних вимог; подальший розвиток системи професійного навчання й перенавчання працівників відповідно до потреб ринку праці, особливо працівників з вищою освітою; мобілізація коштів підприємств, установ і організацій усіх форм власності та коштів працівників для отримання відповідної освіти; створення сприятливих умов для застосування гнучких форм підготовки та перепідготовки кадрів, зокрема фінансування підготовки та розподілу їх за держзамовленням; розробка заходів щодо сприяння підприємствам у розвитку персоналу на виробництві; підготовка соціальних працівників (у тому числі актуаріїв, адміністраторів для соціальних фондів різних форм власності тощо).

Система соціальної безпеки людини й суспільства

Соціальна безпека - це стан життєдіяльності людини та суспільства, що характеризується сформованою, сталою соціальною системою забезпечення соціальних умов діяльності особистості, її соціальної захищеності, стійкістю щодо впливу чинників, які підвищують соціальний ризик.

Головною умовою досягнення та відтворення відповідного рівня соціальної безпеки є здійснення соціальної політики. Тобто соціальна безпека є метою соціальної політики, зокрема соціального захисту. Тому в основі соціальної політики лежить цілеспрямована діяльність, спрямована на утвердження соціальної стабільності суспільства, в основі якої лежить надійна соціальна безпека людини, її соціальна захищеність. У цьому звязку вищими пріоритетами активної соціальної політики має стати дійова система заходів, спрямована на стимулювання людського потенціалу, зростання економічної активності населення як самодостатньої цілі. Соціальна політика, спрямована на посилення соціальної безпеки людини на основі зростання її реальних доходів, має набути виключно активного, а не пасивного характеру, коли вона зводиться до державної благодійності, що у свою чергу стимулює інфляційні процеси в країні.

Маючи на меті підвищення рівня соціальної безпеки, поліпшення умов життя населення, соціального захисту людини, соціальна політика має виходити з реального стану економіки країни, не абсолютизуючи при цьому політику збільшення доходів саму по собі. Навіть в умовах значного послаблення соціальної безпеки населення, його соціальної захищеності, істотного зниження рівня життя більшості, що є характерним для України, соціальна допомога з боку держави не може мати загального, тотального характеру, а повинна бути адресною, мати диференційований характер з урахуванням ступеня захищеності людини, її віку, соціального статку, працездатності та інших чинників.

Активна соціальна політика якраз і повинна створити стабільну, надійну соціальну базу для ринкових, соціальних перетворень, формування умов, що гарантуватимуть соціальну безпеку населення, яка має створюватись самим населенням, кожним працюючим. Самодостатність соціальної безпеки має регулюватись на основі особистої відповідальності людини-трудівника як основного й субєкта. Активна ж соціальна політика має сприяти створенню соціально-економічної бази для розширення соціального поля й кількості тих її субєктів, для яких внутрішня особиста відповідальність є основною детермінантою реалізації власної соціальної безпеки, які переважно або абсолютно вільні від зовнішніх чинників системи державного соціального захисту.

Такий активний зміст соціальної політики не тільки не суперечить цілям ринкової економіки, а й сприяє, її здійсненню, досягненню цілей соціальної спрямованості ринкових перетворень, стимулюючи ринкову продуктивність.

Основним завданням активної соціальної політики, спрямованої на утвердження адекватної системи соціальної безпеки, має стати зміщення акцентів за її здійснення з домінуючого в суспільстві очікування вирішення соціальних проблем державними органами, тотальної державної благодійності з високою часткою безкоштовних соціальних послуг до переорієнтації всього працездатного населення в соціальному забезпеченні на власні професійно спроможні сили й можливості та формування відповідних соціально-економічних умов для створення й зміцнення кожним трудівником свого власного добробуту, умов для соціального самозахисту за рахунок особистого внеску на основі саморегуляції свого власного потенціалу.

Система соціального захисту та шляхи її реформування

Важливою умовою досягнення в суспільстві стабільного рівня соціальної безпеки є реформування системи соціального захисту, зокрема системи соціального забезпечення населення. Головною метою реформування соціального забезпечення населення є розширення соціальної бази перетворень на основі стабілізації життєвого, рівня населення, зменшення тягаря наслідків реформ для найвразливіших верств населення, вжиття заходів щодо соціальної адаптації населення до цих перетворень.

Головними заходами в цій сфері повинно бути: реформування у сфері пенсійного забезпечення та пенсійного страхування; страхування на випадок безробіття; запровадження медичного страхування та страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань; реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальна підтримка сімї, ветеранів війни та праці, жінок, дітей, молоді; соціальний захист громадян, які потерпіли від наслідків Чорнобильської катастрофи; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, умов для реалізації потенційних можливостей інвалідів, створення оптимальних умов для їх самообслуговування.

Основою системи соціального захисту, соціального забезпечення населення є соціальне страхування, а його метою є забезпечення високого та стабільного ступеня компенсації доходу працівника у випадках втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів. Соціальне страхування виходить за межі системи соціального забезпечення, виконуючи не тільки реабілітаційну, а й профілактичну функцію. Воно вирішує також завдання, повязані із збереженням та відновленням здоровя, профілактикою професійної захворюваності й виробничого травматизму. Основоположним принципом соціального страхування є страхова солідарність - між представниками різних професійних груп; між працюючими та безробітними; між здоровими та хворими людьми; між молоддю та літніми людьми.

В основі реформування системи соціального страхування мають лежати заходи, дії, спрямовані на законодавче, організаційне, фінансове, кадрове забезпечення сфери соціального страхування на основі Конституції України й Концепції соціального захисту, соціального забезпечення населення. Реформування системи соціального страхування залежно від страхового випадку передбачає такі цільові страхові фонди загальнообовязкового державного соціального страхування:

пенсійне страхування; страхування на випадок хвороби вагітності та пологів із забезпеченням оздоровчих заходів; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності; страхування на випадок безробіття.

Реформування системи загальнообовязкового державного соціального страхування громадян має відбуватися шляхом законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування; обовязковості страхування всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту), а також громадян, які постійно виконують свої службові обовязки на інших передбачених законодавством умовах; надання права участі в загальнообовязковому державному соціальному страхуванні особам, які зайняті підприємницькою, творчою діяльністю тощо; обовязковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, повязаних з наданням соціальних послуг та матеріального забезпечення в обсягах, передбачених законодавчими актами з окремих видів загальнообовязкового страхування; солідарності й субсидування; цільового використання коштів фондів загальнообовязкового державного соціального страхування.

Реформування системи соціального страхування має здійснюватись на основі таких основних принципів, як відповідальність суспільства і держави за дбайливе ставлення до особистості громадянина та його потреб; державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав, повязаних з отриманням соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням;

відповідальність страхувальника й страховика за забезпечення прав застрахованих громадян (осіб) та членів їх сімей; особиста відповідальність застрахованого громадянина за дбайливе ставлення до свого здоровя й збереження працездатності.

Таким чином, метою реформування системи соціального страхування населення має бути: на основі соціального партнерства та самоврядування забезпечення реалізації застрахованим громадянам (особам) встановленої державної гарантії щодо захисту від соціальних та професійних ризиків, повязаних із втратою заробітку, місця роботи, здоровя, а також ефективного використання страхових коштів під наглядом держави; створення стабільної фінансової системи, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також надходжень з бюджетних та інших джерел, передбачених законодавством.

Суттєвою складовою соціальної політики сьогодні є реформування насамперед тих структурних механізмів системи соціальної безпеки людини, що склалися в попередні роки, які ставлять трудівника в абсолютну залежність від державної системи соціального захисту. Основний недолік і внутрішня суперечливість цієї системи полягає в тому, що підтримання її життєдіяльності вимагає, з огляду на соціально-економічні, демографічні причини, що склалися в Україні, все більших коштів з різних джерел фінансування (передусім обовязкових страхових внесків, що їх сплачують підприємства, установи, організації різних форм власності й громадяни, та інших надходжень), збільшення податків. З другого боку, глибока криза сфери матеріального виробництва й розбалансованість фінансово-кредитної системи, що призвела до неплатоспроможності багатьох субєктів господарської діяльності, вкрай негативно впливає на поповнення державного бюджету, різних фондів соціального захисту (і передусім Пенсійного фонду). Це, у свою чергу, збільшує чисельність соціальне не захищених людей, відтворює бідність населення за рахунок економічної неспроможності чи складності економічного становища, в якому все частіше опиняються такі субєкти, як платники податків, і субєкти фінансування фондів соціального забезпечення. Таким чином, суперечності існуючої системи соціального забезпечення все більше поглиблюються, вона стає неспроможною запобігти посиленню соціального знедолення більшості населення, хоч на її реалізацію витрачається більше третини ВВП країни. Ці суперечності випливають не тільки із суті існуючої системи соціального забезпечення, але й обумовлені сукупністю всіх соціально-економічних реалій нашого суспільства. Уявляється, що в межах діючої системи вони не можуть бути вирішені.

Розвязання зазначених суперечностей передбачає насамперед розширення й поглиблення соціально-економічної бази, соціального поля системи соціального забезпечення населення. В її основі повинен лежати перерозподіл зобовязань із соціального захисту населення і насамперед фінансової відповідальності за його здійснення між державними органам»; працедавцями й працівниками. Такий перерозподіл поглибить соціальну базу й розширить соціально-економічний простір підвищення соціальної безпеки населення, дасть змогу значно послабити потужний видатковий прес на державні та місцеві бюджети, підвищить регулятивну ефективність власне державних форм соціального захисту населення й забезпечення соціальних гарантій.

Система пенсійного забезпечення й шляхи її реформування

Підвищення дієвості політики соціального захисту й соціального забезпечення передбачає особливу увагу до пошуку оптимальних шляхів реформування основної її складової пенсійної системи. Головним тут є забезпечення справедливої системи диференційованих пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску кожного працівника. Водночас реалізація цього завдання в умовах глибокої соціально-економічної кризи повязана зі значними труднощами. Вони обумовлені насамперед демоекономічною кризою суспільства, збільшенням впливу працездатного населення до тіньового сектора, який не сплачує податків, зменшуючи доходи до бюджету, зокрема до Пенсійного фонду, і збільшуючи інфляційні податки з тієї категорії трудових ресурсів, що працюють у легальному секторі. За цих умов існуюча система пенсійного забезпечення вже не може справитись з обсягом навантажень, що обумовлюють її реформування в напрямі диференціації.

Результатом реформування системи пенсійного забезпечення має стати закріплення в межах національної системи соціального забезпечення населення, у тому числі пенсійного, кількох самостійних структур (систем) пенсійного забезпечення на основі як обовязкового, так і добровільного страхування:

державної, що здійснюється на основі обовязкового пенсійного страхування, субєктом якої є Пенсійний фонд України; недержавних пенсійних фондів, що функціонують на добровільному страхуванні й мають бути для багатьох груп населення додатковим чи основним джерелом одержання пенсій. Недержавний пенсійний фонд, у свою чергу, може мати власну, досить розгалужену систему пенсійного забезпечення, яка здійснюється або через пенсійні плани приватної сфери, або через особисте страхування життя шляхом фінансування приватних пенсійних рахунків тощо.

Основними передумовами вирішення проблем пенсійного забезпечення є: економічна стабілізація й економічне зростання, що дозволить забезпечити поступове підвищення мінімальної пенсії до рівня прожиткового мінімуму; сприяння пенсійної реформи економічному зростанню, зменшенню демографічного тягаря, перегляду окремих положень чинного законодавства щодо пільг із довгострокового виходу на пенсію; цільове використання коштів Пенсійного фонду України й недопустимість їх відволікання на інші видатки, не повязані з пенсійним забезпеченням громадян за рахунок страхових внесків; раціональне використання коштів Пенсійного фонду України, що стосується, у першу чергу, зміни тарифу за доставку пенсії; перехід від адміністративно-розподільчої пенсійної системи, до пенсійного страхування, в основі якого лежить принцип солідарності з визначенням розміру пенсії залежно від участі у фінансуванні витрат; персоніфікація обліку пенсійних страхових внесків у Пенсійний фонд України.

Для забезпечення проведення пенсійної реформи необхідно: розробити та прийняти Програму пенсійної реформи;

завершити роботу над законопроектом про обовязкове державне пенсійне страхування; підготовити законопроект про запровадження персоніфікованого обліку сплати внесків по кожному застрахованому та про юридичні наслідки несплати юридичними й фізичними особами обовязкових платежів (внесків) до Пенсійного фонду України; внести зміни й доповнення до чинних законодавчих актів, які регулюють питання пенсійного забезпечення громадян, з метою приведення їх у відповідність з положеннями Програми пенсійної реформи; завершити роботу над проектом закону про недержавні пенсійні фонди.

Водночас втілення в життя зазначених структур повинно мати винятково гнучкий характер, бути диференційованим. Важливо памятати, що не в усіх сферах впровадження приватних форм соціального страхування, як показує світовий досвід, може мати однаково ефективний характер, а значить, має бути особливо на початку вибірковим. Уже сьогодні перед суспільством в аспекті впровадження хоча б елементів нової системи постало багато проблем, які слід вирішувати. Основна з них - оптимальне поєднання економічних, соціальних, політичних, духовних, ціннісно-нормативних, технічних факторів для схвалення й реалізації нової системи.

Система соціальної допомоги і особливості її реформування

Важливою складовою реформування системи соціального захисту, соціального забезпечення є реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги. Основним змістом реформи системи соціальної допомоги буде поглиблення адресної соціальної підтримки малозабезпечених верств населення, у першу чергу непрацездатних громадян, на основі врахування матеріального становища сімей, підвищення ефективності використання фінансових коштів, що виділяють- ся для соціальних потреб, вдосконалення існуючої системи надання допомоги, вироблення нових механізмів реалізації чинних законодавчих актів з питань соціальної політики, заміни системи пільг окремим категоріям населення на адресну цільову допомогу. Концентрація зусиль має бути зосереджена на послідовній реалізації заходів щодо розвитку та зміцнення системи соціального обслуговування населення, що забезпечить гарантований державою рівень соціального захисту.

Важливо, щоб вироблення нових диференційованих підходів до реалізації права на соціальний захист та обслуговування непрацездатних громадян, здійснювалось виходячи з індивідуальних потреб та їх матеріальної забезпеченості.

До пріоритетних складових реформування системи соціальної допомоги слід віднести: розвиток мережі установ з надання соціальної допомоги, зокрема створення на базі діючих відділень соціальної допомоги територіальних центрів і соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян; розробку коротко - та довгострокових програм надання натуральної допомоги одиноким непрацездатним громадянам; будівництво соціальних житлових будинків для ветеранів війни та праці з комплексом служб соціально-побутового призначення; запровадження системи платних соціальних послуг для високооплачуваних верств населення, розширення кола послуг, підвищення їх якості, більш повного врахування індивідуальних особливостей людини; впорядкування системи діючих пільг і компенсацій, підвищення їх обґрунтованості, збільшення допомоги тим, хто найбільше потребує підтримки;

розроблення механізму надання соціальної допомоги й компенсаційних виплат, що забезпечують допомогу сімям і окремим громадянам, які її потребують; підвищення обґрунтованості соціальної допомоги з точки зору її адресної направленості; вдосконалення механізму фінансування соціальної допомоги та компенсаційних виплат; забезпечення ефективного контролю та обліку грошових потоків, визначених для цих виплат; удосконалення системи організації та управління соціальними виплатами; удосконалення механізму надання населенню житлових субсидій; розроблення єдиних принципів і критеріїв надання різних видів допомоги; поглиблення всебічного вивчення цілісного уявлення про бідність, її критерії та виміри з урахуванням світового досвіду і створення системи моніторингу соціально-трудових процесів; створення умов для соціально-трудової реабілітації інвалідів, повернення їх до повноцінного життя; удосконалення системи соціального захисту ветеранів війни та праці і розробка державної підтримки ветеранів війни, праці та реабілітованих громадян; запровадження адресності пільг ветеранам війни та праці, упорядкування системи соціальних гарантій.

Однією з важливих складових реформування системи соціального захисту, соціального забезпечення є реформування системи соціальної допомоги сімям, жінкам, дітям і молоді. Сьогоднішня система соціальної допомоги зазначеним категоріям населення далеко не завжди ефективна. Реформування системи соціального забезпечення потребує більш гнучкої та оптимальної системи соціального захисту, яка сприяла б переорієнтації політики державної соціальної допомоги на створення необхідних умов, за яких малозабезпечені сімї одержали б змогу вийти з кризового становища власними силами, особливо молоді. Така організація соціального захисту дозволить скоротити кількість сімей, яким надається допомога державою, і за рахунок цього суттєво збільшити розміри матеріальної підтримки сімям, які дійсно її потребують. Пріоритет повинен бути наданий активним формам підтримки сімї (додатковому навчанню, перекваліфікації, працевлаштуванню).

Реформуванню системи соціальної допомоги сімям, жінкам, дітям і молоді має сприяти: розробка та прийняття законів про охорону дитинства, про молодіжні та дитячі громадські організації, про соціальну роботу з молоддю та дітьми в Україні; розроблення державної програми розвитку молодіжного бізнесу в Україні, яка б передбачала організаційну, фінансову, кредитну підтримку молодих підприємців; завершення створення Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву та забезпечення відкриття регіональних відділень Фонду з метою вирішення житлової проблеми молоді, молодих сімей та проблем молодіжної зайнятості шляхом створення додаткових робочих місць; забезпечення реалізації Національних програм «Діти України», «Планування сімї», «Освіта» («Україна XXI століття»), Довгострокової програми поліпшення становища жінок, сімї, охорони материнства й дитинства; розроблення програми «Молодь України».

До важливих напрямів реформування системи соціального захисту, соціального забезпечення, що здійснюється в Україні, належить реформування соціального захисту громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи. Суть такої реформи полягає у створенні надійної системи державних соціальних гарантій для всіх категорій, що постраждали, та зміни технології соціальної безпеки населення.

Реформуванню системи соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, буде сприяти: завершення перереєстрації громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; створення системи єдиного Державного реєстру постраждалих; приведення у відповідність із законодавством межі зон радіоактивного забруднення; вилучення з переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивне забруднених територій, населених пунктів, які не відповідають передбаченим законодавством показникам для визначення категорій цих зон; розроблення регіональної програми соціального захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи; прискорення прийняття та реалізації Національної програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на 1997-2000 роки; завершення переселення громадян за їх бажанням із зони безумовного (обовязкового) відселення.

Система соціальної безпеки, соціального захисту, зокрема соціальне забезпечення, як і соціальна сфера життєдіяльності суспільства, повинна бути багатогранною, багаторівневою, багатовимірною, включати кілька типів соціальних заходів, що різняться як за змістом, так і за формою здійснення. Будь-яке спрощення суті системи соціальної безпеки, соціального захисту, соціального страхування людини, населення в бік її уніфікації, одноманітності не збагачує, а збіднює її, позбавляє гнучкості, альтернативності розвитку.

Кардинальне реформування соціальної політики, її основних складових, зокрема системи соціального захисту населення, що виступає умовою утвердження сталої системи соціальної безпеки людини й суспільства, потребує значних зусиль. Соціодинаміка цього процесу детермінована сукупністю багатьох обєктивних і субєктивних факторів. Серед них - зрілість ринкових відносин у країні, зокрема розвитку малого підприємництва, середнього класу, соціальної, економічної культури населення, характер його соціально-економічних спрямувань, готовність субєктів соціальної політики до нововведень, рівень законодавчої забезпеченості їх діяльності в нових умовах та інші чинники, що обумовлюють динамізм розвитку соціально-економічного буття, стабільної соціальної системи.

Список використаних джерел

1. Соціологія. Навчальний посібник. / Кол. авторів за ред. Н.М. Семкє, Х.: Торсінг (з грифом МОН), 2007.

2. Фролов С.С. Социология. Учебник. Для высших учебных заведений. М.: Наука, 1994 - 256 с.

3. Асп Э. Введение в социологию. СПб., 1999.

4. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. М., 1993.

5. Волков Ю.Г., Нечипуренко В.Н., Попов А.В., Самыгин С.И. Социология: Курс лекций. М.; Ростов н/Д, 1999.

6. Болотіна Є.В.

7. Соціологія. Навчальний посібник рекомендовано МОН України Вид-во: ЦУЛ. - c. 128, 2007 р.

8. Політична свідомість українського суспільства в трансформаційний період: чинники формування (політологічний аналіз): Автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Ю.Ю. Руденко; Харк. нац. ун_т ім. В.Н. Каразіна. - Х., 2003. - 21 с. - укp.

9. Поліщук І. Демократичні традиції в Україні // Людина і політика. -2003. - №2.

10. Становлення політичної свідомості молоді в умовах суспільної нестабільності: Автореф. дис… канд. психол. наук: 19.00.05 / Микола Леонтійович Дідух; Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К., 2004. - 19 с. - укp.

11. Чушенко В. Соціально-організоване суспільство і формування політичної влади в Україні // http://www.lawyer.org.ua/? w=r&i=&d=587

12. Юрій М.Ф. Соціологія - К.:Дакор, 2004. -552 с