Суспільна свідомість та її структура

2

Реферат

на тему: "Суспільна свідомість та її структура"

Людина володіє прекрасним даром - розумом з його допитливим польотом як у віддалене минуле, так і в прийдешнє, світом мрії і фантазії, творчим вирішенням практичних і теоретичних проблем, нарешті, утіленням самих сміливих задумів. Уже з глибокої стародавності мислителі напружено шукали розгадку таємниці феномена свідомості. Наука, філософія, література, мистецтво, техніка - словом, усі досягнення людства обєднали свої зусилля, щоб розкрити таємні таємниці нашого духовного життя.

Свідомість - це вища, властива лише людині форма відображення обєктивної дійсності, спосіб її відносин до світу і до самого себе, що являє собою єдність психічних процесів, що активно беруть участь в осмисленні людиною обєктивного світу і свого власного буття і визначається не безпосередньо її тілесною організацією (як у тварин), а здобуваються тільки через спілкування з іншими людьми навичками предметних дій. Свідомість складається з почуттєвих образів предметів, що є відчуттям чи уявленням і тому володіють значенням і змістом, знання як сукупності відчуттів, відбитих у памяті, і узагальнень, створених у результаті вищої психічної діяльності, мислення і мови. Таким чином, свідомість є особливою формою взаємодії людини з дійсністю і управління нею.

Протягом багатьох століть не змовкають гарячі суперечки навколо сутності свідомості і можливостей її пізнання. Богослови розглядають свідомість як крихітну іскру величного полумя божественного розуму. Ідеалісти відстоюють думку про первинність свідомості стосовно матерії. Вириваючи свідомість з обєктивних звязків реального світу і розглядаючи його як самостійну і сутність буття, обєктивні ідеалісти трактують свідомість як щось споконвічне: воно не тільки не зясовано нічим, що існує поза ним, але саме із себе покликане пояснити все що відбувається в природі, історії і поведінці кожної окремої людини.

Витоки свідомості. Існують різні історико-філософські тлумачення проблеми свідомості. У залежності від того, який світогляд був пануючим у ту чи іншу епоху мінялося і розуміння свідомості. В античності, при пануючому космоцентричному світогляді увага людини була цілком спрямована на навколишній світ. Свідомість призначалася як загальний звязок між розумом і обєктом, що існують незалежно друг від друга. У момент їхньої зустрічі обєкт залишає слід у поле розуму, як печатка залишає слід на воску. Античний грек не зосереджений на своєму внутрішньому світі. Антична філософія відкрила тільки одну сторону свідомості - спрямованість на обєкт.

У культурі християнства виникає потреба у внутрішнім зосередженні. Вона була викликана необхідністю спілкування з Богом через молитву. У ній людина повинна зануритися усередину себе. Поряд з молитвою виникла практика сповіді, у якій закріплювалася здатність до самоаналізу і самоконтролю. Тоді свідомість - знання насамперед про власний духовний досвід. У його смислі включені інстинкти і пристрасті, рефлекси і міркування, і нарешті, злиттям з Богом. Свідомість - це центр між першим і другим. Тобто свідомість це здатність відтворити переживання піднявшись до рівня Бога і свідчення про незначність людини. Світогляд епохи Середньовіччя можна назвати геоцентричним.

У Новий час людина відмовляється від Бога, сама захотіла бути Богом, царем природи, спираючи на свій Розум. Це свідчило про формування нового духовного досвіду людей, у якому людина звільняється від влади понад почуттєвого про згоду прийняти своє походження тільки через природну еволюцію. По суті цей початок антропоцентриського світогляду. Людина була оголошена початком і причиною усього, що з нею трапляється у світі. Вона є умовою і можливість світу, світу, що вона може розуміти і діяти в ньому. Людина своєю діяльністю творить світ, Р. Декарт оголосив, що акт «я мислю» є підстава існування людини і світу. В усьому можна сумніватися, але не можна сумніватися в тому, що я мислю, значить - існую. Тому свідомість представляється як деяка судина в якій уже є ідеї і зразки того з чим має зштовхнутися у світі. Таке вчення було названо ідеалізмом. Але досвід звертання до внутрішнього світу був використаний у твердженні, що свідомість відкрита самому собі, тобто є самосвідомістю. Свідомість ототожнюється з мисленням тобто максимально раціоналізована. Вона може конструювати світ за правилами логіки, тому що свідомість тотожна предметному світу.

Філософів і натуралістів завжди хвилювало питання про джерела свідомості. Склалися різні стратегії його дослідження: реалістична, обєктивно-ідеалістична, феноменологічна, вульгарна-матеріалістична й ін. Вульгарний-матеріалістичний напрямок зводить свідомість, мислення до речовинних змін (деякі його представники Фогт, Молешотт указують на подобу мислення жовчі, вироблюваною печінкою) у кінцевому рахунку характер мислення виявляється їжею, що впливає через хімізм крові на мозок і його роботу. Протилежний цьому - обєктивно-ідеалістичний підхід визначає свідомість як незалежну від мозку, але обумовлену деяким духовним фактором (Богом, ідеєю).

Філолофсько-реалістичний напрямок у розумінні джерел свідомості виділяє наступні фактори: зовнішній предметний і духовний світ; природні, соціальні і духовні явища відбиваються у свідомості у вигляді конкретних чуттєво-понятійних образів. Така інформація є результат взаємодії людини з наявною ситуацією, що забезпечує постійний контакт із нею.

Соціокультурне середовище, ідеї, соціальні ідеали, етичні і естетичні установки, правові норми, знання, засоби, способи і форми пізнавальної діяльності. Це дозволяє окремій людині дивитися на світ очима суспільства.

Духовний світ індивіда, його власний унікальний досвід життя і переживань. Людина і при відсутності зовнішніх взаємодій здатна переосмислювати минуле, будувати плани і т.д.

Мозок як макроструктурна природна система, що забезпечує на клітково-тихорєцькому рівні організації матерії, здійсненні загальних функцій свідомості. Установлено, що біохімічний стан мозку впливає на свідомість (у цьому праві вульгарні матеріалісти, помилка їх в ігноруванні специфіки інших факторів, у відстоюванні положення про речовинність свідомості).

Джерелом свідомості виступає, імовірно, і космічне інформаційно-смислове поле, одним з ланок якого є свідомість людини. Підтверджується гіпотезою в квантово-механічній природі мозку.

Вони не стали вирішальними для появи людини, і тільки соціальні умови могли зіграти вирішальну роль. Це: праця і трудовий процес, починаючи з використанням предметів природи як знаряддя праці, і закінчуючи виготовленням їх у спільній праці і спілкуванні. Членороздільна мова, для передачі інформації при праці і спілкуванні, формування мови. Життя в колективі, спільна діяльність у громаді. Біологічна форма людини і знайдений спосіб взаємодії із середовищем - один на одного надаючи взаємний вплив.

Тобто свідомість - історичне утворення, зявляється як розвиток властивої матерії властивості відображення; вища форма відображення дійсності, властивій людині як особливим образом організованої матерії, функція її мозку, звязана з біологічними передумовами і соціальними умовами.

Суспільна свідомість. Свідомість неможливо вивести з одного лише процесу відображення обєктів природного світу: відношення “субєкт-обєкт” не може породити свідомість. Для цього субєкт повинен бути включений у більш складну систему соціальної практики, у контекст громадського життя. Кожний з нас, приходячи в цей світ, успадковує духовну культуру, що ми повинні освоїти, щоб знайти власне людську сутність і бути здатними мислити по-людськи. Ми вступаємо в діалог із суспільною свідомістю, і це конфронтуюча нам свідомість є реальність, така ж, як, наприклад, держава або закон. Ми можемо збунтуватися проти цієї духовної сили, але так само, як і у випадку з державою, наш бунт може виявитися не тільки безглуздим, але і трагічним, якщо ми не будемо враховувати ті форми і способи духовного життя, що нам обєктивно протистоять. Щоб перетворити історично сформовану систему духовного життя, потрібно нею спочатку опанувати.

Суспільна свідомість виникла одночасно й у єдності з виникненням суспільного буття. Природі в цілому байдужне існування людського розуму, а суспільство не могло б без нього не тільки виникнути і розвиватися, але і проіснувати жодного дня і години. У силу того, що суспільство є обєктивно-субєктивна реальність, суспільне буття і суспільна свідомість як би “навантаже-ні” один одним: без енергії свідомості суспільне буття статичне і навіть мертво.

Свідомість реалізується в двох іпостасях: відбивній і активно-творчій здібностях. Сутність свідомості в тому і заключається, що вона може відбивати суспільне буття тільки за умови одночасного активно-творчого перетворення її. Функція випереджального відображення свідомості найбільше чітко реалізується у відношенні суспільного буття, що істотно звязано зі спрямованістю в майбутнє. Це неодноразово підтверджувалося в історії тією обставиною, що ідеї, зокрема соціально-політичні, можуть випереджати наявний стан суспільства і навіть перетворювати його. Суспільство є матеріально-ідеальна реальність. Сукупність узагальнених уявлень, ідей, теорій, почуттів, нравів, традицій і т.п., тобто того, що становить зміст суспільної свідомості й утворює духовну реальність, виступає складовою частиною суспільного буття, тому що воно дане свідомості окремого індивіда.

Але підкреслюючи єдність суспільного буття і суспільної свідомості, не можна забувати і їх різницю, специфічну розєднаність. Історичний взаємозвязок суспільного буття і суспільної свідомості в їх відносній самостійності реалізується таким чином, що якщо на ранніх етапах розвитку суспільства суспільна свідомість формувалася під безпосереднім впливом буття, то надалі цей вплив набував усе більш опосередкований характер - через державу, політичні, правові відносини й ін., а зворотний вплив суспільної свідомості на буття здобуває, навпроти, усе більш безпосередній характер. Сама можливість такого безпосереднього впливу суспільної свідомості на суспільне буття полягає в здатності свідомості правильно відбивати буття.

Отже, свідомість як відображення і як активно-творча діяльність являє собою єдність двох нероздільних сторін того самого процесу: у своєму впливі на буття вона може як оцінювати його, розкриваючи його потаєний зміст, прогнозувати, так і через практичну діяльність людей перетворювати його. А тому суспільна свідомість епохи може не тільки відбивати буття, але активно сприяти його перебудові. У цьому і полягає та історично сформована функція суспільної свідомості, що робить її обєктивно необхідною і реально існуючим елементом будь-якого суспільного устрою.

Той факт, що суспільна свідомість містить у собі різні рівні (повсякденне-життєве, теоретичне, суспільну психологію, ідеологію і т.д.), і те, що кожним рівнем свідомості суспільне буття відбивається по-різному, саме і складає реальну складність у розумінні феномена суспільної свідомості. І тому не можна розглядати її як просту суму понять “свідомість” і “суспільна”.

Володіючи обєктивною природою й іманентними законами розвитку, суспільна свідомість може як відставати, так і випереджати буття в рамках закономірного для даного суспільства еволюційного процесу. У цьому плані суспільна свідомість може відігравати роль активного стимулятора суспільного процесу, або механізму його гальмування. Могутня утворювальна сила суспільної свідомості здатна впливати на все буття в цілому, розкриваючи зміст його еволюції і пророкуючи перспективи. У цьому плані вона відрізняється від субєктивного (у сенсі субєктивної реальності) кінцевого й обмеженого окремою людиною індивідуальної свідомості. Влада суспільного цілого над індивідом виражається тут в обовязковому прийнятті індивідом історично сформованих форм духовного освоєння дійсності, тих способів і засобів, за допомогою яких здійснюється створення духовних цінностей, того смислового змісту, що накопичено людством віками і поза яким неможливе становлення особистості.

Людина, будучи, по визначенню Аристотеля, "суспільною твариною", покликана жити в суспільстві самим ходом розвитку Матерії. Будучи індивідом, вона, проте, усе рівно являє собою деякий елемент суспільства, що, у свою чергу, є свого роду системою, гіперорганізмом, складеним з деякої кількості всякого роду людей, змушених жити в даному соціумі.

Суспільна свідомість являє собою сукупність ідей, теорій, поглядів, представлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин. Суспільна свідомість формується і розвивається разом з виникненням суспільного буття, тому що свідомість можлива тільки як продукт соціальних відносин. Але і суспільство може бути названо суспільством лише тоді, коли склалися його основні елементи, у тому числі і суспільна свідомість. Сукупність узагальнених представлень, ідей, теорій, почуттів, удач, традицій, тобто всього того, що складає зміст суспільної свідомості, утворить духовну реальність, виступає складовою частиною суспільного буття. Але хоча матеріалізм і затверджує визначену роль суспільного буття стосовно суспільної свідомості, однак, не можна спрощено говорити про первинність першого і вторинності іншого. Суспільна свідомість виникла не через якийсь час після виникнення суспільного буття, а одночасно й у єдності з ним.

Без суспільної свідомості суспільство просто не могло б виникнути і розвиватися, тому що воно існує як би в двох проявах: відбивної й активно-творчої. Сутність свідомості саме в тому і складається, що воно може відбивати суспільне буття тільки за умови одночасного активно-творчого перетворення його. Але, підкреслюючи єдність суспільного буття і суспільної свідомості, не можна забувати і про їхнє розходження, специфічну розєднаність, відносній самостійності.

Особливістю суспільної свідомості є те, що вона у своєму впливі на буття може як би оцінювати його, розкривати його потаєний зміст, прогнозувати, через практичну діяльність людей перетворювати його. У цьому полягає та історично сформована функція суспільної свідомості, що робить його необхідним і реально існуючим елементом будь-якого суспільного пристрою. Ніякі реформи, якщо вони не підкріплюються суспільним усвідомленням їхнього змісту і необхідності, не дадуть очікуваних результатів, а тільки зависнуть у повітрі.

Звязок між суспільним буттям і суспільною свідомістю багатогранна і різноманітна. Відбиваючи суспільне буття, суспільна свідомість здатна активно впливати на нього через утворювальну діяльність людей. Відносна самостійність суспільної свідомості виявляється в тому, що воно має наступність. Нові ідеї метушні кают не на порожньому місці, а як закономірний результат духовного створення, на основі духовної культури минулих поколінь. Будучи відносно самостійним, суспільну свідомість може випереджати суспільне чи буття відставати від нього. Наприклад, ідеї використання фотоефекта виникли за 125 років до того, як було винайдено Дагером фотографування. Ідеї практичного використання радіохвиль здійснювалися майже через 35 років після їхнього відкриття і т.д.

Суспільна свідомість являє собою особливий соціальний феномен, що відрізняється власними, властивими лише йому характеристиками, специфічними закономірностями функціонування і розвитку. Суспільна свідомість, відбиваючи всю складність і суперечливість суспільного буття, є теж суперечливою, має складну структуру. З появою класових суспільств вона набула класову структуру. Розходження в соціально-економічних умовах життя людей, природно, знаходять своє вираження в суспільній свідомості. У державах багатонаціональних існує національна свідомість різних народів. Взаємини між різними націями відбиваються у свідомості людей. У тих суспільствах, де національна свідомість превалює над загальнолюдським, верх бере націоналізм і шовінізм.

За рівнем, глибиною і ступенем відображення суспільного буття в суспільній свідомості розрізняють свідомість повсякденну і теоретичну. З погляду матеріальних її носіїв варто говорити про суспільну, групову й індивідуальну свідомість, а в історико-генетичному плані розглядають суспільну свідомість у цілому чи її особливості в різних суспільно-економічних формаціях.

Структура, функції суспільної свідомості. Оскільки свідомість - є властивість матерії, відбитий світ, то виникає питання - як цей світ існує у свідомості? А.Г. Спіркін визначає свідомість як ідеальне відображення дійсності перетворення обєктивного змісту предмета в субєктивний зміст духовного життя. Свідомість - субєктивний образ світу, що відповідає характеру і змісту діяльності субєкта. Образ предмета - це ідеальна форма буття предмета «у голові» людини. Це не означає, що в голові є реальні ознаки як такого (мислимий вогонь не палить наш мозок, образ снігу не робить його холодним), але містить ці реальні ознаки (жар і холод) як образ. В ідеальній формі предмет позбавляється свого матеріального субстрату (носія). Ця форма, що заміняє будь-який матеріальний субстрат зберігає властивості, якості, сутність речей і їхнього звязку.

Умова ідеального образу світу є фізіологічні матеріальні процеси, що відбуваються в мозку і тілі людини. Матеріальною основою психіки людини тому є нейрофізіологічні процеси в мозку. Від рівня структурної організації мозку залежить рівень його відбивних здібностей.

Однак, свідомість будучи результатом розвитку і діяльності (функції) високоорганізованої матерії центральною характеристикою своєї сутності має нематеріальність, а ідеальність. У корі мозку нейрохірург бачить не яскраві думки, а сіру речовину. Ідеальне протилежно матеріальному, Буття ідеального носить функціональний характер і виступає як образ предмету і ціннісне судження, як ціль і план діяльності і т.д.

Свідомість, будучи ідеальною існує тільки в матеріальній формі свого вираження - мові. Свідомість і мова одночасно єдині і розрізняються. Немає мови без мислення, мислення - без мови. Однак, структура мислення і структура мови різні. Адже закони мислення єдині для всіх, а мова національна. Людина як діяч, робить світ і самого себе. Усе його життя можливе, як соціальна спільна діяльність. А для такого способу життя необхідна мова. Вона і виникає як засіб людської діяльності, спілкування, управління, пізнання і самопізнання.

Для реалізації пізнання, її передачі і спілкування людині необхідне слово, мова. Здійснюючи мовну діяльність людина мислить, мислячи, оформляє думку в слові. Але не можна ототожнювати мову і мислення. Говорити - не значить мислити, але мислити - значить вигострювати думку в слові.

У такий спосіб мова як і знаряддя праці, це найважливіший фактор формування свідомості, людини і її світу. А мова - є символічне вираження в звуці і листі психічного життя людини.

Поряд з мовою існують і інші знаково-символічні системи.

Поряд із природними є і штучні мови, створені людиною для рішення визначених задач. Це мови науки, машинні мови, жаргони есперанто. Особливо значну роль в умовах науково-технічної революції стали грати формалізовані і машинні мови. Формалізована мова - це логічні і математичні числення, у яких використовуються математичні знаки і формули. Формалізовані мови машинізуються. Знаки в силу їхнього матеріального характеру зручні для машинної обробки, для розвитку технічних систем звязку. Такого роду мови є сходинки до інформаційної цивілізації.

Ще раз відзначимо, що ідеальне - найголовніша ознака свідомості, обумовлена соціальною природою людини. Ідеальне є характерний для взаємодії субєкта й обєкта спосіб відтворення цілісних характеристик обєктивної реальності за допомогою репрезентантів цієї реальності. Воно починається з предметно-почуттєвих репрезентантів (обєкта чи знака), сполучених з обєктом схеми практичної чи розумової дії; і завершується матеріальним і субєктивним образом, що реалізує здатність людини за допомогою мозку відтворювати у свідомості образ класу речей, що стоять за цим обєктом.

Свідомість виступає як інтелектуальну діяльність субєкта оскільки людина крім активного відображення - звязує нові враження з колишнім досвідом, емоційно оцінює дійсність, забезпечує зовнішній світ.

Структуру свідомості можна представити у вигляді кола, це «поле» поділяється на чотири частини.

Сфера тілесно-перцептивних здібностей знання одержуваного на їхній основі: відчуття, сприйняття, конкретні представлення, за допомогою якого людина одержує первинну почуттєву інформацію. Головна мета - корисність і доцільність буття тіла людини.

Сфера логіко-понятійних компонентів свідомості звязана з мисленням, що виходить за межі почуттєвого даного в сутнісні рівні обєктів. Це сфера понять, суджень, умовиводів, доказів. Головною метою цієї сфери свідомості є істина.

У різних людей - різний ступінь свідомості: від самого загального, скороминущого контролю над потоком думок про зовнішній світ, до заглиблених міркувань над собою.

До самосвідомості людина приходить тільки через соціалізацію. Людина усвідомлює себе через усвідомлення власної діяльності, у процесі самосвідомості людина стає особистістю й усвідомлює себе як особистість. Таке уявлення самосвідомості як внутрішньо призначене у свідомості свідчить про рефлексивну функцію його стосовно свідомості.

Виходячи з розглянутого уявлення свідомості можна виділити функції свідомості: пізнавальна; прогнозу, передбачення; доказу істинності знання; ціннісна; комунікативна; регулятивна.

Поняття “свідомість” не однозначне. У широкому змісті слова під нею мають на увазі психічне відображення дійсності, незалежно від того, на якому рівні воно здійснюється - біологічному чи соціальному, почуттєвому чи раціональному. Коли мають на увазі свідомість у цьому широкому змісті, то тим самим підкреслюють її відношення до матерії без виявлення специфіки її структурної організації.

У більш вузькому і спеціальному значенні під свідомістю мають на увазі не просто психічний стан, а вищу, власне людську форму відображення дійсності. Свідомість тут структурно організована, являє собою цілісну систему, що складається з різних елементів, що знаходяться між собою в закономірних відносинах. У структурі свідомості найбільше чітко виділяються насамперед такі моменти, як усвідомлення речей, а також переживання, тобто визначене відношення до змісту того, що відбивається. Спосіб, яким існує свідомість, і яким щось існує для нього, це - знання. Розвиток свідомості припускає насамперед збагачення його новими знаннями про навколишній світ і про саму людину. Пізнання, усвідомлення речей має різні рівні, глибину проникнення в обєкт і ступінь ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також почуттєвий і раціональний рівні свідомості. Відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, мислення утворюють ядро свідомості. Однак вони не вичерпують усієї його структурної повноти: воно містить у собі й акт уважності як свій необхідний компонент. Саме завдяки зосередженості уваги визначене коло обєктів знаходиться у фокусі свідомості.

Предмети, що впливають на нас, події викликають у нас не тільки пізнавальні образи, думки, ідеї, але й емоційні “бурі”, що змушують нас тріпотіти, хвилюватися, боятися, плакати, захоплюватися, любить і ненавидіти. Пізнання і творчість - це не холодно-розумове, а жагуче шукання істини.

Без людських емоцій ніколи не бувало, немає і бути не може людського шукання істини. Найбагатша сфера емоційного життя людської особистості містить у собі власне почуття, що представляють собою ставлення до зовнішніх впливів (задоволення, радість, горе й ін.), настрій чи емоційне самопочуття (веселе, подавлене і т.д.) і афекти (лють, жах, розпач і т.п.).

У силу визначеного ставлення до обєкта пізнання знання дістають різну значимість для особистості, що знаходить своє найбільш яскраве вираження в переконаннях: вони перейняті глибокими і стійкими почуттями. А це є показником особливої цінності для людини знань, що стали її життєвим орієнтиром.

Почуття, емоції суть компоненти людської свідомості. Процес пізнавання торкається всіх сторін внутрішнього світу людини - потреби, інтереси, почуття, волю. Щире пізнання людиною світу містить у собі як образне вираження, так і почуття.

Пізнання не обмежується пізнавальними процесами, спрямованими на обєкт (увага), емоційною сферою. Наші наміри перетворюються в справу завдяки зусиллям волі. Однак свідомість - це не сума множини складових його елементів, а їхнє гармонічне обєднання, їх інтегральне складноструктороване ціле.

Свідомість сучасної людини є продукт усієї всесвітньої історії, підсумок багатовікового розвитку практичної і пізнавальної діяльності незліченних поколінь людей. І для того, щоб зрозуміти її сутність, необхідно зясувати питання про те, як вона зародилося. Свідомість має свою не тільки соціальну історію, але і природну передісторію - розвиток біологічних передумов у вигляді еволюції психіки тварин. Двадцять мільйонів років створювалися умови для виникнення розумної людини. Без цієї еволюції поява людської свідомості була б просто чудом. Свідомості людини притаманні такі сторони, як самосвідомість, самоаналіз, самоконтроль. А вони формуються лише тоді, коли людина виділяє себе з навколишнього середовища. Самосвідомість - найважливіша відмінність психіки людини від психіки самих розвинених представників тваринного світу.

Список літератури

1. Семинарские занятия по философии: Учебник. Под ред. К.М. Никонова. - М.: Высшая школа, 1991 г.

2. А.Г. Спиркин. Основы философии: Учебное пособие для вузов. - М.: Политиздат, 1988 г.

3. «Информация. Сознание. Мозг». Д.И. Дубровский Москва: «Высшая школа», 1980 г.

4. Философский словарь. М.: Политиздат, 1987 г.

5. Проблема сознания в современной западной философии. М.:1989 г.

6. Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. Ч. 2 Под общ. ред. И.Т. Фролова. - М.: Политиздат, 1989 г.