Мовленнєві розлади. Двомовність як профілактика афазій

10

Розлади мовлення значною мірою (залежно від характеру розладів) негативно впливають на весь психічний розвиток людини, відбиваються на його діяльності, поведінці Розлади мовлення можуть виникати при органічних і функціональних захворюваннях нервової системи. При органічних захворюваннях вони можуть бути обумовлені ураженням певних відділів головного мозку, що забезпечують мовну функцію. Мовленнєві розлади або порушення мовлення - це широкий круг психопатологічних явищ, що виявляється в мовній поведінці (мовне збудження, стереотипії, химерність, уповільнення, розпад мовлення, нерівномірність темпу і ритму, “бурмочуча” мовлення, скандована мовлення і т.і.).

Вивченням розладів мовлення займалися такі вчені як Э. Бейн, М. Бурлакова, Т.гВізель, Б. Гріншпун, Ст. Коган, А. Лурія, С. Ляпідевський, О. Правдіна, Ф. Рау, М.гХватцев, Ст. Шкловський, Л. Цвєткова та ін.

Виділяються різні форми (види) мовної патології, кожна з яких має свою симптоматику і динаміку проявів.

Порушення мовлення можуть бути двох видів: афатичні (афазії моторні, сенсорні, амнестичні, номінальні) та неафатичні (дизартрію, акінетичний та істеричний мутизм).

Афатичні розлади мовлення.

Афазія - розлад мовлення, при якому частково або повністю втрачається можливість користуватися словами для вираження думок і спілкування з оточуючими, при цьому функції апарату артикуляції і слуху зберігаються. Афазія підрозділяється на моторну, сенсорну, амнестичну. Найчастіше гострий розвиток афазії спостерігається при порушенні мозкового кровообігу, декілька рідше - при ударах мозку, епі- та субдуральних гематомах (гематома субдуральна - травматичний крововилив безпосередньо у мозку; епідуральна гематома - травматичний крововилив, що виникає між внутрішньою поверхнею кісток черепа і твердою мозковою), осередковому менінгоенцефаліті (запалення головного мозку та його оболонок), пухлинах мозку.

Афазія може носити стійкий або скороминущий характер. Скороминущі порушення мовлення обумовлені перш за все транзиторними порушеннями мозкового кровообігу, що виникають в результаті стенозу лівої середньої мозкової або лівої сонної артерії (звуження патології отвору артерії внаслідок патології її клапану). Транзиторні порушення мовлення можуть спостерігатися також при асоційованій мігрені.

Моторна афазія характеризується втратою здатності вимови слів, мовлення маловиразною, сповільнене, вимовлювані слова спотворені в результаті ускладнення формування звуків і складів, а також слів. Страждає також процес перемикання з однієї мовної одиниці (звук, слова) на іншу. Зовні це виявляється так званою персеверацієюй - коли людина наче застрягла на одному складі або слові, посторюючи його у відповіді на всі питання. Граматична будова мовлення неправильна (аграматизм або так званий «телеграфний стиль» - наприклад, людина уникає прийменників, не узгоджує слова у роді та числі). У важких випадках афазії зберігається вимова лише окремих слів ("мовний ембол" - людина повторює одне слово або мовний зворот, супроводжуючи його різною, в залежності від теми розмови, мімікою, виразом обличчя). Порушується внутрішня мова. Моторна афазія часто поєднується з геміпарезом (асиметричне ураження мозку).

Сенсорна афазія - втрата здатності розуміння мовлення оточуючих. Елементарний слух збережений, але фонемних слух порушений. Унаслідок відсутності слухового контролю порушується і моторна (експресивна) мова. Хворі сенсорною афазією говорять багато, але незрозуміло. Слова вимовляються неправильно. Часто один звук (буква) замінюється іншим - вербальні парафазії. В результаті мовлення незрозумілою і представляє собою потік безглуздих звуків, що позначаються термінами "словесна окрошка", "словесний салат". Але хвора людина не усвідомлює, що говорить неправильно, що в неї - мовний дефект. Хворий сприймає своє мовлення як цілком нормальне, звичайне, а от мовлення інших людей йому незрозуміле. Поєднання моторної і сенсорної афазій позначається як тотальна афазія.

Амнестична афазія. Найбільш характерною межею цього порушення мовлення є випадання з памяті назви предметів. На заміну хворий використовує позначення функції або якості предмету. При амнестичній афазії хворому допомагає підказка.

Номінальна афазія - порушення здатності називати слова. Людина повністю усвідомлює, що саме хоче сказати, перед її мисленнєвим зором зявляється відповідна картинка, але хворому важко дати назву предмету чи явищу, тож він пояснює її описово, парафразом, наприклад, кішка - тварина, пухната, живе в домі. Якщо часто спілкуватися з такою людиною, то можна навчитися досить легко і правильно її розуміти. Номінальна афазія за своїми проявами схожа на амнестичну афазію, проте остання - тимчасова, може виліковуватися повністю, характеризується тим. що людина просто забула слово, яке раніше використовувала без проблем. У випадку номінальної афазії людина не може дібрати необхідну назву, тому що вона цієї назви не сприймає, проблема не в памяті, а у неможливості відтворення номінації.

Інколи можуть спостерігатися псевдоафазії, наприклад, у хворих істерією. У цьому випадку мовлення втрачається повністю, тоді як хворі з органічною афазією завжди зберігають якісь елементи мовлення.

Неафатичні розлади мовлення.

До них відносять дизартрію, акінетичний та істеричний мутизм.

Дизартрія - порушення мовлення, що виникає в результаті ураження мязів мовного апарату: мякого неба, гортані, губ. Гостра дизартрія може розвинутися в результаті порушення інервації апарату артикуляції (недостатня кількість нервових клітин, які забезпечуєть звязок органів з центральною нервовою системою) при розладах мозкового кровообігу або при ураженні півкуль мозку, при міастенії (захворювання нервової та мязової систем ,що виявляється в підвищеною слабкістю та швидкою втомленістю різних груп мязів). При дизартрії мовлення стає неясним, нечленованою на смислові відрізки, з носовим відтінком. Граматична будова не порушується. У важких випадках мовлення незрозуміле, швидше перетворюється на нечленороздільне мукання (анартрія).

Акінетичний мутизм характеризується відсутністю зовнішнього контакту з оточуючими через втрату свідомості. Хворий лежить нерухомо з розплющеними очима, рухи яких збережені, може фіксувати поглядом предмет, стежить за його переміщенням, але не говорить, не вступає в контакт. Больові та сильні звукові подразники викликають рухову реакцію. Розвиток акінетичного мутизму повязують з пошкодженням діенцефально-мезенцефальних утворень та їх стволових активуючих компонентів.

Істеричний мутизм - відсутність мовлення і спроб до вимовлення слів. Виникає найчастіше після негативних емоцій в осіб з істеричними рисами характеру. Взагалі-то до появи істеричного мутизму можуть призвести психологічно важливі для конкретної людини життєві ситуації. У такі моменти людина може намагатися говорити, але не бути спроможною на це фізично. Через якийсь час, коли людина вже спокійна, мовлення несподівано повертається.

За іншою класифікацією розлади усного мовлення можуть бути розділені на два типи:

1) вислови фонативного (зовнішнього) оформлення, які називають порушеннями вимовної сторони мовлення;

2) вислови структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення, які називають системними або поліморфними порушеннями мовлення:

а) порушення голосоутворення;

б) порушення темпоритмічної організації вислову;

в) интонаційно-мелодичні порушення;

г) порушення звуковимовної організації.

Розлади усного мовлення:

1.Дисфонія (афонія) - порушення голосу, порушення фонації, вокальні порушення, що проявляються в порушенні сили, висоти і тембру голосу.

2.Брадилалія - патологічно сповільнений темп молення. При сповільненому темпі мовлення виявляється тягучо розтягнутим, млявим, монотонним.

3.Тахілалія - патологічно прискорений темп мовлення. При прискореному темпі - квапливий, стрімкий, напористий.

4.Заїкання - порушення темпо-ритмичної організації мовлення, обумовлене судмним станом мязів мовного апарату.

5.Дислалія - порушення звуковимовлення при нормальному слухові та підлягаючій зберіганню інервації мовного апарату, дефекти звуковимовлення, фонетичні дефекти.

6.Ринолалія - порушення тембру голосу і звуковимовлення, обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату, гнусавість.

7.Дизартрія - порушення вимовної сторони мовлення. Дизартрія є наслідком органічного порушення центрального характеру, що приводить до рухових розладів.

Особливу групу складають порушення, обумовлені анатомічними дефектами апарату артикуляції. У психолінгвістичному аспекті порушення вимови розглядуються або як наслідок несформованості операцій розрізнення і пізнавання фонем (дефекти сприйняття), або як несформованість операцій відбору і реалізації (дефекти продукування), або як порушення умов реалізації звуків.

При анатомічних дефектах порушення носять органічний характер, а при їх відсутності - функціональний.

1. Алалія - відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини. Це один з найбільш складних дефектів мовлення, при якому операції відбору і програмування порушені на всіх етапах породження і прийому мовного вислову, унаслідок чого виявляється несформованою мовна діяльність дитини.

Система мовних засобів (фонемних, граматичних, лексичних) не формується, страждає мотиваційно-спонукальний рівень порождения речення. Мовні механізми не сформовані.

2. Афазія - розлад мовлення, що полягає у втраті здатності користуватися словами і фразами як засобом вираження думки внаслідок ураження певних зон кори головного мозку. Синоніми: розпад, втрата мовлення.

Вивченням афазії займалися багато учених. Серед дослідників-афафізіологів на сьогодні найвагомішими є роботи Ст. Шкловського, Л. Цвєткова, М. Бурлакова, Т.Візель т.і. Афазія у дітей зустрічається значно рідше, ніж у дорослих та істотно відрізняється за своїми проявами.

Афазія є результатом:

- пухлин мозку, запальних процесів в корі головного мозку;

- судинних захворювань і порушення мозкового кровообігу;

- важких черепномозкових травм.

Загальноприйнятою є нейропсихологічна класифікація афазій А. Лурія. Нейропсихологічний підхід до організації вищих кіркових функцій А. Р. Лурія є продовженням нейрофізіологічних відкриттів І. Павлова, а також нейропсихологічних поглядів Л.С. Виготського, А. Н. Лєонтьєва та інших психологів.

А. Лурія розрізняє шість форм афазій:

1. Сенсорна афазія - акустико-гностична Верніке (збігла афазія). Психіатр Верніке описав, що афазія, яку він назвав сенсорною, виникає при ураженні відділу лівої півкулі, що викликає порушення розуміння мовлення при сприйнятті його на слух.

2. Акустико-мнемоністична афазія виникає при ураженні середніх і задніх відділів скроневої області. В її основі лежить зниження слухово-мовленнєвої памяті, яке викликане підвищеним гальмуванням слухових слідів. Коли хвора людина сприймає та усвідомлює нове слово, то з памяті зникає попереднє слово.

3. Семантична афазія виникає при ураженні тімяно-потиличної області. Спостерігаються труднощі при пошуках потрібного слова або довільної назви предмету. При семантичній афазії втрачається розуміння метафор, прислівїв, приказок, крилатих висловів, людиною не виявляється в них переносний сенс.

4. Аферентна моторна афазія має два типи. Перший - порушення просторового синтезу рухів різних органів апарату артикуляції й повна відсутність ситуативної мовлення. Другий - порушення диференційованого вибору способу артикуляцій і синтезу звукових і складових комплексів, що входять до складу слова.

2.5. Еферентна моторна афазія - Мовлення характеризується скандуванням, відсутністю плавності, зниженням ролі інтонаційних, емоційних і мімічних компонентів, загальним збідненням, особливо за рахунок дієслів, виникає «телеграфний стиль», людину важко зрозуміти.

2.6. Динамічна афазія - при ураженні зон активації, регуляції і планування мовної діяльності. Повна неможливість активного розгортання висловлювання. При динамічній афазії правильно вимовляються лише окремі звуки, повторюються без труднощів артикуляцій слова та короткі пропозиції, проте комунікативна функція мовлення все ж виявляється порушеною.

Розлади письмового мовлення.

При порушенні продуктивного вигляду написаного тексту варто говорити про розлади письма, при порушенні рецептивної письмової діяльності - розлади читання.

Дисграфія - часткове специфічне порушення процесу письма. Букви в словах перемішані або пропущені, структура звукоскладу спотворена.

Діслексія - часткове специфічне порушення процесу читання. Виявляється проблемами пізнання і пізнавання букв; в ускладненнях, повязаних зі злиттям букв і складів в слова, що призводить до неправильного відтворення звукової форми слова.

Порушення письма і читання у дітей викликані складнощами в оволодінні уміннями і навиками, необхідними для повноцінного здійснення цих процесів. За даними дослідників, ці складношщі обумовлюються дефектами усного мовлення (за винятком оптичних форм), несформованістю операцій звукового аналізу, нестійкою довільної уваги.

Окремий клас становлять ще три типи порушень у сприйнятті мовлення.

Словесна глухота - майже повна втрата слухового сприйняття з нездатністю до повторення або написання слів під диктовку з відносним збереженням мовлення та спонтанного письма. Сприйняття (розуміння) візуального або написаного мовного матеріалу переважає над слуховим сприйняттям інформації. Ураження зазвичай локалізуються безпосередньо в первинній слуховій зоні кори. Причиною може бути інфаркт мозку, крововилив або пухлина.

Словесна сліпота (алексія) - відсутність здатності читати і, часто, розрізняти кольори при збереженні побіжності мовлення, розуміння мовлення, повторення, письма під диктовку (алексія без аграфії). Ураження зазвичай зачіпає ліву кори головного мозку і зорові асоціативні зони, а також волокна мозолистого тіла, що сполучають праву і ліву асоціативні зорові зони. У більшості хворих спостерігаються побіжні симптоми, наприклад, порушення памяті через судинні зміни. В окремих випадках причиною може бути пухлина або крововилив.

Ехолалія - обмін репліками, що не проникає в семантику (несвідоме повторення слів співрозмовника).

Лікуванням мовленнєвих розладів займається лікар-логопед.

Цікавим є той факт, що людина, що живе у білінгвістичному суспільстві, менш схильна до хвороб мозку, не повязаних із зовнішніми факторами ушкодження. У двомовних людей, які щодня говорять на двох мовах велику частину свого життя, настання, наприклад, старечого недоумства затримується на декілька років в порівнянні з людьми, що знають тільки одну мову. До такого висновку прийшли канадські дослідники з Йоркського університету в Торонто. д л

Дослідники припускають, що використання двох мов покращує кровопостачання мозку і стимулює нервові звязки між мозковими клітками. Людина, що послугується двома мовами, краще засвоює нову інформацію, їй легше сконцентруватися, вона легко переходить від однієї мови до іншої, легко пристосовуючись до іншої лексичного набору, граматичної системи, фонетичного оформлення, так само легко вона пристосовується до нових обставин і орієнтується у несподіваній ситуації. Дослідники повязують здатність білінгвів швидко перемикатися й утримувати увагу зі звичкою відсікати другорядну на момент інформацію. Таким чином, припускають вони, у двомовних людей можливостей зберегти гостроту реакцій мозку і в літньому віці більше, ніж у моноязичних побратимів.

"Перехід з мови на мову залучає до роботи зазвичай пасивні області мозку і забезпечує всім їм здорову розумову зарядку", - говорить керівниця дослідження професор Елен Белосток. Белосток та її співробітники проаналізували стан 184 пацієнтів з ознаками старечого недоумства, в основному хвороби Альцгеймера, що поступово руйнує память.

Ці хворі з 2002 р. по 2005 р. лікувалися в торонтській Клініці відновлення памяті, причому одна половина з них була двомовною, а інша половина - мономовною. І ось виявилося, що у двомовних перші симптоми недоумства стали виявлятися в середньому у віці 75 років, а у мономовних на чотири роки раніше, тобто у віці 71 року. Різниця зберігалася навіть з урахуванням культурних відмінностей, іміграцій, рівня освіти, професії та навіть статі. Отже двомовність явно відсувала настання хвороби, хоч і не запобігало їй.

Канадське Альцгеймеровське товариство високо оцінило це дослідження, яке підтвердило, що підтримка розумової активності - ефективний засіб боротьби зі старечим недоумством.

Так само і пацієнти з мовленнєвими розладами, що за здорового стану спілкувалися не менш ніж двома мовами, швидше виліковуються і взагалі менш підвладні хворобам. У цих людей тренований мозок, який краще сприймає спеціальні лікувальні вправи.