Історичні типи західних підприємців
Водній із своїх останніх робіт Ф.А. Хайєк писав, що розширений порядок людськогоспівробітництва, який виник на Заході (як він сам зауважує, «порядок, який найчастіше,хоча й невдало, називають капіталізмом») виник із ненавмисного наслідуванняпевним «моральним практикам». У цьому розділі робиться спроба проаналізуватиособливості господарського етносу («господарського мислення») західнихпідприємців різних часів і з'ясувати, які саме «моральні практики» булипов'язані з певного роду господарською практикою.
Інструментомдослідження стали сформовані історичні типи підприємців. Для одержання цихідеальних конструктів під час аналізу прикладів підприємницької діяльностірізних епох виявлялися специфічні особливості, що принципово різнилися між собою.Такі особливості відокремлювалися, у деяких випадках істотно посилювалися тагрупувалися як цілісний комплекс ознак, притаманних певному історичному періоду.Таким чином, застосовувалася процедура ідеальної типізації, подібна до тієї,яку використовував М. Вебер.
Проведенийаналіз дав змогу виділити персонажі, що репрезентують різні епохи господарськоїпрактики Заходу: купець, протестант-першобуржуа, капітан індустрії,менеджер-інноватор. Вибір суб'єктів господарювання був обумовлений не стількиїх поширеністю, скільки «типовістю» у веберівському розумінні. (Відзначимо, щоВебер трактував ідеальний тип як вираз «інтересу епохи».) Вказані персонажіяскраво виражають дух своєї історичної доби, його унікальність і своєрідність(зрозуміло, що мова йде про господарську сферу життя). Важливо також і те, щокупець, протестапт-першобуржуа, капітан індустрії, менеджер-інноватор булиактивними провідниками соціально-економічних змін, тобто виконували функціюпідприємців. Нагадаємо, що, згідно із запропонованим И. Шумпетеромвизначенням, підприємництво являє собою інноваційне змінювання способугосподарювання.
Делегуванняповноважень: рядові члени підприємницької організації відчужені від процесуприйняття рішень, власності та результатів праці.
Стратегіїпідвищення прибутковості: «малий обіг – велика вигода» ї (збут обмеженому колузаможних споживачів), здобуття та використання монопольного становища.
Ставленнядо конкуренції, реклами та цінових знижок: конкуренція | сприймаєтьсянегативно, реклама та приваблювання покупця низькими цінами вважається ознакоюпоганого топу.
Уперіод середньовіччя головним суб'єктом підприємницької діяльності бувнасамперед купець. Він одночасно виступав у ролі торговця, фінансиста,організатора виробництва. Купець раннього періоду (тобто починаючи з XI ст.,коли він став постійним компонентом суспільства) – персонаж, що істотновідрізнявся від купця розвинутого та пізнього середньовіччя. У цьому випадкупоказовою є діяльність вікінгів. Експедиції вікінгів були тісно пов'язані зторгівлею. Але, як свідчать ісландські саги, торгова поїздка скандинава нерідкозавершувалася його нападом на місцевих жителів, і те, що не вдавалося виміняти,він забирав силою.
Однакті купці раннього періоду, які не займалися розбоєм, були також доситьвойовничі. їм доводилося вирушати в далекі країни, мандрувати серед чужихлюдей, зустрічаючи па своєму шляху багато небезпек. Прибуток від торгівлірідкісними товарами міг бути досить великий, але не меншим був і пов'язаний зним ризик. Соціальний та економічний ризики змушували купців вкладати своїприбутки у більш надійну сферу земельного володіння або давати позики підпроцент.
У«Королівському дзеркалі», що описує різні верстви Норвегії першої половини XIIIст., наводиться характеристика якостей, які повинен був мати купець того часу.Зазначається, що людина, яка збирається стати купцем, наражається у своєму життіна багато небезпек. Тому в чужих землях вона повинна постійно бути обачною, ана морі вміти швидко приймати рішення і мати мужність. Для того щоб завоюватизагальну прихильність, їй треба показувати себе вихованою і приємною особою.Особливу обачливість слід було проявляти, обираючи собі компаньйона.
Одиніз засадничих моментів господарського етносу підприємця-купця полягав у тому,щоб досягти якомога вищих цін, щоб з можливо меншим обігом отримати високийприбуток: малий обіг – велика вигода, – ось діловий принцип того часу. Іне лише дрібних, напівремісницьких виробників. Правилом голландсько-остіндськоїкомпанії, наприклад, було вести «малі справи з великою вигодою». «Мається наувазі, головним чином, збут багатим, адже він завжди зручніший, аніж збут дляширокого загалу. Відображенням такого світогляду була теоріяписьменників-економістів, які протягом усього XVII та XVIII ст. булизахисниками високих цін».
Ставленнядо конкуренції та клієнтури відповідало характеру ведення справ: усі хочутьмати спокій, відчувати стабільність. Клієнтура ототожнювалася з певнимтериторіальним анклавом, який був відведений в ексклюзивну експлуатаціюокремому комерсантові. Було заборонено будь-яке «полювання на клієнтів».Вважалося аморальним відбивати у своїх сусідів покупців. Купецькі статутизабороняли втручатись у торгові справи інших шляхом маніпулювання цінами абовести торгівлю так широко, що це призводить до банкрутства інших. Досить тривалийчас існувало негативне ставлення до комерційної реклами; засуджувалося наголошуванняна особливих перевагах, якими начебто одне підприємство відрізняється відіншого. Як найбільша ганьба для комерсанта розцінювалися оголошення, щосповіщали про нижчі, ніж у конкурентів ціпи.
Негативнеставлення до перебудови організаційних засад ведення торгівлі (скороченнякількості посередників, приваблювання клієнтури за допомогою цінових знижок,використання реклами тощо), яка водночас із підвищенням прибутку призводила добезробіття, збитків або банкрутства інших суб'єктів господарської діяльності,мало своє продовження у негативному ставленні до технічних новацій увиробництві. Тут так само панує думка: прогрес, новації бажані лише тоді, коливони не руйнують людського щастя. Здешевлення товару не варте тих сліз, які воноспричинило сім'ям безробітних. Так, наприклад, у 1684 році у Франції бувзаборонений ткацький верстат, який виробляв панчохи, переважно черезпобоювання, що він може зменшити бідним людям їх заробіток.
Наприкінцісередньовіччя становище ділової людини в суспільстві дещо змінюється. Перш завсе, посилюється її впливовість. У багатьох містах Європи купецька верхівка,сконцентрувавши у своїх руках величезні багатства, утворює патриціанський прошарокміста, який мав вирішальний вплив на його управління.
Окремотреба відзначити прагнення купців-патриціїв до розкішного життя. Для того щобпідняти свій престиж у суспільстві й справити належне враження, вони будуютькам'яні будинки і палаци; в одязі й прикрасах вони змагаються зі знаттю. Л.Б.Альберті у своїх трактатах наголошував па тому, що необхідно бути ощадним, аджеощадливість – гарантія незалежності. Однак, на його думку, не треба бути іскупим. Особливо не слід економити на витратах, що забезпечують престиж сім'ї,її добре ім'я та славу.
Рисиособистості та головні життєві цінності італійського купця кінця XIV – початкуXV ст. яскраво розкриваються в «Мемуарах» ді Наголо Мореллі. «Мемуари»переповнені порадами такого роду: намагайся приховувати від комуни розмірисвоїх прибутків, для того щоб ухилитися від сплати податків, і всіляко демонструй,що в тебе лише половина того, чим насправді володієш; завжди товаришуй із тими,хто стоїть при владі, і приєднуйся до тієї партії, що є найсильнішою; нікому недовіряй: ані слугам, ані родичам, ані друзям, адже люди гріховні й переповненіобманом та зрадою; там, де йдеться про гроші, не знайдеться родича чи друга,який подбає про тебе більше, аніж про себе.
ВіраМореллі примирює Бога та купецьке сутяжництво. У цьому вій не оригінальний. Урозрахункових книгах купців і торгових компаній велися особливі «рахунки Бога».Сюди вносилися ті суми, які купці жертвували на бідних та богоугодні заклади,для того щоб застрахувати свої душі від неприємностей після смерті. Із Творцемобходилися як із членом купецької компанії, і розміри Його частки залежали відвеличини прибутку, отриманого компанією. Ділова людина епохи Відродженняпоєднувала релігійність із раціональністю, благочестя – з аморальністю; вонанамагалася перебудувати стосунки між мораллю та релігією таким чином, щоб вірав Бога не була перешкодою для її не дуже чистих операцій.
Усуперечзагальноприйнятим схематизаціям генезису капіталізму, наслідком розвитку ринкуна початку XVI ст. були не тільки поява мануфактурного виробництва й надбаннябуржуазних рис традиційним «середнім прошарком», а й химерна трансформаціясамої феодальної практики. «Наживали» із землевласників, як і представникимолодого торговельно-промислового прошарку, прагнучи до великих грошових статківза рахунок надзвичайної експлуатації не вільнонайманих, а кріпаків або наполовинувільних виробників.
Відгендлярсько-меркантильного феодалізму значною мірою страждали і міста, якімусили сплачувати великі суми своїм феодальним сюзеренам. їх утискуваннюзначною мірою сприяла діяльність великих лихварів й купців фернхендлерів, не пов'язанихз національним виробництвом і орієнтованих на «далеку» посередницьку торгівлю.«Торговельно-лихварські капітали Фугтерів, Вельзерів та Інгофів лише незначноюмірою витрачалися на підтримку мануфактур, друкарень, ливарень та іншихранньокапіталістичних підприємств; левова їх частка позичалася церковним ісвітським феодалам, імператорові». Процентні борги сплачувалися відповідно неза рахунок капіталістичної, а за рахунок модернізованої феодальної експлуатації,а також військових авантюр. Злиденність населення зумовлювала ще більшезростання податків, що непосильним тягарем лягали на виробника, позбавляючийого стимулу до праці.
Головнимконтрагентом ранньобуржуазного підприємця виявляється свого родупоміщицько-лихварська мафія, до складу якої входили (говорячи мовою Вебера)«авантюристичний», «лихварський» і частина «торговельного» капіталізму. Напочатку XVI ст. передбуржуа вже програє представникам цієї мафії у прозаїчнійутилітарності, якої він перший почав учитися в XV ст. Він уже був неспроможнийзрівнятися зі своїми феодальними конкурентами в мистецтві визискування таутримання вже готового грошового прибутку.
Становищераннього буржуа на початку XVI ст. було трагікомічним. Він не може ніповернутися до виробництва, яке не знає додаткової вартості, ні зрівнятися зісвоїми феодальними конкурентами в мистецтві визискування й утримання вжеготового грошового прибутку. Як учасник клопітного й оборотного процесу, вінпротягом тривалого часу потребував не просто виправдовуючого, а мобілізуючогота інспіруючого світогляду, який – нехай ірраціональним, символічноопосередкованим шляхом – відтворював би в людині дефіцит цілеспрямованості,характеру й волі.
Такимсвітоглядом для раннього буржуа Західної Європи стала етика протестантизму.Протестантизм, як певного роду моральна практика, виконував в особистому життіта господарській практиці першобуржуа кілька функцій.
1. Адаптаційна функція. Протестантизмдопомагав першобуржуа внутрішньо подолати абсурдність ситуації, що виникала внаслідоквідчуження результатів його господарювання та неможливості протистоятинеофеодальним конкурентам. Цьому сприяли вимоги вбогості духу, які виразноохарактеризував предтеча протестантства Майстер Екхарт. Вбогий духом, у йогорозумінні – це людина, яка нічого не бажає, нічого не знає, нічого не має.Йдеться про незалежність особи від суб'єктивної волі (прагнень), суб'єктивногознання, від прив'язаності до матеріальних благ (але не їх відсутність).
Вбогістьдуху стала психоемоційним джерелом етичного ригоризму та нонконформізмупротестантів-першобуржуа. Вона допомагала першобуржуа, з одного боку,протистояти поширеним у суспільстві цінностям утилітарного меркантилізму йгедонізму, а з другого – позбавляла від фрустрацій, пов'язаних із самоідентифікацією.У такий спосіб світський аскетизм сприяв збереженню структурираціонально-капіталістичного господарювання (на той час маргінальної) в системісоціуму.
2. Активізаційна функція. На думку Вебера, одну з ключових ролей у протестантизмі відіграловчення про покликання (Beruf), яке розглядало будь-який вид практичноїдіяльності (професію) засобом служіння Богу. Протестант мав стійко зносити життєвітруднощі і сприймати їх як випробування його віри. Неробство, гедонізмвважалися гріховними. Успіхи у професійній діяльності слугували опосередкованимдоказом обраності особи до спасіння.
Ученняпро покликання стимулювало трудову активність, сприяло нагромадженню капіталута його інвестуванню в раниьокапіталістичні підприємства. Якщо своєю головноюметою середньовічний купець бачив укладення нагромаджених протягом життя коштіву стабільний, менш ризикований прибутковий капітал – землеволодіння, ренту,посаду тощо, то першобуржуа-протестант навіть не припускав думки витратитигроші на комфортну бездіяльність. Чистий прибуток в умовах світської аскезиповертався до обігу, нагромаджувався для відкриття або розширення справи.
3. Інституціонально-допоміжна функція. Належність до протестантської общини свідчила про чесністьпідприємця, його надійність як кредитора і ділового партнера, допомагала встановленнюбільш довірчих стосунків. Відтак, в умовах юридично незабезпеченого ринку, щотільки-но формувався, протестантизм опосередковано сприяв, говорячи сучасноюмовою, зменшенню ризиків підприємницької діяльності та трансакційних видатків.
Делегуванняповноважень: менеджери адміністрації беруть участь у процесі прийняттявідповідальних рішень, однак вони відчужені від власності та результатівдіяльності підприємства.
Стратегіїпідвищення прибутковості: скорочення видатків завдяки концентрації виробництва,регламентації і витісненню живої праці, стандартизації товару та його випускувеликими серіями.
Ставленнядо конкуренції, реклами та цінових знижок: монополізм засуджується як обмеженняприватної ініціативи, на практиці це знаходить вияв як політика «свободиліктів», застосування реклами та цінові знижки стають обов'язковим елементоммаркетингу.
Майжедо кінця XVIII ст. негоціант усе тримав у своїх руках: він був водночас торговцем,банкіром, страхувальником, промисловцем. Лише па початку XIX ст., з початкомепохи індустріалізації, тобто коли технічна модернізація набула значних висот,з'явилися промисловці – «капітани індустрії», нові активні персонажіпідприємницької діяльності. Вони ставили перед собою такі завдання:контролювати найважливіші моменти в технологічних процесах, тримати в рукахмайстрів і робітників, нарешті, добре знати ринки, щоб бути здатними самиморієнтувати своє виробництво. Вони прагнули позбавитися від посередництвакупця, щоб самим контролювати закупівлю й доставку сировини, її якість,регулярність надходжень.
Традиціоналістськаідея обмеження ризику, конкуренції, витрат зусиль і, зрештою, обмеженого («уміру достатнього») споживання стримувала розвиток підприємницького духу. Лишеіз середини XIX ст. з розвитком масового виробництва стверджується новаідеологія підприємництва. Центральним моментом у цій ідеології стало«розширення справи». Здешевлення виробництва завдяки його раціоналізації сталоголовним засобом досягнення такої мети.
Прагненняпідприємця до експансії передбачало реорганізацію всього господарськогомеханізму: технічну модернізацію виробництва, випуск більшої кількості товаруза найнижчими цінами, великий обсяг збуту, велику інтенсивність обігу,найшвидше транспортування ресурсів, інформації. Господарський етнос підприємціввідповідно до трансформації мети господарювання також зазнав змін. Насампередповедінка підприємця підлягала абсолютній раціоналізації, хоч би якої сторонисправи вона торкалася.
Якщораціональне впорядкування господарської практики протестанта-першобуржуа булойого особистим вибором (точніше, зумовлювалося його особистими релігійнимипереконаннями), то тепер раціоналізація мала примусовий характер, оскількидиктувалася законами вже сформованого ринку, передусім – конкуренцією. Місцесвітського аскетизму – внутрішнього джерела раціональної регламентаціїгосподарської поведінки – тепер посів професійний прагматизм.
Прагненнядо розширення справи з метою отримання більш високих прибутків (перш за всечерез розширення збуту) створило нову практику взаємодії зі споживачем товарівта послуг. У цьому питанні новий діловий принцип суттєво відрізнявся відтрадиціоналістського ведення справи, оскільки він передбачав: 1) будь-що привернутиувагу покупця, 2) збудити бажання купити. Мабуть, не треба вказувати, щопоширеним засобом досягнення цих завдань стала реклама. Зайвим буде нагадуватитакож і про те, що досягалася поставлена мета завжди з відчуттямдобропристойності та міри.
Приваблюванняпокупців за допомогою зниження цін, наголошування на цьому стало постійним танеобхідним елементом політики продажу. Жорстка конкуренція поставила на місцетрадиціоналістського пієтету та почуття солідарності щодо колеги принцип«свободи ліктів». Продаж за демпінговими цінами став одним із засобів торговихвійн із конкурентами.
Відмінноюрисою розвитку підприємництва в Англії доби промислового перевороту XVIII – початкуXIX ст. було поєднання підприємницьких та інженерно-новаторських функцій водній особі. Індустріальна епоха тут змінила стан речей. Хоча багато хто з «капітанівіндустрії» починав свій бізнес на ґрунті власних винахідницьких здобутків(наприклад, Форд), з розширенням справи вони вже меншою мірою у своїйдіяльності спиралися на винахідницьку чи інженерну майстерність. Зі зростаннямвеликомасштабного виробництва інженерні функції стали компетенцією виробничихекспертів, які мають платню, другого ешелону заводських менеджерів. Що жстосується хазяїна, то від нього вимагалося тепер тримати руку на пульсікерівництва промисловою стратегією, укладання та розривання союзів, виборуучасників прориву для руху вперед, нагляду за всією роботою.
Якщодо середини XIX ст. господарський етнос підприємців знаходив своє відображення головнимчином у мемуарах та моралізаторських повчаннях (згадаємо жанр творів Л.Б.Альберті, Д.П. Мореллі та Б. Франкліна), то з початком епохи масовоговиробництва настанови підприємництва набувають рис наукових знань. Зокрема,наукове обґрунтування здобувають принципи менеджменту. Ф.У. Тейлор буводним з перших, хто протиставив наукову організацію праці традиційній точцізору на місце і роль робітника у виробничому процесі.
Колишняфілософія управління або, як її називав Тейлор, філософія «ініціативи тавинагороди» покладала всі внутрішні проблеми виробництва па робітника інадавала йому свободу вирішувати їх на свій розсуд, одночасно покладаючи нанього відповідальність за результати роботи. На противагу цьому, науковаорганізація праці початку XX ст. передбачала шляхом скрупульозної регламентаціїтрудових процесів вивільнити робітника, дрібного службовця від необхідностіприймати принципові виробничі рішення і таким чином нести відповідальність занаслідки виробництва. Згадані функції делегувалися адміністрації підприємства.Відтак рядовий працівник був позбавлений можливостей проявляти в своїй роботітворчу (читай – підприємницьку) ініціативу. Відчуження живої праці черезподрібнення та регламентацію робочих операцій набуло свого апогею в технологіїконвеєрного збирання.
Образ«капітанів індустрії», їхній стиль господарського мислення виразно демонструєГенрі Форд. Форд являв собою архетип авторитарного підприємця тієї епохи:схильний до самотності, найвищою мірою свавільний, він завжди наполягав навласному баченні проблеми, своїх менеджерів вважав «помічниками». Якщо «помічник»зважувався суперечити Форду або самостійно приймати важливе рішення, вінризикував бути звільненим.
Форднадзвичайно тонко відчував ринок, його вимоги й можливості, добре знав нюансимаркетингу. У своїй книзі «Моє життя, мої досягнення» він відзначав, щовузькість споживчого ринку, який становили головним чином заможні люди,призводить до домінування погляду, що кількість покупців обмежена, а відтакнеобхідно обійти конкуренцію. Ламаючи традиційну точку зору, яка булауспадкована від кустарно-ремісницького виробництва, Форд стверджував, що завждизнайдеться покупець на будь-який товар, головне, щоб ціна була для ньогоприйнятною.
Прагнучизробити автомобіль доступним для багатьох і в такий спосіб розширити збут, Фордрозпочав у 1909 р. випуск лише однієї моделі «Т». Концентрація істандартизація виробництва дала змогу знизити ціну настільки, що обсяг збутудосяг нечуваних для того часу розмірів. Трохи пізніше було проголошено програму«П'яти доларів», яка вдвічі збільшувала заробітну платню робітників. Новазарплатня стимулювала дисципліну праці, а крім того, заохочувала робітників достійкого споживання товарів тривалого користування, що в свою чергу робило їхзалежними від високої зарплатні.
Вамериканській літературі існує багато легенд, що вихваляють «капітанівіндустрії» як талановитих організаторів масового виробництва, безкорисливихфілантропів та альтруїстів. Насправді багато з них являли собою симбіозпромисловців і «баронів-розбійників», які раціоналізували експлуатацію людей іресурсів згідно з ідеологією соціального дарвінізму. Деякі «прославилися» завдякипротизаконними методами конкуренції, підступними інтригами, підкупомчиновників.
Делегуванняповноважень: рядові працівники залучаються до самостійної розробки тареалізації інновацій на правах співвласників з умови прийняття на себе частиниризику; працівники долучаються до власності завдяки проведенню політики «участів доходах», пільгового продажу акцій тощо.
ІСтратегії підвищення прибутковості: застосування наукомістких технологій,ставка на високу якість товару, орієнтація на індивідуальні потреби споживача.
Ставленнядо конкуренції, реклами та цінових знижок: реальне розуміння необхідностіконкуренції як умови збереження динамічності розвитку компанії; в окремихвипадках конкуренція стимулюється (надання конкурентам технологій).
Й. Шумпетерзвертав увагу на те, що соціальні зміни й технічний прогрес із часом зруйнувалифункцію індивідуального підприємництва, а разом з ними було підірване соціальнестановище підприємця-індивідуала, який є приватним власником. Його роль була іє однією з форм індивідуального лідерства, що ґрунтувалася на авторитеті особита особистій відповідальності за успіх усього підприємства. Економічний ітехнологічний прогрес дедалі більше стає справою колективів висококваліфікованихфахівців, які продукують необхідні для виробництва рішення й примушують функціонуватисвої винаходи передбачуваним чином. На зміну підприємницькому генію окремоїособи, що спиралася на ієрархічний виконавчий апарат бюрократії, поступовоприходить колективна ініціатива і відповідальність усіх членів підприємницькоїорганізації.
Принциповозмінився склад підприємницьких організацій. Якщо раніше основну масу працівниківстановили представники робітничих професій, то в постіндустріальномусуспільстві їхня питома вага значно скорочується. Найчисленнішою стає частка«білих» та «синіх» комірців – високоосвічених професіоналів. Ускладненнятехнологій, підвищення вартості устаткування, загострення конкурентноїборотьби, підвищення вимог до якості та гнучкості виробництва – все це вимагалорозширення самостійності працівника і підвищення ступеня відповідальності, щопокладалася на нього.
НТРвнесла зміни не лише в економічне, а й у соціальне життя суспільства. Умовипраці викликали щораз активніший протест працівників, чия кваліфікація помітнозросла, рівень життя підвищився, а культурні потреби істотно розширилися.Значення оплати праці не зменшилося, але цьому фактору довелося потіснитися ідати місце нематеріальним потребам – бажанню ствердити себе як особистість,проявити свій творчий потенціал, усвідомити себе гідним членом суспільства.
Напочатку 60-х років у західній управлінській теорії виникає неформальний підхіддо управління. Вихідний постулат неформальної школи був введений у понятійнийапарат управлінської науки Д. Мак-Грегором, який описав два принципиоцінювання ставлення людини до праці у вигляді теорії (моделі) «X» та теорії«Y». Згідно з теорією «X», людина є лінивою та безініціативною, усі її думкизосереджені на тому, яким би чином ухилитися від роботи і відповідальності. Цимобґрунтовується необхідність усебічного контролю і детальної регламентації, якінасправді сковують ініціативу, позбавляють волі та інтересу до роботи. Такийпідхід вимагає суворо ієрархічного підкорення і призводить до розростання управлінськогоапарату, який вбачає своє призначення у раціональному розподілі всіх доостанньої дрібниці ресурсів та контролю за їх використанням.
Затеорією «Y», людина, навпаки, радше є працелюбною, аніж лінивою, вона прагневідзначитися на роботі, охоче бере на себе відповідальність, навіть бажає її;людину переповнюють ідеї та честолюбні задуми, головне для неї – реалізаціясвого творчого потенціалу, а матеріальна винагорода відходить при цьому на другийплан. Така передумова передбачає необхідність надання людям максимальноїсамостійності, яка вивільняє і обертає на користь справі їхню творчу енергію.Відпадає потреба у громіздких організаційних структурах; рівень контролю іступінь регламентації, що вважалися раніше необхідними, стають не лишенепотрібними, а й шкідливими.
Теорія«X» відповідає індустріальному суспільству з його здебільшого непривабливоюмонотонною працею, що легко піддається нормуванню та перевірці. Час теорії «Y»настав з початком переходу індустріального суспільства в інформаційне, яке маєу своєму розпорядженні якісно іншу виробничу базу, що змінила характер самогопроцесу праці.
Прикладомкомпанії, діяльність якої репрезентує практику застосування передових методівгосподарювання може слугувати ІБМ. У системі управління ІБМ втілюються новітні досягненняуправлінської думки (передусім неформальної школи). Важливим також є тоймомент, що ІБМ бере безпосередню участь у створенні інформаційних технологій,тобто за характером виробництва сприяє становленню інформаційного суспільства.
Знайомствоз роботами топ-менеджерів ІБМ Ф. Роджерса та Д. Мерсера дає змогу виявитицікаву особливість: гуманістичні принципи управління доповнюються іпереплітаються з певними маркетинговими настановами, оскільки одне без другогоне працює. Стратегії маркетингу і менеджменту в цілому зорієнтовані настворення гармонійних взаємин, по-перше, всередині підприємства, по-друге – підприємстваіз зовнішнім світом.
Аналіздосвіду ІБМ надає можливість встановити, що налагодження гармонійних стосунківусередині компанії та її адаптивність до умов зовнішнього середовища передусімдосягаються ставкою на людину, що самореалізується (на відміну від людиниекономічно детермінованої). Така політика складається з двох основних стратегій.Перша характеризується гаслом «Головне багатство компанії – її люди». Компаніязалучає до себе найбільш здібних і талановитих, постійно працює над підвищеннямїхньої кваліфікації і намагається утримувати їх у себе. Друга складова полягаєв заохочуванні самостійності й підприємливості, а також наданні співробітникамможливості повніше реалізувати свій потенціал.
Підґрунтямстимулювання внутрішнього підприємництва (інтрапренерства) в структурах ІБМслугує корпоративна культура, елементами якої є певний набір переконань,спільних цінностей. В ІБМ це повага до людини, прагнення до досконалості танадання покупцеві найкращого обслуговування. Велику роль також відіграєматеріальний інтерес. Найсуттєвіше він виступає у формі участі співробітників укапіталі компанії. В ІБМ вони мають право на придбання її акцій за цінами, що становлять85% їх ринкової вартості; щоправда, на суму до 10% своєї заробітної плати.
Можливостідля самореалізації створюють такі фактори, як активне делегування повноважень (праві відповідальності), наявність права висловлювати і відстоювати власну думку,надання єдиного статусу всім співробітникам, пріоритетність горизонтальнихзв'язків над вертикальними, сприяння ентузіастам і терпимість до невдач.Делегування повноважень, тобто самостійність у прийнятті рішень, ґрунтується напереконанні, що справу найкраще знає та людина, яка нею займається.
Дляборотьби з бюрократичними тенденціями в ІБМ існують дві програми: «дикі качки»та «незалежні господарські одиниці» (НГО). Ідея «диких качок» полягає в тому,що в компанії мають бути люди, заражені її культурою і водночас не підвладні їїбюрократії. На кілька років ці люди отримують повну свободу в здійсненніпроектів, які вони запропонували і які здобули схвалення. Програми НГО сталивідповіддю па закінчення ери масового виробництва, за якої наука була віддаленавід виробництва. НГО являють собою внутрішні фірми ІБМ. За їх допомогоюкомпанії вдається зберегти ініціативних та честолюбних співробітників, щопрагнуть до самостійності. Компанія-хазяїн залишає в себе всі або більшучастину акцій нової фірми, а ті, що залишилися, отримують ініціатори їїстворення, які беруть на себе частину пов'язаного з проектом ризику. В ІБМкерівництво корпорації дає змогу НГО мати власні ради директорів, захищаючи їхтаким чином від втручання бюрократії із центру. Т. Пітере і Р. Уотерменстверджують, що, починаючи з середини 50-х років (тобто практично з початкуелектронної ери), всі великі інновації ІБМ виникали поза межами формальноїсистеми досліджень і розробок. Самостійні ініціативні групи, зокрема, булизадіяні під час розробки такого проекту, як персональний комп'ютер.
Д. Мерсервизначає організаційну форму ІБМ як «клітинно-органічну структуру» й описує їїза допомогою понять біології. Первинним елементом цієї структури є клітина(людина, але частіше група), зв'язок якої із зовнішнім світом здійснюється поїї відростках, і вона сама вирішує, у яких напрямках їй слід випускати цівідростки. Отримання і віддача інформації (обмін) стає майже єдиною функцієюділової клітини. її поведінку визначають не лише зовнішні подразники, а йвнутрішній код – ДНК (принципи і культура фірми). Завдання менеджерів компаніїполягає в тому, щоб забезпечити ці амебоподібні колонії середовищем, ресурсамиі культурними цінностями.
Зіставленняідеальних типів західних підприємців різних епох, виявлення відмінностей в їхструктурі дали можливість визначити особливості змін у практиці підприємництвата господарському етносі підприємців. Насамперед необхідно відзначити такі тенденції:
а)включення до інноваційного процесу більшої кількості рядових працівниківпідприємницької організації;
б) зменшеннядистанції влади між керівниками підприємницької організації і рядовимивиконавцями завдяки делегуванню повноважень та відповідальності;
в) зростаннявпливу внутрішнього клімату та корпоративної культури на конкурентоспроможністьпідприємницької організації.