Бакалаврська робота
на тему:
Українсько-румунськівідносини(1991-2008рр.)
Зміст
Вступ
Розділ 1. Історично-політичніпроблеми українсько-румунських відносин
1.1 Відносини у політичнійсфері та двосторонні контакти
Розділ 2. Торговельно-економічнівідносини між Україною та Румунією
Розділ 3. Українсько-румунськівідносини у вирішенні територіальних претензій
3.1 Проблеми україно-румунськогоприкордоння
3.2 Проблема делімітації континентального шельфу і виключної економічноїзони в районі о. Зміїний
3.3 Транскордонне співробітництво
Розділ 4. Сучасний стан українсько-румунськихвідносин
4.1 Співробітництво в галузі національних меншин
4.2 Суперечності розвитку сучасних румунсько-українськихвідносин
4.3 Українсько-румунський діалог
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Актуальністьтеми бакалаврської роботи зумовлена значенням незалежної України у політиці Румунії.Бачення нею молодої держави змінювалося, еволюціонувало в залежності від подій тастановища на міжнародній арені, внутрішнього життя України та власне від особливостейпідходу румунських адміністрацій. Часто визначальним фактором місця України в зовнішньополітичнійстратегії Румунії було те, наскільки Україна „ вписувалася ” чи не „вписувалася ” в неї.Актуальність теми обумовлена роллю і значенням спірноїтериторії як для України так і для Румунії.Оскільки кожна з держав вважає їїсвоєю. Адже як тільки Румунія зрозуміла, що не може вирішити питання водносторонньому порядку, вона одразу звернулася до різних організацій у допомозівирішення цього питання. Важливість теми визначається не тількизовнішньополітичними стратегіями обох країн, але й тим, якікраїни, військові, економічні чи політичні організації були втягнені в цейконфлікт. Всі ми прекрасно розуміємо, що протистояти рішенням таких організаційяк ООН, ми просто не ризикнемо.
Слідзвернути увагу і на те, що певні зрушення в економічних, політичних чи іншихвідносинах між країнами з боку Румунії, на мою думку, відбулися лише тому, що вонав кінцевому результаті розраховувала на певні поступки України у спірнихпитаннях.Ця тема вимагає більш широкого і детального розгляду з боку певнихорганізацій, окремих політиків,істориків і перш за все нас з Вами.
Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження в бакалаврській роботі є проблеми таперспективи румунсько-українських взаємовідносин, які почалися з часу налагодженнядвосторонніх відносин, тобто з 1991 року, і тривають до цього часу.
Предмет дослідження. Предметом дослідження бакалаврської роботи виступає зовнішня політикадержав.
Хронологічні рамки. Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1991 по 2008роки. Нижня межа дослідження визначена встановленням дипломатичних відносин і утвореннямнезалежної України. Верхньою межею даного дослідження виступає 2008 рік, щозумовлено зазначеною хронологією дослідження.
Мета бакалаврськоїроботи полягає в об’єктивному і всесторонньому дослідженні основних аспектів румунсько-українськихвідносин в залежності від зовнішньо-політичного курсу держав, політики яку проводилирумунські та українські уряди і президент, та реалізації національних інтересів.
Зазначенамета бакалаврської роботи вимагає вирішення наступних завданнь:
1.Дослідити розвиток румунсько-українських політичних відносин починаючи з 1991 ідо 2008 року.
2.Розкрити динаміку торгово-економічних відносин між Румунією та Україною.
3.Проаналізувати територіальні проблеми в українсько-румунських відносинах.
4.Накреслити пріоритетні сфери транскордонного стівробітництва.
5.Визначити рівень співробітництва держав у сфері захисту інтересів національнихменшин.
6.Запропонувати нові пріоритетні сфери для розвитку україно-румунських відносинна сучасному етапі.
Запропонованатема досить широко досліджена як в українських так і в румунських виданнях. Щододрукованих видань, то зокрема Аппатов С., Макан І… у своїй статті „Українсько-румунськівідносини: історія та сучасність ” показує ставлення Румунії до розпаду СРСР і утвореннянезалежної України та розвиток відносин між ними. Інший вчений Гакман С. в своїйпраці „Співробітництво в західних областях України в контексті розвиткуєврорегіонів” висвітлює актуальні проблеми зовнішньої політики. Заслуговує на увагутакож стаття Трояна С., Христюк Т. “Румунський вектор зовнішньої політики України в 1991-2001 рр.” Де автори висвітлюють історичні,політичні та культурні аспекти взаємин між державами.
Щодо висвітлення транскордонногоспівробітництва в західних областях України, то треба звернути особливу увагу настаттю Гакмана С.
„Транскордоннеспівробітництво в західних областях України в контексті розвитку єврорегіонів”.В ній автор широко висвітлив торговельно-економічні відносини Румунії і Українита співпрацю між державами. Треба зазначити, що дуже цікавою є стаття ЛитвинаВ. „ Тисяча років сусідства та взаємодії ”. В цій статті автор висвітлює міжнаціональнівідносини і національні меншини України їх стан і перспективи .
Практичне значення роботи полягає в тому, що зібраний і узагальнений в ній матеріал,може бути використаний студентами і науковцями для дослідження взаємостосунків міжРумунією і Україною.
Структура роботи. Робота складається з вступу, 3-х основних розділів, висновків, додатківі списку використаної літератури.
1.Розділ Історично-політичні проблеми українсько-румунських відносин
1.1Відносини у політичній сфері та двосторонні контакти
Румунія посідає важливемісце у зовнішньополітичних інтересах України, що зумовлено багатьма факторами.Зокрема, суміжним кордоном, спільністю орієнтирів на європейську інтеграцію,широкими потенційними можливостями для розвитку взаємовигідноготорговельно-економічного співробітництва, а також проживанням у цих країнах,відповідно, української та румунської меншин.
8 січня 1992 року Румунія визналадержавну незалежність України.
1 лютого 1992 року між двомакраїнами було встановлено дипломатичні відносини.
24 вересня 1992 року в Бухарестібуло відкрито Посольство України.
У лютому 1993 року Генеральнеконсульство Румунії в Україні було перетворено на Посольство (Додаток Е ).
2 червня 1997 року вм.Констанца (Румунія) був підписаний Договір про відносини добросусідства і співробітництваміж Україною та Румунією (набрав чинності22.10.97 р.), який заклав правовий фундамент для розвитку двосторонніх відносин. Цей договір був досить важливим для обох країн, оскількипередбачав нові перспективи у майбутньому.
На початковому етапі становленнясучасних українсько-румунських відносин мали місце спроби висунення до Українитериторіальних претензій.
Після «подій 1989 року»помітно активізувалася пропаганда т. зв. "історичного права" Румуніїна деякі українські землі.
У результаті дворічногопереговорного процесу у 1997 р. було підписано базовий політичний Договір міжУкраїною та Румунією, в якому сторони підтвердили існуючу лінію державногокордону.
Одночасно було укладено додатковуміжурядову Угоду у формі обмінних листів міністрів закордонних справ щодопринципів та процедур подальшої роботи над Договором про режим державногокордону і Угоду про делімітацію континентального шельфу та виключнихекономічних зон.
Після укладення базовогополітичного Договору активізувалися двосторонні контакти на всіх рівнях.Відбулися зустрічі президентів України та Румунії в рамках міжнародних форуміву Вільнюсі (04.09.97), Бухаресті (26.11.97), Левочі (Словаччина, 26.01.98),Баку (07.09.98), Кишиневі (23.10.98), Вашингтоні (24.05.99), Львові, Ялті (10-11.09.99),Бухаресті (30.04.01), Варшаві (06.11.01); прем'єр-міністрів — в Ізмаїлі(29.03.96), Порторожі (Словенія, 12.09.97); міністрів закордонних справ — уНью-Йорку (вересень 1997 р.), Києві (22.10.97), Страсбурзі (03.11.98), міністразакордонних справ України Б.І.Тарасюка з Президентом Румунії Е.Константінеску уЗагребі (19.02.00) та з міністром закордонних справ Румунії П.Романом у Варшаві(26.06.00).
3-4 листопада 1992 року відбувсяофіційний візит міністра закордонних справ України А.М.Зленка до Румунії.
З травня 1997 року з робочимвізитом в Україні побував міністр закордонних справ Румунії А.Северін.
18-20 лютого 1999 року відбувсяофіційний візит до Румунії міністра закордонних справ України Б.І.Тарасюка.
27-28 травня 1999 рокувідбувся перший офіційний візит Президента Румунії Е.Константінеску в Україну,під час якого було відкрито Генеральне консульство Румунії у Чернівцях(Генеральне консульство Румунії в Одесі було відкрито у 1995 році).
Договірно-правова база
Нині чинними є 43 угодиміж Україною та Румунією, з яких 3 мають міждержавний статус, 16 — міжурядовийта 24 — міжвідомчий. У 2000 році булопідписано важливу міжурядову Угоду про взаємодопомогу у митних справах.
Ведуться переговори щодо проектівдвосторонніх угод про співробітництво в галузі залізничного транспорту, проветеринарно-санітарну співпрацю, правову допомогу і правові відносини уцивільних, сімейних та кримінальних справах.
Співробітництвоу галузі національних меншин.
В Румунії заофіційними даними нині проживає близько 67 тис. українців (Союз українцівРумунії вважає, що їх близько 250 тис.), а в Україні — майже 135 тис. румунів,які мешкають переважно у Чернівецькій, Закарпатській та Одеській областях. Румунська сторона відносить дорумунської меншини також понад 324 тис. молдаван, які проживають в Україні.Базовий політичний Договір між Україною та Румунією містить окрему статтю,присвячену забезпеченню прав національних меншин. Практичною діяльністю у ційсфері займається змішана міжурядова Комісія з питань забезпечення прав осіб,які належать до національних меншин. Відбулося три засідання цієї Комісії (улистопаді 1998 р. у Бухаресті, у листопаді 1999 р. у Києві та в травні 2001 р.у Бухаресті).
Співробітництво у сферіетнонаціональної політики є одним з центральних питань українсько-румунськихвідносин. Румунськими державними органами всіх рівнів та громадськимиструктурами проводиться чітко організована та скоординована робота щодоактивного залучення закордонних румунів до "єдиного румунськомовного,культурного та інформаційно-духовного простору".
Водночас на цьому тліукраїнська національна меншина в Румунії поки що не може реально користуватисявідповідними правами і свободами, закріпленими в румунському внутрішньомузаконодавстві. В Румунії відсутні школи з українською мовою викладання.Відновлений у 1997 р. український ліцей ім. Т.Шевченка в м. Сігетул Мармацієйзалишається єдиним навчальним закладом такого роду[21] .
Розділ 2. Торговельно-економічнівідносини між Україною та Румунією
Торговельні відносини України та Румунії розвиваютьсядостатньо динамічно. Так, протягом 2001-2007 років річний двостороннійтоварообіг зріс майже у 3,6 рази, при цьому український експорт збільшився у2,4 рази, імпорт румунських товарів та послуг – у 14,5 разів.
У 1994 році булопідписано Угоду про створення міжурядової українсько-румунської КонсультативноїРади з питань торговельно-економічного співробітництва (МКР), перше засіданняякої відбулося у березні 1996 року в Києві.
14 серпня 1998року було утворено Єврорегіон «Нижній Дунай», до якого увійшлиприкордонні регіони України (Одеська область), Республіки Молдова (колишнірайони Вулканешти, Кагул, Кантемир) та Румунії (повіти Бреїла, Галац, Тульча).У рамках Єврорегіону намічено реалізувати серію спільних проектів. Зокрема, цестосується спорудження двох поромних переправ через Дунай, реконструкціїпід'їзних автошляхів та пунктів перетину кордону, модернізації перевалочних баздля прийому та обробки експортно-імпортних і транзитних вантажів, формуваннятранскордонного біосферного заповідника у дельті Дунаю та відновленняекологічної рівноваги придунайських озер.
22 вересня 2000р. в м. Ботошани (Румунія) були підписані установчі документи про створенняЄврорегіону «Верхній Прут» (Чернівецька область України, Ботошанськийта Сучавський повіти Румунії, Бельцівський та Єдинецький повіти РеспублікиМолдова) з Екоерорегіоном у його складі.
6 жовтня 2000 р.в м. Ніредьгаза (Угорщина) керівники Закарпатської області, повіту Сату-Маре(Румунія) та області Саболч-Сатмар-Берег (Угорщина) підписали угоду протристороннє співробітництво "Інтеррегіо". Ця угода діятиме в рамкахКарпатського Єврорегіону і має на меті розробку та реалізацію за сприянняміжнародних програм РНАКЕ, ТАСІ8 та КР05ОО спільних транскордонних проектівспівробітництва на рівні органів місцевого самоврядування (міжнародні пунктиперетину кордону, будівництво доріг, екологічні та природо-рекреаційні заходи).
За даними Національного інституту статистики Румуніїзагальний обсяг товарообігу між Україною і Румунією у 2007 р. склав 1 526,5млн. дол. США, що на 42,2% більше у порівнянні з аналогічним періодом 2006року. Обсяг експорту з України до Румунії у 2007 році збільшився на 21,0%, упорівнянні з аналогічним періодом 2006 року, і становив 784,98 млн. дол. США.Імпорт збільшився на 74,5% і, відповідно, становив 741,52 млн. дол. США.Позитивне сальдо у зовнішній торгівлі України з Румунією за 2007 рік склало43,46 млн. дол. США.
За даними Державного комітету статистики Українизагальний обсяг товарообігу між Україною і Румунією у 2008 р. склав1 841,9 млн. дол. США, що на 30,8% більше у порівнянні з аналогічнимперіодом 2007 року. Обсяг експорту з України до Румунії у 2008 році збільшивсяна 6,7%, у порівнянні з аналогічним періодом 2007 року, і становив 670,8 млн.дол. США. Імпорт збільшився на 50,4% і, відповідно, становив 1171,1 млн. дол.США. Позитивне сальдо у зовнішній торгівлі на користь Румунії склало 500,3 млн.дол. США.
Товарна структура зовнішньої торгівлі між Україною таРумунією (згідно інформації Міністерства малих та середніх підприємств,торгівлі та ділового середовища Румунії) показана у додатку Е
Основними статтями українськогоекспорту до Румунії у 2007 році були: природний газ, хімічні товари,напівфабрикати із заліза та нелегованої сталі, стальний прокат, злитки з легованоїсталі, залізна руда та залізорудні концентрати, феросплави тощо.
Основними позиціями румунського імпорту до Українибули: нафтопродукти, автомобілі, меблі, хімічні та фармацевтичні товари,синтетичні нитки, машини та комплектуючі частини до них, папір і картон тощо
Станом на 31.03.2008 загальний обсяг товарообігу міжУкраїною та Румунією становив 458,1 млн. дол. США, з яких експорт — 149,4 млн.дол., імпорт — 308,6 млн. дол., позитивне сальдо на користь Румунії становило154,4 млн. дол. У порівнянні з аналогічним періодом товарообіг збільшився на38,7%, з якого експорт зменшився на 17,1%, імпорт збільшився на 107,26%.
Незважаючи на неадекватне у відсотковому відношеннізростання румунського експорту до України, 2006 та 2007 рр. можна вважатитаким, під час яких українські постачальники мінеральної сировини,металургійної та хімічної продукції поновили свої позиції на ринку Румунії.Проте ще незначними залишаються поставки до Румунії високотехнологічноїпродукції українського виробництва.
Вперше після 1991 року обсяг румунського експорту доУкраїни перевищив обсяги експорту до РФ та Молдови. Зазначене свідчить про те,що з точки зору експорту Україна є одним з найважливішим партнером Румуніїсеред країн СНД.
За даними Національного Інституту статистики Румунії,станом на 31.12.2007 року в Румунії зареєстровано 306 спільнихукраїнсько-румунських підприємств, вартість українських інвестицій становить8,64 млн. дол. США.
Станом на 31.08.2008 р. в Румунії зареєстровано 335спільних українсько-румунських підприємств, об’єм українських інвестиційстановить 9,64 млн. дол. США. Україна посідає 53 місце по обсягам інвестицій вРумунію[1] .
Розділ3. Українсько-румунськівідносини у вирішенні територіальних претензій
3.1 Проблемиукраїнсько-румунського прикордоння
Трансформаційні процесив країнах Центрально-Східної Європи, які розпочалися на рубежі 80-90-х років ХХcт., привели до кардинальних політичних, соціальних іідеологічних змін у даній частині континенту. У такому геополітичномуконтексті, Україна, яка знаходиться на перехресті цивілізацій, континентів,культур, після проголошення своєїнезалежності, перетворилася в повноправного суб’єкта всієї системи міжнароднихвідносин і була втягнена в потік подій глобального, загальноєвропейського ірегіонального характеру. Серед зовнішньополітичних пріоритетів, проголошенихУкраїнською державою є вступ до Європейського Союзу та НАТО. У зв'язку з цимздається як необхiдне чiтке та всебiчне дослідження усіх аспектів інтеграціїУкраїни, і, в першу чергу, тих, що стосуються багаторівневих відносин знайближчими європейськими країнами. Однією з них є Румунія.
Варто зазначити, що взаємини між двома країнами у попередні рокискладалися не просто. Погляньмо на деякі важливі аспекти двосторонніх відносин.Українсько-румунські відносини багатогранні. Найбільш складним вважається питаннядержавного кордону між двома країнами. Протяжність тільки сухопутної ділянкиукраїнсько-румунського кордону становить 608,6 км. Він встановлений Паризьким мирним договором від 10 лютого 1947 р. таким, яким був на 1січня 1941 р., (кордони, які утворилися після приєднання до Радянського СоюзуБессарабії, північної частини Буковини та Герцаївського цинуту) “згіднорадянсько-румунської угоди від 28 червня 1940 року”. 4 лютого 1948 р.відповідно до згаданого договору був підписаний Протокол стосовно уточненняпроходження лінії державного кордону між Румунською Народною Республікою таСоюзом Радянських Соціалістичних Республік, а 23 травня цього ж року –протокол, яким острів Зміїний “був повернутий Радянському Союзові РумунськоюНародною Республікою і був включений до складу Союзу РСР”. 27 вересня 1949 р.за результатами роботи змішаної демаркаційної комісії підписано Акт продемаркацію та Протокол-опис проходження лінії радянсько-румунського державногокордону. 27 лютого 1961 р. в Бухаресті підписано Договір про режимрадянсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу зприкордонних питань.
Надзвичайно актуальною проблемакордонів стала одразу після повалення комуністичного режиму в Румунії таздобуття Україною незалежності. Початковий етап становленняукраїнсько-румунських відносин затьмарила спроба деяких радикальних політичнихкіл Румунії виступити з прямими територіальними претензіями до України. 24червня 1991 р. було ухвалено декларацію Парламенту Румунії про пактРіббентропа-Молотова та його наслідки для України, де йшлося про “приналежністьБессарабії, Герцаївського цинуту та Північної Буковини Румунії” [1]. Увідповідь Верховна Рада Української РСР у своїй Заяві від 5 липня 1991 р.розцінила такі дії румунської сторони як територіальні претензії до України[37] .
У 1996 р. Румунія денонсувалаПротокол 1948 р., який передбачав перехід острова Зміїний до складу СРСР.Зазначимо, що ця проблема актуалізувалася трохи раніше, у листопаді 1995 р.,після безрезультатного завершення, через проблему острова Зміїного, одного зраундів переговорів щодо підписання українсько-румунського базового договору,який проходив у Бухаресті. 4 грудня 1995 р., під час свого звіту в Сенаті,тодішній Міністр закордонних справ Румунії Т.Мелешкану заявив, що між Україноюта Румунією існують суперечності стосовно приналежності та статусу островаЗміїного, який офіційний Київ вважає де-юре і де-факто складовою частиноюукраїнської території. Деякі бухарестські політики стосовно заяви керівникарумунської дипломатії, вважали, що румунська сторона, могла б звернутися уГаазький міжнародний суд. Після тривалих дискусій з цього приводу, 6 грудня1995 р. на прес-конференції речник МЗС Румунії С.Дукару зазначив, що Бухарестне вимагає острова, а протестує у зв’язку із намаганнями України надати“статусу територіальних вод” простору у 12 морських міль навколо островаЗміїного. Міністерство закордонних справ України кваліфікувало це як “спробувисунути територіальні претензії”, яка “створює негативний грунт для завершеннядвосторонніх переговорів щодо політичного договору”. Проблема острова Зміїногоне тільки суперечила Гельсинському акту 1975 р., але також гальмувала процесвироблення і підписання українсько-румунського Договору про дружбу іспівробітництво, який врешті-решт був підписаний 2 червня 1997 р. у румунськомумісті Констанца, процедура ратифікації якого румунською стороною була завершена8 липня 1997 року, українською – 17 липня і який набрав чинності 22 жовтня тогож року.
Румунському зовнішньополітичномувідомству вдалося винести за рамки договору питання про державний кордон тайого режим. Так, в другій статті Договору про відносини добросусідства іспівробітництва між Україною і Румунією зазначається, що “Договірні Сторонипідтверджують як непорушний існуючий між ними кордон і тому утримуватимутьсявід тепер і в майбутньому від будь-яких вимог чи дій, спрямованих на загарбанняі узурпацію частини чи всієї території іншої Договірної Сторони”. Проте вдругій частині цієї статті підкреслюється, що “Договірні Сторони укладутьдоговір про режим кордону між двома державами та вирішать питання проделімітацію їхнього континентального шельфу та виключних економічних зон вЧорному морі”[15]. Отже, Румунія формально підтвердилапринцип “недоторканості” існуючих кордонів з Україною, але ці кордонизалишалися без юридичного закріплення (згодом така ситуація повторилася припідписанні відповідного договору між Румунією та Республікою Молдова)[12] .
Окрім питання навколо островаЗміїного ще однією проблемою кордону між Україною та Румунією була йогомодифікація через зміну природного ландшафту. Мова йде про ділянку Рахівськогота Тячівського районів (Закарпатської області) українсько-румунськогодержавного кордону. Відповідно до Договору про режим радянсько-румунськогокордону, співробітництво і взаємну допомогу з прикордонних питань 1961 р. лініякордону тут проходить по середині русла Тиси. Однак це русло, як і будь-якоїіншої річки, з часом змінюється. Головною причиною зміни русла ріки паводки, щовідбуваються тут декілька разів на рік і розмивають берег. Оскільки географічнотак склалося, що нижчий берег — український, він поступово і відходить углибнашої території, вивільняючи від води румунський берег. З 1961 р. українськасторона втратила у такий спосіб 270 гектарів землі[17] .
Оскільки зміна русла ріки викликанапереважно природними причинами, повністю запобігти цьому процесу неможливо,проте значно послабити і зробити його керованим – цілком під силу, встановлюючинадійні берегові укріплення. Втрата Україною своєї території може припинитися,підписанням з Румунією демаркаційних документів, якими б державний кордон ставби постійним, за прикладом відповідних домовленостей України з Угорщиною,Словаччиною і Польщею.
Проблемним є також питання п’ятьохостровів у гирлі Дунаю. Румунські дипломати вважають, що до ділянки, на якихрозташовані ці острови, необхідно застосувати принцип головного судноплавногофарватеру річки, а відповідно з цим всі п’ять островів мають стати румунськими[16]. Українська сторона дотримується іншої точки зору імає наступні міркування. За згаданим радянсько-румунським договором 1961 р. всіп’ять островів з самого початку належать Україні.
Передача ж їх під юрисдикціюРумунії суперечитиме принципу непорушності кордонів, зафіксованому вукраїнсько-румунському базовому договорі. Крім того, на цій ділянці Дунаю (цезафіксовано делімітаційними і демаркаційними документами) принцип головногосудноплавного фарватеру річки не застосований, оскільки кордон встановлювався заіншими правилами.
З відновленням в українськійчастині Нижнього Дунаю судноплавства по глибоководному судновому ході (ГСХ)“Дунай – Чорне море” перелік україно-румунських прикордонних проблем збільшився ще на одинневеличкий, але прикрий пункт — нової якості набула проблема визначення лініїдержавного кордону в дельті Дунаю.
У всьому світі річкові кордони міждержавами в більшості випадків проходять по середині головного навігаційногофарватеру (принцип головного навігаційного фарватеру). Проте на нижній дільниціДунаю кордони було встановлено за іншими принципами, а саме за принципомтриметрової ізобари. Відновлення ГСХ на Кілійському гирлі Дунаю викликало різнітлумачення питання де саме проходить державний кордон. Українська сторонапритримується думки, що територіальні води починаються на глибині 3 метри. Акваторія, що має глибини більше ніж 3 метри вважається судноплавною частиною загальногокористування.
Після прокладення ГСХ українськасторона змушена була позначити межі ГСХ відповідними навігаційними знаками. Всвою чергу румунська сторона межі ГСХ де-факто визнала кордоном міжнароднихвод. Ситуація наразі регулюється на рівні прикордонних відділків, проте це незаважає виникненню конфліктних ситуацій під час виконання виробничих завдань наДунаї.
За проходження кордону між Україноюта Румунією в нижній частині Дунаю саме на основі принципу ГНФ довгий часборолися румунські дипломати, адже це давало додаткові можливості для переглядулінії кордону. Ще до будівництва ГСХ “Дунай – Чорне море” глибини вприкордонному Кілійському рукаві дельти Дунаю періодично змінювалися, щослугувало приводом для дискусій щодо проходження лінії україно-румунськогокордону. В результаті Румунія довгий час претендувала на низку українськихостровів на Дунаї.
Певні корективи в цьому питаннівносила господарча діяльність людини в дельті Дунаю. Як свідчать дослідження,втручання людини в гідрологічні процеси в дельті Дунаю призводили та призводятьдо істотних змін. Природні та антропогенні зміни в одній частині передаються навсю систему. Дельта Дунаю є надзвичайно динамічною системою – втручання людинив окремих ділянках призводить до змін в системі взагалі. Рівновагу в дельтіДунаю порушено, це може створити нові прикордонні проблеми на Нижньому Дунаї.
Будівництво судноплавних каналів тіінших гідротехнічних споруд по обидва боки Дунаю призводить до перерозподілуводи між головними гирлами і, відповідно, до територіальних змін в дельті –утворюються нові острови, змінюється берегова смуга. Такий перерозподіл вжеспостерігався після побудови Сулинського каналу. На думку фахівців, й післяпобудови Георгієвського каналу в румунські гирла буде уходити значно більшеводи. Свій внесок в гідрологічні процеси в дельті Дунаю внесе й українськийГСХ.
В цьому сенсі набувають новогозначення деякі положення договору про режим українсько-румунського кордону.Хоча договір було прийнято, проблемні питання залишилися. Деякі експерти далинегативну оцінку договору про режим держкордону, оскільки деякі його статтістосовно лінії кордону, прикордонних вод і діяльності змішаної комісії невідповідають національним інтересам України. Мова йде про те, що в проектідоговору закладені юридичні умови, з яких Румунія може розпочати дискусію навколоможливих варіантів уточнення проходження держкордону.
В договорі остаточно не зафіксованокоординати кордону, вважається, що в майбутньому може виникнути необхідність їхзміни внаслідок природних змін берегової смуги. В договорі вказується, що “якщобуде констатовано наявність певних об’єктивних ознак внаслідок природних явищ,не пов’язаних з людською діяльністю, які спричиняють необхідність зміни цихкоординат, Змішана прикордонна комісія укладе нові Протоколи”.
Проте визначити “природність” цихзмін довести буде доволі важко. На подібний камінь спотикання потратили сторонипід час обговорення екологічних проблем, що можуть виникти внаслідокбудівництва ГСХ. Звичайно, припустити, що румунська сторона повністю тримає підконтролем природні зміни в дельті Дунаю, було б перебільшення, але існуючітенденції свідчать, що підстав для цього у румун все ж таки більше. Принаймнібуло більше до початку відбудови українського ГСХ.
Погоджуючись з тим, щов даний час в нижній частині Дунаю кордони залишаються незмінними, деякіукраїнські експерти вважають, що Бухарест добивається того, щоб в майбутньомупри зміні берегових ліній прикордоннихрік можна було б переглянути існуючу лінію кордону. В цьому сенсі відновлення ГСХ якщо не зменшує шанси Румуніюна зміни берегової лінії на її користь, то вносить додаткові, непідконтрольніРумунії фактори. Тому дії Бухаресту, скеровані на перешкоди в будівництвіканалу можна аргументувати не тільки загрозою диверсифікації транспортнихшляхів на Дунаї і, відповідно, загрозою для транспортної монополії Румунії, алей можливими прикордонними ускладненнями та змінами на Нижньому Дунаї не накористь Румунії[27] .
В українській пресі часто йде мовапро те, що тільки бажання вступити в НАТО та ЄС заставило Румунію піти натимчасову відмову від територіальних претензій до своїх сусідів, в тому числі ідо України. Румунія звертає увагу на проміжний характер договору: попередупереговори з делімітації континентального шельфу та виключних економічних зон.Проміжний характер договору може торкатися й лінії кордону в пониззі Дунаю.
Довгий час це питання взагалі необговорювалося, хоча конфліктні ситуації з’являлися знову і знову. Тільки 2-3лютого 2005 р. на україно-румунській зустрічі експертів та фахівців булопідтверджено, що судноплавний шлях по Кілійському гирлу, там де проходитьдержавний кордон, є спільним шляхом судноплавства обох держав, де правиласудноплавства визначаються спільно. На зустрічі було прийнято рішення пропочаток робіт по підготовці спільних правил судноплавства на Кілійському гирлі.
Насамкінець хотів би зазначити, щопитання відновлення роботи ГСХ – це не тільки питання функціонуваннятранспортного коридору, це питання виживання міст Придунав’я, адже транспортнагалузь є основою їх економіки. Занепад її може призвести по соціальноїкатастрофи в регіоні, до дестабілізації всього Південноукраїнського Пограниччя[13] .
3.2 Проблемаделімітації континентального шельфу і виключної економічної зони в районі о.Зміїний
Однією з найбільшихпроблем на сьогодні залишається питання делімітації континентального шельфу івиключної економічної зони в районі згаданого острова Зміїний (Додаток 1). Суперечка полягає в тому, що румунська сторона вважає Зміїнийскелею, а не островом непридатною ні для проживання, ні для ведення сільськогогосподарства. Будучи розташованим неподалік берегів Румунії, йогоконтинентальний шельф збігається з румунським. При цьому слід зазначити, щоміжнародним законодавством передбачено право островів (але не скель) наконтинентальний шельф. Крім цього, геологи цілком обгрунтовано вважають цейрайон Чорного моря багатим на поклади нафти й газу. Останнє твердженнянастільки ускладнює ситуацію навколо угоди про делімітацію континентальногошельфу і виняткової економічної зони, що сторони не виключали можливості звернення вМіжнародний суд у Гаазі. Проте Україна не зверталася в міжнародний суд звласної ініціативи і робила все можливе, щоб не створити прецеденту для звинувачень узриві переговорів[31] .
Як вже зазначалося, 17 червня 2003р., тобто через шість років після укладання базового Договору та після 19раундів переговорів, Україна і Румунія підписали у Чернівцях Договір міжУкраїною і Румунією про режим українсько-румунського державного кордону,співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань. Підписаний договірпідтверджує лінію радянсько-румунського державного кордону, визначену в 1961році, окрім молдовсько-румунської ділянки. В договорі зазначено, що лініядержавного кордону є незмінною (якщо Україна та Румунія не домовляться проінше). Більш того, у статті 39 підкреслено, що розділи І та IV, в якихзафіксовані положення про те, що існуюча зараз лінія кордону є незмінною,“будуть автоматично продовжені на нові п’ятирічні періоди і не підлягаютьденонсації[18] .
Договором встановлюється кінцеваточка (1439) сухопутного кордону між Україною і Румунією, яка відповідно додокумента є початковою точкою для делімітації кордону, що проходить поконтинентальному шельфу і виняткових економічних зонах у Чорному морі. Документтакож регламентує використання прикордонних вод, залізничного транспорту,шосейних доріг та інших комунікацій.
Додатковою угодою, зокрема,встановлено, що договір про режим кордону між Україною і Румунією зафіксуєлінію кордону у такому вигляді, як вона визначена і записана в договорі 1961року щодо радянсько-румунського державного кордону, а також у відповіднихдокументах демаркації, діючих станом на 16 липня 1990 року[40] .
Румунська сторона у Договоріпідтвердила українську приналежність острова Зміїний Україні, яка, зі свогобоку, зобов'язалася не розміщувати на о. Зміїний наступального озброєння.
В договорі зафіксовані усіпринципові положення, які виборював офіційний Київ впродовж 19 раундівпереговорів і водночас не містяться ті, що відстоював останні три роки Бухарест. Якукраїнські, та і румунські засоби масової інформації назвали Договірнадзвичайно важливим і позитивним документом для двосторонніх відносин і впроцесі інтеграції Румунії в євроатлантичний простір, але звертають увагу найого проміжний характер, оскільки попереду очікуються переговори з делімітаціїконтинентального шельфу та виключних економічних зон, або як їх визначив вЧернівцях під час прес-конференції колишній Президент Румунії Іон Ілієску“питання розподілу 20 морських миль, які сторони зобов’язалися вирішити ще “дозавершення каденції обидвох президентів у 2004 р.”
Дискусійною для аналітиків, прицьому, залишається мотивація румунської позиції. Можливо, і це виходить зкоментарів румунських дипломатів, головною мотивацією є євроінтеграційнаполітика Бухаресту. Враховуючи те, що під час тієї ж прес-конференції вЧернівцях І.Ілієску обмовився про свою переконаність у тому, що “задлявирішення проблеми розподілу континентального шельфу Румунії не доведетьсязвертатися до міжнародного судовладдя”, можна зробити припущення, щонайвагомішою причиною, яка змусила сусідню країну підписати цей договір євимоги основоположних документів НАТО щодо відсутності територіальних претензіййого нових членів до своїх сусідів. Фактично підтвердив цю думку сам І.Ілієску, зазначивши, що договір відповідає європейським стандартам та дозволяєРумунії “виконати умови західноєвропейських партнерів щодо забезпечення безпекисхідного кордону…”[14]
Не виключений правда й варіанттого, що румунська сторона перенесла акцент на інший документ – угоду проделімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон.
Після підписання договору про режимдержавного кордону на порядку денному залишилися два проблемних питання, а самеделімітація континентального шельфу та виключних економічних зон і пов’язана зними проблема юридичного статусу острова Зміїного. В залежності від того, якимбуде статус Зміїного – острів чи скеля – визначатиметься і наявність навколонього континентального шельфу.
Переговори навколо цього питання,буливажкими і могли тривати довгий час, оскільки ситуація ускладнювалася тим, що у цьому районіЧорного моря геологи розвідали багаті родовища нафти та газу. До цього ж,позиції зовнішньополітичних відомств України та Румунії суттєво відрізняються.Через кілька днів після підписання договору про режим державного кордону,діючий на той час міністр закордонних справ Румунії Мірча Джоане зазначив, щоважливо для румунської сторони “бути впевненими в тому, що статус островаЗміїного, з точки зору міжнародного права та наслідків того факту, що цейострів є одним з таких, що не мають власного економічного життя, як у цьомувипадку”, спричинить дискусію стосовно континентального шельфу. “Не проблемаюрисдикції стосовно острова, а спосіб яким вона буде впливати на делімітаціюморських вод континентального шельфу є важливою”, пояснив М.Джоанеhttp://www.ji-magazine.lviv.ua/conf-febr2005/vystupy.htm- _edn17#_edn17.
Стосовно можливого зверненнярумунської сторони до Гаазького міжнародного суду, слід згадати, що в листах,якими обмінялися тоді міністри закордонних справ України та Румунії післяпідписання базового політичного договору передбачені дві ситуації, а саме: якщобуде доведений злий замір однієї з сторін; друга – якщо можна буде звернутися водносторонньому порядку, за наявності поєднаних умов. Поєднані умови полягаютьу існуванні сухопутного кордону та кордону по Дунаю. Тобто, після підписанняукраїнсько-румунського договору про режим державного кордону шлях доміжнародного арбітражу відкритий для обох сторін (в т. ч. в односторонньомупорядку). У будь-якому випадку, слід зазначати що обидві сторонирозраховують на вирішення цього питання у двосторонньому режимі.
Вже останнім часом відносини міждвома країнами зазнали ускладнення й через проблему поновлення українськогосуднохідного каналу по Дунаю. Канал працював ще з 50-х років ХХ ст. І був віндосить ефективним. Проте, починаючи з 80-х років минулого століття канал нефінансувався і прийшов у запустіння. Враховуючи те, що Дунай є дуже потужноюрікою, яка переносить багато твердих стоків, для підтримки каналу потрібніщорічні експлуатаційні роботи. Через відсутність таких робіт впродовж багатьохроків, прохід морських суден через канал став неможливим. Щоб відродити регіонукраїнської частини дельти Дунаю потрібно було його поновити, адже це було йпитанням сприянню діяльності кількох портів: Ізмаїлу, Кілії, Рені,Усть-Дунайського. Судна які в них заходили проходили через румунську частинуДунаю, за що доводилося сплачувати великі канальні та інші збори.
В результаті виконання робітвиникло непорозуміння з румунською стороною. Українська сторона вважає, щоосновною причиною конфлікту є економічна, адже це порушує монопольність Румуніїу суднохідстві по Дунаю. З румунської точки зору, проблема полягає у тому, щороботи ведуться на території Дунайського біосферного заповідника. Слідзазначити, що канал майже повністю проходить за межами цього заповідника, ітільки невелика його частина, в районі гирла Бистроє перетинає його. Як раз націй ділянці роботи щодо заглиблення дна проводяться в обмеженому обсязі іпроводяться тільки у базовій частині і за проектом із найменшими можливимивтратами для навколишнього середовища[2] .
Міжнародний суд ООН визнав Зміїний островом,а також визначив берегову лінію України в зоні делімітації континентальногошельфу і виняткових економічних зон у Чорному морі, яка в три рази довша, ніжрумунська.
Цього дня в Гаазі(Нідерланди) у відкритому судовому засіданні було оголошено рішенняМіжнародного суду ООН у справі про делімітацію континентального шельфу івиняткових економічних зон України і Румунії в Чорному морі.
Відповідно до встановленоїпрактики, оголошення рішення суду відбулися у присутності сторін суперечки, представлених офіційнимиделегаціями. Українську делегацію очолив уповноважений країни в Міжнародному суді ООН посол ВолодимирВасиленко.
Керівник прес-служби Міністерства закордонних справ УкраїниВасиль Кирилич заявив, що Україна беззастережно виконає будь-яке рішенняМіжнародного суду ООН про делімітацію континентального шельфу і винятковихекономічних зон України і Румунії в Чорному морі.
Справа про делімітацію континентального шельфу і винятковихекономічних зон України і Румунії в Чорному морі знаходилась в суді за ініціативоюБухареста з 2004 року. 16 травня 2006 року Україна подала до Міжнародного судуООН контрмеморандум.
Румунська сторона звернулася досуду, оскільки вважала, що острів Зміїний є не островом, а скелею. У свою чергуУкраїна доводить, що о. Зміїний все ж таки є островом, і протяжністьукраїнської частки узбережжя напроти спірних територій складає 1058 км., а румунської – 258 км. Відповідно, на переконання України, спірні території шельфу необхіднорозділити в пропорції 1 до 3: 53,3 тис. кв. км. – за Україною, 21,9 тис. кв.км. – за Румунією.
У Чорному морі, у тому числі інавколо Зміїного, залягає четверта частина всіх національних запасів газу ітретя частина нафти України. Враховуючи економічні труднощі, які випробовуютьсьогодні майже всі країни східної Європи, можна припустити, що острів Зміїнийміг стати регіоном співпраці в області нафто- і газодобування України. Завдякимайбутньому освоєнню нафто-газоносних надр шельфу Чорного моря в районі островаЗміїний Україна могла увійти до XXI століття, залишивши позаду свої енергетичніпроблеми. Швидше за все, саме ця обставина не давала спокою нашим румунськимсусідам.
Острів Зміїний є територієюУкраїни, що закріплено в договорі про добросусідство і співпрацю між Україною іРумунією 1997 року. У даний час на території острова Зміїний площею 1,5 кв. км.постійно проживає близько 80 чоловік — працівники маяка, гідрографи, іхтіологи,геофізики. Верховна Рада України в лютому 2007 року прийняла ухвалу проприсвоєння населеному пункту, що знаходиться на острові Зміїний, назви «селищеБіле».
Нафтове родовище фактично знаходитьсяпід територіями обох держав, і кожна зможе пробурити дірку і викачувати нафту.А це значить, що Україна може отримати черговий конфлікт на ґрунті вуглеводнів.
Незважаючи на пересуди політиків, Україна отримала поразку надипломатично-економічному фронті, програвши значні запаси вуглеводнів у шельфіЧорного моря, і вкотре довела свою нездатність вирішувати серйозні питання.
Міжнародний суд ООН визнав Зміїний островом,а також визначив берегову лінію України на континентальному шельфі і межівиключних економічних зон у Чорному морі(Додаток 2).
У МЗС України заявили, що домоглисяпотрібного позитивного результату, більше того, позбулися багаторічної«занози». І додали, що українські дипломати ретельно проаналізують церішення. А вже після цього буде висловлена остаточна позиція українськогозовнішньополітичного відомства.
У секретаріаті президента одразу жвизначили, що за цим рішенням міжнародного суду у Києва залишилася більшачастина практично всіх розвіданих нафтогазових родовищ.
Іншої думки був лідер компартіїПетро Симоненко. Він почав вимагати від Верховної Ради негайного розглядупитання особистої відповідальності президента Віктора Ющенка «за порушеннятериторіальної цілісності України».
Одностайності в цьому питанні небуло ні серед населення, ні у вищих ешелонах влади. Так що ж, Україна вигралачи програла в багаторічній принциповій суперечці з Румунією?
Вперше острів Зміїний було переданоСРСР 1939 року після так званого пакту Молотова-Рібентропа. Ще 9 років острівпрожив у підвішеному стані, поки 1948 року його вперше не помістили на картуСРСР.
1975 року — Румунія підписала заключнийакт Загальноєвропейської наради з безпеки і співробітництва, згідно з якимофіційно погодилася з приналежністю острова до УРСР.
У 90-х роках питання поверненняострова Зміїний до складу Румунії піднімали румунські націоналісти. Та йвизначення морського простору за межами територіальних вод обох держав такожзалишалося відкритим.
1997 року було підписано базовийполітичний договір про співпрацю між Румунією та Україною, але питанняделімітації так і залишилося не розглянутим.
16 вересня 2004 року Румуніяпередала на розгляд Міжнародного суду ООН питання про делімітаціюконтинентального шельфу і виняткових економічних зон між двома країнами (Додаток 3).
З метою визнанняЗміїного островом, українська влада набудувала навколо маяка, який стоїть тамуже 150 років, прикордонний пункт, пошту, церкву тощо, і поселила на острові 53мешканці, назвавши це все гордим ім'ям — селище Біле Кілійського районуОдеської області.
По-суті, найважливіше для Українибуло, по-перше, підтвердити статус Зміїного як острова і по-друге, включитийого до складу прибережної лінії України.
При делімітації континентальногошельфу другий висновок дав би можливість шляхом визначення середньої лініїзбільшити територію виключної економічної зони України, в якій наша державамогла б спокійно вести господарську діяльність.
Позов і юридичне обґрунтуванняскладав один із відомих юристів Великобританії сер Артур Вотс. Консультувалиукраїнського представника також англійський адвокат Майкл Вуд, француз Жан-ПольКеннедек, а також представник однієї з найбільших юридичних компаній Eversheds Ротман Банд.
Гаазьким судом питання статусуострова було вирішене позитивно для української сторони, а щодо прибережноїчастини "європейський гуманний суд" став на бік румунів.
Україна хотіла розділити спірнітериторії у співвідношенні 1 до 3: 53,3 тисячі квадратних метрів — за Україною,21,9 — за Румунією. Але суд вирішив усе навпаки (Додаток 4).
Лінія делімітації, проведена судом,засвідчила, що Україні відійшла 12-мильна зона, що включає в себе лише територіальнеморе. Поза межами цієї смуги біля Зміїного є також виключна економічна зона,заявляє секретаріат президента.
«Виняткова економічна зонаУкраїни» — це пояс морського простору, шириною до 200 миль (370,4 км), відраховується від тих самих вихідних ліній, від яких відмірюється ширинатериторіального моря.
Як відомо, виняткова економічназона ширша територіального моря (що становить до 12 миль (22,22 км)), тому вона виходить за зовнішній кордон територіального моря і не входить доскладу території держави.
В інтерв'ю Радіо ООН уповноваженийУкраїни в Міжнародному суді по цій справі доктор юридичних наук ВолодимирВасиленко висловив думку, що суд виніс компромісне рішення (Додаток 5).
«Лінія, яку провів суд, і якубудуть дотримуватися, я сподіваюся, обидві сторони, ця лінія розмежовує морськіпростори в пропорції 2,1 до 1 на користь України. Всі розвідані нафтогазовізапаси в цьому регіоні, вони практично залишаються на території України »,- заявив Василенко.
Точно можна сказати, що більшачастина вимог України не була задоволена. Заступник міністра юстиції ЄвгенКорнійчук підтвердив, що Україна програла справу в Гаазькому суді[34] .
«Суд вирішив, що, незважаючина те, що острів Зміїний був визнаний островом, йому так і не буде відведенавідповідна територія», — заявив Корнійчук.
Він зазначив, що процесом займалосябезпосередньо МЗС, і до Міністерства юстиції ніхто не звертався. Корнійчукакцентував увагу на тому, що рішення суду є обов'язковими і оскарженню непідлягає.
Хоча, за словами партнераюридичної компанії MagistersСергія Свириби, Україна ще має шанси змінити рішення.
«Як кажуть, рішення остаточнеі оскарженню не підлягає. Однак, воно може бути переглянуте за новимиобставинами. Такі обставини повинні задовольняти низку умов: мати вирішальнийвплив на результат справи і бути невідомими ні стороні, ні суду при винесеннірішення», — говорить експерт.
Але в межах відсуджених територійУкраїна і Румунія зберігають повну свободу дій. «Прибережні держави маютьправа на розробку природних ресурсів своєї виняткової економічної зони. Такіправа включають можливість будівництва різних установок і споруд у цихзонах», — пояснює юрист.
Свириба відзначив, що досягнутоголовного результату — визначеності, але він також додав, що практичнірезультати для України в цій справі дуже скромні.
«Україна відстоювала позицію,що Зміїний має кваліфікуватися судом як острів, і тому повинна існувати200-мильна економічна зона навколо нього. Суд, формально, задовольнив вимогуУкраїни, визнавши Зміїний островом. Однак, по суті, Україна отримала всьоголише 12 миль (замість 200). На схемі, яка додається до рішення, це дужепомітно. Таким чином, рішення, звичайно, компромісне, але по суті для Румуніїце рішення більш позитивне, ніж для України», — додав Свириба.
Здавалося б, маленький острів уЧорному морі, для чого за нього вести таку боротьбу?
«Тепер Україна зможе вільновести господарську діяльність. І не виключено, що це буде видобуваннявуглеводнів», — заявив заступник міністра закордонних справ УкраїниОлександр Купчишин.
І справді, цей район «кишить»вуглеводнями. В районі острова Зміїний їх частина через невеликі дірки у доннійпороді просочується назовні і утворює численні бульбашки на поверхні моря,через що здається, що море закипає.
Хоча, в той же час, достеменно, невідомо скільки нафти і газу ховається під Зміїним і навколишніми територіями.
«В районі „Зміїного шельфу“ніколи не проводилося ґрунтовного дослідження. І досі невідомо ні точноїглибини залежів, ні обсягів, ні категорії якості», - говорить експерткомпанії «Психея» Генадій Рябцев.
Одразу після прийняття рішення,румунські інформагентства повідомили, що в результаті розмежування шельфу підконтроль Бухаресту перейшло близько 70-90% перспективного родовища«Олімпійське». Основа якого знаходиться на глибині 250 метрів в 40 кілометрах на південь від острова.
Обсяг родовища експерти оцінюють в10 мільйонів тон нафти і 70 мільярдів кубометрів газу, що за світовими міркамине так уже й багато. Цієї нафти вистачило б на 2-3 роки роботи великоївидобувної компанії, а газу — на 1,5 роки споживання України.
Крім того, можуть виникнутипроблеми і з компанією яка буде видобувати вуглеводні. «Сьогодні Нафтогазне має можливості вести розробку нафтогазового родовища. Навіть для розвідкипотрібні партнери, і, скоріше за все, вони будуть іноземними. В Україні не маєані обладнання, ані спеціалістів, ані грошей на такий крупний проект», — говорить Рябцев.
А проект розробки родовища ісправді затратний і тривалий. За словами Рябцева, розробка функціонуючоїсвердловини зазвичай ведеться протягом 3-4 сезонів приблизно по 6 місяцівкожен.
«Лише оренда бурильного суднакоштуватиме порядку 750 тисяч доларів на день, це — не враховуючи обслуговуючийперсонал і супутні витрати. Загалом пробити плідну свердловину буде коштуватипорядку кількох мільярдів доларів», — говорить Рябцев.
За його словами, на цей проектзможуть погодитися тільки найбільші світові видобувні компанії.
«Хоча після останніхскандарлів з „Ванко Прикерченська“ є дуже мало компаній, які хотілиби працювати в Україні», — зазначає експерт.
Імовірним претендентом напартнерство з Україною в цьому питанні можна вважати Shell, яка вже займаєтьсягеологорозвідувальними роботами з метою пошуку газу в відкладах на великихглибинах у восьми ліцензійних ділянках ДК «Укргазвидобування» вХарківській та Полтавській областях.
Також за це може взятисяавстрійська компанія OMV exploration and production GmbH, яка 13 липня 2005року підписала з Україною домовленість на спільну розробку надрпівнічно-західної частини Чорноморського шельфу, не виключено, що в партнерствоможе вступити і одна з російських компаній.
В українському представництвікомпанії Shell відмовилисякоментувати можливу участь в інвестпроекті розробки «Зміїногошельфу».
Насправді, нафтове родовищефактично знаходитися під територіями обох держав, і кожна зможе пробурити діркуі викачувати нафту. А це значить, що Україна може отримати черговий конфлікт наґрунті вуглеводнів.
«Подібний конфлікт вже є міжРосією та Україною на протилежному березі Чорного моря. Там є цілий рядродовищ, які не розробляються через невирішене питання з кордоном. Хоча невиключено, що буде створена спільна румуно-українська компанія, яка і будевидобувати нафту. Так буде вигідно і Україні, і Румунії», — розповідаєРябцев (Додаток 6).
А власне, сама терміновістьрозробки буде залежати від світової кон'єктури цін на нафту.
«Якщо ціна на нафту зросте до100 доларів і вище, то це може бути 3-5 років, але якщо ціна у найближчі рокибуде 40-50 доларів (а стільки і прогнозують аналітики), то поки ця територіябуде тільки зігрівати душу, і не більше того.», — додає експерт.
Так чи інакше, Україна програла уцьому конфлікті. Ніби єдиний позитивний момент, що Зміїний став безповоротноукраїнським островом, не є позитивом. Бо Україна фактично втратила такі цінніна сьогодні запаси вуглеводнів.
Україна також програла не тільки наекономічному, а й на дипломатичному рівні. Бо і грошей на розробку нема, ічерез нещодавні сварки з потенційними інвесторами мало хто захоче з намизв'язуватися.
От і залишається нашим дипломатамгріти острів Зміїний в себе на грудях, як медаль, від якої користі особливоїнемає[28].
Отже, в українсько-румунськихвідносинах, однією з найскладніших проблем є проблеми кордонів. Темпи вирішенняцих проблем значно відстають від сучасних інтеграційних потреб. На наш погляд,серед найбільш сучасних, хоча, на жаль, ще мало досліджених, засобів вирішеннявсього комплексу прикордонних проблем між двома державами є регіональнеспівробітництво, яке у всій багатоманітності форм прояву служить якєвропейській інтеграції в цілому, так і економічному розвитку окремих регіонівкраїни, в т. ч. депресивних в силу географічного розташування територій. У своючергу, для України, в якій 19 адміністративно-територіальних одиниць єприкордонними, поряд з іншими основними напрямками регіональної співпраціособливої актуальності набуває транскордонне співробітництво прикордоннихтериторій. [3]
3.3Транскордонне співробітництво українських областей із румунськими територіями
Відповідно доЄвропейської Рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво міжтериторіальними общинами або властями (Мадрид 21 травня 1980 р.) транскордоннимспівробітництвом є «будь-які спільні дії, спрямовані на посилення тапоглиблення сусідських відносин між територіальними общинами або властями, якізнаходяться під юрисдикцією двох або кількох Договірних Сторін, та на укладанняз цією метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей» .
Розкриваючи проблемутранскордонного співробітництва українських областей із відповіднимирумунськими територіями, слід зазначити, що за останні роки воно відбуваєтьсяміж ними, головним чином, в рамках єврорегіонів, які мають найбільш високий рівеньінституціоналізації серед усіх форм такої співпраці.
Першим єврорегіоном, доскладу якого увійшли адміністративно-територіальні одиниці України та Румунії єКарпатський Єврорегіон, який об’єднує прикордонні адміністративно-територіальніодиниці п’яти держав – Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини та України(Закарпатська, Івано-Франковська, Львівська, Чернівецька області). Створений він був 14 лютого 1993 р. у м. Дебрецен (Угорщина)підписанням міністрами закордонних справ України, Польщі та Угорщини відповідноїдекларації. Його засновниками стали представники регіонів України, Польщі таУгорщини, які підписали програмні та статутні документи[19].
Другим єврорегіоном, доскладу якого увійшли території двох держав був єврорегіон “Нижній Дунай”. 14серпня 1998 р., після річної роботи сторін щодо вивчення національногозаконодавства трьох країн та визначення основних напрямків співробітництва, у румунськомумісті Галац була підписана угода про формування єврорегіону, до складу якогоувійшли Одеська область України, райони Вулканешть, Кагул і Кантемир РеспублікиМолдова та повіти Бреїла, Галаць і Тульча Румунії.
Внаслідок дворазового проведенняадміністративної реформи у Республіці Молдова цю державу представляли трирайони, потім один повіт, і знову – три райони, які, відповідно до положеньСтатуту, ставали правонаступниками попередніх територіальних формувань уструктурах Єврорегіону “Нижній Дунай”[36] .
Останнім, після досить складногопереговорного процесу, що тривав майже три роки[29],22 вересня 2000 р. був утворений Єврорегіон «Верхній Прут», членамиякого стали Чернівецька область України, Белцький і Єдинецький повітиРеспубліки Молдова, а також Ботошанський і Сучавський повіти Румунії[38] .
Восени 2003 р. членом єврорегіонустала Івано-Франківська область. Це відбулося з порушеннями Мадрідськоїконвенції, адже вона не має суміжних кордонів з членами єврорегіону з іншоїдержави. Слід зазначити, що Чернівецька область, Ботошанський та Сучавськийповіти одночасно є членами Карпатського єврорегіону.
Єврорегіони за участюадміністративно-територіальних одиниць України та їх західних сусідівстворювалися за ініціативою центральних органів влади. Зокрема, слід зазначити,що румунські дипломати, виходячи з факту існування в Україні значної румунськоїетнічної групи, вирішили використати інститут єврорегіонів як інструмент захиступрав представників румунської меншини, ініціював включення у текстукраїнсько-румунського базового політичного договору пункту про створення двохєврорегіонів “Верхній Прут” та “Нижній Дунай”[39] .
Договір про відносинидобросусідства і співробітництва між Україною і Румунією, підписаний 2 червня1997 р. створив таким чином важливий інструмент регіонального транскордонногоспівробітництва, який окрім включення двохсторонніх форм співробітництва івписався таким чином в нове покоління базових політичних договорів.
Ініціюючи створенняєврорегіонів, базовий політичний договір між Україною та Румунією вніс деякуновизну, яка є нетиповою для такого виду договорів. Договір заклав юридичні основи цьому виду транскордонногоспівробітництва, конкретні ж, специфічні елементи встановлювалися на рівнімісцевих общин і властей, але за підтримці і допомозі центральних органіввлади.
Єврорегіони “Верхній Прут та“Нижній Дунай”, ініційовані як двосторонні українсько-румунські, згодом, післядводенної зустрічі президентів України, Республіки Молдова та Румунії (м.Ізмаїл, 3-4 липня 1997 р.). стали тристоронніми, за участі такожадміністративно-територіальних одиниць Республіки Молдова.
Структури єврорегіонів “ВерхнійПрут”, “Нижній Дунай” та Карпатського єврорегіону дуже схожі і відрізняється, восновному, кількістю комісій та їх галузевим напрямком. Проте є деякіпринципові відмінності. Так, структура Єврорегіону “Верхній Прут” відзначаєтьсянаявністю у його складі екологічного єврорегіону, який є своєрідним ноу-хау у теоріїі практиці єврорегіонального руху[33] .
Основною метоюстворення Екоєврорегіону є визначення державними та місцевими органами влади, атакож підприємцями трьох країн їх взаємної зацікавленості у впровадженнісучасних механізмів управління техногенно-екологічної безпеки на всіх стадіяхжиттєвого циклу виробництва та споживання для покращанняконкурентноспроможності продукції, успішної приватизації, інвестування тареконструкції з одночасним забезпеченням сталого соціально-економічногорозвитку регіону в цілому[32] .
Надзвичайно цікавим є також те, щоСтатут Єврорегіону «Верхній Прут», припускає крім членства і новукатегорію — партнера Єврорегіону. Ним може стати “адміністративно-територіальнаодиниця країни Європейського Союзу або іншої країни, що має угоду пропартнерство або протоколи про співробітництво чи побратимство з подібнимиадміністративно-територіальними одиницями зі складу Єврорегіону “Верхній Прут”[35] .
Партнери Єврорегіону одержуютьправо брати участь у роботі керівних і робочих органів, щоправда лише з правомдорадчого голосу. При цьому партнер одного з членів Єврорегіону може статипартнером усіх його членів, що сприяє розширенню можливостей регіональноїспівпраці.
Як вже зазначалося, структуриєврорегіонів в яких беруть участь українські адміністративно-територіальні одиницідуже схожі. Вони утворені виходячи, в основному, з інтересів регіональнихорганів влади і нездатні виконувати функції незалежного посередника дляпересічних громадян, які бажають брати участь у транскордонному співробітництвіі розвитку міжетнічної співпраці[20]. Проте, на базіКарпатського Єврорегіону в 1995 р. була утворена структура під назвою “ФондКарпатського Єврорегіону” (з 2000 р. – “Карпатська фундація”) головна мета якоїполягає у підтримці ініціативи громадських організацій та органів місцевогосамоврядування.
Фундація виконуєфункцію посередника між великими міжнародними фондами, зацікавленими урозвиткові громадянського суспільства, транскордонного співробітництва,міжетнічної співпраці, відродженні сільських громад регіону та місцевимигромадськими організаціями, органами місцевого самоврядування, які пропонуютьінноваційний підхід до згаданих проблем.
Слід зазначити, щозавдяки підтримці різного роду фондів було реалізовано низку проектів в галузітранскордонного співробітництва малого та середнього бізнесу, культури,подолання негативних стереотипів, що утворювалися внаслідок складних історичнихпроцесів минулих століть.
Говорячи про відмінності міжєврорегіонами за участю адміністративно-територіальних одиниць України, слідзазначити також те, що найбільшим за територією є Карпатський єврорегіон. Вінмає набагато більшу міжнародну підтримку, фонди у т. ч. із залученням коштів країн,набагато більшу кількість транскордонних проектів. Проте, через свою дужевелику територію він не завжди є дійовим.
Єврорегіон “Верхній Прут” є одним знайменших і, разом з тим, одним з найбільш цікавих через постійнеекспериментування у різних напрямках діяльності. У цьому контексті необхіднозауважити, що Єврорегіону «Верхній Прут» урядом України був наданийстатус пілотного з метою відпрацювання елементів нової Концепції державноїрегіональної політики, в тій частині, яка характерна для 19 прикордоннихрегіонів України, а також елементів розвитку партнерських зв'язків областей іміст України з відповідними структурами в країнах ЄС як нового субрегіональногомеханізму європейської інтеграції нашої країни.
Разом з тим, він єзанадто бюрократизованим, іноді йому бракує послідовності у вирішеннізадекларованих цілей і завдань (це властиве також і єврорегіону “НижнійДунай”). До заходів та діяльностієврорегіону практично не долучаються широке коло громадських організації,національно-культурні товариства по обидві боки кордону.
Співпраця західних областей Українита суміжних областей сусідніх держав відбувається в галузі економіки,сільського господарства, охорони довкілля, освіти, культури, міжнародноготуризму. Умови утворення та діяльність єврорегіонів на західних кордонахУкраїни, на наш погляд мають наступні особливості:
Першою особливістю є те, що процесїх утворення був ініційований зверху, тобто центральними органами влади. Вцьому, правда є й позитивні моменти, оскільки з одного боку, це свідчить проте, що на рівні вищих органів влади присутнє усвідомлення необхідності більшширокої участі у єврорегіональних проектах.
Це надзвичайно важливояк з точки зору налагодження децентралізації процесу державного управління вцих країнах, так і в плані налагодження добросусідських відносин між сусіднімидержавами. З іншого боку це стало позитивним ісуттєвим імпульсом налагодження співпраці, оскільки зберігаються побоюванняініціативи серед місцевих властей, та особливо свавілля з боку центральноїбюрократії, які, у свою чергу, відчувають побоювання щодо децентралізації владита самостійності місцевих властей. Безумовно, що в цьому є й негативний аспект,оскільки місцеві власті залучаються до цього процесу зверху, без внутрішньогоусвідомлення необхідності таких дій.
Другою відмінністю є те, щоєврорегіони включають у цілому прикордонні регіони, в яких представлені етнічнігрупи, що мають за лінією кордону основну частину свого етносу чи"історичну Батьківщину", де вони виступають як титульна нація. Данаобставина характерна і для інших єврорегіонів Центрально-Східної Європи.
Третьою відмінністю є те, що якщо вЄвросоюзі єврорегіони створюються на території 10-15 кілометрів вглибину кожної з держав, що співпрацюють, у нашому випадку глибина єврорегіонівнабагато більша[23] .
Четверта особливість полягає утому, що якщо в державах Євросоюзу головна мета єврорегіонів націлена тільки наекономічне зростання територій, завдання єврорегіонів на західних кордонахУкраїни більш багатогранна. Вона охоплює і економічні, і екологічні, інаціонально-культурні, і соціально-психологічні, і фінансові сфери.
П’ятою відмінністю є відсутністьдосвіду реалізації подібного транскордонного співробітництва, оскільки досвідспівробітництва соціалістичного періоду важко застосувати в нових умовах.
Спільними є не тількиособливості утворення а й проблеми, складнощі, які стоять на перешкоді реалізаціїтранскордонних проектів, а також розвитку транскордонного співробітництва іззалученням технічної і фінансової допомоги з боку регіональних партнерів зкраїн ЄС і впливових міжнародних структур. Суть їх зводиться до наступного:
Відсутні механізми взаємодіїурядових і парламентських структур стосовно розгляду й узгодження на рівнідержав питань транскордонного співробітництва членів єврорегіонів і їхніхєвропейських партнерів (перша спроба вирішити це питання була зроблена під часвізиту колишнього Прем’єр-міністра України А.Кінаха до Бухаресту в січні 2002р., під час якого керівниками урядів були визначені українські та румунськіцентральні відомства, відповідальні за координацію транскордонногоспівробітництва).
Немає чіткоїнормативно-правової бази для здійснення загального фінансування транскордоннихпроектів (кредитування, концентрація місцевих, регіональних і державнихбюджетних асигнувань і засобів приватних і міжнародних структур) і забезпеченнявідповідних гарантій. Сторони усвідомлюють необхідність утворення спільнихбанків, або, як перший етап – організації кореспондентських рахунків, якіпрацюватимуть з національними валютами відповідних держав.
Немає також істотнихзмін в економічному співробітництві, які б збільшували надходження в державні імісцеві бюджети. Існуюча нині система оподатковування товарів і послуг, складнісистеми митної процедури, відсутність системи взаємовизнання сертифікатів,необхідність оформлення в різних структурах значної кількості інших документівроблять поки що невигідним розвиток товарообміну і кооперування в рамкахєврорегіонів, так само як і залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій.
Складається ситуація,коли суб'єктам підприємницької діяльності, що діють на території єврорегіоніввигідніше імпортувати товари і послуги через його кордони, ніж використовуватиісторичні регіональні економічні зв'язки.
На сьогоднішній день щенемає реальних механізмів підтримки загальної діяльності прикордонних регіонівпострадянських країн Центрально-Східної Європи через програми ЄС. Фінансуються лише окремі проекти.
Певну надію пробуджує наближеннякордону ЄС. Наприклад, за останні роки прикордонні з Україною територіїзахідних сусідів отримали порівняно велику кількість грантів від ЄвропейськогоСоюзу, які націлені на розбудову шляхів сполучення, сільської інфраструктури тапобуту. Можливо, з часом, коли прикордонні українські регіони станутьприкордонними безпосередньо з ЄС, з метою подолання відставання на здійсненнярізного роду проектів у цій зоні будуть виділятися значно більше коштів.
Стосовно ж конкретних кроків щодопожвавлення транскордонного співробітництва областей України з суміжнимиповітами Румунії, вважаємо за доцільне реалізувати наступне:
Урядовим структурам України таРумунії підтримати діяльність єврорегіонів як форму “м’якої” євроінтеграції безпорушення звичного для країн контексту розвитку. На базі одного з єврорегіонів(наприклад, пілотного Єврорегіону Верхній Прут”) здійснити порівняльний аналізнормативно-правової бази в області транскордонного співробітництва звиробленням відповідних рекомендацій щодо її модифікації[11] .
Урядовим структурам України таРумунії встановити, відповідно до чинного законодавства кожної з держав,спеціальні функції відповідних органів центральної влади щодо їхньої участі впідготовці і реалізації транскордонних проектів єврорегіонів з одночаснимделегуванням керівникам прикордонних адміністративно-територіальних одиниць — членів єврорегіонів права підписання документів щодо таких проектів звизначенням конкретних процедур їх попереднього й остаточного узгодження нарівні центральних органів влади країн.
Урядовим структурам України таРумунії визначити на міжурядовому рівні обсяги співфінансування спільнихприкордонних проектів за рахунок грантів, одержаних цими країнами від міжнароднихфінансових структур для реалізації національних і регіональних програм, щомають загальні цілі в сфері транскордонного співробітництва та реалізація якихпредставляє загальнодержавний інтерес (наприклад, побудова міжнароднихтранспортних комунікацій).
Євросоюзу, міжнародним фінансовимструктурам, з метою сприяння розвитку громадянського суспільства, підтримуватиініціативи та конкретні проекти неурядових організацій, націлених напожвавлення відносин між різними категоріями громадян, які проживають по різнібоки майбутнього кордону ЄС і НАТО.
Відпрацювати на базі пілотногоЄврорегіону “Верхній Прут” правила підтримки регіональних проектів, що діють удепресивних регіонах країн ЄС та країн-кандидатів для її поширення на іншіобласті України.
Зважаючи на те, щоподолання більшості викладених вище проблем, які є спільними для всіхєврорегіонів на заході України, а також на те, що їхнє вирішення виходить замежі можливостей членів Єврорегіону, з ініціативи керівництва Чернівецькоїобласті Рада Єврорегіону «Верхній Прут» неодноразово зверталася допрезидентів, урядів, прем’єр-міністрів України, Республіки Молдова і Румунії зметою звернення уваги центральних органів влади на ці проблеми, а такожпропонувалися спільні механізми їх вирішення. Проте,більша їх частина ще залишилася невирішеною[9] .
На жаль, впродовж останнього рокукерівництво адміністративно-територіальних одиниць України та Румунії буливключені в електоральні перегони, тому не приділяли значної увагитранскордонному співробітництву. В одному з найбільш активному, особливо одразупісля його конституювання, єврорегіоні “Верхній Прут”, за рік навіть жодногоразу не проводилось засідання ради Єврорегіону.
Обрання президентомУкраїни Віктора Ющенка і фактично паралельна перемога під помаранчевим кольоромлідера румунської опозиції Треяна Бесєску, а також проголошення новоюукраїнською владою курсу щодо та наближення України до Європейського Союзу таНАТО дає підстави надіятися на покращення взаємин між двома державами, напожвавлення транскордонної співпраці, цивілізованого подолання проблем, щоіснують між двома країнами, в т. ч. – прикордонних[10] .
Отже закінчення електоральнихкампаній в України та Румунії дають підстави сподіватись, що відносини міждвома країнами будуватимуться на принципах непорушності сучасних кордонів,закріплених Гельсінськими й іншими двосторонніми та багатосторонніми угодами,на принципах взаємоповаги та співробітництва. Це, у свою чергу, вимагаєвнутрішньої стабільності держав, яку можна досягти тільки за умов мудрості влади,стриманості та коректності усіх соціальних груп, партій, громадськихорганізацій, в т. ч. національно-культурних товариств. Тільки таким має бутишлях України до «Європи всіх кольорів». І тільки у такому випадку наш край таінші прикордонні території дійсно стануть одними «з тих невеликих «містків»,який зв’яже нинішню, таку непросту українську державність з цінностямиєвропеїзму».
Водночас слід відзначити, щооб’єднання Європи робить все більш актуальними проблеми інтеграції іспівробітництва для тих країн, які тільки включаються у роботузагальноєвропейських структур[30] .
На етапі, коли іУкраїна і Румунія шукають гідне місце у системі загальноєвропейськогогосподарювання, певну роль набуває також транскордонне співробітництво, котрепокликане сприяти здійсненню більш тісних відносин між сусідами, поновленнювтрачених позицій на ринках сусідніх держав, підняттю зовнішніх економічнихвзаємин на новий рівень.
У цьому контекстієврорегіони, як форма регіонального транскордонного співробітництва на рівні місцевихорганів влади з найбільш високим рівнем інституціоналізації сприяють вирішенню,принаймні, двох принципових задач. Перша– приведення суб’єктів об’єднаної Європи до найбільш прийнятних для їхньоїекономічної (у широкому сенсі слова) самодостатності форм. Друга – цевідпрацювання механізму співробітництва і взаємодії, яка характерна для вжеіснуючих технологій у Євросоюзі.
Встановлення такоготипу співробітництва в рамках відповідної діяльності європейських інститутів,забезпечує для них постійне співвідношення з сучасними європейськимистандартами. Тобто країни Центрально-СхідноїЄвропи отримують можливість м’якого інтегрування у європейські структури, непорушуючи звичний для них контекст. В тому числі єврорегіони «Верхній Прут» та«Нижній Дунай», а також Карпатський Єврорегіон, членами яких є прикордонніадміністративно-територіальні одиниці України і Румунії, в цілому, як формавиразу відомого принципу добросусідства на рівні місцевих органів влади ігромад по різні боки кордону, стануть цінним вкладом в інтеграцію названихдержав у нову Європу. [4]
Розділ4. Сучаснийстан українсько-румунських відносин
4.1Співробітництво у галузі національних меншин. Українські громади
Чимало українцівпорозкидали по всіх континентах війни, голод, несправедливість, переслідування,а також — пошуки кращої долі або невгамовна цікавість до життя, бажання бачитибілий світ. Томусьогодні вченим важко хоча б приблизно оцінитизагальну кількість українців, що живутьв інших країнах. Їх, мабуть, не набагато менше, ніж тих, що мешкають вдома, вУкраїні. Але як би далеко від вітчизни людина не опинилася — своєю чи чужоюволею — під тонким прошарком іноземних нашарувань із покоління в поколіннязберігаються її національні риси. І коли зустрічаєш за кордоном своїх, то черездуже короткий час починає здаватися, що ми все життя були і є сусідами —стільки спільного й рідного нас пов’язує[5] .
Історія йсьогодення.Перші українці опинилися в Румунії давно — ще наприкінці XIX століття, після того, як Румуніястала сучасною незалежною державою. Друга хвиля міграції мала місце між двомасвітовими війнами, коли чимало людей або, не рухаючись з місця, опинилося вчужих країнах, або емігрувало в сусідні. В ті часи в Румунію переселилося близько мільйона українців —головним чином сільське населення, яким воно, загалом, залишилося й сьогодні. Протягом багатьох десятиліть наші земляки в Румунії булифактично залишені напризволяще — без власного проводу, без будь-якої духовноїчи матеріальної допомоги з-за кордону.
На відміну від іншихетнічних громад Румунії — німців, словаків, болгар та ін., які майже завждимали як фінансову, так і політичну підтримку своїх країн. СРСР же, як відомо,мало цікавився (у кращому випадку) життям своїх людей за кордоном. Також незалежнійУкраїні до останнього часу було занадто ніколи (вся її державницька енергіяпоглинається політикою). Відсутність підтримки з боку історичної батьківщини несприяла контактам між окремими групами українців на терені Румунії, а до тогодозволяла минулим урядам Румунії повністю нехтувати незахищену меншину.
Найгірше було громаді вчаси Чаушеску, коли всіх меншин підозрювали в нелояльності й навіть у шпигунстві. Ідеалом було тоді «розчинення»народів в «румунському котлі» (знайома для українців ситуація). Українськішколи закривалися, а українціперетворювалися — згідно з переписом — на румун і дійсно втрачали власну ідентичність.Не дивно тому, що сьогодні в країні є чимало українськомовних громадян, які називають і вважаютьсебе румунами.
Після 1989 року, однак,почалося відновлення українських шкіл або хоча б окремих предметів навчальних програм.
Першою серйозноюспробою внутрішнього самоврядування румунських українців став Союз українцівРумунії (СУР), утворений 1946 року за підтримки значної частини українців —заради захисту прав українців як етнічної меншини. Ця організація найбільшпідтримується в тих повітах країни, де існує найвищий рівень українськоїідентичності, зокрема в Сучаві.
Але українці небули б українцями, якби всі вони згуртувалися навколо одного тільки союзу. 1995року група українців створила «свій» Демократичний союз українців Румунії(ДСУР). В країні існує також АГН — Асоціація гуцульського народу. І це за умов,коли українці мають у парламенті Румунії тільки одне місце.
Українськійгромаді бракує, однак, також загальновизнаної солідної політичної програми,такої, скажімо, як вимоги повної національно-культурної автономії. Але сьогоднінемає згоди навіть щодо самоназви — окрім терміна «українець», в країні й середукраїнців використовуються також «гуцул» та «русин». Це, однак, не дивно, зважаючи на те,що більшість українців живе в селах і малоспілкується із земляками.
Головне завданняСУР полягає в збереженні — в густому румунському оточенні — національноїідентичності українців, української культури, рідної мови, прабатьківськихтрадицій. Зусиллями Союзу видаються українські засоби масової інформації (триукраїномовнi, одна румуномовна газети), публіцистичніта літературні твори — щороку видається близько 40 книжок. Це, головним чином, переклади української літератури на румунську мову, атакож твори українських письменниківРумунії[22] .
Сьогодні СУРпідтримується владою України — через цей орган iде певна фінансова допомогата встановлюються культурні контакти України з українською діаспорою Румунії. Так, перебуваючи в Румунії (2005),Президент України Віктор Ющенко зустрівся зпредставниками діаспори, з керівниками Союзуукраїнців Румунії і власноручно уклав список їхніх нагальних потреб («А тепер — диктуйте!» — сказав Президент України). I через кілька місяців провід СУР дійсно отримав з України кошти — на проведення фестивалів «Колядки та «Українські костюми». Варто відзначити, що діяльність СУРрегулярно субсидує румунський уряд. Так, цьогороку Союз отримав майже один мільйон доларів.Ці кошти йдуть як на українськомовні видання, так і на підтримку українських осередків на території країни — українськихнедільних шкіл, організацію фестивалів (насампередШевченківського), проведення релігійних танародних свят, олімпіад тощо.
Скільки українців живе вРумунії? Відповідь на це запитання досить складне й залежить, зокрема, відполітичної ситуації в країні. Відомо, що під час «великого міжвоєнногопереселення» сюди прибуло майже мільйон українців. 1948 року українцями вважалисебе 800 тисяч громадян Румунії, а перепис 2002 року виявив тільки 64 тисячі(!) українців. Зменшення сталося за рахунок, насамперед, натуральноїасиміляції; неабияким чинником стали й побоювання бути «вічним іноземцем» вкраїні, тобто не румуном. Значний вплив начисельність українського населення виказує й сучасна міграція за кордон заради заробітків. Але в дійсності, як розповідають у Союзі українців Румунії вБухаресті, у країні сьогодні мешкає як мінімум 300 тисяч українців, хочабільшість з них «пише себе» румунами. (Між тим відомий експерт Володимир Брутервважає, що в країні живе всього 130 — 140 тисяч українців.) Живуть вонинайчастіше в селах; діти вивчають українську в початкових та неповних середніхшколах. У кожному повіті компактного проживання українців (таких повітівдев’ять) обов’язково діє консулат, заснований Союзом українців Румунії.[8]
Українськаосвіта.Після Другої світової війни в селах та містечках компактного проживання українцівта змішаних родин всі предмети викладалися української мовою. Школа була тодідійсним осередком українського життя: тут відзначалися релігійні та національнісвята (зокрема, пишно відсвяткували 100-річчя масових поселень українців уРумунії), пам’ятні дати великих українців тощо.
Сьогодніукраїнська освіта переживає неабияку кризу, а саме — драматичний браккваліфікованих українських педагогічних кадрів. А роль учителя тим більш важлива, що зараз у Румуніїмайже відсутні школи, в яких всі предмети викладаютьсярідною мовою. Тому СУР звернувся до міністерства освіти Румунії з проханням організувати комісію, яка б атестувала вчителівукраїнської мови згідно із сучасними стандартами.
Ситуація також вимагає,аби директорами українських шкіл були сааме українці,а не румуни, як це практикується сьогодні, і щоб вони призначалисяобов’язковона основі конкурсів. Ще однією важливою умовою успішного викладання української мови є студіювання учителів Румунії вшколах України.
Як сказав українськийдепутат румунського парламенту Степан Ткачук, «все це може і повинно добре владнатися, треба тільки уміти тахотіти». Він також нагадав про суттєве досягненняукраїнців: всі шкільні румунські підручники перекладаютьсясьогодні українською, а всі українські підручники розробляються виключно українцями — від книжок для першого класупочаткової школи і до останнього класу ліцею.
Щодо вищоїосвіти, то сьогодні в трьох румунських університетах, у тому числі вБухарестському, є відділення української мови, відкриті 50 років тому. На цихвідділеннях щорічно навчається, як правило, 10-15 студентів.
Там викладаєзнаний українець Іван Ребушапка — доктор філології, профессор Бухарестськогоуніверситету, завідуючий Українського відділення університету, це особа, щозгадується в багатьох румунських, українських та англомовних енциклопедіях ідовідниках. Пан Іван є автором кількох десятків українських підручників дляшкіл Румунії. Зв’язки з Україною. Провід СУРпостійно контактує з посольством України в Румунії.Зокрема, відразу після призначення Надзвичайним і Повноважним Послом України в Румунії Юрія Малька, відбулася його зустрічпроводом СУР, в якій брали участь голова Союзу ідепутат румунського парламенту Степан Бучута,виконавчий голова Ілля Фрасинюк, секретар Ірина Мойсей, головні редактори часописів Союзу — «Українського вісника» та«Вільного слова» — Іван Ковач та Михайло Михайлюк та ін.Адже, як сказав Юрій Малько, українськагромада Румунії, важлива ланка відносин між Україною та Румунією. 13-та стаття базового політичного договору між двома країнамиговорить про забезпечення громадянських праветнічних румунів в Україні та етнічних українцівв Румунії. Йдеться про права, що стосуються збереження мови, культури, релігії, національних традицій, розвитку освіти.Конкретно йшлося, зокрема, про заснування ліцейськихкласів у кількох повітах, які Юрій Малько пообіцяввзяти під свою опіку. Він також оголосив, що при посольстві України в Бухаресті створюється Український інформаційний центр, щотісно співпрацюватиме з членами СУР. Однієюз функцій Центру буде систематичне розповсюдженняукраїнських публікацій серед румунських українців — політичних, літературних, історичних та ін., у чому вельмизацікавлені наші земляки. Фінансуватися цей проектбуде за рахунок щорічної грошової допомоги,яку виділяє Україна.
Іван Ковач, головнийредактор газети «Вільне слово», член спілки письменниківРумунії, радник міністерства виховання та досліджень Румунії, схвалює заходи українського посольства. Ця цікава інтелігентна людина як радник міністерства піклується справамивсіх слов’янських громадян Румунії — українців, росіян, поляків та ін [7] .
Спеціальне ТБРумунії.Навіть побіжне знайомство з румунським телебаченням дозволяє впевнитися, що тамвельми серйозно й систематично піклуються тим, щоб регулярно представлятителеглядачам людей, фольклор, мистецтво, досягнення та проблеми численнихнаціональних меншин країни, для чого відведено спеціальний канал. Увечері на цьому каналі показуютьконцерти етнічних меншин, розказують про їхнізвичаї. Я мала нагоду побачити підряд двівеликі програми: концерт циганського ансамблю (на мальовничій зеленій галявині, під акомпанемент скрипки танцювали красиві гнучкібосі люди) та великого гуцульського ансамблю. Щосьподібне, як мені розповіли, відбуваєтьсякожного вечора. Вдень ідуть інші передачі, пов’язані з румунськими меншинами — дитячі, освітні тощо. От би нам такедиво!
Ансамбль «Зоря».Нещодавно відзначив своє 10-річчя дуже шанований українцями Румунії ансамбль«Зоря», який успішно виступає на національних та міжнародних фестивалях, аголовне — гуртує навколо себе українську молодь країни — студентів, ліцеїстів.Засновницею й першим керівником «Зорі» булла Ярослава Колотило. На ювілеї, якийперетворився на справжній вечір української пісні та української духовності,були присутні Надзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії Юрій Малько,представник міністерства культури Румунії, а також гості з України — народнийартист України Михайло Кривень та Аліна Візнюк, Леся Грінка з Чернівців та іншi гостi. Чернівецька адміністраціяподарувала ансамблю «Зоря» вісім танцювальних чобітків.
Загалом, доРумунії досить часто приїжджали митці з України, там побували Павло Дворський,Іван Дерда, Назар Яремчук. Приїжджають музичні ансамблі з Закарпаття,Івано-Франківська, з Чернівців та Львівщини. Українці Румунії дуже зацікавленітакож у тому, щоб їхні музичнi колективи частіше запрошували до України на свята, ювілеї тощо. Адже українці з обох боків кордону мають чим порадувати один одного. Як сказав панСтепан Ткачук, «тривкий і постійний зв’язок з рідноюземлею та українцями з України й усього світу — це сенс і гарантія того, що українці Румуніїдовіку залишаться добрими, мудрими йсовісними українцями»[48] .
Проблемиспадщини.Українські суспільні діячі Румунії занепокоєні тим, що духовні історичнінабутки українців сьогодні опинилися під загрозою. Йдеться про досвід віків, збережений, зокрема, у народних приказках (румунські українці називають їх також помовками, примовками, мовками,поговором, мудрушками та ін.). Носіїв цієїмудрості стає все менше, а молоді XXI століттявони майже ні до чого. Як вважає Михайло Михайлюк, головний редактор «Українського вісника», невдовзі українські селапоглине «європейський спосіб життя» і зпам’яті людей будуть стерті співанки, прислів’я,повір’я, обряди, звичаї, казки, легенди, загалом усе те, що З. найдавніших часів становило сільське духовне життя. «Не будегучних весіль зі співанками та коломийками, не буде«казкування» старих людей, не буде тужливогозвучання трембіти на гуцульських похоронах, не буде людей у народних строях на святах, не буде писанок на великихстолах». Михайло Михайлюк боїться дожити до того часу,коли теперішніх гуцулів будуть показувати вгротесково-опереткових дійствах, як тепер показують туристам американських індіанців». (Це сказано також про нас —українців України!)
Разом з тим, в Українібагато зроблено і робиться для задоволення культурно-освітніх потребрумунського населення. Зокрема, в українському інформаційному просторіфункціонують близько двадцяти румунськомовних газет, журналів та радіо- ітелевізійних програм, у вищих навчальних закладах проводиться набір до груп зрумунською мовою викладання, практично в усіх місцях компактного проживаннярумунів та молдаван діють школи з викладанням їх рідною мовою (всього 117),дитячі дошкільні заклади, культурно-просвітницькі заклади, творчі колективи тарелігійні осередки[6] .
4.2Суперечності розвитку сучасних румунсько-українських відносин
В 2002році Кабінет Міністрів України затвердив програму господарської діяльності нао. Зміїний до 2006 року.
Приреалізації комплексної програми розвитку інфраструктури на о. Зміїний на період2002-2006 рр. було освоєно 47 млн. грн. (із них 38,7 млн. грн. направлені здержавного бюджету).
Врамках програми острів передано до складу Кілійського району Одеської області,частково демілітаризовано (виведено радіотехнічний підрозділ та демонтовано радар).Також на острові споруджено причал для суден осадкою до 8 метрів, хвилеріз, кілька господарських споруд, висаджено дерева. Споруджується причал длямалотонажного флоту. В перспективі планується відкриття туристичного тапірнального центрів й налагодження регулярного судноплавного сполучення з м. Кілія.
Наострові відкрито пошту, філію банку «Аваль», ретранслятор мобільного зв'язку,налагоджено кабельний зв'язок (телефон центрального комутатора+380(48)7431510). Починаючи з 2003 року, на острові постійно працюють вахтовимметодом науковці Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова.
Нареалізацію комплексної програми розвитку інфраструктури на о. Зміїний на період2007-2011 рр., затвердженої 27 грудня 2006 р., заплановано направити 253,3 млн.грн.
Напочаток 2007 року на острові постійно проживало близько 80 осіб: прикордонники,науковці, технічний персонал маяка.
8лютого 2007 року Верховна Рада України ухвалила постанову про наданнягосподарським та житловим комплексам на Зміїному статусу селища з присвоєннямназви Біле з підпорядкуванням Кілійському району. Ця постанова викликалапротести, висловлені у вербальній ноті румунськими дипломатами, які українськасторона розцінила як втручання у внутрішні справи
На думку міністра закордонних справРумунії Т.Мєлєшкану, «Україна — найважливіший сусід Румунії з політичної,економічної точок зору». В інтерв’ю газеті «Роминул» Т.Мелешкану підкреслював,зокрема, що Україна «є найбільшою країною, з якою межує Румунія, є дужеважливим ринком для нашої країни і, не в останню чергу, є країною, в якійпроживає румунська національна меншина, є країною, до якої включені території,які були складовою частиною румунської національної держави» . Тому відносиниз Україною мають для Румунії «пріоритетний характер». Співробітництво Румунії зУкраїною в Чорноморському басейні, одній із зон напруги у російсько-українськихвідносинах бачиться румунським політиком як важливий «козир, який слід негайновикористовувати».
Посткомуністичні трансформаціїрумунського суспільства та румунської влади не призвели до одужання віднаціоналістичної нетолерантності. Це виявляється у висуванні територіальнихпретензій до України радикальними політичними силами сусідньої держави, щовбачають у цьому дієвий чинник боротьби за владу.
Нормальному розвитку міждержавнихвідносин завдає політичної шкоди активна тенденційна експлуатація двозначнійполітиці офіційного Бухареста деяких питань історії і передусім —національно-територіальної належності північної частини Буковини, Герцаївськогокраю, колишніх Хотинського, Акерманського, Ізмаїльського повітів Бессарабії.
Послідовно здійснюючи так звануполітику «малих кроків» щодо Бессарабії і Північної Буковини, правлячі колаРумунії намагаються інтеґрувати ці території спочатку в економічному ікультурному планах, а потім і політично.
Останнім часом румунська преса мусуєтезу про те, що українсько-румунські кордони начебто не ґарантованіміжнародними договорами і тому можуть бути переглянуті. Мотивується це тим, щоУкраїна на той час, коли були підписані ці документи, мовляв, не була суб’єктомміжнародного права і не брала участі у їх підписанні [32].
Саме територіальні питання затримуютьрозробку і підписання двостороннього політичного договору між Україною іРумунією. Вже протягом кількох років ведуться переговори щодо підписання цьогодокументу, але й досі не досягнуто зближення позицій обох сторін.
Румунія продовжує наполягати навключенні у договір до преамбули Договору положення про засудження політичнихнаслідків таємного Протоколу від 23 серпня 1939 р. Бухарест не погоджується навключення статті щодо відмови від будь-яких територіальних претензій обохсторін. Румунські намагання перегляду кордонів не зустрічають жодної підтримки вЄвропі. На цьому тлі симптоматичними були марні спроби Румунії загальмувативходження України до Ради Європи[25] .
Питання територіальної приналежностіПівнічної Буковини і Південної Бессарабії, острова Зміїний, збирання«історичних» румунських земель до «унітарної румунськаї держави» зараз займаютьчільне місце у виборчих платформах усіх програмних документів практично усіхполітичних партій Румунії. Український чинник відіграє складну роль у стратегіїБухареста щодо Молдови.
Неґативно позначаються на розвиткуукраїнсько-румунських відносин спроби певних політичних сил і засобів масовоїінформації Румунії фальсифікувати політику України щодо румунської національноїменшини. Націонал-радикальні кола в Румунії, друковані органи проводятьвідверту антиукраїнську пропаґанду. Так, у статті «Троглодитний хохлізм»,надрукованій в газеті «Флакера», підкреслювалося, зокрема, що «в Українінайгірше ставилися і ставляться до румунів, а серед сусідніх країн найбільшаворожість проявляється до Румунії», що «в переслідуванні північнобуковинськихрумунів, яким руйнують церкви, оскверняють могили, грабують майно, забороняютьшколи і культурну діяльність, пресу, у всьому цьому і в багато чому іншомувинні хохли» [35]. Подібні матеріали в румунській пресі не поодинокі.
Насправді румунська національнаменшина в Україні користується значно більшими правами, ніж українська вРумунії. Україна надавала і надає можливості румунському населенню отриматисередню освіту рідною мовою навчання, створені умови для розвитку культури,збереження національних традицій тощо.
І все ж, незважаючи на складнуісторичну спадщину, наявні труднощі і проблеми, українсько-румунські відносининеухильно вступають у фазу прагматичного, взаємовигідного розвитку.Геостратегічне становище обох країн, їхні об’єктивні національні інтереси уважливих стратегічних питаннях поступово зближуються. Поглиблення реформ в обохкраїнах має створити базу для конструктивних румунсько-українських взаємин.Зацікавленість у прискореній інтеґрації до європейських структур також стимулюєБухарест до стриманості та реалізму[24] .
4.3 Українсько-румунськийдіалог
Українсько-румунські відносини можутьвийти на якісно новий, європейський рівень. Принаймні, саме в такому розвиткуподій переконуютьатмосфера та результати останніх зустрічей керівників обох держав.
Швидке потепління відносин стало досить несподіванимдля спостерігачів в обох країнах, які ще зовсім недавно перебували у станісвоєрідної „холодної війни”. Слід нагадати, що Україна і Румунія увійшли в ХХІстоліття із значним багажем невирішених проблем та взаємних претензій. Це щедонедавна тримало в напрузі не тільки українців і румунів, але й час від часупривертало увагу міжнародної спільноти. Передусім це стосується суперечностейщодо статусу острова Зміїний і порядку делімітації континентального шельфу тавиключних економічних зон у Чорному морі, оцінки рівня задоволення прав ісвобод своїх земляків відповідно в Румунії та Україні, економічних іекологічних наслідків відновлення Україною судноплавного каналу у гирлі Дунаю,румунських інвестицій, вкладених у Криворізький гірничо-збагачувальний комбінатокислених руд.
З означених причин відносини між Україною і Румунієюпостійно перебували в полі зору політологів. Серед найзмістовніших за фактичнимматеріалом можна назвати праці таких науковців, як С. Віднянський, О.Маначинський, С. Кульчицький, Т. Кияк, А. Попок, Л. Чекаленко. До цієї тематикизверталися й вітчизняні ЗМІ, зокрема газети „Дзеркало тижня”, „День” та інші. Узазначених публікаціях українсько-румунські взаємини висвітлювалися вісторичній ретроспективі станом на середину – кінець минулого століття.
Надія на потепління у діалозі між Києвом і Бухарестомз’явилась одразу після останніхпрезидентських виборів у обох країнах. Щодо українців, то підставою для втішнихпрогнозів стало зниження в Румунії підтримки тих політичних сил, для якихантиукраїнська ідеологія була джерелом політичного капіталу. Окрім цього, новілідери Румунії з перших своїх кроків продемонстрували виваженість ітолерантність, готовність до вирішення суперечностей[41] .
У контексті перелічених чинників відбулася низказнакових подій. Перша у їх списку – візит міністра закордонних справ РумуніїМіхая Резвана Унгуряна до України в березні 2005 року. Після його консультаційз керівником МЗС України Б. Тарасюком було досягнуто домовленості пророзблокування переговорного процесу з найважливіших питань двосторонніхвідносин. Іншою важливою подією стала науково-практична конференція„Перспективи розвитку українсько-румунських відносин”, організована й проведенаНаціональним інститутом проблем міжнародної безпеки при РНБО України під егідоюФонду Ф. Еберта 1 квітня 2005 року в Києві. Представники дипломатичногокорпусу, провідних наукових установ, недержавних інституцій з Румунії і Україничи не вперше за останній період обмінялися відвертими оцінками стану відносин,поглядами на причини та характер протиріч, накреслили шляхи їх вирішення.
Надзвичайно плідним був візит Президента ВіктораЮщенка до Румунії 21 квітня 2005 року. Схоже, що українська дипломатія діяла запринципом „Не словом, а ділом”. Саме цим можна пояснити результативністьпереговорів на найвищому рівні, позитивний резонанс виступу В. Ющенка врумунському парламенті, зустрічей української делегації з румунськими вищимипосадовими особами. Коментуючи журналістам стан українсько-румунських відносин,В. Ющенко подякував Траяну Бесеску за „мудру реакцію” на проблеми міждержавнихвзаємин. „Ми розуміємо, що в нас історичні взаємовідносини, сторінки, якими миможемо гордитися. Проте маємо в цій спадщині і проблеми, тому будемо спільно їхвирішувати”, – наголосив Президент України.
За результатами переговорів сторони підписалиполітичну декларацію, в якій заявили про готовність до поліпшення співпрацідвох держав. У цьому документі зазначається, що обидві країни переконані внеобхідності зміцнювати взаємну довіру та поліпшувати політичний клімат міжКиєвом і Бухарестом. Відносини країн розвиватимуться в новій прагматичнійєвропейській перспективі, а їхні лідери вестимуть відкритий діалог щодо врегулюванняневирішених „чутливих” проблем і налаштовані на їх розв’язання згідно звимогами міжнародного права і законодавства обох держав.
Лідери України і Румунії вирішили створити на рівніпрезидентів двосторонню комісію, що складатиметься з трьох підкомісій. Вонипрацюватимуть над проблемами судноплавного каналу Дунай — Чорне море,нацменшин, питаннями делімітації континентального шельфу і винятковихекономічних зон у Чорному морі, а також врегулювання придністровськогоконфлікту.
У аналітиків з’явились усі підстави говорити пропевний прорив у всьому форматі проблематики двосторонніх відносин. Зокрема,сторони погодилися відновити переговори щодо делімітації континентальногошельфу і виключних економічних зон. Більше того, Румунія пообіцяла відкликатисвій позов до Міжнародного суду в Гаазі. На прес-конференції румунськийпрезидент підтвердив, що під час переговорів з В. Ющенком було знайдено „новийвихід із цього питання”. Він зазначив, що, оскільки зазначену проблемунеможливо вирішити в Міжнародному суді до кінця 2005 року, то сторонирозраховують впоратися з нею на той час власними зусиллями. „Створення комісіїна рівні президентів із трьома підкомісіями саме й випробовує нашу здатність нарівні двох держав вирішити всі наявні спірні питання таким чином, а не вякихось міжнародних судових інстанціях”, – заявив Т. Басеску.
Що стосується каналу Дунай — Чорне море, то Україна іРумунія планують протягом кількох тижнів створити комітет на рівні міністрівтранспорту, заступників міністрів закордонних справ, інших фахівців, яківирішуватимуть цю проблему. За словами В. Ющенка, „професіонали мають сісти застіл переговорів, вийти на механізм врегулювання цієї проблеми і за кілька днівзапропонувати свої ініціативи президентам”.
Президенти підтвердили також бажання своїх країнсуворо дотримуватися прав людини. У політичній декларації у зв’язку з цимнаголошується на необхідності забезпечити належні умови життя українськоїгромади в Румунії та румунської в Україні. Під час бесіди української делегаціїз прем’єр-міністром Румунії Келіном Попеску-Теричану співрозмовники зновузвернулися до теми співробітництва української та румунської громад. В. Ющенконаголосив на необхідності відкриття культурних центрів в Україні та Румунії.„Спільними зусиллями ми можемо зробити для двох громад важливу справу”, –сказав Президент України. Він заявив, що Україна готова виділити з державногобюджету кошти на підтримку подібних проектів і зауважив, що сподівається навідповідні кроки з румунської сторони. Румунський прем’єр підтримав ініціативуукраїнського Президента. За його словами, національні меншини, навіть тривалийчас перебуваючи на території іншої країни, мають зберігати свою ідентичність[43] .
Обговорювалися також проблеми прикордонної співпраці,співробітництва в газовій сфері, можливості лібералізації візового режиму,зокрема, збільшення терміну дії багаторазових віз. Велику увагу приділялосядолі румунських інвестицій, свого часу вкладених у Криворізькийгірничо-збагачувальний комбінат окислених руд.
Для розв’язання цієї проблеми сторонидомовилися ініціювати зустріч на рівні міністерств економіки із залученнямпредставників міністерства промислової політики. В. Ющенко заявив, що „в цьому питанні слід вийти натаку формулу, аби жодна зі сторін не постраждала”. „Мудрість і бажання сторінвирішити будь-яке складне питання – гарантія успіху”, – сказав ПрезидентУкраїни.
Підбиваючи підсумки свого візиту, В. Ющенко зазначив:„Я приїхав, щоб подати руку Президентові Траяну Бесеску, румунській владі,румунським політичним силам. Тепер можу засвідчити, що моя рука не зависла вповітрі” .
Очевидно, що для утримання позитивної динаміки, котраз’явилась останнім часом у відносинах між двома країнами, необхідно зробитиправильні висновки з попередніх прорахунків, аби не припуститися їх у майбутньому.Адже хоча попередній етап взаємодії також не обходився без діалогу на найвищомурівні, помітних успіхів у вирішенні проблемних питань не спостерігалося. Дляприкладу, ще 1997 року було досягнуто домовленості вирішити питання делімітаціїморських просторів за два роки, але справа не зрушила з мертвої точки аж допочатку 2005 року.
Перешкодою для реалізації укладених угод і домовленостей булитакі чинники:
1. Тональність у відносинах весь час задавала однасторона – румунська. На жаль, ця тональність, особливо на початковому етапі, убагатьох випадках визначалась виключно власним баченням проблематики. Варіантикомпромісів, що пропонувалися, не завжди вибудовувалися в межах чинногоміжнародного права, а скоріш у площині „зведення історичних рахунків”. Це, усвою чергу, зумовлювало глуху оборону Києва, підозрілість до румунськоїдипломатії.
2. Українсько-румунський політичний діалог спиравсялише на зусилля президентів країн в межах регіонального співробітництва. Він незбагачувався співпрацею на рівні урядів, міністерств, парламентарів, політичнихпартій. Показово, що лише в січні 2002 року, вперше за увесь час новітніхукраїнсько-румунських відносин, було здійснено офіційний візит главиукраїнського уряду до Бухареста. В його рамках відбулося лише друге засіданняміжурядової українсько-румунської консультативної ради з питаньторговельно-економічного співробітництва (після п’ятирічної перерви), а такожперший бізнес-форум ділових людей України і Румунії. Цей список „активності” можна продовжити.
3. Позитивна динаміка у розвитку українсько-румунськихвідносин час від часу втрачалася. Ініціатива формування клімату переходила дополітичних сил, не налаштованих на нормалізацію відносин. В результаті цьогополітична воля, необхідна для прийняття рішень, спрямованих на подоланняпроблем, нерідко ставала заручником негативних стереотипів.
4. Визначальну роль у досягненні двосторонніх угодвідігравали переважно зовнішні, а не внутрішні чинники, що призводило додеформації розуміння суспільством укладених угод, сприйняття їх як вимушених.Попередній діалог не був позбавлений практики штучного „консервування” проблемизадля очікуваннях ситуаційних дивідендів від геостратегічних проектівмайбутнього.
5. Недостатня інформаційна відкритість власнихпроектів, результатів промислової діяльності у районах перетину економічнихінтересів призводила до нагнітання підозри, формування джерел напруги інестабільності в регіоні. Кожне таке загострення все більше розділяло Україну іРумунію, щоразу перетворювалось на складну для подолання політичну прірву.Щоразу небезпечно збільшувалась асиметрія в розумінні одне одного, в підходахдо розв’язання проблем.
6. Можливості неурядових організацій фактично невикористовувались, співпраця між науковими, аналітичними інституціями була декларативною.
Політичне потепління, яке спостерігається останнімчасом, дає підстави для втішних прогнозів. Але для того, щоб синхронізувати швидкість налагодження партнерства нарівні керівників держав та суспільства, варто замислитися над наступними заходами.[44]
Кожна з країн повинна не тільки декларувати готовністьдо стратегічного партнерства, але й реалізовувати взяті зобов’язання, доводитисвою готовність та здатність керуватися цінностями і принципами євроатлантичнихорганізацій, повноправними членами яких вони хочуть стати. У обох країноднакові вектори зовнішньої політики, але з об’єктивних та суб’єктивних причиншвидкість інтеграційних процесів різна. Зрештою, їх несхильність досягатикомпромісу шкодить іміджу і України, і Румунії. Чи можна розраховувати наповагу європейської спільноти, якщо обидві країни намагатимуться приєднатися донеї з багажем чвар і суперечок?
Українсько-румунські стосунки потребуютьпереосмислення, наповнення новим змістом. Умовно цей процес можна назвативиробленням нової політики стосовно старих сусідів. Успіх тут не в останнючергу визначатиметься доланням негативних стереотипів на рівні різних верствсуспільства.
Досить риторичним видається запитання: якою кількістювимірюються позитивні публікації в румунських ЗМІ щодо України? Десятками,одиницями? У свою чергу, в Україні вакуум інформації заповнювався лише з нагодичергового приступу конфронтації. Відтак епістолярна дуель між Києвом іБухарестом заклала систему культивації негативного образу кожної із сторін. Длявиправлення ситуації конче необхідно протиставити негативним стереотипампозитивні імпульси, запровадити динаміку пропагування, поширення та примноженнячинників, які об’єднують народи. У цьому контексті важливо, щоб взаємнепізнавання та спілкування справді було взаємним. Для цього доцільно розвиватикультурне співробітництво, яке не має зводитися лиш до офіційних обмінівделегаціями і фестивалів. Йдеться про спілкування, яке починається з низів.
Очевидно, в майбутньому необхідно буде реалізуватиконкретні проекти співпраці між аналітичними центрами, урядовими організаціями,які б визначали спільні позиції, спільно здійснювали моніторинги, оприлюднювалиїх результати. До таких проектів слід залучати неурядові організації, які бмогли створювати спільні комісії з найболючіших питань двосторонніх відносин.Інформаційна, організаційна та фінансова підтримка з боку ЄС дозволитьпідвищити формат і результативність цих заходів.
Можливо, варто подумати і над тим, щоб надаватишпальти вітчизняних газет для представників наукових кіл іншої сторони,створювати спільні молодіжні організації тощо.
Безумовно, було б самообманом приховувати, що міжкраїнами і в подальшому зберігатиметься певний рівень конкуренції, особливощодо економічних проектів у гирлі Дунаю та в басейні Чорного моря. Цеподразник, який безпосередньо позначатиметься на атмосфері взаємовідносин. Алевсе залежатиме від того, наскільки країни готові дотримуватися чесних правилгри як в економіці, так і в політиці, особливо на тлі складних процесів,політичних трансформацій, які відбуваються в обох країнах. Щодо українців, томи повинні бути переконані, що за будь-якої ситуації ніхто не повертатиметьсядо проблем двосторонніх відносин, які вже знайшли своє вирішення в укладенихугодах.
Важливо зрозуміти, що доти, доки сприйняттяпересічними громадянами країн укладених українсько-румунських угод будеперебувати в царині „історичних” жертв, „поступок” надії, плани на поліпшеннястосунків не будуть реалізовані, а наша діяльність скоріше нагадуватимеперефарбування фасаду. Це визначає ту відповідальність, яка покладається наЗМІ, недержавні організації, які могли б поглиблювати фарватер народноїдипломатії[46] .
Міцною основою добросусідства, налагодженнявзаєморозуміння може стати економічне співробітництво, спільні масштабніпроекти з опорою на внутрішні інвестиції за підтримки міжнародних фінансовихорганізацій. Варто звернути увагу на досвід українсько-польської взаємодії уцій сфері. Адже відносини українського і польського етносів мали періодинабагато драматичніші, ніж у випадку з румунами.
Політична, наукова еліта двох країн спрямовувала своїзусилля на примирення. Було вироблено концепцію, згідно з якою краще вдивлятисьне в минуле, а в майбутнє, віднаходити шляхи для цивілізованогоспівробітництва. Підписання президентами України і Польщі спільного документа„До порозуміння та єднання”, заява Президента Польщі А. Квасневського „Глибоколюдська формула „вибачаємо і просимо вибачити” має смисл навіть тоді, коли надбудь-ким не тяжіє безпосередня відповідальність за те, що відбувалось уминулому”, стали цементуючим елементом добросусідства.
Слід зазначити, що румуни у відносинах з угорцямитакож мають досвід врегулювання певних суперечностей.
Зрештою, все залежатиме від того, наскільки керівникидержав, політики, науковці будуть послідовними у дотриманні курсу надобросусідство і партнерство. Очевидно, що ця справа потребуватиме неабиякихзусиль. Найбільша складність буде в тому, щоби конкретними діями переконатисуспільство, що це не чергова PR-акція, а новий етап відносин[26] .
Висновки
Трансформаційні процесив країнах Центрально-Східної Європи, які розпочалися на рубежі 80-90-х років ХХcт., привели до кардинальних політичних, соціальних іідеологічних змін у даній частині континенту. У такому геополітичному контексті,Україна, яка знаходиться на перехресті цивілізацій, континентів, культур, післяпроголошення своєї незалежності, перетворилася вповноправного суб’єкта всієї системи міжнародних відносин і була утягнена впотік подій глобального, загальноєвропейського і регіонального характеру.
Досить важливу рольУкраїна приділяє багаторівневим відносинам з найближчими європейськимикраїнами.Однією з них є Румунія.
Слід зазначити, що іРумунія і Україна багато уваги приділяють сприятливим політичним відносинам, вжепочинаючи з 1.02.1992 року між ними було встановлено дипломатичнівідносини.Згодом у червні 1997 року був підписаний Договір про відносинидобросусідства і співробітництва між цими державами.Це був дуже важливий крок уподальшій співпраці, адже договір заклав правовий фундамент для розвитку їхніхвідносин.Аналізуючи ряд наступних домовленостей, численні поїздкиміністрів, президента або інших уповноважених осіб, можна зробити висновок, щорізні уряди обох держав багато робили для того, щоб створити і підтримати максимальносприятливі відносини між сусідами.Адже це було вигідно у тих чи інших питанняхїм обом.
Торговельні відносиниУкраїни і Румунії розвиваються досить стрімко.Було підписано ряд угод, якісуттєво розширили торговельно-економічне співробітництво, а 14.08.1998 року булоутворено Єврорегіон ″Нижній Дунай″, до якого увійшли прикордоннірегіони України, Молдови і Румунії.Я вважаю.що це досить великий крок вперед.
В українсько-румунських відносинах, однією з найскладнішихпроблем є проблеми кордонів. Темпи вирішення цих проблем значно відстають відсучасних інтеграційних потреб.
На мій погляд, середнайбільш сучасних, хоча, на жаль, ще мало досліджених, засобів вирішення всьогокомплексу прикордонних проблем між двома державами є регіональнеспівробітництво, яке у всій багатоманітності форм прояву служить якєвропейській інтеграції в цілому, так і економічному розвитку окремих регіонівкраїни, в т. ч. депресивних в силу географічного розташування територій. У свою чергу, для України, в якій 19 адміністративно-територіальниходиниць є прикордонними, поряд з іншими основними напрямками регіональноїспівпраці особливої актуальності набуває транскордонне співробітництвоприкордонних територій.
Об’єднання Європи робить все більш актуальними проблемиінтеграції і співробітництва для тих країн, які тільки включаються у роботузагальноєвропейських структур.
На етапі, коли іУкраїна і Румунія шукають гідне місце у системі загальноєвропейськогогосподарювання, певну роль набуває також транскордонне співробітництво, котрепокликане сприяти здійсненню більш тісних відносин між сусідами, поновленнювтрачених позицій на ринках сусідніх держав, підняттю зовнішніх економічнихвзаємин на новий рівень.
Політичне потепління, яке спостерігається останнімчасом, дає підстави для втішних прогнозів. Але для того, щоб синхронізувати швидкість налагодження партнерства нарівні керівників держав та суспільства, варто замислитися над наступнимизаходами.
Кожна зкраїн повинна не тільки декларувати готовність до стратегічного партнерства, алей реалізовувати взяті зобов’язання, доводити свою готовність та здатністькеруватися цінностями і принципами євроатлантичних організацій, повноправнимичленами яких вони хочуть стати. У обох країн однакові вектори зовнішньоїполітики, але з об’єктивних та суб’єктивних причин швидкість інтеграційнихпроцесів різна. Зрештою, їх несхильність досягати компромісу шкодить іміджу іУкраїни, і Румунії.
Румунія посідає важливемісце у зовнішньополітичних інтересах України, що зумовлено багатьма факторами.Зокрема, суміжним кордоном, спільністю орієнтирів на європейську інтеграцію,широкими потенційними можливостями для розвитку взаємовигідноготорговельно-економічного співробітництва, а також проживанням у цих країнах,відповідно, української та румунської меншин.
Торговельні відносини України та Румунії розвиваютьсядостатньо динамічно. Так, протягом 2001-2007 років річний двостороннійтоварообіг зріс майже у 3,6 рази, при цьому український експорт збільшився у2,4 рази, імпорт румунських товарів та послуг – у 14,5 разів.
Незважаючи на складну історичнуспадщину, наявні труднощі і проблеми, українсько-румунські відносини неухильновступають у фазу прагматичного, взаємовигідного розвитку. Геостратегічнестановище обох країн, їхні об’єктивні національні інтереси у важливихстратегічних питаннях поступово зближуються. Поглиблення реформ в обох країнахмає створити базу для конструктивних румунсько-українських взаємин.Зацікавленість у прискореній інтеґрації до європейських структур також стимулюєБухарест до стриманості та реалізму.
Списоквикористаної літератури
І. Література:
1. Аппатов С., Макан І. Українсько-румунські відносини:історія та сучасність // Український історичний журнал. – 1999. – № 5. – С. 90.
2. Богдан В., Гоманюк М.Канал “Дунай-Черное море”: 7 футов под Килией // Взгляд.Информационно-аналитический еженедельник (Херсон). – 2005. – 24 февраля.
3. Воротнюк Г. Острів Зміїний – земля заселена // Голос України. – 1996. – №10.− С.26
4. Гакман С. Транскордонне спвробітництво в західних областяхУкраїни в контексті розвитку єврорегіонів // Актуальні проблеми внутрішньоїполітики. – 2004. – № 3. – С. 193-199.
5. Гакман С. Стан міжетнічних відносин у Чернівецькій областіта їх перспективи в контексті діяльності Єврорегіону «Верхній Прут» // Етнічнівзаємини на території Єврорегіону «Верхній Прут»: матеріали Міжнародноїнаукової конференції / Буковинський політологічний центр та Карінтійськийінститут національних меншин. Під ред.А.Круглашова, К.Андервальда, Г.Валентина. – Чернівці: Букрек, 2004. – С. 89 – 107;
6. Гакман С. Сотрудничество приграничных территорий Украины,Республики Молдова и Румынии в контексте европейских интеграционных процессов// Moldova, România, Ucrainaşi integrareaîn structurile europene: Materiale ale SimpozionuluiŞtiinţific Internaţional (Chişinău, 15-16 octombrie1999). — Chişinău, 2000. — P. 213 – 228;
7. Гакман С. Розвиток міжетнічних взаємин на територіїЄврорегіону «Верхній Прут»: динаміка, реалії та перспективи // Єврорегіони:Потенціал міжетнічної гармонізації. Збірка наукових праць. – Чернівці: Букрек,2004. – С. 180 – 190;
8. Гакман С. Інститут єврорегіонів і перспективи регулюванняміжетнічних відносин на прикордонні // Вісник Національної академії державногоуправління при Президентові України. – 2004. – № 2. – С. 323-329;
9. Гакман С. Єврорегіон «Верхній Прут»: від ідеї доконституювання // Транскордонне співробітництво у поліетнічних регіонах Східноїта Південно-Східної Європи: Матеріали наукового симпозіуму 16-17 червня 1999 р.- Чернівці.: Золоті літаври, 1999. — С. 105-112;
10. Гакман С. Єврорегіон “Верхній Прут” у контекстітранскордонного співробітництва // На шляху до Європи. Український досвід єврорегіонів: Проект Київського центруІн-ту Схід-Захід / за ред. С.Максименка та І.Студеннікова. — Київ: Логос, 2000.- С. 133-145;
11. Гакман С. Вплив розширення ЄС на транскордоннеспівробітництво України з центральноєвропейськими сусідами // РозширенняЄвропейського Союзу: вплив на відносини України з центральноєвропейськимисусідами / Інститут регіональних та євроінтеграційних досліджень “ЄвроРегіоУкраїна”. – К.: “К.І.С”, 2004. – С. 97-146. (у співавторстві);
12. Григоришин С.Перспективи розвитку міжрегіональних відносин у контексті “Договору пропривілейоване партнерство та співробітництво між Республікою Молдова таРумунією // Регіони Східної Європи: інтеграційні очікування та конфронтаційнінебезпеки. Матеріали Міжнародної наукової конференції, Чернівці, 18-19 вересня2000. – Чернівці: БУКРЕК, 2000. – С. 171.
13. Дністрянський М.С. Кордони України. – Львів,1992. – С. 110-112.
14. Доба (Чернівці). – 2003. – 20 червня. – Ч. 46 (320).
15. www.ji-magazine.lviv.ua/conf-febr2005/vystupy.htm
- _ednref12#_ednref12Кім М. Румунськийгамбіт // Дзеркало тижня. – 2001. – 10 листопада.
16. www.ji-magazine.lviv.ua/conf-febr2005/vystupy.htm
- _ednref11#_ednref11Козак В. 270 гектарів уже втрачено на кордоні з Румунією // Дзеркало тижня. – 2001. – 27 жовтня.
17. Кравченко В. И второйтайм мы уже отыграли… // Зеркало недели. – 2003. – 21 июня. – № 23 (448).
18. Лендьел М. ДосвідКарпатського Єврорегіону: повштовх до переосмислення моделі транскордонногоспівробітництва // На шляху до Європи. Український досвід єврорегіонів: ПроектКиївського центру Ін-ту Схід-Захід / за ред. С.Максименка та І.Студеннікова. — Київ: Логос, 2000. — С. 52-53.
19. Лендьел М. ДосвідКарпатського Єврорегіону: повштовх до переосмислення моделі транскордонногоспівробітництва // На шляху до Європи. Український досвід єврорегіонів: ПроектКиївського центру Ін-ту Схід-Захід / за ред. С.Максименка та І.Студеннікова. — Київ: Логос, 2000. — С.42.
20. Литвин В. Тисяча років сусідства та взаємодії //Міжнаціональні відносини і національні меншини України: стан і перспективи /Упоряд.: Р. Ш. Чілачава, Т. І. Пилипенко; За ред. Р. Чілачави. — К.: Голов. спеціаліз.ред. літ. мовами нац. меншин України, 2004. – С.384.
21. Марцинковський А. У Румунії свято. Нам вітати чи… замислитися? // Голос України.– 1994. –№7.− 27 листопада.
22. НіколаєнкоД. В., ПащенкоВ. М., Трюхан М. О., ОстрівЗміїний. Природа і люди. — К., 2008. – 304 с. – 300 іл.
23. Острів зміїний за крок до вердикту// Віче. – 2008.−№14.−С.8.
24. ПарфеновО. З глухого кута завжди є вихід //Україна і світ. −2005.− №16 — 17.−С.38.
25. Парфенов О. Політичний вимір українсько-румунськихвідносин на рубежі ХХ – ХХІ століть // Політика і час.− 2005.− №2.−С.76.
26.Парфенов О. Українсько-румунськийдіалог: без права на помилку// Політичний менеджмент. − 2005. −№4 (13). − C.141-147.
27. Порохнявий Ю. Проблема кордонів України // Нова політика. – 1996. – № 1. –С. 25.
28. Прилуцкий П. Змеиный – значит опасный // Проспект. – 1995. – № 34. –С.11-23.
29. Приходько Н. Страна зажила сама по себе // Независимая газета. – 1996. –28 июня.
30. Проблемі ініціюванняЄврорігіону «Верхній Прут», переговорного процесу щодо його утворення, а такожконкретних кроків щодо реалізації транскордонних програм присвячено низка працьавтора: Гакман С. Возможности и перспективы єврорегіонов в контекстемежгосударственного сотрудничества Украины, Республики Молдова и Румынии //Moldova, Romania, Ucraina: bună vecinătate şi colaborareregională. Materiale ale Simpozionului ŞtiinţificInternaţional (Chişinău, 15-16 octombrie 1998). — Chişinău, 1998. -P. 77-90;
31. Пукіш І. Між Україною та Румунією назріває зміїнийконфлікт // Високий замок. – 2001. – 22 жовтня. – С. 2.
32. Силіна Т. Ахіллесів острів // Дзеркало Тижня.− 2007.−№
33. Силина Т. Змеиному не угрожает стать румынским // Киевские ведомости.– 1997. – 31 мая.
34. Силіна Т. Румунія проти України.Гаага. Раунд перший // Дзеркало Тижня, 6.09.2008.
35. Солодкий С. «Оригінальний» візит // День. – 2002. – 19 вересня.−С.48-56.
36. Солодкий С. «Тузли» дружби. Із ким Україна досі не можеподілити кордон // Український тиждень, №6 (67), 13.02.2009. Статут Єврорегіону “ВерхнійПрут” // Поточнийархів Секретаріату Ради Єврорегіону″Верхній Прут″(далі –ПАСРЄВП).
37. Студенніков І., Ткаченко В.Єврорегіон “Нижній Дунай” як чинник стабільності, добросусідства і розвитку //На шляху до Європи. Українськийдосвід єврорегіонів: Проект Київського центру Ін-ту Схід-Захід / за ред.С.Максименка та І.Студеннікова. — Київ: Логос, 2000. — С. 101-102;
38. Україна задоволена, що Зміїнийвизнали островом // Українська Правда, 3.02.2009
39. Україна-Румунія: Судитися чи радитись?// Зеркало недели.– 2005. – № 32.С.43-58.
40. Фомін О. Маяк-працівник,маяк-воїн // Дзеркало Тижня, 26.02.2000
41. Юго-запад Одессика. Историко-краеведческий научныйальманах. – Вып. 4. – О.: Optimum, 2007. –С.304.
ІІ.Джерела:
1. Договір про відносини добросусідства і співробітництва міжУкраїною і Румунією // Урядовий кур’єр. — 1997. — 5 червня.
2. Мошняга В. Молдово-румыно-украинские еврорегионы:реальность и ожидания // Регіони Східної Європи: інтеграційні очікування таконфронтаційні небезпеки. Матеріали Міжнародної наукової конференції, Чернівці,18-19 вересня 2000. – Чернівці: БУКРЕК, 2000. – С. 159-160.
3. Про ратифікацію Мирного договору з Румунією. УказПрезидії Верховної Ради УРСР. У кн.: Українська РСР на міжнародній арені.Збірка документів і матеріалів. 1944-1961 рр. – К., 1963. – С. 415.
4. Розробкаосновних елементів концепції та першочергових заходів зі створенняЕкоєврорегіону з координаційним центром у м. Чернівці. Звіт про НДР(остаточний). Державний НТЦ «Екоресурс» / Керівник теми: Бройде З. — Тема01.13-97. — № держреєстрації 0197V018569. -Чернівці. — 1997.−С.81.
5. Троян С., Христюк Т.Румунський вектор зовнішньої політики України в 1991-2001 рр. //Україна-Румунія-Молдова: історичні, політичні та культурні аспекти взаємин:матеріали міжнародної наукової конференції / Буковинський політологічний центр.– Чернівці: Букрек, 2002. – С. 302.
6. Угода про утворенняЄврорегіону “Верхній Прут” // Поточний архів Секретаріату Ради Єврорегіону“Верхній Прут” (далі – ПАСРЄВП).
7. Українська РСР у міжнародних відносинах. Міжнародні договори,конвенції, угоди та інші документи, які складені за участю Української РСР абодо яких вона приєдналася (1945-1957). – К., 1959. – С. 118.
Додатки
ДодатокА
/>
Румунський таукраїнський варіанти делімітації
ДодатокВ
/>
ДодатокС
/>
ДодатокD
/>
ДодатокЕ
РОЗДІЛ УКТ ЗЕД Категорія товару Експорт Імпорт 1 Живі тварини; продукти тваринного походження 0,0% 0,0% 2 Продукти рослинного походження 0,2% 0,4% 3 Жири та олії тваринного або рослинного походження; продукти їх розщеплення; готові харчові жири; воски твариного або рослинного походження 1,1% 0,0% 4 Готові харчові продукти; алкогольні та безалкогольні напої і оцет; тютюн та його замінники 0,6% 0,3% 5 Мінеральні продукти 13,7% 56,5% 6 Продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості 9,7% 4,8% 7 Полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них; каучук, гума та вироби з них 1,7% 4,3% 8 Шкура та шкіра необроблені, шкіра, натуральне хутро та вироби з них; шорно-сідельні спорядження та упряж; дорожні речі, сумки та аналогічні товари; вироби з кишок тварин 1,6% 0,6% 9 Деревина і вироби з деревини; деревне вугілля; пробка та вироби з неї; вироби із соломи, альфи та інших матеріалів для плетення; кошикові та інші плетені вироби 2,7% 1,6% 10 Маса з деревини або інших волокнистих целюлозних матеріалів; папір або картон, одержані з відходів та макулатури; папір, картон та вироби з них 0,8% 0,1% 11 Текстиль та вироби з текстилю 0,8% 1,9% 12 Взуття, головні убори, парасольки від дощу та сонця, палиці, стеки, батоги та їх частини; пір’я оброблене і вироби з нього; вироби з волосся людини 0,6% 0,4% 13 Вироби з каменю, гіпсу, цементу, азбесту, слюди або аналогічних матеріалів; керамічні вироби; скло та вироби із скла 1,2% 0,1% 14 Перли натуральні або культивовані, дорогоцінне або напівдорогоцінне каміння, дорогоцінні метали, метали, плаковані чи дубльовані дорогоцінними металами, та вироби з них; біжутерія; монети 0,0% 0,0% 15 Недорогоцінні метали та вироби з них 57,1% 2,2% 16 Механічне обладнання; машини та механізми, електрообладнання та їх частини; пристрої для записування або відтворення звуку, Прилади для записування або відтворення зображення і звуку по телебаченню та частини і приладдя до них 2,9% 10,3% 17 Транспортні засоби, устаткування та пристрої, пов’язані з транспортом 4,7% 15,3% 18 Прилади та апарати оптичні, для фотографування або кінематографії, вимірювання, контролю або вимірювання точності; апарати медико-хірургічні; годинники; музичні іструменти; їх частини та приладдя 0,0% 0,0% 20 Різні товари і вироби 0,5% 1,1% 21 Вироби мистецтва, предмети колекціонування або антикваріат 0,0% 0,0%