МІНІСТЕРСТВОТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙЕКОНОМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТРАНСПОРТУ
Контрольнаробота
зміжнародної економіки
На тему:
Суть тапричини прямих зарубіжних інвестицій
Виконала: Шаповал В. М.
Київ 2010
Вступ
Дослідженняпроблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічноїдумки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основгосподарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. Усучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходуз економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростаннятехнічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності намікро — і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійнішихмеханізмів соціально-економічних перетворень. Розвиток інвестиційної діяльностімає бути спрямований на створення привабливого інвестиційного середовища тасуттєве нарощування обсягів інвестицій. А це відіграє дуже важливу роль векономіці держави. Саме тому ця тема є актуальною.
Доситьважлива роль іноземних інвестицій для нашої країни, тому що створюютьсясприятливі умови на базі отриманих кредитів обновляти і розвивати всі необхіднігалузі народного господарства, підвищити ефективність виробництва і випускатиконкурентноздатні товари.В основі сучасної економіки лежить інвестування, якедозволяє інтегрувати інтереси й ресурси всіх її суб’єктів. Інвестиції — цевкладання капіталу в тій чи іншій формі в ту чи іншу справу для подальшого йогозбільшення або збереження. Класифікація інвестицій різноманітна. З поглядуособливостей діяльності ТНК нас цікавить підприємницький капітал як формаміжнародного руху капіталу, основу якого становлять прямі та портфельнііноземні (чи зарубіжні) інвестиції. Особлива увага приділяється прямимзарубіжним інвестиціям, які за обсягом серед трьох основних форм міжнароднихінвестицій (іноземні портфельні інвестиції, прямі іноземні інвестиції,банківська позика) посідають друге місце і їх відсоток зріс з 22 % у 80-х рокахдо 43 % наприкінці 90-х років ХХ ст. За оцінками експертів Дрезднер банку,обсяг накопичених у світі прямих інвестицій на кінець 2000 р. становив 5,0 трлндол. Приблизно 70 % загальносвітового потоку довгострокових інвестиційперерозподіляється між США, Європейським Союзом та Японією.
Прямезарубіжне інвестування — це один із кількох методів, який використовуютькомерційні підприємства для отримання прибутку на іноземних ринках. Для ТНКінвестиції, вкладені за кордоном, будуть зарубіжними інвестиціями, а длякраїни, що приймає, — це іноземні інвестиції. Прямі інвестиції передбачаютьпідприємницьку інвестиційну діяльність. Пряме зарубіжне інвестування — цекомплексна діяльність, що включає такі чотири напрями: переказування капіталу уформі кредитів між прямим інвестором і його підрозділами; контролюючеінвестування; джерело коштів операцій за кордоном; баланс руху платежів. Прямізарубіжні інвестиції — категорія міжнародних інвестицій, за допомогою якихрезидент однієї країни придбає довгострокові інтереси у підприємстві-резидентііншої країни. Під довгостроковими інтересами розуміється існуваннядовгострокового зв’язку між прямим інвестором і підприємством, а також значнийвплив, який інвестор здійснює на управління його роботою. Установлено такийкритерій прямих інвестицій: інвестиції класифікуються як прямі у тому випадку,коли резидент однієї країни володіє десяти чи більше процентами звичайних акційчи голосів інкорпорованого підприємства чи має еквівалентну участь внеінкорпорованому підприємстві.
Суть та причини прямих зарубіжних інвестицій
Самепоняття інвестиції (від лат. Investio — одягаю) значить вкладення капіталу вгалузі економіки як в самій країні, так і за її межами.
Інвестиції– це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єктипідприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку.Їхможна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) таоборотні (для формування виробничих запасів товарно – матеріальних цінностейтощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензіїтощо).
Одна частина інвестицій – це споживчіблага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас(інвестиції на збільшення запасів). Інша частина – це ресурси, якінаправляються на розширення виробництва (вклади в споруди, машини то будівлі).
Такимчином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені назбільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізаціювиробничого апарату. Це може бути пов’язано з придбанням нових машин, будинків,транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженернихспоруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження тапідготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людськийкапітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшогозначення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають ібудинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний факторсучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначаєекономічне положення країни в світовій ієрархії держав.
Інвестиції відіграють центральну роль векономічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результатіінвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, ростенаціональний прибуток, розвиваються та йдуть вперед в економічній конкуренціїгалузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чиінші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково зновунакопляється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюєтьсябезперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національногоприбутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширеневідтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше рістнаціонального прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даніййого частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньовисокій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечитипідвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.
Іноземні інвестиції — це довгостроковівкладення капіталу закордонними власниками в промисловість, сільськегосподарство, транспорт і інші галузі економіки: вивіз вітчизняного капіталу вінші країни. Експорт підприємницького капіталу здійснюється в основному шляхомстворення монополіями філій або дочірніх підприємств за рубежем, у тому числі уформі спільних підприємств за участю національного капіталу. Сучасна світоваекономіка не може успішно розвиватися без іноземних інвестицій. Багато країнсвіту активно інвестують свої засоби в економіку інших країн, одержуючивизначений доход і розвиваючи окремі галузі народного господарства цих країн.
Досить важлива роль іноземних інвестицій длянашої країни, тому що створюються сприятливі умови на базі отриманих кредитівобновляти і розвивати всі необхідні галузі народного господарства, підвищитиефективність виробництва і випускати конкурентоздатні товари. Без інвестиційнеможливе сучасне створення капіталу, забезпечення конкурентоздатностітоваровиробників на зовнішніх і внутрішніх ринках. Процеси структурного іякісного відновлення світового товаровиробництва і ринкової інфраструктуривідбуваються винятково шляхом і за рахунок інвестування. Чим інтенсивніше воноздійснюється, тим швидше відбувається відтворювальний процес, тим активнішевідбуваються ефективні ринкові перетворення. Прямі іноземні інвестиції в СШАконцентруються переваж но в обробних галузях промисловості (хімічна, електронна,фар мацевтична) і сфері послуг.
НаприкінціXX ст. в економіці США концентрувалося понад 47 % вартості всіх світовихіноземних активів. Частка Європи була значно нижчою — 32 %. Прямі іноземніінвестиції у Японії посідають малопомітне місце, бо не досягають навіть 1 %світо вого обсягу. Капітали до США йдуть не лише від індустріально розвиненихкраїн. Фірми з країн, що розвиваються, почали купу вати контрольні пакети акційамериканських компаній. Зокрема, інвестиції індійських фірм у сферу створенняпрограмних про дуктів лише у Кремнієвій долині США досягли на початку XXI ст.25 млрд дол.
Потокиприватного капіталу до країн, що розвиваються, поча ли збільшуватися на початку50-х років. Через три десятиліття щорічний обсяг цих потоків досягнув ЗО млрддол. Після «борго вої кризи», яка тоді настала, інвестиції та потокиприватного капіталу почали зменшуватися.
Понад50 % прямих зарубіжних інвестицій у групі країн, що розвиваються, припадає наБразилію, Мексику, Сінгапур, Індоне зію, Малайзію, Аргентину та Венесуелу.
Напочаток 70-х років частка США у прямих зарубіжних інвестиціях становила 2/3 їхсвітового обсягу. За станом на 1977 р. вона знизилася до 45 %, у 1990 р. цячастка скоротилася ще більше — до третини світового обсягу.
Другемісце за обсягом прямих зарубіжних інвестицій посідає Великобританія (15 %),третє — Японія (13 %), Німеччина дещо відстає від Японії (10 %). До великихекспортерів прямих заруб іжних інвестицій належать також Швеція та Нідерланди(при близно по 6,5 %). Загальна частка у прямих зарубіжних інвес тиціях іншихпромислово розвинених країн становить 15 %, а частка решти світу — лише 2 %.
Немаєодностайності у визначенні ролі прямих іноземних інвес тицій, особливо длякраїн, що розвиваються. Існують як досить позитивні, так і різко негативні їїоцінки.
Ниніпрямим зарубіжним інвестиціям властиві такі основні тенденції:
• скорочуєтьсяприплив капіталу до «периферії» (країн, що розвиваються) ізбільшується взаємне інвестування всередині групи розвинених країн;
• посилюєтьсяінвестиційна привабливість країн, які орієнтуються на експортний розвиток своєїекономіки;
• відбуваєтьсяподіл окремих регіонів світу на сфери впливу з боку ТНК розвинених країн.
Штаб-квартириТНК розташовані здебільшого у розвинених країнах, тоді як основна частина їхніхвиробничих потужнос тей — у країнах, що розвиваються.
Обсягпрямих зарубіжних інвестицій збільшується передусім завдяки діяльностітранснаціональних корпорацій у сфері товар ної торгівлі і торгівлі послугами.Саме завдяки прямим зарубіж ним інвестиціям у світі з'явилися міжнародні вироби(interna-tinal goods) — автомобілі, телевізори, магнітофони, комп'ютери тощо,складові яких виготовлялися у різних країнах, але під єди ним контролем певноїтранснаціональної корпорації.
Політика«заміщення імпорту», якої дотримувалися багато країн, щорозвиваються, відгородила їх від впливу світової еконо мічної конкуренції і востаточному підсумку виявилася неефек тивною, оскільки ціни та якість товарівцих економік поступа лися світовим, що не приваблювало іноземних інвесторів.
«Новііндустріальні країни» Південно-Східної Азії — Сінга пур, Південна Корея,Тайвань і Гонконг (згодом увійшов до складу КНР) — не побоялися відкрити дверіперед іноземним капіта лом.
Імпорттоварів з Південно-Східної Азії до США означає, що американський покупець стаєспоживачем продукції японського капіталу, бо саме японський капітал домінує утому регіоні. А то вари, імпортовані Західною Європою з Латинської Америки, єпродуктами інвестицій США у країни латиноамериканського ре гіону.
Основноюметою зарубіжного інвестування є отримання при бутків. Для досягнення цієї метиіноземні інвестори вкладають капітал, забезпечуючи собі доступ до природних ілюдських ре сурсів, місцевих ринків і досягаючи високої ефективності виробництва.
Капіталможе експортуватися у товарній (машини, обладнан ня тощо) і грошовій формах(валюта і валютні цінності). За фор мою власності капітал поділяється наприватний, державний і капітал міжнародних організацій. За термінами капіталподі ляють на довготерміновий і короткотерміновий. За характером використаннявирізняють капітал підприємницький і позичко вий, а за способом контролю надсобою — прямими та портфель ними інвестиціями.
Рухміжнародного капіталу має дві основні форми. Перша — кредитування — позикагрошей (валюти). При цьому кредито рами і позичальниками можуть бути уряди,міжнародні органі зації, фізичні та юридичні особи. Загальновідомим кредиторомє, наприклад, Світовий банк.
Другаформа руху капіталу — інвестування в активи ком паній. Якщо довгостроковіінвестиції не передбачають управлін ського контролю над іноземною компанією, тотакі інвестиції називаються портфельними. За умови набуття такого контролюінвестиції вважаються прямими.
Міжнароднийпозичковий капітал (міжнародний кредит) кла сифікують так:
• запризначенням (фінансовий, комерційний, проміжний);
• завидом (товарний, валютний);
• заспособом надання (готівковий, акцептний, депозитно-сертифікатний, кредитний);
• завалютою (у валютах країни-боржника, країни-кредитора, третьої країни, уміжнародних розрахункових валютних одиницях);
• затермінами (коротко-, середньо- та довготерміновий);
• зазабезпеченням (бланковий, забезпечений);
• застатусом кредитора (фірмовий, міжнародно-банківський, брокерський, урядовий,змішаний міждержавний);
• заоб'єктами кредитування (інвестиційний, неінвестиційний);
• заджерелами (іноземний, внутрішній, змішаний).
Вирізняютьтакож факторинг, лізинг, форвейтинг і вексельний кредит.
Монетарнийкапітал з'являється у тих країнах, які спроможні заощаджувати певну частку створюваногобагатства. Бідні країни мають і малі можливості для нагромадження капіталу зметою інвестування за кордоном. Якщо незначний капітал і створюється, то він,як правило, використовується у межах таких країн.
Експорткапіталу має на меті одержання не лише прибутків, а й політичних вигод.Основними експортерами капіталу є економіч но розвинені країни — СІЛА, Японія,Великобританія, ФРН, Нідер ланди. У цих країнах експорт капіталу перевищуєвартість екс порту товарів. Переважна частка експорту капіталу припадає навзаємний обмін капіталами у групі промислово розвинених країн. Упродовжостанніх десятиліть важливими експортерами капіталу стали країни, багаті нанафту, насамперед держави — члени ОПЕК (Організація країн — експортерів нафти).Надходження в цих країнах за реалізовану нафту такі великі, що власна економікапоки що неспроможна освоїти всю одержану валюту.
Зовнішнязаборгованість
Проблемоюглобального масштабу є зовнішня заборгованість. Інтернаціоналізаціягосподарського життя призвела до того, що всі країни комусь заборгували. Іншаріч, що зовнішній борг у цих країнах різний за обсягом і, отже, можливості дляйого сплати у них неоднакові.
Відзаборгованості не застраховані навіть СІЛА. На початку 80-х років XX ст.заборгованість іноземних країн Сполученим Штатам Америки перевищувала обсягамериканських боргових зобов'язань. На початку 90-х років ситуація сталадіаметрально протилежною. Це зумовило запровадження консервативного ва ріантадержавного регулювання економіки, відомого під назвою «рейганоміка»(за прізвищем тодішнього президента Р. Рейгана).
Проблемазаборгованості найгостріша для країн «третього світу». На початок90-х років їхній сукупний борг становив 1300 млрд дол. Щоправда, ця сума дещоменша, ніж наприкінці 80-х років.
Згідноз даними Світового банку, заборгованість країн, що роз виваються, іноземнимурядам і банкам становила у першій поло вині 90-х років ЗО % їхнього загальноговалового національного продукту (ВНП). Зовнішній борг, наприклад, Аргентини іНігерії перевищував їхній щорічний ВНП.
Збільшеннязаборгованості значною мірою було зумовлене на фтовими кризами 1973 та 1978 р.Борг імпортерів нафти з групи нерозвинених країн збільшився зі 150 млрд дол. у1973 р. до 800 млрд дол. у 1985 р.
Збільшеннязаборгованості упродовж 1980-1985 pp. значно посилилося через підвищення курсудолара США і спричинило зниження валютних надходжень до згаданих країн.
Боржникизмушені сплачувати кредиторам значні відсотки, часто вони неспроможні церобити. У результаті сума їхнього боргу збільшується, хоча виплати за старимиборгами переви щують нові позики. У 1996 р. сума зовнішнього боргу країн«третього світу» збільшилася до 1901 млрд дол., а на його обслуговування було використано 194 млрд дол.
Основнимичинниками нинішньої боргової кризи вважаються:
• високіціни на нафту;
• зниженняможливостей для виробництва і продажу товарів національних економік;
• високівідсоткові ставки;
• підвищеннякурсу американського долара;
• зниженняобсягу іноземних державних і приватних позик.
Дляпом'якшення проблеми зовнішньої заборгованості вико ристовують різні методи.Зокрема, реешелонування (повний або частковий мораторій) означає перенесення напізнішу дату термі ну погашення заборгованості. При цьому відсотки за боргамизбільшуються, але боржники мають можливість зменшувати суму своїх щорічнихвиплат. Цей прийом щодо державних позик використав на практиці Паризький клуб,який об'єднує основні країни-кредитори. Протягом 80-х років було укладено понад180 угод про розпаювання боргу між країнами Заходу та їхніми боржниками.
Міжнароднийвалютний фонд (МВФ) відкрив пільгові кре дитні лінії для найбідніших країн зметою допомогти їм здійсни ти докорінні економічні реформи. МВФ надає такожконсалтин гові послуги, спрямовані на оздоровлення економіки.
«Сірийринок» боргових зобов'язань означає продаж боргів бан ками з певноюзнижкою (до 80 %). Покупцями є компанії, заці кавлені у здійсненніпідприємницької діяльності у відповідній країні. За придбане борговезобов'язання такі компанії згодом одержують кошти у місцевій валюті (абонерухомість, матеріали тощо) від уряду цієї країни.
Банки-кредиторивисокорозвинених країн іноді змушені спи сувати борги. Зокрема, у жовтні 2000р. Конгрес США прийняв закон, що дозволяє списати борги найбідніших країн світуна суму 435 млн дол.
Оцінити обсяги прямих інвестицій в історичній ретроспективіпрактично неможливо. Це пов'язано як із відсутністю національної статистикипрямих інвестицій, так і з істотними розбіжностями в їх визначенні ікомпозиціями, прийнятими в різних країнах. Історичні дані про прямі інвестиціїіснують тільки як окремі приклади. У наш час усі прямі іноземні інвестиціїоцінюються в поточних ринкових цінах. Це означає періодичну переоцінку активіві пасивів порівняно з початковою ціною у момент їх придбання. Багато статистичнихвидань містять інформацію про прямі інвестиції в історичних цінах і в поточнихринкових цінах. При цьому для перерахунку використовуються поточні котируванняакцій підприємств з іноземними інвестиціями на найбільших фондових біржах.Найповніші дані про щорічні прямі зарубіжні інвестиції містяться у зведеномуплатіжному балансі всіх країн світу, що випускає щорічно МВФ. Через те, що домандату МВФ у початковому періоді його діяльності не входило спостереження заміжнародним рухом капіталу, ця статистика з'явилася у більш-менш повномувигляді тільки з початку 70-х років XX ст. Докладні дані про американські пряміінвестиції за рубежем публікує департамент торгівлі США. Найбільший аналітичнийінтерес становлять дані про щорічний вивіз і ввіз прямих інвестицій, а такожпро накопичувальний (кумулятивний) підсумок їх вивозу і ввозу впродовж кількохроків.
Більша частина прямих іноземних інвестицій здійснюється міжрозвиненими країнами у формі перехресного інвестування. Основними прямимиінвесторами є провідні індустріальні країни, зокрема США, Японія, ФРН,Великобританія, Франція. Останніми роками, наприклад, США інвестують за кордонприблизно стільки ж капіталу, скільки іноземного капіталу інвестується у США.Серед держав, що розвиваються, основними інвесторами є нафтовидобувні(Саудівська Аравія, ОАЕ) і нові індустріальні країни (Південна Корея,Сінгапур). Ввіз і вивіз прямих інвестицій країнами з перехідною економікою покищо за міжнародними масштабами незначний.
Отже, прямі іноземні інвестиції є предметом тривалого інтересу збоку резидента однієї країни (прямого інвестора) до підприємства-резидентаіншої країни (підприємства з прямими інвестиціями). Основною метою прямогоінвестора є його прагнення розмістити капітал у тій країні й у тій галузі, де вінбуде давати максимальний прибуток і диверсифікувати ризик. Міжнароднепереміщення капіталу приводить до збільшення сукупного світового виробництвазавдяки ефективнішому перерозподілу і використанню факторів виробництва.Держава заохочує прямих іноземних інвесторів, надаючи їм державні гарантіїчерез страхування, виключення подвійного оподатковування, врегулюванняінвестиційних суперечок за допомогою дипломатичних і адміністративних каналів.
Висновок
Можна зробити висновок, що іноземніінвестиції відіграють важливу роль в успішному розвитку світової економіки. ПИИнайбільше активно використовуються в таких перспективних секторах економіки, якенергетика, телекомунікації, фармацевтика, фінансові послуги.
Основна частина іноземних інвестиційнаправляється в США, Західну Європу й Азію, де економічний результат від їхньоїдіяльності найбільш високий. Найбільшими закордонними інвесторами є США,Великобританія, Німеччина, Японія, Франція.
На розвиток іноземного інвестуваннязначний вплив роблять умови організаційно-господарської діяльності в приймаючихкраїнах. Досить актуальним є аналіз різноманітних типів іноземних інвесторів,що є присутнім сьогодні на інвестиційному ринку, відповідно до їх економічних іполітичних інтересів, формами і методами організації бізнесу.
Велике значення мають іноземні інвестиціїдля розвитку народного господарства країн з перехідною економікою, до якихвідноситься й Україна. Обсяг іноземних інвестицій, що надходять у ці країни, незадовольняє їхньої потреби і приймаються заходи для залучення додатковихзасобів.
Значна частина іноземних інвестиційнадходить у виді різних кредитів, а також, через створення особливихекономічних зон і спільних підприємств.
Іноземні інвестори прагнуть одержати відсвоєї діяльності як можна великий прибуток.
Слід також зазначити, що іноземніінвестиції аж ніяк не є панацеєю від усіх недуг світової економіки.Використання іноземного капіталу — неоднозначний по своїх наслідках процес дляреципієнта, що виявляється через складну взаємодію комплексу позитивних інегативних тенденцій на макро-, мезо- і мікрорівні.
Списоквикористаної літератури
1. Бланк И.А. Инвестиционныйменеджмент: Учебный курс. – К.: НИКА-ЦЕНТР, 2001. – 448с.
2. Філімоненков О.С. Фінансипідприємств: Навчальний посібник. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. – 360 с.
3. Татаренко Н.О., ПоручникA.M. Теорії інвестицій. — К.: КНЕУ, 2000. -168с.
4. Рогач О. Міжнародні інвестиції та практика бізнесутранснаціональних корпорацій: Підручник. – К.: Либідь, 2005. – 720 с.