Розвиток міжнародного бізнесу в Україні

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНКУКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКААКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
ХАРКІВСЬКИЙБАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТКафедра обліку і фінансівНАУКОВО-ДОСЛІДНА РОБОТА
РОЗВИТОКМІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ
Керівник роботи,
к.е.н. І.М. Колесніченко
Студент факультету
банківської справи,
обліку і фінансів,
ІІІ курсу, групи 36-Ф,
спеціальності 6.050100
«Фінанси» О.С. ТруховськаХарків-2008

ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1. ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ І ЙОГОХАРАКТЕРИСТИТКИ
Розділ 2. МІЖНАРОДНИЙ БІЗНЕС І ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ
2.1 Економічні і політичні передумови виходунезалежної України на світовий ринок
2.2 Особливості міжнародного бізнесу в нашій державі
2.3 Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності:поняття, види, принципи функціонування
Розділ 3. СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЯК ОДНА ЗНАЙЕФЕКТИВНІШИХ ФОРМ ВЕДЕННЯ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ
31 Історія виникнення спільних підприємств
3.2 Розвиток і нормативно-правова база діяльностіспільних підприємств в Україні
3.3 Аналіз діяльності вітчизняних спільнихпідприємств
Розділ 4 ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ ВУКРАЇНІ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

ВСТУП
Останнім часом усвітовій економіці практично відбувся перехід до промислово-фінансовоїінтеграції. Процеси концентрації виробництва та об’єднання різних секторівгосподарства відбувалися об’єктивно впродовж розвитку людської цивілізації. Вумовах тотальної глобалізації ці процеси набули гіпертрофічних масштабів. Тимбільше, що вони невід’ємно пов’язані з розвитком різноманітних формпідприємницької діяльності, які, в свою чергу, відбивають зміни в факторахструктури виробництва, техніці та технології, споживчих тенденціях, суспільномунастрої і державній політиці загалом.
Так, Україна свійвибір ринкової трансформації зробила разом із проголошенням незалежності.Йдеться про утвердження основного принципу державотворення, за якимсуверенність держави можлива лише на основі ринкової трансформації в економіці.Тому головним завданням даної наукової роботи є вивчення міжнародної політикидержави, яка включає створення сприятливих міждержавних умов для розширеноговідтворення економіки, розробку механізмів її модернізації, засвоєння досягненьміжнародного спілкування, обмін досягненнями науково-технічного прогресу зіншими країнами. Все це стає можливим у процесі встановлення стабільних ташироких контактів з країнами розвинутої ринкової економіки, що, в свою чергу,можливо за умови виробництва порівняно конкурентоспроможної продукції. Длядосягнення цього потрібне вдосконалення відкритої економіки, запровадженняінших елементів соціально орієнтованої ринкової економіки.
Україна, як іінші держави, що утворилися після розпаду СРСР, великі надії покладає наінтеграцію у систему міжнародних зв’язків, активну й зростаючу участь не тількив регіональному, а й у міждержавному поділі праці та ефективному використаннійого переваг. Усі урядові та альтернативні програми антикризових заходів і ринковоїтрансформації української економіки передбачають необхідність якнайшвидшогоперетворення колишніх міжреспубліканських зв’язків у зовнішньоекономічні,розширення господарської взаємодії з активними центрами світового господарствата міжнародними фінансово-економічними інститутами, розгортанняширокомасштабного ділового співробітництва на взаємовигідних засадах з усімакраїнами світу.
З прийняттямКонституції України в основному завершився період політичного встановленнядержави і як суверенного суб’єктаміжнародної спільноти, і як цілісного організму. Тепер аспекти зміщуються в біквирішення соціально-економічних проблем. Тим більше, що ця сфера є основоюжиттєдіяльності всього суспільства, а тому без її інтенсивного вивчення,оновлення й ефективного розвитку закріпити досягнуте, а тим більше примножитийого, впевнена, буде неможливо.
Крім цього,проблема розвитку міжнародного бізнесу в нашій країні цікавить багатьохспеціалістів і є досить актуальною, адже містить багато неврегульованих питань.Тому для її дослідження я використовувала систематизацію, узагальнення,конкретизацію та детальний аналіз як існуючої законодавчої бази, так і працьвітчизняних та закордонних учених на дану тематику.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІМІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ ТА ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКИ
Вивчення специфіки міжнародного бізнесу доцільно розпочативідповіді на запитання: «Що змушує бізнес виходити за межі власної країни?»
Однією з головних цілей міжнародного бізнесу, як і окремихпідприємств, є отримання прибутку. Проте міжнародний бізнес базується наможливості здобуття прибутку саме з переваг міжкрайових економічних операцій,тобто з того факту, що продаж якогось товару в іншій країні або налагодженняпідприємством однієї країни виробництва товарів в іншій забезпечує залученим убізнес сторонам значно більші переваги ніж вони б мали при здійсненні бізнесутільки у своїх країнах. Цей висновок є ключовим моментом не тільки в розуміннівласне міжнародного бізнесу, але й пояснює виникнення і розвиток міжнародногоменеджменту як такого.
Таким чином, міжнародний бізнес — це економічна взаємодіяпідприємств (організацій) або їхніх підрозділів, що знаходяться в різнихкраїнах.
Взагалі, міжнародний бізнес, будучи потужним інструментомекономічної інтеграції, а відтак і глобалізації, визначається такимихарактеристиками, як:
1.        Доступністьі загальність. На сьогодні бізнес практично кожного підприємства будь-якоїкраїни має широкі можливості для виходу в міжнародне середовище і розширеннясвоєї ділової активності.
2.        Ієрархічністьрозвитку. Входження підприємств до міжнародного бізнесупочинається з простих форм зовнішньої торгівлі і по мірі розвитку може досягтинайвищої форми його організації – мультинаціональної корпорації.
Загальновідомо, що транснаціональні корпорації сьогодніконтролюють до половини світового промислового виробництва, понад 60%зовнішньої торгівлі, утримання приблизно 4/5 патентів і ліцензій на новутехніку, технологію і ноу-хау. Сучасні тенденції розвитку ТНК пов'язанінасамперед із запровадженням нових інформаційних технологій, завдяки яким сталиможливими організація так званих «горизонтальних» ТНК і виникненнярізноманітних структур управління.
3.        Технологічна глобалізація. Можливості інформатизації принциповозмінили характер міжнародного бізнесу, який в сучасних умовах набув нових рис.Він може:
-         ефективно здійснюватися «не виходячи з офісу» на основізастосування електронних бізнес-технологій;
-         здійснюватися в режимі реального часу;
-         за допомогою телекомунікаційних мереж зв'язку (державні провіднізв'язки з комутацією каналів, глобальні супутникові системи зв'язку, мережі ЕОМ:локальні щільникові мережі телерадіозв'язку тощо) збирати, опрацьовувати іпередавати бізнес-інформацію. Так, наприклад, у 1999 році корпораціями Ford i General Motors був створенийєдиний центр продажу автомобілів в Інтернеті. Завдяки цьому понад 300 тис.постачальників компанії Ford реалізують її матеріали і напівфабрикати насуму, що перевищує 80 млрд. дол. США, через електронну систему Autochange, а корпорація General Motors створила самостійнусистему MarketSite, яка дає можливість виготовляти кожний виріб заіндивідуальним замовленням і доставляти його замовнику протягом кількох днів.
4.        Фінансіаризація. Міжнародні фінансово-економічні операції стаютьсерцевиною міжнародного бізнесу. Пошук і використання міжнародних конкурентнихпереваг повинні жорстко спиратися на досягнення фінансового менеджменту.
5.        Взаємодія національного й інтернаціонального менталітету.Ефективна стратегія будь-якого підприємства в епоху глобалізації повиннасполучити в собі максимальне використання національних особливостей скрізь, деце можливо, оскільки зростає національна і культурна диференціація, що можепроявлятися в різних конфліктах. Знання культурно-національних особливостейзакордонного бізнесу й уміння використовувати ці знання дозволять одержатипозитивний ефект діяльності в країнах перебування.
6.        Знання і компетентність. Успіх діяльності будь-якого підприємствазначною мірою залежить від того, наскільки його персонал обізнаний зміжнародним бізнесом, уміє практично використовувати всю суму знань, умінь інавичок, без яких входження до міжнародного бізнесу неможливе. Особливогозначення для фахівців, що укладають зовнішньоекономічні угоди підприємства,набувають знання національно-культурних особливостей міжнародного бізнесу.
Необхідно відмітити, що частка підприємств, які здійснюютьміжнародну діяльність у загальному обсязі вітчизняного товаровиробництва,постійно збільшується. Така тенденція значною мірою зумовлена проведенням усебільшої кількості торгівельних операцій у межах регіональних торгівельнихспілок Європейського Союзу (ЄС), Асоціації держав Південно-Східної Азії (ASEAN), АсоціаціїВільної торгівлі держав Північної Америки (NAFTA) й інших.
Більшість сучасних підприємств діють у глобальному масштабі.Наздоганяючи іноземних конкурентів, вони намагаються здійснювати свою виробничуі торговельну діяльність на основних закордонних ринках. Глобалізація знаменуєвступ до нової фази ділової активності і характеризується такими особливостями:
-         зростаючими темпами залучення прямих іноземних інвестицій;
-         збільшенням обсягів внутрішньофірмової торгівлі, коли підприємствоодержує або виготовляє компонентив одній країні, а експортує їх в інші;
-         зростанням складності систем постачання, створенням стратегічних союзів,різноманітних альянсів і спільних підприємств з іншими місцевими аботранснаціональними корпораціями.
Серед змін, що характеризують сучасний світовий бізнес,найістотнішою є створення транснаціональних корпорацій (ТНК), які вважаютьсяголовною структурною характеристикою світової економіки. У середньому на 60тис. ТНК та їх 500 тис. філій припадає близько 1/3 усіх виробничих фондівприватного сектору і близько 40% загального обсягу промислового виробництва,біля 50% операцій світового зовнішньоторговельного обороту і майже 60% операційв експорті капіталу розвинутих країн.
Детальний аналіз міжнародного бізнесу в контексті проблемефективного управління міжнародною діяльністю, підприємства дозволяє виділититакі особливості міжнародного бізнесу:
1.        Прагнення використовувати для економічно ефективної діяльностіпідприємства переваги виходу за межі національних кордонів.
2.        Прагнення реалізувати переваги виходу за межі національнихкордонів шляхом використання потенціалу економічних можливостей:
-         доступності ресурсів;
-         ємності закордонних ринків;
-         сприятливого політичного, економічного і правового клімату тощо.
3.        Істотне варіювання міжнародного бізнесу в залежності від одного зголовних параметрів його розвитку — рівня інтернаціоналізації (глибини залучення):від разових експортно-імпортних постачань до створення мультинаціональноїкорпорації.
4.        Забезпечення доступу міжкрайового бізнесу до глобальногобізнес-сервісу, особливо через систему Інтернет.
5.        Урахування в бізнесі культурного фактору, тобто сукупності вимог іобмежень, викликаних особливостями національної культури країни перебування.Гострота цієї проблеми варіюється в залежності від ступеня розрізненостінаціональних культур.
6.        Глобалізація міжнародного бізнесу, що охоплює світову систему. Помірі просування бізнесу від одного рівня інтернаціоналізації до іншого зростаєзначення того, як визначається ефективність цього бізнесу в аспектіглобалізації. Сама ж глобалізація органічно переплітає в собі ті характерніознаки, про які йшлося вище (доступність і загальність; ієрархічність розвитку;технологічна глобалізація; фінансіаризація; взаємодія національного й інтернаціональногоменталітету, знання і компетентність).
7.        Інформація є головним стратегічним ресурсом бізнесу, адаптаціяякого до зовнішнього швидкозмінюваного середовища виступає головнимстратегічним знаряддям.
8.        Можливість так званої оберненої оцінки країнової ситуації.Негативні тенденції в економіці будь-якої країни, в якій здійснюється бізнес,можуть бути по-іншому оцінені конкурентним підприємством, оскільки саме цітенденції зможуть надати йому додаткові можливості для успішного бізнесу.
9.        Міжнародний бізнес, на відміну від міжкрайової конкуренції, можевідчувати нагальну потребу в підтримці держави у боротьбі з конкурентами. Оскількина міжнародний рівень бізнесу впливають такі два фактори, якінтернаціоналізація та рівень культури країн-партнерів.
Міжнародний рівень бізнесу підприємства визначається ступенем йогоінтернаціоналізації (глибини залучення в бізнес інших країн). Якщо мова йде проразовий продаж товару через посередницьку експортно-імпортну фірму країниперебування, то такий рівень залучення не потребує ніякого співробітництва.
Міжнародний рівень залежить і від рівня культурної спорідненостікраїн. Якщо країнами-партнерами є Україна і Росія, то, ніяк не зменшуючиособливостей кожної з цих культур, слід визнати, що рівень їхнього порозуміннянастільки високий, що міжнародна адаптація в культурному плані, якнайскладнішому, буде достатньо легкою. Якщо країнами-партнерами є Україна іПольща, то міжнародна адаптація буде більш складною. Високий рівеньміжнародності буде потрібний у взаємодії України і Японії
Отже, ера глобалізації приводить до того, що міжнародні економічнізв'язки охоплюють практично всі країни планети, в тому числі й Україну, і кожназ них неодмінно залежить від міжнародного бізнесу.

РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНИЙ БІЗНЕС ТА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИУКРАЇНИ
2.1 Економічні йполітичні передумови виходу незалежної України на світовий ринок
Як відомо, незалежна Україна проводить курс на поступове зближенняз європейським і світовим співтовариством, на входження у світову економічнусистему ринкового типу. Однак інтеграція України в систему світовихгосподарських зв’язків є досить складною. Складнощі полягають у тому, що, з одногобоку, країни з ринковою економікою розвивалися постійно на основі приватноївласності, сформували відповідно до своїх потреб національні самодостатнігосподарські механізми, встановили і збалансували зв’язки з іншими країнами. Здругого боку, господарство України практично було відірване від економіки країнринкового типу, його було сформовано на основі суспільної власності, воно маловідповідний механізм управління, виробництва і розподілу. Для того, щобінтегрувати економіку України в систему світової економіки, необхідні час іпереорієнтація її відповідно до вимог, які ставлять передумови такоїінтеграції.
Світова економічна система розвивається на базі політичнонезалежних держав. Інтеграція господарських систем таких країн у світову економічнусистему не передбачає політичної інтеграції з позбавленням незалежності якоїсьіз країн. Навпаки, політична самостійність країни є важливою умовою розвиткунаціональної економіки та її адаптації до міжнародних зв'язків. Тому, на моюдумку, для швидкої інтеграції України в систему світової економіки необхіднестворення як низки політико-правових передумов усередині країни, так івідповідних підвалин до становлення світового господарства. До такихполітико-правових передумов належать:
1)        політичне визнання України. Проголошення Україною своєї політичноїнезалежності знайшло підтримку світової громадськості, її визнали як самостійнунезалежну державу, понад сто країн світу встановили з нею дипломатичні зв'язки.Україна стала повноправним потенційним суб'єктом у системі міжнароднихполітичних та інших зв'язків і сама визначає свій політичний курс. Це даєможливість проводити їй свою зовнішню політику в інтересах взаємного розвиткуна основі партнерства і співробітництва з іншими країнами;
2)        забезпечення територіальної цілісності. У Конституції Українизазначено, що територія України є недоторканою і неподільною. Водночас урядУкраїни підтримує політику недоторканості кордонів усіх інших країн світу, немає територіальних претензій до своїх сусідів і не визнає територіальнихпретензій з їхньої сторони. Свою зовнішню політику країна формує на основізагальноприйнятих у світовому співтоваристві угод і принципів, що даєможливість брати участь у світових інтеграційних процесах;
3)        створення адекватної системи національної безпеки;
4)        побудова демократичної держави. Світові господарські зв'язкирозвиваються на демократичних засадах свободи підприємництва, переміщеннякапіталів і всіх видів ресурсів. Україна проголосила себе демократичноюдержавою і поступово проводить політику демократизації в усіх сферахсуспільного життя;
5)        безумовне виконання міжнародних зобов'язань. Економічніінтеграційні процеси відбуваються на основі взаємовигідних інтересів у розвиткунаціональних економік. Останні можуть розвиватися ефективно, якщо ґрунтуютьсяна теорії економічно вільної людини, її прав і свобод, забезпечення вільногопідприємництва;
6)        участь у глобальних і регіональних політичних процесах. Економічнаінтеграція тісно пов’язана з політичними процесами глобального регіонального характеру,в яких дотримуються принципів підпорядкованості. Участь у таких процесахзближує політичні погляди учасників на вирішення економічних проблем, зокремана інтеграцію;
7)        формування відповідного законодавства і опрацювання ефективних механізмівйого виконання. Особливу роль у посиленні інтеграційних процесів відіграєвідповідне законодавство, що посилює чи послаблює як внутрішні, так і зовнішнізв'язки національної економіки. Національні законодавчі акти повинні сприятиспівробітництву країн, що вступають у міжнаціональні господарські зв'язки,забезпечувати вільний рух капіталів, товарів як із країни, так і в країну.
Входження України в систему світової економіки вимагаєрадикального реформування господарської системи, тобто надання їй економічнихрис, характерних для інтегрованих у світову систему національних економік. Цейпроцес складний і тривалий, оскільки пов'язаний з реорганізацією відносинвласності, структури виробництва, системи розподілу, створення ринковоїінфраструктури. Тому для входження України в світову економічну систему їйнеобхідне виконання таких передумов:
1)        забезпечення економічної й інституційної підтримки національногосуверенітету, тобто формування самодостатньої економічної системи, здатноїфункціонувати для забезпечення потреб свого суспільства. Економічна системаповинна бути гнучкою, здатною адаптуватися до вимог інтеграційнихсвітогосподарських зв'язків і водночас відстоювати національний суверенітет.Крім того, згадана передумова передбачає розвиток мережі національнихінститутів владного і господарського характеру, які забезпечували бсамостійність країни у міжнародних господарських зв'язках;
2)        проведення оцінки економічного потенціалу і визначення напрямківструктурної перебудови. Ця передумова визначає предмет входження України всистему світової економіки, готовність господарської системи включитися вміжгосподарські зв'язки, визначити напрямки структурної перебудови виробництва;
3)        розробка і забезпечення реалізації обґрунтованої програми переходуринкових відносин з пріоритетом роздержавлення і приватизації, соціальногозахисту населення. Нагадаю, що національні економіки країн, інтегровані у світовуекономічну систему, сформовані як господарства ринкового типу. Міжнаціональні,або ж світові господарські зв'язки також побудовані на засадах ринковихвідносин. Тому для входження української економіки у світову систему необхіднопроводити політику ринкових реформ, тобто переходу від жорсткого державногоуправління господарством до вільного підприємництва суб'єктів виробництва, долібералізації зовнішньоекономічних зв'язків, виробників тощо. При тому ринковіреформи передбачають роздержавлення засобів виробництва та їх приватизацію,створення стимулів ефективного виробництва і підвищення якості продукції, до зниженнязбитковості виробництва, підвищення його прибутковості, забезпеченнясоціального захисту тим верствам населення, які цього потребують.Співвідношення між приватними і неприватними видами власності повинно бутитаким, щоб забезпечити високоефективне функціонування всього господарськогомеханізму, зокрема фінансово-кредитну й інвестиційну діяльність, зростанняпродуктивності і підвищення якості продукції, оновлення основних фондів ітехнологій;
4)        оцінка експортного потенціалу, вироблення експортно-імпортноїстратегії адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності.Особливе значення в зовнішньоекономічній діяльності будь-якої країни має ЇЇекспортний потенціал, тобто наявність у національній економіці виробництва,продукція чи послуги якого є предметом експорту. Світова практика доводить, щоекспорт готових виробів, надання послуг наукового характеру, вивезення «ноу-хау»,інвестицій сприяє завоюванню провідних позицій на світових ринках. Вивезення жсировинних та енергетичних ресурсів завжди ставить країну в залежність відбільш розвинених держав. На стан національної економіки в цілому також впливаєекспортно-імпортний баланс, тобто співвідношення між вивезенням і ввезеннямтоварів та їх структурою. Якщо товарів більше вивозиться, ніж ввозиться, то цесприятливо впливає на загальноекономічну і соціальну ситуацію в країні. Такакраїна не переживає надмірних криз та соціальних напружень, відзначаєтьсязагальносуспільною стабільністю і особливо — фінансовою. Для здійсненняпозитивної для національної економіки зовнішньоекономічної діяльності необхідностворити гнучкий механізм регулювання насамперед її фінансово-кредитних івалютних відносин;
5)        зміцнення національної грошової одиниці з її включенням у системуміжнародних розрахунків. Повноцінною незалежна національна економіка вважаєтьсяза наявності в ній міцної національної грошової одиниці. У свою чергу,національна грошова одиниця може зміцнитися за умови високоефективноїнаціональної економіки, в якій повинні бути зацікавлені держава й окремівиробники. Сприятливий вплив на розвиток як національної економіки в цілому,так і зовнішньоекономічної діяльності має включення національної грошовоїодиниці в систему міжнародних розрахунків, тобто забезпечення їїконвертованості щодо валюти інших країн або функцій платежу на ринках світу,
6)        вирішення проблеми зовнішньої заборгованості. Відсутністьзовнішніх боргів сприяє швидкому розвитку економічних і соціальних процесівусередині країни і в міжнародному співробітництві. Україна отримала у спадщинувід колишнього СРСР зовнішніх боргів на суму близько 17 млрд. доларів США.Однак західні держави можуть зважитися на залучення України до системи світовихгосподарських зв'язків, врахувавши потенційні можливості її економіки,позитивне ставлення до ринкових реформ, вирішення політичних проблем,пов'язаних із ядерним роззброєнням;
7)        формування почуття власної національної гідності, створення умовсоціально-культурної життєздатності національних меншин України. Сьогодні вУкраїні ще дається взнаки колишнє колоніальне минуле, яке залишилося впсихології людей, мові, побуті, культурі тощо. Тому в Україні необхідноформувати свою державну ідеологію, а проведенням реформування в економіцівиховувати покоління, здатне відстоювати власну національну гідність, пишатисясвоїм суспільством.
У розвитку світогосподарських зв'язків визначальним є рівеньмобільності капіталів, ресурсів, товарів, робочої сили. Швидкість їх руху,зниження витрат на переміщення визначають престиж на світових ринках тієїкраїни, яка зуміє їх забезпечити, вказуючи на вигідність співробітництва з нею.
Для розвитку національної економіки та її надходження до світовоїекономічної системи недостатньо мати відповідний виробничий потенціал, дляцього необхідна розвинена виробнича і соціальна інфраструктура, яка бвідповідала світовим зразкам. Тому для плідного розвитку світогосподарськихзв'язків необхідно забезпечити такі інфраструктурні передумови:
1)розвиток транспортних комунікацій (морських,наземних, повітряних), необхідних для нормальної життєдіяльності суверенноїдержави. До таких комунікацій належать національні авіакомпанії, флот,транспортні корпорації, сервісне обслуговування транспортних перевезень. ВУкраїні достатньо розвинені транспортні комунікації, але необхідно провести їхдемонополізацію та постійно підвищувати їх якість, зокрема підтримуватиналежний стан транспортних засобів, сервісного обслуговування тощо;
2)розвиток сучасних інформаційно-комунікаційнихсистем з включенням до міжнародних систем. Для розвитку системи світовихгосподарських зв'язків надзвичайно важливого значення набуває інформаційнезабезпечення. Сучасна інформатика — це складні технологічні засоби, широкорозвинена їх мережа, яка потребує високої мобільності та об'єктивності самоїінформації, професіоналізму спеціалістів з інформаційних технологій. Україна,хоч повільно, але розвиває свою систему інформатики.
Успіх економічної інтеграції України в світове співтовариствозначною мірою залежатиме від того, яким шляхом піде політична інтеграція, тобтоякі політичні сили всередині України та за її межами прагнутимуть до реалізаціїтого чи іншого напряму інтеграції.
Уже з перших днів політичної незалежності стало очевидним, щоуникнути політичної інтеграції з країнами колишнього СРСР Україні не вдасться.Для цього є кілька причин:
по-перше, різко відійти від зв'язків із колишніми республікаминеможливо через деформованість структури економіки і необхідність протягомпевного часу зберігати технологічні й економічні відносини;
по-друге, на час відокремлення України були відсутні власнідержавні структури військового, господарського характеру, здатні захиститиполітичну й економічну незалежність;
по-третє, при владі в Україні залишилися чиновники колишньоїкомандної економіки, які намагалися зберегти колишні риси зовнішніх зв’язків;
по-четверте, Росія виявила себе монополістом щодо енергоресурсівсеред держав колишнього Союзу, за постачання яких вимагала тієї чи іншоїполітичної компенсації. Отже, Україна змушена була врахувати ці причини,оцінити реальну як власну, так і навколо себе політичну й економічну ситуації,і піти на політичну інтеграцію з країнами колишнього Союзу. Таким чином,наприкінці 1991 року в Білорусії, в Біловезькій Пущі, Україна, Білорусія іРосія денонсували попередній союзний договір і підписали угоду про створеннянової форми політичної інтеграції — Співдружності незалежних держав (СНД), доякої згодом приєдналася решта республік, крім країн Балтії.
Разом з тим, Україна заявила, що створення СНД не обмежує її якчлена цієї організації у встановленні політичних зв'язків з іншими країнами,міжнародними організаціями, союзами тощо. Вона налагоджує з країнами ЗахідноїЄвропи співробітництво в економічній, політичній і військовій сферах. Особливопильно вивчається можливість входження України до системи європейськоїінтеграції. Адже Україна була штучно ізольована від Європи і не мала можливостіповноправного спілкування. На шляху її входження в європейську спільноту стоялодекілька бар'єрів. Один із них — ядерна зброя, яка залишилася в Україні післярозпаду СРСР. Західні держави, зокрема, США, за підтримки Росії вдалися дополітичного тиску на Україну, змушуючи її відмовитися від цієї зброї іпідписати угоду про її знищення, оскільки Україна сама в Декларації продержавний суверенітет проголосила свій без'ядерний статус у майбутньому.Зважаючи на надмірні економічні труднощі всередині країни, необхідністьтехнічного обслуговування ядерної зброї підприємствами Росії, враховуючипрагнення швидше інтегруватися у світове співтовариство, Україна в січні 1994 рокупідписала тристоронню заяву (Україна, СІІІА, Росія) про ліквідацію стратегічноїядерної зброї в Україні. Це певною мірою відкрило дорогу до швидкогоекономічного співробітництва з країнами Заходу, зокрема, з Європейськимспівтовариством. Про це яскраво свідчить зовнішньо торгівельнийбаланс України [14](див. додаток А (всі дані в млн.дол.США)).
Політика, яку проводитьУкраїна, знаходить підтримку і розуміння у світі. Відчувається все більшийінтерес до України і зацікавленість у співробітництві з нею. Орієнтири західнихполітиків змінюються кардинально, що зумовлено насамперед її важливимгеополітичним становищем і великим потенціалом. У багатьох офіційних документахзазначено, що незалежна, демократична й економічно міцна Україна є важливимчинником стабільності й безпеки в Європі. Проводиться все більше робочихзустрічей і консультацій з керівництвом НАТО з питань формування системибезпеки в Європі та участі в ній України, з європейськими фінансовими та іншимиорганізаціями щодо залучення України до взаємовигідного господарськогоспівробітництва. Україна першою серед країн СНД підписала угоду про участь уреалізації програми «Партнерство заради миру», ініційованої США.Презентаційний документ, розроблений Україною, відображає бачення нею аспектіввходження до НАТО.
2.2Особливості міжнародного бізнесу в нашій державі
Демонополізація міжнародного бізнесу, якою супроводжувався перехідекономіки України до ринкових засад функціонування економіки, надавпідприємствам України широкі можливості отримання прибутку за рахунок пошукунових ринків збуту своєї продукції, придбання більш дешевої та якісноїсировини, використання нових технологій, залучення ресурсів світових фінансовихринків тощо.
Керуючисьпринципом свободи міжнародного підприємництва, законодавство України передбачаєсуб’єктам господарювання, як уже зазначалося, незалежно від форм власності,права здійснення зовнішньоекономічної діяльності в будь-яких формах, які прямоне заборонені чинними законодавством України, та виключного права власності підприємствна всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.
Доосновних видів міжнародної діяльності українських підприємств систематизованоможна віднести слідуючі [3]:
/>

/>
Рис. 2.1.Міжнародна діяльність підприємства.
На цьому рисункупредставлена класифікація напрямків міжнародної діяльності підприємства. Слідзазначити, що, незважаючи на наявність законодавчого забезпечення певних видівдіяльності, більша частина підприємств обмежує міжнародну діяльністьекспортом-імпортом товарів, не використовуючи інших напрямків і тим самимзвужуючи можливості отримання прибутку.
Іншим недолікомміжнародної діяльності підприємства є географічне обмеження ринків, з якимипрацюють підприємства: як правило, — це ринки, з якими фірми звикли працювати вмежах Радянського Союзу. Відсутність диверсифікації товарних та фінансовихринків, використання ринків країн з нестабільним політичним та економічнимстаном підвищує підприємницький ризик, призводить до втрат або додатковихвитрат на страхування ризиків. Тому аналіз прибутковості фірм з урахуваннямвитрат на страхування ризиків є однією з найактуальніших теоретичних тапрактичних проблем розвитку міжнародної діяльності українських підприємствідержави в цілому.
Однією з проблемє також незабезпечення позитивного сальдо торгівельного балансу. Зокрема,вартість товарів, що експортуються до інших країн світу перевищує вартістьтоварів, що Україна імпортує до цих країн, що обумовило позитивне сальдо. Разомз тим країни СНД імпортують в Україну продукцію, вартість якої значно перевищуєвартість товару, що експортується Україною до цих країн, що призводить до від’ємного сальдо торгівельного балансу.
Також наявністьширокого спектру можливостей підприємства у використанні іноземних ринків збутута постачання викликає низку проблем, як на рівні підприємства, так і на рівнідержави. А саме, на рівні держави – це розробка збалансованої митної політики,яка, з одного боку, повинна в певній мірі захистити вітчизняного виробника, а зіншого – не обмежувати прав громадян на отримання товарів і послуг згідно з їхпотребами; укладання угод між Україною та іншими державами, які сприятимутьпідвищенню ефективності міжнародної діяльності вітчизняних підприємств;інформаційно-аналітичне забезпечення бізнесу з метою підвищення обґрунтованостірішень. На рівні підприємства – це вибір найефективніших напрямків йогодіяльності в умовах відкритої економіки, тобто в умовах дії принципу свободизовнішньоекономічного підприємництва, проголошеного законодавством України.
Отже,найголовнішими шляхами боротьби з зазначеними проблемами є:
-           вибірнайбільш раціональних сфер взаємодії національної економіки зі світовою;
-           визначеннянапрямків розвитку кожної зі сфер взаємодії;
-           розробкаі забезпечення правовою регулюючою базою учасників відносин;
-           організаціяуправління міжнародними зв’язками;
-           створенняумов для гнучкого перетворення механізму включення у міжнародний розподіл праціяк на макро-, так і на мікрорівні та на рівні підприємств.
Дотримання цихвимог, на мою думку, значно полегшить входження України до міжнародноїспільноти та досягнення успішних результатів на міжнародній арені.

2.3Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності: поняття, види і принципифункціонування
Взагалі, зовнішньоекономічнадіяльність — це господарювання суб'єктів України та іноземних суб'єктів, якеґрунтується на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України,так і за її межами. До суб'єктів належать: галузі, підгалузі, об'єднання,підприємства, виробничі кооперативи і організації, що систематично виробляють іреалізують експортні ресурси всіх видів, споживають імпортні товари (послуги) іздійснюють усі види зовнішньоекономічної діяльності.
Як відомо, головною підставою функціонування суб'єктазовнішньоекономічної діяльності є внесення даного виду діяльності до статутупідприємства або установчого договору, що надає право підприємствам здійснюватибудь-які види зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно з чинним законодавством України, всі суб'єктизовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які види,прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та іншихознак.
До основних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності відносяться:
-           фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи безгромадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність і постійнопроживають на території України;
-           юридичні особи, зареєстровані в Україні і які мають постійнемісцезнаходження в Україні;
-           об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які неє юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійнемісцезнаходження на території України;
-           структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності,які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійнемісцезнаходження на території України;
-           спільні підприємства за участі іноземних суб'єктів господарськоїдіяльності, що зареєстровані в Україні;
-           Україна в особі її органів — місцеві органи влади і управління вособі створених ними зовнішньоекономічних організацій;
-           інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законамиУкраїни.
Підставою функціонування суб'єкта зовнішньоекономічної діяльностіє внесення даного виду діяльності до статуту підприємства або установчогодоговору, що надає право підприємствам здійснювати будь-які видизовнішньоекономічної діяльності.
Сукупність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності можна систематизуватиза такими критеріями: за рівнями, дієздатністю, способом привласненнярезультатів діяльності та відповідальністю.
Суб'єкти господарювання, які здійснюють зовнішньоекономічнудіяльність, можна систематизувати за п'ятьма рівнями:
-           мікрорівень — рівень суб'єктів господарювання як юридичних, так іфізичних осіб — це підприємства, фірми, організації, які експортують чиімпортують товари, предмети, послуги;
-           мезорівень — рівень різного роду національних галузевих ірегіональних об’єднань. Це передусім міністерства і відомства, якібезпосередньо здійснюють регулювання зовнішньоекономічних відносин(Міністерство економіки України, Національний банк України, Антимонопольнийкомітет України, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, Торгово-промисловапалата України), а також міністерства та відомства, які відіграють доситьактивну роль, особливо стосовно питань регулювання експорту чи імпорту(Агропромисловий комплекс, Міністерство промислової політики України та ін.);
-           макрорівень — рівень держави. Основними суб'єктами даного рівня є,безперечно, уряд країни та парламент;
-           метарівень — становлення зовнішньоекономічних пріоритетів упроцесі міжнародної регіональної інтеграції. Особливо це стосується співпраціорганів управління на стадії створення і розвитку інтеграційних об'єднань.
-           мегарівень — рівень міжнародних об'єднань, організацій. Цепередусім Генеральна угода з торгівлі і тарифів (ГАТТ), Світова організаціяторгівлі (СОТ), Міжнародна торгова палата, Конференція ООН з торгівлі тарозвитку (ЮНКТАД), Рада митного співробітництва.
Еволюція системи регулювання зовнішньоекономічної діяльностізасвідчує, що на певних періодах розвитку міжнародних економічних відносинвідбувається домінування того чи іншого суб'єкта. При цьому активність однієїсторони залежить від поведінки іншої. Якщо суб'єкти макрорівня не стаютьрушійними силами в системі регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, тоактивну позицію посідають суб'єкти мікро- або мезорівня. На мікрорівні цевиявляється у пошуку шляхів мінімізації податкових платежів безпосередньосуб'єктами господарювання, а на мезорівні йде пряме лобіювання економічнихінтересів окремих відомств. Як правило, даний процес відбувається врозріз іззагальноекономічними інтересами держави.
Якщо країна вибирає автократичну модель побудови економічноїсистеми, то зовнішньоекономічні відносини регулюються винятково на макрорівні,якщо ж провадиться політика лібералізації стосовно зовнішньоекономічнихзв'язків, то необхідністю стає не тільки уніфікація національного законодавстваз міжнародним, а й переноситься Рівень регулювання багатьох питань з макрорівняна мегарівень.
За дієздатністю суб'єкти зовнішньоекономічної діяльностіподіляються на фізичні та юридичні особи. До фізичних осіб відносятьсяпідприємці, наймані працівники, туристи, тобто ті, хто безпосередньо береучасть у здійсненні даного виду діяльності. До юридичних осіб відносятьсярізнобічні організаційно-правові форми створених та функціонуючих підприємств:організації, фірми, корпорації, асоціації тощо.
За способом привласнення результатів діяльності суб'єктизовнішньоекономічної діяльності можна згрупувати таким чином: держава, в особіне тільки державних органів регулювання, а й міждержавних та міжнароднихорганізацій, власників, тобто безпосередніх засновників підприємств та найманихпрацівників, які працюють за контрактами зовнішньоекономічної діяльності.
Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають однакове правоздійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежновід форми власності та інших ознак.
Серед основних видів зовнішньоекономічної діяльності виділяють:
-           експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
-           надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послугіноземним суб'єктам господарської діяльності;
-           науково-виробнича кооперація з іноземними суб'єктами господарськоїдіяльності;
-           міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;
-           кредитні та розрахункові операції між суб'єктамизовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарськоїдіяльності;
-           спільна підприємницька діяльність;
-           підприємницька діяльність, пов'язана з наданням ліцензій,патентів, ноу-хау, торгових марок з боку іноземних суб'єктів господарськоїдіяльності;
-           організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок,аукціонів, торгів, конференцій та інших подібних заходів, що здійснюютьсясуб'єктами зовнішньоекономічної діяльності;
-           товарообмінні (бартерні) операції;
-           орендні операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності;
-           операції з придбання, продажу та обміну валюти;
-           роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземнимисуб'єктами господарської діяльності;
-           інші види зовнішньоекономічної діяльності, не забороненізаконодавством України.
Щодо принципів зовнішньоекономічної діяльності, то це поняттяналежить до найпоширеніших у літературі з бізнесу, адже найчастіше воно означаєґрунтовні підвалини тієї чи іншої діяльності. Коли такі підвалини відсутні вдіяльності якогось підприємця або він їх порушує, то його називають «безпринципнимпідприємцем».
Загальний зміст поняття «принцип» пов'язується з певнимизагальновизначеними правилами тієї чи іншої діяльності, які можуть бутизакріплені в законодавчих актах, що регламентують певну галузь бізнесу. Зокремав Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (стаття 2)закріплено шість принципів цієї діяльності:
•  суверенність;
•  свобода підприємництва;
•  юридична рівність і недискримінація;
•  захист інтересів суб'єктів господарювання;
•  еквівалентність обміну;
•  неприпустимість демпінгу.
Зазначені принципи є результатом творчості вітчизнянихзаконодавців, які на початку 1991 року узагальнили деякі загальновизнаніміжнародні основи організації зовнішньоекономічної діяльності.
Однак, думаю, слід звернути увагу на відмінність між принципамигосподарювання і принципами управління. Якщо принципи господарювання визначаютьповедінку підприємства (організації), а також його функціонування як цілісноїструктури, то принципи управління стосуються, головним чином, відносин міжспівробітниками. На цьому робить наголос німецька концепція менеджменту, якапов'язує його принципи саме з управлінськими стосунками, що виникають міжкерівниками і працівниками. Погляди фахівців на принципи менеджменту, щоіснують сьогодні, можна умовно розподілити на дві групи: універсальні таприкладні. До першої групи належать ті з них, які прагнуть узагальнити існуючупрактику менеджменту і визначити найважливіші риси управлінської діяльностіпровідних корпорацій світу. У новій редакції зазначені принципи були викладеніП.Дракером — американським дослідником економічних і соціальних проблемсучасного менеджменту:
1.        Орієнтація менеджменту на людину. Головне для менеджерівналагодити ефективне співробітництво, подолати обмеження і вади окремихпрацівників та досягти найбільшого внеску кожного з них у загальну справу.
2.        Культурна природа менеджменту. Менеджмент є лише частиноюзагальної культури кожної з країн, хоч і випливає з аспектів суспільної праціта сучасного виробництва. Як свідчить досвід Японії, менеджерам важливовраховувати традицію народу, поєднувати загальносвітові тенденції з місцевимиособливостями.
3.        Інтегрування інтересів працівників організації навколо загальнихцілей. Без такої орієнтації не тільки неможливо вийти в лідери, а й існує загроза втратити позиції лідера. Саметака загроза постала, наприклад, перед всесвітньо відомою фірмою «Ксерокс»,яка ледве не була усунута з ринку 15 років тому японськими компаніями. Визначення своїх цілей,пов'язаних із новими стандартами якості і поверненням обличчя до споживачів,дало змогу корпорації в кінцевому підсумку відновити свої позиції на ринку. Адля менеджерів інших підприємств (організацій) — це корисний досвід.
4.        Розвитокздібностей усіх працівників організації та ефективне їх використання на всіхрівнях менеджменту. Наведений приклад із «Ксероксом» переконливопоказав, що запобігти банкрутству компанії дали змогу не тільки правильністратегічні рішення її нового керівництва, а й, насамперед, творча ініціативаперсоналу всіх підрозділів. Найважчим виявилося саме створення атмосферизагального пошуку, прагнення вчитися новим методам діяльності.
5.        Поєднаннякомунікацій між працівниками та їхньою індивідуальною відповідальністю.Оскільки кожне підприємство складається з працівників із різними навичками, знаннямита досвідом, головне джерело зростання пов'язане з використанням ефектусинергії.
6.        Уникненняспрощених підходів до визначення ефективності менеджменту за допомогоюпоказників продажу, прибутку тощо. Найголовнішими в цій ситуації стаютьуправлінські відносини згрупованості.
7.        Цілеспрямованістьу досягненні кінцевого результату. Позитивні результати діяльності підприємствов змозі одержати лише у зовнішньому середовищі, будуючи відносиниспівробітництва з іншими суб'єктами господарювання.
Іншийпідхід до принципів менеджменту є прикладним, тобто вважається, що такіпринципи розробляються для потреб конкретного підприємства (компанії). Оскількиостанні відрізняються одне від одного напрямком свого бізнесу, історією тощо,то подібних принципів може бути безліч. Підприємства мають створити такіправила менеджменту, які забезпечували б успіх. Головною метою є непроголошення цих принципів, а підкріплення їх реальними діями. У.Томас — молодий американський бізнесмен, президент компанії ІВМ, підкреслив: «Длятого, щоб вижити і досягти успіху, будь-якій фірмі потрібен набір здоровихпринципів, на яких би вона ґрунтувала свою політику й усю діяльність. Але щеважливіше — неухильне дотримання цих принципів».
На завершення розгляду питання слід звернути увагу і на успішні спробивітчизняних підприємців. Зокрема, закрите акціонерне товариство «Оболонь»керується двома основними принципами у своєму менеджменті: багатопрофільністьвиробництва та формування масового попиту на продукцію, які дали змогу нетільки вижити після виходу з монопольної структури «Укрпиво», а йвийти на зовнішні ринки.
Для ефективного управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємствампотрібна адекватна умовам їх роботи структура управління. Організаційнаструктура управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства визначаєтьсяпередусім тими цілями та засадами, які вона покликана здійснювати. Тожструктура підприємств може включати три групи функціональних відділів і служб:
1. Групу відділів та служб, які здійснюють планування.
2. Групу відділів, що займаються маркетингом.
3. Групу відділів, що забезпечують прийняття та виконання управлінськихрішень.
Створеннятакої розгалуженої структури управління зовнішньоекономічною діяльністюхарактерне для всіх підприємств (незалежно від їх організаційно-правовоїформи), коли їх діяльність повністю зосереджена на зовнішніх ринках. Однаккількість таких підприємств значно менша ніж кількість підприємств, щозаймаються виробництвом. На промислових підприємствах, що беруть активну участьу зовнішньоекономічній діяльності, зовнішньоекономічний апарат існує, якправило, у двох формах:
1.        Зовнішньоекономічнийвідділ як структурний підрозділ підприємства.
2.        Зовнішньоторговельнафірма як відносно самостійний підрозділ.
Такимчином, подібна спеціалізація в межах організаційної структури різко збільшуєпотенційну ефективність підприємства (організації). Однак для того, щобреалізувати цей потенціал, керівництву необхідно ввести до організаційноїструктури механізм координації та інтеграції всіх підрозділів. Для інтеграціїпідприємств (організацій), що діють у стійкому навколишньому середовищіпідходять методи, пов’язані з розробкою правил та процедур, ієрархічнимиструктурами управління підприємствами (організаціями), які функціонують у більшмінливому навколишньому середовищі, віддають перевагу проведення інтеграціїшляхом установлення індивідуальних взаємозв'язків, організації роботи різнихробочих груп та проведення нарад між ними.

РОЗДІЛ3. СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЯК ОДНА З НАЙЕФЕКТИВНІШИХ ФОРМ ВЕДЕННЯ МІЖНАРОДНОГОБІЗНЕСУ
3.1Історія виникнення спільних підприємств
Відомо,що найпоширенішою та найефективнішою формою здійснення підприємництва вміжнародній діяльності країни є спільне підприємство, яке сприяє промисловомурозвитку країни, наближення її виробничої та соціально-економічноїінфраструктури до світового рівня.
Самтермін «спільне підприємство» виник по аналогії з англійським «joint venture», яким позначався цей типпідприємств на заході. За даними вчених, це позначення виникло у Великобританіїдля визначення існуючих в ті часи об’єднання «Мерчант Венчерс», «Джентльмен Адвенчерс», щозаймалися торгівлею в XVI-XVII ст. «Едвенчерс» (adventures) – об’єднання, сферадіяльності яких поширювалася на спільну закупівлю і обіг товару з їхперепродажем і розподіленням ризиків серед партнерів. В результаті цих видівдомовленостей виникли «joint stock companies», які в свою чергу далипоштовх виникненню «incorporated joint stock companies».
Першіспільні підприємства (СП) були створені в епоху так званої «вільноїконкуренції» в ІХ ст. В ХХ ст. спільні підприємства отримали широкерозповсюдження в сфері обігу, а до середини століття стали типовою формоюорганізації виробництва монополістичним капіталом. За даними вчених, до 1959року близько 1000 американських корпорацій створили 345 спільних підприємств.
Якщоспочатку такі підприємства виникали для здійснення крупномасштабних проектів вгалузях видобувної промисловості США і будівництві, то з 60-их роківспостерігається процес інтенсивного створення спільних підприємств у галузяхобробної промисловості. Так, за період із 1960 по 1969 роки 1131 американськафірма створила 520 спільних підприємств переважно в галузях обробноїпромисловості.
Слідвідмітити, що в дослідженнях учених на дану тему не існує єдиної думки зприводу визначення цього типу підприємств. В спеціалізованій економічній таюридичній літературі поширені різноманітні терміни – «спільні підприємства»,«змішані підприємства», «спільні компанії», «підприємстваз участю іноземного капіталу». Самим же терміном «спільнепідприємництво» позначаються в сучасній західній економічній літературірізноманітні форми співробітництва або кооперації між фірмами. Це поняттятлумачиться розширено, що відбиває зростаюче число угод, які заключаютьсякомпаніями не на принципі участі в капіталі.
Упрацях деяких вітчизняних авторів спільне підприємство позначається через «усіформи узгоджень, посередництвом яких діяльність двох чи більше фірмфункціонально інтегрується (не повністю, але частково); це можуть бути операціїв сфері купівлі-продажу, наукових досліджень, добування ресурсів, виробничогопроцесу НТП і основних засобів, надання послуг». У більш вузькому змістіспільне підприємство визначається вченими-економістами західних країн якстворена двома чи більше партнерами економічна одиниця – підприємство, деобидві сторони мають крім вкладу, вираженого умовним капіталом, право наприйняття рішень, які впливають на управління даним підприємством. Деякідослідники визначають в якості основної ознаки спільних підприємств паритетнуучасть партнерів в акціонерному капіталі підприємства, позначаючи спільнепідприємство як «знову створені і формально самостійні… акціонернітовариства, засновані на паритетних початках, — така основна їх відмінність відзвичайних філіалів зі змішаним капіталом, де доля акцій… може бути різною».
Вдоповіді Європейської економічної комісії з питань спільного підприємництваспільне підприємство визначалось як «підприємство, корпорація читовариство, яке створюється двома чи більше компаніями, індивідами чиорганізаціями, в меншій ступені одна з яких, що мотивується отриманнямприбутку, намагається розширити свою діяльність за рахунок нового бізнесу надовгостроковій основі. Власність розподіляється між партнерами за принципомбільш-менш рівного володіння без абсолютного переважання одного з них». Намою думку, це визначення є найбільш оптимальним, а також і досить актуальним насьогоднішній день.
Такимчином, спільне підприємство може пояснюватися як у вузькому, так і в широкомузмісті. Але все ж як форма економічних міжнародних відносин спільніпідприємства закономірно розвиваються в ході еволюції міжгосподарськихзв’язків, що пояснюється їх перевагами в порівнянні з іншими формамиспівробітництва.
3.2 Розвиток і нормативно-правова базадіяльності спільних підприємств в Україні
Технологічний розвиток виробництва у XX столітті,особливо в другій його половині, зблизив провідні держави світу в багатьохсферах їхньої діяльності. Це зближення значною мірою забезпечується спільнимпідприємництвом, тобто співробітництвом з іноземними підприємствами тавиробничими об'єднаннями.
Необхідно відмітити, що спільні підприємства сприяють розвиткунаціональної науково-дослідницької бази; підвищують попит на ціни нанаціональні фактори виробництва; стимулюється конкуренція; збільшуютьсяекспортні надходження у вигляді податків на діяльність міжнародного спільногопідприємництва; в умовах слабкого контролю використання державних позик ризикпереноситься на іноземних інвесторів, які самостійно розв’язують проблему самоокупності.
Навіть за рівних технологічних умов ефект спільного підприємництвадає корпораціям та фірмам розвинених країн можливість зниження їх витрат уконкурентній боротьбі за рахунок спільного освоєння ринків збуту. Крім того,при імпортних обмеженнях щодо вивезення продукції іноземного виробництва,створення спільних підприємств для іноземного виробника виступає найбільшприйнятним способом проникнення на ринки співзасновників. Організація спільногопідприємства дозволяє використовувати знання партнером внутрішнього ринку своєїкраїни, і тим самим зменшувати ризик, та отримувати нову сировинну базу, матидешеву робочу силу.
Взагалі, спільні підприємства класифікують за такими ознаками:
-           За комплексним співробітництвом – на рівноправні й договірні;
-           За місцезнаходженням – на вітчизняні і міжнародні;
-           За видом зв’язку економічних етапів – на горизонтальні, вертикальні тадіагональні;
-           За впливом на управління – на рівноважні та асиметричні.
Перед тим, як почати свою діяльність, засновникам спільного підприємстваслід вирішити, у якій організаційно-правовій формі створювати підприємство.Крім того, засновникам необхідно до державної реєстрації підприємства вирішитидля себе такі питання, як вибір назви підприємства, склад його засновників,місцезнаходження, розмір статутного фонду, процентне відношення внесківзасновників, сфера діяльності фірми.
Назва підприємства повинна бути новою і відповідати вимогам статті2 Закону «Про господарські товариства». Для державної реєстраціїзасновники спільного підприємства подають відомості і документи, передбаченіПоложенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності,затверджені Постановою Кабінету Міністрів від 29.04.1996 р. №276.
У випадку, якщо підприємство планує здійснювати види діяльності,які потребують отримання спеціального дозволу (ліцензії) згідно зі ст.4 ЗаконуУкраїни «Про підприємництво», необхідно їх отримати до початкупрактичної діяльності.
Крім того, створення спільного підприємства передбачає вибірстратегії та мотивів, які обґрунтовують це започаткування. Вони поділяються назагальні та спеціальні. Основними стратегіями створення спільних підприємстввиступають:
-         підвищення ефективності виробництва;
-         розширення зовнішньоекономічних операцій;
-         зменшення ризиків;
-         розвиток за рахунок залучення інвестицій технології та підвищеннякваліфікації.
Мотиви створення спільних підприємств залежать від критеріїввибору партнера, в якості яких виступають ринкові умови і спрямуваннядіяльності, розмір підприємства, його місцезнаходження, ресурси, технологічністандарти, культуру і метод керівництва.
Щодо стратегії розвитку спільних підприємств, то вона маєформуватися на основі глобальної стратегії зовнішньоекономічної діяльності,маркетингової, виробничої, фінансової стратегії і стратегії науково-дослідницькихробіт.
Структуру розробки стратегії управління підприємством можназобразити так (див. ст.36) [4].
Досвід різних країн світу, зокрема Китаю, свідчить, що створенняспільних підприємств – ефективний шлях випуску високоякісної конкурентоспроможноїпродукції. Така ефективність забезпечується багатьма факторами:
-         прямоюзацікавленістю іноземного партнера у швидкому освоєнні прогресивної технології,в її подальшому вдосконаленні, у своєчасній заміні виробничого устаткування, вконтролі за якістю продукції, яка випускається, в поділі між партнерами всієїміри ризику;
-         отриманнямдоступу до певних видів техніки, яку неможливо придбати за каналами ліцензійноїторгівлі через існування обмежень;
-         істотнимпідвищенням продуктивності праці (в середньому вдвічі);

/>
Рис.3.1. Структура розробки стратегії управління підприємством
-         можливоюзалучення прогресивної технології за каналами прямого інвестування, які непотребують додаткових витрат;
-         сприятливимиумовами для вдосконалення виробничої, галузевої та асортиментної структури;
-         зростаннямекспортного потенціалу;
-           встановленнямтісних і тривалих відносин ділового співробітництва з іноземними партнерами;
-           можливістюкомплексного отримання ноу-хау (разом з технологічною документацією татехнічною допомогою);
-         умовамидля підвищення кваліфікації національних кадрів;
-         урахуваннямздатності приймаючої сторони сприймати нову техніку та технології;
-         збільшенняммасштабів поширення технологічних нововведень;
-         можливістюстворення на базі діючих виробництв великої кількості об'єктів спільногопідприємництва шляхом розукрупнення великих підприємств і налагодженняінтеграційних зв'язків між суміжниками;
-         можливістюв межах ліцензійних угод, укладених додатково до договору при створенні СП,протягом 2 — 5 років освоїти самостійне виробництво імпортної продукції;
-         відповідальністюіноземних партнерів за високу ефективність виробництва протягом усього періодуфункціонування спільного підприємства.
Отже,кінцева мета створення спільного підприємства полягає переважно у прагненніодержати прибутковий ефект від взаємодії активів двох або більшої кількостіустанов, розташованих у різних країнах і спроможних поєднати свої зусилля ітехнологічні можливості задля досягнення максимальної вигоди від виробництва.
3.3Аналіз діяльності вітчизняних спільних підприємств
Відомо,що залучення та використання іноземних інвестицій шляхом створення спільнихпідприємств є одночасно і засобом виходу держави із самоізоляції, а такожвключення її до системи міжнародного розподілу праці. Іноземні інвесторизацікавлені також зацікавлені у створенні спільних підприємств. Це зумовлюєтьсяможливістю отримати більший доступ до внутрішнього ринку країни, де розташовуєтьсяспільне підприємство, ніж за умов імпорту, який стримується нестачею вільноконвертованої валюти. Доступнішими стають для інвесторів і ресурси цієї країни.
Зокремав Україні на кінець 2000 р. найбільша кількість спільних підприємств (понад 95%) діяла в обробній промисловості, в тому числі 22 % — у машинобудуванні іметалообробці, 12% — у деревообробній і целюлозно-паперовій галузях.Найпотужніші спільні підприємства (з кількістю штатних працівників 373)створені у паливній промисловості.
Вцілому в останні роки діяльність спільних підприємств в Україні булаприбутковою. Загальний прибуток тут у 2000 р. становив близько 500 млн. грн.Однак у промисловості країни від діяльності спільних підприємств збитки на 35 %перевищували прибутки. Найбільша різниця між прибутками і збиткамиспостерігалась у сільському господарстві та заготівельній галузі. Збитки тутвідповідно в 15 та 376 разів перевищували прибутки. Зате зі значними прибуткамипрацювали спільні підприємства в таких галузях, як будівництво (прибутки перевищувализбитки в 6.3 рази), наука і наукове обслуговування (в 14.4 рази), а такожматеріально-технічне постачання і збут (в 688 разів).
Прикладомдіяльності спільних підприємств в Україні можуть бути спільні підприємстваНаціональної академії наук України. На базі науково-дослідних організаційзасновано 30 спільних підприємств. До них, зокрема, належить фірма «Річ», створена на базі Інституту проблем матеріалознавства тафірми «Ашурст Технолоджі Корпорейшн» (США). Вона створена для виробництванових ефективних матеріалів.
Спільнепідприємство «Анні» та «МІКАСС» Аньшанськоїелектронно-електричної компанії (Китай), і фірми «ВМІ» (Словаччина),та Інституту імпульсних процесів і технологій (Україна) плідно працюють надрозробкою і впровадженням електророзрядних технологій, які належать допрогресивного технологічного напрямку розвитку матеріального виробництва –застосування імпульсної технології обробки предметів праці.
Значнимє обсяг експортно-імпортних операцій фірми "Інтерм" – спільногопідприємства, заснованого інститутом електрозварювання ім. Є.О. Платона. Обсягвиконаних експортно-імпортних операцій цієї фірми у 2001 році обчислювавсявідповідно 315 та 250 тис. грн. Частина надходжень від міжнародної діяльності узагальному її фінансуванні сягає 80%. На експорт виготовлялися біметалічнілисти, гранульований карбід, вольфрам, проводилися дослідні роботи зізварювання високо нікелевих сплавів.
Відомо,що для проведення реконструкції і залучення іноземних інвестицій САТ "Єнакіївськийметалургійний завод" в жовтні 1999 року спільно з компанією «Leman Commodities» (Швейцарія) заснувало спільнепідприємство СВТ «Метален». Воно спеціалізується на випуску катаноїзаготовки, стрижневого прокату і металічної заготовки. Підприємство входить вчисло крупніших виробників в Україні сталі і металічної заготовки з часткою взагальноукраїнському виробництві 5,8% і 5,5% відповідно. Продукція має попит вкраїнах СНД, Близького Сходу, Центральної та Латинської Америки, а також українах Європи. На даному етапі розвитку «Метален» виготовляє 2,7 млн. т. сталів рік. А в перший рік роботи (2000) підприємство отримало 32,6 млн. чистогоприбутку. Наступний рік був ще більш успішним – об’єм чистого прибутку зріс майже в 4рази – до 122 млн. грн., що призвело до того, що «Метален» зайняв 29 місце по об’єму отриманого чистого прибутку середвітчизняних компаній і 5 – серед виробників металопродукції.
Щеодне українсько-американське спільне підприємство — виробничо-торгова фірма «ЕКМІ», створено в 1993 році. Статутний фонд компанії – 1,65 млн.дол.; його 90%-ва частка належить 4 фізичним особам – громадянам України.Річний обіг спільного підприємства – 22 млн. грн. В 2002 році підприємствомбуло вироблено 12 млн. упаковок готової продукції (косметичні засоби), за першепівріччя нинішнього року – близько 7 млн. підприємство експортує до 60% готовоїпродукції в країни СНД, Східної Європи.
Необхідновідмітити, що в серпні минулого року стало відомо, що в місті Харкові почалосябудівництво підприємства по виробництву контейнерів із поліетиленової тканини.Спільне підприємство «Debant-Україна». Засновники спільного підприємства – СВТ ПКФ «Евікем»(місто Харків) і турецька компанія Debant-Group.Загальна сума інвестицій складає 800 тис. дол., з них 136 тис. вкладе СВТ ПКФ «Евікем»,а 664 тис. — Debant-Group. Слід також зазначити, що найбільшаконцентрація спільних підприємств характерна для Києва (20% від загальноїкількості підприємств), а також Одеси, Харкова, Дніпропетровська, Севастополя.
Економічнізв’язки, що виникали при створення спільних підприємств, можна характеризуватияк фінансово-інвестиційні (які полягали у ввезенні капіталу в Україну) тазовнішньоторгівельні (включали рух експортно-імпортних товаропотоків). Вінзабезпечувався наявністю в Україні висококваліфікованих спеціалістів ітехнологій розробки науково-технічної продукції, можливістю надання виробничихплощ і підсобних приміщень, можливостями постачання комплектуючих за світовимистандартами і обладнання, досвідом маркетингової діяльності та зв’язками назовнішньому ринку. Але, на жаль, далеко не всі спільні підприємства, створені востанні роки, виявилися життєздатними, а їхня продукція конкурентоспроможною.Здебільшого тут далися взнаки відсутність досвіду просування своєї продукції наринок, недостатня обізнаність іноземних партнерів з місцевими умовами,недосконалість митного і податкового законодавства. Крім того, серйозноюпричиною «знекровлення» спільних підприємств, створенихнаприкінці 80-их на початку 90-их років, став розпад СРСР та економічного союзукраїн Східної Європи. Щоправда,багато спільних підприємств продовжують успішно просуватися на світовому ринку.Так, на відміну від спільних підприємств, створених на першому етапіреформування економіки, ті, що були засновані за останні п’ять років, виявилисястабільнішими. Крім цього, набагато розширилася сфера їхньої діяльності. Щодо співробітництваз іноземними інвесторами в матеріальній сфері економіки, а також у науці танауковому обслуговуванню, то воно позитивно впливає на науково-технічнийрозвиток економіки, бо створює можливості для наближення виробництва до рівнярозвинених країн світу.
РОЗДІЛ 4. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУМІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ
Як бачимо, Україна як держава Центрально-Східної Європи не можезалишатися осторонь дедалі глибших тенденцій інтеграції до європейськогоекономічного простору. Однак інтеграція характеризується як позитивними, так інегативними проявами, що особливо гостро відчувається останніми роками, зокремау вигляді світової фінансової кризи. Як показали дослідження, особливоїактуальності це питання набуває у зв'язку із сучасним станом українськоїекономіки, яка знаходиться на етапі зламу старих і створення нових умов їїфункціонування.
Сучасний стан міжнародних економічних відносин характеризуєтьсятим, що потоки капіталу значно перевищують обсяги руху товарів (послуг) ізовнішньої торгівлі. Давно сформований ринок капіталів існує, певною мірою,відособлено від інших ринків і найтісніше пов'язаний із валютним ринком якзасобом міжнародного руху грошей та капіталів. Ще кілька місяців тому булинадії, що уповільнення темпів зростання американської економіки відбуватиметьсяпри паралельному збільшенні економічного зростання країн Європи та Японії. Алесьогодні є всі підстави для висновків про уповільнення зростання і в цих країнах.У 2003 році світова економіка, втративши свій останній «рушійзростання» в особі економіки США, досить швидко почала «втрачатиоберти».
У Сполучених Штатах, виходячи з останніх економічних звітів,виробнича сфера й далі перебуває у досить глибокій рецесії, причому зростанняпродуктивності праці — одного із головних рушіїв тривалої економічної експансіїкраїни — уперше за останні 7 років практично зупинилося. Крім того, у 2003 роціспостерігалося збільшення військових витрат з одночасним процесом зменшенняфінансування соціальної сфери.
Але, незважаючи на певне уповільнення розвитку світової економіки,яке спостерігалося у 2001—2003 роках, у подальшому найімовірнішим є їїпожвавлення. Тенденції розвитку головних економічних партнерів України (Росії,країн СНД та Європи) позитивно впливають на розвиток економіки України ізростання суспільного добробуту. Як приклад можна навести можливе створенняєдиного економічного простору в межах дії програми європейського економічногопростору (ЄЕП) між Росією та Україною.
Крім того, завдяки здійсненню стимулюючої фіскальної та монетарноїполітики у розвинених країнах спостерігалося відновлення темпів зростаннясвітової економіки, починаючи від другого півріччя 2002 року. У 2002 році ВВПосновних торговельних партнерів України зріс у середньому на 3%, а у 2003 році— на 3,7%.
Українські підприємства у порівнянні з іншими вважають відноснозакритими для руху капіталу. Головними перешкодами для міжнародної мобільностікапіталу є обов'язковий продаж 50% валютної виручки експортерів та ліцензуванняу Національному банку України багатьох операцій резидентів, таких, як відкриттярахунків за кордоном, купівля іноземних цінних паперів, трансакції здеривативами й іншими інструментами, надання кредитів іноземцям, здійсненняпрямих іноземних інвестицій, купівля нерухомої власності за кордоном та ін.Протягом 2001—2003 років істотних зрушень у напрямку збільшення відкритостіпідприємств не було. Обмеження на рух капіталу в країні встановлюються з метоюзабезпечення стабільності на валютному ринку й запобігання відпливу капіталу.Ці засоби є виправданими тільки у перехідному періоді, тому у майбутньому НБУмає поступово відмовитися від їхнього застосування.
Також конфлікт інтересів базується на протиріччях економічноїсистеми України та економічних систем розвинених країн Європи, адже досіпоєднувалися: бюрократичне централізоване планування й управління, локальнекорпоративно-монополістичне регулювання, ринкове регулювання і програмування.До трансформаційних процесів повинні входити ринок капіталу й робочої сили, атакож стимулювання розвитку економічно самостійних, організованих, соціальнеорієнтованих суб'єктів господарювання та інститутів ринку.
Отже, розвиток світової економіки сповільнюється. Зокрема, суттєвезначення для збереження рівня розвитку спільних підприємств має стабільністьнаціональних валют і особливо валют, які відіграють провідну роль у світовихекономічних процесах. Нині помітні тенденції до зниження вартостіамериканського долара і зростання європейської валюти — євро. Економіка«зони євро» зростає повільно, а в економіці Японії відбуваєтьсяскорочення виробництва. Внаслідок цього спостерігається посилення песимістичнихочікувань домашніх господарств (щодо споживання) і підприємств (щодоінвестицій), сповільнюється світове економічне зростання.
П'яте розширення ЄС, безпрецедентне за кількістю нових членів іглибиною перетворень, створює принципово нову ситуацію для України. Урезультаті вступу до Європейського союзу західних сусідів України її кордонвідтепер збігатиметься зі східним зовнішнім кордоном ЄС. Довжина кордону зРумунією, Словаччиною, Угорщиною та Польщею сягне 1400 км. Таке безпосереднєсусідство з Європейським союзом позначиться і на відносинах України з ЄС таіншими державами, і на її внутрішньополітичному й соціально-економічномурозвитку.
Швидкість економічного зростання та збільшення кількості спільнихпідприємств залежить також від швидкості вступу України до Світової організаціїторгівлі (СОТ). Інституційну основу й координацію лібералізаційних торгівельнихпроцесів забезпечує СОТ. Через непослідовність зовнішньоторговельної політики(наприклад, можливий вступ України до ЄЕП) підготовка вступу України до цієїорганізації триває вже 8 років. Інтеграція має відбуватися за рахунокнарощування експортного потенціалу і поліпшення структури зовнішньої торгівлі,а також захисту внутрішнього ринку й підтримки національного товаровиробника.Однак важливою проблемою при вступі України до СОТ та інтеграції її вЄвропейський Союз залишається здійснення заходів щодо захисту інтересівнаціональних товаровиробників, збереження їхніх позицій на традиційних інайпривабливіших ринках збуту української продукції, визнання повного ринковогостатусу економіки України у США та ЄС, усунення дискримінаційної торговельноїпрактики у зовнішньоекономічних відносинах України. Крім того, вступ України доСОТ, який має відбутися не пізніше 2005 року, несе серйозні зміни для валютногоринку. Однією із ключових умов приєднання до СОТ є лібералізація фінансовогосектору, а саме дозвіл резидентам купувати фінансові послуги на територіїкраїн-членів СОТ. Це означає, що такі країни з розвиненим фінансовим сектором,як США і Японія, у межах двосторонніх переговорів порушуватимуть питання провідкриття українського ринку для філій своїх фінансових компаній, а такожлібералізацію режиму валютного регулювання.
Очікуваними наслідками вступу до СОТ є: укладання двосторонніхугод про доступ на ринок товарів і послуг; пристосування законодавства,інвестиційної та зовнішньоторговельної політики до вимог СОТ; зростанняконкуренції; збільшення довіри зарубіжних партнерів до України. Можливістьзастосування механізмів СОТ з урегулювання торговельних конфліктів дасть змогузменшити кількість дискримінаційних антидемпінгових заходів проти українськихтоварів.
Однак є й загальні негативні прояви міжнародних процесів вУкраїні. Наприклад, під час співпраці з міжнародними фінансовими організаціями(МФО) виділяють такі з них:
-    наявність нормативно неврегульованих питань, які визначаютьспівробітництво з МФО;
-    низька ефективність залучення і використання коштів МФО;
-    недосконала система управління підготовкою й реалізацією спільнихіз МФО проектів в Україні.
Сьогодні українські підприємства дедалі більше інтегруються усвітову систему національних економік, а також активно намагаються побудуватиекономічну систему, якісно однорідну з економічними системами розвинених країніз високим рівнем життя населення.
Слід також зазначити, що система забезпечення розвитку конкурентоспроможногопідприємництва може бути охарактеризована різноманітними кількісними і якіснимипоказниками економічного й соціального змісту. Так, до складу відтворювальнихекономічних характеристик треба насамперед долучати збільшеннянауково-технологічного рівня виробництва разом із зростанням обсягів інвестиційдля науково-інноваційного розвитку й індустріального оновлення як запорукуполіпшення умов праці; ступінь висококваліфікованої підготовки кадрів таїхнього творчого потенціалу; наближення до прогресивних, науково обґрунтованихнорм споживання; реалізацію заходів соціальної справедливості в умовахвиробництва, враховуючи демократизм управління суб'єктами господарювання нарізних рівнях. Окрім того, до складу критеріїв і показників входять насампередхарактеристики відомих нормативів, таких, як, творче довголіття, стан здоров'я,рівень освіти і культури, професіоналізм тощо. У сучасних умовах господарюванняланцюг економічних зв'язків охоплює не лише окрему країну чи певну групу країн.Усі країни світу перебувають у визначеній системі економічних відносин, якарозвивається за властивими їй законами. Інтернаціоналізація економіки набулаякісно нового змісту й досягла таких масштабів, що правомірно говорити простановлення глобально інтегрованої економіки, або про її глобалізацію. Склаласяй розвивається на нових засадах глобальна економічна система, що являє собоюцілісну сукупність країн світу, які міцно пов'язані одна з одною економічнимивідносинами.
Отже, нині для України актуальними і невідкладними є розроблення йреалізація комплексу конкретних практичних заходів щодо реалізації загальнихпринципів співробітництва з ЄС, подальше розгортання інститутів сприяннярозвитку відносин із ЄС на всіх рівнях — національному, регіональному ймісцевому, на рівнях державних і недержавних організацій. Також необхідноюумовою подальшого економічного зростання за рахунок використання зовнішніхзапозичень є відповідність Концепції комплексного розвитку (ККР), яку Світовийбанк успішно розробив і впровадив для країн-отримувачів кредитних ресурсів.
Для ефективної роботи ККР вимагає від країн-отримувачів виробитивласну чітку національну стратегію розвитку, з якою має узгоджуватисядіяльність донорів і міжнародних організацій. На мою думку, з одного боку, це єзапорукою чіткішої цілеспрямованості допомоги, з другого — дасть змогу уникнутидублювання допомоги й поліпшити рівень співпраці між усіма зацікавленимисторонами. Вироблення такого документа ставить країн-реципієнтів переднеобхідністю здійснення послідовних заходів політики, програм і проектів,швидкого проведення реформ, збалансованості реформ у різних сферах суспільногожиття, ефективного використання допомоги.
Можна виділити 4 принципи ККР:
1. Довгострокове цілісне бачення, яке передбачає належне йпослідовне вирішення пріоритетних завдань розвитку країни в межах єдиноїстратегії.
2.Визначальна роль країни у виробленні стратегії,коли країна-реципієнт сама розробляє програму розвитку і безпосередньо керуєнею, попередньо узгодивши інтереси уряду, громадянського суспільства йприватного сектору і подбавши про те, щоб усі зацікавлені сторони мали правоголосу у визначенні подальшого плану дій.
3.Встановлення стійкого партнерства між урядом,громадянським суспільством, приватним сектором, міжнародними організаціями йіншими зацікавленими сторонами, яке створить спільну основу, що узгоджуватимеїхні дії з державною стратегією, а також забезпечить провідну роль країни вплануванні й координації допомоги.
4.Отримання конкретних результатів, якіузгоджуються із загальними цілями задекларованої стратегії розвитку країни.
Наведені критерії були успішно втілені під час розробленнястратегії і надання технічної допомоги країнам-кандидатам на вступ доЄвропейського союзу. Нова стратегія допомоги Україні на 2004—2007 роки,розроблена Світовим банком у вересні 2003 року, містить принципи, визначеніККР. По-перше, стратегія допомоги має визначену стратегічну мету, яка полягає унаданні Україні допомоги для сталого розвитку і підтримки її на шляху вступу доСОТ і ЄС. По-друге, у стратегії передбачається співпраця Світового банку зіншими донорами (МВФ, ЄС, ІІ5АЮ тощо) з метою координації допомоги.
З усього вищесказаного можна зробити висновок, що зменшитинегативні прояви ведення міжнародного бізнесу в умовах інтеграційних процесівУкраїна зможе тільки на основі фінансового «оздоровлення»суспільства. Крім того, однією із головних умов має стати наближення рівнясуспільного добробуту до світового рівня. Саме у цьому разі, громадяни незазнають великих фінансових і моральних втрат після вступу України до європейськогоекономічного простору. Тільки комплексне вирішення цих завдань пришвидшитьінтеграційні процеси й позитивно вплине на загальний економічний рівень державиі, зокрема, на підвищення рівня суспільного добробуту всього українськогонаселення.

ВИСНОВКИ
Отже, як бачимо, розбудова незалежної України об'єктивно потребуєвходження її у світове співтовариство на організаційно-економічних засадахринкових відносин, а світогосподарські зв'язки стають одним із найважливішихфакторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективностінаціонального виробництва.
Розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додатковіможливості у розвитку соціальної сфери та у створенні належних умов длязадоволення життєвих потреб народу України. Також входження в систему тіснихсвітогосподарських зв'язків суттєво модифікує в країні процес відтворення,збільшує загальний обсяг виробництва і його ресурсний потенціал, надаєможливості прилучатися до останніх надбань світової науки і техніки.
ДляУкраїни особливо цінним є досвід взаємного узгодження інтересів, накопиченийіншими країнами (оскільки він ґрунтується на політико-економічних інструментах,а не директивно-командних методах), а також реалізація важливих принципівміжнародної діяльності, таких як: політичне визнання України, забезпеченнятериторіальної цілісності, створення адекватної системи національної безпеки,побудова демократичної держави, безумовне виконання міжнародних зобов'язань, участьу глобальних і регіональних політичних процесах, формування відповідногозаконодавства і опрацювання ефективних механізмів його виконання.
Крім цього, як показали дослідження, входження України в сучаснийцивілізаційний процес можливе лише на базі відкритості економіки i вимагаєрадикального реформування господарської системи, тобто надання їй рис,характерних для інтегрованих у світову систему національних економік. Цейпроцес складний і тривалий, оскільки пов'язаний з реорганізацією відносинвласності, структури виробництва, системи розподілу, створення ринкової інфраструктури.Тому для входження України в світову економічну систему їй необхідне виконаннятаких передумов:
¾       забезпечення економічної й інституційної підтримки національногосуверенітету;
¾       проведення оцінки економічного потенціалу і визначення напрямківструктурної перебудови;
¾       розробка і забезпечення реалізації обґрунтованої програми переходуринкових відносин з пріоритетом роздержавлення і приватизації, соціального захистунаселення;
¾       оцінка експортного потенціалу, вироблення експортно-імпортної стратегіїмеханізму регулювання міжнародної діяльності;
¾       зміцнення національної грошової одиниці з її включенням у систему міжнароднихрозрахунків;
¾       вирішення проблеми зовнішньої заборгованості;
¾       формування почуття власної національної гідності, створення умовсоціально-культурної життєздатності національних меншин України.
Практичні ж заходи щодо створення нового механізму організації тарегулювання міжнародних зв’язків пов’язані, на мою думку, з вирішенням трьохосновних блоків проблем:
1)        формуваннямнеобхідної законодавчої бази;
2)        створеннямвідповідного економічного середовища;
3)        розвиткомінституційних структур, що регулюють міжнародні зв’язки.
Тому комплексне вирішення цих завдань та дотримання основнихпринципів міжнародної діяльності (суверенність; свобода підприємництва;юридична рівність і недискримінація; захист інтересів суб'єктів господарювання;еквівалентність обміну; неприпустимість демпінгу) пришвидшить інтеграційніпроцеси й позитивно вплине на загальний економічний рівень держави і, зокрема,на підвищення рівня суспільного добробуту всього українського населення.
Впевнена,що всебічне поліпшення інтегрування національної економіки у світовеспівтовариство, демократизація дозволять здійснити ринкові перетворення,повніше реалізувати трудовий потенціал, відродити виробництво, залучити новінаукові розробки і створити сприятливі умови життя в незалежній Україні.

СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.            ЗаконУкраїни «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р.№959-ХІІ (зі змінами та доповненнями 2000-2001 року).
2.            АлександроваВ., Гороховатська М., Щедріна Т. Спільне підприємство як форма трансфертутехнологій //Вісник НАН України. – 2001. — №12. – С.24-31.
3.            БагроваІ.В., Редіна Н.І., Власик В.Є., Гетьман О.О. Зовнішньоекономічна діяльністьпідприємств. – Дн-ськ.: ДДДЕІ,2002. – 585с.
4.            ВолошинА. Спільне підприємство //Вісник Тернопільської академії народногогосподарства. – 2002. — №7/2. – С.15.
5.            ГордейО.Д. Суспільний добробут в умовах інтеграційних процесів //Фінанси України. –2004. — №5. – С.38-43.
6.            ГребельникО.П., Романовський О.О. Основи зовнішньоекономічної діяльності. – К.: Деміур,2003. – 296 с.
7.            Дерев’янко Б. необхідність підтримкивітчизняного великого бізнесу //Господарське право. – 2004. — №7. – С.71.
8.            Дьячук С.Новости компаний //Бізнес. – 2004. — №53. –С.87.
9.            Економіка:проблеми, теорії, практики. – Збірник наукових праць. Випуск 108. – Дн-ськ:ДКЦ. – 2001. – С.124.
10.         КозикВ.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини:Навч.посібник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 406с.
11.         Науковийвісник, Збірник наукових праць Академії ДПС України. – 2002. — №3(17). – С.135.
12.         ПетроваМ. СП ООО «Метален» //Економіст. – 2003. — №3. – С.45.
13.         ПосланняПрезидента //Економіст. – 2003. — №5. – С.42-43.
14.         ПосланняПрезидента //Економіст. – 2004. — №7. – С.76.
15.         СеменовК.А. Международныевалютные и денежные отношения. – М: Изд-во ТЕИС, 1999. – 176с.
16.         СтровськийЛ.Е., Казанцев С.К. идр. Внешнеекономическая деятельность предприятия: Учебник для вузов. – 2-еизд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 823с.
17.         ТищенкоЛ. СПООО ПКФ «Евікем» //Економіст. – 2003. — №5. –С.41-42.