ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВІДНОСИН МІЖ США І ЛАТИНСЬКОЮАМЕРИКОЮ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ
1.1 Лівийповорот в країнах Латинської Америки
1.2 Боліваріанськаальтернатива для країн Латинської Америки
РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМ У ВІДНОСИНАХ МІЖСША І КРАЇНАМИ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ
2.1 Економічнаспівпраця: МЕРКОСУР, НАФТА
2.2 Політичнакооперація
РОЗДІЛ 3. ВІДНОСИНИ МІЖ США І КРАЇНАМИ ЛАТИНСЬКОЇАМЕРИКИ В ХХІ ст.
3.1 Зміни в політиці США
3.2 Політика країн Латинської Америки відносно США
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
латинськийамерика штат політика
ВСТУП
Актуальність теми. Латинська Америка, яка є величезним регіоном звеликим потенціалом для розвитку, як і США — один з найголовніших політичнихцентрів, мають великий вплив на економічні та політичні процеси у світі.Процеси інтеграції в сучасному світі досягли такого рівня, що політичнанестабільність в одному регіоні або країні може негативним чином вплинути наекономіку майже всього світу. Латинська Америка має великі запаси майже всіхвидів природних ресурсів, яких не вистачає США. Проте сьогоднілатиноамериканські країни вже не бажають бути «сировинним придатком» економічнорозвинених країн і залежати від них. Це викликає певні складнощі у відносинахміж країнами Латинської Америки і США, які поки не можуть повністю змінити своєставлення до регіону.
Незважаючи на те, що в даній роботі розглядаються тількивідносини між США і країнами Латинської Америки, за викладеними в ній фактамиможна судити в цілому про характер відносин між економічно розвиненими ікраїнами, що розвиваються.
Історія відносин між США і країнами Латинської Америкиналічує близько двохсот років, проте в рамках даної роботи розглядаєтьсяневеликий відрізок часу — кінець XX-початок XXI століття. 90-і рр. XX століттявикористані в якості відправної точки тому, що в цей період відбувається змінасвітового порядку, розпад біполярної системи і посилення процесів сепаратизму.Поступово починає складатися багатополярний світ, в якому Латинська Америкаграє важливу роль.
Об'єктом вивчення є країни Латинської Америки та безпосередньо США, а предметом — розгляд відносин між Латинською Америкою і США на сучасному етапі.
Метою роботи є вивчення змін у відносинах між країнами Латинської Америкиі США. Завдання — вивчити розвиток країн Латинської Америки в зазначенийперіод часу, простежити зменшення залежності країн регіону від США, створеннявласних інтеграційних об'єднань, а також зміни у зовнішній політиці Сполучених ШтатівАмерики стосовно країн Латинської Америки.
Джерельна база. Для написання роботи важливими були окремі угоди та конвенції.Основні умови договору про вільну торгівлю, механізми таструктуру митного союзу і спільного ринку країн Латинської Америки (Аргентина,Бразилія, Уругвай, Парагвай) визначив Асунсьонский договір [3]. Сприяння торгівлі та кооперації між країнами Латинської Америки та Карибського басейну на основіБоліваріанського альянсу – висвітлено в Торговому договорі народів [4].Детальніше визначені проблеми безпеки та шляхи їх подолання у Міжамериканськійконвенції проти тероризму [5].
Під час опрацювання матеріалів та написання курсової роботибуло використано такі методи дослідження як, пошук, аналіз джерел,історичний, класифікації та періодизації.
Структуракурсової роботи. Робота складається зі вступу, трьохрозділів, які в свою чергу поділені на підрозділи, висновків та спискувикористаної літератури.
РОЗДІЛ 1
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВІДНОСИН МІЖСША І ЛАТИНСЬКОЮ АМЕРИКОЮ КІНЦЯ XX– ПОЧАТКУ XIСТОЛІТТЯ
1.1 Лівийповорот в країнах Латинської Америки
На сьогоднішнійдень в більшості країн Латинської Америки при владі перебувають політики лівоїорієнтації. Багато дослідників відзначають, що ліві рухи в Латинській Америціза змістом і спрямуванням своєї діяльності відрізняються від східно-тазахідноєвропейських аналогів, де ліві партії, звичайно, присутні в політиці,але не є визначальними. За одинадцять років — з 1998-го — по 2009-й роки учотирнадцяти країнах Латинської Америки (у Венесуелі — тричі, Бразилії, Чилі,Аргентині — двічі, Уругваї, Болівії, Еквадорі, Нікарагуа, Перу, Коста-Ріці,Панамі, Гватемалі, Парагваї, Сальвадорі) до влади приходять ліві уряди,причому демократичним, конституційним шляхом.[11]
Тим не менш,незважаючи на характерну для всіх вище перелічених держав, ліву орієнтацію,спектр політичних режимів в них варіюється від лівоцентристських дореволюційних вкрай лівих. Винятком є лише невелика група країн,зокрема, Колумбія, Перу і Мексика, хоча, що стосується Мексики, то перемогаконсерваторів на останніх виборах була досягнута при тому ж рівні законності,що і перемога Буша на президентських виборах 2000 року. Але насправді питанняне в тому, чи полівішала Латинська Америка, а в тому, наскільки вона вліво вонавідійшла.[8]
Зараз, можнанадати чотири аргументи на користь того, що в Латинській Америці відбувся«лівий поворот». По-перше, всі згадані країни в тій чи іншій мірідистанціювались від США. Адміністрацію Буша аніскільки не засмутила перемогаїхніх політичних суперників в Латинській Америці, скоріше навіть навпаки. Тодіяк, у минулому варто б в якій-небудь латиноамериканській країні встановити режим,що не відповідав інтересам США, як Вашингтон відразу ж починав кампанію зповалення новоспеченого лідера і зміни державного ладу. Проте втрата певноїчастки політичного впливу США у світі, супроводжується наростаючоюстурбованістю з приводу військових дій на Близькому Сході, де події останнімчасом розвиваються не в їх користь, схоже, позбавила США тих важелів тиску, яківони колись використовували у відношенні Латинської Америки. Провал спробиповалення режиму У. Чавеса в 2002 році тому пряме підтвердження. У 2003 роціСША не змогли домогтися підтримки двох латиноамериканських держав у рамках РадиБезпеки (на той момент Латинська Америка була представлена Чилі і Мексикою) з питаньрезолюції, легітимізує вторгнення американських військ до Іраку. Під часостанніх виборів Генерального Секретаря Організації Американських Держав (ОАД),вперше в історії організації кандидат, якого підтримував Вашингтон, зазнавпоразки. Коли ж цього року у Колумбії, у одного з небагатьох найбільш вірнихсоюзників США в Латинській Америці, виникли серйозні розбіжності з Еквадором іВенесуелою, вся Латинська Америка стала солідарна з саме двома останнімидержавами. В даний час Еквадор відмовляється пролонгувати договір пророзміщення американської військової бази на своїй території.[14]
По-друге,безпосередньою причиною «лівого повороту» в Латинській Америці став повсюднезростання активності політичних рухів корінного населення, в першу чергу вМексиці, Болівії і Центральній Америці. Корінне населення латиноамериканськихкраїн багато років було одним з найбільш гноблених верств населення і,природно, ніяким чином не брало участі в політичному житті своїх держав. Алесьогодні президент Болівії є представником саме корінного населення, що вчерговий раз доводить, що в Латинській Америці сталася справжня соціальнареволюція. Зміцнення позицій цих рухів у країнах Центральної Америки сталочіткою, стійкою внутрішньополітичною тенденцією.[11]
По-третє,необхідно відзначити відродження теології визволення в Латинській Америці. Триостанніх понтифіки були відзначені ярою боротьбою Ватикану з поширеннямподібних ідей у суспільстві, по суті, настільки жзапеклою, що й боротьба Вашингтона з урядами лівого спрямування в 50-60-ті рокиХХ століття. Прихильники теології звільнення не мали ніякої можливості вільнопропагувати свої ідеї, а симпатизують їм священнослужителі зміщувалися,поступаючись своїми постами ставленикам Ватикану. Тим не менш, великий впливтеологія визволення справила на католицькі руху в Бразилії, де вони в значніймірі процвітали. Президенти Еквадору та Парагваю виявилися вихідцями саме зцього середовища. Враховуючи, наростаючу активність протестантськихєвангельських груп в Латинській Америці, Ватикан, в кінці кінців, дещо послабивтиск на теологів.[14]
І нарешті,по-четверте, не можна не відзначити той факт, що Бразилія всіма силаминамагається стати лідером регіону Південної Америки. Саме по собі це звичайноне означає поворот Латинської Америки вліво, але в контексті процесівформування багатополярної системи виникнення таких полюсів знижує політичнийвплив не тільки США, але в цілому країн глобального півночі, в рамках осіПівніч-Південь. Активна діяльність Бразилії в роботі групи країн G-20, завеликим рахунком, позбавила СОТ можливості проводити політику в неоліберальномуруслі.[11]
Отже, політичнийцентр ваги в Латинській Америці змістився вліво, повернувшись в положеннядесятирічної давності, при цьому в цілому не можна не відзначити, що ці подіївідбулися не метафізично, але в силу глобальних тенденцій. Малося на увазі«лівий поворот», що відбувся в країнах Близького Сходу та Східної Азії. Більшетого, справжні тенденції спостерігаються навіть у США. Беручи до уваги тойфакт, що наслідки світової економічної кризи в недалекому майбутньомувиявляться ще більш гнітючими, «лівий поворот» стане цілком можливим і в США.
1.2 Боліваріанськаальтернатива для країн Латинської Америки
Симон Болівар, завойовуючи незалежність длялатиноамериканських республік, вірив, що на місці іспанських колоній з'явитьсяне безліч розрізнених і часто ворогуючих між собою держав, а єдина сім'я народів,що будують свою долю самостійно, але спільно.
Боліваріанська модель зародилася в кінці 1990-х рр… уВенесуелі. У 1998 році президентом Венесуели був обраний Уго Чавес (післяперемоги на виборах до Національної Асамблеї нової політичної організації — РухV республіки), який проголосив себе послідовником Симона Болівара ізапропонував нову «боліваріанську» ідеологію, в основі якої лежали ідеї захистунаціональних інтересів і соціального справедливості. У політичній сферіпередбачалося встановити демократію з реальним, а не формальним участю народу уприйнятті рішень. У першу чергу були проведені політичні реформи (введена новаКонституція, створені нові гілки влади тощо). Після повторної перемоги У.Чавеса на виборах 2001 року, стали проводитися перетворення в соціальній таекономічній сферах (мета — створення соціально орієнтованої економіки)[22]. Призупиненняприватизації алюмінієвої та нафтової промисловості торкнулася інтересіввеликого і приватного іноземного капіталу, невдоволення яких призвело до спробипутчу 11 квітня 2002 року, який був організований проамериканської опозицією ітехнологічно дуже нагадував «кольорові революції» у країнах СНД. Слідом заВенесуелою в країнах Південної Америки один за одним до влади стали приходитилідери, які відкидали неоліберальну ідеологію, «вашингтонськийконсенсус», і вірили в альтерглобалістске гасло "Інший світможливий!" [11]. У жовтні 2002 р. президентомБразилії був обраний Лула, ветеран профспілкового руху і лідер Партії трудящих;в травні 2003 р. в Аргентині яка знаходилася в глибокій економічній кризі, президентомстав Нестор Кіршнер; в березні 2005 р. Табаре Васкес став першим лівимпрезидентом в історії Уругваю, у 2006 році соціалістка Мішель Бачелет очолилаЧилі, а захисник прав корінного населення Ево Моралес — Болівію.
З 2004 року президент Венесуели У. Чавес починає робитикроки, спрямовані на економічну інтеграцію Латинської Америки. З Бразилією таАргентиною були підписані угоди про співробітництво в галузі торгівлі таенергетики.
Венесуела, Куба іБолівія оголошують про створення потрійного союзу для боротьби з імперськоюполітикою США. Президент Венесуели Уго Чавес заявив, що ці держави «йдутьшляхом побудови соціалізму і розгрому капіталізму». Відповідно до слівУ.Чавеса, Боліваріанська альтернатива і договір про вільну торгівлю длялатиноамериканських країн є складовими частинами стратегії боротьби замериканським імперіалізмом. Президент Венесуели попередив США, що у випадкуякщо Вашингтон наважиться зробити якісь силові дії проти будь-якої з трьохкраїн, Білий дім зіткнеться з лютим опором. Уго Чавес знаходиться в Ла-Пасе, дебере участь в зустрічі глав держав Болівії, Венесуели і Куби. Кубу на самітіпредставляє віце-президент країни Карлос Лахе [13]. Боліваріанська альтернатива для латиноамериканських країн,була створена в травні 2005 року Кубою і Венесуелою на противагу американськійЗоні вільної торгівлі.
У 2006 р. після приходу до влади Ево Моралеса до проекту приєдналасяБолівія. Сьогодні в неї входять Венесуела, Куба, Болівія, Гондурас, Нікарагуа іДомініканська республіка, а також Еквадор (має статус спостерігача).
АЛБА кладе в основу своєї діяльності принцип «кооперативнихпереваг», який протиставляється концепції «порівняльнихпереваг». Модель «кооперативних переваг» передбачає усуненнянерівності у розвитку через різні компенсаційні механізми. Так Венесуелапоставляє Кубі нафту за зниженими цінами (також як і багатьом іншим країнамКарибського басейну), а Куба в свою чергу розгорнула у Венесуелі сотнібезкоштовних медичних установ, у тому числі обладнаних самим передовим медичнимобладнанням [22]. Переважну підтримку з боку державАЛБА у вигляді кредитів, технічної і юридичної експертизи, отримують соціальноважливі проекти, такі як створення нових робочих місць, будівництво житла,харчова промисловість, екологічні проекти та ін. У грудні 2008 року міністрифінансів країн-членів АЛБА зробили перші кроки щодо створення єдиної валютноїзони (сукре) у регіоні (рішення про її запровадження було прийнято 26 листопадав Каракасі учасниками третього позачергового саміту країн-членів АЛБА дляпротидії фінансовій кризі). Учасники АЛБА розраховують використовувати сукредля реалізації спільних економічних проектів, порятунку від доларовоїзалежності. [11]
Для розробки нової валюти створено шість комісій: перша, очолюванаЕквадором, займається загальними питаннями і конвертованістю, друга, щознаходиться під контролем Болівії, розробляє центральну палату з виплатикомпенсацій, які повинні покрити можливі витрати від переходу на нову грошовуодиницю. Найвідповідальніша частина — створення стабілізаційного фонду — належитькомісії Венесуели. Комісія з Гондурасу керує роботою регіонального грошовогоради, а комісія під керівництвом Нікарагуа займається розробкою законодавчоїбази. Шоста комісія веде координацію міжрегіональної торгівлі.
Введення «Єдиної регіональної системи взаєморозрахунків» (з переходом навалюту сукре) заплановано на 1 січня 2010 р. На думку експертів, єдина валютадозволить країнам убезпечитися від фінансових спекуляцій і нестабільних ринків,уникнути загроз, викликаних кризою, яка торкнулася світову фінансову систему ісвітові економіки, в тому числі і економіки країн АЛБА.[13]
Отже, можна припустити, що країни Латинської Америки, економіка якихспирається на експорт сировини, навряд чи зможуть повністю відмовитися віддоларових розрахунків і позбутися залежності від стану економіки США.
РОЗДІЛ 2
ШЛЯХИ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМ УВІДНОСИНАХ МІЖ США І ЛАТИНСЬКОЮ АМЕРИКОЮ
2.1 Економічнаспівпраця: МЕРКОСУР, НАФТА
Першіінтеграційні угруповання почали з'являтися в Латинській Америці (наприклад,організація країн Центральної Америки, що розвиваються (ЦАСР) була створена в1961 р.). Головною метою таких організацій був захист внутрішнього ринку, впершу чергу від США, за допомогою митних бар'єрів.
До початку 90-хрр… інтеграційні процеси в регіоні починають посилюватися, виділяються дванапрямки інтеграції: перше спрямовано на співпрацю з США (до нього відносятьсяорганізації, створені 60-70-і рр… — ЦАСР, КАРІКОМ), а друге — на зміцненнявідносин між країнами регіону, створення економіки, незалежної від США (сюди можнавіднести МЕРКОСУР і НАФТА) [16].
У 1986 Аргентинаі Бразилія — дві найбільш економічно розвинуті державиЛатинської Америки — висунули спільний проект розвитку економічногоспівробітництва та подальшої інтеграції, проголосивши його відкритим дляприєднання інших країн. Цей проект підтримали Уругвай і Парагвай. У березні1991 був підписаний чотиристоронній договір у місті Асунсьйоні (Парагвай) простворення митного союзу і спільного ринку МЕРКОСУР. Однак реально торговельнийблок оформився лише до 1995 р. У 1996 р. в якості асоційованого члена доорганізації приєдналася Болівія, а в 2000 — Чилі. [17]
Стратегічна метаМЕРКОСУР, за визначенням його учасників, — об'єднання в інститут, здатнийгарантувати економічне зростання на основі масштабної торгівлі всередині зонита ефективного використання інвестицій, підвищення міжнародноїконкурентоспроможності економік субрегіону. Економісти відзначають, щостворення блоку допомагає стабілізувати економіки тих країн, які до ньоговходять. У 1990-і стримування інфляції здійснювалось збільшенням імпорту,регулювання тарифної політики сприяло «гальмуванню» темпів економічного спаду(в Аргентині та Бразилії). Зазначалося, що в період економічного застою вБразилії в 1991-1993 рр… місцева промисловість змогла вижити в значній мірізавдяки доступу на ринок Аргентини, економіка якої в той час була на підйомі. Ав 1994-1995, в умовах економічного спаду в Аргентині, рятівним колом для неїстав доступ на динамічно розвивався ринок Бразилії. [13]
Можна сказати, щосьогодні латиноамериканці бачать в МЕРКОСУР «буфер» проникненню США в ЛатинськуАмерику.
Латиноамериканськаполітика США при Б. Клінтоні не носила «доктринального характеру», властивогобагатьом вашингтонським адміністраціям. Тим не менш, інтеграційні процеси,діяльність регіональних і субрегіональних угруповань постійно перебували у полізору Білого дому і державного департаменту. [17]
Основоюлатиноамериканської політики США в 1990-і рр… став Північноамериканськийдоговір про вільну торгівлю (НАФТА). На базі НАФТА за задумом американськоїадміністрації має бути створено найсильніше інтеграційне об'єднання в світі, щозабезпечує Америці економічне і політичне лідерство спочатку в Новому Світі задопомогою Альянсу трьох провідних північноамериканських країн (США, Мексика,Канада), з подальшим приєднанням інших країн Латинської Америки. Угода простворення Північноамериканської асоціації вільної торгівлі набула чинності 1січня 1994 р. У значній мірі воно було ініційовано адміністрацією США підвпливом американських ТНК, які в умовах зростаючої конкуренції розраховувалипоєднати науково-технічні і підприємницькі потенціали США і Канади з низькимивитратами виробництва, характерними для Мексики. У цілому цей договір виявивсябільш вигідним США і Канаді, які змогли перенести трудомісткі, матеріаломістківиробництва в Мексику і завдяки цьому знизити витрати виробництва і підвищитиконкурентоспроможність своїх товарів на внутрішньополітичні процеси ринку.Ставлення до Латинської Америки як до «сировинного придатку» в 1990-і рр…майже не змінилося. [13]
Отже, участь уНАФТА повернула Мексику до такої програми торгової лібералізації іреструктуризації економіки, яка в майбутньому робить відхід від неї скрутним, аповернення до економічної самостійності – практично неможливим. Крім того, зачас існування МЕРКОСУР відбулося розширення торговельно-економічногоспівробітництва з іншими регіональними торговими угрупуваннями ЛатинськоїАмерики, і на даний час, залишається найбільшим інтегрованим ринком ЛатинськоїАмерики, де зосереджено 50% сукупного ВВП, 40% прямих зарубіжних інвестицій,більше 60% сукупного обсягу товарообігу і 33% обсягу зовнішньої торгівліпівденноамериканського континенту.
2.2 Політична кооперація
Можна чітковиділити дві політично-дипломатичні проблеми: неминуча криза переходу абопередачі влади на Кубі і тривалий розвиток «двох лівих течій» у регіоні: перша- представлена президентом Венесуели Хьюго Шавезом, і друга — в особі здобуваєусе більший вплив президента Бразилії Луїса Інасіо Лули да Сільва. Майбутнійуряд США досягне успіху тільки в тому випадку, якщо він усвідомлює, щоЛатинська Америка переживає момент своєї історії, який об'єднує в собіодночасно і кращі, і гірші її аспекти: найвищий після 1970-х років темпрозвитку економіки при тому, що рівень бідності і нерівності знижується, ідемократичність і права людини дотримуються більшою мірою, ніж будь-коли доцього. З іншого боку, в регіоні посилюється політична роз'єднаність. [7]
Остаточний відхідФіделя Кастро з політичної сцени Куби становить неабияку проблему. СполученіШтати вже не можуть шукати виходу в проведенні політики, що обертаєтьсяневдачею протягом останнього півстоліття. Вимога повного демократичногопереходу в якості умови для нормалізації відносин США та Куби було б як нереалістичним,так і несправним для Латинської Америки.
Страх передчерговим масовим результатом біженців з Куби через Флоридську протоку можеспонукати США до застосування «китайських» або «в'єтнамських» заходів повідношенню до Куби: почати врегулювання дипломатичних відносин в обмін наекономічні реформи, відкладаючи питання внутрішніх політичних змін. Однак СШАне варто було б вдаватися до таких дій. З метою захисту демократії і правлюдини США, Канада, Європа і Латинська Америка створили регіональну правову систему,відступ від якої є неприйнятним. [11]
Кубі необхіднознову стати частиною регіонального політичного альянсу, проте їй доведетьсяграти за встановленими ним правилами. Можливо, проведення вільних ісправедливих виборів не є питанням першорядної важливості, але, в той же час,це питання не варто відкладати в інтересах стабільності та ефективності.Замість цього, вибори повинні стати частиною покрокового процесу врегулювання:не стаючи ні причиною скасування угоди, ні перетворюючись на «знятий питання».Сполучені Штати повинні зняти торгове ембарго, як тільки в Кубі почнетьсяпроцес переходу, але при цьому все інше має бути обумовлено тим, що Куба почневирішення питань зовнішньої політики. [10]
Куба, втім, євсього лише частиною того, що може бути названо проблемою «двох лівих сторін»Латинської Америки. За останній час багато було написано про підйом руху лівихпартій в Латинській Америці минулого десятиліття.
За минулі двароки зробилося ясно, що «сучасні», або «помірковані», ліві партії в цілому управляютьнепогано. Партії іншої лівої галузі виявилися, всупереч очікуванням багатьох,більш екстремістськими і нестабільними. Перші не відчувають бажання«експортувати» свою «модель», у той час як останні мають для цього не тількистратегією, але і коштами.
У цьому полягаєдилема перед США: як звернутися до проблеми очевидного розколу між двома лівимитечіями так, щоб сприяти поліпшенню відносин між США і країнами ЛатинськоїАмерики, посиленню сучасного лівого спрямування та ослаблення реакційного, іодночасно уникнути невдач політики втручання в минулому. Кроки, сфокусованісаме на Латинській Америці, які б було краще всього зробити, очевидні, хоча важкоздійсненним. Вони включають в себе необхідність посилення тих помірно-лівих, чицентральних, або центрально-правих урядів, яким загрожує радикально лівепротягом, якого слід одночасно продемонструвати, що порушення основнихпринципів демократії, прав людини і закону не проходить даром. [12]
Відвертатися відподібних труднощів вже не представляється альтернативою для Америки. СполученіШтати гостро потребують союзництво з Латинською Америкою не тільки з-заперетину особливих областей зацікавленості (нафта, зброя, повстанці,наркотики). В даний час всюди в світі ставлення до США відрізняється найбільшимпротистоянням з часів закінчення Другої світової війни. Отже, щоб сприятиполіпшенню відносин між США і країнами Латинської Америки, посиленню сучасноголівого спрямування та ослаблення реакційного, і одночасно уникнути невдачполітики втручання в минулому, наступний президент США повинен відродитивідносини, які будуть готові до першої істотної трансформації з тих пір, яксімдесят років тому Франклін Рузвельт почав проведення «політики доброгосусіда». [11]
Розділ3
ВІДНОСИНИ МІЖ США І КРАЇНАМИ
ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ В ХХІ СТ.
3.1 Зміни в політиці США
Латинська Америкапочинає грати всебільшу роль усвітовій торгівлі. Частка цьогорегіону в світовомуекспорті збільшилася з 3,5 до 5 відсотків,причому половина всього експорту йде в США.
Проте якщо брати чисто кількісніпоказники, то військові витрати країн ЛатинськоїАмерики виросли з16 до 26 млрд. дол, тобтозріс її питомавага у світових військовихвитратах. Регіон стає одним з найбільш привабливихринків для міжнароднихторговців зброєю. І тут Вашингтон виявивдосить важливу ініціативу,знімаючи ті обмеження, які існували протягом багатьохроків на постачанняновітніх озброєнь в цей регіон.
Адміністрація СШАусвідомлює, що сьогодні в цілях збереження своїх провідних позицій у регіоні долатиноамериканським країнам необхідно ставитися як до рівноправних партнерів.Активність США в насильницькому поширення демократії в регіоні, не дивлячись набажання самих цих народів, зменшується. [6]
Важливо, що в СШАдосить добре розуміють витоки антиамериканських настроїв як у всьому світі, такі в латиноамериканському регіоні зокрема.
Увага СШАсьогодні головним чином акцентується на антинаркотичних і контртерористичнихнапрямках — в Андському регіоні, а також розвитком вільної торгівлі. Проблеми безпеки набули актуальності, зрозуміло, після 11-го вересня — США фінансує антитерористичну діяльність в регіоні, особливо — у Колумбії У червні 2002 США іінші члени Організації Американських Держав підписали Міжамериканську Конвенціюпроти Тероризму [5].
У торговельнійсфері США здійснюють різні програми під егідою Агентства Міжнародного Розвитку(USAID). Воно активно спонсорує освіту, охорону здоров'я, екологію та іншівідсталі галузі.
Наразі, СШАпроявляють все більшу стурбованість проблемами виробництва наркотиків вАндської Області. Протягом більш ніж двох десятиліть, американська політика вцьому регіоні зосередилися майже виключно на зусиллях щодо проведення антинаркотичнихакцій (тобто, боротьба з культивуванням листа коки і його перетворенням накокаїн). Відзначається 15% зниження культивування коки в Колумбії, проте, з2002 його знову почали вирощувати в Болівії і Перу. Деякі чиновникиАдміністрації вважають дану допомогу марною. [11]
З тих пір, як всічні 1994 укладено Північноамериканське Торговельна Угода (NAFTA) Адміністраціявирішила створити подібний же формат щодо Латинських країн. У ході багаторічнихпереговорів вийшло три проекти, що перебувають зараз у різному ступеніготовності.
США-Чилі FTA. 11грудня 2002 після двох років і 14 раундів переговорів, це угода про ВільноїТоргівлі (Free Trade Agreement) є, ймовірно, самим швидким. Відповідно додомовленості 85% споживчих і промислових товарів не підлягають митномуобкладенню. Також, 75% тарифів на сільськогосподарські товари та автомобільніподатки повинні бути усунені в межах перших чотирьох років. [15]
. 8 січня 2003,Адміністрація Буша оголосила, що Сполучені Штати почали домовлятися про FTA зп'ятьма центральноамериканських країн-учасниками Загальних ринку (SASM) — Коста-Ріка, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, і Нікарагуа. Перший з дев'ятинамічених раундів переговорів почався 27 січня 2003 в Сан-Хосе (Коста-Ріці), іобидві сторони висловили оптимізм, що угода може бути укладена до кінця року.
Однак, незважаючина всі зусилля Адміністрації, регулярні візити президента США до країн регіону(Дж. Буш за 8 років свого президентства побував там 9 разів), вплив США падає.У Венесуелі, Болівії, Еквадорі і Нікарагуа до влади прийшли ліві режими, ауряди більшості інших країн Латинської Америки якщо не підтримуютьантиамериканізм відкрито, то вже точно не є союзниками США. Практично всівізити президента Дж. Буша супроводжувалися великими акціями протесту.
Новий президентСША, Б. Обама обіцяє відкрити нову сторінку у відносинах з Латинською Америкою.Так, наприклад, на зустрічі з лідером Мексики Феліпе Кальдероном в Інститутікультури Мексики у Вашингтоні він заявив: «Незважаючи на те, що в останні рокивідзначалися напружені відносини між США і Латинською Америкою, майбутні рокимого президентства відкриють нову сторінку, нову главу співпраці з цим регіоном»
19 квітня вПорт-оф-Спеін завершився П'ятий саміт країн американського континенту. [6]
У своїй промовіна відкритті саміту Б. Обама заявив:
«… Ми можеморазом подолати наші загальні проблеми або й далі залишатиметься під впливомминулого. Заради процвітання наших народів ми повинні вибрати майбутнє. [2]
Раніше СполученіШтати не прагнули до встановлення і підтримання міцних зв'язків з нашимисусідами. Нас відволікали інші пріоритети, і ми не розуміли, що розвиток СШАбезпосередньо пов'язано з розвитком всього Американського континенту. Ми будеморозширювати наші партнерські відносини з країнами західної півкулі, щобдобитися процвітання для наших країн… ».
У цілому, всяпромова Б. Обами присвячена питанням встановлення міцних зв'язків златиноамериканськими країнами (в тому числі з Кубою), в першу чергу дляспівробітництва в галузі безпеки, боротьби з фінансовою кризою.
Напередоднісаміту він зняв обмеження на поїздку американських громадян до родичів на Кубуі грошові перекази на острів. Його рішення отримало широке схваленнялатиноамериканських країн. Лідер Куби Рауль Кастро потім зазначив, що Кубаготова «на рівних правах» налагодити діалог з США з питаньдемократії, свободи і прав людини.
Разом з цим, вамерикано-венесуельських стосунках також намітилася тенденція поліпшення. Підчас саміту президент Уго Чавес провів бесіду з Б. Обамою і оголосив проповернення посла в США.
Уторгово-економічних відносинах Б. Обама пообіцяв надати 448 млн. доларівкраїнам, серйозно постраждали від економічної кризи, включаючилатиноамериканські держави, а також створити фонд мікрокредитування Західноїпівкулі для надання допомоги місцевим підприємствам. [11]
Торкаючисьборотьби з наркотранзитом і злочинністю, Б. Обама пообіцяв активізувати роботуз ліквідації наркоторгівлі всередині країни і припинення контрабанди зброї, атакож сприяти обмінам і співпраці з Мексикою в цьому напрямку. Крім того, Б.Обама також готовий виділити 33 млн. доларів для посилення співпраці з країнамиКарибського басейну в забезпеченні громадської безпеки та спільного нанесенняударів по злочинності.
Незважаючи на те,що під час саміту керівники США і латиноамериканських країн висловилиготовність до поліпшення двосторонніх відносин, на думку місцевих експертів,відносини з латиноамериканськими країнами в майбутньому ще досить тривалий часне зможуть стати пріоритетним напрямом у зовнішній політиці США, і їх неможливополіпшити за один день. [2]
Отже, можнаприпустити, якщо Вашингтон насамперед враховує національні інтереси, то адміністраціяБ. Обами не приступить до серйозних змін у політиці щодо Латинської Америки іпродовжить прагматичну політику США в латиноамериканських питаннях. Відповіднодо слів Обами на прес-конференції 19 квітня, прояв дружнього підходу до УгоЧавесу не завдасть шкоди інтересам США, але «між двома країнами, як іраніше існують величезні розбіжності».
3.2 Політика країн ЛатинськоїАмерики відносно США
Відносини зіСполученими Штатами зберігають своє пріоритетне значення для країнлатиноамериканського регіону. США залишаються головним торговельним партнером,експорт товарів з США складає 150 млрд. доларів на рік. США також займаютьпровідне місце за розмірами інвестицій.
Однак можнавідзначити деяку протидію американському курсом. Перш за все, воно виходить зКуби, Венесуели і Болівії. Нові політичні лідери відмовляються від практикисвоїх попередників. Відомо, що на саміті Організації американських держав (ОАД)в Аргентині не було підтримано американську пропозицію про створення зонивільної торгівлі в Латинській Америці. В якості самого яскравого прикладу,можна навести політику президента Венесуели У. Чавеса, яка відрізняєтьсянеприкритим антиамериканізмом. Постійною темою його виступів є критика дій СШАна міжнародній арені, як у відношенні країн регіону, так і в усьому світі. Йоговиступи зазвичай носять дуже емоційний характер, він не соромиться увисловлюваннях, то називаючи Дж. Буша «дияволом», то обіцяючи в XXI столітті«поховати Америку». У. Чавес прагне зменшити залежність Венесуели від СШАшляхом зміцнення відносин з іншими країнами, такими як Китай і Росія, в усіхсферах, аж до військового співробітництва, що викликає стурбованість вамериканській адміністрації. [16]
Тим не менш,після зміни президента в Сполучених Штатах позиція У. Чавеса по відношенню доних змінилася, були повернуті посли і в цілому президент Венесуели в кулуарахП'ятого саміту країн американського континенту заявив, що чекає поліпшеннявідносин між країнами, але при цьому не збирається відмовлятися відболіваріанської моделі. [12]
Політика Мексики,навпаки, спрямована на подальше зближення з США. Зараз з 300 млрд. доларівтоварообігу цієї країни 280 припадає на США. «До бога далеко, а США підбоком», — кажуть у Мексиці, підкреслюючи цим, що благополуччя Мексикибезпосередньо залежить від США.
Сьогодні,зростання американського впливу в одних країнах (наприклад, в Колумбії)викликає відповідну реакцію у вигляді посиленого озброєння рядулатиноамериканських країн. Крім Венесуели, демонстративно закупили 100 тисячавтоматів АК-103 і АК-104, а також технології виробництв ряду озброєнь, свійвійськовий бюджет збільшили Бразилія і Уругвай. [12] Військові фахівцілатиноамериканських держав посилюють розробку нових військових доктрин,враховуючи досвід американських вторгнень в Іраку і Афганістані, а такожможливість «внутрішніх конфліктів». Їх основою стала концепція «спільноїбезпеки», яка передбачає єдині дії по віддзеркаленню гіпотетичної «агресіїззовні». Підкреслюється, що така агресія може бути «крайньою спроби втручання зметою нав'язати колишній економічний курс». [16]
Отже, незважаючина наявні розбіжності, США залишаються основним торговим партнером і головнимімпортером венесуельської нафти. Щодня Венесуела поставляє в США 1,5 млн.барелів нафти і покриває десяту частину її потреби. У зв'язку з цим можнасказати, що, незважаючи на всі наявні політичні та ідеологічні розбіжності, векономічному плані країни Латинської Америці найближчим часом продовжуватимутьбагато в чому залежати від США.
Висновки
Сьогодні ЛатинськаАмерика розвивається швидкими темпами, незважаючи на існуючі всередині регіонупроблеми, і збільшує свій вплив на процеси в світі. Зрозуміло, що при цьомулатиноамериканські країни вже не хочуть прямо залежати від політики іншихдержав, тим більше, якщо ця держава розглядає країни регіону як власний«сировинний придаток». Сполучені Штати Америки, навпаки, поступово втрачаютьсвій вплив як у всьому світі, так і в латиноамериканському регіоні. Частково, вцьому винна світова фінансова криза, що вибухнула останнім часом, збільшеннязовнішнього боргу США, внутрішні проблеми, з якими адміністрація попередньогопрезидента, Дж. Буша, не змогла впоратися.
Тому за останнікілька років США починають усвідомлювати необхідність змін у своїй зовнішнійполітиці по відношенню до Латинської Америки, якщо вони й надалі хочуть мати доступдо природних і потенційних економічним багатств регіону. Рівноправнеспівробітництво, зрозуміло, найближчим часом не буде досягнуто, але кроки вцьому напрямі здійснюються. США прагнуть впливати на процеси, що відбуваються врегіоні, не так явно і наполегливо, як це відбувалося в попередні роки,розуміючи, що силою вони зможуть домогтися набагато меншого, ніж дипломатичнимишляхами, підтримкою боротьби з внутрішніми проблемами країн регіону. (Такими,як корупція і виробництво та постачання наркотиків).
Сьогодні влатиноамериканських країнах розуміють, що побудова «соціальної економіки», длячого і здійснюється так званий «лівий поворот», посилить позиції регіону всвіті і допоможе перетворитися на одного з великих лідерів новогобагатополярного світу, що прагне узгодити власні інтереси без утиску тих абоінших. Для того, щоб дистанціюватися в деяких питаннях від думки США країнирегіону прагнуть зміцнити свої економічні та політичні зв'язки з такимикраїнами, як Китай, Росія, Індія, Японія та іншими країнами. Однак, з того, зким латиноамериканські країни намагаються поліпшити свої зв'язки, так самоможна судити про ступінь впливу США на країну. Так, наприклад, Венесуела, депроводиться відкрита антиамериканська політика, налагоджує свої відносини впершу чергу з Росією і Китаєм, які так само відомі своїми розбіжностями з США збагатьох питань.
Однак країниЛатинської Америки поки не можуть повністю відмовитися від допомоги, наданоїСША, нехай і на нерівноправних умовах. Швидше за все, в найближчі декількароків повна незалежність країн Латинської Америки від зовнішньої політики СШАдосягнута не буде.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
І. Джерела
1. ANational Security Strategy for the New Century [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.govtrack.us/congress/billtext/xpd?bill=h110-982
2. Choosing a Better Future in theAmericas. President BarackObamа [Електроннийресурс]. – Режим доступу: www.whitehouse.gov/the_press_office/Op-ed-by-President-Barack-Obama-Choosing-a-Better-Future-in-the-Americas/
3. Уставорганизации американских государств [Електронний ресурс]. –Режим доступу: lawrussia.ru/texts/legal_524/doc524a657x473.html.
4. Tratado de Asuncion[Електроннийресурс]. – Режим доступу:www.rau.edu.uy/mercosur/tratasp.htm
5. Tratadode Comerciode Pueblos[Електроннийресурс]. – Режим доступу:es.wikisource.org/wiki/Tratado_de_Comercio_de_Pueblos
6. Inter-American Convention AgainstTerrorism [Електронний ресурс]. –Режим доступу: www.oas.org/juridico/english/treaties/a-66.html
ІІ. Література
7. МартыновБ. Цивилизации «восходящие» и «нисходящие»?//Международные процессы. Контурымирового беспорядка.– Январь–апрель 2009 – Т.7.
8. Международныеэкономические отношения. – М.: Дрофа, 2000.
9. ОкуневаЛ. «Левый поворот» и демократия в Латинской Америке//Международные процессы.Контуры мирового беспорядка. – Январь–апрель 2009 – Т.7
10. ПащукВ.В. Латинская Америка: сражающийся континент. – Киев, 1987.
11. РЫБАЛКИНВ.Е. Международные экономические отношения: Учебник. — М.: журнал«Внешнеэкономический бюллетень», дипломатическая академия при МИД РФ,1997. — 384 стр.
ІІІ.Електронні ресурси
12. АлалыкинД.С. США, внешняя политика в Латинской Америке. [Електроннийресурс]. – Режим доступу: zhurnal.lib.ru/a/alalykin_d_s/latinus.shtml.
13. БалмасовС. Южная Америка наносит удар по доллару. [Електроннийресурс]. – Режим доступу: www.pravda.ru/world/restofworld/south-america/17-042009/308493-america-0.
11.WallersteinI. How Far Left Has Latin America Moved? [Електронний ресурс]. –Режим доступу: www.iwallerstein.com/how-far-left-has-latin-america-moved/
12. Заодин день невозможно улучшить отношения между США и странами Латинской Америки(21.04.2009) [Електронний ресурс]. –Режим доступу: www.russian.xinhuanet.com/russian/2009-04/21/content_862934.htm.
13. КагарлицкийБ. Латинская Америка: революция ради интеграции? [Електроннийресурс]. – Режим доступу: scepsis.ru/library/id_1050.html.
14. ЛиховодА. Левый поворот в Латинской Америке [Електроннийресурс]. – Режим доступу: cubafriend.narod.ru/Venesuela/Lihovod.htm.
15. Обамапообещал вывести на новый уровень отношения с Латинской Америкой (11.01.2009) [Електроннийресурс]. – Режим доступу: www.rian.ru/world/20090113/159053150.html
16. ФокинаК. Почему США теряют Латинскую Америку [Електроннийресурс]. – Режим доступу: www.izvestia.ru/politic/article3109933/
17. СмирновЮ. Латинская Америка: интеграция с социалистическим лицом. [Електроннийресурс]. – Режим доступу: www.novopol.ru/text10464.html.
18. Військово-політичнісоюзи: досвід Латинської Америки (30.06.2009) [Електроннийресурс]. – Режим доступу: natoua.org/news.php?nid=36.html.
19. Регіональні і національні основистратегії сталого розвитку Латинської Америки. [Електроннийресурс]. – Режим доступу: www.social-
science.com.ua/index.php?idd=jornal_content&jornal_content=23&tema=political_problems.html.
20. СШАзагрожує доля Латинської Америки (23.09.2010) [Електроннийресурс]. – Режим доступу: ukrinform.biz/news/22439.html.
21. СШАи Латинская Америка. [Електронний ресурс]. –Режим доступу: www.left.ru/2007/1/petras153.phtml?print
22. Оприоритетах США и России в Латинской Америке. [Електроннийресурс]. – Режим доступу: www.voanews.com/russian/news/crossfire/86366527.html.
23. РудаковА. «Боливарианский социализм» Електронний ресурс].win.ru/raitings/855.phtml