Значення транснаціональних корпорацій для розвитку сільськогосподарської галузі

Київськийнаціональний університет
ІменіТараса Шевченка
Економічнийфакультет
Кафедраміжнародної економіки
Курсоваробота
здисципліни: Міжнародна економіки
натему: Значення ТНК для розвитку сільськогосподарської галузі
Київ2011р.

Вступ
Упослабленні міждержавних бар'єрів на шляху руху товарів, послуг, чинниківвиробництва, методів управління все більшу роль у процесі розвиткупромисловості відіграють зовнішньоекономічні відносини. Це стосуєтьсяекспортно-імпортних операцій, міжнародного інвестування, кооперації таспівпраці. Одним з елементів розширення сфери зовнішньоекономічної діяльностіпідприємств є формування транснаціональних корпорацій (ТНК), які стали основноюрушійною силою розвитку світового господарства.
ТНКздійснюють все більший вплив на міжнародні відносини і світову економікузагалом, модернізація якої значною мірою визначається особливостями їхрозвитку. З огляду на це, без розуміння ролі ТНК в міжнародному бізнесі,аналізу сучасних тенденцій їх розвитку, неможливе адекватне сприйняттяекономічних, політичних та культурних світових реалій. Вітчизнянийаграрний сектор також пронизаний мережею зв’язків як із українськимиконтрагентами, так і з глобальним економічним середовищем.
Актуальністьдослідження пояснюється зростаючим внеском ТНК у розвиток світового промисловогоринку. Проблеми формування транснаціональних корпорацій і визначення їхньоговпливу на національну та світову економіку є одними з найбільш значущих вумовах інтенсифікації світових зв'язків. Посилення глобалізаційних таінтеграційних процесів, розгортання світової продовольчої кризи актуалізуютьпитання вибору місця і ролі агропродовольчої сфери України у світовійекономічній системі, розробки та реалізації адекватних заходів аграрноїполітики щодо формування продовольчої безпеки держави. За оцінками фахівцівРВПС НАН України, національний АПК може здійснити прорив на світовий ринок, бойого потенціал, на відміну від традиційних учасників (США, ЄС, Канади), ще невичерпаний — задіяно лише третину продуктивних сил природи і суспільства.
Дослідженняпроблематики, пов'язаної з діяльністю ТНК, економічний механізм їхфункціонування, пріоритети та проблеми розвитку в умовах глобалізації економіки,їх вплив на перебіг економічних процесів та розвиток світової економіки вумовах глобалізації досліджено у низці праць зарубіжних і вітчизнянихнауковців. Автори Т. Ангмон, Р. Вернон, Р. Камерон, С. Кіндлбергер, Ф.Модігліані, Х. Перлмутер, М. Портер, Р. Робінзон, Ф. Рут, Дж. Стігліц, С. Хіршздійснили аналіз передумов, етапів формування і чинників розміщення транснаціональнихкомпаній. А. Гальчинський, Т. Білоус, В. Білошапка, В. Геєць, В. Новицький, В.Плотніков, В. Рокоча, Л. Руденко дослідили типи, організаційні форми інтеграціїкомпаній, механізм їх функціонування.
Протена даний час існує ряд актуальних питань, які потребують додатковогодослідження та глибшого осмислення, з огляду на сучасні потреби й вимоги,пов'язаних з визначенням ролі та впливу ТНК на забезпечення продовольчоїбезпеки України.
Об’єктомдослідження виступаєглобалізація економічних процесів у сільському господарстві.
Предметомдослідження виступають ТНК та їх роль у розвитку сільськогогосподарства в сучасних умовах глобалізаційного розвитку.
Мета дослідження– виявити особливості діяльності ТНК та чинники їх впливу на розвитоксільськогосподарської галузі.
Відповідно домети ставимо наступні завдання:
- визначити сутнісні ознаки та економічний змістпоняття “ТНК”;
- розглянути та проаналізувати історичні передумовирозвитку та поширення ТНК;
- з’ясувати причини їх утворення та інтернаціоналізаційнімотиви;
- дослідити та проаналізувати наслідки діяльності ТНКта їх вплив на розвиток сільськогосподарської галузі;
- виявити особливості діяльності іноземних ТНК в галузісільського господарства України
- запропонувати напрями вдосконалення державноїполітики регулювання агропромислових ТНК.
Длядосягнення поставленої в роботі мети автором були використані статистичний, порівняльний,факторний, структурний методи аналізу.
Використаношироке коло вітчизняних та зарубіжних монографічних досліджень, статистичні іфактичні матеріали, офіційні законодавчі та нормативні матеріали органів владита управління України, експертні оцінки рейтингових агентств, відомихвітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі діяльності ТНК.
Структура таобсяг курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів,висновків і списку використаних джерел, який нараховує 27 найменувань, та 1додаток.

РозділI. Теоретичні основи дослідження ролі ТНК в глобальній економіці
1.1 Чинники утворення та особливостірозвитку ТНК у світі
Появау світовому господарстві міжнародних корпорацій означала вихід підприємницькихструктур на якісно новий рівень, визначальною рисою якого стала втратакапіталом своєї виключно національної природи. Транснаціональний характер діяльностіТНК давно перейшов економічні кордони і пов'язаний з вирішенням багатьохсоціальних і політичних проблем, однак переважна більшість визначень ТНК досімає головним чином економічний характер.
Загальнимчинником появи ТНК був розвиток процесів інтернаціоналізації, в основі якого — поглиблення міжнародного поділу праці та міжнародної спеціалізації, що даютьзмогу поліпшити економічне становище господарюючих суб'єктів і країн, якіберуть участь у цих процесах. Конкретні причини виникнення ТНК можутьваріюватися. Це існування обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі,сильна монопольна влада виробників, валютний контроль, транспортні витрати,відмінності в податковому законодавстві.
Упроцесі становлення та розвитку транснаціонального капіталу і ТНК як форми йогофункціонування виділяють декілька етапів, пов’язаних з формами експансії танапрямами торговельно-виробничої діяльності ТНК (табл. 1.1).
Транснаціональнікорпорації перетворились поряд з національними державами в реальних суб’єктівекономічних відносин і реально впливають на стрімкі зміни в світовомугосподарстві. Тому в світовій економічної літературі з’явився порівняно новийтермін «транснаціоналізація», який в останнє десятиліття отримавзначне поширення. Як термін, він вперше був використаний у «Govardbusiness review» Т.Левіттом у 1993 році, яким він позначив феномен злиттяринків окремих продуктів, вироблених найбільшими транснаціональнимикорпораціями. Розширене трактування цього терміну було здійснено Гарвардськоюшколою бізнесу, та зокрема К. Омае, котрий опублікував в 1990 р. монографію“Світ без кордонів”, в якій стверджував, що існування держав стало безглуздимчерез те, що у ролі сильних акторів на економічному полі виступають глобальніфірми [10, 198].
Таблиця 1.1 Етапи еволюції транснаціональних корпорацій Етапи Характерні ознаки І етап — друга третина ХІХ ст. перша пол. ХХ ст.
·  Інвестування в сировинні галузі іноземних економік
·  Створення в приймальних країнах розподільних та збутових підрозділів
·  Виробництво однакової або слабо диференційованої продукції ІІ етап — друга пол. ХХ ст. — кінець ХХ ст.
·  Посилення ролі зарубіжних виробничих підрозділів ТНК
·  Інтеграція зарубіжних виробничих і збутових операцій
·  Стратегія диверсифікації ІІІ етап — з кінця ХХ ст.
·  Утворення мереж внутрішньофірмових зв’язків регіонального чи глобального масштабу
·  Інтеграція наукових досліджень та розробок матеріально-технічного забезпечення, виробництва, розподілу, збуту
·  Формування ТНК у країнах, що не є економічно розвинути
Вангломовній літературі з міжнародної економіки для визначення міжнароднихбізнес-організацій часто використовують терміни «багатонаціональні фірми»(multinational firms – MNF) і «багатонаціональні корпорації» (multinationalcorporation – MNC), які застосовуються як синоніми. За офіційним визначеннямКонференції ООН з торгівлі та розвитку (United Nations Conference on Trade andDevelopment – UNCTAD), транснаціональна корпорація (transnational corporation,multinational corporation, multinational company, multinational enterprise) –це підприємство, що об'єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правовихформ і видів діяльності в двох чи більше країнах і провадить єдину політику тазагальну стратегію завдяки одному або декільком центрам прийняття рішень.
Починаючиз перших досліджень сутності ТНК, вчені не можуть дійти до загальної згоди щодопитання про кількість країн перебування філій ТНК, що дозволило б кваліфікуватифірму як транснаціональну. Тому, поряд із чисто кількісними вимірамитранснаціональної діяльності, стали висуватись й інші критерії визначення ТНК,зокрема, проблема власності та її розподілу, проблема управління, чисельністьзайнятих, склад вищого керівництва тощо.
Зпозиції теорії міжнародних відносин, важливим критерієм транснаціоналізаціїфірми є її орієнтація на участь у діяльності, що має всесвітньо-системнийрозмах, який важко виразити якісними чи кількісними показниками. Особливістюорганізування управління ТНК є поєднання централізованого керівництва з певноюсамостійністю структурних підрозділів, що входять до неї та розміщені в різнихкраїнах. Отже, хоч транснаціональний характер діяльності ТНК давно перейшов ізсуто економічної площини і сьогодні передбачає вирішення багатьох соціальних іполітичних проблеми, переважна більшість наукових досліджень функціонування ТНКносить переважно економічний характер.
Узагальнившинайпоширеніші теоретичні підходи щодо визначення ТНК, можна стверджувати, щодля віднесення корпорацій до транснаціональних зазвичай використовують такікритерії [22, 67]:
●кількість країн, у яких функціонує корпорація (мінімум становить від 2 до 6);
●визначено мінімальну кількість країн, в яких розміщені виробничі потужностікорпорації;
●певний розмір, якого досягла корпорація (за обсягами ринків, продажу, кількістюпрацівників, інвестицій тощо);
●мінімум частки іноземних операцій у доходах чи продажах корпорації (зазвичай,25 %);
●володіння не менш як 25 % акцій голосування у трьох або більше країнах;
●інтернаціональний склад персоналу та вищого керівництва.
ЕкспертиООН виокремили наступні ознаки, за наявності яких компанію можна віднести дотранснаціональної ( рис. 1.1.).
/>
Рис.1.1Ознаки транснаціональних корпорацій, за даними експертів ООН [9, 167]
Таким чином, ТНКможна визначити як інститут або організацію, що здійснює виробництво абопослуги, не менше, ніж у шести країнах, у яких не менше 25% іноземнихпрацівників і не менше 25 % капіталовкладень за рубежем. Діяльність даного підприємства-інституту,його управління й інтереси обумовлені не внутрішніми, а зовнішніми чинниками,причому потреби місцевого розвитку, як правило, або ігноруються, або малоприймаються до уваги, і сама діяльність пов'язана насамперед із глобальноюкапіталістичною економікою.
В основі такогоуправління — механізм прийняття рішень, який дає змогу здійснювати узгодженуполітику і загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології тавідповідальність для досягнення результату — отримання прибутку. ТНК — це мережавзаємопов'язаних підприємств, які походять з однієї країни і мають складовічастини та філії в інших країнах. ТНК володіють або контролюють комплексивиробництва та/або обслуговування, що знаходяться за межами країни базування.Вони є лідерами у виробництві та реалізації певного товару. На відміну відзвичайної корпорації, яка функціонує на світових ринках, ТНК переносить закордон не товар, а сам процес вкладання капіталу, поєднуючи його із закордонноюробочою силою в межах міжнародного виробництва.
Заорганізаційною структурою транснаціональні корпорації, як правило, являютьсобою багатогалузеві концерни. Головна материнська компанія виступаєоперативним штабом корпорації. На базі широкомасштабної спеціалізації ікооперування вона здійснює техніко-економічну політику і контроль наддіяльністю іноземних компаній і філій.
Економістивелику увагу звертають на стимули або мотиви, фактори, що спонукають фірмиінтернаціоналізувати виробництво. З цього приводу існують різноманітні і дужесуперечливі погляди. Необхідність залучення іноземних інвестицій економістипояснюють недосконалістю внутрішнього і зовнішнього ринків, конкуренцією з бокуфірм і підприємств, що належать державі, бажанням реалізувати технологічні йорганізаційні переваги, управлінський і підприємницький досвід, використовуватирозбіжності у валютних курсах, забезпечити доступ до джерел сировини і т.д.
Англійськийекономіст П. Баклі і М. Кассон у 1976 р. спробували на основі виділення певнихкласифікаційних ознак, що враховують інвестиційні стимули підприємств, створитисвою теорію інтернаціоналізації виробництва. Ці автори вважають, що ухваленнярішення про іноземні інвестиції залежить від балансу між чотирма групамифакторів, що вони визначають як [8, 70]:
· фактори, специфічні для даної галузіпромисловості (характер продукції, структура ринку, масштаби виробництва);
· фактори, специфічні для регіону (розміртериторії, транспортні зв'язки, культурні особливості і традиції);
· фактори, специфічні для нації абодержави (тобто політичні фактори, податкове і фінансове законодавство й ін.);
· фактори, специфічні для фірми(управлінський і виробничий досвід).
Теоретичнийаналіз показує, що інвестори успішно за межами ТНК володіють одним або кількомаконкурентними перевагами в порівнянні з фірмами країн, що приймають. У той жечас ТНК намагаються розмістити свої капітали в країні, що має порівняльніпереваги у визначеній галузі виробництва, або має широкий ринок.
Група вчених начолі з Дж. Діболдом виділяє сім факторів, що на їхню думку, у найбільшій мірісприяли в 1950-70 р. (період інтенсивного росту ТНК) перетворенню окремихнаціональних компаній у ТНК:
· одержання доступу до джерел дешевоїробочої сили й енергії і відхилення від дотримання технічних стандартів поохороні навколишнього середовища і запобігання зменшення її забруднення;
· використання з вигодою для себе змін, щовідбуваються у світових торгових відносинах;
· наближення до іноземних ринків, ємкістьяких зростає;
· запобігання захопленню конкурентамиіноземних ринків і джерела сировини;
· обхід національного антитрестівськогозаконодавства країни походження ТНК;
· зменшення і нейтралізація циклічнихколивань економіки на внутрішньому ринку на базі батьківської корпорації;
· реалізація переваг, пов'язаних ізстворенням цілком інтегрованої системи для проведення великомасштабнихекономічних операцій.
Вартопідкреслити, що зазначені фактори відбивають спонукальні мотививеликомасштабного підприємництва взагалі.
Якформа міжнародного бізнесу, ТНК мають низку незаперечних переваг перед національнимикомпаніями, їх зарубіжні філії відіграють винятково важливу роль у забезпеченнідоступу фірми до іноземних ринків, зниженні витрат виробництва, підвищенніприбутку. Розширення за рахунок іноземних філій сфери обігу та виробництва ізростання їх ефективності сприяє посиленню фінансової стійкості ТНК і допомагаєїм пережити періоди економічних криз.
Переваликорпорації, що пов'язані з транснаціоналізацією, є водночас причинами активногорозвитку ТНК. Основними серед причин-переваг є [25, 125]:
1.Можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності. В цілому такіможливості є загальними для всіх великих промислових фірм, що інтегрують усвоїй структурі постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, розподільчі тазбутові підприємства. Однак найяскравіше ці можливості виявляються у фірмах,капітал яких є транснаціональним. Світове економічне середовище, в якомуфункціонують ТНК, — додатковий чинник підвищення ефективності компанії тазміцнення її позицій на світових ринках.
2.Недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на технології,виробничий досвід та інші «невідчутні» активи, насампередуправлінський і маркетинговий досвід. Недосконалість ринкового механізму,змушує фірму прагнути до збереження контролю за використанням своїх «невідчутних»активів. У рамках ТНК такі активи стають мобільними, здатними до перенесення вінші країни, і зовнішні ефекти використання цих активів не виходять за межіТНК.
3.Додаткові можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності черездоступ до ресурсів іноземних держав. Вони реалізуються у процесі використаннядешевої або більш кваліфікованої робочої сили, сировинних ресурсів,науково-дослідного потенціалу, виробничих можливостей і фінансових ресурсівприймаючої країни.
4.Близькість до споживачів продукції іноземної філії фірми і можливість отриманняінформації про перспективи ринків і конкурентний потенціал фірм приймаючоїкраїни. Філії ТНК отримують важливі переваги перед фірмами приймаючої країнивнаслідок використання науково-технічного і управлінського потенціалуматеринської фірми.
5.Можливість використання у власних інтересах особливостей державної, зокремаподаткової, політики в різних країнах, різниці в курсах валют та ін. Такаможливість реалізується, як правило, у зменшенні трансакційних витрат, щобезпосередньо впливають на ефективність господарської діяльності ТНК.
6.Здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції.Забезпечується завдяки тому, що з'являється можливість «скидати»застарілі технології і продукти в зарубіжні філії та зосереджувати зусилля іресурси підрозділів на розробці нових технологій і виробів у країні базування.
7.За допомогою прямих іноземних інвестицій фірма дістає можливість уникатибар'єрів при входженні на ринок певної країни через експорт товарів та/абопослуг. Стимул для прямих зарубіжних інвестицій часто створюють національнітарифні бар'єри. Так, у 60-х роках XX ст. великий потік інвестицій із США доЄвропи був породжений тарифами, встановленими Європейським Економічним Співтовариством.Замість експорту готової продукції ТНК створили в країнах ЄС виробничіструктури, обійшовши таким чином торговельні тарифи.
Проте,враховуючи тенденцію до стрімкого розвитку ТНК у світовій економіці, потрібнозазначити, що діяльність ТНК має і негативні наслідки. До негативних наслідківдіяльності ТНК можна віднести наступне: вони передають слаборозвиненим країнамневідповідні їхньому рівню розвитку технології з жорсткими обмеженнями напродаж; відбувається централізація і контроль основних функцій ТНК із країнприналежності, тим самим закріплюється неоколоніальна залежністьслаборозвинених країн; якщо країна намагається жорстко регулювати діяльністьТНК, останні просто покидають її і переміщаються туди, де регулювання м'якіше;важлива інформація про різні країни поширюється на міжнародному рівніглобальними розвідувальними мережами ТНК; вони зневажають інтереси місцевихробітників, оскільки їхня діяльність має глобальний характер; ТНК уникаютьсплати податків шляхом внутрішнього переливу капіталу в країни з нижчим рівнемоподаткування; встановлюючи штучні ціни, ТНК підривають спроби країн управлятивласною економікою.
1.2Передумови формування і розвитку ТНК в сільському господарстві
 
Вкінці XX століття прискорилась друга світова промислова революція, рушійноюсилою якої стало прагнення кожної країни бути найбільш конкурентоспроможною запріоритетними напрямами економіки. Найбільш суттєвим елементом підвищення такоїефективності виявився організаційний фактор, пов’язаний з територіальнимиоб’єднаннями виробників, коли перед широким колом конкурентів виступає неокреме підприємство, а транснаціональна корпорація, яке має можливістьскоротити свої трансакційні витрати, дякуючи спільній дослідній, технологічнійта економічній кооперації.
УXX столітті в аграрному секторі відбулося кілька великих технологічних зрушень,які, як правило, починалися в найбільш розвинених країнах, а потім поширювалисяпо всій планеті та зумовили виникнення аграрних ТНК (рис.1.3.).
Першез них – це перехід від ручної обробки землі або використання тяглових тварин домеханічної обробки на основі застосування тракторів і іншихсільськогосподарських машин. У розвинених країнах він проходив протягом першоїтретини століття й закінчився в сорокові роки.
Другетехнологічне зрушення – це перехід до системи машин, логічним завершенням якогостала комплексна механізація всього виробничого процесу в сільськомугосподарстві. Основою цього зрушення стала так звана мала механізація, тобтостворення й застосування ряду машин і механізмів, які дозволили замінити ручну працю.У США цей перехід відбувся в 50-ті роки, у Західній Європі в 60-ті роки.
Найсильнішийвплив на розвиток світового аграрного сектора зробило розгортання процесуагропромислової інтеграції, яка почалася в 70-ті роки, насамперед у США. Якщопротягом усієї історії людства прогрес продуктивних сил у сільськомугосподарстві знаходив своє відображення у відділенні від єдиної виробничої діяльностінових галузей сільського господарства й переробки продуктів, то агропромисловаінтеграція означала перехід сільського господарства на нову індустріальну,технологічну й організаційну основу.
Здругої половини 90-х років почався новий етап розвитку світового сільськогогосподарства, найбільший за своїм масштабом і наслідками. Мова йде про біотехнологіюй нові інформаційні технології. Використання досягнень біотехнології (генетичномодифікованого насіння, клонування) може призвести до нових проривів узростанні продуктивності сільськогосподарських рослин і тварин, а також достворення нових продуктів із заданими властивостями, які спрямовані назадоволення специфічних потреб проміжних галузей і кінцевих споживачів.
Сучаснітенденції розвитку суспільного життя в світі характеризуються двома суттєвимиознаками: перша – зростанням населення на земній кулі, яке зумовлює, якеоб’єктивно зумовлює збільшення попиту на продовольчі товари, і друга тенденція– щорічне зростання витрат енергоресурсів. Ця ситуація ставить кожну країнуперед необхідністю забезпечити свою продовольчу та енергетичну безпеку в конкурентномусередовищі.
Одночаснов індустріальних районах світу відбувалась трансформація корпоративноїорганізації виробничого процесу: з метою розвитку нових технологій розмивалисяорганізаційні кордони, все більший акцент спрямовувався на роботу з субпідрядникамита на створення спільних підприємств з колишніми конкурентами. Поступово такожсформувалась нова логіка виробництва в рамках ТНК, які практично вступили внову епоху нового розвитку. Тепер вони стають учасниками безлічі різнихальянсів та мереж, які уникають централізованого контролю, підтримуютьгнучкість і здатність пристосовуватись до умов місцевих ринків. Завдяки новимінформаційним технологіям ТНК створюють зовсім нові, більш гнучкі виробничімеханізми, використовуючи мережі, які ґрунтуються на обміні інформацією, щосприяє переходу від ери машин до ери знань та інформації.
Сільськегосподарство як специфічна галузь, на результативність якої значно впливаютьстохастичні фактори, потребує особливої системи організації, адже навітьвідносно постійні фактори, такі як родючість ґрунтів, основний капітал, трудовіресурси та інші, не можуть забезпечити гарантовану результативність.
Томусистема організації сільського господарства мусить бути чутливою, гнучкою,пластичною, адаптованою до місцевих умов, здатною легко змінюватись увідповідності до поточних потреб. Ведення агропромислового виробництва всучасних умовах потребує опрацювання принципово нових підходів.
Корпораціїяк різновид об’єднань в галузі агропромислового виробництва сприятимуть йоговідродженню на якісно новій основі шляхом розбудови конкурентоспроможноїгалузі, здатної забезпечити продовольчу безпеку, реалізацію експортногопотенціалу країни та виведення її на рівень найбільш розвинутих в аграрномувідношенні країн. Створення й розвиток корпорацій в АПК спрямовані наструктурну перебудову економіки та забезпечення стійкого зростання обсягіввалового внутрішнього продукту. Сьогодні великі корпорації стали фактичноприватними урядами. Вони впливають на економічне, політичне, екологічне,соціальне становище багатьох країн.
Агропромисловітранснаціональні корпорації є основними постачальниками високотехнічнихпродуктів та послуг для сільськогосподарського виробництва.
Вплив ТНК нарозвиток сільського господарства посилюється. У розвинутих країнах ТНКпереважають у сільськогосподарських сферах національних АПК(сільськогосподарське машинобудування, харчова промисловість, торгівля, сфераобслуговування). У країнах, що розвиваються, ТНК сприяють розвитку сільськогогосподарства, а часто є основою розвитку АПК і ланок з вирощування, переробки,упаковки та транспортування продукції [7, 8].
Транснаціональнікорпорації виконують функцію інтеграторів. Це пов'язано з багатьма факторами, утому числі з тією обставиною, що, створюючи свої переробні підприємства вкраїнах, що розвиваються, ТНК приносять із собою ті форми й методи діяльності,які склалися в державах їхнього базування. У той же час у деяких країнахагропромислова інтеграція визначається специфічними умовамисільськогосподарського або промислового виробництва, що існують у самихкраїнах, що розвиваються. Наприклад, обмеженість виробництва сировини в рядіцих країн змушує ТНК шукати такі форми його одержання, які б гарантували їмбезперебійність постачання, навіть якщо це послужить причиною його недостачі намісцевому ринку.
Певною міроюагропромислова інтеграція переборює специфічний характер сільськогосподарськоговиробництва (схильність природно-кліматичним факторам, труднощі попередньогопланування, прогнозування ваги й обсягу вироблених овочів, фруктів і іншихсільгосппродуктів), включаючи сільське господарство в загальний процеспромислового виробництва. Інтеграція відображає реально сталу в суспільствівзаємозалежність сільськогосподарського й промислового виробництва й у той жечас ще більше підсилює цю взаємозалежність, створюючи економічний, комерційниймеханізм, що стабільно забезпечує промисловість сільськогосподарськоюсировиною.
Агропромисловаінтеграція логічно й історично веде до створення агропромислового комплексу(АПК). АПК — це досить загальне поняття, під яким мається на увазі сформована всуспільному виробництві єдина система сільськогосподарських і промисловихпідприємств і галузей, спаяних інтеграційними, тобто тісними, стабільними,довгостроковими виробничими й комерційними зв'язками, що ґрунтуються навідносинах власності або договірних, типу контрактації, і охоплюючих весьагропромисловий ланцюг: виробництво важливих засобів виробництва для сільськогогосподарства, їхнє транспортування, виробництво вихідних сільгосппродуктів,їхнє зберігання, транспортування, переробку й збут готових продуктів абовиробів [15, 208].
Ниніформується світова агропродовольча система, яка базується на: міжнароднійкооперації та поділі праці; взаємодії й глобалізації національних товарнихсистем у сфері виробництва і продажу продовольства, яка б забезпечувала доступкожній людині до потрібного їй рівня харчування.
Матеріальнуоснову цих товарних систем становлять багатогалузеві продовольчі комплекси звиробництва засобів виробництва, сільськогосподарської сировини, переробки тазбуту аграрної сировини і продовольства.
Основнимиелементами світової агропродовольчої системи є міжнародна торгівля, що охоплюєусі сфери продовольчого комплексу. Встановлено, що функціонування світовоїагропродовольчої системи веде до нерівномірного розвитку національнихагропродовольчих систем, через те, що конкуренція і поділ праці виходять назагальний глобальний рівень. В цьому процесі лідерами вступають економічнорозвинуті країни, тому що для їх агропродовольчих комплексів зовнішні ринки єосновним чинником економічного зростання. Науково-виробничий і споживчийпотенціал цих країн, а також висока захищеність інвестицій сприяють розширеннюі поглибленню взаємозв’язків, що проявляються у поглибленні спеціалізації такооперування у виробництві агропродовольчої продукції, ресурсів для їїодержання, взаємному посиленні переливу капіталу та технологій [7,8].
Ниніна світових сільськогосподарських ринках створюються переваги для великих країнекспортерів. У середньостроковій перспективі світовий агроринокхарактеризуватиметься значним наростанням попиту, розширенням торгівлі тазміцненням цін. Головним напрямком міжнародної агропромислової інтеграції внинішніх умовах стає рішення найбільшої глобальної проблеми сучасності — проблеми задоволення зростаючих потреб населення земної кулі в продуктаххарчування.
Насьогоднішній день транснаціональні корпорації відіграють визначальну роль нетільки в світовій економіці та глобалізаційних процесах, а й в міжнародномуполітичному житті і все інтенсивніше впливають на політичні та соціальніпроцеси в світі.
Якформа міжнародного бізнесу, ТНК мають низку незаперечних переваг переднаціональними компаніями, їх зарубіжні філії відіграють винятково важливу рольу забезпеченні доступу фірми до іноземних ринків, зниженні витрат виробництва,підвищенні прибутку. Розширення за рахунок іноземних філій сфери обігу тавиробництва і зростання їх ефективності сприяє посиленню фінансової стійкостіТНК і допомагає їм пережити періоди економічних криз.
Агропромисловаінтеграція переборює специфічний характер сільськогосподарського виробництва(схильність природно-кліматичним факторам, труднощі попереднього планування,прогнозування ваги й обсягу вироблених овочів, фруктів і інших сільгосппродуктів),включаючи сільське господарство в загальний процес промислового виробництва.Інтеграція відображає реально сталу в суспільстві взаємозалежністьсільськогосподарського й промислового виробництва й у той же час ще більшепідсилює цю взаємозалежність, створюючи економічний, комерційний механізм, щостабільно забезпечує промисловість сільськогосподарською сировиною.

РозділII. Дослідження діяльності ТНК у галузі сільського господарства
2.1Особливості розвитку найбільших ТНК у сільськогосподарському секторі
Транснаціональнимкорпораціям (ТНК) належить вирішальна роль у глобалізації світової економіки.Про їх великі можливості свідчить наявність у них коштів, які часто перевищуютьрозмір національного доходу держав. На ТНК припадає основна частина прямихіноземних інвестицій: вони контролюють до 50 % промислового виробництва усвіті; провадять понад 70 % операцій світової торгівлі, з них 40 % −усередині ТНК, які відбуваються не за ринковими цінами, а за так званимитрансфертними, що формуються не під тиском ринку, а з огляду довгостроковоїполітики материнської компанії (компанії, що володіє контрольним пакетом акційінших компаній, сама здійснює ті чи інші операції, виробляє певні товари) [10,200].
В останні рокиактивно розвивають свою діяльність на світовому ринку транснаціональнікорпорації нових індустріальних країн. Галузева структура ТНК достатньо широка:60% міжнародних компаній зайняті в сфері виробництва (насамперед вониспеціалізуються на електроніці, автомобілебудуванні, хімічній і фармацевтичнійпромисловості), 37% — у сфері послуг і 3% — у видобувній промисловості ісільському господарстві (Рис.2.1.).
/>
Рис.2.1.Галузева структура ТНК [22, 68]

Заданими ООН, зараз у світі існує 70000 ТНК (у 1970 р. – лише 7 тис.), щоконтролюють понад 690 тис. зарубіжних компаній по всьому світу, у яких задіянібільш як 74 млн. чоловік.
За данимиамериканського часопису «Fortune», головну роль серед 500 найбільшихТНК світу грають чотири комплекси: електроніка, нафтопереробка, хімія йавтомобілебудування. Дуже характерна регіонально-галузева спрямованістьінвестицій ТНК. Як правило, вони роблять капіталовкладення в галузі обробноїпромисловості нових індустріальних та розвинутих країн. У цьому випадку йдеконкурентна боротьба за інвестиції держав-одержувачів капіталу. Для найбіднішихкраїн політика інша — ТНК вважають за доцільне здійснювати тамкапіталовкладення у видобувну промисловість, але головним чином вони нарощуютьтоварний експорт. У цьому випадку розгортається жорстка конкурентна боротьбаміж ТНК за просування своїх товарів на місцеві ринки.
Нині частка ТНКу світі становить основна частина прямих іноземних інвестицій. Завдякиінтегрованості на міжнародних ринках ТНК диктують економічну політику у світі.
При цьому дужечасто інтереси компаній розходяться зі стратегією національного розвитку країн,в яких вони представлені
Філіали ТНК, якідіють у різних країнах світу, є потужним економічним механізмом, який керуєтьсяз країн базування компаній і практично обминає контроль національних держав. Цедає можливість вправно обходити національні законодавства з метою приховуваннядоходів від оподаткування, направляючи їх з однієї країни в іншу.
Під контролемТНК перебуває 90% світового ринку пшениці, кави, кукурудзи, лісоматеріалів,тютюну та залізної руди, 85% — ринку міді та бокситів, 80% — ринку чаю таолова, 75% — сирої нафти, натурального каучуку та бананів.
Агропромисловітранснаціональні корпорації є основними постачальниками високотехнологічнихпродуктів та послуг для сільськогосподарського виробництва. За останнідесятиліття значення та вплив агропромислових ТНК на процеси, що відбуваються усвітовій економіці, значно збільшились. Це пояснюється тим, що значна кількістьТНК за свою структурою і фінансовим потенціалом можуть зрівнятися з деякиминевеликими державами та міждержавними організаціями.
АгропромисловимиТНК впроваджуються нові прогресивні методи управління бізнес-процесами, з метоюполіпшення та удосконалення вже існуючих моделей та систем управління, а також,при необхідності, формування нової системи управління, краще адаптованої доспецифіки регіону.
Організаціявнутрішньофірмового міжнародного виробництва дає для ТНК ряд переваг. Вона даєможливість [8, 70]:
· використовувати пільги міжнародноїспеціалізації виробництва окремих країн;
· максимально використовувати податкові,інвестиційні й інші пільги, надані країнами для іноземних інвесторів.
· маневрувати навантаженням виробничихпотужностей, пристосовуючи свої виробничі програми відповідно до кон'юнктурисвітового ринку;
· використовувати свої дочірні компанії вякості плацдарму для завоювання ринків;
· продовжувати життєвий цикл продукту,налагоджуючи його виробництво в іноземних філіях у міру його морального застарінняв країні основного базування.
Напідприємствах ТНК щорічно виробляється продукції на суму, що перевищує 10 трлндол.; на них працюють близько 150 млн. осіб, тобто кожний дванадцятий, зайнятийу світі (крім сільського господарства). П'ятсот найпотужніших ТНК реалізують 80% усієї виробленої продукції електроніки і хімії, 95 % фармацевтики, 76 %продукції машинобудування. Прямі іноземні інвестиції ТНК відіграють заразнайважливішу роль у сполученні багатьох національних економік і створенні інтегрованоїінтернаціональної виробничої системи – ядра глобальної світової економіки [10,199].
Нафінансових ринках ТНК виступають могутньою силою, яка визначає станнайважливіших операцій (наприклад, їх сукупні валютні резерви у кілька разівбільші, ніж резерви всіх центральних банків світу, разом узятих). Насьогоднішній день у середньому 45 % обсягу продажів ТНК — експорт. Міжнароднаторгівля сировиною майже цілком знаходиться під їхнім контролем. Вони утримують90% світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном,джутом і залізною рудою, 85 % — міддю і бокситами, 80 % — чаєм, 75 % бананами,натуральним каучуком і сирою нафтою. Сьогодні (до кризи) усі показникиміжнародного виробництва ТНК (прямі інвестиції, продажі, експортно-імпортніоперації, зайнятість іноземних філіалів) зростають більш швидкими темпами, ніжсвітовий валовий продукт, світова торгівля або сукупна величина валовихвнутрішніх інвестицій усіх країн. Інші показники теж підтверджують цютенденцію. Так, питома вага філіалів у глобальному ВВП досягла 50%. Ці продажіза вартісним обсягом удвоє перевищили вартість світового експорту товарів тапослуг. Валовий продукт усіх мереж транснаціональних корпорацій оцінюється у 8трлн. дол., що становить приблизно ¼ світового ВВП. Тільки на закордонніфілії ТНК припадає нині 10% світового валового продукту. Більш ніж 55 країнсвіту мали на своєї території не менш ніж 1000 іноземних філіалів кожна. Обсягпродажу філіалів тільки 100 найбільших транснаціональних фірм світу досяг 2трлн. дол., а кількість зайнятих – 6 млн. [1, c. 154]. На транснаціональнікомпанії припадає 80% світових науково-дослідних робіт. На початку XXI століття200 найбільших компаній світу виробляли приблизно 60-80% усієї продукціїпромислово розвинутих країн. Всі вони зосереджені в основному в трьох центрах –США, Європейському Союзі, Японії ( Рис.2.2.)

/>
Рис.2.2. Географічна структура ТНК в розрізі регіонів світу [22,69]
Заостанні десятиліття у розвинутих країнах реалізації продукції. Разом ізгоризонтальною інтеграцією, в окремих країнах (зокрема, у Франції) відбуваєтьсяпроцес об’єднання на основі вертикальної інтеграції. Отже, трансформаційніпроцеси в аграрному секторі характерні не тільки для транзитивних, але й длярозвинутих країн, проте на якісно відмінному рівні розвитку.
Конкуренціяпризвела не лише до збільшення розмірів аграрних підприємств, але й до зміниформ і методів ведення господарств, зокрема до зменшення кількості працівників.Не відкидаючи необхідності зростання продуктивності сільськогосподарської праців Україні, звернемо увагу на проблему методичного характеру, пов’язану зпринципами підрахунків чисельності працівників. Так, частка задіяних усільськогосподарському виробництві США складає близько 2 % загальноїчисельності працюючих, проте це виключно зайняті сільськогосподарською працею;обслуговуючий і допоміжний персонал обліковується окремо. З урахуванням цихкатегорій, а також працівників, задіяних у постачанні ресурсів, реалізаціїсільськогосподарської продукції тощо, частка зайнятості в аграрному секторі СШАзростає до 18 % [26, 203].
Переваги, щонесуть за собою іноземні фірми, не вичерпуються кількісними показниками.Діяльність ТНК змушує адміністрацію місцевих компаній вносити корективи втехнологічний процес, що склався, виділяти більше засобів на підготовку іперекваліфікацію робітників, більше уваги звертати на якість продукції, їїдизайн, споживчі властивості.
Проте необхідновідзначити, що поряд із позитивними сторонами функціонування ТНК у системісвітового господарства і міжнародних економічних відношень, існує і їхнійнегативний вплив на економіку тих країн, де вони функціонують. Спеціалістивказують на: протидію реалізації економічної політики тих держав, де ТНКздійснюють свою діяльність; порушення законодавства країн перебування. Так,маніпулюючи політикою трансфертних цін, дочірні компанії ТНК, що діють урізноманітних країнах, уміло обходять національні законодавства, укриваючиприбутки від оподатковування шляхом перекачування їх з однієї країни в іншу;установлення монопольних цін, диктат умов, що ущемляє інтереси країн, щорозвиваються.
Слід виділититакі основні джерела ефективної діяльності ТНК:
· використання переваг володінняприродними ресурсами (або доступу до них), капіталом і знаннями;
· можливість оптимального розташуваннясвоїх підприємств у різних країнах з урахуванням розмірів їхнього внутрішньогоринку, темпів економічного росту, ціни і кваліфікації робочої сили, цін ідоступності інших економічних ресурсів, розвиненості інфраструктури, а такожполітико-правових факторів, серед яких найважливішим є політична стабільність;
· можливість акумулювання капіталу врамках усієї системи ТНК, включаючи позикові засоби в країнах розташування іноземнихфілій;
· використання у своїх цілях фінансовихресурсів усього світу.

2.2Особливості діяльності ТНК розвинених країн в галузі сільського господарства
Заостанні десятиліття у розвинутих країнах спостерігається процес концентраціїсільськогосподарського виробництва. Зокрема, у США, Канаді, Західній Європісуттєво скоротилася кількість фермерських господарств, при цьому у 1,5-2 разизбільшилися середні розміри землекористування. Одним із чинників таких процесівє жорсткі конкурентні умови, які не дозволяють ефективно функціонувати дрібнимфермерам.
Певнаріч, фермерство зазначених країн не ліквідується, а трансформується у більшдосконалу систему організації виробництва. Так, фермери об’єднуються вкооперативи з виробництва, переробки та реалізації продукції. Разом ізгоризонтальною інтеграцією, в окремих країнах (зокрема, у Франції) відбуваєтьсяпроцес об’єднання на основі вертикальної інтеграції. Отже, трансформаційніпроцеси в аграрному секторі характерні не тільки для транзитивних, але й для розвинутихкраїн, проте на якісно відмінному рівні розвитку.
Конкуренція призвела не лише до збільшення розмірів аграрнихпідприємств, але й до зміни форм і методів ведення господарств, зокрема дозменшення кількості працівників. Так, частка задіяних у сільськогосподарськомувиробництві США складає близько 2 % загальної чисельності працюючих, проте цевиключно зайняті сільськогосподарською працею; обслуговуючий і допоміжнийперсонал обліковується окремо. З урахуванням цих категорій, а такожпрацівників, задіяних у постачанні ресурсів, реалізації сільськогосподарськоїпродукції тощо, частка зайнятості в аграрному секторі США зростає до 18 % [24].
За умов активізації тенденцій інтеграції та глобалізації усвітовій економіці конкурентна боротьба між країнами не тільки не зникає, анавпаки, загострюється, набуваючи нових форм прояву. Нині конкурентоспроможноюможе бути лише та національна економіка, яка найефективніше використовуєможливості глобалізації. Країна, відкрита для міжнародної конкуренції,забезпечує гнучкість використання всіх ресурсів для товаровиробників, що,зрештою, зумовлює підвищення І конкурентоспроможності. Таким чином,конкурентоспроможність стає універсальною вимогою, яка ставиться відкритоюекономікою до будь-якого економічного суб’єкта. Проте щодо ринку продовольствазазначена вимога не може бути абсолютною, оскільки для будь-якої держави єнеобхідним формування продовольчої безпеки, і насамперед таких її складових, якзабезпечення стабільності та незалежності національного продовольчого ринку.Незважаючи на значні потенціальні можливості й вигоди глобалізації,зберігається також реальна небезпека того, що бідна частина сільськогонаселення, яка не має доступу до освіти, та факторів необхідних для досягненняуспіху у висококонкурентному світі. Усе це вимагає реалізації заповідноїпротекціоністської політики щодо захисту національних аграрних та виробників ісільського населення [14, 95].
Крім того, в сучасних умовах, концепція порівняльних перевагяк аргумент необхідності зняттяторговельних бар'єрів для розширення світової торгівлі та підвищення за рахунокцього загального економічного добробуту у світі, в класичному розуміннізастосовуватися не може.
По-перше, внаслідокзначних обсягів субсидування аграрного сектору в ряді країн виникають труднощів оцінці чистих виробничих витрат.
По-друге, часткааграрного сектору в споживчій ціні продовольства в умовах ринку не єпереважною. У сучасних умовах дедалі більшої питомої ваги в її структурінабувають витрати, пов'язані з переробкою і маркетингом, рівень яких різний нетільки в розрізі країн, але значною мірою диференційований також у межах окремовзятої держави.
По-третє, наміжнародному і національному ринках більшості видів харчових продуктівдомінують транснаціональні корпорації, які найчастіше використовують різніможливості розширення своєї присутності на ринках тієї чи іншої країни.Наприклад, при здійсненні імпортної продовольчої інтервенції використовуєтьсявідомий у світовій практиці спосіб витіснення вітчизняного виробника з ринку задопомогою кон'юнктурного маневру. При цьому поставки спочатку дешевогоімпортного продовольства займають лідируючу позицію на ринку країни-імпортера іпригнічують вітчизняне виробництво, що конкурує з імпортом. Потім ціни наімпортні товари, які виявилися поза конкуренцією, підвищуються до розмірів їхреальної вартості. У даному контексті слід також зазначити, що окремі країниактивно використовують своє становище на міжнародному ринку продовольства якодин з інструментів політичного впливу.
По-четверте, розвитокгенної інженерії надає преференції країнам, які активно використовують їїтехнології при виробництві продовольчої продукції, знижуючи за рахунок цього їїсобівартість. Таким чином, ці країни отримують певні переваги на світовомуринку відносно тих чи інших видів продукції. При цьому, проте, не враховуєтьсяаспект їх безпечності, щодо якого точаться гострі суперечки. Крім того,неправомірним є порівняння як рівноцінних альтернатив результатів відзовнішньої торгівлі продовольством і розвитку внутрішнього виробництва,оскільки при цьому не враховується так званий ефект мультиплікації, при якомуфінансові вкладення оцінюються не в коротко (коли торгівля, безперечно, можемати разові переваги), а в довгостроковому періоді. За розрахункамиМіжнародного інституту продовольчої політики, збільшення виробництвасільськогосподарської продукції на 1 % забезпечує зростання всієї економіки на2,3-2,5 % [15, 208]. Тобто вкладення у власну економіку, якщо природні умовидозволяють виробляти достатню кількість продовольства, по-перше, маютьтриваліший ефект, пов'язаний з амортизацією основних засобів, і, по-друге,забезпечують зайнятість населення, що в даний час є основним критерієм оцінкибагатьох економічних програм у розвинутих країнах світу, Розглянуті реалії сучасностіперекручують теорію порівняльних переваг у класичному розумінні, а томувикористання її як аргументу для лібералізації зовнішньої торгівлі можестворити потенціальну загрозу для продовольчої безпеки окремо взятої країни.
Корпораціяє зараз існуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаютьсяакціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску вакціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить їїакціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється середакціонерів у вигляді дивідендів, інша — це нерозподілений прибуток, щовикористовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені міжакціонерами (власниками акцій) і менеджерами.
ТНКмають неабияке значення для розвитку регіонів, оскільки володіють значнимикоштами, впливають на громадську думку, створюють політичне лобі, а такожсприяють розвитку світових науково-дослідних і дослід-но-конструкторськихрозробок (НІОКР).
Агропромисловітранснаціональні корпорації є основними постачальниками високотехнологічнихпродуктів та послуг для сільськогосподарського виробництва. За останнідесятиліття значення та вплив агропромислових ТНК на процеси, що відбуваються усвітовій економіці, значно збільшились. Це пояснюється тим, що значна кількістьТНК за свою структурою і фінансовим потенціалом можуть зрівнятися з деякиминевеликими державами та міждержавними організаціями.
Отже,трансформаційні процеси в аграрному секторі характерні не тільки длятранзитивних, але й для розвинутих країн, проте на якісно відмінному рівнірозвитку.

РозділIII. Особливості діяльності іноземних ТНК галузі сільського господарстваУкраїни
 
3.1Позитивні та негативні наслідки діяльності іноземних ТНК в галузі сільськогогосподарства України
Посилення глобалізаційних та інтеграційних процесів,розгортання світової продовольчої кризи актуалізують питання вибору місця іролі агропродовольчої сфери України у світовій економічній системі, розробки тареалізації адекватних заходів аграрної політики щодо формування продовольчоїбезпеки держави. За оцінками фахівців РВПС НАН України, національний АПК можездійснити прорив на світовий ринок, бо його потенціал, на відміну відтрадиційних учасників (США, ЄС, Канади), ще не вичерпаний — задіяно лишетретину продуктивних сил природи і суспільства.
Сучасна структура вітчизняного аграрного сектора економікидеформована, з переважаючою часткою виробництв із малою або середньою глибиноюпереробки, що забезпечує їй місце лише на найнижчих щаблях світовогогосподарства. Відповідно, важливим напрямом структурної перебудови аграрноїекономіки є зміна пропорцій між виробництвом сировинних і споживчих товарів, атакож – і сферою послуг.
При цьому потрібно пам’ятати, що внаслідок низького сукупногопопиту та рівня цін на внутрішньому ринку вітчизняне сільськогосподарськевиробництво набуло ознак експортно-орієнтованої галузі. Враховуючи, що значнийприріст обсягів реалізації аграрної продукції припадав саме на експортсільськогосподарської та похідної продукції, можна зробити припущення, щоекономічне зростання в аграрному секторі – це так званий експортозумовленийекономічний ріст (export-led growth) [17].
/>   Узагальному обсязі експорту товарів у порівнянні з 2009р. збільшилась часткачорних металів – з 25,8% до 28,4%, енергетичних матеріалів, нафти та продуктівїї перегонки – з 5,4% до 7,1%, жирів та олій тваринного або рослинногопоходження – з 4,5% до 5,1%, руд, шлаків та золи — з 3,4% до 5%, залізничних або трамвайних локомотивів, шляхового обладнання – з2% до 4,7%. Натомість зменшилась частка механічних машин – з 7% до 6,1%,електричних машин – з 5,6% до 4,9%, зернових культур – з 9% до 4,8%, виробів зчорних металів – з 4,9% до 3,9% ( Додаток А) [11].
Водночасекспорт продукції аграрного походження здебільшого має низько технологічнийхарактер, із невеликою глибиною переробки, залишаючи Україну у групісировинно-ресурсних постачальників. Із загального обсягу експорту продукціїсільськогосподарського походження частка готових харчових продуктів задосліджуваний період коливалася в межах 22-34 %. Отже, актуальним єперерозподіл структури експорту з метою зростання частки продуктів із більшоюдоданою вартістю, хоча одних тільки закликів до цього недостатньо.
Насьогодні для товарів сільськогосподарського походження характерне позитивнесальдо вітчизняного зовнішньоторговельного обороту, джерела формування якого дотого ж мають свою специфіку. Якщо за не переробленою продукцією обсяги імпортутрадиційно менше експорту, то за готовими харчовими продуктами обсяги імпортуперевищують суму аналогічного експорту.
Збалансованістьекспорту та імпорту безпосередньо пов’язана з умовами зовнішньоекономічноїдіяльності, яка здійснюється під тиском глобалізацій них процесів. Існуючийрозподіл ринків ускладнює прорив на нові, проте не виключає втрату старихринків збуту. При цьому лише демпінговими цінами довго втриматися наконкретному ринку важко.
Транснаціональнікорпорації, які працюють у сфері агробізнесу, намагаються охопити всі ланкицієї системи для досягнення максимальних прибутків та рентабельності. Відомо,що в структурі вартості валової продукції, яку сплачує кінцевий споживач,частка виробника (фермера) становить до 20%, близько 40% припадає на галузьпереробки і харчової промисловості, решта – витрати на доставку, упаковку,рекламу тощо [23].
Завизначенням вітчизняних вчених, у нашій країні не вистачає власних ТНК іфінансово-промислових груп, концернів, холдингів, здатних створити фундаментекономіки й стати висококонкурентоспроможними на світовому ринку. Викладенітенденції щодо концентрації виробництва не обминули вітчизняне сільськегосподарство і переробну промисловість. Історія розвитку світового сільськогогосподарства яскраво демонструє, що у цій галузі уже давно простежуєтьсятенденція до концентрації виробництва, формою вияву якої стало скороченнякількості фермерських господарств і збільшення площ землекористування та обсягупродажу у тих, що функціонують.
Викладенітенденції щодо концентрації виробництва не обминули вітчизняне сільське господарствоі переробну промисловість. Історія розвитку світового сільського господарстваяскраво демонструє, що у цій галузі уже давно простежується тенденція доконцентрації виробництва, формою вияву якої стало скорочення кількостіфермерських господарств і збільшення площ землекористування та обсягу продажу утих, що функціонують. агропромисловийтранснаціональний корпорація сільський
РозглядаючиУкраїну, як стратегічно важливий регіон для виробництва продовольства, великакількість агропромислових ТНК прийшла на український ринок ще на початку 90-хроків, зразу після здобуття нашою державою незалежності. Метою ТНК булоотримати нові ринки збуту своєї продукції, а також доступ до нових ресурсних ісировинних запасів, закріпити свої позиції на даних ринках. Діяльність сучаснихагропромислових ТНК охоплює майже всі виробничі і переробні галузіагропромислового комплексу України, а також суміжних з ним галузей. Прикладомтаких ТНК можуть бути хімічні, машинобудівні і насіннєві концерни, трейдерські,фінансові, переробні та сировинні компанії, корпорації-виробники продуктівхарчування та ін. [20].
Протепроцес концентрації виробництва в АПК України, як і в Росії, за своїмимасштабами є безпрецедентним і його сміливо можна назвати над концентрацієювиробництва. Цей процес в Україні бере відлік з 2000 року після прийняттявідомого Указу Президента України щодо трансформацій КСП у підприємстваринкового типу. Саме з цього часу почав масштабно вливатися капітал вагробізнес різних сфер економіки, причому за різних мотивів.
Прикладомагропромислової ТНК, структурні підрозділи якої працюють з 1997 р. активнопрацюють на аграрному ринку України є компанія CNH (Case New Holland), яка булоутворена шляхом злиття двох компаній: New Holland та N.V Case Corporation у1999 р. і є глобальним лідером у галузі сільського господарства та будівельногообладнання [24].
Слідпідкреслити, що чимало компаній і бізнесменів, що вливали свій капітал вагробізнес, швидко «покидали» його через нефундаментальність мотиву (одержанняактивів аграрних підприємств для погашення боргів, надія дешево купити йдорожче продати, очікування швидкого прибутку будь-якою ціною тощо). Томупроцес капіталізації сільського господарства за напрямом вливання капіталу зінших сфер економіки на початковій стадії — орієнтовно 2000-2005 роки —здійснювався нерідко хаотично, не цілеспрямовано, відбувався процес перепродажуактивів одними бізнес-групами іншим. Проте наприкінці вказаного періодуконцентрація агробізнесу стала здійснюватися на певних достатньо рельєфноокреслених напрямах.
Найбільшвдалими з таких напрямів були й залишаються ті, які супроводжувалися створеннямвертикально-інтегрованих структур на засадах єдиної власності. Усі такіструктури організують великомасштабне сільськогосподарське виробництво, консолідуючивеликі масиви землі. Усі такі структури організують великомасштабнесільськогосподарське виробництво, консолідуючи великі масиви землі.
Прикладомтаких АПФ, причому не з числа найбільших, може бути ТОВ «Астарта Київ». Доскладу цієї компанії входить сім цукрозаводів, вона вирощує цукровий буряк,зернові, соняшник, утримує велику рогату худобу виробляє комбікорми,консервовані овочі та фрукти, використовує 133,5 тис.га ріллі.
Важливонаголосити, що більшість великих компаній інтегрованого агробізнесу плануютьрозширювати, причому істотно, землекористування. Так, «Українська групакомпаній Land West Company» спеціалізується на вирощуванні зернових й олійнихкультур, орієнтується на вирощування та експорт органічної продукції,використовує нині 164 тис.га ріллі, а планує — 300 тис.га; ЗАТ «Агротрон»прогнозує розширити землекористування з 120 до 200 тис.га; група підприємств«Миронівський хлібопродукт» — відповідно зі 97 до 220 тис.га; Агропромисловакорпорація «Укррос» — з 75 до 120; іноземна компанія «Landcom International» —з 54 до 350 тис.га [16, 57].
Цяобставина дає підстави для двох висновків: перший — у найближчий час часткасільськогосподарських земель, що контролюватиметься різними великими компаніями— АПФ, може істотно зрости, й збільшитися в 1,5-2 рази; другий — намаганнявеликого капіталу з інших сфер економіки розширити своє поле діяльності вагробізнесі засвідчує, ймовірніше всього, що нині уже домінуючим мотивомвливання капіталу стає не просто намагання забезпечити себе сировиною (переробнийбізнес), одержати преференції, набувши статусу сільськогосподарськоготоваровиробника, зменшити трансакційні витрати і т.д., а стати власником ниніорендованих земель після зняття мораторію на продаж сільськогосподарськихділянок. Аргументом на користь зробленого висновку може слугувати діючасьогодні практика продажу права оренди землі. Йдеться про те, що великі АПФ,намагаючись залучити під свій контроль дедалі більші масиви землі, тим самимпосилили конкуренцію на ринку оренди земельних ділянок сільськогосподарськогопризначення. Окремі орендарі, що не розраховують на далекі перспективи розвиткусвого агробізнесу, стали продавати своє право на орендовані ними землі, причомуза досить високою ціною.
Важливонаголосити, що більшість великих компаній інтегрованого агробізнесу плануютьрозширювати, причому істотно, землекористування. Капіталізація сільськогогосподарства через вливання капіталу з інших сфер економіки визначила новий видбізнесу: продаж доведеного до певного високого рівня розвитку консолідованогоаграрного бізнесу іншим заінтересованим компаніям.
Йдетьсяпро те, що такий агробізнес стає товаром, але за умови, що цей специфічнийтовар має цінність: у нього повинен бути вкладений капітал для формуванняматеріально-технічної бази, виробничої інфраструктури, логістики. На такий шляхстають непоодинокі компанії, наприклад, голландська фірма NSH, компанія«Приват-Агро». З певних джерел стало відомо, що остання з названих компаній ізрізних фінансових джерел інвестувала в агробізнес з площею 130 тис. гасільськогосподарських угідь орієнтовно 1,2 млрд. грн. і готова його продати за2 млрд. грн. у процесі капіталізації переробної промисловості, сільськогогосподарства, інтеграції в агробізнес торговельно-постачальницьких структурзначно ускладнюються відносини власності, вибудовуються «піраміди» власності зважко розпізнаваним головним власником, що знаходиться на її вершині. Дляприкладу наведемо один реально діючий фрагмент такої піраміди ( Рис.3.2.).
/>
Рис.3.2.Фрагмент реально діючої «піраміди» власності в АПК [17]

Наслідкипобудови таких пірамід поки що нелегко передбачити. Потрібний час і аналізрезультатів. Очевидним є одне — втрачається прозорість бізнесу.
Пряміі непрямі інвестиції держави на розвиток агропромислового виробництва з кожнимроком зростають, але їх обсяг не відповідає оптимальному рівню, який бизабезпечив розширене відтворення сільського господарства Здійснюєтьсяінтенсивна експансія іноземного капіталу у переробну промисловість, а отже йбезпосередньо у сільське господарство. Скажімо, на українському ринку вжерозширює свою діяльність датська компанія «Trigor Agri», яка придбала вісімаграрних підприємств і два елеватори, використовує 19,3 тис.га землі, що взятів оренду на 25 років та ведуться переговори про оренду ще 8,2 тис.га.
Іноземнийкапітал у будь-якій галузі АПК не повинен, на нашу думку, займати домінуючестановище й тим самим диктувати «правила гри» на внутрішньому ринку та істотновпливати на експортну політику. Друга — помірна присутність іноземного капіталуу вітчизняній економіці, у тому числі й в АПК, є бажаною.
Цезумовлено тим, що вливання цього капіталу супроводжується запровадженням новоїтехніки, обладнання, сучасних технологій, ефективного менеджменту, новоїкорпоративної культури. [3, 56]. Інтеграція українського приватного капіталу здійснюєтьсяпід впливом різних факторів, тому має різні форми.
Набуваєзначення необхідність утворення вітчизняних ТНК, бо закордонні ТНК орієнтуютьсялише на високоприбуткові сегменти економіки, що не дає можливості нагромадженнякапіталу та модернізації економічного комплексу України загалом.

3.2Рекомендації щодо державної політики регулювання діяльності іноземних ТНК вгалузі сільського господарства України
Становленняринкової економіки в Україні супроводжувалося поступовим приєднанням досвітових інтеграційних процесів, значним зменшенням рівня закритостінаціонального господарства, що зумовило відомі позитивні та негативні наслідки.При цьому яскраво проявилися системні деформації, недосконалість структурноїпобудови економічного устрою, що залишилися нам у спадок.
Вумовах глобалізації та інтернаціоналізації економічних відносин розвитоксучасного суспільства характеризується стрімкими змінами структурного йінституційного характеру, що пов’язано з переходом найрозвинутіших країн відіндустріального до постіндустріального устрою, який має інше економічнепідґрунтя та внутрішню будову. Як наслідок, у національних економічних системахзмінюється роль і місце окремих галузей та видів економічної діяльності.Визначальною мірою це стосується аграрного сектора та його окремих складових.
Вітчизнянийаграрний сектор, як і інші сфери економіки, знаходиться під безпосереднімвпливом глобалізації, адже сільськогосподарська продукція – вагома складоваміжнародної торгівлі. Водночас транснаціональні корпорації в українському селіпредставлені скромно. За рівнем розвитку вітчизняний аграрний сектор відстаєвід інших країн. У розвинутих країнах вагомих результатів у аграрномувиробництві досягнуто, насамперед, за рахунок високого рівняматеріально-технічного забезпечення, комплексу високопродуктивнихсільськогосподарських машин і механізмів, широкого застосування новітніх технологійтощо [2, 65].
ВУкраїні найбільш високий рівень концентрації агровиробництва спостерігається вдочірніх підприємствах промислово-фінансових груп та транснаціональнихкомпаній, але робота цих компаній не завжди відрізняється комплексним підходом допроблем села. Приклади найбільш успішного інвестування в аграрному секторіекономіки демонструють можливість отримання значного синергічного ефекту,особливо в умовах урбанізованих регіонів.
Створенняй функціонування корпорацій в аграрному секторі України сприятиме розвиткусереднього малого бізнесу, підвищенню зайнятості, економічному зростанню таоздоровленню економіки в цілому, збільшенню податкових надходжень в бюджет зарахунок розвитку виробництва конкурентноспроможніх товарів, зменшенню залежностівід імпорту. Утворення гігантських корпорацій змінює(або може змінити) самі «правила» ринкової гри, принаймні традиційніформи їх сприйняття [19, 125].
Іноді такі змінисприймаються як природні, наприклад, як наслідок НТП, у зв'язку з необхідністюконцентрувати значні ресурси для реалізації великомасштабнихвиробничо-технологічних проектів, а також у контексті глобальної конкурентноїборотьби. Однак трапляються ситуації, коли органи публічної влади втручаються векономічні відносини і приймають рішення примусового характеру щодо обмеженнядіяльності великих монополій відповідно до діючих у країні законодавчихобмежень. Мета таких обмежень — забезпечення рівних та справедливих умовкомерційної діяльності, прав споживачів, запобігання тиску з боку монополій наконкурентів, сприяння розвитку конкурентного середовища.
Практичнимвтіленням такої ідеології на рівні державної регулюючої політики єантимонопольне законодавство. Прийнята у США доктрина антимонопольногорегулювання (в цій країні таке законодавство має назву«антитрестівське» і є особливо розгалуженим) трактує як незаконніцінову дискримінацію, монопольне лідерство в цінах, обмежувальну практикуорганізації збуту тощо. Причому за монополізації ринку більш як на 60% можливоює ліквідація фірми-монополіста.
Найвідоміший усвіті приклад антимонопольного регулювання наприкінці 90-х подали США. Йдетьсяпро судові рішення, які зобов'язали провідну компанію у сфері програмнихінформаційних розробок Місrosoft; поділити статутний фонд відповідно до двохосновних своїх напрямів діяльності. У Німеччині компанія, яка контролює третинуобігу на ринку, вважається монополією, до якої можуть застосовуватися суворісанкції. В Японії відповідний індикатор — 50% для однієї або 75% — для двохкомпаній [3, 57].
Приклади ретельногорегулювання з метою забезпечення ефективного конкурентного середовища єметодологічно значущими для посттоталітарних країн, які формують ринковусистему і в яких інституційна структура національного господарства, місцесуб'єктів економічного життя на ринку не є достатньо чітко визначеними.Антимонопольне законодавство Польщі, Угорщини, Чехії та інших країн регіонуЦентральної та Східної Європи набуло розгалужених форм.
Процес йогоформування розпочався у 80-х і тривав протягом 90-х років. В Україні булоприйнято закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісноїконкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 рік), спрямований надемонополізацію економіки, всебічну (фінансову, матеріально-технічну,інформаційну, консультативну тощо) підтримку підприємств, що сприяють розвиткуконкурентного середовища. Цей закон трактує статус підприємницької структури якмонопольний у випадках, коли її частка на ринку перевищує 35%.
Однак,антимонопольне законодавство України є недосконалим і лише частково відповідаєсвітовій практиці. Важливим кроком могла б стати розробка та прийняття Закону«Про конкуренцію», який би відповідав положенням правових документівЄвропейського Союзу. Прийняття подібного акту сприяє росту довіри іноземнихінвесторів до України і приведе антимонопольне законодавство України до нормзаконодавства Європейського Союзу. Негативні аспекти глобалізації продовольчогоринку вимагають розробки національних захисних механізмів для мінімізації їхвпливу. У багатьох розвинутих країнах діють відповідні закони про продовольчубезпеку. В Україні проект закону «Про продовольчу безпеку України»розроблявся двічі — у 2004 та 2005 р. Причому перший варіант проекту виносивсяМіністерством аграрної політики України на загальне обговорення, а другий,розроблений на виконання відповідного доручення Кабінету Міністрів України, буврозглянутий та взятий за основу Верховною Радою України. Проте жоден іззазначених законопроектів до цього часу так і не прийнято [27,188].
Важливиммоментом в формуванні політики залучення іноземних інвестицій в Україну та вагропромислову сферу, зокрема, є удосконалення відносин власності та доступінвестора до природних ресурсів та об'єктів комунальної інфраструктури.Серйозною проблемою відносно власності в Україні є відсутність ринку землі, щоне дає можливості українським підприємствам отримувати кредити та інвестиціїпід заставу землі. Відносини власності, на думку автора, потребують серйозногореформування і прийняття ряду законодавчих актів, зокрема, нового Закону «Провласність», який би регламентував надання гарантій прав власності, а також«Про іпотеку», «Про оцінку майна, майнових прав та професійнуоціночну діяльність в Україні». Необхідність прийняття нового Закону«Про власність» обумовлена тим, що нинішній Закон України «Провласність» не відповідає вимогам сучасності. Зміни, які відбулись заостанні шість років, зокрема, відхід від централізації, поява нових понять всфері громадсько-правових відносин, прийняття Конституції України потребуютьнових механізмів та регламентації правових відносин, збільшення ролі інститутуприватної власності, в тому числі і на землю, гарантії її недоторканості.Необхідно в законодавчому порядку закріпити права власності на землю длясуб'єктів підприємницької діяльності, резидентів і для фізичних осіб гарантійнедоторканості прав приватної власності, а також гарантії прав іноземнихінвесторів від змін в діючому законодавстві, а також відносно гарантійкомпенсації з боку держави в разі завдання інвесторам шкоди.
Підвищенняконкурентоспроможності аграрного сектора неможливе без державної підтримки, якамає доповнювати ринковий механізм і запобігати негативним наслідкам, пов’язанимз недосконалістю цього механізму. Розроблена структурна схема механізмудержавної підтримки конкурентоспроможності аграрних підприємств, яка включає всебе забезпечення паритетного розвитку через цінове регулювання, зменшенняподаткового тиску на товаровиробників, формування повноцінної маркетинговоїінфраструктури, стимулювання запровадження інноваційних технологій увиробництві [16, 57].
Здійсненняузгоджених заходів у напрямку забезпечення конкурентоспроможності аграрногосектора економіки України має відбуватися згідно затвердженої на законодавчомурівні Державної програми. Головною метою реалізації такої Програми є створенняв Україні макроекономічного середовища, сприятливого для розгортанняефективного конкурентного змагання між аграрними підприємствами. Між тим,пріоритетне поліпшення використання факторних конкурентних переваг національноїекономіки та впровадження сучасних засад конкурентоспроможності потребуватиме йдодаткових спеціальних заходів, орієнтованих на цілеспрямоване формуванняконкурентоспроможних ринкових суб'єктів.
Вумовах глобалізації та інтернаціоналізації економічних відносин розвиток сучасногосуспільства характеризується стрімкими змінами структурного й інституційногохарактеру, що пов’язано з переходом найрозвинутіших країн від індустріальногодо постіндустріального устрою, який має інше економічне підґрунтя та внутрішнюбудову. Як наслідок, у національних економічних системах змінюється роль імісце окремих галузей та видів економічної діяльності. Визначальною мірою цестосується аграрного сектора та його окремих складових.
Сучасна структура вітчизняного аграрного сектора економіки деформована,з переважаючою часткою виробництв із малою або середньою глибиною переробки, щозабезпечує їй місце лише на найнижчих щаблях світового господарства.Відповідно, важливим напрямом структурної перебудови аграрної економіки є змінапропорцій між виробництвом сировинних і споживчих товарів, а також – і сфероюпослуг.
Підвищенняконкурентоспроможності аграрного сектора неможливе без державної підтримки, якамає доповнювати ринковий механізм і запобігати негативним наслідкам, пов’язанимз недосконалістю цього механізму.

Висновки
Зарезультатами дослідження, проведеного у курсовій роботі, можна зробити наступнівисновки:
1. В умовах глобалізації світової економікиважливу роль відіграють транснаціональні корпорації (ТНК). Під ТНК розуміютьсяміжнародні фірми, що мають свої господарські підрозділи в двох або більшекраїнах і управління цими підрозділами здійснюється з одного або декількохцентрів на основі такого механізму прийняття рішень, який дозволяє провестиузгоджену політику і загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології івідповідальність для досягнення результату — отримання прибутку.
2. Транснаціональні корпорації сталиголовним суб’єктом руху міжнародних інвестицій, технології та функціонуваннятрансграничного виробництва. Транснаціональна корпорація – це корпорація, щоздійснює міжнародне виробництво на основі прямих іноземних інвестицій та маєпрямий контроль над своїми зарубіжними філіями. Хоча такі корпорації маютьвсесвітню мережу філій, їх материнська компанія належить капіталу однієїкраїни.
3. ТНК, володіючи величезними капіталами,проникнули не тільки в економічне життя країн-партнерів, але й у політичнежиття суспільства. ТНК здійснюють економічну, фінансову, торгову, технологічну,а на новому етапі і політико-соціальну взаємодію між країнами.
4. Діяльність ТНК принципово змінює картинусвіту, і тому без урахування цього ми не можемо вивчати процеси, щовідбуваються в сучасних економічних відносинах. Можна зробити висновок, щонаціональний капітал здатний витримати конкуренцію з ТНК тільки в тому випадку,якщо він сам структурується в потужні фінансово-промислові утворення, адекватніміжнародним аналогам, і може провадити активну зовнішньоекономічну політику.
5. Необхідний перегляд Україною форм іметодів державної підтримки аграрного сектору, зокрема, шляхом концентраціїпідтримки заходів і впровадження сучасних технологій виробництваконкурентоспроможної продукції з врахуванням вимог СОТ
Дослідившипроцес інтернаціоналізації українського бізнесу та можливості створення власнихТНК, можна сказати, що становлення українських ТНК знаходиться лише напочатковому етапі, але підґрунтя для створення подібних корпорацій вже існує.

Списоквикористаних джерел
1.  Актуальніпитання аграрної політики: Збірник робіт. 2003 — 2004. – К., 2004. – 452 с.
2.  Актуальніпроблеми аграрної реформи в Україні в умовах системної кризи світовоїекономіки. / За ред… І.Г. Кириленка. – К., 2009. – 135с.
3.  БородінаО.М. Коригування політики державної підтримки сільськогогосподарства України / О.М. Бородіна, О.М. Могильний // Економіка АПК. – 2007.– № 6. – С. 55-61.
4.  ВласовВ.І. Глобалізація і глобальна проодвольча проблема // Економіка АПК. – 2007. — №1. — С.15-22.
5.  ГайдуцькийА. Інвестиційна конкурентоспроможність як мотиваційний чинник залученняіноземного капіталу //Конкуренція. – 2004. – №5. – С. 26
6.  ГайдуцькийА. Мотиваційні чинники міжнародних інвестиційних процесів // Фінанси України. –2004. — №12. – С. 24 – 35.
7.  Глобалізація і безпекарозвитку: Монографія/ О.Г.Білорус, Д.Г.Лук'яненко та ін..; Керівник авт…Колективу і наук. Ред… О.Г.Білорус. — К.: КНЕУ, 2001. — 733 с.
8.  Денисенко М.П. Глобалізаціята її вплив на інноваційний розвиток України // Проблеми науки. — 2005. — №1. — с. 47-52.
9.  ДударВ.Т. Роль ринкових трансформацій аграрного сектораУкраїни у формуванні агропродовольчого ринку / В.Т. Дудар // Наука молода.Тернопільський національний економічний університет МОН України. – Тернопіль:ТНЕУ. – 2007. – Вип. 7. – С. 7-10.
10.  ДучинськаН. Суперечності і напрямки інвестиційної діяльності транснаціональнихкорпорацій. // Наука молода. – 2006. — №6. – С.69 – 73.
11.  ЄфановВ. А. Формування механізмів горизонтальної інтеграції в процесі трансформаціїгоспрозрахункових відносин аграрних підприємств / В. А. Єфанов, І. М.Пономаренко // Збірник наукових праць Харківського національного аграрногоуніверситету Вісник ХНАУ. Серія: «Економіка АПК іприродокористування». — 2006. — № 1. — С. 117-121.
12.  ЖукО. Процеси транс націоналізації на сучасному міжнародному ринку. // Науковийвісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.5. – С. 166 – 171.
13.  ЗаярнаН. Розвиток транснаціональних корпорацій в умовах глобалізації економіки. //Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.2. – С. 197 – 202.
14.  Зовнішняторгівля України товарами за 2010 рік. [Електроннийресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua/
15.  ЗубецьМ.В. Сільське господарство світу в умовах глобалізації // Вісник аграрноїнауки. — 2005. — №10.
16.  КириленкоІ.Г., Дем’янчук В.В., Андрющенко Б.В. Деякі аспекти державної аграрної політикив Україні в умовах світової фінансової кризи// Економіка АПК. – 2008. — № 11. –С. 4-9.
17.  КобутаІ.В. Аграрна політика підтримки сільського господарства – нові виклики взв’язку із вступом України до СОТ// Облік і фінанси АПК – 2008. – № 8. –С.32-39
18.  КовалевЕ. Мировая продовольственная проблема: новые аспекты // Международная экономикаи международные отношения. — 2003. — №9.
19.  Ковтонюк О.В. Особливостіміжнародної торгівлі на сучасному етапі та рівень інтеграції України у світовийекономічний простір //Наукові праці НДФІ. – 2010 – № 4 (45) – С.92 – 101.
20.  Козак Ю.Г., КовалевськийВ.В., Кутайні З. та інші. Міжнародні організації: Навч. посібник / За ред.Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Кутайні З. — К.: Центр учбової літератури. — 2007. — 440с.
21.  Красноруцький О.О.Концентрація капіталу та розвиток суб’єктів аграрного ринку / О.О.Красноруцький // Матеріали ІІІ Міжнародного Форуму молодих вчених «Ринковатрансформація економіки постсоціалістичних країн: стан, проблеми, перспективи».У трьох томах. Т. 2. – Харків: ХНТУСГ. – 2008. – С.208-209.
22.  ЛисецькийА., Соломко М., Думич І. Аграрний сектор України: адаптивний саморозвиток іглобальні виклики у регіональному вимірі // Економіка України. – 2007. – №11. –С. 56-67.
23.  Лопатинський М. Впливглобалізацій них процесів на розвиток вітчизняного аграрного сектора. [Електронний ресурс]. –Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpen/2009_5/4.Vpluv%20globalizatsijnyx%20procesiv.pdf
24.  Луцький М. Г.Конкурентоспроможність продукції українських корпорацій на міжнародних ринках /М. Г. Луцький, Е. І. Данілова // Інститут економіки і менеждменту: електронненаукове фахове видання. – 2007. – №1. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/ejournals/PSPE/2007-1/Luckiy_107.htm
25.  Луцький М.Г.Впливтранснаціональних корпорацій на глобалізацію інноваційних процесів //Формування ринкових відносин в Україні. — 2007. — №4. — с.116-120.
26.  МазурН.А., Місюк М.В. Конкурентоспроможність виробництва сільськогосподарськоїпродукції та основні напрями її підвищення. //Економіка АПК. – 2007. — № 2. –С. 123-127.
27.  МазуренкоО.В. Розвиток інтегрованих формувань в АПК // Економіка АПК. – 2006. – №3. – С.89-93.
28.  МайстроС. Стратегія державного регулювання розвитку агропромислового комплексу Українив умовах глобалізації. [Електронний ресурс]. – Режимдоступу: www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2007-1/doc/2/09.pdf
29.  МиронюкВ.В. Транснаціональні корпорації в системі відносин України з міжнароднимифінансовими організаціями // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук.праць. – № 46. – Ч.2. – К.: Інститут міжнародних відносин Київськогонаціонального університету ім. Тараса Шевченка, 2004. – С.149–154.
30.  МиронюкВ.В. Транснаціональні корпорації в системі міжнародних економічних відносин //Зовнішня торгівля: право та економіка. – № 1(13). – К.: Українська академіязовнішньої торгівлі, 2004. – С.66–70.
31.  МолдаванЛ. В. Організаційні засади забезпечення сталого розвитку сільськогогосподарства: зарубіжний досвід та його адаптація до умов України / Л. В.Молдаван // Збірник наукових праць Уманського державного аграрногоуніверситету. – Умань: УДАУ, – 2008. – С. 54–61.
32.  НестеровІ. Внесок агропромислових транснаціональних корпорацій у забезпеченняпродовольчої безпеки України. [Електронний ресурс]. –Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnau/2009_142_1/09nig.pdf
33.  НестеровІ. Розвиток організаційних структур агропромислових транснаціональнихкорпорацій. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnau/2010_154_2/10nig.pdf
34.  Організаційно-економічніпроблеми розвитку АПК та сільських територій / [П. А. Лайко, А. Г. Борщ, І. І.Долженко та ін.]. – К.: Вид-во „Ніч лава”. – 2006. – 448, [39–44] c.
35.  СаблукП.Т. Нова економічна парадигма формування стратегіїнаціональної продовольчої безпеки України у XXI столітті // Нова економічнапарадигма формування стратегії національної продовольчої безпеки України у XXIстолітті. – К.: ІАЕ УААН, 2001. – 638 .
36.  СаблукП.Т. Україна в міжнародних аграрних відносинах:торговельний аспект // Україна і світове господарство: взаємодія на межітисячоліть. – К.: Либідь, 2002. – С. 193 –209.
37.  Транснаціональнікорпорації: навчальний посібник / В.Рокоча, Т65 О.Плотніков, В.Новицький та ін.- К.: Таксон, 2001. — 304с.
38.  ФетюхинаО.Н. Агропродовольственные рынки в условиях глобализации. – Ростов-на-Дону:Ростиздат, 2008. – 401 с.
39. Формування ринку конкурентоспроможноїагропродовольчої продукції: теорія, методика, перспективи: Монографія. –Тернопіль: Економічна думка, 2009. – 246 с.

Додаток1
Таблиця 1.1Товарнаструктура зовнішньої торгівлі за 2010 рік [11]
Код і назва товарів
згідно з УКТЗЕД Експорт Імпорт тис.дол. США
у % до
2009р.
у % до
загаль-ного
обсягу тис.дол. США
у % до
2009р.
у % до
загаль-ного
обсягу Всього 51430521,6 129,6 100,0 60739969,3 133,7 100,0 I. Живi тварини; продукти тваринного походження 771386,6 129,4 1,5 1241690,5 98,0 2,0 01 живi тварини 3636,6 38,0 0,0 67518,2 90,9 0,1 02 м’ясо та харчові субпродукти 90179,2 113,9 0,2 457988,6 80,6 0,8 03 риба i ракоподібні 21007,7 83,4 0,0 568561,9 120,7 0,9 04 молоко та молочнi продукти, яйця; мед 648786,6 136,2 1,3 135438,8 96,4 0,2 05 інші продукти тваринного походження 7776,4 138,1 0,0 12183,0 93,5 0,0 II. Продукти рослинного походження 3976325,5 79,0 7,7 1563710,4 124,1 2,6 06 живі рослини та продукти квітництва 1782,2 111,5 0,0 73875,7 119,1 0,1 07 овочі, коренеплоди 119213,3 74,8 0,2 129948,3 167,0 0,2 08 їстівні плоди i горіхи; цитрусовi 208843,0 118,3 0,4 733340,9 116,1 1,2 09 кава, чай, прянощi 9869,9 134,2 0,0 234085,9 120,5 0,4 10 зерновi культури 2467060,7 69,4 4,8 145554,8 147,7 0,2 11 продукцiя борошномельно-круп’яної промисловості 80949,7 90,2 0,2 27463,7 135,9 0,0 12 насiння і плоди олійних рослин 1085659,1 104,4 2,1 178917,8 131,9 0,3 13 камеді, смоли 1261,0 169,3 0,0 39635,0 101,6 0,1 14 інші продукти рослинного походження 1686,7 56,2 0,0 888,3 169,4 0,0 III. 15 Жири та олії тваринного або рослинного походження 2617314,4 145,7 5,1 451549,4 120,6 0,7 IV. Готові харчовi продукти 2571067,0 123,1 5,0 2504926,8 123,1 4,1 16 продукти з м’яса, риби 48687,2 128,2 0,1 100279,5 127,4 0,2 17 цукор і кондвироби з цукру 206502,6 125,0 0,4 231355,6 264,3 0,4 18 какао та продукти з нього 591611,9 131,9 1,2 407333,7 134,7 0,7 19 продукти із зернових культур 254289,7 124,1 0,5 125757,2 130,8 0,2 20 продукти переробки овочів, плодiв 210389,5 141,9 0,4 223306,6 113,7 0,4 21 різні харчовi продукти 122919,8 139,0 0,2 466458,5 110,6 0,8 22 алкогольнi i безалкогольнi напої та оцет 443700,0 96,7 0,9 270553,3 143,1 0,4 23 залишки і вiдходи харчової промисловості 479069,4 148,7 0,9 208437,6 100,9 0,3 24 тютюн 213896,9 100,0 0,4 471445,0 103,5 0,8 V. Мінеральнi продукти 6731329,0 172,6 13,1 21127916,9 134,6 34,8 25 сiль, сiрка, штукатурнi матерiали, цемент 493741,5 115,0 1,0 420503,8 143,3 0,7 26 руди, шлаки та зола 2576162,5 192,2 5,0 1104687,9 144,8 1,8 27 енергетичні матеріали; нафта та продукти її перегонки 3661425,1 171,8 7,1 19602725,2 133,9 32,3  з них:  кам’яне вугілля 563056,8 162,5 1,1 1781372,2 224,0 2,9  нафта сира (включаючи газовий конденсат) – – – 4171265,2 139,5 6,9  газ природний 2023,1 111,0 0,0 9392939,7 117,7 15,5 VI. Продукцiя хiмiчної та пов’язаних з нею галузей промисловостi 3479168,7 138,3 6,8 6441659,3 121,1 10,6 28 продукти неорганiчної хiмiї 1129360,5 164,3 2,2 270086,5 109,8 0,4 29 органiчнi хiмiчнi сполуки 445524,2 292,4 0,9 650521,9 119,5 1,1 30 фармацевтична продукція 198519,5 132,3 0,4 2445836,0 114,8 4,0 31 добрива 940625,4 109,6 1,8 417707,5 162,3 0,7 32 екстракти дубильнi, барвники 261205,1 129,3 0,5 386767,2 120,2 0,6 33 ефiрнi олії, косметичні препарати 163162,5 119,4 0,3 772182,8 112,6 1,3 34 мило, мийні засоби 100310,4 119,6 0,2 399511,6 107,3 0,7 35 бiлковi речовини 50168,7 139,1 0,1 138104,4 131,5 0,2 36 порох і вибуховi речовини 11166,6 73,1 0,0 19035,0 99,3 0,0 37 фото- або кiнематографічні товари 1338,8 104,2 0,0 43902,7 114,2 0,1 38 іншi продукти хiмiчної промисловості 177787,0 92,5 0,3 898003,6 149,9 1,5 VII. Полімерні матеріали, пластмаси та каучук 685276,5 121,6 1,3 3661440,2 137,5 6,0 39 полімерні матеріали, пластмаси 512150,3 129,2 1,0 2867271,5 133,9 4,7 40 каучук, гума 173126,3 103,7 0,3 794168,7 152,1 1,3 VIII. Шкiряна i хутряна сировина та вироби з них 173823,7 97,6 0,3 177286,8 142,7 0,3 41 шкури та шкіра необроблені 122601,6 85,9 0,2 72463,7 139,4 0,1 42 вироби із шкiри 44114,5 157,9 0,1 97630,6 151,5 0,2 43 хутряна сировина 7107,6 94,9 0,0 7192,5 92,7 0,0 IX. Деревина і вироби з деревини 828204,0 124,6 1,6 341530,5 121,4 0,6 44 деревина і вироби з деревини 827994,1 124,5 1,6 324094,9 119,2 0,5 45 пробка та вироби з неї 47,4 316,6 0,0 11589,0 175,4 0,0 46 вироби із соломи 162,5 146,3 0,0 5846,6 206,3 0,0 X. Маса з деревини або iнших волокнистих целюлозних матеріалів 940524,4 116,5 1,8 1658313,6 120,7 2,7 47 маса з деревини 734,8 96,4 0,0 117399,7 152,9 0,2 48 папiр та картон 822773,3 117,6 1,6 1438617,2 119,6 2,4 49 друкована продукція 117016,3 110,1 0,2 102296,7 109,4 0,2 ХI. Текстиль та вироби з текстилю 735844,1 103,2 1,4 1974817,4 139,4 3,3 50 шовк 55,9 71,2 0,0 2567,1 122,9 0,0 51 вовна 5481,8 105,9 0,0 56148,5 92,9 0,1 52 бавовна (тканини) 5762,5 81,6 0,0 175085,2 116,7 0,3 53 іншi рослиннi волокна 1279,6 101,9 0,0 13546,7 110,8 0,0 54 нитки синтетичні або штучні 5609,7 67,6 0,0 164090,5 128,7 0,3 55 хiмiчнi штапельнi волокна 6852,4 82,9 0,0 249220,8 137,9 0,4 56 вата 32914,5 99,7 0,1 131357,4 128,7 0,2 57 килими 11642,4 78,4 0,0 37824,0 159,1 0,1 58 спецiальнi тканини 2927,2 152,0 0,0 69650,5 123,0 0,1 59 текстильнi матерiали 20702,0 105,2 0,0 107470,6 129,1 0,2 60 трикотажні полотна 6662,6 164,8 0,0 83409,3 139,1 0,1 61 одяг трикотажний 125547,6 120,5 0,2 388424,0 180,8 0,6 62 одяг текстильний 420436,1 98,5 0,8 295604,9 132,1 0,5 63 іншi готовi текстильні вироби 89969,8 114,9 0,2 200417,9 167,5 0,3 XII. Взуття, головнi убори, парасольки 174761,0 120,9 0,3 490302,5 171,1 0,8 64 взуття 169326,9 121,9 0,3 467771,2 175,6 0,8 65 головнi убори 3547,8 86,5 0,0 7203,8 86,6 0,0 66 парасольки 1575,1 121,7 0,0 5026,0 111,0 0,0 67 обробленi перо та пух 311,2 128,1 0,0 10301,6 141,1 0,0 XIII. Вироби з каменю, гiпсу, цементу, кераміки, скла 399475,9 140,1 0,8 889669,0 140,1 1,5 68 вироби з каменю, гiпсу, цементу 108898,0 129,8 0,2 253096,1 132,6 0,4 69 керамiчнi вироби 183215,5 156,1 0,4 330229,5 153,0 0,5 70 скло та вироби із скла 107362,3 127,8 0,2 306343,4 134,1 0,5 XIV. 71. Дорогоцінне або напівдорогоцінне каміння, дорогоцінні метали та вироби з них 74229,2 88,2 0,1 302692,3 189,5 0,5 XV. Недорогоцінні метали та вироби з них 17332546,9 135,2 33,7 4127967,2 154,2 6,8 72 чорнi метали 14626608,8 142,7 28,4 1921369,6 171,9 3,2 73 вироби з чорних металів 1993667,9 102,4 3,9 884522,8 142,7 1,5 74 мiдь i вироби з міді 266964,2 150,6 0,5 151988,4 147,0 0,3 75 нiкель i вироби з нікелю 18901,0 145,4 0,0 175814,7 169,4 0,3 76 алюмiнiй i вироби з алюмінію 171858,2 84,6 0,3 375836,3 134,6 0,6 78 свинець і вироби із свинцю 18073,3 72,0 0,0 58958,6 243,1 0,1 79 цинк i вироби із цинку 210,1 71,1 0,0 53609,7 159,9 0,1 80 олово та вироби з олова 124,7 164,4 0,0 9096,5 161,7 0,0 81 іншi недорогоцінні метали 96487,6 138,3 0,2 85535,0 115,4 0,1 82 інструменти, ножовi вироби 33498,5 90,8 0,1 194481,6 126,6 0,3 83 іншi вироби з недорогоцінних металiв 106152,6 115,8 0,2 216754,1 134,0 0,4 XVI. Механічне обладнання; машини та механiзми, eлектро-обладнання та їх частини; пристрої для записування або відтворення зображення і звуку 5670416,3 113,1 11,0 8166974,9 130,6 13,4 84 котли, машини, апарати і механічні пристрої 3135318,0 112,5 6,1 4563802,1 115,7 7,5 85 електричнi машини і устаткування 2535098,3 113,9 4,9 3603172,8 156,0 5,9 XVII. Транспортні засоби та шляхове обладнання 3262441,4 204,4 6,3 3664286,5 169,3 6,0 86 залізничні або трамвайні локомотиви, шляхове обладнання 2400884,0 309,0 4,7 276246,6 298,1 0,5 87 наземні транспортні засоби, крiм залiзничних 540571,8 141,7 1,1 3320612,3 169,1 5,5 88 аеронавігаційні або космiчнi апарати 123840,3 64,1 0,2 32076,7 61,4 0,1 89 плавучi засоби морські або річкові 197145,3 80,5 0,4 35350,9 63,4 0,1 XVIII. Прилади i апарати оптичнi, для фотографування або кiнематографiї; апарати медико-хiрургiчнi; годинники; музичнi iнструменти 252305,8 90,6 0,5 886372,0 132,1 1,5 90 прилади і апарати 249761,7 90,1 0,5 857914,4 131,7 1,4 91 годинники 1617,7 133,8 0,0 18189,9 147,1 0,0 92 музичні інструменти 926,4 272,8 0,0 10267,6 149,4 0,0 ХX. Рiзнi товари і вироби 416626,0 134,1 0,8 681981,8 136,4 1,1 94 меблi 311657,5 135,5 0,6 368997,5 125,2 0,6 95 іграшки, iгри 100856,5 134,6 0,2 195035,7 162,6 0,3 96 рiзнi готовi вироби 4112,0 71,6 0,0 117948,7 138,1 0,2 XXІ. 97 Вироби мистецтва 244,3 35,4 0,0 2082,7 209,3 0,0  Товари, придбані в портах 27882,0 77,9 0,1 252180,5 135,5 0,4  Різне 309328,8 112,8 0,6 130618,1 147,2 0,2