Міністерство охорони здоров’я України
Шепетівське медичне училище
Реферат
на тему:
/>
Студентки ІІ— А курсу
Відділення
„Сестринська справа”
Свінціцької Юлії
З предмету
„Анатомія”
Викладач: Жабіцька
Олена Вікторівна
Шепетівка — 2004р.
ПЛАН
Вступ
Еволюція крові та кровоносної системи
Склад і властивості крові
Будова кровоносної системи людини
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Організм людини – складна система, яка утворена різноманітними клітинними і тканинними структурами. Існування багатоклітинного організму неможливе без існування єдиної системи сполучення, яка б об’єднувала окремі клітини і їх групи у єдине ціле. Саме цю функцію і виконує кровоносна система. Вона містить спеціалізовану рідку тканину – кров. Саме рідина виявилася зручним способом перенесення простих хімічних речовин, макромолекул та окремих клітин. Такі властивості як плинність, пружність, значна теплоємність зробили кров не лише важливим способом транспорту речовин у організмі, але і необхідним компонентом підтримки постійних фізичних умов.
Еволюція крові та кровоносної системи
Кров та кровоносна система, як і будь-яка система організму, утворилася як результат еволюційного розвитку. Найпростішою системою транспорту у живих організмах була проста дифузія. Тіло одноклітинних через всю свою поверхню контактувало з довкіллям. У багатоклітинних організмів більша частина клітин не контактує з зовнішнім середовищем. Для таких контактів у примітивних тварин виникли спеціальні міжклітинні канали, по яких рідина просочувалася у міжклітинний простір. Цю рідину називають гідролімфою. Вона мало чим відрізняється від води.
Наступним етапом розвитку було виникнення спеціальних порожнин тіла, по яких рухалася відмінна від води гемолімфа. Гемолімфа не тільки переносила поживні речовини і продукти обміну, але й брала участь у транспортуванні газів. У ній присутні спеціальні пігменти, такі як гемоціаніни, гемоглобіни тощо. Гемолімфа рухалася по незамкнутій кровоносній системі.
З появою замкнутої кровоносної системи виникло декілька різновидів рідкого середовища – кров, лімфа, міжклітинна рідина. Вони відрізняються як за складом, так і за функціями. Кров – це не просто рідина, а своєрідна сполучна тканина. Вона не лише містить різні хімічні речовини, але й складається з клітин.
Еволюційний розвиток пройшла вся система кровообігу в цілому. Найпростіший тип замкнутої кровоносної системи у дощових черв’яків представлений двома поздовжніми судинами, з’єднаними між собою кільцевими судинами. З появою серця (у членистоногих та молюсків) з’явилася можливість прискорити рух крові. Це, у свою чергу, дозволяє прискорити метаболізм. У риб відбувся розподіл на окремі системи кровообігу та лімфообігу – кровоносна та лімфатична системи. Крім того, значних змін зазнала система кровообігу у зв’язку з виходом тварин на сушу. Стінки кровоносних судин потовщали, виросла маса серця. У амфібій та рептилій розпочалося виділення двох кругів кровобігу та поділу серця на камери. Вперше поділ серця на чотири камери відбувся у крокодилів. З появою теплокровності у птахів та ссавців чітко сформувалася сучасна кровоносна система, яка включає два круги кровобігу, чотирикамерне серце та судини трьох типів.
Склад і властивості крові
Кров – це основна транспортна тканина організму. Вона складає приблизно 7,7% від загальної маси організму людини. У людини з масою тіла 70 кг є близько 5 літрів крові.
Формування крові пройшло складний еволюційний шлях і відображає вдалу відповідність між будовою і функціями. Це рідка тканина, що складається з плазми та формених елементів (рис. 2.7). Кров відноситься до специфічних сполучних тканин. Плазму розглядають як міжклітинну речовину, а формені елементи – як клітини.
/>
Рис. 2.7. Склад крові людини
Кров виконує багато функцій, але до основних з них можна віднести такі:
дихальна;
живильна;
екскреторна;
гомеостатична;
регуляторна;
терморегуляторна;
захисна.
Дихальна функція – це процес перенесення кисню від органів дихання до тканин і вуглекислого газу від тканин і органів до органів дихання. Більша частина (90%) вуглекислоти транспортується у крові у розчиненому вигляду (карбонові сполуки), а менша (10%) – у вигляді карбоксигемоглобіну. Газообмін здійснюється внаслідок дифузії завдяки різниці парціального тиску. Кисень у крові може знаходитися лише у зв’язаному з гемоглобіном вигляді. Вуглекислий газ може також реагувати з водою з утворенням слабкої вугільної кислоти і бікарбонатів. Вміст вуглекислого газу у крові значно вищий, ніж кисню. Перепади його концентрації між артеріальною та венозною кров’ю відповідно менші. Крім цих двох газів у крові знаходиться 1,2 % розчиненого азоту.
Живильна функція включає перенесення кров’ю поживних речовин від шлунково-кишкового тракту до клітин організму. Всі поживні речовини спочатку потрапляють через ворітну вену у печінку, а потім розподіляються по організму.
Екскреторна функція проявляється у видаленні з організму кінцевих продуктів обміну, надлишку води, мінеральних та органічних речовин.
Гомеостатична функція пов’язана з тим, що кров бере участь у підтриманні певного постійного внутрішнього середовища організму (рН, водного балансу, рівня глюкози та інше).
Регуляторна функція полягає у перенесенні біологічно активних речовин, які виділяються деякими тканинами (наприклад, гормонів).
Внаслідок неперервного руху та великої теплоємності кров не тільки сприяє перерозподілу тепла в організмі, але й підтриманню постійної температури тіла.
Захисну функцію виконують різні складові частини крові, які забезпечують клітинний імунітет. Ця функція також включає систему зсідання крові.
Об’єм крові залежить від виду тварин, розмірів тіла, статі та інтенсивності обміну речовин. У людини це приблизно 6–8 % від маси тіла, що відповідає у середньому 4–6 л. Кількість крові в організмі постійна, але не вся кров включена у кругообіг. Частина її знаходиться у так званих депо крові (від загальної кількості у організмі):
у печінці – до 20 %,
у селезінці – до 16 %,
у шкірі – приблизно 10 %.
Плазма крові – це рідина, яка містить близько 90 % води, 7–8 % білка, 1,1 % інших органічних речовин, 0,9 % мінеральних речовин.
Білки крові виконують різноманітні функції і поділяються на:
альбуміни (60 %);--PAGE_BREAK--
глобуліни (40 %).
Альбуміни менші за розмірами, відіграють важливу роль у створенні онкотичного тиску при транспорті речовин. Глобуліни, залежно від маси, поділяють на альфа-, бета- і гамма-глобуліни. При нормальному харчуванні в організмі людини виробляється за 1 добу близько 17 г альбумінів та 5 г глобулінів. Період напіврозпаду альбумінів 10–15 днів, а глобулінів – 5 днів.
Серед інших органічних речовин крові найважливішою є глюкоза. Її концентрація підтримується на постійному рівні. Це дуже важливе джерело енергії для головного мозку. Зменшення концентрації глюкози у крові, яка надходить до голови, призводить до втрати свідомості, а у крайньому випадку – до смерті. Зростання концентрації глюкози у крові призводить до видалення її надлишку з сечею.
Водні розчини, що містять однакову з кров’ю концентрацію мінеральних речовин, відносять до групи фізіологічних.
Вони використовуються для відновлення кількості рідини при крововтратах (табл. 2.4).
Таблиця 2.4
Склад найпоширеніших фізіологічних розчинів
для теплокровних тварин і людини
Розчин
Концентрація, г/л
NaCl
KCl
CaCl2
NaHCO3
MgCl2
NaHPO4
Глюкоза
Фізіологічний
9,0
-
-
-
-
-
-
Рінгера
9,0
0,42
0,24
0,15
-
-
-
Тироде
8,0
0,2
0,2
1,1
0,1
0,05
1,0
Найпростішим і найбільш вживаним є фізіологічний розчин, який містить 0,9 % NaCl. Його найчастіше називають просто фізіологічним розчином. Розчин Тироде найбільш складний, але він краще за інші відповідає фізико-хімічним властивостям плазми крові.
Формені елементи крові поділяють на:
білі (лейкоцити), які не мають забарвлення;
червоні (еритроцити і тромбоцити), які забарвлені у червоний колір.
Вони відрізняються формою, розмірами, кількістю, терміном перебування у кров’яному руслі, фізіологічними та біохімічними властивостями (табл. 2.5). Серед формених елементів лейкоцити – найбільш древня форма кров’яних клітин. Вони – єдині клітини гемолімфи більшості безхребетних. Еритроцитів у крові безхребетних немає. У них кров’яні пігменти знаходяться у плазмі. Тромбоцити, як виняток, зустрічаються у деяких безхребетних, але у птахів їх немає.
Таблиця 2.5
Характеристика формених елементів крові
/>
Лейкоцити – це безкольорові клітини, які мають ядро і входять до складу крові і лімфи.
Загальна кількість лейкоцитів менша, ніж інших клітин крові. У ссавців вона складає приблизно 0,1–0,2 %, у птахів – 0,5–1,0 % від кількості еритроцитів.
Збільшення кількості лейкоцитів називають лейкоцитозом, а зменшення – лейкопенією.
Розрізняють фізіологічний та реактивний лейкоцитоз. Перший виникає відразу після вживання їжі, при вагітності, м’язовій роботі, сильних емоціях, больових відчуттях. Другий – стійка реакція на запалювальні процеси та інфекцію. Крім того, існує злоякісний лейкоцитоз – лейкоз.
Лейкопенія пов’язана з певними інфекціями. Неінфекційна форма лейкопенії – одна з перших реакцій організму на радіоактивне опромінення. Крім того, вона може виникнути від отруєння та приймання деяких ліків.
Всім видам лейкоцитів властива амебоїдна рухливість. Її швидкість може сягати 40 мкм/хв. Лейкоцити можуть виходити через стінки капілярів. Їм властивий фагоцитоз. Один лейкоцит може захопити 15–20 бактерій. Крім того, лейкоцити виділяють захисні речовини, у першу чергу:
антитіла антибактеріальної та антитоксичної природи;
речовини фагоцитарної реакції;
речовини, необхідні для заживання ран.
Лейкоцити здатні адсорбувати на своїй поверхні і переносити деякі речовини. Більше половини лейкоцитів розташовано за межами судинного русла, з них 30 % – у кістковому мозку. Можна сказати, що відносно лейкоцитів кров виступає лише як переносник.
Залежно від стану цитоплазми та її реакції на різні фарбники розрізняють 5 основних видів лейкоцитів, які поділяють на дві групи (рис. 2.8).
/>
Рис. 2.8. Класифікація лейкоцитів
продолжение
--PAGE_BREAK--
Кількісне співвідношення різних видів лейкоцитів складає лейкоцитарну формулу.
У нормальних умовах вона досить стала, а відхилення у лейкоцитарній формулі свідчать про різноманітні захворювання.
Гранулоцити складають 60 % всіх лейкоцитів, тривалість життя – приблизно 2 доби. Вони мають зернисту цитоплазму. Поділяють їх на:
еозинофіли – фарбуються кислими фарбами;
базофіли – фарбуються лужними фарбами;
нейтрофіли – сприймають обидві фарби.
Перші фарбуються у рожевий колір, другі – у синій, треті – у рожево-фіолетовий. Зростання кількості еозинів – еозинофілія – супроводжує автоімунні реакції і є ознакою алергії. Базофіли продукують гепарин, який не дає крові зсідатися. Нейтрофіли, залежно від віку, мають кругле, паличкоподібне чи сегментоване ядро. Вони є найважливішим функціональним елементом неспецифічної системи захисту. За допомогою фагоцитозу нейтрофіли здатні знешкоджувати мікроби і чужі білки.
Агранулоцити поділяються на лімфоцити та моноцити. Максимальна тривалість їх життя – 8–10 діб, але дуже часто вона скорочується до годин. Лімфоцити – основна складова частина імунітету. Вони здатні розрізняти власні та чужі білки. Т-лімфоцити самостійно їх знищують, завдяки наявності у цитоплазмі відповідних лізисних ферментів (клітини-кілери). В-лімфоцити виробляють специфічні антитіла, які зв’язуються з чужими речовинами і нейтралізують їх, готуючи до фагоцитозу. Моноцити – найбільші клітини крові, вони мають найвищу фагоцитарну активність.
Еритроцити–високоспеціалізовані, у дозрілій формі без’ядерні клітини, пристосовані до перенесення кисню, вуглекислого газу та інших речовин.
Вони дуже еластичні, легко входять у капіляри, які мають вдвічі менший діаметр, ніж сама клітина. Завдяки своїй формі еритроцити мають значну поверхню. Загальна площа поверхні еритроцитів тіла дорослої людини приблизно 3800 м2(у 1500 разів більша поверхні тіла). Еритроцити містять близько 95 % гемоглобіну. Їх мембрани мають вибіркову проникність, а поверхня здатна сорбувати і переносити поживні речовини (амінокислотні залишки, ліпіди, біологічно активні речовини).
Процес, при якому гемоглобін виходить з еритроцитів у плазму крові, називають гемолізом.
Гемоліз може бути навіть без розриву мембрани. У жінок еритроцитів менше, ніж у чоловіків, а у немовлят більше, ніж у дорослих. Після крововтрат, пошкодження чи зменшення утворення еритроцитів розвивається захворювання – анемія. Коли кров, яка втратила можливість зсідатися, помістити у вертикальну піпетку, то еритроцити будуть зсідати вниз. Швидкість, з якою вони осідають (ШОЕ) – важливий показник фізіологічного стану організму. Вона прискорюється під час вагітності, при гострих запальних процесах.
При деяких захворюваннях та втраті крові роблять переливання крові – від донора (людини, що дає кров) до реципієнта (людини, що отримує кров). Щоб кров не зсідалася і тривалий час була придатна до переливання її можна консервувати за допомогою специфічних хімічних сполук, наприклад, гепарину. Кров однієї людини не завжди можна переливати іншій, оскільки може виникнути несумісність. Вона пов’язана з тим, що еритроцити донора можуть склеюватися між собою, що викликає закупорювання невеликих кровоносних судин, яке порушує нормальний кровообіг. Кров людини за системою АВО ділиться на 4 групи за наявність особливих речовин, що викликають склеювання (аглютинацію) еритроцитів. У еритроцитах є аглютиногени А і В, а у плазмі крові аглютиніни α і β. Склеювання еритроцитів донора відбувається у тому випадку, коли аглютиноген А зустрічається з аглютиніном α, а аглютиноген В – з аглютиніном β. Тому у однієї крові людини одночасно не можуть знаходитися аглютиногени і парні до них аглютиніни. При переливанні крові потрібно враховувати, що кількість крові донора, як правило, незначна, у порівнянні з кількістю крові реципієнта. Плазма донора значно розбавляється плазмою крові реципієнта, тому аглютиніни плазми крові донора не склеюють еритроцити реципієнта. У той же час, аглютиногени в еритроцитах донора не можуть розбавлятися плазмою крові реципієнта, тому що вони обмежені клітинною оболонкою. Виходячи з цього, а також наявності тих чи інших аглютиногенів та аглютинінів, існують певні правила переливання крові, які наведені у табл. 2.6.
Таблиця 2.6
Характеристика формених елементів крові
Група крові
Аглютиногени у еритроцитах
Аглютиніни у плазмі крові
Може віддавати кров групам
Може приймати кров груп
І (О)
Відсутні
α, β
І, ІІ, ІІІ, ІV
І
ІІ (А)
А
β
ІІ, ІV
І, ІІ
ІІІ(В)
В
α
ІІІ, ІV
І, ІІ, ІІІ
ІV (АВ)
А, В
Відсутні
ІV
І, ІІ, ІІІ, ІV
Групи крові успадковуються і не змінюються протягом життя людини (див. розділ 1.5). Для визначення груп крові використовуються стандартні сироватки. Найпоширенішою серед європейців є кров І (0) групи. Люди з такою групою крові – універсальні донори, оскільки у їх еритроцитах відсутні аглютиногени. Найменш поширена група крові – ІV (АВ). Люди з такою групою крові – універсальні реципієнти, у них відсутні аглютиніни.
Тромбоцити або кров’яні пластинки– це плоскі клітини неправильної округлої форми, які у ссавців не мають ядра і відіграють важливу роль при зсіданні крові.
Вони, як і інші клітини периферійної крові, утворюються у кістковому мозку. Період визрівання – 8 днів, а тривалість перебування у кров’яному руслі – 5–11 днів. Тромбоцити здатні склеюватися один з одним і приклеюватися до стінок судин. Завдяки цьому вони відіграють значну роль в утворенні кров’яного згустку, що особливо важливо при кровотечах, в післяопераційний період.
Крім того, ці клітини виділяють ферменти, які беруть участь на всіх етапах зсідання крові. Тромбоцити мають здатність до фагоцитозу, тому беруть участь у імунітеті.
Будова кровоносної системи людини
У 1628 році англійський лікар, фізіолог та ембріолог У. Гарвей (1576–1657) внаслідок багаторічних кропітких досліджень показав, що у вищих тварин і людини кров знаходиться у безперервному русі в замкнутому колі. На той час було відомо, що кровоносна система складається з серця та судин.
Судини, по яких кров рухається від серця, називають артеріями. А судини, по яких кров рухається до серця, називають венами.
У. Гарвей припускав, що замкнутість кровоносної системи забезпечується тим, що артерії і вени сполучаються між собою за допомогою маленьких трубочок. Лише через чотири роки після його смерті італієць М. Мальпігі відкрив капіляри. продолжение
--PAGE_BREAK--
К/>апіляри – це найтонші кровоносні судини, що з’єднують вени і артерії.
Поштовх, необхідний для руху крові по судинах, дає серце (рис. 2.9).
Рис. 2.9. Будова серця
1 – шлуночок; 2 – передсердя; 3 – півмісяцевий клапан; 4 – стулковий клапан;
5 – верхня і нижня порожнисті вени; 6 – аорта;
7 – легенева вена; 8 – легенева артерія.
Воно складається з двох половин: лівої (системної) та правої (легеневої). Кров між цими половинами не змішується, тому що серце поділене поздовж товстою перегородкою. Крім того, кожна половина серця складається з передсердя та шлуночка. Шлуночки і передсердя з’єднуються між собою за допомогою стулчастих клапанів, які не дозволяють крові рухатися зі шлуночка у передсердя. Лівий клапан двостулковий, а правий – тристулковий. У передсердя відкриваються венозні судини. У праве – верхня і нижня порожнисті вени. Вони збирають кров, відповідно, з голови і верхніх та нижніх кінцівок, таза і живота. У ліве передсердя відкриваються легеневі вени. Від шлуночків відходять артерії. Вони мають півмісяцеві клапани, які відкриваються лише при скороченні шлуночків. Це заважає крові рухатися у сторону серця. Від правого шлуночка відгалужується легенева артерія, а від лівого – аорта.
Висновок
Отже регуляція роботи серця і кровоносних судин дуже складна, адже нормальне функціонування організму можливе лише при його достатньому кровозабезпеченні. Вона включає як нервові сигнали, які йдуть від центральної нервової системи та периферійних нервів, так і гуморальні механізми різної природи.
Кров, лімфа, міжклітинна рідина, являються внутрішнім середовищем організму. Вони подають клітинам необхідні речовини для життєздатності і збирають продукт обміну.
Кров – це рідка тканина, яка складається з плазми і кров’яних тілець. Вона безперервно циркулює по кровоносних судинах. Циркуляцій крові по замкнутих серцево судинній системі являється необхідною умовою підтримання постійного її складу. Зупинка серця і припинення руху крові негайно приводить організм до смерті.
Список використаної літератури
Загальнаанатомія., Київ2000р.
" Энциклопедиядлядетей", том17,"Химия"/ В.А. Володин, 2000 год.
Біологія: Посібник для вступників до вузів. М.Є.Кучеренко, П.Г.Балан, Ю.Г.Вервес та ін. – К.: Либідь, 1994.
Анатомія людини. (Очкуренко, Федотов), 1992 р.
Велика медична енциклопедія.