--PAGE_BREAK--Вказані вище місця улюбленої локалізації корости пояснюються тим, що коростяний кліщ вважає за краще розташовуватися на ділянках з тонким роговим шаром. У маленьких дітей відзначають декілька іншу локалізацію корости: вона вражає внутрішні краї стоп, підошви, долоні, сідниці і шкіру голови.
Сильне свербіння, супроводжуюче коросту, приходить до розчухувань екскоріацій, куди хворі нерідко заносять піококову інфекцію, унаслідок чого короста ускладнюється фолікулітами, фурункулами, лімфаденітом, лімфангітом, імпетиго, ектимами.
Остання обставина нерідко змінює клінічну картину корости і значно ускладнює діагностику (встановленню правильного діагнозу допомагають характер свербіння і локалізація процесу). При поширеній і ускладненій корості виявляють еозинофілію в крові і іноді альбумінурію в сечі. Короста може ускладнитися і мікробною екземою (у жінок переважно в колі сосків, у чоловіків — на внутрішній поверхні стегон). У цих випадках осередки ураження мають різкі межі, іноді мокнуть, покриті великою кількістю гнійничків, кірок.
Останнім часом частіше стали спостерігатися стерті форми корости (scabies discreta), при якій відсутні характерні висипання (зокрема, коростяві ходи), але є сильне свербіння. Ця форма корости спостерігається у охайних людей або при неправильному лікуванні. При ретельному огляді хворих і в цих випадках вдається виявити одиничні, парно розташовані папуловезикули, вузлики, найдрібніші бульбашки, уртикоподібні елементи.
Коростяний хід знаходиться в основному в роговому шарі. Тільки його сліпий кінець досягає мальпігієвого шару або проникає в нього. У цій ділянці ходу і розташовується самка кліща. У мальпигиевом шарі розвивається внутрішньоклітинний і міжклітинний набряк, за рахунок якого утворюється невелика бульбашка. У дермі є хронічний запальний інфільтрат, що складається в основному з лімфоцитів. Цей інфільтрат розташований під коростяним ходом
Коросту іноді можна змішати з почесухою, при якій хворих також турбує свербіння. Проте в цьому випадку свербіння буває і вдень і вночі, хвороба іноді триває роками, характеризується сірим кольором шкіри, білим дермографізмом, наявністю вузликів, часто покритих кров'яними скориночками, розташованих переважно ні розгинальних поверхнях кінцівок, збільшенням лімфатичних вузлів (пруригінозні бубони).
Діагностиці сприяють парне розташування папуловезикул на улюблених для корости ділянках шкіри, наявність коростявих ходів, посилення свербіння вночі, поява висипань, що сверблять, у декількох членів сім'ї, наявність симптому Горчакова — Арді. Іноді встановити діагноз допомагає наявність «ознаки трикутника»: у області крижів коростяві висипання маються в своєму розпорядженні трикутником, вершина якого направлена у бік міжсідничної складки. На цій ділянці, окрім звичайних висипань, є імпетигінозні елементи, пігментація, з подальшим утворенням атрофічних плям.
При складності клінічної діагностики корости проводять лабораторне дослідження з метою виявлення коростявого кліща. Його можна витягнути з коростявого ходу голкою. Ефективний метод тонких зрізів лезом безпечної бритви бульбашок або коростявих ходів разом з вмістом. Середовища обробляють розчином 20% їдкого лугу, накривають покривним склом і розглядають під мікроскопом сухою системою (мале збільшення). У препараті виявляють кліщі або продукти їх життєдіяльності — яйця, екскременти у вигляді купок чорних крапок.
2.1.2 Лікування
Застосовують засоби, які розпушують роговий шар і, проникаючи в коростяві ходи, знищують кліщів. Вибір протипаразитарних засобів вельми обширний. Проте ефект терапії часто визначається не характером засобу, а правильністю його застосування і ретельністю лікування.
Перед втиранням протикоростявого засобу хворому доцільно прийняти гарячий душ, який сприяє механічному видаленню з поверхні шкіри кліщів і розпушуванню рогового шару. За наявності піодемії або екзематозного процесу до почала лікування душ не призначають. Миття також забороняють під час лікування. Протикоростяві засоби втирають в шкіру тулуба і кінцівок, особливо ретельно — в місця улюбленої локалізації корости. Втирання не проводять в шкіру голови. Крім того, за наявності екзематизації або импетигинизации антипаразитарні засоби також не втирають, а змащують ними уражені ділянки. Одночасно проводиться лікування ускладнень[7].
Вельми ефективно втирання в шкіру розчину бензилбензоата (бензиловий ефір бензойної кислоти). Використовують для дорослих 20% водно-мильну емульсію бензилбензоата. для маленьких дітей- 10%. Приготування 20% емульсії: у 780 мл теплої кип'яченої води розчиняють 20 г дрібно подрібненою зеленого або іншого мила і додають 200 MJI бензилбензоата.
Водно-мильна емульсія бензилбензоата зберігає активність протягом 7 днів після приготування. Емульсію втирають по 10мин 2 разу (з 10-хвилинною перервою). Після цього хворий надягає знезаражений одяг і міняє постільну білизну. На інший день втирання повторюють. Через 3 дні проводять миття в лазні або під душем і зміну білизни.
Для лікування дітей, як указувалося вище, готують 10% мильно- водну емульсію бензилбензоаза або протягом 3 днів застосовують 10% бензилбензоатну мазь, приготовану на емульсивній основі.
В умовах Крайньої Півночі бензилбензоат доцільно готувати на Ol. vaselini в 10 або 20% концентрації.
Лікування корости по методу Демьяновіча проводять 60% розчином натрію тіосульфату (розчин №1) і 6% розчином концентрованої або 18% розчином розбавленої хлористоводневої кислоти (розчин № 2). Спочатку двічі протягом 10 мін втирають в кожну ділянку шкіри розчин № 1 (з 10-хвилинним інтервалом), а потім втирають розчин № 2 (по 5 мін з 5-хвилинним інтервалом) Розчин натрію тіосульфату наливають в тарілку і втирають в шкіру рукою, змочуючи її розчином. Розчин хлористоводневої кислоти наливають в жменю безпосередньо з пляшки. Після цієї процедури хворий надягає чисту білизну і міняють постільну білизну. Наступного дня лікування повторюють. Митися дозволяється через 2 дні після закінчення лікування. Дітям натрію тіосульфат призначають в концентрації 40%, розчин концентрованої хлористоводневої кислоти-4%, розбавленої-12%.
Можна втирати 20-33% сірчану мазь (дітям -10%) або мазь Вількинсона (по 15% сірки і дьогтю, 10% крейди і по 30% зеленого мила і вазеліну). У дітей застосовують мазь Вількинсона навпіл з цинковою пастою. Ці мазі втирають в шкіру 1 раз на день протягом 5 днів. На 6-й день проводять миття в лазні або під душем і лише після цього зміну натільної і постільної білизни. Застосування сірчаної мазі і мазі Вількинсона обмежене із-за забруднення ними білизни і можливості розвитку лікарського дерматиту, який ліквідовують після відміни мазі і призначення цинкової базіки або пасти. Мазь Вількинсона може зумовити роздратування ниркової тканини (нефропатія), тому її не можна призначати особам, страждаючим захворюванням нирок.
Для лікування корости можна використовувати і свіжоприготованої 5% емульсії мила До, яку втирають протягом 5 днів (щодня), а через 2 дні після закінчення лікування призначають ванну або душ. У разі невдачі протикоростяву терапію повторюють через 3-5 днів.
Дітям, схильним до ексудативного діатезу, а також щоб уникнути розвитку дерматиту і для профілактики закріплення свербіння (по механізму умовного патологічного рефлексу), рекомендують під час лікування корости призначати десенсибілізуючі і антигістамінні препарати — кальцію глюконат, діазолін, супрастин і ін. Таке ж лікування проводять особам, у яких короста ускладнена алергічним дерматитом. При приєднанні до корости піодермії призначають антибіотики, сульфаніламіди, зовнішньо — сірчано-дігтярні і дігтярні для бору мазі, анілінові фарбники, 2% саліциловий спирт[8,9].
2.1.3 Організація боротьби і заходи профілактики
На всіх виявлених хворих коростою заповнюють спеціальне сповіщення. Головною умовою успішної боротьби з коростою є одночасне лікування всіх хворих в осередку ураження. Для виявлення хворих оглядають на коросту в сім'ї або в дитячих колективах, якщо хворим є дитина. Своєчасне виявлення хворих, ізоляція їх від колективу і лікування — важливі умови в профілактиці розповсюдження захворювання.
При несприятливій епідеміологічній обстановці для лікування хворих коростою і проведення заходів, дезинсекцій, створюють спеціальні уряди- скабіозорії.
Важливе значення має ретельна дезинсекція (запилення ДДТ, обробка милом До) натільної і постільної білизни або дезинфекція їх в сухожаровій або вологій камері. Білизну хворих «можна також прати з кип'яченням і подальшим пропрасовуванням гарячою праскою. Верхній одяг знешкоджують в камері або обпилюють ДДТ.
Украй рідко зустрічається особлива форма- так звана норвезька короста (деякі автори вважають її дуже запущеною формою звичайної корости), яка була вперше описана в Норвегії в 1884 р. Даніельсеном. Ця форма виникає при ослабленні організму (у тих, що одночасно хворіють на лепру, сирингомієлію і подібні захворювання), у осіб, розумово відсталих.
При норвезькій корості шкіра в осередках ураження суха, покрита товстими темно-зеленого кольору кірками, що місцями нагадують суцільний панцир, що обмежує рухи і що робить їх хворобливими. Нігті різко потовщені. Волосся на ділянках поразки має сухий і тусклий вигляд Наголошується загальне збільшення лімфатичних вузлів. Від хворого виходитиме неприємний запах. Враховуючи вираженість клінічної симптоматики корости, слід зазначити при цьому незначність свербіння або його відсутність. При насильницьким видаленні кірок оголюється гіперемійована шкіра, на якій оком можна бачити масу білих крапок — коростявих кліщів, які у великій кількості знаходяться і в лусках, кірках. Для видалення кірок застосовують 5-10% сірчано-дігтярну мазь після чого проводять звичайне протикоростяве лікування в комбінації з призначенням загальнозміцнюючих засобів.Іноді виникають масові поразки людей пузатим кліщем ( Pediculoides ventricosis), що викликає так звану зернову коросту (з'являються невеликі папули і пухирі, сильне свербіння.Цей кліщ живе на злаках і зернах і потрапляє до людини при вантаженні зерна, роботі в зернових складах, спання на соломі зараженої кліщем. Лікування проводять так само, як при звичайній корості.
Кліщі коней, щурів, курей, блакитний, потрапляючи на шкіру людини можуть наносити укуси (утворюються папули, пухирі), викликати сильне свербіння, але не проникають в епідерміс і не утворюють коростяві ходи. Цих кліщів можна виявити в приміщенні білизна. Для лікування застосовують спиртні розчини, базік. Необхідно проводити дезинсекцію білизни, приміщення, знищення щурів, лікування хворих коней і т.д.Укуси клопів (Cimex lectularis) і бліх (Pulex irritans) викликають утворення на шкірі уртикарних елементів, що зудять. У центрі укусу блохи утворюється характерна центральна геморрагія, оточена пшеремированним плямою або пухирем величиною з чечевицю. Шкірні прояви спеціального лікування не вимагають.Личинки кінського овода, потрапляючи в шкіру людини, викликають захворювання, що носить назву Larva migrans. Спочатку виникає пляма, що зудить, від якої по шляху проходження личинки утворюється червона нитка, що петлеподібний звивається, злегка підведена над рівнем шкіри, шириною 1-2 мм. За добу личинка переміщається на 15 см і більше.Лікування полягає в змазуванні ураженої ділянки спиртним розчином йоду, заморожуванні хлорэтилом або оперативному видаленні ділянки, де розташовані личинки.Гвінейський черв'як (Filaria sanquinis), в середньо-азіатських республіках званий риштою, розвивається в підшкірній клітковині переважно стоп і гомілок, де утворюється пухлина. Шкіра над пухлиною гангренизируется, проривається, утворюючи виразку, на дні якої і знаходиться паразит. Для того, щоб убити його, в порожнину пухлини уприскують 1% розчин дихлориду ртуті і через добу, намотуючи черв'яка на паличку, витягують його з порожнини. Можна хірургічно видалити черв'яка з пухлини, що не розкрилася.
2.2 Іксодові кліщі — переносники особливо небезпечних інфекцій Іксодові кліщі – високоспеціалізовані кровосмоктальні паразити ссавців, птахів, рептилій. Вони завдають великої шкоди людині і тваринам. Їх слина надає токсичну дію на організм теплокровних. Ще більшу шкоду вони заподіюють як переносники збудників різних захворювань, оскільки тривалий час зберігають збудника і передають його з покоління в покоління. Кліщі можуть розповсюджуються на значні відстані паразитуючи на хазяях (птахи, тварини)
У останні десятиліття, у зв'язку з умовами ведення сільськогосподарського виробництва, що змінилися, в нашій країні, великі земельні угіддя залишаються не розораними, заростають бур'яном, і чагарником, що веде до збільшення біотоп, сприятливих для іксодових кліщів[10].
Кліщі мешкають в основному на цілинних (не розораних) ділянках, пасовищах, балках, ярах, в лісі, лісопосадках і ін. місцях, де можуть нападати на людину.
Природними хазяями кліщів є дикі, домашні тварини (корови, кози, вівці, коні, зайці, гризуни).
Активізація кліщів в природі, як правило, відбувається в ранньо-весняний період (березень, квітень) і продовжується до осені (листопад).
Чисельність кліщів впродовж декількох років залишається високою, що позначилося на погіршенні епідемічної і епізоотичної ситуації по ряду захворювань, переносниками збудників яких вони є. Зокрема в краю ускладнилася эпидобстановка по кримській геморагічній лихоманці.
За нашими даними иксодофауна Ставропольського краю представлена 6 родами і 14 видами: Hyalomma marginatum, Hyalomma scupense, Hyalomma anatolicum, Hyalomma detritum, Dermacentor marginatus, Dermacentor reticulatus, Dermacentor daghestanicus, Ixodes ricinus, Boophilus annulatus, Rhipicephalus rossicus, Rhipicephalus sanguineus, Rhipicephalus pumilio, Haemaphysalis punctata, Haemaphysalis parva. При дослідженні иксодовых кліщів на зміст вірусу Конго Кримської геморагічної лихоманки (ККГЛ) на території Ставропольського краю встановлена висока зараженість кліщів. Вірус був виділений від 8 видів кліщів: H. marginatum, D. marginatus, R. rossicus, H.scupense, I.ricinus, D. reticulatus, H.punctata, B. annulatus. Найбільша кількість знахідок вірусу ККГЛ пов'язана з H. marginatum і D. marginatus.Дані лабораторних досліджень доводять, що не можна виключити участі в передачі вірусу і інших видів кліщів, які поширені на території Ставрополья. Захист населення від нападу іксодових кліщів є основним заходом в профілактиці КГЛ і ряду інших захворювань[2,6].
2.2.1 Коротка характеристика деяких видів іксодових кліщів.
Hyalomma marginatum marginatum — ей вид кліща найбільш многочислен в Нефтекумськом, Льовокумськом, Курськом, Арзгирськом, Апанасенковськом, Червоногвардійському, Буденновськом, Благодарненськом, Петровськом, Новоселіцком, Туркменському, Труновськом, Іпатовськом районах розташованих в ландшафтних провінціях напівпустелі і степів[6,8]
Улюбленими житлами для кліща цього вигляду є пасовища, лісозахисні смуги заселені граками, забурьяненные ділянки, неприбрані стоги сіна. Це двуххозяиновый кліщ (рис.2.1). Статевозрілі кліщі нападають і харчуються на крупних тваринах – велика рогата худоба, дрібна рогата худоба, коні, собаки нападає і на людину. Напад імаго за нашими спостереженнями наголошується весною кінець березня, середина квітня, коли денна температура досягає 8-12єС, а нічні температури не опускаються нижче +2єС, при маловітряній сонячній погоді.
Пік чисельності паразитування имаго на сільськогосподарських тварин доводиться на травень місяць, поява личинок — почало липня, німф — третя декада липня.
Основними хазяями імаго Hyalomma marginatum на території Ставропольського краю є крупна і дрібна рогата худоба, личинок і німф – птахи сімейства воронових (граки).
Кількість випадків нападу H. marginatum на людину серед обстежених прокормителей не перевищує 5% в рік. Проте частка даного кліща серед інших видів знятих з людей може досягати 39 %.
Dermacentor marginatus Цей вид кліща широко поширений в ландшафтах предгірної провінції степів і лісостепів і провінції лісостепових ландшафтів Ставрополья в Предгірному, Ізобільненськом, Кочубєєвськом, Андроповськом, Александровськом, Шпаковськом районах, а так само в містах Єсентуки, Пятігорськ, Кисловодськ, Ставрополь. Одиничні екземпляри нами були зустрінуті в степовій зоні на прокормителях (Радянський, Новоселіцкий, Буденновській, Благодарненській, Труновській, Червоногвардійський район) і в напівпустелі (Нефтекумській район), але вважаємо за необхідне відзначити, що природні стации, в них представлені густою рослинністю в безпосередній близькості від водоймищ (озера, зрошувальні канали).
продолжение
--PAGE_BREAK--