--PAGE_BREAK--2. Практична частина
2.1
Розвиток та роль виставково-ярмаркової діяльності в світі та в Україні
Історія виставково-ярмаркової діяльності сягаєдавнини. Дослідники вважають, що перші, примітивні ярмаркивиникли ще за часів мінової торгівлі, у догрошову епоху. Поява виставково-ярмаркової діяльності пов’язана з виникненням сільськогосподарських ярмарків у аграрному суспільстві. Саме з сезонністю аграрної діяльності пов’язане поняття «ярмарок», на відміну від «ринку» (базару), що функціонує щоденно: слов’янське слово «ярмарок» виникло від німецьких (Jahr — рік, та Markt – ринок).
Притаманність слова «ярмарок» більшості слов’янських мов вказує на досить давній час виникнення цього явища.
Але не слід вважати, що ярмарки були лише сільськогосподарськими. Оскільки міжнародна торгівляу давньому світі розвивалася порівняно достатньоінтенсивно (особливо у Середземномор’ї), одночасно з набуттям ярмарками міжнародного характерурозширювався і спектр товарів. На ярмарках з’являються шовк, спеції, вироби з дорогоцінних металів та інші товари міжнародного обміну того часу.
Причиною появи ярмарків стало те, що виробники почали обмін результатами своєї діяльності і відразу з'явилась необхідність привернення уваги до пропонованих товарів. Наука виставкової справи формувалась на звичайних базарах, які поступової перетворювались на своєрідні інформаційні центри національного і міжнародного масштабу. Від них в усі боки світу тягнулись своєрідні комунікації у вигляді караванних і морських шляхів. Поступово стихія базару виробила неписані, але добре зрозумілі та чітко виконувані принципи взаємовідносин між суб'єктами угод, що призвело до нового етапу організації торгівлі — ярмарку. Таким чином, явище торговельних виставок та ярмарків виходить з необхідності зустрічі попиту та пропозиції. [5]
Роль ярмарків як інструменту обміну у середньовічній економіці є дуже значною. Найбільш бурхливим є розвиток ярмарок в Європі. Відомий вчений, дослідник історії економіки Ф. Бродель [8] зазначає, що у Cередньовічні ярмарки разом з біржами складали найвищий поверх економіки – на противагу ринкам, крамницям і торгівлі на рознос, які складали нижчий поверх. Ярмарки з часом акумулювали практично всі великі торговельні операції, всю торгівлю на великі відстані.
Широке відродження ярмарків Європи у Х-ХІ ст. базувалось на залишках їх мережі, що збереглась тут з стародавніх часів. Активізуючи обмін, ярмарки стимулювали розвиток міст. Найбільші з них перетворилися на економічні центри регіонів. Влада, зацікавлена в розширенні обміну, надавала на час проведення ярмарків значні пільги щодо податків, шляхового мита тощо.
XVI ст. – апогей розвитку європейських ярмарків. У XVII-XVIII ст. починається їх поступовий занепад, спричинений створенням постійно діючих центрів торгового і грошового обігу (наприклад, товарних та фінансових бірж).
Із становленням індустріального суспільства та набуттям економікою інноваційного характеру відбулося відродження ярмарків на новій якісній основі – у формі виставок. Перші світові виставки являли собою демонстрацію передових досягнень у технічному прогресі. Виставки, що проводилися у найбільших містах тогочасних імперій (у тому числі Російської імперії), були інструментом розвитку капіталізму, створення великих національних ринків.
На особливу увагу заслуговують Всесвітні торгові виставки, які з’явилися на початку ХІХ ст. Вони відбивають технологічний розвиток усього людства, а також завжди стають значною політичною та культурною подією. На честь таких виставок часто створюються архітектурні шедеври: Кришталевий палац у Лондоні (1851), Ейфелева вежа (1889) тощо. Кожна Всесвітня виставка відповідає якомусь важливому етапу розвитку цивілізації (винахід електричної енергії, телекомунікацій, спорудження видатних технічних об’єктів тощо).
У 1925 р. було засновано Всесвітню асоціацію виставкової індустрії, яка й нині є найавторитетнішою міжнародною організацією у цій сфері, об’єнуючи провідних організаторів виставок, виставкові центри, національні та міжнародні асоціації. Асоціація була заснована у Мілані представниками 20 провідних європейських центрів виставкової галузі. Серед них – лідери сучасної виставкової діяльності – Мілан, Париж, Лейпциг, Кельн, Франкфурт, а також ряд центральноєвропейських міст – Будапешт, Гданськ, Любляна, Прага, Заґреб та Львів.
Сучасних форм виставкова діяльність набувала у другій половині ХХ ст. Науково-технічний прогрес, глобалізація світової економіки та становлення постіндустріального суспільства відновлюють попит на спеціальні механізми обміну, якими є міжнародні виставки.
Ведучими міжнародними виставочними організаціями є:
Міжнародне виставочне бюро (BIE);
Міжнародна федерація виставочних послуг (IFES);
Міжнародний виставочний союз (UFI).
На міжнародному ринку ярмарків і виставок першість належить Германії з її відомими ярмарковими і виставковими комплексами в Гамбурзі, Берліні, Кельні, Лейпцизі, Мюнхені, Дюссельдорфі, Франкфурті і інших містах, та підтверджується тим фактом, що 2/3 найбільш популярних з існуючих у всьому світі міжнародних галузевих ярмарків проводяться в цій країні.
Франція є другою по значенню країною з розвиненими традиціями проведення торгових ярмарків. На противагу Германії й Італії, прийнята у Франції централізована система завадила розвитку великої кількості виставочних комплексів в інших містах, окрім Парижу і Ліона. В Франції щорічно проходить біля 1000 різноманітних виставок, причому тільки в ста з них приймають участь зарубіжні експоненти. Приплив на них іноземних відвідувачів порівняно невеликий і складає лише 7% від загального числа.
В Італії, де також розвинуті виставочні традиції, щорічно проводиться 750 різноманітних виставок в 41 місті, з яких тільки 1/6 претендує на зарубіжну участь. Серед міст-упорядників перше місце займає Мілан, де проходить 86 виставок з 31 тис експонентів і 2.6 млн. відвідувачів, з яких 9% — закордонні. Інші міста зі значною виставковою діяльністю — це Верона, Генуя, Бари і Турін.
У Великобританії щороку проходить близько 700 виставок, в яких беруть участь більше 100 тис експонентів. Головною характерною рисою виставок, що тут проводяться, є їхні малі розміри, регіональний масштаб і зосередження в Лондоні і Бірмінгемі. Так, особливої популярність користуються британські фірми Reed Exhibition, що організовує близько 800 виставок в 25 країнах, з яких 92 в Європі, ЕМАР Мас1агеп Exhibitions, Тhе Моngomery Gгоuр, Philbeach Events, МаскВгооks Exhibitions Ltd тощо.
Ярмарки і виставки користуються великою популярністю і в Північній Америці і, особливо, в США. Достатньо сказати, що у 80-ті роки сумарна виставочна площа збільшилася на 43%. В США і Канаді, згідно даним видання «Trade Show Week Data Book», щорічно проводиться близько 4.2 тис виставок.
Однак, більш динамічний розвиток ярмарково-виставкової діяльності у порівнянні з Європою і Америкою спостерігається в країнах Південно-східної Азії. В нинішній час в Японії проводиться приблизно 420 виставок з яких 1/4 носить міжнародний характер.
За оцінками Всесвітньої асоціації виставкової індустрії UFI [12], на початок 2008 р. виставкова діяльність у світі характеризувалась такими показниками: близько 30 тис. виставкових заходів (враховано лише заходи з площею понад 500 м2), 3,2 млн. підприємств-учасників, 350 млн. відвідувачів. Привертає увагу той факт, що лише на 1/8 провідних виставкових заходів у світі припадає 30% всіх учасників та понад 40% відвідувачів, тобто розподіл виставкової діяльності є дуже нерівномірним.
Особливу увагу слід звернути на територіальні особливості світової виставкової індустрії. За масштабами розвитку (загальна площа виставок) та динамікою впродовж у світі виділяються декілька макрорегіональних виставкових ринків.
1. Насичений ринок Західної Європи – великі масштаби (40 млн. м2) та практично відсутня динаміка (менше 1% на рік);
2. Близький до насичення ринок США та Канади – великі масштаби (50 млн. м2), слабка динаміка зростання (2-3%);
3. Ненасичені ринки Східної Європи та Близького Сходу – порівняно незначні масштаби (близько 10 млн. м2), значне зростання (5-8%);
4. Ненасичені динамічні ринки Південної Америки та Азії – порівняно незначні масштаби (15 млн. м2), стрімке зростанням (10% і більше).
Отже, динаміка розвитку виставкової діяльності у макрорегіонах світу значною мірою корелює з динамікою розвитку їх економіки загалом. У більшості випадків зростання виставкової діяльності є випереджаючим порівняно із загальноекономічним зростанням (наприклад, в Україні останніми роками, до кризи, спостерігалося зростання на рівні 15%, у Китаї – до 30%). І, навпаки, – перші ознаки рецесії, як показує досвід Західної Європи, призводять до негайного припинення зростання виставкової діяльності. Разом з тим, суб’єктивні фактори можуть змінювати динаміку: наявність у Німеччині сталої традиції міжнародних виставок, розгалудженої мережі виставкових центрів та інфраструктури ділового туризму сприяли тому, що на фоні загальноєвропейського заморожування виставкової діяльності Німеччина продовжувала демонструвати певну динаміку. З іншого боку, є приклад Індії, де, попри економічне зростання, виставкова діяльність розвивається дуже слабко через відсутність традиції, інфраструктури та виставкових центрів. Немає там і амбіційних державних програм розвитку виставкової індустрії, характерних для Китаю.
Розглянемо картину європейського виставкового ринку з огляду на рівень зосередження, високі стандарти організації та проведення виставкових заходів. Щорічно в Європі проходить близько 12 тис. виставок і ярмарків, переважна більшість з яких має регіональний або місцевий характер. Кількість учасників становить 1,5 млн., відвідувачів – близько 150 млн. Основу європейської виставкової індустрії складає порівняно незначна кількість великих міжнародних виставок – у 2008р. на 800 припадало 430 тис. учасників (у тому числі 164 тис. іноземних, переважно з Італії, Німеччини та Франції) та 43 млн. відвідувачів. В Європі налічується близько 1500 організаторів виставок, з яких 300 мають власні виставкові центри (найбільші – Дойче Мессе в Ганновері, Фієра Мілано в Мілані та Мессе Франкфурт у Франкфурті-на-Майні). Шістка найбільших організаторів включає Мессе Франкфурт, Дюссельдорф Мессе, Рид Екзібішнз, Ферія де Мадрід, Дойче Мессе (Ганновер) та Мессе Мюнхен. Європейські виставкові організатори активні також за межами Європи, проводячи щороку близько 270 виставок, здебільшого у Китаї, Об’єднаних Арабських Еміратах та Індії, а також у країнах Північної та Південної Америки.
В Українівиставкова діяльність має давні традиції. Ще з XVI ст. значного поширення набула ярмаркова діяльність. Найвідоміші з ярмарків проходили у Харкові – Хрещенський, Полтаві – Іллінський, Кролівці – Воздвиженський, Києві – Контрактовий. Починаючи з другої половини ХІХ ст. організація сільськогосподарських та промислових виставок набула регулярного характеру. Основними містами їх проведення стали Київ, Львів, Харків, Катеринослав, Одеса, Херсон. У 1898 р. відбулась величезна для тих часів Київська сільськогосподарська виставка (на площі понад 13 тис. м2). На ній було представлено понад 1700 експонентів. Ще більшою за масштабами була Всеросійська промислова виставка, що відбулась у Києві в 1913 р. і тривала з травня по жовтень, мала 24 відділи.
Особливе місце посідає контрактовий ярмарок, на якому укладали угоди (контракти) про гуртову купівлю-продаж різних виробів, продуктів, на продаж чи оренду приміщень, оформляли кредитні операції тощо. Існував з кінця XV ст. у містах Польщі та України. У XVIIст. найбільше значення мав контрактовий ярмарок у Львові, який згодом був переведений до м.Дубна, з 1797 р. – до Києва.
У другій половині XIX ст. він перетворився на звичайний торговий ярмарок, який існував до 1927 р. За радянських часів, в умовах планової економіки пряму функцію налагодження контактів між виробниками та споживачами регламентували директивні органи (Державний комітет постачання).
Виставки (районні, обласні, республіканські, всесоюзна) демонстрували досягнення народного господарства. У 1958 р. у Києві було відкрито Виставку досягнень народного господарства УРСР, для якої було споруджено комплекс на площі 337 га. У 33 павільйонах демонструвались досягнення промисловості, будівництва і транспорту, сільського господарства, науки і культури, охорони здоров’я. Важливим завданням в роботі виставки було узагальнення й активне сприяння впровадженню прогресивної технології та передових методів праці. Виставковий комплекс став також місцем проведення іноземних та міжнародних виставок.
Відродження виставкової діяльності на ринкових засадах в Україні, як і в інших пострадянських державах, припадає на середину 90-х років. Вона сконцентрована головним чином у Києві, Донецьку, Харкові, Дніпропетровську, Львові та Одесі. Можна виділити дві стадії її розвитку – початкового становлення та нарощування активності.
1. Стадія початкового становлення (1992- 2003 рр.) характеризується появою на ринку значної кількості переважно невеликих та середніх компаній, які займалися організацією виставок та наданням супутніх послуг – поліграфія, видавнича діяльність, реклама, PR-послуги тощо. Досить високий рівень рентабельності цього виду діяльності зумовлював значну бізнесову зацікавленість. Це час, коли відбулося становлення перших якісних стандартів і підходів як у сфері організації, так і в проведенні виставкових заходів. Кінець стадії характеризується практично повним вичерпанням ресурсу виставкових площ, який до того ж не був пристосованим для ведення виставкової діяльності за європейськими стандартами. Здебільшого це були споруди, що мали інше функціональне призначення – палаци спорту, культури, цирки. У цих умовах надання виставкових послуг було лімітоване якісними і кількісними чинниками. Впродовж цієї стадії у середовищі суб’єктів виставкового ринку поступово формувався організаційно-управлінський та фінансовий потенціал для переходу на новий якісний рівень, що проявляється, зокрема, у визначенні намірів про будівництво нових сучасних виставкових центрів.
2. Стадія активного розвитку (з 2003 року) характеризується стрибкоподібним зростанням кількості виставок та площ окремих виставкових заходів, підвищенням якісних стандартів. У цей період на тлі значної кількості організаторів, як це відбувалося і в інших країнах Центральної та Східної Європи, виділяється декілька лідерів ринку. Вони починають контролювати значний сектор виставкового ринку, який має тенденцію до розширення. Основним методом конкурентної боротьби стає орієнтація на впровадження міжнародних стандартів, тобто формування виставок як інструменту регіонального розвитку за рахунок зростання економічного ефекту від їх проведення. На цій стадії у діяльності лідерів ринку вже формується певна спеціалізація, кожен з них вирізняється декількома тематичними напрямками, за якими компанія посідає провідне місце на ринку виставкових послуг. Ці виставки вже мають чітко визначену періодичність проведення та формують певний виставковий бренд компанії та ринку загалом. Саме на цьому етапі в країні розпочинається створення сучасних виставкових центрів, які відповідають світовим стандартам і є придатними для проведення значних міжнародних виставок. Такими центрами в Україні є «КиївЕкспоПлаза» (виставкова площа – 28 тис. м2); «Міжнародний виставковий центр» (м. Київ, 27 тис. м2); Експоцентр України (м. Київ, 10 тис. м2); «Лемберг» (м. Львів, 7 тис. м2); «ЕкспоДонбас» (м. Донецьк, 6 тис. м2); «РадомирЕкспохол» (м. Харків, 6 тис. м2), «Метеор» (м. Дніпропетровськ, 4 тис. м2).
Зважаючи на посилення тенденції впровадження міжнародних стандартів ведення виставкової діяльності, відзначимо, що на цьому етапі найавторитетніше свідчення рівня організації виставкового бізнесу − членство у Всесвітній асоціації виставкової індустрії, яке є своєрідним індикатором на відповідність високим стандартам ведення виставкового бізнесу а ефективності організації виставок. У 2008 р. ця Асоціація нараховувала 283 провідні організатори виставок, 60 виставкових центрів та 155 тих, що поєднують цю діяльність. Серед українських виставкових центрів членами UFI є експоцентр «Метеор» (Дніпропетровськ), «Експо-Донбас» (Донецьк), Міжнародний виставковий центр (Київ), Міжнародний центр конгресів і виставок (Київ), «КиївЕкспоПлаза» (Київ), «Експоцентр України» (Київ) (окремі з них є організаторами), а також організатори виставок – компанії «Євроіндекс», «Київський міжнародний контрактовий ярмарок», «ВнешЭкспобизнес», «Прем’єр-Експо» (усі −Київ).
В Україні відбувається 12 виставкових заходів, що пройшли аудит на відповідність міжнародним стандартам і визнані UFI. З них лише два – поза межами Києва: у Донецьку (у сфері вуглевидобування та промислового обладнання) та Дніпропетровську («Машпром» у сфері промислового обладнання, станкобудування і електрообладнання). Переважна частина провідних київських виставок проходить у «КиївЕкспоПлазі» − 6 з 10. Це заходи широкого економічного спектру, як споживчі, так і бізнесові, що охоплюють ряд видів діяльності: енергетика, франчайзинг, харчова промисловість, будівництво і архітектура, меблі та інші.
Динамічний розвиток виставкової індустрії Києва в останні роки визначив його зростання як виставкового центру європейського рівня, що цілком вкладається в рамки посилення його репрезентативної функції як метропоплісу. З початком проведення міжнародного аудиту з 2001 р. Київ у міжнародній статистиці фігурує як європейський виставковий центр. При цьому масштаби виставкової діяльності у місті неухильно зростають. Так, за даними European Trade Fair statistics [13], у 2002 р. орендована площа 15 аудійованих виставок у Києві становила 35 666 м2 (середня площа аудійованих виставкових заходів – 2378 м2). У них взяли участь 2,9 тис. учасників. При цьому 8,6% з них були іноземними. Для порівняння, у 2006 р. у Києві було аудійовано вже 33 виставки, орендована площа-нетто яких становила 128 439 м2. При цьому середня площа аудійованих виставкових заходів складала 3892 м2, тобто середнє значення площі головних виставок зросло за чотири роки в 1,6 рази, а відповідно, зріс і економічний ефект для регіону. У них взяли участь 6,4 тис. учасників, з яких 17,4 % були іноземними.
У статистичному бюлетені «Виставкова діяльність в Україні у 2008 році» про свою діяльність у 2008 році перед органами державної статистики прозвітувало 127 організаторів виставок та 17 виставкових центрів. За даними звітів, виставковими організаціями України було проведено 1174 виставкових заходи, із них 653 виставки та 521 ярмарок. Переважна більшість згаданих заходів здійснювалась у межах України, і тільки 15 – у інших країнах: 5 заходів проведено у Російській Федерації, 3 – у Казахстані, по 2 – у Сірійській Арабській Республіці та Туреччині, по 1 заходу – у Азербайджані, Данії та Німеччині.
Найбільшу кількість виставкових заходів (442, або 38%) було проведено організаторами виставок, зареєстрованими у місті Києві, 11% (125) – в Одеській області, відповідно 65 та 62 заходи – в Запорізькій та Дніпропетровській областях. Із загальної кількості заходів 15% мали статус міжнародних, 31% – національних, 49% – міжрегіональних, 5% – регіональних. Із 366 національних виставкових заходів 164 проводилися за участю тільки вітчизняних фірм, а 202 – вітчизняних та іноземних фірм.
Джерелами фінансування переважної більшості виставкових заходів (1121, або 95%) була комерційна діяльність. Разом з тим 39 заходів мали змішані джерела фінансування (із них 31 – за участю державного або місцевих бюджетів). Понад половини заходів за тематикою відносилось до галузевих (спеціалізованих), кожен третій захід – до багатогалузевих, решта – до універсальних. [15]
Тільки для фахівців проводився кожен десятий захід, інші мали зацікавити як фахівців, так і широке коло відвідувачів. Майже третина виставкових заходів відносилась до тематичного напрямку «Ярмарки товарів повсякденного попиту», 11% – до напрямку «Текстиль, одяг взуття; товари із шкіри; біжутерія і відповідне обладнання», по 8% – до напрямків «Будівництво, реконструкція, оздоблення та матеріали і відповідне обладнання» та «Сільське, лісове та паркове господарство, виноградарство, садівництво і відповідне обладнання».
Щорічну періодичність мали 62% заходів (727), сезонну – 36% заходів (422). Середня тривалість заходів коливалася у межах 3-6 днів. Загальна забудована площа організаторів виставок становила 1836 тис. кв. м, а загальна виставкова площа виставкових центрів – 192 тис. кв. м. У виставкових заходах брали участь 82 тисячі організацій, із них 4,9 тисячі – іноземних. Іноземні учасники представляли 71 країну і брали участь у більшості виставкових заходів. Роботу організаторів виставок та виставкових центрів забезпечували 2,3 тис. штатних працівників, із них 1,4 тис. мали вищу освіту.[15]
Як вже було сказано вище, більша частина виставок в Україні проходить у Києві. Така ситуація не зовсім характерна для європейської виставкової діяльності, де найбільші виставкові центри не співпадають з політичними столицями: найбільшими центрами виставкової діяльності є Ганновер, Мілан, Валенсія, Бірмінгем, Базель, Брно, Познань, Утрехт. Київ є одним з небагатьох центрів європейської виставкової індустрії, що характеризується надзвичайно високим динамізмом свого розвитку. Це є свідчення потужного потенціалу виставкової галузі, що має тенденцію до реалізації уже в найближчі роки.
Аналіз близько 240 міст показує, що на тлі найбільших за площадними показниками виставкових центрів Європи, аудійована виставкова площа яких перевищує 1 млн. м2, – Париж (1 736тис. м2), Мілан (1 745 тис. м2), Мадрид (1 245 тис. м2) – Київ помітно відстає (129 тис.м2).[13] [Додаток 2].
Однак ці центри та інші великі європейські міста не мають такого потужного динамізму, який притаманний сьогодні для Києва. Для багатьох міст Європи виставкова індустрія є спеціалізуючим видом економічної діяльності. Серед високоспеціалізованих виставкових центрів Європи передусім можна назвати Ганновер (індекс локалізації, розрахований як співвідношення часток виставкових площ та населення у сукупності європейських міст, складає 7,4), Франкфурт-на-Майні (6,2), Дюссельдорф (6,0), Мілан (5,4), Порто (4,5), Брно (4,2), Париж (3,3) та інші. До спеціалізованих центів належать близько 40 міст Європи, індекс локалізації в яких коливається від 2,5 до 1. У більшості своїй високоспеціалізовані та спеціалізовані міста є традиційними сформованими центрами ярмарків та виставкової діяльності, історія розвитку яких налічує багато десятиліть, або й століть. Поряд з ними Київ, як і Москва, Санкт-Петербург, Бухарест, Бєлград, Будапешт та інші міста країн колишнього соціалістичного табору, проходять етап відродження галузі на новій якісній основі. І хоча рівень їх спеціалізації на виставковій діяльності порівняно з іншими містами ще досить низький (індекс локалізації становить менше 0,5), ця галузь у перспективі має всі підстави зайняти чільне місце в їхніх господарських комплексах.
Проведений нами аналіз структурних показників галузі – за найбільшими площадними показниками аудійованих виставок та їх середніми значеннями – засвідчив, що Київ належить до найбільших виставкових центрів Центральної та Східної Європи. Дещо вищі порівняно з ним показники мають Загреб, Будапешт, Брно та Познань. При цьому Київ за показником найбільшої аудійованої виставки та їх середнім значенням можна порівнювати з таким містом, як Лондон (середня площа відповідно у Києві та Лондоні складає 3 903 та 7 715 м2, максимальна – 20 094 та 25 731 м2). За цими параметрами Київ переважає інші міста, які сьогодні уже набули ознак світових міст, зокрема Цюріх, Женеву, Санкт-Петербург, Варшаву, Прагу та інші.
Це є свідченням того, що виставкова індустрія має стати одним із тих видів економічної діяльності, які в перспективі визначатимуть функції Києва як світового міста — метрополіса.
Показовим є й аналіз тематики найбільших за площею виставок. Так, найбільшою у Києві є виставка «Будівництво та архітектура», що проходить у «КиївЕкспоПлазі» з періодичністю 2 рази на рік. Очевидно, що подальше нарощування масштабів найбільших виставок потребує створення нових сучасних виставкових потужностей. Великі виставкові центри Європи мають виставкові площі понад 100 тис. м2, а десятка найбільших – понад 200 тис. м2.
У зв’язку з викладеним слід констатувати, що найбільші виставки є своєрідним індикатором домінуючих процесів, які відбуваються в економіці країни, організаційній сфері та життєдіяльності населення. Зростання інвестиційної активності та обсягів будівництва в Україні якраз і відображено в тематиці найбільшої виставки країни.
Розвиток виставкової активності у Києві та виділення домінуючих напрямків є проявом його становлення як національного і водночас міжнародного центру. У контексті цього можна зазначити, що переважна більшість вітчизняних підтверджених аудитом міжнародних виставок, які дозволяють національним виробникам просувати свою продукцію як на загальнонаціональні, так і європейські та світові ринки, відбуваються саме у Києві. Проведене дослідження засвідчило, що учасниками національних та міжнародних виставок, які проходять у Києві, є, як правило, ті суб’єкти господарювання, які налаштовані на становлення інноваційної моделі господарювання, найактивніші учасники ринку.
Розміщення цих суб’єктів у межах України виявило їх територіальне тяжіння до найбільших центрів соціально-економічної активності України – Києва, Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Львова, Одеси та інших.
Разом з тим, слід зазначити, що в останній період активізація суб’єктів господарювання відбувалась і в ядрах нижчого ієрархічного рівня, зокрема Запоріжжі, Черкасах, Миколаєві, Луганську, Вінниці та інших. Отже, Київ як метрополіс стимулює економічний розвиток країни в певній ієрархічній послідовності – від найбільших ядер до менших центрів соціально-економічної активності, що відповідає механізмам поліцентричного розвитку території [7].
продолжение
--PAGE_BREAK--