Зміст
Вступ
1. Зв'язок ринку знань із ринкомпраці в Україні
2. Попит на знання та їхня пропозиціяна ринку праці
3. Проблеми та способи вирішення взаємозв'язку ринку освітніх послуг і ринкупраці
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми. Проблема взаємодії ринку праці та ринку освітніхпослуг є важливою та актуальною сьогодні. Без її вирішення неможливе формуванняякісно нової робочої сили, забезпечення кваліфікованими кадрами економікикраїни. Однак перехідний період до ринкової економіки виявив таку проблему, якневідповідність параметрів функціонування ринку освітніх послуг потребам ринкупраці. Незважаючи на те, що останнім часом намітилася позитивна тенденціярозвитку ринку праці (збільшились обсяги зайнятості населення та знизивсярівень безробіття), незайнятість випускників вищих навчальних закладів єзначною. Отож змарновано кошти, зокрема державні, випускники не можутьреалізувати набуті професійні знання, а підприємства не одержуютькваліфікованих фахівців. Так, за даними Волинського обласного управління статистики,потреба підприємств у працівниках у 2003–2005 р. зросла на 132,9 %, із них укерівниках – на 163 %; професіоналах – на 163 %; фахівцях – на 112,1 %;працівниках сфери обслуговування – на 147,3 %; кваліфікованих робітниках – на104,2 % [9].
Потреба дослідження проблем взаємодії ринку праці та ринку освітніхпослуг випливає із принципових засад формування обох ринків. Теоретичніположення функціонування ринку праці висвітлено в працях Г. Агабекяна, Г.Авагяна, Д. Богині, Т. Петрової та ін. [1; 3, 2; 8].
Мета роботи – з’ясувати проблеми взаємодії та взаємозв’язку ринку праці йринку освітніх послуг та запропонувати способи їх вирішення. Задля досягненнямети слід розв’язати такі завдання:
1) проаналізувати причини дисбалансу на ринку праці;
2) з’ясувати дискримінаційні чинники на ринку праці стосовно випускниківвищих навчальних закладів;
3) запропонувати основні напрями діяльності маркетингової служби вищогонавчального закладу.
1. Зв'язокринку знань із ринком праці
Основа ринкових відносин – це купівля – продаж товарів і послуг, котримісторично і логічно передує категорія «знання». Знання – це все те, що втілює всобі певну корисність (явище, предмет, продукт праці) та задовольняє певнулюдську потребу і відповідає інтересам, цілям і прагненням людей [4, с.45-54].Товар, за визначенням Д. Богиня, – це все, що може задовольняти потребу тапропонується на ринку з метою привернути увагу, придбання, використання чиспоживання [2, с. 3-8]. Товаром можуть бути як матеріальні, так і нематеріальніблага, послуги.
В той же час, варто відмітити дуже змістовне зауваження відомого вченогов галузі маркетингового менеджменту Агабекяна, який стверджує, що «найважливішезавдання будь-якої компанії або фірми – створення своїх споживачів» [1, с.190].У нашому випадку, це формування фірмою свого знаючого працівника – створеннявласного носія знань на фірмі.
Трудові прийоми і методи завжди відтворюються працівником як його власніздібності, як інноваційні компоненти, – своєрідні інформаційні «додавання»[6,с.5-10]. У цьому зв'язку викликає інтерес зауваження І.Едвінсона, висловлененим у контексті аналізу так званого «локалізованого виробництва», коли групиробітників сконцентровані «у вузьких межах промислового міста абогустонаселеного індустріального району». Говорячи про вигоди, що вилучаютьпрацівники «від близького сусідства один з одним», Петрова Т. зазначає: «… Достоїнствавинаходів і удосконалень в машинному обладнанні та технологічних процесах і взагальній організації виробництва одразу ж піддаються обговоренню: якщо одинзапропонував нову ідею, її підхоплюють інші й доповнюють власними думками, івона, таким чином, стає джерелом, що у свою чергу породжує нові ідеї» [8, с.582].
Варто віддати належне проникливості Р. Сміт, – він помітив головне успівробітництві та спілкуванні працівників – продукування «нових ідей» [10, с.463-469].Зрозуміло, його цікавив суто ринковий ефект цих удосконалень і винаходів. Протехарактерним є те, що він не виносить процес виникнення нових ідей «за дужки»спільної праці (у всякому разі – спілкування працівників споріднених професій)і не відносить інновації тільки на рахунок вчених, інженерів і підприємців.Можна сказати, що Р. Сміт знав про спільну працю більше своїх пізнішихпослідовників, зокрема, творців теорії прав власності, для яких підприємство(фірма) є всього лише «чорною скринькою», своєрідним центром витрат» [10, с.463-469].
У більшості західних підручників з економіки в розділах, присвяченихтеорії знань, є присутнім аналіз рівня заробітків працівників залежно від вікуі рівня освіти. Зокрема, С. Фішер і Р. Дорнбуш у своїй праці «Економіка»демонструють таку залежність (рис.1). Кожна з кривих показує величину доходівосіб різних вікових груп з відповідним рівнем освіти в 2009 р.
Вік 1: 18– 21; 2: 25 – 34; 3: 35 – 44; 4: 45 – 54; 5: 55 – 64 6: 65 і вище.
/>
Рис.1. Криві залежностей річних доходів чоловіків від віку з різнимрівнем освіти у США за2009 рік (тис. дол. США).
Рис. 1 ілюструє два ключових фактори. По-перше, працівники заробляють усередньому настільки більше, наскільки вищий їх освітній рівень. По-друге,ступінь крутизни кривих найбільш висока для молодих людей, особливо награфіках, що відповідають вищому рівню освіти. З віком залежності набуваютьбільш пологого вигляду, (що компенсується набутим досвідом), а деякі навітьзменшуються при наближенні до пенсійного віку.
Отже, знання – це вид інтелектуальної діяльності, за якої створеннякорисного ефекту збігається за часом із його споживанням.
Визнати, що товарною продукцією навчальних закладів є знання і вміння, атакож фахівці – це значить визнати, що можна продати – купити знання і вміння,спеціалістів як робочу силу. Але ж відомо, що і знання і вміння не продаються іне купляються, вони є надбанням власної праці індивіда, як носія знань.Спеціалісти не продаються і не купуються ще з часів кріпацтва. Щодо робочоїсили, то вона теж не продається, продається тільки її послуга – праця, але невищим навчальним закладом, а безпосереднім її носієм – людиною, яка пройшласпеціальний курс навчання і отримала відповідні знання. Основною продукцієюнавчальних закладів є нематеріальна (інтелектуальна) послуга особливого роду,що створює корисний результативний ефект, невтілений у матеріально-речовуформу. І цією послугою виступають знання [8, с.3-7].
2. Попит на знання та їхня пропозиція на ринку праці
Зв'язок між ринком праці і ринком знань, попитом і пропозицією щодофахових знань дозволяє представити наступну схему (рис. 2).
Представлена схема ілюструє взаємозв'язок попиту на знання та їхнюпропозицію на ринку праці. Права частина схеми відображає процес визначеннякількості осіб, які повинні володіти необхідними знаннями, щоб підготуватись дотієї чи іншої професії навчаючись на будь-якому освітньому рівні. Ідеалосвітньої системи полягає в тому, що виступаючи за рівні можливості для усіх,вона в першу чергу заохочує найбільш талановитих і заповзятливих індивідів.
Ліва частина схеми відображає пропозицію на знання, що виявляється увигляді переваги кількості стартових місць, рівні знань та їх якості. Оскількисхильності родин та інтереси працедавців (частково інспіровані державою) незбігаються, виникає дисбаланс на ринку знань і ринку праці. Число осіб, якіпрагнуть отримати відповідні знання не відповідає числу місць у системі вищоїосвіти, так само як і число майбутніх працівників не відповідає числу робочихмісць.
Знання складаються з реальної кваліфікації (фактичні знання й уміння,необхідні для виконання робіт) і формальної кваліфікації (сертифікати, дипломи,ступені, титули, необхідні для кар'єри). В цьому випадку відповідність знаньміж ноу-хау, придбаними через навчання і вимогами до роботи не є відповідністюміж ієрархіями сертифікатів про освіту і ієрархіями соціального стану. При цьомузростає роль елітних знань, які одержуються найчастіше в приватних навчальнихзакладах як країни так і за кордоном. Наприклад, диплом випускникаНаціонального університету «Києво-Могилянська академія» чиОксфордського університету (Велика Британія).
/>
Рис.2. Попит на знання та їхня пропозиція на ринку праці
Окремо необхідно зупинитись на виробниках знань — навчальних закладахприватної форми власності. Вони займають цю нішу, реагуючи своєю пропозицією надеякі специфічні різновиди попиту на знання. Наявність такого попиту наособливі знання визначається цілим рядом факторів. По-перше, у процесі переходудо ринкової економіки формується порівняно нечисленний соціальний прошарокбагатих людей («нові українці»), що в змозі оплачувати дорогі освітні послуги.До того ж «приватна школа» з високою платнею здобуває елітарний характер, стаєзакритою для дітей з інших верств населення, дитина захищається від «шкідливихвпливів» і навколишньої агресії. Елітарність може добре послужити й умайбутньому, коли треба буде використовувати особисті зв'язки, корені яких успільному навчанні в елітарних навчальних закладах.
По-друге, більш масовий попит на знання не настільки елітарних «приватнихшкіл» обумовлений прагненням батьків забезпечити своїм дітям більш високийрівень освіти в порівнянні зі звичайними нормами і стандартами в знаннііноземних мов; по-третє, приватна школа може виникати як спосіб реалізаціїоригінальних педагогічних концепцій і модернізації самої технології процесунавчання й отримання нових знань. В усіх цих випадках помітне розкріпаченняринкових механізмів там, де попит і пропозиція на знання, приведена увідповідність до рівноваги і відбувається під взаємодією безпосередньо частоінтересів виробників знань та їх споживачів. Проте у визначеній мірі державнерегулювання потрібне і для названого сектору ринку знань. Все це ускладнюєвзаємодію ринку знань і ринку праці.
Так, автор, зокрема відзначає, що в першому наближенні ринок знань складаєтьсяяк з ринку його індивідуальних споживачів (ринок загальних знань), ринкуспоживачів знань, які можуть їх застосувати на практиці (ринок прикладнихзнань), і ринку власне знань. У свою чергу, ринок власне знань складається знаступних сегментів: ринок органів управління знаннями, ринок освітніх інаукових програм, ринок державних освітніх стандартів, ринок освітніх установтощо.
Особливості формування ринку знань визначаються також і його взаємодією зіншими ринками. Формування і функціонування ринку знань підкоряється, звичайно,загальним законам ринкової економіки, проте володіє поряд специфічнимиособливостями. Серед них виділяються наступні: високий динамізм знань;територіальна сегментація і локальний характер; значна швидкість обороту знань;висока чутливість знань до ринкової кон'юнктури; індивідуальність їхвиробництва і застосування і т.п. Ринкові відносини з приводу виробництва знаньмають свою специфіку, пов'язану з державним втручанням і їх регулюванням, атакож з обмеженнями на приватнопідприємницьку діяльність; саме тут зберігаєтьсязначний їх неринковий сектор.
Важливо відзначити і ту обставину, що у виробництві знань існуютьоб'єктивні перешкоди для формування ринку знань на принципах «чистої»конкуренції. До їхнього числа варто віднести: унікальність і великомасштабністьсфери освіти; диференціацію навчальних закладів, обумовлену творчим змістомдіяльності професорсько-викладацького персоналу у цій сфері; широке поширенняасоціацій користувачів знань, суспільства в цілому.
Разом з тим соціально-економічна криза в країні вкрай погіршує бюджетнефінансування сфери знань і нормальне функціонування навчальних закладів яквиробників знань. Виникає реальна небезпека зниження освітнього потенціалукраїни з далеко потенційно небезпечними наслідками. У цих умовах підвищуєтьсяроль прогнозування попиту на знання як новий товар сфери маркетингу (про щобуло викладено вище), вивчення економічних механізмів функціонування і розвиткусфери знань, збагнення особливостей ринку знань і можливостей оптимальногопоєднання ринкових механізмів з державною політикою в сфері знань.
3. Проблеми та способи вирішення взаємозв'язкуринку освітніх послуг і ринку праці
Сьогодні значною є невідповідність потреби ринку праці у фахівцях ізвищою освітою обсягам їх підготовки, оскільки поширення вищої освітиорієнтується передусім не на потреби економіки, а на необґрунтований попитмолоді на певні спеціальності.
Наслідком є зростання безробіття серед випускників вищих навчальнихзакладів, збільшення соціального напруження в суспільстві. Масовими у вищихнавчальних закладах І і ІV рівнів акредитації є випуски фахівців заспеціальностями «Бухгалтерський облік», «Правознавство», тоді як ринок праціперенасичений бухгалтерами, юристами, економістами. Наприклад, зараз навантаженняна одну вакансію бухгалтера в середньому по Україні становить понад 20 осіб[8]. Так, лише в Луцьку бухгалтерів готують шість вищих навчальних закладівІІІ–ІV рівня акредитації та чотири І–ІІ рівня акредитації. До того ж проблеманевідповідності попиту на робочу силу її пропозиції на регіональних ринкахускладнюється регіональними диспропорціями. Не менш важливою причиноюдисбалансу на ринку праці є особисті фактори, зокрема такі, як низький рівеньпоінформованості студентів та випускників вищих навчальних закладів про вимогина ринку праці та вибір «престижних» спеціальностей без урахування реальнихможливостей працевлаштування після закінчення навчання.
Одним із важливих складників ринку праці є якість робочої сили.Роботодавці зацікавленості не тільки у фахівцях, а насамперед увисококваліфікованих працівниках, які володіють новітніми технологіями, знаютьсучасну техніку й обладнання. І завдання вищого навчального закладу – готуватитаких фахівців. Якість підготовки залежить від багатьох чинників. Це і станнавчальної бази, і професійний рівень викладача, і здібності та мотивація доопанування професійних навичок самого студента. Тому на державному рівні вкрайпотрібно здійснити комплекс заходів щодо забезпечення економічних і соціальнихгарантій діяльності педагогічних працівників, створення умов для підготовкифахівців відповідно до вимог ринку праці.
Безумовно, пріоритетною у відносинах на ринку праці є позиціяроботодавців. Однак зараз більшість роботодавців розуміють її дуже вузько,вважаючи, що майже всі випускники вищих навчальних закладів є недостатньокваліфікованими і не в змозі виконувати в повному обсязі на належному рівніпоставлені виробничі завдання. Аргументом при цьому слугує недостатність увипускників практичних навичок, тим часом як самі роботодавці майже не вживаютьзаходів для надання можливості проходження студентами вищих навчальних закладіввиробничої практики, не дбають про співпрацю з навчальними закладами.
Ураховуючи зростання вимог роботодавців до рівнів знань і уміньвипускників, слід визначити і таке явище, як дискримінація на ринку праці. Утеоріях ринкової дискримінації наявні різні причини і механізми, які сприяютьвідтворенню соціальної нерівності в розподільчій системі ринкового механізму. Векономічній теорії виділено декілька людей соціальної дискримінації на ринкупраці.
Одна із них – модель особистих упереджень Г. Беккера [10]. Ця модель даємакроекономічну інтерпретацію дискримінаційного вибору роботодавців, соціальністереотипи яких є підґрунтям їх економічних рішень у процесі найму робочоїсили. Проте слід зауважити, що автор цієї моделі визначає факт дискримінаціїлише за етнічною та демографічною ознаками. На думку автора статті, слід окремовиділити дискримінацію на ринку праці стосовно випускників вищих навчальнихзакладів. При цьому тут виникають найрізноманітніші варіанти дискримінаційнихпереваг: по-перше, у ставленні роботодавця як такого; по-друге щодо кадровоїполітики адміністрації, яка не відповідає уявленням випускників вищихнавчальних закладів.
Найважливішим дискримінаційним чинником є так зване «спотворенняінформації» у процесі працевлаштування. Це має стосунок як до працівника, так ідо роботодавця. Ідеться про те, що методи отримання, обробки та інтерпретаціїінформації у процесі прийняття рішень не є абсолютно надійні. Ця обставинапояснюється так: отримана на ринку інформація про параметри робочої сили маєімовірний характер, що передбачає оцінювання індивідуальних якостей випускниківВНЗ на підставі екстраполяції «типово статистичних» випадків. Унаслідок цьогоінформація про якість робочої сили, яка концентрується у роботодавців,становить статистику вибірки, яка відображає найбільш типові переваги кадровоговідбору з його сторони. І якщо навіть уявити, що переваги роботодавця базуютьсяна об’єктивних критеріях, отримана ними інформація не може бути підставою дляправильної оцінки професійних здібностей випускника вищого навчального закладуяк конкретного претендента на одне робоче місце. Однак в умовах конкурентногоринку це призводить не лише до витрат зі сторони молодого фахівця, а й доневиправданих затрат суто економічного характеру самого роботодавця. Наприклад,якщо припустити, що кваліфікація випускника вищого навчального закладу непоступається категоріям фахівців, які мають переваги, то дискримінуючироботодавці жертвують прибутками заради своїх упереджень.
Ураховуючи вищенаведене, вважаємо, що для ліквідації негативних протирічслід забезпечувати взаємодію ринку праці та ринку освітніх послуг шляхомвивчення їх стану та розробки короткострокових прогнозів щодо можливостейпрацевлаштування. Для цього слід активізувати участь вищих навчальних закладіву вирішенні проблеми подолання дисбалансу ринку освітніх послуг та ринку праці,забезпечення економіки країни висококваліфікованою робочою силою. Як показуєсвітовий досвід, маркетингові служби вищих навчальних закладів, котрі вивчаютьпотреби ринку праці, вимоги роботодавців, мають стати невід’ємним складникомструктури управління вищого навчального закладу.
Маркетингова служба вищого навчального закладу повинна включати таківідділи: збору інформації та маркетингових досліджень, працевлаштуваннявипускників, маркетингових комунікацій, планування підготовки за новимиспеціальностями. Відділ збору інформації та маркетингових досліджень здійснюєзбір інформації, проводить маркетингові дослідження й аналізує зібрануінформацію. Відділ маркетингових комунікацій виконує такі функції, як рекламата налагодження зв’язків із громадськістю. Функціями відділу плануванняпідготовки фахівців за новими спеціальностями є:
— визначення функцій, типових завдань і умінь, якими повинен володітифахівець;
— внесення пропозицій до навчальної частини щодо рекомендованих длявивчення навчальних дисциплін. Достатність повноважень керівника службимаркетингу, ступінь використання керівництвом маркетингових досліджень, станпрогнозування і планування маркетингу, організаційна здатність щодопрогнозування потреб у нових фахівцях сприятимуть удосконаленню однієї ізголовних умов взаємодії і взаємозв’язку ринку освітніх послуг та ринку праці.
Висновки
У результаті проведеного дослідження можна зробити такі висновки:
— по-перше, «ринок знань»– це сфера формування попиту тапропозиції на інтелектуальні продукти і послуги.
— по-друге, необхідно виходити з того, що «маркетинг знань»,має в собі сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовлених категорій. Тобто«знання» як економічна товарна категорія є системним поняттям, котреможна розкрити тільки комплексно.
— по-третє, фундамент нової економіки дає змогу говорити про нову рользнань, а саме як перетворення їх на важливіший фактор виробництва поруч ізприродними ресурсами, працею і капіталом; зростання значення людського капіталута інвестицій в освіту і підготовку кадрів; важливість науки для забезпеченняконкурентоспроможності та економічного зростання;
Співвідношення цих факторів відносно знань визначається платністю чибезкоштовністю цих послуг для індивідуального споживання.
Розміри такої вигоди індивідуальний споживач зіставляє з витратами, щовін має понести для одержання тих чи інших знань.
Для вирішення проблеми взаємозв’язку ринку праці й ринку освітніх послугпотрібно:
1) розробити нові підходи щодо механізму взаємодії вищого навчальногозакладу та підприємств із питань забезпечення підготовки кадрів,відповідальності роботодавців за використання кваліфікованої робочої сили;
2) розробити механізм працевлаштування випускників вищих навчальнихзакладів із пристосуванням певного організаційно-розпорядчого механізму до умовринкової економіки в суспільстві.
Список використаної літератури
1. Агабекян Р. Я., Авагян Г. Л.Современные теории занятости: Учеб. пособ. для вузов.– М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.–190 с.
2. Богиня Д. Концентуальні підходи довизначення конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці //Україна:аспекти пр.– 2009.– № 6.– С. 3–8.
3. Карлін М. І. Фінансовезабезпечення закладів соціокультурної сфери // Фінанси України.– 2009.– № 1.– С. 43–45.
4. Кратт О. А. Оцінка наслідків зміникон’юнктури ринку послуг вищої освіти на діяльність вищого навчального закладу // Наук. вісн. Нац. гірничого ун-ту.– Д.:Вид-во НГУ, 2005.– № 4.– С. 45–54.
5. Куценко В., Удовиченко В., ОпалєваІ. Освіта як фактор стабільності та національної безпеки України //ЕкономікаУкраїни.– 2008.– № 1.– С. 12–21.
6. Панкрухин А. П. Маркетингобразовательных услуг и маркетинговое образование: проблемы и перспективы в России // Наук. вісн. Нац. гірничого ун-ту.–Д.: Вид-во НГУ, 2005.– № 5.– С. 5–10.
7. Патора Р. Ринок освіти в системікадрового забезпечення стратегічного розвитку країни.– Л.: Вид-во Нац. ун-ту “Львів. політехніка”, 2002.– 338 с.
8. Петрова Т. Ринок освітніх послуг іринок праці: проблеми взаємозв’язку та взаємодії // Україна: аспекти пр.– 2006.– № 34.– С. 3–7.
9. Статистичний щорічник “Волинь – 2005”.– Луцьк: Гол. упр. статистики
10. Becker G. The Economics of Discrimination.– Chicago, 19711971 // Цит. за: Р.Эренберг, Р. Смит. Современная экономика тр.– М., 2006.– С. 463–469.