Функціонування вільних економічних зон у ринковій економіці

10

Функціонування вільних економічних зон у ринковій економіці

Григорій БАРЧАН

доктор філософії ділового адміністрування,

професор МКА

Першими вільними економічними зонами були так звані "вільні порти", що створювалися з метою інтенсивного розвитку місцевого ринку, а також для прискореного розвитку міжнародної торгівлі.

Першим у світі статус "вільного порту" одержало місто Генуя (Італія) у 1595 році. Відтоді "вільні порти" виникли в Саїді, Мальті, Адені, Колоні (Панама) та в інших країнах світу. У Російській імперії першим "вільним портом" стала Одеса 1817 року, потім Владивосток - 1862 року і Батумі - 1878 рік.

Основна особливість "вільних портів" полягала в тому, що товари на їхніх територіях складували безмитно. Далі у процесі розвитку ринкових відносин "вільні порти" почали перетворюватися у вільні економічні зони, де товари не тільки складували безплатно, а й підлягали переробці, підготовці до реалізації для підвищення їх якості та поліпшення зовнішнього товарного вигляду, без вилучення мита і податків.

Згодом вільні економічні зони почали виникати в різноманітних країнах, економічно відсталих регіонах або великих промислових районах під час кризових ситуацій, коли для залучення підприємців, які хотіли займатися бізнесом на певній території, застосовували пільгові умови оподатковування і валютно-кредитних відносин (порівняно з законодавством, чинним на загальній території).

Вільні економічні зони як форма організації господарської діяльності особливо інтенсивно почали створюватися в країнах Західної Європи й Америки наприкінці 50-х років ХХ сторіччя. Найбільшого поширення вони набули в 70-х роках. За формою це були в основному "вільні економічні зони".

Одночасно з ними почали виникати "особливі" економічні зони. Перша особлива економічна зона зявилася в місті Шенноні (Ірландія) у 1960 році. Своїм виникненням вона зобовязана створенню нового авіалайнера Боїнг-707, спроможного досягти Європи без посадки на перельоті з Америки. До того часу в аеропорту Шеннон завжди була посадка транзитних авіалайнерів, що створювало умови для діяльності аеропорту і всього місцевого населення. Для залучення літаків були застосовані пільгові умови й у такий спосіб створена "особлива" економічна зона. Почалося залучення інвестицій у розвиток інфраструктури економічної зони. Вкладення міжнародних інвестицій пішло негайно і їх розвиток був дуже успішним. Аеропорт Шеннон став всесвітньо відомим міжнародним центром.

Друга особлива економічна зона - місто Пуерто-Ріко, де місцеві органи влади для прискорення розвитку міста наприкінці 60-х років створили пільгові умови, насамперед, для залучення іноземних інвестицій.

Відтоді питаннями створення вільних зон почали займатися такі організації, як ЮНІДО (UNIDO - організація промислового розвитку при ООН), потім до неї приєдналася ЦТК ООН (UNCTC - Ради і Центри з ТНК при ООН) і МОП (ILO - міжнародна організація праці). Основною метою останньої є не іноземне інвестування, а сприяння створенню додаткових робочих місць. Нині ці організації займаються створенням вільних економічних зон у країнах, економіка яких була "централізованою", тобто у Східній Європі. На жаль, досвід цих структур маловідомий нашим спеціалістам.

Існує дві концепції створення вільних економічних зон. Перша - територіальна. Згідно із цією концепцією вільна зона діє на визначеній окремій території, що має межі. У такої території своє митне і податкове законодавство, пільговий податковий режим іноземного інвестування.

Друга концепція створення вільних економічних зон - режимна: підприємства й організації діють на загальній території країни, не мають меж, але у них є свій локальний пільговий режим оподатковування, матеріально-технічного забезпечення, фінансування тощо.

Нині у світі існує понад 800 вільних економічних зон, як у розвинутих країнах, так і в країнах, що розвиваються. На ці осередки підприємництва припадає 8% загального світового торгового обороту, що становить дуже високу питому вагу.

За даними професора Н. Жекієра (Швейцарія) тепер існує 500 вільних зон пільгового заохочення експорту в 60 країнах з обсягом експорту 20 млрд дол. США і зайнятістю чотирьох млн. робітників. За 10 років приріст обсягів продукції у них становив 7-10 відсотків.

У країнах, що розвиваються, нараховується близько 300 вільних економічних зон. Тут зайнято майже три млн.. осіб, а експортний прибуток становить майже 15 млрд. дол. США.

Тільки у Сполучених Штатах Америки існує близько 200 вільних економічних зон, до складу яких входять деякі частини територій Нью-Йорка, Чикаго, Сан-Франциско, Бостона і багатьох інших міст. Особливістю вільних зон США є підвищення підприємцями додаткової вартості товарів за відсутності мита й інших податкових зборів.

Подолання кризового стану багатьох регіонів Великобританії і Франції стало можливим завдяки створенню вільних економічних зон. Ці зони поширені в індустріальних країнах Тихоокеанського регіону: Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг та інших.

Серед країн, що розвиваються, вільні економічні зони найбільше поширені в Мексиці, Шрі-Ланці, Ямайці, Тринідаді і Тобаго, Гані, Обєднаних Арабських Еміратах.

У багатьох вільних зонах відбувається процес інтеграції, коли вся територія країни поступово перетворюється у таку зону. Наприклад, острів Маврикій і Шрі-Ланка є, по суті, великими вільними економічними зонами.

Активними прихильниками таких економічних зон нині є уряди Китаю, Угорщини і Польщі. Міжнародний досвід діяльності названих зон підтверджує той факт, що темпи розвитку такої території, рівня життя і прибутки населення їх значно вищі, ніж на сусідніх територіях країни.

У світовій практиці існує багато різновидів вільних економічних зон. Їх понад три десятки. От деякі з них: безмитні, відкриті, економічного і науково-технічного розвитку, експортні, змішані, імпортно-промислові і зони для розміщення імпорту, особливі, підприємницькі, промислові, спеціальні, спільні, страхові і банківських послуг, техніко-втілюючі, технологічного розвитку, торгово-науково-технічні. Спробуємо дати визначення цих термінів.

Формальне визначення вільної економічної зони може бути таким. Це частина території, обмежена від іншої території країни, де розташовані національні, іноземні і спільні підприємства й організації, зі своєю незалежною від навколишнього економічного середовища інфраструктурою, готелями й торговими, банківськими, страховими, лікувальними, навчальними й іншими установами. Вїзд і виїзд із вільної економічної зони здійснюється за спеціальним дозволом, а пропуск товарів - через спеціальні митні пункти. Персонал, який працює у вільній зоні, також мешкає на її території. Оплата праці здійснюється відповідно до міжнародних стандартів у якій завгодно валюті.

Існує і простіше визначення: це частина території держави, де завезені товари перебувають за межею митної території стосовно прав імпорту і відповідних податків та не підлягають звичайному митному контролю й оподаткуванню.

Безмитна зона - це територія, виділена з митної території держави для вільного і безмитного ввозу і вивозу іноземних товарів, що зберігаються в складах обмежений або необмежений строк, що розфасовуються, пересортовуються і переробляються, а потім пропонуються на внутрішній ринок країни з оплатою мита або вивозяться за кордон. Користування цими вільними зонами дає змогу бізнесменам відкласти реалізацію товарів до підвищення на них попиту (відповідно й цін), демонструвати продукцію потенційним оптовим покупцям, доробляти її з метою подальшої сплати мита меншого розміру. Такі безмитні зони в основному розташовані на перетині міжнародних транспортних шляхів. Прикладом цьому є безмитна зона в Угорщині на межі з Україною в регіоні переходу Чоп. В умовах України до таких зон можуть належати території Закарпатської й Одеської областей, Азовський регіон, Крим.

Зони економічного і науково-технічного розвитку (технополіси) - великі райони держави з пільговими (порівняно з іншими регіонами) умовами для створення і діяльності національних, іноземних і спільних промислових підприємств.

Експортними зонами називаються вільні економічні (промислові) зони, діяльність яких спрямована на виробництво товарів на експорт, тобто для зовнішньої торгівлі.

Імпортно-промислові зони - це вільні зони, діяльність яких орієнтована на насичення сучасними товарами держави, де вони розташовані, і забезпеченні цієї країни передовою технікою і "ноу-хау" в галузі управління.

Промислові зони обєднують підприємства з національним, іноземним і спільним капіталом, розташовані на території однієї країни. Така вільна зона не ізольована від іншої території. Персонал підприємств мешкає в населених пунктах, що прилягають або розташовані безпосередньо близько до неї. Управління такою зоною і її обслуговуванням здійснюється вільно-утвореною для цих цілей державною інвестиційною організацією або спільним підприємством, затвердженим місцевими іноземними фірмами.

Зони страхових і банківських послуг - вільні зони, діяльність яких спрямована на зміцнення окремих галузей економіки, на надання додаткових пільг у країнах страхового і банківського бізнесу.

Зони технологічного розвитку означають вільні економічні зони, що створюються на базі чинного науково-технічного потенціалу держави, де розташована вільна зона, за участі іноземного капіталу і використання прогресивного устаткування, "ноу-хау", іноземного менеджменту, закордонного комерційного і маркетингового досвіду.

Технологічні парки - це своєрідні вільні територіальні зони "високих технологій". Центром їхнього формування спочатку були університети, що як інфраструктурна складова частина організаційно були чинником інноваційного процесу. Навколо них зосереджувались промислові корпорації, науково-дослідні центри і лабораторії, обчислювальні центри.

Так формувалася виробнича і соціальна інфраструктура. Серед найбільш відомих і значних - "Селіконова долина" у Каліфорнії (США), у зоні якої розташовано 17 найбільших підприємств електронної промисловості, зокрема IBM, "Хюлетт-Паккард", "Тексас інструментс", "Ксерокс", "Дженерал електрик". У технопарку "Кремнієва долина" діють головні концерни військово-промислового комплексу "Локхід", "Ер-Ем-Сі", "Форд аеросі-ейс", "Дженерал електрик ньюклеар", "Чес-терн електрик". Міць військових концернів, фінансова підтримка держави, венчурний бізнес є надійними гарантами діяльності нових підприємств, що займаються інноваційною діяльністю, формуванням нової "організаційної популяції", на зразок "інкубатора бізнесу". Це найяскравіший зразок освоєння фінансовим капіталом "господарської території", де зосереджені висока технологічна база, сукупність найсучасніших наукомістких галузей, високо-розвинена інфраструктура, утворений державним і венчурним бізнесом "фінансовий базис", існують сучасні форми звязку науки і виробництва. Перевагами технопарків є:

1) фінансова диверсифікація, обєднання капіталів держави, комерційних банків, промислових корпорацій, венчурних фірм, добродійних фондів і власних заощаджень населення. Причому ризик, що супроводжує інноваційну діяльність, пропорційно ділиться між усіма кредиторами;

2) найбільш вигідна форма територіальної організації, що дає змогу утворити багато проектних колективів першокласних технічних спеціалістів;

3) одна з найбільш ощадних форм використання високотехнологічного устаткування. Підприємства мають прямий доступ до нього на орендних і кооперативних умовах;

4) потреба у малих господарських територіях;

5) створюється єдина матеріально-технічна база, де відсутні гострі проблеми науково-технічного прогресу, відомчі підприємства, структурна розбалансованість. У США діють близько 140 наукових і технологічних парків, у Великій Британії - понад 40, у Росії - майже 100, а в Україні на законодавчій основі - лише чотири. У світі ж існує понад 400 технопарків і технополісів.

Найчастіше вільні економічні зони є поєднанням різноманітних видів вільних зон. Майже всім існуючим зонам властиві такі загальні особливості: вільні зони створюються з метою розширення звязків із світовим ринком або для його обслуговування; створення вільної зони дає змогу вирішити проблему зайнятості населення; існує безмитний або пільговий режим ввозу і вивозу товарів; вільні зони мають чітко визначену господарську, торгову, валютно-фінансову відособленість і самостійність від іншої території й урядових органів держави.

Все ж вільна зона залишається елементом узвичаєного державного регулювання зовнішньоекономічних звязків, створюються умови активних взаємовідносин з іноземним капіталом. Закордонним інвесторам надано свободу діяльності. Створюється "пільговий клімат". Наприклад, у Південній Кореї підприємства вільних особливих зон цілком звільнені від податку з прибутку впродовж пяти років, а потім ще три роки сплачують половинний податок.

У Шрі-Ланці оподатковування може скасовуватися на строк до десяти років, залежно від специфіки підприємств, з урахуванням чисельності зайнятих робітників, кількості притоку конвертованої валюти, технологій, що застосовуються.

На Тайвані рівень оподатковування прибутків іноземних компаній достатньо високий: до стандартного податку з прибутку (25%), у випадку вивозу дивідендів за кордон, додається податок на прибуток, який становить 20%. Податкові пільги у вигляді пятирічних податкових канікул, прискореної амортизації і повного звільнення від імпортного мита передбачені тільки для іноземних інвестицій у капіталомісткі галузі з новітньою технологією. Для них створюються науково-виробничі парки, що спеціалізуються на розробці нових технологій, виробів, матеріалів, а виробництво має експериментальний, дрібно-серійний характер.

Перший парк був утворений у 1980 році в округах Синьчжоу, де основна сфера діяльності - електронна промисловість.

Крім традиційного набору митних, податкових пільг, орієнтованих на створення або використання високих технологій, пільгових кредитів до 50% планованого обсягу інвестицій, надання помешкань за низьку орендну плату і послуг, необхідних для досягнення максимальної ефективності, оптимальні умови для розвитку науково-виробничих парків (технопарків) забезпечуються через надання державних субсидій для проведення робіт, розгортання виробництва і перепідготовку робітників усіх рівнів, проведення суворого контролю за станом навколишнього середовища, розвитку сфери побуту, будівництва шкіл і житлових будинків для іноземних громадян тощо.

Наявність у безпосередній близькості двох університетів, які готують спеціалістів у галузі передових технологій, дає змогу розгортати науково-дослідні і конструкторські роботи, встановлювати тривалі звязки між промисловістю і навчальними установами. Крім того, щорічно пять відділень Дослідного промислово-технологічного інституту випускає на ринок праці декілька сотень інженерів вузького профілю, що сприятливо позначається на розвитку промисловості Тайваню.

Література

1. Павловський М.А. Ідеалізація прогресивних реформ для України. - К.: Техніка, 1998.

2. Антонович М.М. Міжнародне публічне право. - К.: КМ Академія, 2003.

3. Матеріали науково-практичного семінару "Спеціальні економічні зони: практичний досвід створення і функціонування". - К.: Українська школа міжнародного бізнесу, 1991.

4. Кацура С.Н. Спільна діяльність підприємств. - К.: Наукова думка, 1991.